Особливості класифікації цивільно-процесуальних принципів

Вступ

1. Поняття цивільно-процесуальних принципів та їх значення

2. Система цивільно-процесуальних принципів

3. Класифікація цивільно-процесуальних принципів

3.1. Особливості загальних принципів цивільного процесуального права

3.2. Міжгалузеві цивільно-процесуальні принципи

3.3. Галузеві принципи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Наріжним каменем, стрижнем цивільного процесу були і є проблеми принципів змагальності і диспозитивності, котрі поза будь-яким сумнівом, належать до числа фундаментальних наукових проблем цивільного процесуального права, об'єктів наукових досліджень і є одною з актуальних тем дискусії. Про це свідчить, зокрема, той факт, що пильна увага вчених завжди була прикута до найрізніших аспектів згаданої проблеми. Це твердження вірне як для правової науки радянського періоду, так і для процесуальної теорії дореволюційного періоду.

Серед наукових робіт відомих вчених-процесуалістів, що вийшли друком до Жовтневої революції 1917 p., і так чи інакше стосуються окремих аспектів змагальності і диспозитивності, можна виділити праці Є. В. Васьковського, А. X. Гольмстена, М. А. Гредескула, О. М. Краєвського, К. І. Малишева, Є. О. Нефедьєва, С. В. Пахмана, Т. М. Яблочкова, І. Є. Енгельмана та інш.

У радянський період було продовжено традицію дослідження принципів змагальності і диспозитивності. Увагу дослідників було привернуто як до дореволюційного правового досвіду законодавчої регламентації засад цивільного процеса, так і до проблем, пов'язаних з побудовою радянської моделі правосуддя. З огляду на це у працях вчених тією чи іншою мірою зачіпалися окремі питання теорії принципів процесуального права, зокрема обговорювалася можливість обґрунтування існуючих принципів цивільного процесу, їхня класифікація і взаємодія, аспекти сутності принципів змагальності і диспозитивності, їх виявлення на різних стадіях і процесуальних циклах і т.ін.

Конкретні питання, пов'язані із згаданими принципами, були осмислені і проаналізовані в працях М. Г. Авдюкова, О. Т. Боннера, В. С Букіної, В. П. Воложаніна, М. А. Гурвича, Р. Є. Гукасяна, П. Ф. Єлісейкіна, І. А. Жеруоліса, О. П. Клейнмана, О. Ф. Козлова, В. М. Семенова, Й. М. Резниченка, В. П. Тараненка, А. О. Ференц-Сороцького, В. Н. Щеглова, М. Й. Штефана[15], К. С Юдельсона, Н. О. Чечиноїта інш.

У наш час проблема принципів змагальності і диспозитивності набуває все більшої актуальності.

Перелічені причини зумовили вибір теми дослідження і стали вихідним для визначення кола питань, які потребують розгляду. За основу визначення структури цієї роботи були прийняті мета і завдання, поставлені при виборі теми і тих аспектів, які необхідно розглянути.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси цивільно-процесуальних принципів.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити поняття цивільно-процесуальних принципів;
  • охарактеризувати систему цивільно-процесуальних принципів та їх значення;
  • дослідити класифікацію цивільно-процесуальних принципів;
  • проаналізувати особливості загальних принципів цивільного процесуального права;
  • охарактеризувати галузеві та міжгалузеві цивільно-процесуальні принципи.

Об’єктом дослідженняє правові основи цивільно-процесуальних принципів.

Предметом дослідженнявиступає класифікація цивільно-процесуальних принципів.


1. Поняття цивільно-процесуальних принципів та їх значення

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи засади даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку.

Отже, принципи цивільного процесуального права — це обумовлені соціально-економічними умовами суспільного життя формально закріплені засади здійснення правосуддя в цивільних справах, які визначають завдання і мету правосуддя в цивільних справах, характер, зміст і побудову цивільного судочинства, а також повноваження та процесуальну діяльність суду, учасників процесу, їх процесуально-правове становище [15, с. 13].

Значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів. Вагоме місце принципи займають у вирішенні проблем прогалин законодавства, коли вони застосовуються як аналогія права.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення.

