Ознаки норми права як класичної моделі нормативного припису

Вступ.

1. Норми права - поняття й структура.

2. Особливості структури норм права.

3. Внутрішня будова правових норм.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Норма права — це правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (чи як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права — це і не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім чи іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів “прицінювався” покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всі сугубо індивідуальне, що не має відношення до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, чи обзивання дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, то передбачені і примусового заходу у випадках його порушення.

В-третіх, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

В-четвертих, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права зазвичай не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і “захопити” у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.


1. Норми права - поняття й структура

Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;

санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза- санкція", називається охоронною нормою.

Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція- санкція). Наприклад, згідно п. 3 ст. 2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правозастосовувачем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою[4, c. 84-85].


2. Особливості структури норм права

Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано — через інші норми.

Таким чином, норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній “істинності”; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм — зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Структуру норм права розглядати однозначно важко, так як існують різні норми. Наприклад, норми-принципи, норми-дефініції (поняття), норми-приписи, норми — правила поведінки. В сучасний період вивчена структура норм-приписів і норм-правил поведінки. Їх структуру розглядають як логічну структуру правової норми[4, c. 132-134].

В структурі логічної норми права виділяють 3 елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Це основні і обов'язкові елементи структури логічної норми права.

Гіпотеза — це така частина правової норми, в якій виражаються обставини і умови, при яких наступає реалізація юридичних прав і обов'язків, виникають юридичні факти і правовідносини. Гіпотеза встановлює і обумовлює сферу і межі регулюючої дії диспозиції. До неї можна застосувати термін "якщо".

Диспозиція — це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб'єктів і виражається вона в юридичних правах і обов'язках. Вона описує, що суб'єкти можуть і зобов'язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. До неї можна застосувати термін “то”.

Санкція — це частина норми, в якій закріплюються заходи державного примусу в випадку невиконання обов'язків або порушення диспозиції. Санкція наступає або може наступити за правопорушення. До неї можна поставити термін “то”, “інакше”.

Цю структуру норми можна виразити по схемі: “якщо — то” або "якщо — то — інакше”, а до норм-приписів — тільки “якщо — то". Логічна структура правової норми, як правило, не співпадає із статтями нормативних актів, іноді її потрібно конструювати самому, оскільки статті законів викладаються лаконічно. В деяких статтях закону може бути не одна, а 2-3 норми права, а в деяких тільки окремі частини правової норми: гіпотези-диспозиції, гіпотези-санкції, диспозиції-санкції. Крім того, в заборонних нормах права гіпотеза і диспозиція співпадають.

Наприклад, в ст. 147 Кодексу законів про працю України вказується (п.1): “За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення”.

Цю статтю з позицій логічної структури правової норми можна сформулювати так: якщо працівник допустить порушення трудової дисципліни (гіпотеза), то власник має право застосувати до нього згідно з трудовим законодавством — статутами і положеннями про дисципліну (диспозиція) — тільки один з таких видів стягнення: 1)догана; 2) звільнення (санкція).

Санкція (стягнення) — частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення

Елементи норми права:

Диспозиція (розпорядження) — частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки

Гіпотеза (припущення) — частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли ? У якому випадку ? При яких умовах ?[3, c. 62-64]

Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо — то — а інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб {диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством {санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (диспозиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років {санкція)».

У кримінально-правовій нормі називається той чи інший злочин і вказуються його основні ознаки. Одні вчені називають це диспозицією, інші — гіпотезою. Для компетентних правозастосовних органів держави це — гіпотеза. Диспозицією вона є для громадян.

Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схемою «якщо — то».

Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично вивершене імперативне судження загального характеру, формально закріплене в тексті нормативно-правового акта. Норма-розпорядження, як правило, відповідає структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті тощо). Можлива і наявність кількох нормативних розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання норми-розпорядження на частини між статтями, пунктами статті тощо виключається. Спеціалізовані норми, як правило, є нормами-розпорядженнями[11, c. 42-44].

Наприклад, ст. 10 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів Дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» є нормою-розпорядженням: «Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому відновляються звання і повертаються нагороди».

