Поняття та ознаки зовнішньоекономічної діяльності як предмета правового регулювання

Завданням цієї статті є дослідження правових ознак та комплексне визначення зовнішньоекономічної діяльності як правової категорії та предмета правового регулювання, оскільки воно широко використовується в національному законодавстві та положеннях міжнародних договорів, а також в наукових дослідженнях. Дослідження питання про зовнішньоекономічну діяльність як правову категорію має велике значення для вдосконалення правового регулювання у зазначеній сфері, науки і практики управління зовнішньоекономічною діяльністю, для використання права як важливого засобу забезпечення ефективної реалізації зовнішньоекономічної політики України. Прийняття державою через органи законодавчої та виконавчої влади відповідних нормативно-правових актів є проявом реалізації правової політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Слід зазначити, що суспільні відносини, які виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності, мають складний економічний та правовий зміст. Розкриваючи тему цієї публікації, необхідно зупинитися на характеристиці суспільних правовідносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності, дослідити їх зміст, суб’єктний склад та об’єкти (склад цих правовідносин) з тим, щоб зробити відповідні висновки щодо зовнішньоекономічної діяльності як предмета правового регулювання та її правових ознак.

Так, українські економісти-міжнародники Ю. Пахомов та Д. Лук’яненко зазначають, що національні економіки взаємодіють через міжнародні економічні відносини, які є, з одного боку, головною, найбільш масштабною та динамічною складовою частиною міжнародних відносин, а з другого — системою економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання, що вийшли за межі національних господарств [1]. В основі міжнародних економічних відносин лежить міжнародний поділ праці, що являє собою обмін між країнами факторами і результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях (формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та кооперація). Суб’єктами міжнародних економічних відносин автори називають фізичних осіб, юридичних осіб, держави та міжнародні організації. Серед форм міжнародних економічних відносин вони називають міжнародну торгівлю, міжнародний рух капіталу та міжнародну міграцію робочої сили. Принципово важливим у розвитку сучасних міжнародних економічних відносин є вихід за межі національних економік не лише результатів і факторів виробництва, а й безпосередньо самого виробничого процесу, що прискорює розвиток міжнародної економічної діяльності, ставить у центр досліджень не лише макрорівень, а також і мікрорівень взаємодії національних економік.

Український учений-економіст В. Новицький, враховуючи особливості міжнародної економічної діяльності, дав її визначення як цілісної системи господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення [2].

У дослідженнях ряду сучасних представників економічної науки у процесі проведення зовнішньоекономічних реформ склалося два поняття: зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічна діяльність. Так, на думку В. Покровської [3], зовнішньоекономічні зв’язки — це форми реалізації міждержавних відносин в частині науково-технічного, виробничого і торгового співробітництва та валютно-фінансових відносин, а зовнішньоекономічна діяльність — це реалізація виробничо-господарських, організаційно-економічних та оперативно-комерційних функцій підприємств — суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Такої ж думки дотримуються Н. Гофман та Г. Маховикова [4].

Переходячи до характеристики змісту та структури міжнародних економічних відносин як предмета правового регулювання, слід зазначити, що значну увагу дослідженням цих питань приділяють відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці у сфері міжнародного права. Зокрема, М. Богуславський[4] зазначає, що глибокі зміни у правовому регулюванні зовнішньоекономічної діяльності кінця 80-х — початку 90-х років мали принципове значення для подальшого розвитку міжнародного приватного права, для підвищення його ролі у справі правового забезпечення економічного, науково-технічного співробітництва між суб’єктами права різних держав. Ведучи мову про те, що міжнародне приватне право тісно пов’язане із міжнародним публічним правом, автор наголошує на тому, що перша основна відмінність між міжнародним приватним та публічним правом полягає у предметі правового регулювання. У міжнародному публічному праві головне місце займають політичні взаємовідносини держав, однак постійне зростання частки правових питань міжнародної торгівлі, питань врегулювання економічного співробітництва у міжнародному публічному праві стало причиною формування міжнародного економічного права. Але регульовані ним відносини мають не цивільно- правовий, а міждержавний характер. Що ж стосується міжнародного приватного права, то ним регулюється група цивільно-правових відносин, що мають міжнародний характер. Друга відмінність пов’язана із суб’єктним складом відносин. Основними суб’єктами міжнародного публічного права є держави та міжнародні організації. Основними суб’єктами міжнародного приватного права є фізичні та юридичні особи. Третя відмінність між міжнародним публічним та приватним правом полягає в характері джерельної бази. У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відносин відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві норми міжнародних договорів, як правило, застосовуються до фізичних та юридичних осіб не безпосередньо, а після того, як це буде у певній формі санкціоновано державою. Крім норм міжнародних договорів у міжнародному приватному праві, значну роль відіграють джерела національного, внутрішнього законодавства окремих країн. Зазначену точку зору поділяють А. Скарідов [6], В. Гайворонський та В. Жушман [7], а також інші автори.

