Павовідносини в житті

  1. Поняття правових відносин

  2. Основні ознаки правовідносин

  3. Види правовідносин

1. Поняття і основні ознаки правовідносин

Право безпосередньо зв'язане з правовідносинами. Воно існує в правовідносинах, оскільки це конкретна форма буття права. Правовідносини - це право в житті, оскільки воно реалізується в них, а в окремих випадках виникає в правовідносинах. Право — це природна і соціальна властивість суб'єктів правовідносин.

Перш ніж розглядати поняття правовідносин необхідно вияснити, що являють собою суспільні відносини і взагалі термін «відносини». Відносини являються універсальним способом не тільки існування, але і розвитку предметів і явищ. В природі і суспільстві всі предмети і явища знаходяться в різноманітних зв'язках і відносинах.

Наявність відносин завжди свідчить, що в них є дві сторони, які відносяться одна до одної, тому це є взаємні відносини двох сторін. Вони мають зв'язки, коли мають тотожні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин немає, а якщо і є, то ми не знаємо, за якими тотожними ознаками вони відносяться. Наприклад, можна виявити відносини між масою Землі і масою Місяця, але не можна виявити відносини між масою Місяця і формою правління держави.

Відносини — це опосередкований зв'язок явищ, процесів, предметів і т.п.

Відносини можуть бути різними, як між явищами природи, так і явищами суспільства, між суспільством і природою. Наприклад, національний характер народу в певній мірі залежить від природно-кліматичних і соціальних умов існування.

В суспільстві людина завжди знаходиться в певних суспільних відносинах. Вона живе, працює, спілкується з іншими людьми, в сім'ї, в трудовому колективі і з іншими суб'єктами. Необхідність задоволення потреб і інтересів людей змушує їх вступати в різні суспільні відносини. Суспільні відносини виникають на підставі діяльності і поведінки людей для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх можна класифікувати на різних підставах і на різні види, залежно від сфери діяльності:

  • політичні;
  • моральні;
  • економічні;
  • релігійні;
  • правові.

Їх можна також поділити на матеріальні, які стосуються економічного базису і надбудови — політико-правові. Такий поділ в певній мірі умовний, тому що всі вони дуже тісно переплетені і взаємозв'язані.

Аналогічно і правові відносини, які відносяться до надбудовних і по своєму змісту можуть мати матеріальний характер. Їх суть корениться в матеріальних життєвих відносинах (Маркс К.). Правовідносини безпосередньо зв'язані з державою і громадянським суспільством, з системою законодавства і правом. Система права і законодавства закріплює певні суспільні відносини, охороняє їх від порушень, регулює їх в інтересах держави і суспільства (класів і соціальних груп). У нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без права, точніше законодавства, встановленого державою. Є закон — є й правовідносини або можуть бути. Разом із тим можуть бути й інші ситуації, коли закон є, але немає правовідносин. І навпаки, є правовідносини, але немає законодавства, яке б регулювало і закріплювало ці відносини. Тому розуміння правовідносин в повній мірі залежить від того, як ми розуміємо поняття права.

2. Основні ознаки правових відносин

В минулому ми не мислили правовідносин без норм права. Сьогодні можна сказати, що в суспільстві існує дві групи правовідносин:

1) ті, які офіційно визнані державою, відображені і закріплені в нормативно-правових актах;

2) ті правовідносини, які офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті.

Для перших держава встановлює моделі норм, які викладені в законодавчих актах, бере їх під свій захист і т.п.

Другі — існують самостійно в житті, якщо держава їх прямо не забороняє. Правовідносини відрізняються від інших соціальних відносин наступними ознаками:

  1. Вони виникають на підставі норм права.
  2. Сторони правовідносин завжди наділені суб'єктивними правами і відповідними юридичними обов'язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення його учасників, дії юридичних норм, а також відповідно до рішень правозастосовчих органів.

Слід мати на увазі, що для виникнення і здійснення правовідносин зовсім не обов'язкова одночасна наявність всіх перелічених підстав. Як правило, правове регулювання виникає без втручання тих, хто застосовує право. При відсутності нормативно-правової підстави правові відносини створюються за умов існуючих прогалин у законодавстві. Учасники правовідносин можуть самостійно визначати зміст взаємних прав і обов'язків, якщо їх відносини регламентуються диспозитивними нормами.

Правовідносини відображають правовий зв'язок. Це означає, що в будь-яких правовідносинах беруть участь дві і більше сторін: уповноважена і зобов'язана. Наприклад, згідно з договором позики (ст. 374 ЦК України) уповноваженою стороною є позикодавець, зобов'язаною - позичальник. Правда, тут необхідно зробити застереження: частина правовідносин має більш складну структуру за умови, коли кожна сторона має права і обов'язки.

