Особливості попередження кримінальної насильницької поведінки підрозділами органів внутрішніх справ

У чому причина скоєння насильницьких злочинів? Яким чином їх усунути? Які оптимальні шляхи для досягнення позитивних результатів? Це далеко не всі питання, які стоять перед сучасною кримінологічною наукою та суб´єктами попередження злочинності.

Питання, пов´язані з розробкою проблем попередження насильницької злочинності, досліджувались у працях російських та вітчизняних учених:О.М.Бандурки, А. Б. Благої, О. М. Джужи, А. Е. Жалинського, В. Зеленецького, A.Ф. Зелінського, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, В. О. Навроцького, B. Т. Нора, В. І. НІакуна, Л. В. Франка та інших фахівців.

На підставі узагальнення емпіричного матеріалу та питань, які досліджуються вказаними вченими відповідно до категорії вчиненого злочину на рівні загально-соціальної та спеціальної профілактики, автор статті поставив собі завданням окреслення напрямів роботи підрозділів ОВС у попередженні різних форм насильницької поведінки (фізичної, вербальної, сексуальної, економічної).

Профілактика злочинності, її рівні та форми

Насильство — це складне соціальне явище, запобігання якому потребує з боку держави комплексних заходів виховного, соціально-економічного, медичного, організаційного, правового характеру (71,6% опитаних). Більшість респондентів погоджуються з тезою про те, що справи про звернення до міліції, пов´язані з насильством проти особи, належать до більш складних та потребують особливої уваги (80,4%).

Головним напрямом діяльності ОВС у боротьбі з проявами насильства є усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів.

«Попередження злочинності — це система заходів, які організуються суспільством для того, щоб стримати ріст злочинності та знизити, по можливості, її рівень шляхом усунення її причин та сприятливих умов, а також шляхом запобігання та припинення конкретних злочинів» [1]. Попередження, в свою чергу, включає в себе три види попереджувальних дій: профілактика, запобігання та припинення.

Під профілактикою розуміється діяльність щодо усунення, нейтралізації та послаблення факторів, які породжують або сприяють вчиненню злочинів. Вона носить безособовий характер (не має на увазі конкретний злочин або конкретну особу), хоча може носити й індивідуальний характер. «Під індивідуальною профілактикою розуміється діяльність державних органів та громадських організацій щодо усунення обставин, котрі сприяють виникненню дезадаптивної злочинної поведінки, перебудові та корекції поведінки особистості, її переорієнтації з метою запобігання прогнозованій можливості виникнення криміногенних елементів мотивації або їх корекції» [2]. В цілому профілактика (як загальна, так і індивідуальна) забезпечується за допомогою виключення криміногенних ситуацій, їх послаблення, інших криміногенних факторів, захисту можливих об´єктів посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Попередження злочинності та окремих злочинів (насильницьких зокрема) є головним напрямом боротьби зі злочинністю. У кримінології попередження злочинності прийнято поділяти на два види: загальносоціальне та спеціально-кримінологічне. При цьому заходи як першого, так і другого виду можуть здійснюватися на кількох рівнях профілактики злочинів.

Профілактику злочинності визначають як багаторівневу систему державних та громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинності.

Профілактика злочинності є одним із пріоритетних завдань у діяльності правоохоронних органів України. їх особлива роль у даному напрямі зумовлена широкою компетенцією, значним обсягом повноважень щодо здійснення адміністративно-юрисдикційної, оперативно-розшукової, кримінально-процесуальної та інших видів діяльності у боротьбі з правопорушеннями та основною масою злочинів, наявністю у структурі різних служб та підрозділів, включаючи такі, що спеціалізуються на кримінологічній профілактиці, та деякими іншими чинниками.

Завдання загальної профілактики насильницьких правопорушень вирішуються ОВС, зокрема таким шляхом, як розкриття і розслідування злочинів, викриття їх за допомогою оперативно-пошукових засобів і методів, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Зміст кримінологічної профілактики полягає у завчасному випередженні та обмеженні криміногенного об´єкта на мікрорівні. Зокрема припинення сексуальних насильницьких злочинів полягає в суттєвому обмеженні проявів або в усуненні криміногенного об´єкта на мікрорівні. Система індивідуального попередження повинна будуватися виходячи зі специфіки криміногенних міжособистісних конфліктів, що становлять становий хребет їх детермінант.

