Організаційно - правові питання діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ГРОМАДСЬКОГО КОРДОНУ

1.1 Огляд літератури за темою

1.2 Поняття та сутність організаційно – правових засад діяльності громадян в охороні громадського порядку і державного кордону

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

2.1 Еволюція організаційно-правових форм участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності в України.

2.2 Принципи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

2.3 Правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів

2.4. Методи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

3.1 Ефективність участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності

3.2 Шляхи удосконалення взаємодії міліції та Державної прикордонної служби та громадських формувань в охороні громадського порядку і державного кордону

3.2.1. Зарубіжний досвід участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності і його адаптація в Україні

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.Україна вступила на шлях побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому домінують пріоритети загальнолюдських цінностей. Таким чином, наша держава законодавчо задекларувала першорядність принципів, що визнані у цивілізованому світі – захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина.

Успіх демократичних перетворень в Україні і перебудова всіх сфер суспільного життя, створення повноцінного демократичного суспільства і правової держави багато в чому залежить від активної участі громадян у цьому процесі. Однією зі сторін такої участі є правоохоронна та правозахисна діяльність громадян, як складова частина діяльності органів, організацій, установ із забезпечення правопорядку в цілому. Це вагомий важіль, що здатний вплинути конкретно на забезпечення громадського порядку і цілісності та недоторканості державного кордону, зниження рівня правопорушень в цілому і злочинності зокрема.

Будь-які заходи, спрямовані на боротьбу з правопорушеннями та злочинністю, не призведуть до кардинального поліпшення ситуації доти, доки зусилля міліції та інших правоохоронних структур не отримають широкої підтримки з боку населення.

Як свідчить досвід багатьох країн світу, правоохоронні органи розуміють, що без активної участі громадськості, їх діяльність у попередженні, виявленні та припиненні правопорушень не досягне бажаного результату. Таким чином, виникає необхідність у розробці, вдосконаленні та застосуванні на практиці різних методів та форм співпраці.

На жаль, в Україні цей процес має не зовсім системний характер, що підтверджується науковими дослідженнями та практичними результатами.

Аналізуючи матеріали досліджень щодо участі громадян в охороні громадського порядку та їх взаємодії з органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами, слід зауважити, що цей процес поступово набуває подальшого розвитку, але очікуваного результату ще не досягнуто,оскільки цьому заважає не досконала правова база і відсутність чітко визначених форм співпраці між ними в цілому.

Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28червня 1996року, проголосила і гарантувала право громадян захищати своє життя і здоров'я, права і свободи, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Високий рівень правопорушень у країні, виникнення реальної загрози життю, здоров'ю, власності та іншим правам і свободам веде до того, що громадяни намагаються реалізувати гарантоване Конституцією право на захист усіма дозволеними засобами, а після прийняття Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» ще й шляхом утворення відповідних громадських об'єднань.

Не дивлячись на те, що на сьогодні вже є достатньо практичних матеріалів про правоохоронну та правозахисну діяльність громадян в Україні, а також про досвід зарубіжних країн у цій галузі, належне наукове дослідження в цій сфері суспільного життя має винятковий характер, що й підтверджує актуальність даного дослідження.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання роботи склали наукові праці з загальної теорії держави та права, розробки фахівців адміністративного права, теорії державного управління та інших галузей права - С.Б.Абулгазіна, В.Б.Авер'янова, О.Ф.Андрійка, О.М.Бандурки, Д.Н.Бахраха, С.О.Безсмертного, В.Т.Білоуса, Ю.П.Бітяка, І.І.Веремеєнка, І.П.Голосніченка, С.Т.Гончарука, Ю.В.Делія, П.В.Діхтієвського, Є.В.Додіна, О.П.Клюшниченка, М.В.Коваля, В.В.Коваленка, Ю.М.Козлова, А.Т.Комзюка, Т.І.Коломієць, В.К.Колпакова,О.П.Коренева, В.І.Курила, П.П.Михайленка, Р.С.Мулкаєва, Я.М.Нельсона, Д.К.Нечевіна, Н.Р.Нижник, О.І.Остапенка, І.Я.Петкова, А.П.Селіванова, К.Г.Федорова, В.І.Царенка, В.К.Шкарупи, О.Н.Ярмиша та ін.

Дисертант також звертався до політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутуються питання участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали щодо участі громадськості в охороні громадського порядку.

Зв'язок з науковими програмами, планами та темами.Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно з планами науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та фінансового права Національного аграрного університету і ЗаконуУкраїни «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», та згідно з нормативного-проектною роботою управління по взаємодії з судовими, правоохоронними органами та органами юстиції Київської міської державної адміністрації №280/339 від 19.12.2006 року.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження євиявлення і науково-теоретичне обґрунтування особливостей організаційно-правових питань діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону України.

У відповідності до поставленої мети в процесі дослідження було поставлено наступні завдання:

- провести поглиблений історико-правовий аналіз становлення, розвитку і функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності;

- розширити класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності;

- деталізувати перелік передумов набуття статусу члена громадського формування;

- обґрунтувати необхідність створення Всеукраїнського штабу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, як єдиного органу, що надавав би організаційну та методичну допомогу всім громадським формуванням регіонів держави на місцях;

- внести пропозиції щодо ефективності та раціональності обрання керівника та складу штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону на більш тривалий, ніж передбачено діючим статутом, термін;

- визначити поняття громадського формування з охорони громадського порядку;

- удосконалити пропозиції щодо створення у кожному обласному громадському формуванні спеціального центру правової, фізичної та спеціальної підготовки членів цих формувань;

- узагальнити характеристику правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів;

- розширити класифікацію прав та обов’язків громадських формувань та їх членів;

- запропоновано ряд пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, боротьбі з правопорушеннями та злочинами;

- розширити нормативно-правову базу, яка регулює взаємодію громадських сформувань та органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України;

- розвинути механізм соціального захисту членів громадських формувань, підвищення їх матеріальної зацікавленості у справі участі в охороні громадського порядку і державного кордону, відшкодування збитків, заподіяних членам громадських формувань, під час виконання ними обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону, а також компенсації за використання ними при виконанні своїх обов'язків особистого транспорту, засобів зв'язку та іншої техніки;

Об'єктом дослідженняє суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні.

Предметом дослідженняє норми права, що регулюють організаційно-правові питання діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано системний комплекс загальнонаукових і спеціальних підходів та методів.

Дисертант досліджує проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичноїформи, що дає можливість здійснити системний науковий аналіз у галузі,яка є предметом дослідження.

У роботі використані окремі наукові методи пізнання: логіко-семантичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, соціологічний, статистичний, історико-правовий та системно-структурний.

Так, за допомогою історико-правового методу у розділі ІІ досліджуються процеси становлення та розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності. Порівняльно-правовий метод використано у розділі ІІІ для дослідження досвіду участі громадськості у правоохоронній та правозахисній діяльності зарубіжних країн. За допомогою логіко-семантичного методу у розділі ІІ визначені форми участі громадськості в охороні громадського порядку, принципи, форми і методи правоохоронної та правозахисної діяльності громадян, а також засади створення, основні завдання, права й обов'язки та інші складові правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів. Статистичний метод використовувався для визначення недоліків правового регулювання та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, формулювання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення та підвищення ефективності їх діяльності, а також удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ (зокрема міліції) і Державної прикордонної служби України та громадських формувань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній літературі комплексним дослідженням суспільно-правових відносин, що виникають у процесі становлення і функціонування громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Відповідно до такого підходу отримано результати, що характеризуються науковою новизною і які дозволяють здобувачеві особисто сформулювати нові положення і висновки.