Наприклад, згідно з договором купівлі - продажу (ст. 224 ЦК України) продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві

і має право вимагати сплатити гроші за нього, а покупець зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

3. Вольові відносини між суб'єктами виникають за їх волевиявленням.

  1. Правові відносини — суть таких суспільних відносин, за яких
    здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків забезпечуються
    можливістю державного примусу. В більшості випадків здійснення
    суб'єктивного права і виконання обов'язків мають місце без застосування заходів державного примусу. Якщо в цьому ви никає необхідність,
    то зацікавлена сторона звертається в компетентний державний орган,
    який, розглянувши юридичну справу, виносить владне рішення (акт
    застосування права), де точно визначаються суб'єктивні права й обов'язки сторін.
    1. Правовідносини здійснюються свідомо і цілеспрямовано.
  2. Правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв'язку, причому ступінь конкретизації може бути різною.

Мінімально конкретизуються правовідносини, які врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад— конституційні права і свободи. Власне, кожний громадянин сам визначає, в якій мірі він буде використовувати можливості, що надані йому відповідно до Конституції.

Середній ступінь конкретизації спостерігається, коли індивідуалізований не лише суб'єкт, а й об'єкт правовідносин. Наприклад, у правовідносинах власності визначені власник і річ — об'єкт власності.

Максимальний ступінь конкретизації наявний у тих випадках, коли точно відомо, які власне дії повинні здійснюватися зобов'язаною стороною в інтересах уповноваженого. Тут індивідуально встановлюється об'єкт, дві сторони і зміст правового зв'язку між ними, Наприклад, за договором підряду (ст. 332 ЦК України) одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й сплатити вартість виконаної роботи.

Правовідносини— це такі суспільні відносини, які мають ідеологічний вольовий характер, в яких виникає індивідуальний зв'язок між різними суб'єктами, на підставі юридичних фактів, юридичних прав і обов'язків, які відповідають або не суперечать діючим нормативно-правовим актам.

Які ж характерні ознаки правових відносин?

  1. всі правові відносини мають вольовий ідеологічний характер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;
  2. учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди,
    як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом
    є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право
    відносини можуть виникати, коли особи досягли певного
    віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають
    повної дієздатності після реєстрації шлюбу;
  3. для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін
    у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних
    або встановлених нормативно-правовими актами, звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав
    іобов'язків;
  4. в суспільствах і державах, де визнається тільки система
    писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі
    правовідносини, які відповідають законодавству;
  5. в основі виникнення правовідносин знаходиться юридичний факт, якого немає в інших суспільних відносинах.

Правовідносини наділені складною щодо елементів структурою. До її складу входять суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин.

3.Види правовідносин

Правовідносин надзвичайно багато і вони мають різний характер. Їх можна класифікувати за різними критеріями. Така класифікація дозволяє краще зрозуміти їх характер, суть іособливості в процесі реалізації права.

  1. За галузевою ознакою їх можна класифікувати на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, кримінально-
    правові, земельні, трудові, фінансові тощо;
  2. залежно від визначеності кількості суб'єктів:
    загальні — коли кількість суб'єктів уповноважених або зобов'язаних точно не визначена;
  3. конкретні — коли кількість зазначених суб'єктівточно визначена;
  1. за кількісним складом суб'єктів: прості — правовідносини лише між двома суб'єктами; складні — між трьома і
    більше суб'єктами;
  2. залежно від функціональної ролі норм права, на підставі
    яких вони виникають: регулятивні (статичні і динамічні),
    охоронні;
  3. залежно від змісту відносин: економічні, політичні, соціальні, процесуальні, моральні, релігійні, міжнародні тощо;
  4. за характером дій зобов'язального суб'єкта: активні —
    суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії і пасивні — утриматись від певних дій;
  5. залежно від розподілу юридичних прав і обов'язків між
    сторонами: односторонні — кожна із сторін має права або
    обов'язки; двосторонні — кожна із сторін має як права так і
    обов'язки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. – К.: Вен турі, 1996
  2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. Підручник. К.: Кондор, 2002
  3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник – Харків: Консул, 2002
  4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 1997

§3. Структура правовідносин

Правовідносини являються складними утвореннями. Якщо розглядати правовідносини тільки як ідеологічну форму, то в цьому випадку їм властивий тільки юридичний зміст, основою якого є юридичні права і обов'язки. Разом із тим вони можуть мати політичний, моральний та інший зміст.