Будуючи систему профілактики насильницької поведінки, не будемо виходити за рамки прийнятого й розглянемо рівні та форми профілактики кримінальної насильницької поведінки.

Загальносоціальний рівень (загальна профілактика) включає діяльність держави, суспільства, їх інститутів, спрямовану на розв´язання суперечностей у сфері економіки, соціального життя, морально-духовній сфері тощо. Без сумніву, профілактичного ефекту можна досягти тільки внаслідок успішного проведення соціально-економічної політики як у цілому, так і стосовно певних верств населення (неповнолітніх, малозабезпечених, осіб, які зловживають спиртними напоями, раніше судимих і т. ін.). Втілення в життя загальносоціальної профілактики відбувається за допомогою законів України, указів Президента України, державних програм тощо, які покликані врегулювати соціальні, економічні чи інші відносини, що корелюють як зі злочинністю загалом, так і з насильницькою злочинністю зокрема, а також із втягненням у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Такими нормативно-правовими документами є: Закон України «Про соціальну роботу з сім´ями, дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ, Закон України «Про попередження насильства в сім´ї» від 15.11.2001 р. № 2789-ІІІ, Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15.03.2002 р. № 258/2002, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28.01.2000 р. № 113/2000 та інші.

Якщо загальносоціальні заходи діють, як правило, на стратегічному рівні, то рівень дії спеціальних заходів в основному тактичний, зумовлений найближчими причинами й умовами злочинів.

Підставами застосування спеціальних заходів попередження злочинів можуть бути: дані про незаконну поведінку особи, аморальний спосіб життя; скоєння правопорушень із наростанням ступеня суспільної небезпеки, що можуть свідчити про тенденцію переростання такої діяльності у скоєння злочинів; учинення діяння, що містить ознаки складу злочину, за наявності обставин, котрі виключають провадження у справі або наслідком яких є звільнення особи від кримінальної відповідальності; притягнення особи за скоєння майнового злочину до міри покарання, не пов´язаної з позбавленням волі, а також звільнення з місць позбавлення волі після закінчення терміну покарання [3].

Профілактикою злочинності, в тому числі й насильницької, займаються різні підрозділи органів внутрішніх справ. При цьому органи внутрішніх справ виступають як спеціалізовані суб´єкти профілактики [4], для яких характерна особлива, спеціальна профілактична діяльність. Для деяких із цих органів попередження злочинів та інших правопорушень належить до числа основних обов´язків (наприклад для органів внутрішніх справ згідно зі ст. 10 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ).

Спеціально-кримінологічне запобігання — це конкретна система протидії злочинності, змістом якої є різноманітна робота держави та її інститутів, пов´язана з усуненням основних причин і умов, що безпосередньо породжують окремі види злочинів, а також недопущення їх вчинення на різних стадіях злочинної поведінки, тобто на стадіях наміру на вчинення злочинів і замаху на злочини. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам є загальною назвою сукупності різноманітних за спеціалізацією, професійністю, масштабністю, суб´єктами, криміногенними явищами, можливостями досягнення цілей тощо видів діяльності державних і приватних органів, установ та відповідних їх компетенції конкретних заходів одноразового чи тривалого характеру, що мають за мету скоротити кількість злочинних проявів, послабити криміногенну ситуацію в країні, не допустити вчинення злочинів або припинити вже початі, про які стало відомо правоохоронним органам [5].

Поєднання загальносоціального зі спеціально-кримінологічним запобіганням є необхідною умовою ефективної дії здійснюваних заходів загалом. При цьому під спеціально-кримінологічним запобіганням насильницької злочинності слід розуміти діяльність, спрямовану на усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов, що безпосередньо викликають злочини вказаної категорії.

На наш погляд, спеціально-кримінологічні заходи попередження насильницької поведінки зводяться до:

— оздоровлення ситуації та обстановки в окремих мікрорайонах та соціальних групах (особи, що зловживають спиртними напоями, наркомани, повії), найбільш уражених асоціальними явищами;

— забезпеченню ефективної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ із запобігання та недопущення насильницької поведінки;

— виявленню та усуненню обставин, які сприяють вчиненню насильницьких посягань на життя, здоров´я, гідність особи;

— досягненню завдань, що стоять перед кримінальною юстицією;

— пропаганді правових знань серед частини населення, схильного до вчинення насильства.