У пропонованій роботі:

вперше:

проведено поглиблений історико-правовий аналіз становлення, розвитку і функціонування інституту участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності;

розширено класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності;

деталізовано перелік передумов набуття статусу члена громадського формування;

обґрунтовано необхідність створення Всеукраїнського штабу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, як єдиного органу, що надавав би організаційну та методичну допомогу всім громадським формуванням регіонів держави на місцях;

обґрунтовано пропозицію щодо ефективності та раціональності обрання керівника та складу штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону на більш тривалий, ніж передбачено діючим статутом, термін

удосконалено:

визначення поняття громадського формування з охорони громадського порядку;

пропозиції щодо створення у кожному обласному громадському формуванні спеціального центру правової, фізичної та спеціальної підготовки членів цих формувань;

характеристику правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів;

класифікацію прав та обов’язків громадських формувань та їх членів

запропоновано:

ряд пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства України про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, боротьбі з правопорушеннями та злочинами;

розширити нормативно-правову базу, яка регулює взаємодію громадських сформувань та органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України;

дістали подальшого розвитку:

механізм соціального захисту членів громадських формувань, підвищення їх матеріальної зацікавленості у справі участі в охороні громадського порядку і державного кордону, відшкодування збитків, заподіяних членам громадських формувань, під час виконання ними обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону, а також компенсації за використання ними при виконанні своїх обов'язків особистого транспорту, засобів зв'язку та іншої техніки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, щобезпосередньо здобувачем на підставі Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» був розробленийпроект Статуту Київського міського громадського формування з охоронигромадського порядку і державного кордону, затверджений на міськійконференції громадян 27.04.2001року і зареєстрований розпорядженнямКиївської міської державної адміністрації за № 1401 від 06.07.2001року, атакож розроблені і введені в дію проекти іншої нормативно-правовоїдокументації, яка регламентує діяльність формування.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути такожвикористані:

- у сфері науково-дослідної діяльності – основні висновкидослідження можуть бути використані для подальшої розробкиорганізаційно-правових питань ролі та участі громадських формувань вохороні громадського порядку і державного кордону;

- у правотворчій діяльності – результати дослідження сприятимуть

удосконаленню нормативно-правового регулювання діяльностігромадських формувань в охороні громадського порядку і державногокордону;

- у правоохоронній та правозахисній діяльності – одержанірезультати можуть бути використані для поліпшення і підвищенняефективності діяльності громадських формувань з охоронигромадського порядку і державного кордону, можуть допомогти вудосконаленні взаємодії громадських формувань та органів внутрішніхсправ і підрозділів Державної прикордонної служби України у сферіохорони громадського порядку і держаного кордону, а також сприятипрактичному забезпеченню виконання рішень Всеукраїнської нарадипредставників громадських формувань з охорони громадськогопорядку і державного кордону та Директиви МВС України від10.02.2004року щодо взаємодії органів внутрішніх справ і Державноїприкордонної служби України та громадських формувань з охоронигромадського порядку і державного кордону, застосуваннюдодаткових заходів щодо підвищення їх ролі у справі попередження іпрофілактики правопорушень;

- у навчальному процесі положення дисертації доцільновикористати при викладанні навчальних дисциплін „Адміністративнеправо”, „Судові та правоохоронні органи” та ввести окремим розділомтему „Взаємодія органів внутрішніх справ і Державної прикордонноїслужби України та громадських формувань у сфері охоронигромадського порядку, державного кордону і боротьби зправопорушеннями”;

- у право-виховній сфері – положення і висновки дисертації можутьбути використані в роботі щодо підвищення рівня правової культуригромадян, які виконують функції охорони громадського порядку ідержавного кордону;

- довести необхідність об’єднання всіх козацьких формувань України в єдине громадське формування „Українське козацтво”;

- долучити принцип самоврядування, який включає самоорганізацію та саморегуляцію, що має важливе значення для функціонування громадських формувань.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачемсамостійно, усі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтованіна основі особистих досліджень дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновкидисертаційного дослідження обговорювались і були схвалені на засіданнікафедри адміністративного та фінансового праваНаціонального аграрного університету та отримали позитивну оцінку.

Основні положення доповідалися на Міжнародній науково-практичнійконференції"Стан та перспективирозвитку юридичної науки та освіти" (м. Київ, 17-18 листопада 2006 р.);Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблемимуніципального управління" (м. Київ,

15 грудня 2006 р.)

Окремі положення дисертації знайшли відображення у виступах на щорічних конференціях Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, де здобувач, починаючи з 1997року, виконує позаштатні обов'язки юрисконсульта штабу (довідка № 002 від 10.01.2008 року).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, висвітлені у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, що входять до переліку ВАК України, та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складаєтьсязі вступу, трьох розділів, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновків, 19 додатків та списку використаних джерел (246 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 268 сторінок, з них 181 – основний текст, додатки – 66 сторінок, обсяг списку використаних джерел – 21 сторінки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

1.1. Огляд літератури за темою

Комплексне та всебічне вивчення організаційно-правових засад і форм участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності зумовлює необхідність аналізу стану її наукової розробки вітчизняними й зарубіжними вченими, які проводили свої дослідження в цій галузі. Такий аналіз дає змогу узагальнити досягнуті в цій сфері результати та визначити напрямки вдосконалення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Питання боротьби за зміцнення правопорядку в цілому та подальше зменшення рівня правопорушень, особливо у сфері забезпечення громадського порядку і охорони державного кордону, привертали увагу багатьох науковців через те, що розбудова правової держави і створення нового суспільства, їх майбутнє – неможливі без забезпечення участі громадян в управлінні справами суспільства та держави.

Залучення широких верст населення до правоохоронної та правозахисної діяльності сприятиме підвищенню ефективності охорони громадського порядку і державного кордону, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Організація участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності, застосування вже апробованих форм, а також визначення , розробка та впровадження нових форм такої діяльності передбачають вирішення багатьох завдань, що постають перед суспільством і державою, із забезпечення належного громадського порядку, виступають важливими чинниками реалізації закріпленого Конституцією України права участі громадян в управлінні державними справами.

Широка участь громадськості в державному управлінні, в тому числі й у забезпеченні громадського порядку, є одним із аспектів загальнішої проблеми – проблеми демократії та її неухильного розвитку.

Історичні процеси становлення та розвитку вітчизняного інституту участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності розглядалися в публікаціях В.П.Акіменка, А.В.Бондаревського, Т.У.Воробейкової, В.С.Єременка, С.В.Кононенка, О.І.Чистова, А.Н.Яворенка, О.М.Ярмиша та інших. [6, 15, 26, 47, 80, 246]

Сучасні погляди на роль громадськості в процесі державотворення та участь громадян у забезпеченні громадського порядку та іншій правоохоронній та правозахисній діяльності викладені в наукових працях С.Б.Абулгазіна, В.Б.Авер’янова, О.М.Бандурка, Д.Н.Бахраха, С.О.Безсмертного, І.П.Голосніченка, А.П.Клюшніченка, В.В.Коваленка, М.В.Коваля, Т.І.Коломієць, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, В.І.Курила, П.П.Михайленка, Р.С.Мулкаєва, Я.М.Нельсона, Н.Р.Нижник, О.І.Остапенка, В.І.Царенка, В.К.Шкарупи, О.Н.Ярмиша та інших. [10, 11, 12,32, 33, 68, 73, 74, 75, 76, 77, 93, 94, 95, 96, 97, 106, 112, 210, 239]

Значний інтерес для нашого дослідження становить зарубіжний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку, застосування якого надасть можливості врахувати, запровадити все позитивне в справу залучення громадян до правоохоронної та правозахисної діяльності взагалі, сприятиме підвищенню ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні.

Аналіз та узагальнення досвіду участі населення зарубіжних країн в охороні громадського порядку, боротьбі з правопорушеннями присвячені дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців і фахівців.

Історичні та сучасні погляди на роль і форми участі громадськості інших країн у правоохоронній та правозахисній діяльності розглядаються в наукових розробках та публікаціях: А.Дж.Бека, О.А.Белявської, С.М.Варкутіна , І.Евальда, С.М.Калюжного, О.Н.Ярмиша та ін.. [23, 13, 20, 67, 23, 210]

Слід зауважити, що питанню організаційно-правових форм участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності в радянський період приділялася значна увага фахівців із загальної теорії держави та права, у галузі теорії управління та адміністративного права. Також, чільне місце в справі організації та залучення громадян до охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями було відведено Міністерству внутрішніх справ СРСР, Міністерству юстиції СРСР, відповідним республіканським міністерствам, регіональним та місцевим органам.

Важко переоцінити той вагомий внесок, що був зроблений у справу організації участі громадян і громадських організацій охорони громадського порядку та їх взаємодії з органами внутрішніх справ науковими працівниками та викладачами учбових закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР, особливо Київської, Омської вищих шкіл міліції, Волгоградської вищої слідчої школи тощо.

Так, Т.У.Воробейкова у виступі на підсумковій науково-теоретичній конференції підкреслювала, що охорона громадського порядку, покладена на міліцію, неможлива без розширення діяльності громадських організацій у цій діяльності. Обґрунтовуючи цей тезис, дослідниця зупинилася на розгляді питання про розвиток форм участі громадськості в роботі міліції з охорони громадського порядку в перші два десятиріччя існування Радянської влади. Зокрема, Т.У.Воробейкова визначила такі форми взаємодії міліції з громадськістю, як діяльність адміністративно-міліційних секцій, що надавали дієву допомогу міліції у боротьбі зі спекуляцією, самогоноварінням, у контролі за виконанням правил торгівлі, санітарії; у боротьбі з дитячою злочинністю міліції допомагали секції по боротьбі з дитячою безнаглядністю та безпритульністю. Комсомольські загони «легкої кавалерії» допомагали міліції боротися з розкраданнями тощо.