Правовідносини можна також розуміти як єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми. В цьому випадку в правовідносинах поряд із суб'єктивними юридичними правами і обов'язками можуть бути виділені ще два основних елементи: суб'єкти правовідносин і 'їх об'єкти. Матеріальний зміст правовідносин, їх суб'єкти і об'єкти дозволяють краще зрозуміти реальні фактичні зв'язки, зрозуміти діалектичну єдність «форми» і «змісту» правовідносин.

Виділяють такі елементи (компоненти) правовідносин: 1) зміст правовідносин, який складається із матеріального змісту, тобто поведінки суб'єктів, і юридичного змісту — суб'єктивні юридичні права і обов'язки; 2) суб'єкти, тобто учасники правовідносин; 3) об'єкти правовідносин. Наприклад, якщо взяти договір купівлі-продажу (ст.224 ЦК України), то в таких правовідносинах можна виділити наступну структуру (компоненти):

  1. суб'єкти: продавець і покупець;

зміст правовідносин: суб'єктивне право покупця — ви
магати видати товар, майно; суб'єктивний обов'язок — заплатити вартість за товар або майно; суб'єктивне право продавця — вимагати плату за товар; суб'єктивний обов'язок — продати, передати товар (майно) відповідної якості, який вимагає покупець;

3) об'єктом правовідносин є майно або товар.

Всі ці компоненти охоплюються поняттям «склад правовідносин». Разом із тим близький зміст мають поняття «фактичний склад (основа)» і «склад правопорушення», але вони відрізняються одне від одного, перш за все, своїм змістом.

1) Зміст правовідносин. Вони мають юридичний і матеріальний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які виражають специфіку правовідносин, юридичну форму фактичних суспільних відносин.

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведінка, яку управомочний суб'єкт може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

Юридичний зміст нерозривно зв'язує правовідносини з реальними відносинами, фактичними соціальними процесами. Розмежування змісту цих правовідносин дозволяє краще зрозуміти механізм дії права на суспільне життя. Юридичний зміст — це, по суті, правові засоби забезпечення, а іноді і формування матеріального змісту. На думку проф. Алєксєєва С.С. точніше було б розглядати матеріальне і юридичне в змісті правовідносин як сторони одного змісту Незважаючи на велику кількість літератури по правовідно-сина^ вони все ще недостатньо вивчені, особливо матеріальний зміст правовідносин.

Суб'єктивне право — це міра дозволеної поведінки правомочної особи, яка забезпечується юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право не може бути безмежне, воно обмежене в просторі, в часі, в об'єктах і колом суб'єктів. Воно включає в себе вимогу забезпечення цього права іншими учасниками правовідносин.

Суб'єктивні права є компонентом правової системи, оскільки вони закріплюють свободу, ініціативу і самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт згідно із своїм правом може розпоряджатись ним самостійно на свій розсуд, відповідно до своїх потреб і інтересів.

Суб'єктивне право знаходиться в тісній єдності з інтереса
ми. Управомочній особі надається міра дозволеної поведін
ки для задоволення своїх законних інтересів. Протилежний
суб'єкт зобов'язаний організувати свою поведінку в інтере
сах носія суб'єктивних прав. Разом із тим, інтереси і потре
би не включають в суб'єктивне право, хоча вони існують
поряд і тісно взаємопов'язані. Інтереси можуть бути закон
ними і незаконними. Законний інтерес — це зовнішньо ви
ражений інтерес в діючому законодавстві. ч

Структура суб'єктивного права. Правомочність, яка входить в склад суб'єктивного права, може бути в трьох видах: а) право вимагати; б) право на позитивні дії; в) право на домагання.

Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки, яку особа повинна здійснити відповідно з вимогами управомоч-ного, з метою задоволення його потреб і інтересів. Цей обов'язок особа може виконати добровільно, а може й під примусом державних органів і інших суб'єктів. Така особа зобов'язана зробити певні дії згідно діючого законодавства, договору та інших угод. Наприклад, згідно з договором оренди, орендатор зобов'язаний сплатити певну суму грошей за експлуатацію складу і в належному стані повернути приміщення після закінчення терміну договору.

Юридичний обов'язок може бути: а) обов'язок активно діяти; б) обов'язок пасивної поведінки (утримуватись від певних дій); в) обов'язок переносити санкції держави.

