Особливість трудового права і методу правових відношень

Предмет трудового права -- Трудові відносини:

1. Організаційно-управлінські відносини в сфері праці;

2. Відносини по працевлаштуванню;

3. Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві;

4. Відносини по нагляду за охороною праці і дотриманням трудового законодавства;

5. Відносини по розгляду трудових суперечок.

Предмет трудового права.

Трудове право займає одне з ведучих місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, що реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводитися зіштовхуватися з нормами трудового права.

Предмет трудового права відповідає на запитання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже тільки визначивши коло суспільних відносин, що у даний час складають предмет, можна установити сферу застосування трудового законодавства.

Трудове право як галузь права має свою специфічну сферу регулювання – сферу суспільної праці. Будучи джерелом суспільного багатства, праця визначає прогрес суспільства. От чому серед галузей сучасного права трудове право займає одне з ведучих місць. Воно регулює суспільні відносини, що складаються в процесі функціонування ринку праці, організації і застосування найманої праці. У своїй сукупності ці відносини і складають основні елементи предмета трудового права.

У систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, входять індивідуальні відносини по застосуванню найманої праці і колективні трудові відносини. Основу (ядро) предмета трудового права складають індивідуальні відносини трудового наймання.

При становленні ринкових відносин трудові відносини стали значно різноманітніше. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані робітники ( залежна праця), що працюють власники (незалежна, самостійна праця) – члени кооперативів, колективних підприємств, господарчих товариств, фермерських господарств; працівники, подібні найманим ( залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні що служать, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці.

Трудове право по своїй сутності є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань), установлення мінімальних гарантій (мінімальної відпустки, мінімальної зарплати), захисних процедур (підстави і порядок звільнення з ініціативи власника). Основним принципом трудового права є положення про те, що правове положення працівника не може бути погіршене стосовно до встановленого законодавством рівню, однак може бути поліпшене шляхом установлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Відповідно до статті 3 Кодексу Законів про Працю (далі КЗОТ) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також осіб, що працюють за трудовим договором з фізичними особами. У даній статті не вживається термін « найманий робітник », однак відсилання до трудового договору як підставі виникнення таких відносин, підтверджує цей висновок. Сторонами трудового договору виступають, з одного боку, власник або уповноважений їм орган або фізична особа, з інший, - і працівник (ст. 21 КЗОТ).

Термін «наймана праця», «наймані робітники» Є одним з базисних понять, використовуваних у таких важливих законодавчих актах про працю як закони України «Про колективні договори й угоди», « Про порядок дозволу трудових суперечок (конфліктів)». Інші закони, використовуючи термін «працівники», розуміють його як найманих робітників, оскільки посилаються на трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин (Закон України «Про оплату праці»).

Трудові відносини.

Як економічна категорія трудові відносини являють собою невід'ємну частину виробничих відносин. Вони відображають положення різних соціальних груп, їхні взаємини у виробництві і взаємний обмін діяльністю. Будучи елементом виробничих відносин, трудові відносини знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності з відносинами власності на знаряддя і засоби виробництва і з відносинами розподілу продуктів виробництва. Трудовим відносинам як ланці виробничих відносин властиві всі особливості останніх: вони носять об'єктивний характер (тобто не залежать від свідомості людей), змінюються відповідно до змін продуктивних сил суспільства, завжди піддаються активному впливу з боку надбудови (у т.ч. з боку трудового права як елемента надбудови).

Учасниками (суб'єктами) трудових відносин виступають працівник і роботодавець(організація, власник-підприємець), що свої взаємини будують, як правило, на договірній (контрактної) основі і на відплатних початках. За свою працю працівники одержують або заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифам), або частину доходу організації.

Говорячи про трудові відносини як предметові трудового права, варто мати на увазі, що мова в даному випадку йде лише про ті з них, що базуються на найманій праці. Трудові відносини, засновані на самостійній праці (праці власників), відповідно до чинного законодавства не включаються в предмет трудового права. Це відноситься, зокрема, до індивідуально-трудової діяльності, діяльності підприємців-власників, трудовим корпораціям і товариствам, що не застосовують працю найманих робітників. Наприклад, праця письменника, ученого, винахідника, якщо він відбувається поза суспільною кооперацією праці, не відноситься до сфери трудового права. Однак якщо та ж праця письменника чи вченого протікає в трудовому колективі редакції або журналу наукової установи за завданням адміністрації в рамках трудового договору (контракту), те в наявності звичайні трудові відносини, регульовані трудовим правом, тому що вони засновані на найманій праці. У силу найманого характеру госслужби трудові відносини госслужащіх також варто відносити до предмета трудового права, однак служба в Збройних Силах, в органах внутрішніх справ, прикордонних військах, контррозвідці і зовнішній розвідці до предмета трудового права не відноситься, а складає предмет адміністративного права. Служба в зазначених органах виходить за рамки трудових відносин і звичайної роботи. Вона зв'язана з виконанням оборонної функції держави.

