Питання конституційного закріплення права на життя ненародженої дитини

Сорок років тому вперше народи­лася дитина з пробірки, але досі народження людини залишаєть­ся невирішеною правовою проблемою. Наділення конституційно-правовим статусом ненародженої дитини на сьогодні в конституційному праві України є проблемою, яка потребує досконального вивчення та вирішення і не тільки у світлі самої науки консти­туційного права, що є основою для розвитку всіх інших галузей права, а й з огляду на недосконале та суперечли­ве міжнародно-правове регулювання статусу ембріона, яке насамперед ґрунтується на релігійно-етичних міркуваннях.

Проблему правового статусу нена­родженої дитини загалом в юридичній науці пов´язують насамперед з правом на життя. Правовий статус ембріона, виникнення права на життя та інші аспекти, пов´язані з цим питанням, ак­тивно досліджуються вченими з цивіль­ного, кримінального, медичного-правового напряму, тому науковці-конституціоналісти повинні всебічно дослідити та вивчити правові прогалини з позиції науки конституційного права, які виникли навколо правового стату­су ненародженої дитини.

Метою цієї статті є окреслення кон­ституційно-правового регулювання права на життя ненародженої дитини. Питання, пов´язані з правом на життя, правовим статусом ненародженого, досліджували у своїх працях: С. Булеца, О. Домбровська, О. Івченко, Л. Красицька, Л. Лінік, М. Малеїна, О. Малишев, О. Мірошниченко, Г. Миронова, О. Попов, П. Рабінович, О. Рогова, Г. Романовський, С. Стеценко, В. Чернат та ін.

Існує три підходи до визначення моменту початку охорони людського життя в законодавчому порядку: абсо­лютистський, помірний та лібераль­ний [1, 16].

Прибічники абсолютистської пози­ції розглядають запліднену яйцекліти­ну або ембріон як людську істоту, яка має безперечну цінність і право на життя. Саме тому забороняється здійснювати будь-які дії, які утрудню­ють або припиняють її розвиток. Якщо ж цьому перешкоджають природні процеси, то слід їм протидіяти таким же чином, як протидіють захворюван­ням, що загрожують життю людини.

Таким чином, абсолютистська по­зиція заснована на тому, що ембріон є абсолютною цінністю, наділяється правом на життя з моменту зачаття і повинен забезпечуватися захистом держави на будь-якій стадії розвитку.

Друга точка зору — ліберальна — Ґрунтується на положенні, відповідно до якого ембріон не може бути визна­ний як особа на будь-якій стадії свого розвитку. Це означає, що він має не­значну цінність або навіть взагалі її позбавлений, тому ембріон не потре­бує будь-якого особливого захисту і не наділяється правом на життя.

Прибічники помірної (градуалістичної) позиції вважають, що «заплід­нена яйцеклітина розвивається в людську істоту поступово й ембріон має значну цінність, але не абсолютну цінність». У межах цієї позиції одні автори вважають, що ембріон має пра­во на життя при досягненні певного рівня розвитку, інші — при досягненні життєздатності. Однак єдиної думки не існує.

Прибічники абсолютистської по­зиції, ґрунтуючись на моральних і релігійних принципах, вимагають забо­рони будь-яких маніпуляцій з емб­ріонами на будь-яких стадіях розвитку, оскільки вважають, що ембріон — це істота, яка має душу з моменту заплід­нення. Зазначається, що подальший розвиток допоміжних репродуктивних технологій несе небезпеку генофонду, здоров´ю людини, оскільки далекі на­слідки допоміжних репродуктивних технологій ще не відомі.

Прибічники ж протилежної теорії закликають до широкого застосування допоміжних репродуктивних техно­логій як альтернативного природного способу розмноження людини. При помірній (градуалістичній) теорії пра­вового захисту потребує ембріон, який розвивається, коли набуває рис і влас­тивостей, що притаманні особі. Відпо­відно до цієї позиції проблема визна­чення віку, з якого ембріон людини розглядають як особу, що має права (насамперед право на життя) і захи­щається законодавством, виникає під час обговорення питання про мож­ливість здійснення різних маніпу­ляцій з ембріонами.

Під час всебічного обговорення проблеми визначення статусу ембріо­на людини насамперед виникає питан­ня —з якого моменту ембріон людини стає особою? Життя людини почи­нається з моменту запліднення. Ду­ша — це Божий дар, і вона вселяється в ембріон також з моменту запліднен­ня відповідно до християнської віри. Священик А. Гармаєв зазначає: «Це душа керує тілесним розвитком, це во­на вчиняє таку послідовність форму­вання людини. Під її владою, данною їй від Бога, з цих клітин утворюється образ кожного органу, кожної ткани­ни, кожної частини тіла» [2, 31].

Конституція України у ст. 27 прого­лошує: «Кожна людина має невід´ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обо­в´язок держави — захищати життя людини». Спробуємо проаналізувати зазначену конституційну норму.