2) Суб'єкти правовідносин. Правосуб'єктність. Для суб'єктів
правовідносин характерні дві основні ознаки. По-перше, осо
би, учасники суспільних відносин за своїми властивостями
повинні бути носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Ці вла
стивості повинні мати певні якості, які пов'язані із свобо
дою волі людини, організації, до яких відносяться: а) зов
нішня обособленість; б) персональність (одна персона); в)
здатність формувати, виражати і здійснювати персоніфіко
вану волю.

По-друге, ця особа, яка реально здатна пршшаїи участь в правовідносинах, має властивості суб'єкта права в силу юридичних норм. Ці загальновизнані норми утворюють обов'язкову основу для визнання індивідів і організацій як суб'єктів права. Соціальною передумовою правосуб”активності є свобода волі людини, аїї зміст, який сформований в юридичних нормах, полягає в тому, що особа має здатність, властивість, здібності бути носіями юридичних прав і обов'язків. Всі суб'єкти суспільних (правових) відносин можна поділити на дві групи: фізичні і юридичні особи.

Щоб громадяни або організації могли бути учасниками правовідносин, вони повинні володіти правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність це здатність особи мати юридичні права і обоє 'язки. Зокрема, в ст.9 правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Безумовно, що правоздатність це, перш за все, здатність мати юридичні права. По законодавству України всі громадяни мають правоздатність з моменту народження, і закінчується вона після смерті людини. Іноді правоздатність виникає і до народження дитини (з питань спадщини).

Наявність правоздатності особи ще не дає підстав для того, щоб бути учасником правовідносин. Для цього повинна бути ще і дієздатність. Дієздатність — це здатність особи самостійно своїми особистими свідомими діями реалізувати свої права і виконувати юридичні обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі з 18 років І завершується зі смертю. Разом із тим, в окремих правовідносинах дієздатність може наступати і раніше. По трудових правовідносинах — з 5 років; по адміністративних — з 16 років; по кримінальних — з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років; по шлюбно-сімейних відносинах — з 18 років для хлопців і 17 років для дівчат, В окремих випадках цей вік скорочується на один рік місцевими органами влади, і після реєстрації шлюбу дієздатність наступає відповідно з 17 і 16 років. З позицій цивільного права всі громадяни стосовно дієздатності поділяються на чотири групи: частково дієздатні, обмежено дієздатні, недієздатні і повністю дієздатні,.

Згідно з діючим законодавством ніякий громадянин не може бути позбавлений правоздатності і дієздатності. Це такі правові властивості, які не можна передати іншим особам. Громадянин може бути визнаний недієздатним лише в судовому порядку внаслідок душевної хвороби або недоумства, коли не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Правоздатність і дієздатність фізичних і юридичних осіб
охоплюється поняттям «правосуб'єктність». Із цими понят
тями також тісно пов'язане поняття «деліктоздатність». Де-
ліктоздатність означає здатність особи нести юридичну відпо
відальність за невиконання юридичних обов'язків або вчинення
правопорушення.
В окремих випадках, особливо в цивільно
му праві, правопорушення називають деліктами. .;.

Учасниками правовідносин являються також юридичні особи. Згідно з ст.23 Цивільного кодексу України юридич-і ними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридичною особою може бути і окремий громадянин (наприклад, фермер). Таким чином, юридична особа має наступні ознаки: 1) організаційна єдність установ, трудових колективів, громадських організацій, які діють на основі статуту, зареєстрованого в органах влади; 2) наявність відокремленого майна; 3) власний рахунок в банку; 4) назва організації і виступ від свого імені в правовідносинах; 5) здатність нести юридичну відповідальність; 6) печатка організації або установи.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації (ст. 5, 6 Закону «Про підприємства в Україні» і інші закони). Дієздатність юридичних осіб безпосередньо залежить від їх правоздатності і встановлених цілей їх діяльності. З моменту їх офіційної реєстрації вони мають право своїми діями набувати юридичних прав, створювати для себе юридичні обов'язки і нести юридичну відповідальність.

3) Об'єкти правовідносин. В філософії термін об'єкт використовується в основному для характеристики співвідношення матерії і свідомості. Об'єкт в даному випадку розуміється як об'єктивна реальність, яка знаходиться поза суб'єктом, тобто людини і її свідомості.

В юридичній науці категорія об'єкта не пов'язується безпосередньо з суб'єктом, а розуміється в іншому плані. В якості об'єктів правовідносин виступають явища, предмети, які визнані державою чи суспільством. Наприклад, об'єктами

права власності по цивільному законодавству є заводи, фабрики, машини, земля, будівлі, транспорт, різноманітні товари, продукти тощо, які знаходяться в цивільному товарообігу. Згідно ст.9 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності не можуть бути об'єкти виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок сільськогосподарських підприємств, селянських господарств і дачних, присадибних ділянок), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. В кримінальних правовідносинах об'єктами являються життя, здоров'я людини, державна безпека тощо.

