Ознаки злочину та його складу в контексті підстави кримінальної відповідальності

Проблема підстави кримінальної відповідальності є однією з найважливіших у кримінальному праві, адже від її вирішення залежить доля людини: чи підлягатиме вона найсуворішим (порівняно з встановленими нормами інших галузей права) обмеженням своїх прав, позбавленням певних благ тощо у зв’язку з вчиненим нею діянням, чи до цієї особи такий захід не буде застосований зовсім. Проте ця проблема була і залишається в теорії кримінального права дискусійною і остаточно не вирішеною.

В. Грищук, дослідивши цю тему, відшукав більше десятка позицій науковців з цього приводу [1, 134]. Щоб визначитись, які саме з цих позицій більш прийнятні, потрібно врахувати, що підстави кримінальної відповідальності можна розглядати у двох аспектах і обсягах:

1) з погляду системи права, комплексу його галузей, зокрема з врахуванням того, що підстава кримінальної відповідальності — це категорія як кримінального, так і кримінально- процесуального права. Отож матеріально-правовою підставою є відповідні норми КК України, а процесуальною — КПК України. Це випливає з властивого вітчизняному праву принципу законності. Тому вказівка в літературі на такі види підстав кримінальної відповідальності [2, 36] не викликає жодних заперечень;

2) як категорію кримінального права.

Серед поглядів на цю проблему в такому аспекті, висловлених у період дії попереднього КК України, привертають увагу позиції, що підставою кримінальної відповідальності є:

1) вина, винуватість, особливі властивості злочинця тощо; 2) склад злочину [3, 42]; 3); вчинення злочину [4, 132]; 4) вчинення діяння, що містить склад злочину [5, 232].

Перший погляд не був вдалим і не знайшов підтримки в наступних дослідженнях [3, 42]. Решта позицій залишається предметом дискусії.

У новому КК України 2001 р. законодавець підтримав четверту з вказаних вище позицій і зазначив, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

До речі, така позиція відтворена у кримінальних кодексах більшості країн колишнього СРСР: Російської Федерації, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Азербайджанської Республіки, Киргизької Республіки.

У зв’язку з цим науковці зосередились на дослідженні саме такого визначення підстави кримінальної відповідальності. Усі звертають увагу на своєрідну дуалістичність законодавчої позиції, але по-різному тлумачать її зміст, вживають різну термінологію, крім того, здійснюють спроби визначення єдиної підстави кримінальної відповідальності.

Так, В. Тихий у загальнотеоретичному аспекті дослідив цю проблему і в результаті фактичною підставою кримінальної відповідальності визнав вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого законом, а склад злочину — нормативно-правовою (законною) підставою кримінальної відповідальності [6, 50].

Ю. Баулін в підручниках, виданих на базі нового кодексу, акцентував увагу на тому, що єдиною підставою (тут і далі курсив мій. — Є. Ф.) кримінальної відповідальності є склад злочину. В межах цієї підстави можна виділити її фактичну сторону (вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння) і юридичну (передбаченість такого діяння як складу злочину у КК) [2, 35]. До аналогічного висновку дійшли Р. Вереша [7, 238, 239] та інші науковці. Позитивним в цій позиції є визнання єдності матеріальної кримінальної відповідальності і дуалістичності двох сторін такої відповідальності, але спроба реанімації тези «склад злочину — єдина підстава кримінальної відповідальності» не зовсім переконлива.

Заслуговує на увагу позиція О. Ду- дорова, який також виокремлює зазначені сторони підстави кримінальної відповідальності, але змістом фактичної сторони визнає акт поведінки людини — вчинення нею в реальній дійсності умисно або через необережність суспільно небезпечного діяння, яке чинним кримінальним законом визнано злочином [8, 72, 73].

А. Андрушко, І. Давидович наголошують, що кримінальна відповідальність виникає у випадку, коли ознаки діяння та ознаки, передбачені у кримінальному законі, збігаються, отже, можна вести мову про «сукупну» підставу такої відповідальності — фактичну та правову [9, 10-15].

Підсумовуючи стислий огляд наукових позицій з приводу означеної проблеми, зазначимо, що їх різноманітність зумовлена неоднаковими поглядами на роль у вирішенні цього питання факту вчинення злочину, його юридичної формули (складу злочину) або їх поєднання.

У зв’язку з цим необхідно:

1) уніфікувати термінологію у визначенні поняття «підстава кримінальної відповідальності»;

2) врахувати, що у ч. 1 ст. 2 КК України зазначено не декілька, а одну підставу. Зокрема, орієнтуючись на традиційну для вітчизняного кримінального права класифікацію та термінологію, єдиною фактичною підставою кримінальної відповідальності, як це і зазначено в законі, вважати вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Для поглибленої характеристики цього поняття бажано враховувати два критерії встановлення фактичної підстави кримінальної відповідальності в процесі застосування кримінально-правових норм:

а) сутнісно-змістовний — суспільна небезпечність вчиненого діяння;

б) формально-юридичний — наявність у діянні ознак складу злочину [10, 82-84].