Щодо поняття «кожен», «ніхто», то в науці конституційного права під ци­ми займенниками розуміють людину, громадянина, фізичну особу.

Людина — жива істота, яка володіє душею і тілом, при певних умовах мо­же навчитися мислити, розмовляти, виробляти знаряддя праці та користу­ватися ними [3]. Умовами становлен­ня людини є, наприклад, народження здорової дитини, яка росте і вихо­вується в нормальних умовах. Понят­тя «особа» охоплює сукупність влас­тивостей, які характеризують людину як соціальну істоту, учасницю суспіль­них відносин. Особа — це людина, яка сформувалася в соціумі та отримала соціальні задатки та навички. Особа — це людина, яка наділена свідомістю.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». Права люди­ни — це права, які пов´язані із самою істотою людини, її існуванням та роз­витком. Людина як суб´єкт прав і свобод у цьому випадку виступає пе­реважно як фізична особа. У Консти­туції України до цього виду прав нале­жать саме право на життя (ст. 27). До­революційний науковець Ю. Гамбаров зазначає: «...право особи є, безсум­нівно, вищим із прав: воно лежить в основі будь-якого права і складає умо­ву існування як особи, так і суспільства» [4, 99].

Вікіпедія — вільна енциклопедія — дає таке трактування цього поняття: людина розумна (Homo Sapiens) — вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняла його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного про­гресу (антропогенезу). Серед людино­подібних істот людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою і здатна до її створення. Вирізняючою особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності. Далі зазначено періоди формування люди­ни як біологічної істоти: перший період — це пренатальний (гестецій-ний вік 38-41 тиждень, якщо більше 41 тижня, то дитина доношена, якщо менше 38 тижнів, то недоношена^ ембріональний період (0-8 тижнів плацентарний (фетальний 76-275 днів) ранній (76-181 днів), пізній (181-280 днів); другий — інтранатальний (період пологів (2-20 годин третій — постнатальний (період життя після народження). Онтогенез - період життя організму від народжен­ня до смерті [3].

Отже, народження — це подія, яка позначає перехід від одного періоду до іншого в житті людини, тобто від періоду, коли дитина була в лоні ма­тері (прихований період життя), до зовнішнього (відкритого, видимого).

Однак немає законодавчого визна­чення поняття «людина».

Невід´ємне право означає, що ніхто не може забрати те, що вже дано, зок­рема в юридичному сенсі те, що закріплено в формалізованому писем­ному вигляді в Конституції України.

Поняття «життя» означає фізіо­логічне існування людини, тварини, протилежне смерті [5, 80]. Законодав­чого визначення життя немає. Вікі­педія зазначає, що головними ознака­ми життя є розмноження, спадковість та мінливість. Однак це не індивіду­альні, а групові ознаки, тобто за ними можна віднести до живих чи неживих певний клас чи вид явищ. Проявами життя є: харчування, виділення, ріст, збудливість, розмноження, дихання та рух. Звичайно, за цими ознаками не­народжене дитя є живим.

В. Чернат зазначає, що на підставі аналізу чинного законодавства момент початку життя і момент виникнення права на життя не збігаються. Початок «життя» має місце вже у момент зачат­тя, тоді як «право на життя» (разом із правоздатністю взагалі) виникає з мо­менту народження [6, 10-11].

Норми про право на життя, як їх розуміють міжнародні й національні органи з захисту прав людини, не за­хищають ембріон людини, зазначає 0. Мірошниченко. Хоча зародок лю­дини й не є суб´єктом права на життя, для суспільства такий організм стано­вить таку ж цінність, як і жива люди­на. Існують міжнародні акти, спрямо­вані на встановлення зобов´язань що­до правового захисту ембріона [7, 14].

Ніхто не може бути свавільно поз­бавлений життя — тобто на розсуд когось життя не може бути забране, а саме хтось не має юридичного права позбавити фізіологічного існування людину.

Право на життя для дитини насам­перед повинне забезпечуватися правом на збереження і підтримання життя, зо­крема і правом на народження. Якщо людина психічно захворіла, то вона мо­же втратити правовий статус особи, але залишається людиною, так як будь-яка особа — людина, але не будь-яка люди­на — особа.

Обов´язок держави — захищати життя людини. Обов´язок держави — це створення реального механізму га­рантування права на життя. Захист слід відрізняти від охорони, оскільки «охорона» — ширше поняття і містить усю сукупність заходів не лише право­вого, а й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, які спрямовані на створення не­обхідних умов для здійснення суб´єк­тивних прав [8, 9].

Отже, обов´язок держави насампе­ред — це охорона права на життя.

Конституційне словесне закріплен­ня права на життя в різних державах різниться. Уперше ж право на життя було закріплено в Декларації незалеж­ності США 1776 р., яка у ст. З проголо­сила, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недотор­канність. Такі держави, наприклад, як Канада, Німеччина, Росія у словесно­му виразі мають приблизно однакове відображення: кожен має право на життя (Росія). З визначенням початку життя пов´язана ст. 17 Конституції Російської Федерації, яка передбачає, що «основні права і свободи людини невідчужувані і належать кожному від народження» [9]. Тому права (а зна­чить і право на життя) в Росії людина має з моменту народження.