У роки індустріалізації та колективізації сільського господарства народжуються нові форми участі громадян в охороні громадського порядку та в боротьбі з правопорушеннями:

- створюється робоча міліція, члени якої обираються на загальних зборах робітниківі виконують у міліції постійну роботу на громадських засадах;

- на добровільних засадах виникає Товариство сприяння міліції („Осодмил”), завданням якого було надання допомоги міліції в боротьбі зі злочинністю та наведенні зразкового громадського порядку в містах та районах. Згодом товариства сприяння міліції були реорганізовані в бригади сприяння міліції, які протягом майже трьох десятиріч були наймасовішою та найбільш дієвою формою громадської допомоги в роботі міліції. [26, с.44-50]

Професор А.К.Клюшніченко досконало дослідив діяльність органів державного управління та їх органічного складового елемента – органів внутрішніх справ, що забезпечують непорушність правопорядку, – і визначив, що новий, вищий рівень суспільних відносин знаходить своє концентроване вираження і в демократичних принципах державного управління, які відображають найбільш суттєві аспекти організації та діяльності всієї адміністративної системи країни. [68, с.122]

Особлива актуальність наукових розробок А.П.Клюшніченка полягає у визначенні одного з аспектів загальнодержавної проблеми – проблеми забезпечення належної демократії та її подальшого розвитку – зокрема, широка участь громадян у державному управлінні.

Суспільний вплив на систему державного управління повинен здійснюватись у двох напрямках:

  • залучення громадян до роботи платіжного апарату управління (наприклад, участь в обговоренні питань управління, їх реалізації, у контролі за їх виконанням);
  • безпосередня участь громадськості у здійсненні окремих функцій державного управління (наприклад, охорона громадського порядку тощо) [68, с. 58-59]

Однією з форм участі громадськості в забезпеченні правопорядку є опорні пункти охорони порядку – центри профілактики і найбільш досконала форма об’єднання зусиль громадськості і міліції у попередженні правопорушення, які виникли у 1972році.

Громадськість опорних пунктів та дільничні інспектори проводили індивідуальну роботу з особами, від яких, судячи з їх поведінки, можна очікувати скоєння злочинів та інших правопорушень; зі звільненими з місць позбавлення волі; взяли під адміністративний нагляд осіб, що скоїли певні правопорушення у сфері побутових відносин; зі злісними пияками; алкоголіками тощо.

Отже, важко переоцінити значення узагальненого досвіду діяльності опорних пунктів охорони правопорядку, що висвітлювався в наукових розробках та публікаціях фахівців науково-учбових закладів МВС СРСР та практичних працівників органів внутрішніх справ.

У 1978 році в збірнику праць Омської вищої школи міліції були опубліковані статті науковців та викладачів вищих учбових закладів Міністерства внутрішніх справ СРСР та практичних працівників органів внутрішніх справ, у яких висвітлювалися проблеми і практика діяльності опорних пунктів охорони правопорядку як однієї з основних форм участі громадян в охороні громадського порядку. [ 24, 142с.]

Питанням участі громадських формувань в охороні правопорядку значну увагу приділяли науковці й викладачі Київської вищої школи міліції МВС СРСР.

Так, Г.М.Самілик у співавторстві з М.І.Івановим у статті «Деякі питання підвищення участі спеціалізованих дружин у боротьбі з правопорушенням» визначили необхідність спеціалізації діяльності громадських формувань шляхом створення спеціалізованих дружин і загонів, що було важливим кроком у розвитку добровільних народних дружин і знайшло своє відображення в Положенні «Про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку в Українській РСР». Автори статті також зробили аналіз недоліків, що мали місце в діяльності спеціалізованих дружин із боротьби зі злочинами, визначили та обґрунтували деякі шляхи подальшого підвищення ефективності діяльності такого роду громадських формувань: джерела комплектування спеціалізованих дружин, набуття кожним дружинником необхідних професійних навичок попередження тих чи інших правопорушень. [205, с. 109-112]

Із хроніки наукового життя КВШ МВС СРСР бачимо, що викладачі школи також брали активну участь у науково-практичних конференціях, нарадах, засіданнях, де обговорювалися стан і проблеми діяльності громадськості з охорони громадського порядку та приймалися конкретні пропозиції щодо їх подальшого поліпшення.

Так, 2 грудня 1976 року в Київській вищій школі відбулася науково-практична конференція, в роботі якої брали активну участь відповідальні працівники партійних і радянських органів, професорсько-викладацький склад Київської та інших вищих шкіл МВС СРСР, працівники центральних та регіональних органів внутрішніх справ, представники рад громадськості опорних пунктів охорони правопорядку тощо.

У доповідях та виступах було окреслено, що створення інституту опорних пунктів позитивно впливає на зменшення правопорушень, закріплює зв'язок органів внутрішніх справ із населенням. Як недоліки було визначено недосконалість правового регулювання діяльність опорних пунктів, недостатню ефективність роботи діючих на опорних пунктах громадських формувань, невизначеність місця та ролі дільничного інспектора міліції в роботі опорного пункту тощо. [194,с. 139-140]

На спільному засіданні бюро Залізничного райкому Компартії України і райвиконкому викладач кафедри криміналістики Київської вищої школи А.І.Комаров доповів про роботу рад громадських організацій опорних пунктів охорони правопорядку Залізничного району міста Києва.

Обговоренню цього питання передувала велика дослідницька робота, здійснена групою слухачів Київської вищої школи з вивчення організації та діяльності інституту опорних пунктів охорони правопорядку протягом їх дворічної практики, на засіданні також було вирішено ряд організаційних питань районної ради громадських організацій, прийнято конкретні пропозиції, спрямовані на подальше покращення роботи ради з активізації охорони громадського порядку і боротьби з порушниками правопорядку. [193, с. 143].

На наш погляд, важливе значення в справі організації та діяльності добровільних народних дружин має виданий у 1976 році колективом авторів, рекомендований Міністерством внутрішніх справ Української РСР навчально-практичний посібник для народних дружинників «Народні дружини» [115, 320 с.].

Після прийняття Положення « Про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку Український РСР » Міністерство внутрішніх справ СРСР і Міністерство юстиції СРСР розробили і затвердили 24-годинну програму обов’язкового навчання дружинників.

Цінність вищезазначеного посібника полягає в тому, що його автори, враховуючи обмеженість програми навчання мінімумом знань, необхідних дружиннику, прагнули скласти посібник таким чином, щоб допомогти ширшому ознайомленню членів народних дружин із юридичними поняттями і важливими нормативними актами в сфері їх діяльності, з їх правовими положеннями, функціями, правами та обов’язками. Рекомендації, що містились в посібнику, були сформульовані на основі опрацювання передового досвіду багатьох народних дружин в Україні. Для перевірки засвоєння викладеного матеріалу й більш поглибленого його вивчення розділи посібника містять також контрольні питання, списки літератури. Корисними в навчанні та практичній діяльності дружинників могли бути додані до учбового матеріалу витяги з найважливіших нормативних актів, знання яких їм конче необхідне, а також зразки документів, що можуть складатися у добровільних народних дружинах [115, с.5]

По суті, посібник став першою спробою системного викладу матеріалів, знання яких було необхідне членам народних дружин у відповідності з Положенням «Про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку в Україні». [145, ст.38]

Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць у сфері охорони громадського порядку та позитивного досвіду участі населення в охороні громадського порядку в радянський період, проблеми участі громадян в охороні громадського порядку в Незалежній Україні ще не є достатньо розробленими і впровадженими в практику.

Конституція України гарантує громадянам право на захист життя та здоров’я, власності та інших прав та свобод всіма дозволеними засобами, але, на жаль, реалізація цього права деякий час мала достатньо уособлений характер.

Участь громадян в охороні правопорядку не була врегульована відповідними нормативними актами.

Хоча з 1997-1998 років масово почав відроджуватись рух народних дружин, спеціалізованих загонів та інших громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості і цей процес набув подальшого розвитку, відсутність правової бази і чітко визначених форм їх взаємодії з органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами не давала змоги досягти вагомих результатів у справі забезпечення належного громадського порядку й охорони державного кордону, боротьбі з правопорушеннямиза участю громадськості.