Принципи цивільного процесуального права тісно пов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства: дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними. Зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначається по-різному.

Для виявлення специфічних властивостей принципів їх можна згрупувати за різними критеріями, а саме:

1) за змістом та сферою поширення:

♦ загальноправові (демократизм, гуманізм, законність);

♦ міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, незалежність суддів тощо);

♦ галузеві (диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність сторін);

♦ принципи окремих правових інститутів (безпосередність, усність);

2) за формою нормативного закріплення:

♦ закріплені Конституцією України;

♦ закріплені у законодавстві про цивільне судочинство;

3) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин:

♦ які визначають процесуально-правову діяльність суду;

♦ які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участі у справі, й інших учасників процесу;

4) за предметом регулювання:

♦ організації правосуддя (судоустрою і судочинства);

♦ функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства);

♦ які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність) і такі, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

5) за значущістю:

♦ фундаментальні (абсолютні) — диспозитивність, рівноправність сторін, процесуальний формалізм;

♦ конструктивні (відносні) — всі інші принципи[10, c. 35-37].

Сукупність принципів цивільного процесуального права в їх тісному взаємозв’язку утворює чітку систему. Взаємозв’язок принципів проявляється по-різному: одні з них розвиваються та доповнюють положення інших принципів; у інших випадках одні принципи являються гарантіями інших, сприяють перетворенню їх в практику і т.д. Повнота здійснення кожного принципу залежить від послідовності дотримання інших однаково значимих положень. Їх взаємозв’язок визначається єдністю вираженню в них ідеях, цілеспрямованістю до досягненню єдиної мети.

В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Ті чи інші принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільше проявлення в одній із стадій цивільного процесу або окремих інститутах, але загальне значення кожного принципу визначається його взаємозв’язком з іншими, комплексним впливом принципів на діяльність правосуддя по цивільних справах.

Класифікація принципів цивільного процесуального права може бути проведена по різним ознакам (критеріям) і в певній мірі має суб’єктивний характер. Підтвердженню цьому - різні точки зору на проблему класифікацію принципів. Однак, слід мати на увазі, що будь-яка класифікація принципів цивільного права умовна, так як вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.

В той же час класифікація принципів дає можливість визнати роль, місце і значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікація принципів по джерелам їх нормативного забезпечення: відповідно виділяють:

· принципи, закріплені у Конституції України

· принципи закріплені в законодавстві про судоустрій та судове провадження[15, c. 13].

2. Система цивільно-процесуальних принципів

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять систему (грецьке слово — означає ціле, складене з частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному. Це викликало зауваження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інституту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення у функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні й такі принципи як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління, інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 5, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове становище суду (статті 15, 30, 143, 179)[12, c.27-29].

Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду, та на принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособове і колегією суддів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. З ст. 8, ч. 4 ст. 32, чч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32). До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність, оперативність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 146, 160; 148 ЦПК та ін.)[3, c.32-34].


3. Класифікація цивільно-процесуальних принципів

3.1. Особливості загальних принципів цивільного процесуального права

Класифікацію принципів можна проводити на основі змішаних критеріїв, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш прийнятною та практичною вбачається класифікація принципів за формою нормативного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); територіальність і спеціалізація побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10) та ін.

Загальні принципи характерні для всіх галузей права. До загальних принципів необхідно віднести такі принципи:

1) законності;

2) гуманізму;

3) демократизму;

4) верховенства права.

Принцип законності полягає в непорушені закону і здійсненні цивільного процесу в межах закону. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції України).

Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції України). Учасники цивільного процесу зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції України)[5, c. 71-72].

Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальному законодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обґрунтованим. Гарантіями принципу законності є нагляд вищестоящих судів, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень і ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності.

Принцип гуманізму полягає в тому, що діяльність суду при вирішенні цивільних справ повинна спрямовуватись на зміцнення соціальної справедливості й враховувати та захищати законні інтереси особи.

Принцип демократизму полягає в тому, що, здійснюючи правосуддя в цивільних справах, суд покликаний охороняти права і охоронювані законом інтереси фізичних та юридичних осіб. Діяльність суду повинна бути спрямована на захист соціальної справедливості.

