Політико-правова домінанта західного правового менталітету

Правові системи Заходу вже протягом тривалого періоду демонструють дивовижну життєздатність, оскільки вони спроможні до оновлення та водночас зберігають ознаки, які характеризують сутність західної традиції права. З часом, звичайно, видозмінювалися правові інститути, вдосконалювалися правові процедури, проте з незмінною постійністю відтворювалася сама ідея права. Саме ідея права, що полягає в однаковому розумінні значущості права в житті суспільства на всіх етапах історичного розвитку, шанобливому ставленні до права, і, як наслідок, утвердженні ідеалу законності та правопорядку, є центральною, системоутворювальною ланкою, що забезпечує стабільність та поступ західної правової традиції. Тим, чим на сьогодні вигідно вирізняється Захід у правовому сенсі, — високим рівнем загальної правової культури, верховенством права, усталеними традиціями демократії, пріоритетом прав і свобод людини, — він завдячує насамперед силою вкоріненості у свідомості людей ідеї права. Порівняльно-правовий аналіз правових систем сучасності дає нам підстави для висновку, що така величезна роль права, присвоєння йому статусу цінності, навіть «культ права», що визначається всеосяжністю правового регулювання, характеризує лише західне право. У той час як, наприклад, східне право базується на принципово іншому світоглядному підґрунті. Отже, саме особливості західного правового менталітету, в основі якого повага до права і законослухняність, можуть, на нашу думку, пояснити таку надзвичайну авторитетність права в західному суспільстві, що має своїм наслідком його загальну ефективність.

Ключовою для цього дослідження є ідея про те, що право та тісно пов´язана з ним політика становлять сутність західної правової ментальності у тому розумінні, що ні в якій іншій ментальності вони не мають подібної інтерпретації та, відповідно, не набувають такої ваги і актуальності. Інакше кажучи, успішність права на Заході пояснюється тим, що тут воно є загальноприйнятою категорією, нормою мислення і цьому сприяли передусім самі історичні обставини. Серед них особливо вирізняються власне політико-правові передумови, яким, на нашу думку, належить самостійне значення у з´ясуванні питання особливості західного правового менталітету. Враховуючи зазначене, під час дослідження ставиться за мету обґрунтувати думку про те, що право (правовий спосіб мислення) є невід´ємною складовою природи західної ментальності, оскільки саме політичні та правові фактори, включаючи ідеологічний, лягли в основу формування Західного типу правової ментальності, помістивши право та державу в центр інтересів західної спільноти. За відсутності безпосередніх джерел для дослідження цієї проблематики ми будемо орієнтуватися на праці авторів, що торкалися подібних проблем у контексті правової культури, юридичної антропології та аксіології, правової традиції і загалом цивілізації — Г. Бермана, Н. Рулана, В. Нерсесянца, М. Разумовича, Ю. Ірхіна, С. Хантінгтона та ін.

