Поняття і форми співучасті

Вступ.

1. Поняття й ознаки співучасті.

2. Форми співучасті.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Вчинення злочину однією особою (суб'єктом злочину) є типовою ситуацією. Однак у практиці застосування кримінального закону досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше особи, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля для вчинення одного й того самого злочину і досягнення єдиного злочинного результату. У таких випадках мова йде про співучасть у злочині. Тому не випадково у розділі VII КК встановлено низка норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26—31 КК). Ці норми КК визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників, і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, який має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну від-повідальність не тільки осіб, які безпосередньо скоїли злочин (виконавців), а й осіб, які в тій чи іншій мірі брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність цих співучасників злочину. Причому у такому випадку застосовуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26—31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набрала значного поширення.


1. Поняття й ознаки співучасті

Вчинення злочину об'єднаними зусиллями двох чи більше осіб — за співучасті — завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого, оскільки співучасть завжди полегшує скоєння злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності (множинність злочинів). Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало й рішуче, у них з'являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

У нормах Особливої частини КК вчинення злочину в співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов'язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255), групове порушення громадського порядку (ст. 293), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших — виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, приміром, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, частини 4 статей 187,189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26—31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм).

У статті 26 КК сформульоване поняття співучасті у злочині — це умисна, спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності дозволяє виділити такі основні її риси: а) участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й віднесені до ознак більш загального порядку — до ознак об'єктивного й суб'єктивного характеру співучасті у злочині[6, c. 139-141].

Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб'єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:

а) співучасть у злочині — це вчинення групою осіб конкретного суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином. Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об'єктивні й суб'єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК і відповідати вимогам злочину, які сформульовані у ст. 11 КК. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів особам, які ведуть антигромадський спосіб життя, наприклад наркоманам, алкоголікам (у застосуванні алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) і навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не проявилися у формі конкретного діяння, яке містило б у собі ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також і причетність у вчиненні діянь, що підпадають під ч. 2 ст. 11, оскільки злочину (ч. 1 ст. 11) через малозначність діяння тут немає і тому не може бути й співучасті у ньому;

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб (дві чи більше), які задовольняють вимогам, що пред'являються до суб'єкта злочину — «кількісна ознака співучасті». Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 22 КК). Це означає, що вчинення злочину особою (суб'єктом злочину) з участю неосудного або особи,яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шістнадцяти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22, — чотирнадцяти), не утворює співучасті в злочині. Не утворює співучасті у злочині також і залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб'єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння (статті 40, 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії;

в) за співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно — «якісна ознака співучасті». Спільність дій співучасників означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об'єднаними зусиллями. Кожен із них робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у здійснення злочину, при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер — діяльність кожного із співучасників взаємопов'язана з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинення одного й того ж злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій — ч. 2 ст. 296 КК — винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим причиняють тілесні ушкодження) або можуть істотно різнитися між собою (приміром, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем — ст. 366 — посадова особа вчиняє службову підробку, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його — ст. 191). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як «організована група» і «злочинна організація». Однак головне для співучасті інше — злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (більшою чи меншою мірою) свої зусилля, тобто робить свій внесок у вчинення злочину виконавцем[9, c. 211-213].

Ознака «спільність» за співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно небезпечні наслідки (у злочинах з матеріальним складом) є єдиними і неподільними для всіх співучасників. Виходячи з цього всі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства — організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому підсумку, всі співучасники відповідатимуть за злочин, який скоїв виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, учинюваним виконавцем, є причинний зв'язок. Це означає, що: 1) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який учиняє виконавець; 2) даний причинний зв'язок має генетичний характер (зв'язок породження), оскільки кожен із співучасників (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вчиненню його виконавцем; 3) причинний зв'язок за співучасті має опосередкований характер, оскільки свідома діяльність виконавця, який учиняє злочин, перебуває у залежності від попередньої діяльності інших співучасників. Останні своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. Своєю чергою діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру й перетворюється на співучасть у злочині шляхом учинення злочину виконавцем. Відсутність причинного зв'язку свідчитиме про відсутність ознаки спільності в участі кількох суб'єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому;

г) співучасть можлива на стадії незакінченого злочину — при підготовці до злочину й замаху на злочин (ст. 14 КК). Неможлива співучасть при закінченому злочині, коли умисел доведений до кінця і у вчиненому є всі ознаки складу злочину. За цією ознакою слід відрізняти співучасть від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання або збування таких предметів (статті 198 і 396 КК).