Врахування сутнісно-змістовного критерію в процесі вирішення питання про підставу кримінальної відповідальності дуже важливе. Для притягнення до кримінальної відповідальності необхідно встановити факт вчинення не будь-якого діяння, що містить ознаки складу злочину, а суспільно небезпечного діяння. Необхідно брати до уваги, що вказаному в ч. 1 ст. 2 КК України положенню кореспондує зміст ст. 11 КК, яка регламентує поняття злочину, для якого ознака суспільної небезпечності діяння є обов’язковою. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. цієї статті не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Навіть якщо вчинено злочин з формальним складом, малозначність діяння не виключається. Таким шляхом йде і судова практика. Наприклад, Судовою палатою з кримінальних справ Верховного Суду України обґрунтовано була закрита через малозначність діяння справа із обвинувачення громадянина за ст. 263 КК України, який незаконного зберігав три патрони. Підсудний зброї не мав, наміру передати патрони іншим особам встановлено не було. За таких обставин судова палата дійшла до правильного висновку, що вчинене діяння не спричинило і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Складність вирішення питання, чи відзначається вчинене діяння суспільною небезпечністю, властивою злочину, залежить від того, який склад злочину досліджується. Адже є склади злочинів, при формулюванні яких законодавець головним чином враховує характер суспільної небезпеки. Через специфіку цих діянь, їх об’єкти посягання, способи вчинення тощо вони і не можуть бути менш небезпечними, ніж це властиво злочину. Наприклад, умисне вбивство, зґвалтування тощо. Є також склади злочинів, при формулюванні яких законодавець враховує не тільки характер суспільної небезпеки, а й її ступінь. Діяння такого характеру можуть бути і проступком, а злочином вони визнаються лише тоді, коли відрізняються властивим для злочину обсягом заподіяної або можливої шкоди, яка і стає критерієм відмежування злочинної поведінки від незлочинної.

Такі склади злочину можна поділити на дві групи:

1) склади злочинів, при моделюванні яких законодавець визначив чіткий критерій ступеня суспільної небезпеки, властивої саме злочину. Це, наприклад, може бути встановлення вартісного критерію у визначенні розміру заподіяної шкоди тощо;

2) склади злочинів, при моделюванні яких законодавець не визначив критерію ступеня суспільної небезпеки, властивої саме злочину. Наприклад, істотної шкоди як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченої ст. 364, якщо вона не полягає у заподіянні матеріальних збитків. У таких випадках важливе значення мають фактичні обставини справи. Значною мірою ці питання вирішуються з врахуванням не тільки закону, а й правосвідомості судді. Саме на цю проблему бажано спрямувати наукові пошуки.

Не менш важливим є другий критерій встановлення фактичної підстави кримінальної відповідальності в процесі застосування кримінально-правових норм — формально-юридичний, пов’язаний з вирішенням питання про наявність у діянні ознак складу злочину.

Склад злочину в теорії кримінального права розглядався у фундаментальних працях Я. Брайніна, О. Навроцького та інших юристів України, Н. Кудрявцева, А. Наумова в Росії та численних публікаціях українських та зарубіжних науковців, присвячених характеристиці окремих складів злочинів. Проте в аспекті з’ясування ролі складу злочину при визначенні підстав кримінальної відповідальності проблемні питання залишаються.

Насамперед необхідно визначитись, як саме розуміти поняття складу злочину: як юридичний чи фактичний склад злочину.

Така класифікація складу злочину є спірною. Але з погляду визначення підстав кримінальної відповідальності, на думку автора, орієнтиром для суб’єкта застосування норми має бути юридичний склад злочину.

Різноманітністю фактичного вияву може відрізнятися лише злочин, а склад злочину — це незмінна модель певного виду злочинної поведінки.

Склад злочину — це сукупність зазначених в кримінальному законі ознак, зведених за стандартами, рекомендованими теорією кримінального права, в певну систему елементів, необхідних і достатніх для визнання тієї чи іншої поведінки злочином конкретного виду.

Склад злочину — це його своєрідний «юридичний портрет», юридична формула, інформаційна модель, яка відіграє в процесі кваліфікації злочину роль алгоритму, конкретний зміст якого визначає наявність чи відсутність у фактично вчиненому акті поведінки формально-юридичного критерію підстави кримінальної відповідальності. До речі, саме на такі особливості поняття складу злочину та його функціональної ролі наголошував в останніх публікаціях [11, 240-243] С. Шапченко — один з перших науковців, який порушив питання про двозначне розуміння цього поняття (як складу злочину юридичного та фактичного) [12, 90, 91].

