Особисті немайнові права фізичної особи

Вступ

1. Поняття особистих немайнових відносин, та особистих немайнових прав фізичної особи

2. Здійснення та захист особистих немайнових прав

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Уперше в законодавчій практиці України визначення поняття особистого немайнового права дається в ЦК. Хоча це визначення дещо відрізняється від традиційних, воно більше схоже на перелік основних ознак особистих немайнових прав у порівнянні з іншими конституційними правами. Стаття 269 ЦК зазначає, що особисті немайнові права:

- належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

- не мають економічного змісту;

- тісно пов'язані з особою, яка не може відмовитись від них і не може бути позбавлена цих прав;

- фізична особа володіє ними довічно.

Оцінюючи перелік ознак особистих немайнових прав, можна зробити висновок, що законодавець сформулював основні засади виникнення, здійснення і припинення цих прав, поклавши в основу класичні положення теорії природного права. Зазначені в ст. 269 ЦК ознаки особистих немайнових прав випливають із оцінки сутності людини як особистості, виступають її загальними характеристиками. Але перелік таких ознак не є вичерпним.

Крім зазначених у ст. 269 ЦК ознак, особисті немайнові права характеризуються спрямованістю на індивідуалізацію особи (право на ім'я, місце проживання, свободу пересування та ін.).

Особисті немайнові права мають специфіку об'єкта правового регулювання. їх об'єктом є немайнові блага: життя, здоров'я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, свобода та особиста недоторканість, недоторканість особистого і сімейного життя, гідність та честь, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканість житла, вибір місця проживання, вільне пересування та ін. (ст. 270 ЦК).


1. Поняття особистих немайнових відносин, та особистих немайнових прав фізичної особи

Проблема забезпечення особистих немайнових прав, прав людини є ознакою правової держави. Україна сьогодні зобов'язана додержуватися міжнародних принципів у галузі прав людини. Вони знайшли закріплення у таких найважливіших міжнародних документах та вітчизняних законодавчих актах:

  • Міжнародному пакті про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р.
  • Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р.
  • Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.
  • Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.
  • Декларації глав держав учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов'язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р.
  • Закон України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.

Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і свобод людини 1950 р. (Закон від 17 липня 1997 р.) В Конституції України близько 30% статей входять до розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Права людини визнані як такі, що пов'язані із самим фактом її існування, тобто належать до основних її властивостей, без яких вона не може бути членом суспільства. За відсутності прав знищується сама природа людської істоти. В новому ЦК України правам людини присвячена спеціальна книга: «Особисті немайнові права фізичної особи» (книга 2).

Види, характеристика немайнових прав, що забезпечують існування фізичної особи.

Нематеріальні блага характеризуються принаймні двома нерозривно пов'язаними ознаками. По-перше, це відсутність матеріального (майнового) змісту, по-друге, нерозривний зв'язок з особистістю носія, що породжує невідчужуваність цього блага. Нематеріальні блага існують без обмеження строку.

Особисті немайнові права — це специфічні права, тому що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають грошової оцінки. Рівність конституційних прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Законом передбачені межи реалізації особистих немайнових прав фізичної особи. Відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Конституцією України, мають встановлюватися лише Конституцією, обмеження особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або законами, мають бути визначені ними також.

Слід вирізняти як загальні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, властиві лише окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли інформація про хворобу може погіршити стан здоров'я хворого, право на інформацію може бути обмежено). Особливістю немайнових прав, які здійснюються у більшості самостійно, є те, що закон допускає здійснення прав малолітніх, неповнолітніх фізичних осіб їх батьками, опікунами, піклувальниками (ст. 272 ЦК України).

Між тим певний зв'язок майнової сфери з немайновими правами існує, наприклад, порівнюючи можливості матеріально забезпеченої особи на реалізацію своїх прав на охорону здоров'я, на інформацію, відпочинок і особи, яка не має таких можливостей. При порушенні ж немайнових прав особа змушена нести і матеріальні втрати, а не тільки душевні.

Основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку і з моменту народження, вони є природними властивостями людини.

У ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав - народження людини і припис закону.

Особисті немайнові права пов'язані з особою їх носія, і її не можна позбавити цих прав, фізична особа не може відмовитися від них, володіючи ними довічно (ч. 3,4 ст. 270 ЦК України). Вони також не можуть бути відчужені. Права, закріплені у ст. 22 Конституції, не є вичерпними, і це стало підставою викласти в ЦК України й інші особисті немайнові права.

У ст. 64 Конституції вказано, що конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Обмеження можуть стосуватися здійснення особистих немайнових прав у таємниці листування, телефонних розмов, права на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також прав особи, яку засуджено за вчинення злочину.

ЦК поділяє особисті немайнові права за цільовим призначенням на дві групи:

1) ті, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21);

2) ті, що забезпечують її соціальне буття (гл. 22).

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, належать:

  • право на життя (ст. 281 ЦК України) - об'єднує право на власне життя та право давати життя іншим. Право на власне життя містить право на фізичне існування, право на фізичну (природну) смерть, право на медичні, наукові та інші досліди, право на усунення небезпеки, що загрожує життю. Право давати життя іншим є складовою частиною загального права на життя (таку думку викладено авторами підручника «Цивільне право України», академічний курс, т. 1. - К. - 2003 р). Призначенням цього права є продовження людського роду, це можливість виконання репродуктивної функції природним шляхом. Правом надавати життя іншим охоплюється право на стерилізацію, право на штучне переривання вагітності, право на штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки;
  • право на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК України) - передбачає право на надання медичної допомоги, і водночас закон надає повнолітній фізичній особі право відмовитися від такої допомоги (ст. 284 ЦК України). Право на здоров'я включає в себе також право на медичне страхування, право на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан свого здоров'я, право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю;
  • право на безпечне довкілля (ст. 293 ЦК України) - передбачає також право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та право на достовірну інформацію про стан довкілля;
  • право на свободу та особисту недоторканність (ст. 289 ЦК України) - складається з права на свободу (ст. 288 ЦК України) і права на особисту недоторканність;
  • право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання - складається з права на сім'ю (ст. 291 ЦК України), права на опіку, права на піклування (ст. 292 ЦК України), права на патронатне виховання (гл. 20 Сімейного кодексу України).

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне б у т-т я особи належать:

  • право на ім'я ( ст. 294 - 296 ЦК України) - це право на володіння, користування та розпорядження іменем, право вимагати звертатися до особи по імені, право на псевдонім, право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, право на зміну імені;
  • право на честь, гідність та ділову репутацію - це право на гідність, право на честь (ст. 297 ЦК України), право на повагу до людини, яка померла (ст. 298 ЦК України), право на ділову репутацію (ст. 299 ЦК України);
  • право на індивідуальність (ст. 300 ЦК України) - полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, право на вільний вибір форми та способу прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства;
  • право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом (ст. 308 ЦК України);
  • право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК України) - фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб;
  • право на особисті папери (ст. 303 ЦК України) - до особистих паперів належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо, це власність фізичної особи;
  • право на інформацію (ст. 302 ЦК України) - передбачена законом можливість вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію;
  • право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 309 ЦК України);
  • право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК України);
  • право на місце проживання та недоторканність житла (ст. 310, ст. 311 ЦК України) - це передбачене законом право утримувати житла, придатне для проживання у відповідному населеному пункті, де фізична особа постійно, переважно або тимчасово проживає, а також право вільно обрати місце проживання. Право на недоторканність житла передбачає право фізичної особи дозволити приникнути до житла лише за її згодою або за рішенням суду. У ч. 4 ст. 311 ЦК України передбачена заборона виселення або іншим чином примусового позбавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішенням суду;
  • право на свободу пересування (ст. 313 ЦК України) — означає можливість фізичних осіб вільно пересуватися, вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування;
  • право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України) - означає можливість фізичних осіб об'єднуватися у політичні партії та громадські організації. Статтею 315 ЦК України передбачено право на мирні зібрання.