Досліджуючи сферу міжнародного економічного права, В. Опришко визначає міжнародні економічні відносини як особливу форму суспільно- виробничих зв’язків між окремими державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями [8]. Аналізуючи та узагальнюючи існуючі концепції міжнародного економічного права (Г. Шварценбергера, П. Фішера та В. Фікентшера, Е. Франкліна та ін.), В. Опришко робить обґрунтований висновок, що міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями у процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною галуззю міжнародного публічного права [9]. Зазначену точку зору поділяють М. Буроменський та Ю. Щокін [10], а також інші автори.

Відповідно до іншого підходу міжнародне економічне право охоплює будь-які економічні операції за умови, що вони виходять за межі правової системи однієї держави, — міжнародне економічне право у широкому розумінні. Зазначена позиція має набагато менше прихильників, ніж перша, однак вона яскраво характеризує складність міжнародних економічних відносин [11].

З огляду на зазначене вище, можна дійти висновку, що зовнішньоекономічна діяльність є складовою частиною міжнародних економічних відносин, має складний комплексний міжгалузевий характер і підлягає регулюванню нормами національного, міжнародного економічного та міжнародного приватного права.

Згідно із абзацем 12 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII зовнішньоекономічнадіяльність — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ГК України зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.

На науково-теоретичному рівні українські правознавці В. Мамутов та Г. Знаменський визначають такі спеціальні ознаки зовнішньоекономічної діяльності: 1) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; 2) здійснюється визначеним у законодавчому порядку колом суб’єктів; 3) обов’язковою умовою віднесення того чи іншого виду діяльності до зовнішньоекономічної є перетин митного кордону України майном чи робочою силою [12].

На нашу думку, питання про обов’язковість перетину митного кордону майном чи робочою силою під час зовнішньоекономічної діяльності є дискусійним, оскільки аналіз законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність (абзаци 10, 14, 38 ст. 1, ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII; п. 2, пункти 23-28, 39, 40 ст. 1 Митного кодексу України) свідчить про те, що перетин митного кордону майном чи робочою силою не є обов’язковою ознакою зовнішньоекономічної діяльності і відповідні положення ч. 1 ст. 377 ГК України слід привести у відповідність до практики зовнішньоекономічної діяльності та вимог спеціального законодавства у зазначеній сфері.

Аналіз законодавства України щодо суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГК України; статті 3, 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII; ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII; ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР) свідчить про те, що суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні можуть бути національні та іноземні фізичні та юридичні особи, а також держави в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій. Слід зазначити, що всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Держава гарантує однаковий захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність на території інших держав, фізичні та юридичні особи керуються не лише законодавством країни свого походження, а й законодавством приймаючої країни.

Відповідно до ст. 379 ГК України усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом. Перелік видів зовнішньоекономічної діяльності міститься у ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII. Їх можна об’єднати за такими напрямами, як експорт та імпорт товарів, послуг, капіталів та робочої сили; наукова, виробнича, освітня та інша кооперація; міжнародні фінансові, кредитні та розрахункові операції; створення юридичних осіб та представництв за межами України та створення іноземними суб’єктами господарської діяльності юридичних осіб та представництв на території України; спільна підприємницька діяльність; діяльність з обігу нематеріальних об’єктів власності; організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів;

орендні, в тому числі лізингові, операції тощо. Слід зазначити, що наведений у ст. 4 цього Закону перелік видів зовнішньоекономічної діяльності не є вичерпним, і дозволяється здійснювати інші види зовнішньоекономічної діяльності (як прибуткові, так і неприбуткові), що не заборонені прямо і у виключній формі законами України. Так, видами неприбуткової зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна технічна допомога, міжнародна благодійна діяльність та міжнародна гуманітарна допомога.