З врахуванням такої ролі складу злочину має бути максимально чітко визначена його структура — які саме класи ознак включають його елементи.

Однак невирішеною проблемою є відсутність чітких позицій стосовно структури об’єкта злочинів, про що автор вказував у попередніх працях. Проведені автором дослідження цієї проблеми виявили, що з врахуванням чинного законодавства структура об’єкта як елемента складу злочину має включати такі компоненти: потерпілу від злочину сторону, права та інтереси потерпілого, соціальні зв’язки та блага, які поділяються на матеріалізовані (предмети) і не матеріалізовані [13, 234-239].

Підсумовуючи стислий огляд наукових позицій з приводу означеної проблеми, слід зазначити, що складність питань, пов’язаних з підставою кримінальної відповідальності, зумовлена не тільки неповнотою наукових досліджень, а й недосконалим врегулюванням цього питання в самому законі. Основною вадою є неузгодженість і недосконалість передбачених в чинному КК України основоположних для врегулювання означеної проблеми статей 2 і 11, а також відсутність законодавчої регламентації поняття складу злочину.

Стаття 11 КК виглядає як абстрактно сформульована декларація і не відіграє ролі основоположної норми для практичного вирішення питань кримінальної відповідальності.

Крім того, В. Навроцький слушно зауважив, що використане в ч. 1 ст. 2 КК формулювання: «Діяння, яке містить склад злочину» вносить повну плутанину в думки того, хто знає, що діяння у формі дії або бездіяльності саме є ознакою складу злочину, його частинкою, та задумується над тим, що частина не може містити в собі все ціле [14, 237-239]. Отже, слово «діяння» (дія або бездіяльність) краще замінити словосполученням «акт суспільно небезпечної поведінки».

Не найкращим чином викладена ст. 11 і в частині посилання на винність діяння і вчинення його суб’єктом злочину, адже склад злочину включає й інші важливі ознаки. Через таку редакцію вказана стаття суперечить ч. 1 ст. 2, яка вимагає встановлення всіх ознак злочину, а не окремих з них.

Тому ч. 1 ст. 11 КК України доцільно викласти в такій редакції: «Злочином є акт суспільно небезпечної поведінки, яка містить ознаки складу злочину, передбаченого цим Кодексом». Бажано також доповнити цю статтю визначенням поняття «склад злочину».

За умови внесення таких змін до ч. 1 ст. 11 було б логічним змінити і редакцію ч. 1 ст. 2 «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою злочину».

Вважаємо, що в разі таких законодавчих уточнень регламентація питання щодо підстави кримінальної відповідальності буде більш чіткою і сприятиме однозначному тлумаченню закону і його практичній реалізації.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. — К., 2006. — 568 с.
  2. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін. — 3-тє вид., переробл. і допов. — К., 2007. — 496 с.
  3. Уголовный закон : опыт теоретического моделирования / отв. ред. В. Н. Кудрявцев, С. Г. Келина. — М., 1987. — 276 с.
  4. Лясс Н. В. К вопросу об основаниях уголовной ответственности // Вестник ЛГУ. — 1967. — № 17. — С. 132.
  5. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. — М., 1963. — 274 с.
  6. Тихий В. П. Підстава кримінальної відповідальності за новим кримінальним кодексом України // Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 3. — С. 50—52.
  7. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : навч посіб. — К., 2008. — 959 с.
  8. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін. ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — 5-те вид., переробл. та допов. — К., 2009. — 407 с.
  9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка : в 2 т. — 3-тє вид., переробл. та допов. — К., 2009. — Т. 1. — 962 с.
  10. Фесенко Є. В. Критерії визначення підстав кримінальної відповідальності // Держава та регіони. Серія : Право. — 2008. — № 4. — С. 82—84.
  11. Шапченко С. Д. Склад злочину як кримінально-правовий феномен : сутність та основні форми існування // Вісник Академії адвокатури України. — 2009. — № 1 (14). — С. 240—243.
  12. Кримінальне право України. Загальна частина / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. О. Беньківський та ін. ; за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К., 1997. — 512 с.
  13. Фесенко Є. В. Проблема структури об’єкта як елемента складу злочину // Вісник Академії адвокатури України. — 2009. — № 1 (14). — С. 234—239.
  14. Навроцький В. О. Склад злочину : юридична фікція чи правова реальність? // Вісник Академії адвокатури України. — 2009. — № 1 (14). — С. 237—239.
загрузка...
Top