Принцип верховенства права означає підпорядкованість суду та всіх учасників цивільного процесу виключно праву як способу вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом[15, c. 13].


3.2. Міжгалузеві цивільно-процесуальні принципи

Міжгалузеві принципи - це принципи, закріплені в нормах кількох галузей права. Основними міжгалузевими принципами є:

1) здійснення правосуддя виключно судами;

2) рівність громадян перед законом та судом;

3) незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону;

4) колегіальність і одноособовість розгляду й вирішення цивільної справи у суді;

5) мова судочинства;

6) гласність та відкритість судового розгляду;

7) всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин справи.

Здійснення правосудця виключно судами полягає у розгляді і вирішенні цивільних справ у встановленому законом порядку. Здійснення правосуддя виключно судами випливає з чинних засад поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову.

В ст. 124 Конституції України зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції - загальними і спеціальними. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції).

Цей принцип також означає недопущення втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перегляду судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції) полягає в тому, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції). Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові полягає в тому, що при здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 3 Закону України „Про статус суддів"). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦП К, за якою судочинство провадиться суддею одноособове чи колегією суддів.

Суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіально не розглядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розглядаються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

♦ обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

♦ визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

♦ усиновлення;

♦ надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

♦ обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного зак-ладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної — не менше трьох суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат — за рівного представництва за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з ново-виявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально)[17, c. 76-77].

Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції України). Судочинство провадиться виключно українською. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. 13 Закону „Про судоустрій"). На розвиток цього положення ст.7 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача. В будь-якому випадку усі судові документи складаються державною мовою.

Принцип гласності та відкритості судового процесу закріплене у п. 7 ст. 129 Конституції України, ст. 6 ЦПК. Він характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або принижують їх честь чи гідність, а також забезпечення таємниці усиновлення.

При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Гласність означає також усність процесу. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої (диктофони)[17, c. 78].

Відповідно до ст. ст. 303, 306, 306 ЦК ознайомлення з особистими паперами, листами, телеграмами та іншими видами кореспонденції, їх використання у цивільному процесі допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать, причому листи, телеграми тощо є власністю адресата. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання у цивільному процесі потрібна згода цієї особи. Відтворення звуко- і відеозапису можливе лише за згодою особи, щодо якої проведено запис.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

Хід судового засідання фіксується за допомогою технічного засобу „Оберіг". Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Принципом всебічності, повноти та об'єктивності дослідження обставин справи є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення цього принципу є безумовною, підставою для скасування рішення.

Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість доказів — не тільки тих, що подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за відповідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЦПК).

Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обґрунтованість висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили[12, c. 28-30].

3.3. Галузеві принципи

Принцип диспозитивності (лат. dispono — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Принцип диспозитивності є основоположним у системі принципів цивільного процесуального права і полягає у наданні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними правами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх захисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивності є шість груп прав:

♦ права, що характеризують повноваження на порушення провадження по справі;

♦ права, спрямовані на зміну позовних вимог;

♦ права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;

♦ права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих осіб;

♦ права щодо здійснення окремих процесуальних дій;

♦ інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийняття та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, що його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:

1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це;

2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі;

4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом [5, c. 73-74].

Принцип безпосередності судового розгляду полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази. Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Принцип усності судового розгляду полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно, процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Всі документи повинні зачитуватись в голос, за виключенням тих, які носять конфіденційний характер або містять таємні відомості. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, - реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них викладенням вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах[11, c. 62-64].

Принцип змагальності полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права і інтереси, позицію у справі. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань, оспорювання доводів противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду ,- боротьби сторін перед судом. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, якому належить завершальне визначення предмета доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів.

Принцип обов'язковості судових рішень полягає в тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Проте обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Принцип неможливості процесуального сумісництва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо) [11, с.29]. При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінює своєї процесуальної право суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК); при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позивачем (ст. 123 ЦПК)[5, c. 74].


Висновки

Поняття принципів є одним із найбільш цікавих і актуальних питань сучасної юридичної науки, зокрема науки цивільного процесуального права. Саме в принципах права найкраще відображено різноманітність сутності права і його елементів.