Конституція Німеччини закріплює: «Кожен має право на життя і на особи­сту недоторканність» [10].

Конституція Польщі, а саме ст. 38, проголошує, що Республіка Польща забезпечує кожній людині правову охорону життя [11].

Конституція Ірландії в ст. 40 Основного Закону проголошує: «Дер­жава визнає право на життя ненарод­женого...» [12, 752]. Конституція Сло­вацької Республіки у ст. 15 закріплює: «Людське життя гідне охорони ще до народження». Стаття 6 Конституції Чеської Республіки має аналогічне формулювання [12, 115-121]. Слід констатувати, що невелика кількість держав на конституційному рівні закріпила право ненародженого на життя.

Досліджуючи законодавчу базу Угорщини, Словаччини та Чехії, на­уковець С. Булеца зазначає, що за за­конодавством цих держав право на життя (як і правоздатність) виникає з моменту зачаття, якщо дитина наро­диться живою. Слово «якщо» свідчить про необхідну умову народження ди­тини живою [13, 12].

Сучасне міжнародне право сприймає абсолютистську або помірну позицію і охороняє людське життя до народжен­ня. Наприклад, Декларація прав дити­ни, прийнята Резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 лис­топада 1959 р., підкреслює: «...Дитина, враховуючи її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охо­рони і піклування, включаючи належ­ний правовий захист, як до так і після народження» [14]. Аналогічне форму­лювання використовується і в Кон­венції про права дитини 1989 р. [15].

Отже, з огляду на наведене, можна дійти такого висновку: конституцій­но-правове закріплення права на жит­тя в Україні недосконале. Відповідно до ст. 22 права і свободи не є вичерп­ними, при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не до­пускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Поміркуємо. Конституція України гарантує кожній людині право на життя. Основний За­кон не уточнює — до народження чи від народження. Людський ембріон є початком життя людини. Законодав­чого визначення чи принаймні кон­ституційного тлумачення поняття «людина» немає. Отже, якщо взяти за основу принцип про недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та розтлумачити широко право на життя, проголошене Консти­туцією України, то, на нашу думку, закріплену норму слід розуміти так: «Кожна людина має невід´ємне право на життя ще до народження». Отже, норми цивільного законодавства щодо права на проведення аборту є некон­ституційними. Звичайно таке тлума­чення спірне, однак потребує обґрун­тованої відповіді, оскільки, як влучно зазначає О. Рогова, внутрішньоутробний період життя є необхідним етапом розвитку людини і має бути захище­ний правом так само, як і життя люди­ни після народження на будь-якій йо­го стадії [16].

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Перевозчикова Е. В., Панкратова Е. А. Конституционное право на жизнь и правовой статус эм­бриона человека // Медицинское право. — 2006. — № 2 (14). — С. 16.

2. Гармаев А. От зачатия до рождения. — 2000. — 109 с.

3. http:uk.wikipedia.org

4. Гамбаровъ Ю. С. Свобода и ея гарантій. — С-Петербургь, 1910. — 340 с. — С. 99.

5. Короткий тлумачний словник української мови : близько 6 750 слів / під ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К., 1988. — 320 с.

6. Чернот В. А. Зобов´язання, що виникають внаслідок рятування здоров´я та життя фізичної осо­би : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право ; Одеська нац. юрид. акад. — Одеса, 2006. — 18 с.

7. Мірошниченко О. А. Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва) : автореф. дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 — міжнародне право ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — X., 2005. — 18 с.

8. Чорна Ж. Л. Цивільно-правовий захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право; Львів, нац. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2005. -18 с.

9. Комментарий Конституции Российской Федерации. Сборник Постановлений Конституцион­ного Суда РФ. — М., 2003.

10. Конституция ФРГ. Конституции государств Европы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья) ; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. -М., 2001.-Т. 2.-838 с

11. Конституция Польши (Республики Польши) от 2 апреля 1997 г. Конституции государств Евро­пы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья); Институт законодательства и сравнитель­ного правоведения при Правительстве РФ. — М., 2001. — Т. 2. — 838 с.

12. Конституции государств Европы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья) ; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. — М., 2001. — Т. 1. -818с.

13. Булеца С. Б. Право фізичної особи на життя та здоров´я як об´єкт цивільно-правової регламен­тації : порівняльно-правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право; Одеська нац. юрид. акад. — Одеса, 2005. -

19 с.

14.Декларація ООН про права дитини від 20 листопада 1959 року // www.ligazakon.ua

15.Конвенція про права дітей від 20 листопада 1989 року // www.ligazakon.ua

16.Рогова О. Г. Право на життя в системі прав людини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2006. — 18 с.

загрузка...
Top