Проте прийняття Верховною Радою України Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку» [192, ст.338], який визначив основні завдання громадських формувань, їх функції, порядок утворення, структуру і форму діяльності, не надало очікуваного розвитку участі громадян у сфері охорони правопорядку та в значній мірі окреслило проблематичний характер питання.

Це обумовлюється, в першу чергу, тим, що означений закон містить певні невизначені положення та інші недоліки.

Разом із тим, говорячи про наукову розробку проблеми організації та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону, проблеми боротьби з правопорушеннями, слід зазначити, що на сьогодні майже повністю відсутні спеціальні дослідження з цієї тематики. В опублікованих працях автори лише визначають загальні положення участі громадян в охороні громадського порядку або торкаються її під час розгляду інших проблем.

Цікавою в контексті досліджуваної проблеми є наукова праця – кандидатська дисертація О.М.Музичука, присвячена теоретичним і практичним питанням участі громадян в охороні громадського порядку і проблемам боротьби з правопорушеннями.

Автором досліджуються особливості становлення та розвитку інституту участі громадян у правоохоронній діяльності України. Проаналізовано зарубіжний досвід правоохоронної діяльності громадян, запропоновано можливості його використання в нашій країні. Автор пропонує до уваги характеристику організаційних засад і форм участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями. Визначено правовий статус громадян, що виконують правоохоронні функції, узагальнено й систематизовано форми та методи їх діяльності. Аналізуються поняття, правові засади, принципи і форми взаємодії громадян і міліції в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, визначено напрямки її ефективності. Сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства з зазначених питань. Проте подана автором характеристика організаційно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону має обмежений характер, а участь громадськості в сфері охорони державного кордону взагалі не досліджується.[111, 20с.]

Комплексному дослідженню проблеми організації охорони громадського порядку в санаторно-курортних та інших зонах відпочинку громадян присвячена кандидатська дисертація В.А.Грабельникова.

Автором висвітлено питання розвитку місцевого самоврядування та органів, що покликані охороняти громадський порядок та забезпечувати громадську безпеку в санаторно-курортних та інших зонах відпочинку громадян, розглянуто пріоритетні та оптимальні моделі місцевих органів охорони громадського порядку, форми і методи їх діяльності.

Особливу увагу автор приділяє організаціям та правовим основам діяльності місцевої (муніципальної) міліції як гаранта дотримання громадського порядку в санаторно-курортних та інших зонах відпочинку громадян. Суттєва увага приділена взаємодії підрозділів місцевої міліції з органами державної ради та місцевого самоврядування і населенням щодо забезпечення охорони громадського порядку в цих зонах, а також засобом забезпечення законності в цій діяльності.

Автором розроблено загальні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює діяльність місцевої міліції та інших громадських формувань, що забезпечують громадський порядок і безпеку громадян в санаторно-курортних та інших зонах відпочинку. [33, 18с.]

Здійснення аналізу стану наукової розробки проблеми участі громадян в охороні правопорядку в Україні взагалі і діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зокрема свідчить про те, що форми участі населення в правоохоронній та правозахисній діяльності формувались протягом тривалого часу. Такий вид громадської діяльності у своєму розвитку проходить певні етапи, які відповідають еволюції суспільства та держави, його становлення відбувається в міру визрівання відповідних умов: неухильного зростання демократії; залучення широких верст населення до участі у державному управлінні в цілому; безпосередня участь громадськості в здійсненні окремих функцій державного управління (наприклад, охорона громадського порядку, державного кордону, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями) та відповідно до розвитку науки

1.2. Форми участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону

Охорона громадського порядку – це цілеспрямована діяльність, яка повинна забезпечувати дотримання встановлених правил поведінки, громадський спокій і нормальні умови життєдіяльності людини та суспільства. До її завдань належить створення таких умов у громадських місцях, за яких поважалися або хоча б не порушувалися правила поведінки, норми громадської моралі, спокій громадян, їх культурні звичаї та їх відпочинок [82, ст.36].

Громадяни України мають право на свободу об’єднання в громадські організації для здійснення і захисту своїх прав, свобод та задоволення інтересів [82, ст.36].

В демократичній, соціальній і правовій державі громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами [82, ст.38], якими, зокрема, також є забезпечення законності й правопорядку.

Охорона громадського порядку і державного кордону є функцією державного управління, але державний апарат неспроможний забезпечити належний громадський порядок і недоторканість державних кордонів України без широкого, активного й постійного залучення до цієї діяльності широких мас населення.

Широка участь громадян в державному управління взагалі і в охороні громадського порядку та державного кордону зокрема є одним з аспектів розбудови незалежної, демократичної і правової України.

Держава, зберігаючи за собою право здійснювати законодавчу діяльність у сфері охорони громадського порядку і державного кордону України, надає громадським організаціям можливість поширити роль і внесок у цю справу.

Підтвердженням цього може бути те, що самостійні громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють на підставі Конституції України [82, ст.36], Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного контролю” [192, ст.338].

Також правовою основою діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку є Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кримінальний кодекс України та інші законодавчі акти; акти Президента України (Указ Президента України від 16 червня 1999 року №650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” [165, ст.1100]; Указ Президента України від 19 липня 2005р. №1119/2005 “Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності”; [177, п.4]; акти Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000р. №1872 “Про затвердження Типового Статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону ” [175, ст.352] Розпорядження Прем’єр-міністра України “Про забезпечення реалізації положень Закону України”, “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” № 13186/ від 26 липня 2000 р., яким керівникам МВС і Державної прикордонної служби України, Голові Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністрацій рекомендувалося прийняти відповідних заходів; наказів, інструкцій та інших нормативних актів Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України (Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року №8/КМ “Про затвердження Програм розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005роки [173], Наказ МВС України від 15 березня 2001 року №197 “Про затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ України щодо забезпечення взаємодії з громадським формуванням з охорони громадського порядку» [167], Рішення колегії МВС України від 06.03.2002року №1994/ВР “Про затвердження Плану організаційних та практичних заходів щодо вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з представниками Українського козацтва в питанні охорони громадського порядку [170] та інші», рішення органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій з питань охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, статути громадських формувань і положення добровільних народних дружин з охорони громадського порядку і державного кордону, а також відповідні накази і розпорядження керівників підприємств, установ та організацій.

Взагалі, усі форми участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями можна поділити на два різновиди:

1)залучення громадян до роботи органів державного управління, що покликані забезпечувати охорону громадського порядку й боротьбу з правопорушеннями;

2)самостійна участь громадян в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

1. Із різновидів самостійної участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями можна, виходячи з дійсності та враховуючи масштабність застосування тієї чи іншої форми, ступінь її масовості, а також характер та ступінь самодіяльності, можна виділити наступні класифікаційні форми: самостійні постійно діючі громадські формування, зведені загони громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та підрозділа Державної прикордонної служби України, асоціації громадських формувань тощо.

Не замінюючи міліцію та прикордонників, а діючи з ними в тісному і постійному контакті, громадські формування досягли певних позитивних результатів у цьому напрямку. Вирішуючи завдання охорони громадського порядку і державного кордону, самодіяльні організації громадян застосовують різні форми і методи, властиві як діяльності органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України, так і громадській самодіяльності, а також притаманні тільки їм форми та методи.

Про це свідчать наступні приклади:

  • За станом на квітень 2004 року в Україні діяли 18,5 тис. громадських формувань, у яких нараховувалось 596,73 тис. чоловік ;
  • у 2004 році за участю членів громадських формувань розкрито 8724 злочини та затримано 39264 особи через адміністративні правопорушення.

На Всеукраїнській нараді представників громадських формувань з охорони громадського порядку позитивно була відзначена діяльність громадських формувань міста Вишневого Київської області “Щит”, м. Ромни Сумської області “Громадський порядок”, “Варта”, “Правопорядок” Вознесенського району Миколаївської області та багатьох інших. Це наслідок належної організації роботи міських та районних органів внутрішніх справ та підрозділів із взаємодії з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку й державного кордону Прикордонних військ України.[103].

Крім відзначених на Українській нараді представників громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону позитивних рис діяльності, на думку дисертанта, треба також застосовувати передовий досвід діяльності громадського формування Національного технічного університету “КПІ”. У цьому учбовому закладі навчається більше сорока тисяч студентів, в тому числі 1740 зарубіжних із 43 держав світу.

Загальну площу матеріально-технічної бази університету складає 550тис. квадратних метрів, на якій мешкають більше 12 тис. студентів, аспірантів та знаходяться адміністративні та господарські споруди.

Для забезпечення громадського порядку на території Національного технічного університету “КПІ” у вересні 1992 року були сформовані народні дружини.