Індивідуальні трудові відносини як предмет трудового права характеризуються наступними специфічними рисами: ці відносини протікають в умовах внутрішнього трудового розпорядку з підпорядкуванням працівника регламентованим умовам спільної діяльності; працівник включається в трудовий колектив конкретної організації; включення працівника в трудовий колектив опосредованно особливим юридичним фактом (трудовим договором (контрактом), актом обрання на посаду і т.п.); зміст трудових відносин зводиться до виконання працівником визначеного роду роботи відповідно до його спеціальності, кваліфікацією, посадою. До сказаного варто додати, що працівник виконує визначену міру праці і за свою працю одержує або заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифам), або частину доходу організації.

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх ціль – виконання працівником визначеної трудової функції.

Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, варто обмежитися відносинами по його висновку, зміні і припиненню. Це ядро всіх індивідуальних трудових відносин.

До індивідуальних трудових відносин відносяться:

n по професійній орієнтації і профотбору, здійснюваному роботодавцем;

n по висновку, зміні і припиненню трудового договору;

n по навчанню працівників безпосередньо на виробництві і підвищенню їхньої кваліфікації;

n по відстороненню працівників від роботи;

n по оцінці й атестації працівників;

n по заробітній платі і нормуванню праці;

n за робочим часом і часу відпочинку;

n по дисципліні праці;

n по охороні праці;

n по дисциплінарній відповідальності працівника;

n по матеріальній відповідальності сторін трудового договору.

У науці трудового права прийнято включати в систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, крім власне трудових відносин (індивідуальні трудові відносини), також велику групу відносин, тісно зв'язаних із трудовими, котрі передують, супроводжують чи випливають з останніх. До них відносять: організаційно-управлінські відносини в сфері праці; відносини по забезпеченню зайнятості, профорієнтації і працевлаштуванню; відносини по професійному добору, професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; соціально-партнерські відносини; відносини по нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства; відносини по розгляду трудових суперечок.

Колективні трудові відносини характеризуються наявністю колективних суб'єктів, що, будучи визнані правом, одержали свій реальний правовий статус.

З розвитком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

Колективні трудові відносини – це середовище обирання індивідуальних трудових відносин. Вони зайняли рівноправне положення з індивідуальними трудовими відносинами.

Так, підводячи підсумок сказаному, можна зробити висновок, що трудові відносини як предмет трудового права являють собою ланку виробничих відносин, що складаються в процесі застосування праці в суспільній кооперації праці, коли громадянин включається в колектив організації для виконання визначеного роду роботи (трудової функції) з підпорядкуванням установленому трудовому розпорядку.

Організаційно-управлінські відносини в сфері праці.

Як правило, ці відносини складаються в процесі організації і керування працею між роботодавцем, з одного боку, і трудовим колективом або профкомом – з іншої. Вони стосуються головним чином встановлення і застосування умов праці в конкретній організації, поліпшення матеріально-побутових і культурних форм обслуговування трудящих, раціонального використання фондів організації, нормування й оплати праці й інших питань, що торкаються колективні й індивідуальні інтереси працівників. Стосовно до головного предмета трудового права і трудовим відносинам - організаційно-управлінські відносини відіграють службову роль: вони покликані організовувати трудові відносини і керувати ними в рамках конкретної суспільної кооперації праці. Протягом усього періоду функціонування трудових відносин організаційно-управлінські відносини виступають у якості їхнього супутника

і організатора.

Типовим різновидом організаційно-управлінських відносин у сфері праці виступають у даний час відносини, зв'язані з розробкою, прийняттям і виконанням колективних договорів і угод (генеральних, галузевих (тарифних) і спеціальних). Вони діють в організаціях незалежно від форм власності, відомчій приналежності і чисельності працівників.

Відносини по працевлаштуванню.