Політико-правові передумови. Якщо піддати історичному аналізу сам феномен державності, то для Європи здавна, ще починаючи від античності (грецькі міста-поліси з добре розвиненими демократичними інститутами управління [1, 20] та давньоримська держава з розгалуженим державним апаратом) і закінчуючи сучасністю, характерними є передові державотворчі традиції. Сказане особливо стосується західноєвропейського регіону. Так, Франція, Німеччина, Велика Британія мають значний досвід у галузі державного будівництва, їхні національні правові системи беруть початок ще з раннього Середньовіччя. Саме у цей період розпочинається процес формування європейських націй-держав. У подальшому державність тільки зміцнювалася, видозмінювалися лише її форми, переважно у напрямку від монархії до республіки чи до компромісного варіанту — конституційної монархії. Багатовіковий досвід західноєвропейської державності закономірно обумовив і вироблення відповідної моделі правопорядку, яка характеризується високим рівнем правової культури, що виявляється у довершеній системі права, добре налагодженому механізмі держави і, що головне, у прогресивній загальній правовій свідомості. Саме безперервна традиція державності з усіма її атрибутами створила умови для повноцінного розвитку західної правової ментальності, викликавши до життя центральну, смислоутворювальну її складову — прагнення раціонально організувати, упорядкувати своє життя (як суспільне, так і індивідуальне) посередництвом права. Не будемо детально зупинятися на вже добре дослідженій проблематиці співвідношення держави і права, а наведемо красномовну, на нашу думку, цитату з цього приводу: «Права і свободи індивідів виникають, народжуються, так чи інакше здійснюються і гарантуються виключно всередині (і посередництвом) державно організованого суспільства. Поза даним суспільством вони — пустий звук, їх просто не існує... Первинний та справжній суб´єкт усіх форм діяльності (особливо діяльності, поведінки у сфері політики і права) — суб´єкт колективний» [2,147]. Діалектична єдність держави і права очевидна. Такий стан речей, за якого право набуває сенсу свого буття тільки у формі держави, а досвід державності є запорукою стабільного правопорядку та сприяє підвищенню престижу права у суспільстві, є цілком логічним і, як уже було зазначено, криється у природі обох явищ. А якщо перенести це співвідношення на площину західної правової традиції, то завдяки тривалій, послідовній практиці у галузі державотворення, що супроводжувалася яскраво вираженою специфікою у вигляді «культу права», тобто намаганням легалізувати [3, 217], із найскрупульознішою детальністю регламентувати усі форми суспільного життя (політику, мораль, релігію тощо) посередництвом права, наведені вище закономірності знаходять своє конкретно-історичне підтвердження. Проілюструємо наведене протилежним прикладом, повертаючись до особливостей українського правопорядку. Загальнопоширеними у нинішньому українському суспільстві є нігілістичні настрої щодо права, авторитетність якого значно нижча порівняно із його роллю в житті західноєвропейського суспільства. Здається, що пояснення цьому явищу виходить за межі поточної правотворчості, у той час як не останнє значення у цьому випадку має відсутність стабільної (безперервної) державотворчої традиції. Історично склалося так, що український народ, за винятком деяких короткочасних періодів (Україна доби визвольної війни Б. Хмельницького, Центральної ради, Гетьманату, Директорії) фактично не мав власної державності: різні українські регіони входили до складу Росії, Польщі, Австро-Угорщини, Туреччини. За умови відсутності суверенної держави питання права мало невелику актуальність серед населення, а в суспільному житті переважали моральні та релігійні регулятиви. Сприятливий історичний фон, який мав місце в Західній Європі у вигляді розвиненого інституту державності із відповідним йому рівнем правового регулювання, не є характерним для української державно-правової реальності. У зв´язку з чим вважаємо, що із процесом подальшої розбудови української державності пов´язане і відповідне утвердження права у суспільстві. Допоки інститути державності та механізми державної влади перебуватимуть у початковому чи незадовільному стані, доти подібне стосуватиметься і сфери права. Західноєвропейський досвід переконливо демонструє, якою мірою ефективність і загалом значущість права залежить від політичної незалежності та стабільної державності.