Профілактична робота окремих підрозділів ОВС

Основою української міліції — складної та багатопрофільної організації — є кримінальна міліція, підрозділ по боротьбі з економічними злочинами, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків і кримінальна міліція у справах дітей.

Підрозділи кримінального розшуку виконують основну роботу з розкриття загальнокримінальних (у т. ч. насильницьких) злочинів і розшуку осіб. Окрім цього, ними встановлюються особи, які готують злочини, або вживаються заходи із запобігання злочинам та шкідливим наслідкам. У межах своєї компетенції оперативні працівники проводять попереджувальну роботу серед осіб, які раніше вчиняли насильницькі злочини.

МВС України здійснює профілактичний облік осіб, схильних до протиправної поведінки. З особами, які перебували на профілактичному обліку, проводиться певна виховна та інша профілактична робота.

Не викликає сумніву попереджувальне значення діяльності Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України та його підрозділів у регіонах. Як відомо, за незаконний обіг наркотиків чинне кримінальне законодавство передбачає сувору кримінальну відповідальність (статті 305—320 КК). Шкідливі наслідки відповідних правопорушень різноманітні: економічні, медичні, психологічні і, нарешті, кримінологічні. Останні, мабуть, найбільш вагомі, бо навколо так званого «наркобізнесу» діє світова мережа різноманітної транснаціональної організованої злочинності. Наркотизм підштовхує людей до проявів насильства (фізичного, психічного, економічного, сексуального) — це загальновідомо. Тому хоча викриття та притягнення до відповідальності пов´язане із застосуванням норм кримінального права, профілактичне спрямування такої діяльності зберігається. Це той випадок, коли застосування кримінального закону і кримінологічне попередження збігаються.

Підрозділи управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків займаються встановленням та притягненням до кримінальної відповідальності осіб, які займаються виготовленням, зберіганням, перевезенням та збутом наркотичних засобів, психотропних засобів та прекурсорів. Особлива увага звертається на утримувачів наркопритонів та осіб, які втягують у наркоманію інших громадян.

Важливою є ділянка профілактичної роботи, яка виконується відділами із забезпечення громадського порядку, відділами дільничних інспекторів міліції, відділами паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, відділеннями дозвільної системи. Вони забезпечують охорону громадського порядку, попереджають та запобігають правопорушенням на вулицях, у жилих приміщеннях та інших громадських місцях. Окрім того, їх завданням є постійна робота з населенням та громадськими формуваннями, надання громадянам необхідної правової допомоги та проведення роз´яснювальної роботи з питань профілактики насильницьких правопорушень, організація роботи з дотримання паспортного режиму, правил проживання та пересування іноземних громадян та осіб без громадянства, контроль за дотриманням правил отримання та використання вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин та засобів самозахисту. їх профілактичне значення є очевидним.

У контексті попередження насильницьких злочинів значна частина обов´язків дільничних інспекторів міліції пов´язана з попередженням злочинності на підвідомчих адміністративних дільницях. Зокрема дільничний інспектор встановлює та ставить на облік осіб (раніше судимих, осіб, які підлягають постановці на профілактичний облік, а також піднаглядних та засуджених до покарань, не пов´язаних із позбавленням волі). Крім того, враховуються наркомани, алкоголіки та повії. У разі необхідності у встановленому порядку він оформляє документи для суду про прийняття рішення про примусове лікування цих осіб.

Основні завдання, обов´язки і права знайшли відображення, уточнення і конкретизацію в Інструкції по роботі дільничного інспектора міліції. їх головними обов´язками щодо попередження та розкриття злочинів згідно з п. 3.1.1 Інструкції є забезпечення безпеки громадян і громадського порядку на території закріпленої за ними дільниці, вжиття заходів до своєчасного попередження та розкриття злочинів, запобігання іншим правопорушенням, здійснення заходів щодо додержання громадянами правил громадського співжиття.

Дуже часто насильницьким злочинам проти особистості (різні види вбивств, тілесні ушкодження, особливо в побуті) передували тривалі конфлікти, систематичні образи, погрози вбивством тощо, але ніяких заходів з припинення таких дій правоохоронними органами не вживалося, лише незначна кількість правопорушників притягалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності. У осіб, які вчинили хуліганські дії, перші ознаки антигромадської поведінки спостерігались за один-півтора роки до скоєння злочину. Ці ознаки вказували на можливість вчинення ними хуліганства. Однак відповідних заходів до цих осіб не було застосовано [6].