Вони виникають у зв'язку зі звертанням громадян до органів, що відають працевлаштуванням (органам державної служби зайнятості на місцях), із проханням підшукати їм придатну роботу. Існування в Україні системи державних органів працевлаштування покликано сприяти реалізації громадянами конституційного права на працю, особливо в тих випадках, коли вони виявляються безробітними і випробують утруднення в подісканії роботи або одержанні професійної підготовки по новій для них спеціальності. Як показує практика, у сприянні подісканію роботи бідують, в основному, жінки, молодь після закінчення загальноосвітніх шкіл, особи, що вивільняються з організацій у зв'язку з науково-технічним прогресом, банкрутством, удосконалюванням організації праці і системи керування.

Як правило, відносини по працевлаштуванню передують виникненню трудових відносин. Органи працевлаштування при цьому виконують звичайно посередницькі функції між організаціями, що бідують у кадрах, і громадянами, що виявили бажання влаштуватися на роботу по визначеній спеціальності, кваліфікації, посаді. Для рішення головної задачі – працевлаштування – органи державної служби зайнятості мають у своєму розпорядженні банк даних про наявність вільних робочих місць і вакансій у регіонах і в конкретних організаціях.

Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві.

Ці відносини виникають у зв'язку з одержанням громадянами робочих спеціальностей у ході індивідуального, бригадного або курсового учнівства, що звичайно передує періоду їхньої самостійної роботи, а також у зв'язку з поглибленням працюючими своїх професійних навичок на курсах підвищення кваліфікації.

Будучи складовою частиною предмета трудового права, зазначені відносини мають своїм змістом не праця, як такий, а навчання по визначеній спеціальності і кваліфікації. Їхня цільова спрямованість полягає в тому, щоб за допомогою професійного навчання на виробництві забезпечити підготовку громадян до праці як кваліфікованих працівників.

Виникнення відносин по професійній підготовці зв'язано з висновком договору між громадянином і організацією, по якому сторони беруть на себе взаємні зобов'язання, зв'язані з процесом професійного навчання. Тривалість відносин по професійній підготовці кадрів обмежена визначеним терміном. В міру успішного закінчення навчання громадяни здають кваліфікаційні іспити, їм привласнюється відповідна спеціальність і кваліфікація, після чого вони на підставі наказу (розпорядження) роботодавця зараховуються на самостійну роботу і стають повноправними учасниками трудових правовідносин.

Відносини по нагляду за охороною праці і дотриманням трудового законодавства.

Зазначені відносини складаються в процесі наглядової діяльності компетентних державних органів за станом охорони праці і дотриманням трудового законодавства в організаціях. Такими органами в даний час виступають органі праця інспекції. У профспілках функцію контролю і нагляду здійснюють як загальні органи (комітети і ради профспілок), так і спеціалізовані (технічна і правова інспекції праці). Загальний державний нагляд за дотриманням трудового законодавства здійснюють органи прокуратури. Серед державних органів, що здійснюють спеціалізований нагляд за охороною праці на підприємствах і в установах, варто виділити органи Госсанэпіднадзова, Госэнергонадзора, а також органи Державного нагляду за ядерною і радіаційною безпекою.

У процесі здійснення функції нагляду за охороною праці і дотриманням трудового законодавства ці органи вступають у правові відносини з організаціями, підприємцями, посадовими особами з числа адміністрації. Природно, що складаються ці відносини не самі по собі, а в зв'язку з необхідністю охорони праці і захисту прав працівників. Зазначені охоронні відносини тому відносяться до категорії супутніх. Однак ці відносини нерідко виникають ще до того, як підприємство вступить у лад (наприклад, попереджувальний нагляд за охороною праці на стадії розробки і твердження проекту, нагляд на стадії спорудження чи реконструкції організації). У цих випадках, природно, наглядові відносини складаються до виникнення трудових відносин і носять характер попередніх.

Відносини по розгляду трудових суперечок.

Вони складаються в зв'язку з дозволом в органах по розгляду трудових суперечок неурегульованих розбіжностей, що стосується застосування чи встановлення умов праці працівників. Учасниками цих відносин виступають суб'єкти, що сперечаються, (працівник – роботодавець; трудовий колектив - роботодавець), з одного боку, і орган по розгляду трудової суперечки – з іншої.