На підставі Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону ” народні дружини були перейменовані в громадські формування (відділення) з охорони громадського порядку.

У тісній взаємодії з працівниками правоохоронних органів району і міста, відділами міліції та підрозділами служби безпеки університету в цілому забезпечується охорона громадського порядку в навчальних корпусах, гуртожитках студмістечка на території університету, а також збереження державних матеріальних цінностей і особистого майна студентів, викладачів і співробітників.

Щорічно в університеті на початку навчального року:

  • у вересні проводиться робота з повного укомплектуванню та затвердження Рішенням вчених Рад базових факультетів /інститутів членів відділень з охорони громадського порядку на зміну вибулих по закінченню навчання в університеті та з інших причин;
  • у жовтні проводяться навчання членів відділень з охорони громадського порядку згідно з програмою ГУ МВС України в м.Києві та штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Навчання проводять:

  • викладачі факультету права університету;
  • офіцери Солом’янського РУГУ МВС України в м.Києві;
  • начальник штабу громадського формування та його заступники.

По закінченню програми навчання членам громадських формувань, які вперше зараховані до відділення, оформляють і видають посвідчення встановленого зразка про право несення служби з охорони громадського порядку в університеті.

Несення служби з підтримання громадського порядку у взаємодії з працівниками відділу міліції університету організовано у 4 зміни за графіками факультетів та інститутів.

За графіками щоденно чергують 42-50 чоловік.

Відділення з охорони громадського порядку загальною чисельністю 246 студентів і співробітників університету створені і працюють на 24-ох базових факультетах та інститутах.

Крім цього, в університеті цілодобово працює спеціальний підрозділ на базі служби безпеки університету чисельністю 40 чоловік.

Члени відділень проводять відповідну роботу з попередження правопорушень у навчальних корпусах, гуртожитках студмістечка та на території університету. У гуртожитках студмістечка у взаємодії зі стрільцями-контролерами забезпечується перепускний режим та внутрішньооб’єктове патрулювання.

Виходячи з фінансових можливостей університету та факультетів/інститутів, члени відділень з охорони громадського порядку з числа студентів за сумлінну працю по підтриманню громадського порядку щомісячно заохочуються преміями у розмірі 16 гривень за одне чергування, а співробітники отримують щорічну додаткову п’ятиденну оплачувану відпустку.

Для забезпечення патрулювання на території університету придбані: спец. автомобіль і 15 радіостанцій для зв’язку з патрульними нарядами в період несення служби.

Контроль за несенням служби членами громадських формувань здійснюється посадовими особами, співробітниками відділу міліції та членами студентського профкому і студентського самоврядування.

Штабом Київського міського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, враховуючи досвід роботи громадського формування Національного технічного університету ”КПІ”, прийнято рішення про звернення з пропозицією до найбільших учбових закладів столиці: Національний аграрний університет, Національний авіаційний університет тощо, створити громадські формування з охорони громадського порядку на підлеглих їм територіях.

Співвідношення і взаємодія органів місцевого самоврядування та державного управління і громадськості в охороні громадського порядку полягає в тому, що роль і діяльність громадської самодіяльності мають не замкнений, суто внутрішній характер, а загальний, універсальний. Але по відношенню до громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону держане управління не є очевидним, а має, скоріше, символічний характер, хоча тісно перехрещується з суспільним початком. Діяльність громадських формувань носить досить самостійний характер. Органи місцевого самоврядування і управління реєструють і координують їх діяльність, надають всіляку допомогу та підтримку в їх створенні, а повсякденна (оперативна) діяльність громадських формувань організовується, спрямовується й контролюється відповідними органами внутрішніх справ [179, с.5-27] та підрозділами Прикордонних військ України [186, с.99-108].

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та правоохоронні органи відповідно до ст. 3 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” повинні надавати допомогу та підтримку у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону :

  • по-перше, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації в установленому порядку розглядають пропозиції громадських формувань щодо поліпшення стану громадського порядку та вживають у межах своєї компетенції відповідних заходів;
  • по-друге, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування разом із органами внутрішніх справ і підрозділами Державної прикордонної служби України організовують діяльність громадських формувань із охорони громадського порядку і державного кордону шляхом залучення їх членів до здійснення патрулювання та інших спільних заходів, проведення інструктажів та оперативного надання відповідної інформації, крім таємної, залучення їх членів до правового навчання та ознайомлення з формами та методами боротьби з правопорушеннями;
  • по-третє, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції спільно з органами внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України здійснюють координацію та контроль за діяльністю громадських формувань, заслуховують повідомлення і звіти керівників зазначених формувань;
  • по-четверте, органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації мають право вирішувати питання щодо забезпечення діяльності громадських формувань, надавати їм службові приміщення, необхідний інвентар та засоби зв’язку. Службові приміщення надають громадським формуванням у місячний термін після їх реєстрації [192, ст.19].

Громадські формування з охорони громадського порядку можуть користуватися на договірних засадах майном підприємств, установ, організацій та інших власників, у тому числі транспортними засобами, інвентарем та засобами зв’язку. Крім того, органи внутрішніх справ і підрозділи Державної прикордонної служби України у випадку потреби можуть надавати на договірних засадах громадським формуванням на період їх чергування або проведення цільових заходів мобільні, радіотехнічні та спеціальні засоби, інші предмети екіпіровки нарядів.

Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що між органами місцевого самоврядування та державного управління і громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону існують взаємовідносини, за яких держава безпосередньо здійснює загальне керівництво цими формуваннями, а громадська самодіяльність має достатньо самостійний характер.

Треба зазначити, що Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” має певні невизначені положення та інші недоліки. Так, у розділі I містяться засади участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, визначені нормативні акти, що регулюють їх діяльність, а також засади організації та діяльності формувань [192, ст.3], але не подається визначення самого громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. На нашу думку, громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону є громадське об’єднання, створене на засадах громадської самодіяльності, принципах добровільності та на основі єдності інтересів, утворене фізичними та юридичними особами для спільної реалізації ними наданих Конституцією прав і свобод, завданням якого є участь в охороні громадського порядку і державного кордону, попередженні та припиненні правопорушень, боротьбі зі злочинністю, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Крім того, назва Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” не зовсім відповідає його суті та змісту: його норми регулюють тільки порядок організації і діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби з правопорушенням, а інші організаційно-правові форми участі громадськості в цій справі залишилися поза увагою його авторів та законодавців.

2. Наступною формою участі громадян в охороні громадського порядку є громадські юрисдикційні формування (товариські суди, адміністративні та наглядові колегії, комісії у справах неповнолітніх тощо).

Товариські суди – це громадські самодіяльні органи, які обираються колективом громадян за місцем роботи або за місцем загального проживання для боротьби з порушеннями норм права та встановлених правил поведінки. Товариські суди, виконуючи свої функції, в значній мірі, діють у галузі суспільних відносин, що регулюються правом, охороняють права та законні інтереси громадян, юридичних осіб, суспільства та держави, тому їх діяльність законодавчо регламентована. Президія ВР УРСР своїм Указом від 15 серпня 1961р. затвердила “Положення про товариські суди Української РСР”[154, ст.416], у якому було наголошено на тому, що товариські суди покликані активно сприяти вихованню громадян у дусі комуністичного ставлення до праці, соціалістичної власності, дотримання правил соціалістичного гуртожитку, розвитку в радянських людей почуття колективізму і товариської взаємодопомоги, поваги гідності й честі громадян. Головне в роботі товариських судів – попередження правопорушень і вчинків, що шкодять суспільству, виховання громадян шляхом переконання та суспільного впливу, створення середовища з негативним ставленням до будь-яких антисуспільних вчинків. Діяльність товариських судів не втратила своєї актуальності й після проголошення незалежності України, але її слід активізувати за допомогою моральної й матеріальної підтримки з боку держави.

Важливі функції виконують адміністративні комісії, значна кількість громадян бере участь у роботі наглядових комісій.

3. Дієвою формою участі громадян в охороні громадського порядку є громадські організації, створені для сприяння діяльності з охорони громадського порядку – це будинкові, вуличні, квартальні, батьківські комітети, ради старійшин, товариства ветеранів, громадські вихователі тощо.

Муніципальне право України визначає самоорганізацію населення як інститут безпосередньої демократії в системі місцевого самоврядування. Під територіальною самоорганізацією населення розуміється реалізоване ними у встановлених законом формах право самостійного та під власну відповідальність здійснення своїх інтересів у питаннях місцевого значення безпосередньо або через створювані ними органи територіального самоврядування. Стаття 140 Конституції України проголошує: «Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою мешканців створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна» [82]. Стаття 14 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997р. закріплює, по-перше, розширене коло суб’єктів, що можуть створювати органи самоорганізації населення, включаючи до нього районні в місті ради, а, по-друге, доповнює відповідне конституційне положення, регламентуючи, що “правовий статус, порядок організації і діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначається законом ”.[180, ст.170].