Ґрунтуючись на зазначеній класифікації, можна стверджувати, що законодавець поділяє особисті немайнові права на два рівні залежно від благ, що виступають об'єктами цих прав. Блага першого рівня нерозривно пов'язані з фізичним буттям людини — виникають разом з її народженням, діють протягом її життя. Вони існують незалежно від їх правового регулювання. Держава повинна їх охороняти, а у разі порушення - захищати. Благами другого рівня виступають суб'єктивні немайнові права, що визначають зміст абсолютних правовідносин. Ці права виникають безпосередньо з підстав, зазначених у законі. Деякі з цих прав можуть бути обмеженими.

Особисті немайнові права можуть виникати безпосередньо з майнових прав. Наприклад, охорона честі, гідності, ділової репутації тісно пов'язані із захистом майнових прав підприємця, його фірми, комерційної репутації. Саме на такий зв'язок звертав увагу І.О. Покровський, зазначаючи, що «прообразом і попередником загального права на ім'я виникло право торгівця на фірму. З фірмою пов'язувалась відома репутація, яка нерідко вже сама по собі мала високу цінність»'.

У зв'язку з цим дещо не відповідає реальності твердження про те, що особисті немайнові права не пов'язані з майновими. Адже всі права, що складають предмет цивільного права, перебувають у певному зв'язку, доповнюють одне одного. Інша справа, що вони не мають економічного змісту, а відтак не можуть бути точно оцінені в грошах, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом збоку інших осіб. Вони належать будь-якому громадянинові незалежно від його майнового стану. Право на життя, честь, гідність мають в однаковій мірі як багаті, так і бідні.

У випадках, передбачених законодавством, особисті немайнові права можуть бути обмежені. Так, особа може бути заарештована або триматися під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі і в порядку, встановленому законом.

Більшість особистих немайнових прав припиняється зі смертю громадянина, хоча деякі з них можуть здійснюватися правонаступниками померлого. Наприклад, використання імені особи, яка померла, у літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер.

Таким чином, характерними ознаками особистих немайнових прав, що регулюються нормами цивільного права, є:

1) вони утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають економічного змісту;

2) носять особистий характер і є невід'ємними від особи;

3) спрямовані на індивідуалізацію особи;

4) є абсолютними правами;

5) виникають і припиняються, як правило, з настанням події - народженням людини і її смертю.

Особисті немайнові права - це суб'єктивні цивільні права громадян. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Розриву між можливостями набуття і реальною наявністю в особи майнових прав не існує.

Суб'єктивне особисте немайнове право за своїм змістом характеризується певними ознаками. Його носій може:

- використовувати його на свій розсуд без застосування будь-яких додаткових юридичних актів (правочинів, дозволів та ін.);

- вимагати від інших осіб припинення дій, спрямованих на обмеження його особистих немайнових прав;

- мати свободу поведінки, вчинків у межах, встановлених законом;

- звертатись до компетентних державних органів за захистом порушеного його особистого права.

Громадянин не може бути позбавлений більшості особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права громадянин здійснює самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, їх права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни або піклувальники.

Кожний громадянин має право вимагати від службових (посадових) осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення своїх особистих немайнових прав.

Будь-яке рішення, дія чи бездіяльність органу державної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб, якими порушені особисті немайнові права, є незаконними.

Особисті немайнові права тривалий час не мали чітко визначеного цивільно-правового регулювання. Вважалось, що як не підлягає правовому регулюванню порядок вживання повітря, яким людина дихає, так не можна і регулювати особисті немайнові права. Так як ці права не набуваються з допомогою того чи іншого спеціального нормативного акта, наприклад правочину, то спорів щодо їх виникнення, зміни чи припинення не може бути.