На відміну від інших суспільних відносин, що складають предмет трудового права, ці відносини носять процесуальний характер, тому що вони стосуються не матеріальної сторони суперечки, а процедури його дозволу. Відповідно до діючого трудовому законодавству індивідуальні трудові суперечки (працівник - роботодавець) розглядаються в комісіях із трудових спор (КТС), що обираються трудовими колективами організацій, а також у судах. Колективні трудові суперечки (конфлікти) дозволяються примирливими комісіями, посередниками і трудовим арбітражем.

Так, предмет трудового права України складають у даний час дві групи суспільних відносин: 1) трудові відносини – головний елемент (ядро) предмета; 2) інші суспільні відносини, існування яких обумовлене нерозривним зв'язком із трудовими відносинами.

Метод трудового права

Якщо предмет трудового права відповідає на запитання, що чи, інакше, який коло суспільних відносин регулює зазначена галузь права, то метод трудового права відповідає на запитання, як, якими способами, коштами здійснюється це регулювання. У загальній теорії права метод регулювання суспільних відносин характеризується наступними рисами:

1. порядком виникнення, зміни і припинення правовідносин;

2. загальним юридичним положенням учасників правовідносин;

3. характером установлення прав і обов'язків;

4. коштами, що забезпечують виконання обов'язків ( санкцій ).

Під методом варто розуміти спосіб за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, установлюються права й обов'язки, характер взаємин суб'єктів, правові способи впливу у випадку порушення зазначених прав і обов'язків.

Методу трудового права присущ договірний характер праці, установлення його умов.

Заслуговує на увагу питання про специфіку співвідношення в трудовому праві імперативного і диспозитивного методів. Проблема укладається у визначенні співвідношення імперативних і диспозитивних норм – у яких випадках застосовувати формулу «повинний», «зобов'язаний», а, у яких – «може».

У науці трудового права прийнято вважати, що при висновку трудового договору сторони юридично рівні. Однак з переходом до ринкової економіки, особливо в умовах економічної кризи, варто визнати, що роботодавець і найманий робітник не рівні, роботодавець сильніше, особливо якщо це платоспроможний роботодавець.

У ринкових умовах буде розширюватися зона диспозитивного методу, і, як наслідок, і зростання ролі локального нормотворчості.

Методу трудового права властива своя специфіка захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків. В даний час працівник вправі оскаржити в суд будь-яке порушення норм трудового законодавства.

Особливості методу трудового права є: сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці; сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання; участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи; воля вибору сторін при висновку трудового договору з підпорядкуванням їхній у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов'язків.

Сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці.

Ця ознака відображає суть державно-правового керування суспільною працею, тому що саме за допомогою такого сполучення досягається єдність і диференціація умов праці в залежності від галузевих і регіональних особливостей виробництва, краще враховуються загальні і специфічні умови праці в конкретних організаціях.

За допомогою централізованого регулювання в даний час установлюється звичайно мінімум гарантій трудових прав працівників: визначається екстенсивна міра праці – тривалість робочого часу; вводиться тарифна система для бюджетників; приймаються найважливіші нормативні акти з питань дисципліни й охорони праці працівників. У цьому регулюванні беруть участь центральні (включаючи і галузеві) органи госвласті і госправління, а також вищі органи профспілкової системи – на рівні країни, галузі. Прийняті в результаті централізованого регулювання нормативні акти можуть носити як директивний (обов'язковий), так і рекомендаційний характер.

За допомогою локального правового регулювання встановлюються: режим робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях; пільги і переваги працівникам з фондів підприємства (понад мінімальні гарантії, установлених централізованими нормативними актами); графіки відпусток; умови колективного договору й ін. Учасниками локального регулювання виступають, з одного боку, роботодавець (організація, підприємець), а з іншого боку – трудовий колектив (профком, рада трудового колективу). Прийнятий у результаті локального регулювання нормативний акт поширює своя дія в межах даної організації.

Сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання.

Названа ознака методу трудового права України найбільше наочно виявляється у впливі на головний предмет цієї галузі – трудові відносини. Відповідно до чинного законодавства договір тут виступає основним юридичної (правовстановлюючим) фактом. Через його посередництво встановлюються, змінюються і припиняються трудові правовідносини, тобто реалізується конституційне право громадян на працю. Договірна форма регулювання характерна в ряді випадків і для інших суспільних відносин, що входять у предмет ставкового права. Так, наприклад, організаційно-управлінські відносини в сфері праці одержують юридичне оформлення в колективних договорах і угодах, договорах орендного підряду, в угодах по охороні праці й інших спільних форм локального нормотворчості, у яких беруть участь роботодавець і трудовий колектив (або від його імені - профком).