Система самоорганізації населення включає в себе загальні збори (сходи) громадян, конференції жителів, опитування населення та інші форми безпосередньої демократії, органи громадського територіального самоврядування (ради або комітети мікрорайонів, житлових комплексів), а також інші органи самоврядування населення за місцем проживання, ради або комітети вулиць, кварталів, будинків тощо. Характерною рисою органів самоорганізації населення є те, що вони створюються за ініціативою мешканців відповідних територіальних одиниць на основі їх добровільного волевиявлення шляхом виборів. [199, с.46-53].

Треба визнати доцільним розширення компетенції вищевказаних комітетів, в тому числі і батьківських. До їх прав треба віднести і право визначення територій і дільниць з підвищеною криміногенною ситуацією, подання пропозицій щодо прийняття відповідних профілактичних та інших заходів разом із органами внутрішніх справ із профілактики на підлеглій території, а також проведення інших заходів правоохоронного та правозахисного характеру.

Велике значення у справі перевиховання неповнолітніх має відновлення у повній мірі інституту громадських вихователів.

За часів радянської влади цьому питанню приділялася значна увага. Згідно Положення про громадських вихователів неповнолітніх до цієї роботи залучалися найбільш свідомі громадяни з числа працівників підприємств, установ і організацій, студентів, пенсіонерів та інші, які мали необхідну освіту, життєвий досвід і досвід роботи з дітьми, і які намагалися надати допомогу в перевихованні неповнолітніх правопорушників. [143, ст.243]

Відновлення діяльності інституту громадських вихователів особливо актуальне сьогодні, коли кількість правопорушень, скоєних неповнолітніми, набула загрозливого характеру.

4. Особиста індивідуальна участь громадян в діяльності органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України.

На жаль, зараз припинив дію інститут позаштатного співробітництва громадян з органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами України – громадських дільничних інспекторів, громадських автоінспекторів, громадських інспекторів карного розшуку, УБОЗу, підрозділів БЕЗу, громадських інспекторів кримінальної міліції у справах неповнолітніх тощо. Незважаючи на певні недоліки їх діяльності, міліція та інші правоохоронні органи отримували значну допомогу в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями з боку цього громадського інституту.

В умовах побудови демократичної правової держави все важливішого значення набувають питання укріплення законності та правопорядку, виховання відчуття громадського обов’язку і свідомої дисципліни, формування високих ідейних та моральних якостей у громадян України.

Успішне рішення цих завдань можливе лише на основі об’єднання зусиль і координації діяльності державних органів та громадськості, узгодженості цієї діяльності, поєднання в боротьбі з правопорушеннями методів переконання та спонукання, активне застосування виховної, профілактичної роботи як найбільш перспективного та гуманного напрямку в боротьбі з протиправними проявами та злісними ухиленнями від встановлених суспільством і державою норм і правил.

5. На нашу думку, доцільно врахувати та застосувати позитивний досвід радянських років, коли соціальна активність представників громадськості та державних органів у боротьбі з протиправними діями реалізувалася в такій організаційній формі як опорні пункти охорони правопорядку (ОПОП).

У питанні про правове положення опорних пунктів охорони порядку слід розрізняти два взаємопов’язані аспекти, що мають велике значення для їх функціонування:

- передумови щодо організації їх діяльності за реальним об’єднанням зусиль об’єктів-складників;

- правове регулювання роботи цих суб’єктів.

Передумовами щодо організації діяльності опорних пунктів охорони правопорядку є :

- рішення державних органів щодо самого факту їх існування;

- матеріальною основою для організації та діяльності ОПОП є реальне об’єднання зусиль державних органів і громадських організацій для вирішення організаційно-технічних питань та забезпечення їх функціонування;

Другий елемент правового положення опорних пунктів охорони порядку – правове регулювання їх діяльності – можна розглядати як посилання на діючий нормативний акт (або сукупність таких нормативних актів), що визначає завдання, функції, обов’язки та права, форми і методи діяльності, повноваження ОПОП, [89, с.40-49].

Нині в Україні функціонує 7,3 тис. громадських пунктів охорони порядку. ГПОП працюють з 18 до 23 години. На кожному пункті є рада громадськості мікрорайону, до складу якої входять член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, представники державних органів та громадських організацій, житлово-комунальних господарств, інших підприємств, установ, шкіл тощо.

Проте, на нашу думку дільничний інспектор міліції не може входити до складу ради громадськості ГПОП, оскільки він виконує функції боротьби зі злочинністю і охорони правопорядку згідно покладених на нього службових обов’язків у будь-який час і повинен координувати разом із радами громадськості всі заходи з охорони громадського порядку та індивідуальної профілактики.

До інших форм участі громадськості в охороні громадського порядку необхідно віднести і такі форми, як інститути громадських помічників міліції і довірених осіб, залучення до охорони помешкань громадян охоронців-консьєржів, які підбиралися б із числа мешканців даного будинку. До нових форм участі громадян в охороні громадського порядку можна віднести діяльність комерційних та охоронних служб захисту інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних дій, які під час виконання завдань з охорони власності та інших майнових та особистих прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб також припиняють злочини та інші правопорушення й затримують осіб, винних у їх скоєні (наприклад, в м.Києві найбільш активно діють у цьому напрямку охоронні структури: “Охорона-комплекс”, ”Безпека-комплекс”, “Венбест”, “Оберіг - СП” та інші).

Враховуючи кращий досвід участі громадськості зарубіжних країн в охороні громадського порядку, цілком очевидною є необхідність впровадження в нашій країні таких організаційно-правових форм правоохоронної та правозахисної діяльності громадян як об’єднання “Сусідська взаємодопомога”, “Зупини злочинця”, а також створити в кожній школі Координаційну шкільну раду, основною метою якої є попередження правопорушень з боку неповнолітніх та соціальна адаптація дітей і підлітків.

Перелік вищезазначених форм участі громадян в охороні громадського порядку не є вичерпним і стабільним. Саме життя відкидає одні, застарілі форми і породжує нові, більш придатні. Розширення, вдосконалення діючих форм розширення громадської самодіяльності в сфері охорони громадського порядку, виникнення нових – це закономірний процес. Будь-яка форма громадської самодіяльності в сфері охорони громадського порядку, що виникає, разом із державною регулятивністю є невід’ємною складовою частиною єдиного соціального комплексу, і процес підвищення ролі громадськості у цій сфері знаходиться зараз у такій фазі, коли при достатності прав громадськості треба ширше, ефективніше освоювати та реалізувати надані державою права, підвищуючи при цьому якість діяльності громадськості у правоохоронній та правозахисній діяльності.

Висновки до розділу 1

Здійснений аналіз стану наукової розробки проблеми участі громадян в охороні правопорядку в Україні взагалі і діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зокрема свідчить про те, що форми участі населення в правоохоронній та правозахисній діяльності формувалися протягом тривалого часу.

Перелік досліджених форм участі громадян в охороні громадського порядку не є вичерпним і стабільним. Саме життя відкидає одні, застарілі форми і при певних умовах породжує нові. Розширення, вдосконалення діючих форм розширення громадської самодіяльності в сфері охорони громадського порядку, виникнення нових – це закономірний процес. Будь-яка форма громадської самодіяльності в сфері і охорони громадського порядку, що виникає, разом з державною регулятивністю є невід’ємною складовою частиною єдиного соціального комплексу, і процес підвищення ролі громадськості у цій сфері знаходиться зараз у такій фазі, коли при достатності прав громадськості треба ширше, ефективніше освоювати та реалізувати надані державою права, підвищуючи при цьому якість діяльності громадськості у правоохоронній та правозахисній діяльності.

У сучасних умовах розбудови демократичної правової держави всезростаюче значення мають моральне виховання громадян, суворе дотримання законності та ствердження правопорядку. У забезпеченні законності, охороні громадського порядку, моральному та правовому вихованні населення велику роль повинні відігравати громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Прийняття Верховною Радою України Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” знаменувало початок нового етапу діяльності громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості, що призвело до певних позитивних результатів.