Під принципами права звичайно розуміють лише ті загальні начала, які визначають напрям і дію права, або основоположні ідеї, що одержали офіційне закріплення у нормах законодавства. Але, на думку деяких науковців, принципами права є також керівні ідеї правосвідомості, які отримали суспільне визнання, реалізуються у правовідносинах і не зафіксовані у нормативно правових актах.

Вбачається, що, справді, не можна обмежувати витоки принципів права тільки нормами законодавства. У зв'язку з цим, їх визначення вимагає більш комплексного підходу.

Зміст принципів цивільного процесуального права має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані і в сукупності становлять систему. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу зумовлює дію інших. Жоден з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Отже, принципи цивільного процесуального права - це основоположні ідеї, в яких зафіксовані необхідні і суттєві зв'язки, що панують у суспільстві та праві, та які сприяють здійсненню правосуддя у цивільних справах.

Принципів цивільного процесуального права дуже багато, тому важливо їх класифікувати. Однак, з приводу класифікації принципів у юридичній літературі немає єдиної думки. Так, деякі вчені вважають за необхідне виділити загальноправові, міжгалузеві і, власне, галузеві принципи, притаманні окремій галузі права; інші виокремлюють організаційно-функціональні та функціональні принципи. Крім того, деякі науковці вважають принципи судового розгляду окремою групою принципів цивільного процесуального права.

На нашу думку, доцільно класифікувати принципи цивільного процесуального права так:

1) загальноправові принципи, тобто такі, що притаманні будь-якій галузі права, наприклад, принципи законності, гуманізму;

2) принципи правосуддя, а саме ті, які відображають основні ідеї та засади судочинства в Україні: принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип здійснення судочинства державною мовою, принцип змагальності тощо;

3) галузеві принципи цивільного процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та процесуальної рівності сторін.

Кожний принцип, навіть загальноправовий, втілюючись в окремі правовідносини, набуває певних особливостей.


Список використаної літератури

  1. Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України: закон від 21 червня 2001 року №2540-ІІІ / Україна. Закон // Голос України. - 2001. - 5 липня. - С. 18-20
  2. Цивільний кодекс України: офіційний текст / Ред. В. М. Вдовиченко. - К. : Кондор, 2004. - 395 с.
  3. Цивільний процесуальний кодекс України: станом на 1 вересня 2002 р. / Ред. Н.М. Гайдук. - К. : Атіка, 2002. - 142 с.
  4. Бервено С. Система принципів договірного права за новим цивільним законодавством України //Юридична Україна. - 2005. - № 9. - С.30-37.
  5. Гураленко Н. Принципи цивільного процесу: поняття та особливості //Юридична Україна. - 2006. - № 9. - C. 71-74.
  6. Кілічава Т. Цивільний процес: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 216 с.
  7. Митракова І. Цивільний процес: Конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. — К. : НАУ, 2005. — 52 с.
  8. Порєва Л. Цивільний процес: Авторизований виклад модульного курсу:Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 72 с.
  9. Тимченко Г. Принципи цивільної юрисдикції: теорія, історія, перспективи розвитку: монографія / Геннадій Тимченко. - К. : Юридична думка , 2006. - 410 с.
  10. Усенко В. Цивільний процес / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2005. — 312 с.
  11. Фурса С. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: наук.-практ. посібник / Центр правових досліджень Фурси — К. : Видавець Фурса С.Я., 2006. — 448с.
  12. Цивільний процес України: Чорнооченко С.І. Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004. — 292 с.
  13. Цюра Т. Принципи і сучасні проблеми процесу доказування //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 6. - C. 34-37
  14. Шишкін В. Принципи диспозитивності у новому ЦПК України //Право України. - 2006. - № 3. - С.78-81.
  15. Штефан М. Цивільний процес: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти. — 2. вид., перероб. та допов. — К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2001. — 694 с.
  16. Ясинок М. Особливості дії принципу диспозитивності в окремому провадженні //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 6. - C. 59-60.
  17. Ясинюк М. Принцип процесуальності є принципом процесуального права //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - C. 76-78
загрузка...
Top