Поряд з політичними, окремо слід вказати і на наявність власне правових передумов становлення західноєвропейського правового менталітету. При цьому виконувана правом роль чинника, що бере безпосередню участь у формуванні правової свідомості населення, має місце саме у Західній правовій традиції. Ризикнемо стверджувати, що тільки правові системи західної цивілізації можуть «похизуватися» відносною збалансованістю, узгодженістю між часто опозиційними (як, наприклад, у правових системах Сходу, Африки, частини постсоціалістичних) їх елементами — чинним позитивним правом та правовою свідомістю. Ситуація, для якої характерним є майже цілковите збігання норми права і її сприйняття, отримала своє відображення у західній правовій ментальності. Нижчим ступенем її прояву є формалізм, що супроводжується надмірною конкретикою і раціоналізацією у справах індивідуального і суспільного життя, вищим - надзвичайна авторитетність цієї форми, типовим уособленням якої є право. Необхідність використання саме правового інструментарію (а не інших соціальних норм) у регулюванні суспільних відносин у цьому випадку не є принадою лише доктринального чи професійного правового мислення, а є фактично нормою всенародної, масової правосвідомості. Звідси походить характерне для європейців шанобливе ставлення до права і, як наслідок, розвинене почуття законослухняності. Право не менше, аніж ідеологічний, релігійний, історичний, політичний та інші фактори впливало на процес формування західної правової ментальності. Жодний цивілізаційний аналіз Заходу не може обійтися без вказівки на таку особливість, як «використання досвіду демократії античного полісу» і «широке застосування раціонального римського права» [4, 148,152] у процесі його генезису, який є «унікальним джерелом уявлень про індивідуальну свободу, політичну демократію, панування закону, прав людини... Це європейські ідеї, не азіатські, не африканські, не східні — за винятком випадків запозичення» [5, 509]. Можемо тільки погодитися із зазначеними висловами. Протягом всієї історії, спочатку західноєвропейської, а потім і західної у цілому, право активно впливало на становлення свідомості населення. Насамперед ідеться про вплив римського права на становлення західноєвропейської правової ментальності. Адже римське право за своїм значенням і в житті Стародавнього Риму, і сучасної Європи вийшло далеко за хронологічні та юридично-технічні рамки системи права, ставши стрижневим елементом європейської, передусім західноєвропейської правової свідомості [6, 88]. Правові конструкції (інститути права, формули позовів, юридична термінологія), вироблені римським правом, не просто увійшли в історію права, а поклали початок праву як явищу взагалі, надавши йому властивостей формальної визначеності та загальнообов´язковості, обумовивши на віки особливість європейського права. З часом практичність, справедливість та, разом з цим, індивідуальна спрямованість римського права настільки виправдали себе з економічного та політичного погляду, що стали майже звичайною нормою мислення для громадян, а право у такий спосіб посіло рівнозначне місце у західноєвропейській правовій ментальності поряд з релігією, філософією та етикою. Отже, процес «легалізації» європейського менталітету розпочався з римського права, що викликало до життя феномен права і забезпечило постійний інтерес до нього, помістивши право у центр європейської культури та історії.

Після римського права значний вплив на формування західної правової ментальності здійснила природно-правова концепція, яка ознаменувала собою початок «нової ери» у праві — пріоритетності прав та свобод людини, або антропоцентризму. Для ментальності це мало неабияке значення, адже, по-перше, було ще одним інтегруючим її чинником, що так само, як свого часу римське право, вийшовши за національні межі, охопило майже всю Європу та США, а згодом набуло світового визнання, по-друге, запроваджуваний у правових системах орієнтир на максимальне забезпечення прав та свобод людини остаточно закріпив індивідуалістичні установки у західноєвропейській ментальності. Гарантування посередництвом основних прав людини свободи, особистої безпеки, власності, праці, освіти, виборчого права тощо на засадах рівності у правах перейшло із площини окремих теорій у площину загальнообов´язкових імперативів, ставши звичною «нормою» поведінки для пересічного європейського громадянина. Отже, отримавши законодавче підтвердження, права і свободи людини здобули на Заході статус своєрідної панівної доктрини, офіційної ідеології, зробивши у такий спосіб внесок у формування масової свідомості. Деякі автори з цього приводу зазначають, що «права людини наділили Європу свідомістю» [7, 258] і на сьогодні «становлять основне джерело її правової єдності» [7, 255]. Для прикладу, така характерна риса західного правового менталітету, як індивідуалізм, що виявляється в надзвичайно розвиненому почутті особистої свободи, що природним чином призвело до усебічної обізнаності у своїх правах (як і до загального інтересу до юриспруденції у цілому), і разом з тим усвідомлення громадянського обов´язку перед державою, посилювалася за рахунок правової політики європейських держав, спрямованої на постійне підтвердження гуманістичних правових цінностей. Право, як і будь-яка з інших форм суспільної свідомості, володіє здатністю формувати правову свідомість і правову ментальність народу, тим більше, що у випадку із західною ментальністю — право як вища форма вияву раціоналізму виступає її ядром. Усі інші фактори, що вплинули на становлення західного правового менталітету — природничий, історичний, релігійний, політичний, — багато в чому зумовили його особливості. Проте жоден з них не є компонентою самої ментальності. Мислення правовими категоріями і неперехідна віра у право як в дійсний засіб розв´язання суперечностей у суспільстві і в такий спосіб забезпечення правопорядку у ньому є виключною прерогативою західної ментальності. Отже, на процес становлення правового менталітету на Заході значною мірою вплинуло і продовжує впливати право, для якого властива динаміка і прогрес, і яке у зв´язку з цим якісно обумовлює правову ментальність. Тому не буде, на нашу думку, перебільшенням висновок щодо надзвичайно розвиненої виховної функції «європейського права», яке, спираючись на відповідні ментальні конструкти, формує позитивне ставлення громадян до права.