Як зазначає В. П. Філонов, до об´єктивних ознак, які дозволяють з досить високим ступенем вірогідності визначити дільничному інспектору можливість скоєння насильницького злочину конкретною особою належать: побутові вчинення, які стійко повторюються, конфлікти з одними і тими самими особами з тенденцією до їх насильницького вирішення; факти погрози вбивством або нанесенням тяжких тілесних ушкоджень; конфлікти з сусідами та родичами [7]. Несвоєчасне реагування або ж його відсутність з боку правоохоронних органів на будь-які прояви насильства веде до того, що на рівні індивідуальної поведінки неодноразове вчинення насильницьких правопорушень сприяє формуванню насильницької спрямованості особистості, своєрідних агресивних стереотипів поведінки при вирішенні конфліктних ситуацій, що, в свою чергу, є важливими умовами вчинення більш небезпечних насильницьких злочинів.

Більшість опитаних з цього приводу сумнівається у тому, що на сьогодні відсутній реальний механізм втручання співробітників міліції на початковій стадії розвитку побутового конфлікту для надання допомоги жертвам насильства на законних підставах (63,1% опитаних).

Дільничний інспектор міліції виявляє і бере на профілактичний облік осіб, які: 1) систематично (три і більше разів протягом року) вчинюють правопорушення у сімейно-побутовій сфері; 2) зловживають спиртними напоями та визнані хронічними алкоголіками; 3) двічі протягом року доставлялися в медичний витверезник або два і більше разів притягувались до адміністративної відповідальності за розпиття спиртних напоїв; 4) на ґрунті пияцтва допускають інші порушення громадського порядку чи правил громадського співжиття, створюють конфліктні ситуації в сім´ї тощо. Тобто це той контингент осіб, поведінка яких дає підстави прогнозувати криміногенні наслідки їх поведінки саме у сфері сімейно-побутових відносин.

Діяльність слідчого щодо виявлення причин та умов вчинення насильницького злочину є творчим процесом, який потребує від нього певних теоретичних знань і практичних навичок. Заходи, спрямовані на виявлення причин та умов, зазвичай передбачаються у плані, що розробляється слідчим для встановлення фактичних обставин злочину. Вважаємо, що питання, які повинні плануватися для виявлення причин та передумов насильницького злочину, можна умовно поділити на три групи: 1) дані, що характеризують особу; 2) дані, що засвідчують наявність криміногенної ситуації та її характер; 3) дані, що характеризують обставини та явища, що впливали на формування криміногенних рис у особи, яка чинить насильство.

Причини та умови вчиненого злочину встановлюються слідчим за допомогою слідчих дій, передбачених КПК України, і до встановлення фактичних обставин злочину: допити свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого; призначення експертизи тощо. Основною формою реагування слідчого на виявлені причини та передумови вчинення злочину є подання, яке він виносить відповідно до ст. 231 КПК України після закінчення кримінальної справи і направлення її до суду.

Також слідчі проводять роботу з неповнолітніми щодо профілактики рецидивної злочинності, здійснюють загальну профілактику правопорушень серед цієї категорії населення (виступи у ЗМІ, проведення бесід, лекцій у школах, трудових колективах). Такі заходи, з одного боку, сприяють усуненню причин та умов вчинення неповнолітніми злочинів, профілактиці рецидивної злочинності, а з іншого — підвищують рівень правосвідомості неповнолітніх та інших громадян.

Необхідно зауважити, що останнім часом значна увага стала приділятися введенню спеціальної підготовки співробітників органів внутрішніх справ для попередження проявів насильства у сім´ї [8;9;10].

ОВС мають у своєму розпорядженні найбільш повну статистичну й іншу інформацію, на основі якої здійснюється глибокий і всебічний аналіз насильницької злочинності серед неповнолітніх. При цьому визначається, насамперед, питома вага злочинності неповнолітніх у насильницькій злочинності в цілому, а також основні її якісно-кількісні показники: стан, рівень, структура, характер, динаміка. Аналізуючи насильницьку злочинність серед неповнолітніх дуже важливо визначити її несприятливі тенденції, характерні для даної території (наприклад, стійке переваження або різке збільшення злочинів певного виду, збільшення кількості тяжких злочинів і т. ін.).