2. Здійснення та захист особистих немайнових прав

Здійснення фізичними особами особистих немайнових прав гарантовано їх належним цивільно-правовим захистом (ст. 275 ЦК України). Змістом права на захист особистих немайнових прав є наступні повноваження: вимагати непорушення цих прав, припинення всіх діянь, якими порушуються ці права, та відновлення особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Законом передбачені загальні способи захисту порушених особистих немайнових прав (глава З ЦК України), а також спеціальні - поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК), спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ст. 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 279 ЦК). До спеціальних способів захисту порушених особистих немайнових прав відносяться:

- поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК України);

- спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ст. 277 ЦК України);

- заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України).

Закон передбачає гарантію своєчасного та ефективного захисту особистих немайнових прав, а саме: ст. 279 ЦК України передбачає можливість накласти на особу штраф у випадку невиконання покладеного рішенням суду зобов'язання вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права або ж у випадку ухилення від виконання судового рішення. При цьому сплата штрафу не звільняє відповідальну особу від обов'язку виконати рішення суду.

Фізична особа здійснює свої права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які самостійно не можуть здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Цивільне законодавство містить положення про забезпечення здійснення особистих немайнових прав (ст. 272, 273 ЦК України).

Специфіка цивільно-правових способів захисту особистих немайнових прав проявляється в тому, що у випадках порушення немайнових прав вони підлягають відновленню (якщо це можливо) незалежно від провини порушника. При захисті немайнових прав припустимо застосування будь-яких форм і способів захисту цивільних прав, якщо це не суперечить сутності порушеного блага і характеру порушення (наприклад, таких, як визнання права, припинення дій, що порушують право, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди).

Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або спірного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Поновлення порушеного права (ст. 276 ЦК України) полягає у тому, що порушник повинен вчинити необхідні дії для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

У ст. 276 ЦК України передбачено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту.

Під правом на спростування слід розуміти право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, що вчиняється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація.

Згідно із ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

У випадках, якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Закон також передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

У випадках, коли відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Особливістю застосування вказаного способу захисту є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, а також те, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Статтею 278 ЦК України передбачено ще один спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав. Цей спосіб полягає у тому, що у випадку коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права; якщо ж особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Застосування цього способу захисту полягає в тому, що підставою його застосування є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поширенням навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові права, наприклад, право на таємницю про стан здоров'я, особисте життя та ін.

Розвиток цивільно-правового регулювання, що особливо виражено у ЦК України 2003 року, зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. При вивченні цього питання рекомендуємо ознайомитися з практикою Європейського суду по правам людини.


Висновки

Як уже зазначалось, найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України. Зокрема ст. 27-33 закріплюють права людини на життя, повагу до її гідності, свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має важливе значення для розвитку законності в Україні, але не вирішує всіх проблем їх захисту. Підтвердженням цієї думки є ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (20, 21, 22), що вміщують 47 статей. Глава 20 визначає загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Глава 21 закріплює особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, а глава 22 - права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Потреба регулювання особистих немайнових прав ЦК України, передусім, пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 8) надано право підрозділам, що здійснюють таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.

Крім того, в період зростання інформаційних можливостей деякі особи (як фізичні, так і юридичні) можуть зловживати засобами масової інформації - тиражувати і поширювати неправдиві чутки про того чи іншого громадянина, розпоряджатися його (її) фотографіями, листами, щоденниками тощо.

Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулювання відносин, що можуть виникнути у сфері дії особистих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особисті немайнові відносини, закон повинен не тільки давати дозвіл на таке втручання, а й визначати, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодовувати заподіяну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, потребувала мінімальних затрат душевних сил і коштів потерпілого.


Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. - К.: Знання , 2005. – 583 с.

2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. - К.: Алерта. – 2004. - Ч. 1. - 2004. - 327 с.

3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. - 2-ге вид. пере-роб. і доп.. - К.: Істина, 2007. - 815 с.

4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. - К.: Прецедент, 2005. - 448 с.

5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. - К.: КНТ, 2006. - 477 с.

загрузка...
Top