Основними результатами першого розділу дисертаційного дослідження є наступні висновки:

1. Правоохоронна та правозахисна діяльність громадян у своєму розвитку проходить певні етапи, які відповідають еволюції суспільства та держави, її становлення відбувається разом із забезпеченням відповідних умов: неухильного зростання демократії; залучення широких верст населення до участі у державному управлінні в цілому; безпосередня участь громадськості в здійсненні окремих функцій державного управління (наприклад, охорона громадського порядку, державного кордону, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями), та відповідно до розвитку науки.

2. Прийняття Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” надало можливість громадянам незалежної України реалізувати гарантовані Конституцією права на захист життя, здоров’я, власності та інших прав і свобод та створювати громадські об’єднання правоохоронної та правозахисної спрямованості.

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ОХОРОНІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

  1. Еволюція організаційно – правових форм участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності в Україні.

Проголошення Україною статусу незалежної суверенної держави, визнання її міжнародним співтовариством ставить перед юридичною наукою держави завдання пошуку шляхів зміцнення суверенітету українського народу, побудови демократичної правової держави, впровадження в політико-правову практику цінностей світової цивілізації з урахуванням накопиченого в Україні державно-правового досвіду, демократичних прагнень народу до миру, волі та справедливості, а також зміцнення законності в боротьбі з правопорушеннями та злочинністю.

Процес будівництва демократичної правової держави викликав велику творчу активність Українського народу [82, ст.15]. Залучаючи широкі верстви населення до безпосередньої участі в господарському і культурному будівництві, Верховна Рада, Президент і Уряд України роблять акцент на вихованні покоління нових людей – активних і свідомих будівників незалежної держави.

Важливим елементом розбудови такої держави і створення нового суспільства є боротьба за зміцнення правопорядку в цілому та подальше зменшення рівня правопорушень в Україні, особливо у сфері забезпечення громадського порядку. Залучення широких верств населення до правоохоронної та правозахисної діяльності є одним із важливих завдань забезпечення участі громадян в управлінні справами суспільства й держави. Одним із основних чинників підвищення ефективності охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності та правопорядку в країні є активна участь громадськості в процесах державотворення.

Правоохоронна та правозахисна діяльність громадськості здійснювалася протягом багатьох віків існування нашого суспільства і держави. Тому автор вважає необхідним зробити детальний аналіз процесу становлення й розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності України.

Участь громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями має багатолітню історію. Особливого розвитку цей процес набув з середини XIX століття, після проведення в країні ряду прогресивних реформ. Основою будь-якого суспільства є громада, особливо в сільській місцевості. В той час в країні почав діяти інститут волосних старшин, на яких покладався обов'язок виконання правоохоронних та правозахисних функцій на добровільних засадах, зокрема:

  • оголошення законів і розпоряджень органів влади;
  • забезпечення порядку та громадської безпеки в громадських місцях;
  • профілактика злочинності;
  • охорона особистих та майнових прав від злочинних намірів;
  • керівництво діяльністю сільських старост, що очолювали громади, які входили до складу волості тощо [16, с.75].

Сільський староста виконував правоохоронні та правозахисні функції, а саме:

  • забезпечував охорону громадського порядку та громадську безпеку на території сільської громади;
  • затримував осіб для встановлення особистості;
  • виконував деякі функції органу дізнання – проводив первинні оперативно-розшукові та деякі слідчі дії і в разі необхідності затримував винних та ін.

Сільському старості було надано право притягувати винних у скоєнні небезпечних правопорушень до відповідальності та призначати відповідні стягнення – громадські роботи строком до 2 днів або арешт на цей же термін, а також штраф у розмірі до одного карбованця, що на той час було значною сумою [203, с.56].

Таким чином, поліція на той час отримувала відчутну допомогу від громадськості в охороні правопорядку, попередженні злочинів та правозахисній роботі.

Після Великої Жовтневої революції та ліквідації поліції її функції почала виконувати міліція, яка була створена 10 листопада 1917року постановою НКВС Радянської республіки [129, ст.15]. ЇЇ зміст визначався історичним фактором перемоги соціалістичної революції, а також декретами Другого Всеукраїнського З’їзду Рад, який проголошував, що „уся влада в країні переходить до Рад робочих, солдатських і селянських депутатів, що повинні забезпечити справжній революційний порядок ” [4, ст.43].

Характерною рисою робітничої міліції було те, що вона створювалася у вигляді збройних формувань робітників, покликаних захищати завоювання революції. Комплектування робітничої міліції, як правило, здійснювалося на основі добровільності. Лише в окремих випадках зазначені формування створювались шляхом запровадження місцевими Радами обов’язкової повинності.

Детальний аналіз організаційної та функціональної структури робітничої міліції дозволяє зробити висновок про те, що її особливість полягала в тому, що вона об’єднувала в собі як державні, так і недержавні риси:

  • так, оскільки робітнича міліція створювалася Радами і була наділена повноваженнями щодо здійснення правоохоронної функції держави, вона виступала як державний орган. У той же час, оскільки загони робітничої міліції, як правило, не мали постійного штату кадрів, вони були масовими самодіяльними організаціями.
  • до закінчення 1918 року робітнича міліція виконувала завдання щодо зміцнення влади Рад, підтримки революційного порядку, але зміна суспільно-політичних обставин відіграла значну роль у появі нових форм вирішення правоохоронних завдань;
  • організація нових для країни органів охорони громадського порядку здійснювалася на основі принципів широкої участі громадськості в будівництві міліцейської структури, але цей процес відбувався під неухильним контролем і керівництвом з боку більшовицької партії, у міліцію приймали громадян тільки за рекомендаціями партійних та профспілкових органів;
  • всебічна допомога населення, як важливий організаційний принцип діяльності робітничо-селянської міліції з самого початку її існування, втілювалася в життя відповідними інструкціями. В Інструкції НКВС РФСР від 12 жовтня 1918 року, яка регламентувала організацію радянської робітничо-селянської міліції, була передбачена можливість створення відповідних організаційних форм діяльності громадськості щодо сприяння правоохоронній діяльності міліції.

Ця Інструкція передбачала організацію при міських і повітових виконкомах Рад добровільних загонів міліції. Робітники і селяни – члени добровільних загонів міліції – охороняли громадський порядок без жодної платні, на громадських засадах. Перші формування громадян щодо охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю були створені в перші роки Радянської влади в Петрограді, Харкові, Києві та в ряді інших великих міст і промислових центрів. Основною формою їх діяльності було здійснення патрулювання і підтримання порядку в громадських місцях [175, ст. 124].

У цей час в Україні при владі знаходилась Центральна Рада, у якій функції міліції виконували підрозділи та частини збройних сил, а допомагали їм озброєні громадські організації [220, с.238-254]. До державного перевороту в Україні, вчиненого 29 квітня 1918року генералом П.Скоропадським, будь-який громадянин, що бажав охороняти громадський порядок, майнові та інші права, міг отримати зброю, навіть не будучи членом громадської організації.

Всі правоохоронні та правозахисні громадські організації були утворені та діяли на громадських засадах. Такими організаціями були: „Вільне козацтво”, „Хліборобські загони самооборони” та „Добровільні міські дружини”.

Після захоплення влади Гетьман П.Скоропадський почав приймати заходи проти стихійного утворення громадських формувань.

Віддаючи перевагу українському вільному козацтву як більш організованому, ніж інші громадські об’єднання, П.Скоропадський сподівався надати козацькому рухові нормативно-правового характеру, створити козацьку військову організацію за адміністративно-територіальним принципом: волость – сотня, повіт – полк, губернія – кіш, які б очолювали виборні отамани [209, с.38-39].

У сільській місцевості діяли такі озброєні громадські організації як хліборобські загони самооборони, які почали стихійно виникати одразу після Жовтневої революції і утримувалися на кошти громадян, що їх формували. Як правило, ці озброєні громадські організації створювалися великими землевласниками та найзаможнішою частиною сільського населення для захисту свого майна, але такі громадські організації не мали офіційного статусу.

Тільки після масових виступів селянської бідноти було прийняте рішення про офіційне визнання хліборобських загонів самооборони, а також визначений порядок їх організації, комплектування, озброєння та спорядження [236, с.231, 238].

Значно пізніше, ніж хліборобські загони самооборони, з’явилися добровільні міські дружини та інші громадські формування, що підтримували громадський порядок в містах. Це було пов’язано з тим, що в містах громадський порядок, захист майнових та інших прав населення здійснювали німецькі військові підрозділи та утворена для цього міська Державна варта.

Державна варта не могла ефективно боротися зі злочинністю, рівень якої постійно зростав. Тому 17 жовтня 1918року гетьманом була ухвалена постанова про організацію добровільних дружин на допомогу Державній варті. Добровільні дружини в містах формували представники державної місцевої влади (губернські та повітові старости, а також міські отамани) спільно з місцевими громадськими організаціями.