Частина кримінальної норми, яка є диспозицією для громадян (заборона чинити небезпечні дії), одночасно є гіпотезою для держави і державних органів, що розглядають справи про вчинення злочину. Кримінально-правова норма як норма поведінки звернена до всіх індивідів до вчинення злочину, як норма правосуддя — до учасників процесу після вчинення злочину, як пенітенціарна (виправна) норма — до караного.

Слід звернути увагу на особливості структури процесуальних норм. Маючи тричленну структуру, як і норми матеріального права, вони визначаються гіпотезою, диспозицією і санкцією норм матеріального права і є формами їхньої реалізації. Обставини реалізації гіпотези, диспозиції, санкції матеріальної норми можуть стати умовами гіпотези процесуальної норми. Норма матеріального права як би «є присутньою» у гіпотезі процесуальної норми[9, c. 58-59].


3. Внутрішня будова правових норм

Внутрішня будова правових норм, їхній розподіл на складові частини й зв'язок цих частин між собою становлять їхню структуру. Ця проблема поки ще не знайшла однакового дозволу в юридичній науці.

* гіпотезу - вказівка на умови, при наявності яких норма повинна здійснюватися;

* диспозицію - визначення самого правила поведінки (юридичного обов'язку або рими);

* санкцію - примусового заходу , застосовувані при порушенні приписань диспозиції.

Інші ж, у тому числі й автор сьогодення роздягнула, дотримуються іншої точки зору.

Спеціалізація норм, розходження їхнього характеру й призначення в регулюванні визначають той факт, що окремі норми мають незбіжні частини, що немає єдиної універсальної моделі структури, властивої всім юридичним нормам.

* позитивне регулювання відносин, регламентування правомірних учинків;

* охорону правових приписань від порушень.

* Наявність зазначених завдань визначає поділ всіх норм- правил поведінки на два основних види:

- норми позитивного регулювання, які встановлюють права й обов'язки творчого, організуючого характеру, спрямовані на регулювання правомірного поводження, формулюють позитивні веління в праві (право на підприємництво, на спадщину, обов'язок платити податки й т.д.);

- правоохоронні норми, які, з негативною реакцією держави на неправомірне поводження, передбачають примусові заходи до правопорушників (норми карного права, міри стягнення за невиконання договору й т.п.). Правоохоронні норми, що передбачають юридичні санкції, забезпечують виконання приписань норм позитивного регулювання.

Зазначені види норм, виконуючи різні функції в правовому регулюванні, мають незбіжну структуру. Так, норми позитивного регулювання складаються із двох самостійних частин - гіпотези й диспозиції. Гіпотеза вказує на умови, при наявності яких норма повинна здійснюватися, визначає сферу її дії. Диспозиція із права й обов'язки учасників суспільних відносин (що вони можуть або повинні робити) в умовах, передбачених гіпотезою норми. Так, п. 1 частини 6 ст. 114 установлює правило про те, що, у випадку ухвалення рішення про зменшення статутного фонду (гіпотеза), підприємство зобов'язане письмово повідомити про цьому своїх кредиторів (диспозиція). Правоохоронна норма також складається із двох елементів: диспозиції (вказівки на правопорушення, його ознаки), і санкції (міри юридичної відповідальності за правопорушення, передбачене в диспозиції)[3, c. 151-152].

Санкції, сформульовані в правоохоронних нормах, бувають різних видів. Одні з них передбачають міри "штрафного", каральної властивості. Вони складаються в позбавленні правопорушника яких-небудь благ (позбавлення волі й ін.), у накладенні на нього особливих обов'язків (штраф і ін.), у владному осуді й осудженні його протиправного поводження (догана й ін.). Залежно від видів правопорушень такі санкції діляться на карні, адміністративні, дисциплінарні й інші.

Інші санкції визначають заходи, прийняті органами держави з метою, насамперед , відновлення порушеного правопорядку. Такі примусове виконання невиконаного обов'язку (наприклад стягнення боргу), покладання обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток, скасування незаконного акту, визнання угоди недійсної й ін.

Відповідно до поставлених питань у логічній структурі правової норми виділяють гіпотезу ("якщо"), диспозицію ("те) і санкцію ("інакше").