Оскільки зовнішньоекономічна діяльність є видом господарської діяльності, то на неї поширюються загальні принципи господарювання, закріплені у ст. 6 ГК України, та принципи підприємницької діяльності, закріплені у ст. 44 ГК України. Спеціальні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені у ч. 2 ст. 377 ГК України та ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII.

Розглянувши економічний та правовий зміст поняття «зовнішньоекономічна діяльність», можна дійти висновку, що зовнішньоекономічна діяльність має такі правові ознаки:

1) це суспільні відносини у сфері міжнародної економічної діяльності;

2) зазначені відносини мають господарський характер;

3) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності;

4) зовнішньоекономічна діяльність здійснюється в торговельній (обмін товарами, роботами, послугами), інвестиційній, валютно-фінансовій, виробничо-промисловій, науково-технічній та культурно-освітній сферах;

5) зовнішньоекономічна діяльність має місце як на території України, так і за її межами;

6) зовнішньоекономічна діяльність побудована на підприємницьких та/або непідприємницьких взаємовідносинах між її суб’єктами і має на меті отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту;

7) зовнішньоекономічна діяльність врегульована нормами національного законодавства країн походження її суб’єктів, нормами національного законодавства країн, в яких провадиться зовнішньоекономічна діяльність, а також нормами міжнародного публічного та приватного права.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що під зовнішньоекономічною діяльністю, як предметом правового регулювання, слід розуміти суспільні відносини у сфері міжнародної економічної діяльності, що мають господарський характер і виникають між суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності в торговельній (обмін товарами, роботами, послугами), інвестиційній, валютно- фінансовій, виробничо-промисловій, науково-технічній та культурно-освітній сферах, мають місце як на території України, так і за її межами, побудовані на підприємницьких та/або непідприємницьких засадах, мають на меті отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту, врегульовані нормами національного законодавства країн походження суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, нормами національного законодавства країн, в яких зазначені суб’єкти провадять зовнішньоекономічну діяльність, а також нормами міжнародного публічного та приватного права.

Визначення зовнішньоекономічної діяльності як науково обґрунтованої правової категорії покликано сприяти подальшому дослідженню теоретичних та практичних аспектів її правового регулювання, вдосконаленню законодавства у цій сфері та практики його застосування і в кінцевому результаті ефективному здійсненню державного та недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К., 1997. — С. 29.
  2. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України : підруч. — К., 2003. — С. 20—25.
  3. Покровская В. В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности. — М., 2002. — 456 с. — С. 17-21.
  4. Гофман Н. Ф., Маховикова Г. А. Основы внешнеэкономической деятельности. — СПб., 2001. — С. 8-10.
  5. Богуславский М. М.Международное частное право : учеб. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 1994. — С. 5-15.
  6. Скаридов А. С. Международное частное право : учеб. пособие. — СПб., 1998. — С. 19.
  7. Міжнародне приватне право : навч. посіб. / за ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана. — К.,2003. — С. 5-9.
  8. Міжнародне економічне право : підруч. / В. Опришко, А Коста, К. Квінтано та ін. ; за наук. ред.Опришка. — К., 2006. — С. 12, 19;
  9. Опришко В. Ф. До питання про предмет та джерела міжнародного економічного права // Правове регулювання економіки : зб. наук. пр. / гол. редкол. В. Ф. Опришко. — К., 2005. — Вип. 5. —5-15.
  10. Міжнародне право : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського — К., 2006. — С. 235-236.
  11. Карро Д., Жюйар П.Международное экономическое право : учеб. / пер. с фр. В. П. Серебренникова, В. М. Шумилова. — М., 2001. — С. 4.
  12. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / кол. авт. : Г. Л. Знаменський,В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін. ; за заг. ред. В. К. Мамутова. — Ю., 2004. — С. 573.
загрузка...
Top