Суб'єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Вони зводяться до такого: співучасть можлива тільки в умисному злочині; всі співучасники злочину діють умисно. Це означає:

а) співучасть можлива тільки в умисному злочині, тобто тільки тоді, коли виконавець діє умисно. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Можливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обмір кований і раптово виниклий. З урахуванням тексту ст. 26 КК співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем внаслідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25), неможлива;

б) за співучасті не тільки виконавець, а й організатор, підбурювач, пособник, тобто всі співучасники, повинні діяти умисно. Це означає, що всі співучасники, безвідносно до їх ролі (виконавець, організатор, підбурювач, пособник) і ступеня участі в злочині, що скоює виконавець, діють умисно, їх групова суспільно небезпечна поведінка характеризується єдністю намірів (єдність умислу)[4, c. 67-68].

Інтелектуальна ознака умисної вини за співучасті полягає в тому, що співучасники (організатор, підбурювач, пособник) усвідомлюють суспільно небезпечний характер дій, що вчиняються ними особисто, а також суспільно небезпечний і злочинний характер дій виконавця. Водночас виконавець повинен розуміти, що він діє разом і сумісно з іншими співучасниками, спирається на їх активні або пасивні дії, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому у вчиненні злочину, тобто усвідомлює, що діє з ними спільно. Отже, умисна форма вини за співучасті передбачає наявність взаємної поінформованості співучасників про спільний характер своїх дій і про роль кожного з них у вчиненому злочині. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов'язково завжди, наприклад, при співучасті без попередньої змови) дістає об'єктивне вираження в угоді (змові) між співучасниками на спільне скоєння злочину. Така домовленість може бути словесною (вербальною) усною чи письмовою, висловлена за допомогою технічних систем (по телефону, телетайпу, Інтернету та ін.), а також конклюдентними діями (мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсне волевиявлення особи: це жести, міміка, змістовні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості думок і дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв'язок свої дії із злочинними діями виконавця, передбачають, що внаслідок їх активних чи пасивних дій виконавець учинить злочин.

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті: а) виконавець не обов'язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного із співучасників у повному обсязі. Це в низці випадків об'єктивно неможливе, особливо за таких форм співучасті, як учинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірований характер. Однак він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у скоєнні злочину; б) для співучасті не потрібно обов'язкового усвідомлення співучасниками всіх (у повному обсязі) індивідуально ви значених рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчинення тощо). Досить того, щоб вони усвідомлювали хоча б у загальних (родових) рисах властивості злочину, вчинюваного виконавцем, і розуміли, що сприяють йому в цьому. Своєю чергою, виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших співучасників — організатора, підбурювача, пособника й розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому у вчиненні злочину.

Вольова ознака умисної вини за співучасті характеризується наявністю бажання у всіх співучасників учинення злочину виконавцем чи свідомим допущенням цього. За загальним правилом співучасть у злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна діяльність співучасників об'єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора й пособника, коли вони, свідомо сприяючи виконавцеві вчинення злочину з матеріальним складом, можуть не бажати, але свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). Отже з непрямим умислом може бути співучасть у злочині шляхом пособництва чи організаторства, коли вказані співучасники не бажали, але свідомо допускали вчинення виконавцем внаслідок їх діяльності злочину з матеріальним складом. У злочинах же з формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчинення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов'язковою ознакою цього складу злочину.

Таким чином, для наявності співучасті з огляду на її суб'єктивні ознаки необхідно: а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде скоєно злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або не збігатися, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Ураховуючи викладене та зміст ст. 26 КК, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині неможливі.

Виходячи з цього має вирішуватися й питання про відповідальність за необережне спільне причинення злочинних наслідків двома або більше особами — співвиконавцями, особливо у сфері відносин «людина — техніка». Якщо вони, об'єктивно діючи, спільно заподіюють суспільно небезпечні наслідки з необережності, то в такому випадку немає ні об'єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із заподіювачів шкоди з необережності повинен відповідати за свої дії окремо і самостійно[2, c. 79-82].