Гіпотеза - це вказівка на умови (фактичні обставини), при яких діє дана норма. Вона також указує на загальні ознаки тих осіб, які можуть виступати як суб'єктів установлених їй прав і обов'язків.

Диспозиція - це виклад самого правила поведінки, якому потрібно випливати в ситуації, передбаченої в гіпотезі. Це ядро правової норми. У ньому викладена міра можливого й належного поводження (права й обов'язки) сторін.

Санкція - це вказівка на ті заходи державного впливу, які можуть бути застосовані відносно осіб, що порушують вимоги, викладені в диспозиції.

Структура правової норми й форми її викладу в текстах, статтях нормативних правових актів.[14, c. 43-45]

Норма права не тотожна статті нормативного правового акту. Норма - це правило, а стаття нормативного правового акту лише форма викладу думки законодавця. Законодавець, використовуючи різні форми словесного вираження правової норми, виходить із міркувань зручності, економії, переконливості. Адже нормативні правові акти повинні бути досить простими, зрозумілого й доступними для сприйняття, компактними - без довгот і повторень. Крім того, не всі записані в нормативному правовому акті положення є нормами права, безпосередньо регулюючі суспільні відносини. Хоча ці положення й носять нормативний, офіційний характер. Наприклад, у багатьох нормативних правових актах виділяються преамбули, формулюються принципи й мети регулювання, даються визначення використовуваних термінів і т.п.

Тому структура норми права, як правило, не збігається зі структурою окремої статті нормативного правового акту. Більше того, структурні елементи окремої правової норми надзвичайно рідко викладаються в одній статті нормативного правового акту. Виділити структурні елементи правової норми можна лише шляхом застосування всіх прийомів і способів тлумачення тексту нормативного правового акту або сукупності таких актів, узятих у системі.

Найчастіше структурні елементи правової норми викладаються в різних частинах нормативного правового акту. Іноді гіпотеза взагалі не дається в силу її очевидності, або дається загальна для ряду статей (наприклад, опис ознак договору позики дається в одній статті, а в інших статтях тільки різні варіанти відповідних диспозицій). У статті може викладатися тільки опис міри можливого поводження (право), а обов'язок матися на увазі, і навпаки. У статтях кримінальних кодексів звичайно злиті гіпотеза й диспозиція в одному формулюванні (опис ознак злочину - гіпотеза, і який мається на увазі їй заборона робити подібні злочини - диспозиція). Іноді структурні елементи правової норми викладаються в статтях різних нормативних правових актів. У цьому випадку, щоб полегшити користувачеві пошук різних елементів правової норми, законодавець прибігає до відсильних приписань.

Класифікація правових норм складається в розподілі їх на окремі види по таких істотних ознаках, які визначають специфічну роль і призначення кожного виду норм у регулюванні суспільних відносин. Причому, та сама норма може бути віднесена до різних виду залежно від підстави класифікації[7, c. 102-104].


Висновки

Структура правової норми - це її внутрішня організація, яка виражається у поділі норми права на складові частини: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза (припущення) - це частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, зазначені в диспозиції цієї норми.

Диспозиція (розпорядження) - це частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується вчинення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов'язки.

Санкція (стягнення) - це частина норми, у якій вказано заходи державного примусу в разі невиконання її диспозиції.

Структуру правової норми можна проілюструвати на прикладі договору найму: якщо наймач взяв у найм майно (гіпотеза), тоді він зобов'язаний утримувати це майно згідно умов договору (диспозиція), інакше до нього можуть бути застосовані заходи державного впливу, спрямовані на захист прав наймодавця (санкція).

Правові норми виникають внаслідок цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів, що відзначається поняттям правотворчість. Правотворчість - форма владної діяльності уповноважених суб'єктів (передусім держави), спрямованої на утворення, зміну чи скасування правових норм.

Зміст і значення правотворчості полягає у виборі такого варіанту правового регулювання, який би повною мірою відповідав потребам суспільства. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі об'єктивні і суб'єктивні умови для прийняття норми права, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення.


Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993. - 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.

загрузка...
Top