Панов М.Л. Підстава кримінальної відповідальності: поняття та значення у вдосконаленні КК України

1. Категорія «підстава кримінальної відповідальності» є фундаментальною не тільки для кримінального права, а й для інших галузей права, що регламентують кримінальне судочинство і виконання покарання. Лише за наявності підстави кримінальної відповідальності можливе застосування майже всіх інститутів і норм як Загальної, так і Особливої частини КК України. І навпаки, відсутність вказаної підстави виключає можливість застосування засобів державно-правового примусу (покарання), що становлять зміст («ядро») кримінальної відповідальності, а також і засобів кримінально-процесуального характеру тощо. Незважаючи на виключне правове значення підстави кримінальної відповідальності, її нормативно-правове визначення у ч. 1 ст. 2 КК має надмірно лаконічний і тому досить загальний характер - «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». Отже з’ясування змісту цієї категорії («поняття»), як і змісту її структурних елементів: «суспільно небезпечне діяння», «наявність у ньому складу злочину, передбаченого цим Кодексом» становить предмет доктринального тлумачення з боку юристів-науковців і правозастосувачів.

2. У статті З КК України 1960 року для визначення аналізованого поняття було застосовано термін «підстави кримінальної відповідальності». Внаслідок цього деякі науковці дійшли висновку щодо множинності цих підстав, а окремі з них стверджували, що склад злочину є єдиною підставою кримінальної відповідальності. Ці судження призвели, з одного боку, до певного розмивання категорії «кримінальна відповідальність», втрати чіткості щодо її змісту, обсягу та підстави, моменту виникнення кримінально-правових відносин, з другого - до перебільшення ролі і значення складу злочину, який сам по собі (як юридична конструкція) не спроможний виконати функцію підстави кримінальної відповідальності, що й стало підґрунтям для критики наведеного погляду серед юристів-науковців.

На відміну від цього КК України 2001 р. у назві ст. 2 використав термін «підстава кримінальної відповідальності». Отже з цього можна зробити висновок, що кримінальна відповідальність пов’язана з однією («єдиною») підставою. Водночас, як випливає із змісту ч. 1 ст. 2, поняття «підстава кримінальної відповідальності» має ускладнений - бінарний характер (від лат. binarius <bini - «по два» - складений із двох частин), тобто містить дві складові: 1) вчинення особою суспільно небезпечного діяння; 2) наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Причому ці складові являють собою не деякі відокремлені та самостійні одиниці, а означають двоєдину характеристику одного і того ж (єдиного) явища - підстави кримінальної відповідальності. Але в її межах вказані складові можуть бути, на наш погляд, визначені як умови кримінальної відповідальності, від наявності і взаємодії яких залежить і наявність власне цієї підстави як єдиного цілого. У філософському розумінні «умова» - це те, від чого залежить дещо інше (обумовлене); суттєвий структурний компонент комплексу об’єктів (явищ), наявність яких з необхідністю обумовлює існування даного явища, а в нашому випадку - підстави кримінальної відповідальності. Ми пропонуємо назвати вчинення особою суспільно небезпечного діяння терміном «фактична умова», а відповідність цього діяння складу злочину, передбаченого КК, - терміном «юридична умова». Обов’язкова наявність цих двох умов - фактичної і юридичної, у їх єдності та взаємодії (у комплексі) трансформує ці умови в єдине фундаментальне нормативно-правове утворення - підставу кримінальної відповідальності. Отже, встановлення вказаних умов у їх єдності є обов’язковим для констатації в кожному конкретному випадку наявності підстави кримінальної відповідальності. І навпаки - відсутність хоча б однієї з них буде свідчити і про відсутність даної підстави та неможливість застосування кримінальної відповідальності в цілому.

3. Визнання суспільно небезпечного діяння фактичною умовою підстави кримінальної відповідальності означає, що законодавець пов’язує кримінальну відповідальність тільки з конкретним актом поведінки особи, який знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні у формі дії чи бездіяльності. Не випадково у ст. 11 КК злочином цілком обґрунтовано визнається «суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)». Людина, як соціальна істота, вступає в сферу, «підвладну» кримінальному закону, лише шляхом вчинення конкретних, вказаних в кримінальному законі дій або бездіяльності. Поза своїх вчинків у формі діяння (дії чи бездіяльності) особа не може підлягати дії кримінального закону і покаранню.