2. Форми співучасті

Для більш поглибленого аналізу співучасті у злочині в науці кримінального права, судовій практиці і у чинному КК виділяють форми співучасті у злочині. Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ними ролей (перший критерій класифікації) і за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між ними (другий критерій класифікації). Виходячи із змісту ч. 1 ст. 27, яка визначає, що співучасниками є виконавець, організатор, підбурювач та пособник, а в ч. 2 цієї статті названий і співвиконавець, можна зробити висновок, що співучасть з точки зору ролей, які виконують співучасники можна поділити на дві форми: на просту — без розподілу ролей і складну — з розподілом ролей.

Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають «співвиконавство» чи «співвинність») має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину. Тут співучасники виконують однорідну роль: всі вони безпосередньо виконують повністю або частково об'єктивну сторону складу злочину, описаного в диспозиції статті Особливої частини КК. При тому між співвиконавцями може бути розподіл функцій, але такий, який, як раніше відзначалось, має «технічний» характер з точки зору повноти і обсягу виконання об'єктивної сторони одного й того ж складу злочину.

Складна форма співучасті, тобто співучасть з розподілом ролей, полягає в тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У даному випадку має місце розподіл ролей — один чи декілька виконавців, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації і охоплює дії виконавця і організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому випадку тут завжди є виконавець та інший співучасник: чи організатор, чи підбурювач, чи пособник (розподіл ролей).

У статті 28 КК передбачені форми співучасті, які виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасникам. Стосовно до цього вирізняються такі форми співучасті: 1) учинення злочину групою осіб; 2) учинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) учинення злочину організованою групою; 4) учинення злочину злочинною організацією.

Учинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 cm. 28 КК, має місце, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб'єктів злочину — виконують у повному обсязі чи частково об'єктивну сторону складу злочину. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до вже початої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже почався, але ще не закінчився (об'єктивна сторона складу злочину в повному обсязі ще не виконана). При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встано-вити всі об'єктивні й суб'єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв'язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Така форма співучасті передбачена в деяких статтях КК як кваліфікована ознака злочину (при зґвал-туванні — ч. 3 ст. 152 КК, хуліганстві — ч. 2 ст. 296 КК, непокорі — ч. 2 ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, не пов'язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці й часі, але не пов'язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому і в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

Учинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій формі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб'єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про спільне його скоєння[3, c. 173-175].

Форма змови — вербальна (словесна) — усна чи письмова або у формі конклюдентних дій — для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до скоєння злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості взаємовідносин співучасників не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Учинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпеку вчинюваних дій порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей передбачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обставиною, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Учинення злочину організованою групою. Згідно з ч. З ст. 28 КК така форма співучасті має місце, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Із цього випливає, що:

а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників), які відповідають вимогам суб'єкта злочину;

б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів. Стійкість групи — поняття оціночне і має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку з підготовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визнання групи організованою тяжкість злочинів, до яких готується ця група чи вчиняє їх, не має значення;

в) організована група завжди повинна також характеризуватися такими ознаками, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їх діяльність спрямована на реалізацію останнього, тобто на підготовку і скоєння злочинів як кінцевої мети плану цієї групи;

г) організована група повинна також характеризуватися такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл функцій з точки зору ст. 27 КК, коли, крім виконавців, співучасниками злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення злочину між співвиконавцями;

д) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її діяльності: вчинення цього та іншого (інших) злочинів;

є) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (див. п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями»;

ж) учинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину і тому вказується в багатьох статтях КК як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.

Учинення злочину злочинною організацією. Згідно з ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (трьох чи більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп[5, c. 218-221].

Злочинній організації з об'єктивної сторони притаманні такі основні ознаки:

а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак.

З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація — це передусім наявність трьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб'єкту злочину;

б) злочинна організація — це завжди стійке ієрархічне об'єднання осіб. її стійкість говорить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов'язана. Ця організація утворилася заздалегідь і існує відносно тривалий час.

Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (див. пункти 11,12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України);

в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну мету — безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації (двох чи більше) або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань або їх підрозділів;

д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі декількох організованих груп і такі групи можуть входити в злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо скоєння ними злочинів;

є) особи, які причетні до діяльності злочинної організації тим чи іншим чином, але виконують лише допоміжні функції, наприклад офіціанти, повари, перукарі та інші, не можуть визнаватися членами злочинної організації, якщо вони не виконували дій (ні як підбурювачі, ні як пособники) для вчинення того чи іншого злочину (злочинів) цією організацією і не виконували функцій з керівництва чи координації дій інших осіб, або не забезпечували функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп;

є) важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійний і закінчений злочин, передбачений в Особливій частині КК. Так, у ст. 255 КК передбачена відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній або участь у злочинах, скоюваних такою організацією, а також за організацію, керівництво чи сприяння зустрічам (сходкам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів і матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Уже саме створення злочинної організації для вчинення одного чи кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.

Спеціальними видами злочинних організації є створення або участь у банді (ст. 257 КК), створення або участь у терористичній організації чи групі (ст. 258), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і участь у них (ст. 260). У статтях 255, 258 і 260 передбачені заохочувальні норми, що звільняють від відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу особи з організації, добровільного повідомлення органам влади про її діяльність, сприяння у викритті її учасників.

З суб'єктивної сторони всі учасники злочинної організації повинні усвідомлювати, що вони є членами цієї організації і виконують певні дії з метою безпосереднього вчинення цією організацією тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або виконують керівні чи координаційні дії щодо злочинної діяльності інших осіб, або забезпечують функціонування як злочинних організацій, так і організованих груп[8, c. 341-343].


Висновки

Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Проте в радянський період було заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану і професійну злочинність і, починаючи з 1960 року з нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як "злочинні угруповання", "кримінально-злочинні формування", "злочинець у законі" та ін. А таке послаблення боротьби з організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворений, зміцненню структурних зв'язків на чолі з "злочинними авторитетами", які найпослідовніше поширювали і пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу. Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносив, як стверджують деякі вчені, а об'єктивний наслідок цього попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, які пов'язані з розвитком самого суспільства в якому вона існує.

На даний час спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки і так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні "вимагачі" своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особи, побутові послуги, в згодом і складніші - залякування або Фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції. 3"явилася нова форма співучасті - організоване злочинне угрупування, що на Заході носить назву "мафія". Тому найближчим часом необхідно внести деякі доповнення до кримінального кодексу, що стосуватимуться визначення злочинного угрупування та особи його керівника, що має суттєві відмінності від наявного в КК визначення особи організатора злочину (див. далі).

Отже, розроблення інституту співучасті на даному етапі розвитку Української держави має суттєве значення. Дана праця має на межі систематизувати вчення різних вчених, що займалися розробленням інституту співучасті, в єдину закінчену роботу, в саме: визначити поняття співучасті, її органи, форми та види співучасті.


Список використаної літератури

  1. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 478 с.
  2. Ковальський В. Кримінальне право України: Посібник/ Віктор Ковальський, Марія Стрюк, Олександр Шкелебей,; Ред. Є. В. Фесенко; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. - К.: Прецедент, 2006. - 147 с.
  3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Кли-менка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. - 3-тє, вид., переробл. та допов.. - К.: Юридична думка , 2004. - 351 с.
  4. Кримінальне право України: Довідково-бібліографічний посібник/ Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека; Ред. О. І. Плотнікова. - Дніпропетровськ, 2003. - 207 с.
  5. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Стратонова; Мін-во освіти і науки України, Херсонський державний ун-т. - К.: Істина, 2007. - 385 с.
  6. Кримінальне право України: Загальна частина: учбовий посібник/ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. - 414 с.
  7. Матишевський П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ Павло Матишевський,. - К.: А.С.К., 2001. - 347 с.
  8. Навроцький В. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій/ В'ячеслав Навроцький,. - К.: Знання, 2000. - 771 с.
  9. Селецький С. Кримінальне право України: Навчальний посібник для студ. юрид. вузів і юрид. фак-тів/ Станіслав Селецький,; Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 502 с.
  10. Фріс П. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Павло Фріс,; М-во освіти і науки України, Прикарпатський ун-т ім. В.С.Стефаника. - К.: Атіка, 2004. - 486 с.

Хохлова І. В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ І. В. Хохлова, О. П. Шем’яков; Мін-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

загрузка...
Top