Об'єктами правовідносин є ті явища і предмети навколишнього світу, на які направлені суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Проф. Рабінович П.М. вважає, що об'єкти правовідносин — це певні особисті або соціальні блага, для здобуття і використання яких встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів.

Всі об'єкти правовідносин можна класифікувати на матеріальні і нематеріальні (духовні). До матеріальних відносяться: фізичні дії уповноваженого або зобов'язаного суб'єкта; речі — засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо; стан природних об'єктів, явищ. До нематеріальних (духовних) відносяться: морально-психологічний стан людини; певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей, духовні цінності.

Таким чином, об'єктами правовідносин є матеріальні і духовні цінності, які здатні задовольняти потреби людей, держави і суспільства. Об'єкти правовідносин не можна змішувати з предметами правового регулювання — суспільними відносинами. Об'єкти правовідносин є компонентом (елементом) правовідносин. Вони характеризують матеріальний і духовний зміст правовідносин.

§4. Юридичні факти і їх класифікація

В юридичній літературі розрізняють соціальні і юридичні передумови виникнення правовідносин. Соціальними передумовами є розвиток економічних, політичних та інших соці-

альних відносин. Наприклад, перехід до ринкової економіки вимагає створення цілої системи законодавства, блоку економічних законів. В зв'язку з цим держава надає позитивний правовий характер (форму) вже існуючим суспільним відносинам, які вимагають правового регулювання; надає позитивну правову форму частково існуючим суспільним відносинам.

Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями саму можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, при яких суб'єкти права вступають або повинні вступати в правовідносини. Із нормативне-правових актів витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які являються передумовою виникнення правовідносин. Передумовою виникнення правовідносин є різні юридичні факти.

Юридичний факт це конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов 'язують виникнення, зміну або припинення правових наслідків (правовідносин).

Юридичних фактів надзвичайно багато. Окремі із них мають загальний характер. Наприклад, в державно-правових відносинах — громадянство, конституційний і правовий статус особи. Факт існування людини, її вік — все це загальні юридичні факти.

Всі інші юридичні факти класифікують за вольовим критерієм на дві великі групи:

  1. якщо юридичні факти виникають по волі суб'єктів, то
    такі факти називаються діями (факти-дії). Всі вони залежать
    від волі суб'єктів правовідносин. Наприклад, договір найму
    жилого приміщення і всі інші угоди;
  2. факти, які виникають незалежно від волі суб'єктів пра
    вовідносин, називаються фактами-подіями. Наприклад,
    стихійні лиха, день народження людини, її смерть. Всі фак-
    ти-події можна класифікувати на абсолютні і відносні.

Юридичні дії — це вольова поведінка людей, зовнішнє вираження їх волі, свідомості громадян і юридичних осіб. Юридичні факти-дії розмежовують на: правомірні дії і неправомірні або правопорушення.

Правомірні факти-дії можна розділити на: а) юридичні акти; б) юридичні вчинки. Юридичні акти — це такі дії

людей, в яких воля осіб направлена на досягнення юридичного результату, передбаченого нормою закону. Наприклад, угоди купівлі-продажу, оренди, займу тощо. Юридичні акти можна класифікувати по галузям права: державно-правові, адміністративно-правові, цивільні угоди, процесуальні акти тощо.

Юридичні вчинки — це правомірні дії, з якими норми права пов 'язують юридичні наслідки, незалежно від направлення волі. Наприклад, знайдений клад, як правило, не залежить від волі чи бажання особи, але сильно залежить від правосвідомості особи — здати його державі чи привласнити. Якщо особа здасть його державі, то отримує 25% його вартості, якщо привласнить — проти неї може бути порушена кримінальна справа.

Неправомірні акти поділяються також на дві групи: 1) на об'єктивно-протиправні дії (необхідна оборона і крайня необхідність); 2) правопорушення.

Всі правопорушення класифікуються на:

  1. злочини, які передбачені Кримінальним кодексом Ук
    раїни;
  2. проступки, серед яких виділяють адміністративні, дис
    циплінарні, фінансові, цивільно-правові, екологічні, земельні
    тощо.

Іноді для виникнення правовідносин потрібно, щоб був не один факт, а декілька або сукупність юридичних фактів. Наприклад, при призначенні пенсії необхідно, щоб був певний вік, трудовий стаж, умови роботи, рівень зарплати тощо.

загрузка...
Top