Поняття «суспільно небезпечне діяння», як фактична умова кримінальної відповідальності, характеризується певною сукупністю ознак: діяння має бути конкретним, усвідомленим, вольовим та суспільно небезпечним актом поведінки особи. Суспільна небезпечність діяння визначається усією сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, йому притаманних: характером дії чи бездіяльності, способом і засобами, за допомогою яких учиняється посягання, місцем, часом та обстановкою вчинення діяння, формою вини, спрямованістю умислу особи, мотивами та метою її поведінки. Особливе значення для визнання діяння суспільно небезпечним мають характер і цінність суспільних відносин, на які воно посягає, а також характер та тяжкість (розмір) шкоди, спричиненої дією чи бездіяльністю цим відносинам, або загроза її спричинення. Нарешті, діяння як акт свідомої, вольової і суспільно небезпечної поведінки (фактична умова підстави кримінальної відповідальності) має бути вчинене особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності, тобто суб’єктом злочину, що випливає безпосередньо із змісту ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 та ч. 1 ст. 18 КК.

4. Юридична умова підстави кримінальної відповідальності полягає в тому, що вчинене суспільно небезпечне діяння містить склад злочину, передбаченого КК. Склад злочину - це юридична конструкція, що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, вказаних КК України, які у сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Під ознакою складу злочину слід розуміти рису (властивість, якість) злочину, яка задовольняє наступним вимогам: а) разом з іншими ознаками даного складу (та у їх єдності) визначає суспільну небезпечність, протиправність та винність діяння; б) відображає індивідуальні риси й особливості, притаманні кожному конкретному злочину (його «виду»), якими він відрізняється від інших злочинів, а також від діянь, що не є злочинними; в) безпосередньо вказана в законі чи однозначно випливає з його змісту при тлумаченні; г) притаманна всім злочинам даного виду (типу) і не є виведеною (утвореною) від інших ознак. Склад злочину являє собою таку систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, котрі мають бути вичерпними, необхідними та достатніми. Вичерпність ознак складу злочину слід розуміти як всебічне та повне, в усіх необхідних деталях (вичерпно) і водночас в узагальненому вигляді текстуальне визначення в законі суспільно небезпечного діяння як злочину. Необхідність означає, обов’язковість цих ознак у їх сукупності для констатації наявності у вчиненому складу злочину; відсутність хоча б однієї з цих обов’язкових ознак завжди виключає можливість визнання наявності складу злочину. Достатність вказує на те, що встановлення всіх обов’язкових вказаних у законі ознак не потребує встановлення інших (додаткових) і не вказаних в законі ознак для висновку щодо наявності у вчиненому суспільно небезпечному діянні складу злочину як юридичної умови підстави кримінальної відповідальності.

Склад злочину являє собою струнку систему ознак, що характеризується логічною узгодженістю та упорядкованістю. Вони тісно пов’язані між собою і утворюють єдине ціле - склад злочину. Водночас ці ознаки можуть бути згруповані в одиниці більш високого (за ступенем узагальнення) рівня, що утворюють структуру складу злочину. Ці одиниці в теорії кримінального права отримали назву «елементи складу злочину». Підґрунтя такого рішення становить, як уявляється, модель суспільно небезпечної поведінки особи, структуру якої утворюють об’єкт та суб’єкт, а також об’єктивна і суб’єктивна сторона акту поведінки (вчинку) людини. Відповідно до цього в структурі складу злочину виокремлюють об ’єкт (і предмет) злочину, об’єктивну сторону (до якої відносять: суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановку, спосіб, засоби вчинення злочину), суб’єктивну сторону (певна форма вини - умисел чи необережність, мотив та мета злочину), суб’єкт злочину (особа фізична, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності). Ці елементи виступають, по суті, категоріями кримінального права та мають важливе гносеологічне та юридичне значення. їх використання надає можливість науково-обґрунтовано конструювати кримінально-правові норми, у диспозиціях яких безпосередньо формулюються ознаки відповідних складів злочинів; приводити ознаки складу в логічно узгоджену, струнку систему (що, в свою чергу, сприяє виявленню обсягу й змісту останніх і, таким чином, встановленню тих явищ соціально-правової реальності, які вони відображають), а також розробити загальне поняття складу злочину. Це поняття є науковою абстракцією, яка відображає те загальне, що має місце у кожному конкретному складі злочину. Отже, загальне поняття «склад злочину» являє собою «поняття про всі конкретні склади злочинів».