Головна особливість договірного способу регулювання суспільних відносин полягає в тому, що встановлене на основі договору правове відношення, як правило, не може бути змінене без взаємної згоди сторін. Наприклад, без взаємної згоди сторін не можна вносити зміни і доповнення в зміст колективних договорів і угод, змінювати і доповнювати трудові договори (контракти).

Рекомендаційний спосіб регулювання, що одержав визначене поширення в умовах переходу економіки країни на ринкові відносини, припускає прийняття норм-рекомендацій, адресованих суб'єктам суспільних відносин, що складають предмет трудового права. Цей спосіб характеризує м'яке регулювання шляхом указівки на бажане для держави поводження суб'єктів суспільнх відносин.

Однак договірний і рекомендаційний способи регулювання суспільних відносин у сфері праці, хоча й одержали досить широке поширення за останні роки, цілком не вичерпують характеристику методу трудового права. Справа в тім, що обоє зазначених способу на практиці нерідко сполучаються з державно-владним (імперативним) способом регулювання. Таке сполучення диктується необхідністю встановлення строгого порядку в трудових відносинах, зміцнення трудової дисципліни, залучення до відповідальності осіб, що допускають правопорушення. Тому роботодавець (підприємець, адміністрація підприємства) наділяється правом застосовувати міри дисциплінарного покарання, притягати до матеріальній відповідальності, звільняти по визначеним у законі підставам, давати обов'язкові для працівника вказівки з питань якісного виконання його трудової функції.

Активна участь у регулюванні суспільних відносин у сфері праці трудових колективів і профспілкових органів.

В Україні трудовий колектив організації вирішує питання про необхідність висновку з роботодавцем колективного договору, розглядає і затверджує його проект; розглядає і вирішує питання самоврядування трудового колективу відповідно до статуту організації; визначає перелік і порядок надання працівникам організації соціальних пільг і заохочень; визначає і регулює форми й умови діяльності громадських організацій; вирішує інші питання відповідно до колективного договору.

На державних і муніципальних підприємствах, а також на підприємствах, у майні яких внесок держави чи місцевого органа госвласті складає більш 50%, повноваження трудового колективу здійснюються загальними зборами (конференцією) і його виборним органом – радою трудового колективу.

Взаємини трудового колективу з роботодавцем, охорона праці, соціальний розвиток, участь працівників у прибутку регулюються крім законодавства України також статутом організації і колективним договором.

Статті КзоП України закріпили загальне право профспілок представляти інтереси своїх членів з питань праці й інших соціально-економічних питань. У зв'язку з цим вони, природно, беруть участь у різних суспільних відносинах, регульованих трудовим правом. Так, наприклад, встановлення умов праці і заробітної плати, застосування законодавства про працю у випадках, передбачених законодавством, здійснюється за участю профспілок. Професійні союзи здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про працю і правил по охороні праці, контролює житло-побутове обслуговування працівників.

Своєрідність способів захисту трудових прав працівників.

Ця своєрідність виявляється насамперед у тім, що трудові права працівників – головний предмет діяльності профспілок, зміст їх основної, захисної функції. Чинне законодавство надає їм великі права не тільки по встановленню умов праці, але і по здійсненню контрольно-наглядової діяльності, участі в організації примирливих і погоджувальних комісій з дозволу трудових суперечок (конфліктів), трудовим арбітражем. Своєрідність далі укладається в існуванні в організаціях особливих органів по розгляду індивідуальних трудових суперечок – комісій із трудових спор (КТС), що обираються самими трудовими колективами. Індивідуальна трудова суперечка обов'язково повинна бути розглянута КТС, якщо працівник чи самостійно за допомогою профкому не врегулювала своїх розбіжностей при безпосередніх переговорах з роботодавцем.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кодекс Законів про Працю.

2. Трудове право України. – Під. ред. Чанишевой Г.І., Х. «Одисей», 1999.

3. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998.

4. Трудове право України: Курс лекцій. //Під. Ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: Вид-во “Вільна Україна”, 1996.

5. Рабінович П.Р. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.

6. Трудове право : Підручник. – М.: “Статут ЛТД”, 1996

загрузка...
Top