Ідеологічні передумови. У нашому випадку під ідеологічними передумовами ми розуміємо західноєвропейські за походженням ідеї, масштаб впливу яких був настільки значним, що останні свого часу докорінно змінили вектор політико-правового розвитку держав та здійснили справжню революції у світогляді цілих народів. Плюралізм поглядів у всьому - мистецтві, науці, релігії, моралі, праві — є здавна характерним для Заходу явищем і свідчить про постійний творчий пошук нових рішень, які б мали здатність задовольнити швидкозмінні потреби суспільного життя та примирити «різнокласові» інтереси західного соціуму. Виразною особливістю наукової думки Заходу є різноманітність політико-правових вчень, які з різних позицій підходили до розкриття явищ у сфері держави та права, що мало своїм закономірним наслідком розквіт політичної та правової науки. Держава, політика та право протягом усієї історії західного суспільства посідали чи не найголовніше місце у ньому, значною мірою забезпечуючи прогрес останнього, тож управління ними перетворилось на своєрідне мистецтво. А тому не дивно, що вони завжди викликали підвищений інтерес передових європейських мислителів. Формотворчу роль доктрини стосовно європейського права неможливо переоцінити: актуальні нині принцип верховенства права, права людини, громадянське суспільство, правова держава, інтегрування світової спільноти навколо універсальних правових цінностей — задовго до цього були представлені у відповідних світоглядних проектах. У свою чергу, ми маємо підстави стверджувати про більш глобальну функцію «європейської правової ідеї» — на рівні ментальності, яка стала по суті її складовою та, що менш важливо, однією з ідентифікуючих її підстав. Попри те, що політико-правова думка Заходу представлена численними теоріями різного ідейного напрямку, для самої ідеї права у цілому властива фундаментальність, — в частині призначення права в суспільстві та основних правових цінностей вона відзначається стабільністю та наступністю. Відслідковуючи «динаміку» західної правової думки, ми насамперед помічаємо не принципові відмінності, а певні закономірності, що полягають у систематичному відтворенні (повторенні) єдиної, ключової ідеї на кожному наступному історичному етапі розвитку. Так, витоки актуальних нині вчень гуманістично-демократичного спрямування простежуються задовго до Нового часу, їх можна віднайти ще в Стародавній Греції та Римі. Свого часу епохальні теорії в області природного права, правової держави, прав людини, суспільного договору, державного суверенітету, розподілу влад І. Канта, Г. Гегеля, Дж. Локка, Т. Гоббса, Ш. Монтеск´є, Ж.-Ж. Руссо значною мірою були побудовані на основі «досвіду минулого, досягненнях попередньої соціальної, політичної та правової теорії і практики, особливо політико-правових ідеях та інститутах Стародавньої Греції і Риму» [8, 93].