Подібно до будь-якої наукової абстракції загальне поняття «склад злочину» має велике науково-пізнавальне значення, є необхідним засобом пізнання і розробки конкретних складів злочинів, теоретичною основою для розкриття їх змісту, що конче необхідно для правильного застосування кримінального закону. Проте очевидно, що загальне поняття складу злочину не може виступати як юридична (нормативно-правова) умова підстави кримінальної відповідальності. Такою умовою може бути визнаний лише конкретний склад злочину, який містить найбільш суттєві ознаки злочинів одного і того ж виду (типу), наприклад, крадіжок, грабежів, зґвалтувань, убивств тощо і знаходить своє визначення й текстуальне закріплення у диспозиції відповідної кримінально-правової норми, вказаної у диспозиції певної статті (чи її частині) Особливої частини КК. Однак цим визначення ознак складу злочину (і його елементів), як і самої кримінально-правової норми, не вичерпується. Склад злочину - поняття більш широке за обсягом і глибше за змістом, ніж диспозиція статті Особливої частини КК. У ній вказуються лише ознаки, специфічні для тих чи інших складів злочинів (особливе). Ознаки ж, типові (загальні) для всіх конкретних складів злочинів, законодавець виносить за рамки статей Особливої частини КК. Вони знаходять відображення і закріплення в окремих статтях Загальної частини КК України: у ст. 1 (об’єкт злочину); у ст. 11 (суспільно небезпечне, протиправне діяння); статтях 18-22 (ознаки суб’єкта злочину); статтях 23-25 (поняття, ознаки і форми вини: умисел і необережність). Крім того, в Загальній частині визначаються і деякі специфічні форми прояву злочинів, що утворюють спеціальні види складів злочинів: незакінчений злочин (статті 13-16) і співучасть у злочині (статті 26-31). Отже, склад злочину, як і кримінально-правова норма, в якій цей склад відображається, - це складне комплексне нормативно-правове утворення, що знаходить своє законодавче закріплення в певній статті (чи частині статті) Особливої частини КК, в якій встановлено кримінальну відповідальність за конкретний злочин, а також відповідних статтях Загальної частини КК, у яких визначаються ті або інші загальні ознаки чи елементи, притаманні кожному (всім) із конкретних складів злочинів.

5. Але в діючому КК України нормативно-правове визначення складу злочину, як і легальне його поняття, відсутні, що є, на наш погляд, прогалиною у нормативно-правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності й не може не впливати негативно на практику застосування кримінального законодавства в частині встановлення підстави кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, їх розмежуванні тощо. Цей недолік можна усунути, на нашу думку, в порядку de lege ferende, шляхом доповнення ст. 2 КК України текстом у можливій редакції:

«Склад злочину є системою обов’язкових об’єктивних і суб’єктивних ознак та елементів, передбачених цим Кодексом, які у сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин» (ч. 1 ст. 2).

«Склад злочину, його ознаки і елементи визначаються у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає кримінальну відповідальність за певне суспільно небезпечне діяння, а також у статтях 1; 11; 13-16; 18-22; 23-25; 26-31 Загальної частини цього Кодексу» (ч. З ст. 2).

Запропоновані новели усунули б існуючі прогалини у правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності, конституювали б нормативно-правове поняття «склад злочину» в категоріально-понятійній системі кримінального права, трансформували б його з «доктринального» в «легальне» (нормативно-правове) поняття кримінального права як юридичну умову підстави кримінальної відповідальності. Крім того, ці новели нормативно врегулювали б реально існуючі інтегративні зв’язки між нормами Загальної і Особливої частин КК України, що надало б системі норм кримінального права логічної стрункості й нормативно-правової визначеності.

загрузка...
Top