Співробітники ОВС ведуть велику роз´яснювальну і пропагандистську роботу, зокрема щодо правового виховання, розвитку правосвідомості школярів, учнів ПТУ. З цією метою використовуються різноманітні форми і методи правового навчання, просвітництва і виховання, зокрема: лекції і бесіди на правові теми, конкурси, олімпіади, тематичні виставки юридичної літератури, обговорення кінофільмів, телепередач на правові теми та ін.

Одним із дієвих механізмів спеціально-кримінологічного запобігання є тісна взаємодія органів внутрішніх справ із засобами масової інформації. Враховуючи масштаби впливу ЗМІ на аудиторію існує можливість проведення з їх участю низки заходів запобіжного характеру, а саме: 1) розкривати найширшим верствам населення причини і умови, що сприяють здійсненню правопорушень; 2) формувати у читачів, радіослухачів, теле- і кіноглядачів необхідні позитивні настанови і так звані стереотипи поведінки в різноманітних ситуаціях; 3) роз´яснювати населенню чинне законодавство й аналізувати практику його застосування; 4) поширювати досвід взаємодії правоохоронних органів і громадськості при здійсненні профілактичної роботи [11].

Слід зазначити, що функція запобігання покладається і на інші структурні підрозділи ОВС, які тією чи іншою мірою здійснюють попереджувальні заходи щодо запобігання насильницькій поведінці.

Висновки

Звичайно, обсяг статті не дає змоги в повному обсязі висвітлити питання профілактики насильницьких злочинів органами внутрішніх справ, але з викладеного напрошується висновок про те, що, вирішуючи проблеми насильницької злочинності, ОВС повинні використовувати всі засоби і методи профілактики, налагоджувати взаємодію не тільки між підрозділами, а і з громадськістю, зокрема з місцевою владою, керівниками підприємств, установ, організацій. Необхідно також підтримувати тісний контакт з навчальними закладами, засобами масової інформації, проводити заходи, спрямовані на усунення причин і умов, що сприяли проявам насильства. Цілком зрозуміло і те, що ефективна допомога з боку співробітників ОВС у подоланні проблем насильства має передбачати обов´язкову наявність у них глибоких знань в цій сфері та відповідних навичок (71% опитаних).

ПРИМІТКИ

  1. Зелинский А. Ф. Криминология : курс лекций / А. Ф. Зелинский. — X. : Прапор, 1996. — С. 140.
  2. Миньковский Г.М. Профилактика преступлений среди несовершеннолетних / Г. М. Минь-ковский, А. П. Тузов. — К.:Политиздат, 1987. — С. 132.
  3. Нікітенко С. В. Заходи спеціальної профілактики корисливо-насильницької злочинності жінок / С. В. Нікітенко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. праць. — Донецьк : Вид. ДІВС, 2003. — № 3. — С. 151.
  4. Блувштейн Ю. Д. Профилактика преступлений / Ю. Д. Блувштейн, М. И. Зырин, В. В. Романов. — Мн., 1986. — 286 с.
  5. Черненко М. Подолати злочинність можна лише спільними зусиллями / М. Черненко // Вісник прокуратури. — 2002. — № 2. — С. 47.
  6. Даньшин І. М. Рання профілактика правопорушень / І. М. Даньшин // Радянське право. — 1976. — № 3. — С. 73—77.
  7. Филонов В. П. Состояние, причины преступности в Украине и её предупреждение / В. П. Филонов. — Донецк : Донеччина, 1999. — С. 512.
  8. Мартиненко О. А. Особливості соціально-психологічної підтримки жінок у правоохоронних органах / О. А. Мартиненко // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України. — X. ; К., 1999. — С. 168—173.
  9. Логачов М. Г. Силове звільнення жертв торгівлі і специфіка психоемоційної підготовки особового складу підрозділів особливого ризику / М. Г. Логачов // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України. — X. ; К., 1999. — С. 117—122.
  10. Колос Л. Є. Насильство щодо жінок і вироблення концепції його подолання / Л. Є. Колос // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України. — X. ; К., 1999. — С. 58—68.
  11. Гончаренко В. И. Профилактика правонарушений средствами массовой информации : метод. рекомендации / В. И. Гончаренко, В. В. Пушкарь, Н. А. Сенчик [та ін.]. — К. : РИО МВД УССР, 1979. — 76 с.
загрузка...
Top