Починаючи від найбільш ранніх періодів становлення і закінчуючи сучасним станом європейської правової думки, ми відзначаємо для себе надзвичайний інтерес до всього, що пов´язане зі сферою державно-правових явищ, політикою. Зважаючи на це, мабуть, не буде перебільшенням судження, що на Заході право набуло статусу своєрідного культу, а ідейна різноманітність та прогресивний зміст поглядів європейських мислителів підтверджують зазначене. При цьому для західної правової думки є неприйнятними догматика і статика у поглядах, для неї властиве «критичне осмислення права»: творчі зусилля філософів права, представників правової та політичної наук були спрямовані на пошук адекватних сутності права підходів, з метою його усебічного, об´єктивного пізнання, особливо з´ясування його місця в системі інших соціальних регулятивів та, що дуже важливо, на можливі шляхи його вдосконалення. Зазначене наочно підтверджує властива для політико-правової теорії Заходу різноманітність політичних і правових вчень та теорій. Та все ж таки, попри ідеологічний плюралізм, нескладно помітити ідейну одностайність у тому, що стосується надання пріоритетів на користь правової держави у цілому, верховенства права, бачення сутності права як втілення і «триєдності рівності, свободи, справедливості» [2, 12], самоцінності окремого індивіда у правовому регулюванні, визнання невід´ємних, ні від яких обставин не залежних, природних прав людини, зміщення акцентів у співвідношенні «держава — громадянське суспільство» в бік їх рівності і навіть переваги останнього. В частині демократизації інститутів влади та верховенства права європейській правовій думці притаманні історичність, наступництво, безперервність та стабільність, а це, на наше переконання, найкраще відображає шляхи її впливу на народний менталітет. Особливі історичні умови Заходу, в якому, починаючи з діяльності античних філософів, римських юристів, середньовічних юристів в університетах, вчених-просвітників ХУІІ-ХІХ ст., зробили, на нашу думку, можливим привілейоване положення правової доктрини, що не лише впливала на законодавчу політику і застосування права, але й формувала правову свідомість населення. Характерна для Заходу надмірна зосередженість на праві, що за значенням не поступається, а часом навіть переважає такі соціальні регулятиви, як релігію і мораль, не в останню чергу зумовлена діяльністю вчених-правників, які, обравши центральним пунктом своїх досліджень феномен права (відповідно, держави і політики), всебічно, з різних методологічних позицій підходили до розкриття його природи, постійно наголошуючи на його значущості в державно організованому суспільстві, тим самим актуалізуючи його для населення, забезпечуючи у такий спосіб формування позитивної правосвідомості населення. Отже, притаманний для Заходу ідеологічний плюралізм якісно обумовлює правову ментальність, яка у зв´язку з цим характеризується стійким інтересом до політико-правової сфери. При всьому різноманітті правових вчень і концепцій станом на теперішній час «в реальності перемогла природно-правова школа, ідеї якої зафіксовані у конституційних нормах і нормах цивільного права розвинених у правовому відношенні країн» [9, 199], і саме її положення укупі із демократичною традицією лягли, на нашу думку, в основу формування Західного типу правової ментальності.

Отже, доходимо висновку, що право не менше, аніж релігія, економіка, географія розташування, дає підстави для ідентифікації Заходу як цивілізаційної спільності. І така ситуація, попри посилення тенденції до універсалізації права, є характерною саме для Заходу. В той час як на Сході типовою є зовсім протилежна ситуація, де пріоритетними є інші норми соціальної регуляції — релігійні та етичні. Це пояснюється тим, що необхідність у правовому регулюванні, повага і довіра до права та державних інституцій, та, як наслідок, хист до державного управління передбачені на рівні Західної правової ментальності, які історично сформувалися під впливом ряду факторів, з них першочергове значення належить факторам «правового порядку» — політико-правовому та ідеологічному. На суто прикладному рівні це має надзвичайно важливе значення, адже забезпечує високу ефективність права на Заході.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.      Разумеет Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции. — М., 1989.- 240 с.

2.      Политико-правовые ценности : история и современность / под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 2000. - 256 с.

3.      Берман Г. Дж. Западная традиция права : эпоха формирования / пер. с англ. — 2-е изд. — М., 1998.-651 с.

4.      Ирхин Ю. В. Социология культуры : учеб. / Ю. В. Ирхин. — М., 2006. — 525 с.

5.      Хантингтон С. Столкновение цивилизаций ; пер. с англ. Т. Велимеева. — М., 2007. — 571 с.

6.      Харитонова О. /., Харитонов Є. О. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного право-знавства : європейські традиції. — Вид. 2-ге, допов. — X., 2006. — 624 с.

7.      Рулан Н. Историческое введение в право : учеб. пособие для вузов. — М., 2005. — 667 с.

8.      Нерсесянц В. С. Философия права : учеб. для вузов. — М., 2003. — 547 с.

9.      Царьков И. И. Развитие правопонимания в европейской традиции права. — СПб., 2006. — 346 с.

загрузка...
Top