Тільки гетьман міг призначити начальника дружини, якому були підпорядковані всі добровільні об’єднання в межах міста або отаманства. Дружини мали постійний склад і добровольців. До постійного складу належали інструктори, які обиралися зі старшин, мисливців та досвідчених у військовій справі осіб. Постійний склад займався вибором добровольців, а також здійснював загальне керівництво і командування частинами, що входили до добровільної міської дружини. Добровольцями могли бути особи, які бажали підтримувати законність і громадський порядок на загальних (без будь-якої платні) основах, на відміну від постійного складу.

Функції та структурна організація міських добровільних дружин нормативно були визначені 17 жовтня 1918 року урядовою постановою „Про організацію добровольчих дружин” та гетьманським статутом „Про організацію по всіх містах і залюднених місцевостях України добровольчих дружин”. У цих нормативних актах було подано визначення дружини як „організації, що позбавлена всякої політичної тенденції, є установою, цілком аполітичною, єдиною метою якої є охорона законності і ладу, припинення спроб анархічних і більшовицьких виступів, забезпечення мирної діяльності” [230, с.102]. Очолював дружину кожного міста начальник, що за правами прирівнювався до дивізійного командира. При ньому створювались управління зі штатами, які затверджувалися гетьманом для кожної міської дружини окремо. До основних обов’язків начальника дружини належали „вибір добровольців, а також загальне керування ними, командування частинами дружини”.

Більшість членів міських добровільних дружин називалися добровольцями, які „до збору для активних виступів тільки реєструються, продовжуючи жити по своїх помешканнях і займатися своїми справами, не одержуючи від держави ніякого задоволення”.

Але з моменту зарахування до міської дружини добровольці мусили з’являтися у визначений час для підготовки і за викликом на збори дружин за сигналом тривоги. Під час таких зборів весь особовий склад дружини вважався військовим і діяв на підставі статутів внутрішньої і польової служби, а добровольці перебували на казенному утриманні.

Озброєння та матеріально-технічне забезпечення міських добровільних дружин покладалося на військове відомство. Їхнє забезпечення мало здійснюватися «по вилогових відомостях начальників дружин, посвідчених губернаторськими старостами (міськими отаманами)»[235, с.14].

Наприклад, діяльність і організація Київської міської дружини визначалася „Осібним статутом”. Згідно з його положеннями, дружину очолював начальник із правами корпусного командира. Вся столиця була розподілена на 6 „стратегічних районів”, очолюваних керівниками, що прирівнювалися в правах дивізійним командирам.

Крім того, командиру Київської міської дружини підпорядковувалися й „осібні відділи”, очолювані керівниками, що мали права, відповідні військовим званням, передбаченими для командирів армійських підрозділів і частин [38, с.24]. За всіма добровольцями зберігалися їхні посади як на державній, так і на громадській службі, у випадку поранення або смерті добровольця їхні родини забезпечувалися допомогою з коштів, належних до розпорядження „Громади допомоги добровольцям” і „Центральної військової ради допомоги добровольчим дружинам” [20, с.17].

Основним контингентом, з якого комплектувалися міські дружини, були колишні військовослужбовці російської армії. Закликаючи до лав міських добровільних дружин, командир, як правило, не цікавився національною належністю добровольців. Головним мотивом для зарахування до дружини була антибільшовицька спрямованість кандидата.

Тому більшість членів міських добровільних дружин із самого початку формувалася з російського офіцерства. На утримання цих дружин спрямовувалися значні кошти. В загальному розпису прибутків і видатків Української Держави на 1918рік серед надзвичайних видатків МВС було визначено „5 млн.крб. на організацію добровольчих дружин і 37055213крб. на цілі охорони громадського спокою” [233, с.163].

За статутом міських добровольчих дружин матеріальне заохочення добровольців під час зборів надходило губернським і повітовим старостам, а також міським отаманам, на підвладній території яких формувалися дружини. Окрім того, місцева влада використовувала як додаткові джерела фінансування членів добровільних дружин примусові стягнення з населення та добровільні внески громадян на охорону [42, с.23].

Після падіння Гетьманату влада в Україні спочатку перейшла до Директорії, яка проіснувала всього 1,5 місяця, а потім до уряду, очолюваному С.Петлюрою. Зазнавши поразки від Червоної Армії, війська УНР 18 листопада 1920року під проводом С.Петлюри залишили територію України, і в країні був встановлений більшовицький режим.

У 1919році на території країни, окрім уряду С.Петлюри, сім місяців діяв радянський уряд України з місцем перебування у Харкові, який прийняв Декрет про організацію в країні міліції, про що 9 лютого 1919 року було повідомлено в засобах масової інформації.

Після остаточного встановлення більшовицького режиму в міліції був введений інститут партійних комісарів, а до середини 1920року в усіх її органах були створені більшовицькі партійні ланки.

В умовах громадянської війни 30 червня 1919року Постановою Ради оборони республіки була введена воєнізація міліції, що згодом (в 1920році) було закріплено в положенні про робітничо-селянську міліцію.

Розвиток, становлення і діяльність громадських організацій правоохоронної та правозахисної спрямованості, на думку автора, треба розглядати поступово, розбивши цей процес на певні періоди – від перших років Радянської влади до початку останнього десятиріччя минулого століття у відповідності з політичними, соціальними та економічними змінами, що відбувалися в радянському суспільстві й державі.

  1. 1921-1931 роки.Після завершення громадянської війни у зв’язку з переходом до мирного будівництва воєнні завдання міліції поступаються місцем завданням охорони революційного порядку і боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Відхід від військового комунізму та перехід до реалізації програми перебудови суспільства в умовах НЕПу вніс відповідні зміни до стосунків між міліцією і громадянами, які постійно укріплюються. Для зміцнення революційного порядку розробляються нові форми боротьби з контрреволюційними виступами, бандитизмом, економічними злочинами, злочинами проти особистих та майнових прав громадян та іншими. У сільській місцевості, де охорона правопорядку з боку органів міліції здійснювалася лише дільничним уповноваженим, набула розвитку та згодом охопила майже всі села така форма сприяння діяльності міліції як створення добровільних організацій „нічна охорона ” [245, с.93].

У другій половині 20-х років виникла така форма участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності як міські дружини з боротьби з хуліганством, що надавали суттєву допомогу органам міліції в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями в містах. Їх поява в містах була викликана тим, що взятий курс на індустріалізацію країни сприяв різкому збільшенню міського населення і, як наслідок, значному збільшенню рівня правопорушень, особливо крадіжок, хуліганства тощо [112, с.72-78].

В той же час почали з’являтись і такі громадські формування як об’єднання сприяння міліції. На відміну від дружин з боротьби з хуліганством, правовий статус яких не був визначений і які утворювалися здебільшого у великих містах та промислових центрах, статус громадських об’єднань сприяння міліції був законодавчо закріплений. Визначалося, що об’єднання – це „добровільні організації, що утворюються на адміністративно-правових ділянках міських, селищних і сільських рад і які діють під керівництвом міліції”.

З середини 20-х років при місцевих Радах були утворені адміністративні комісії, завданням яких було надання практичної допомоги міліції у забезпеченні охорони громадського порядку шляхом несення патрульно-постової служби, участі у профілактичних та інших правоохоронних та правозахисних заходах [47, с.34].

В Україні, починаючи з середини 20-х років, при міських Радах працювали адміністративно-міліційні секції, які надавали допомогу міліції в боротьбі зі спекуляцією, самогоноварінням, з порушниками правил торгівлі, санітарії та іншими. Для допомоги міліції у боротьбі з дитячою злочинністю утворювались і діяли секції у боротьбі з дитячою безпритульністю та безнаглядністю. Комсомол, як організовуючий та керівний орган найбільш свідомої частини молоді та юнацтва, утворював комсомольські загони „легкої кавалерії”, які суттєво допомагали міліції боротися з розкраданнями, спекуляцією та іншими злочинами, що мали масовий характер [26, с.46].

У роки індустріалізації та колективізації народжуються інші форми участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності. У 1928році утворюється виборча робітнича міліція як засіб залучення та контролю громадськості за діяльністю міліції. Члени виборчої робітничої міліції обиралися на загальних зборах робітників і виконували в міліції постійну роботу на громадських засадах.

Одночасно члени виборчої робітничої міліції були резервом для поповнення рядів працівників радянської міліції [26, с.46-47].

25травня 1931року Рада Народних Комісарів СРСР прийняла загальносоюзне Положення про робітничо-селянську міліцію. У Положенні підкреслювалося, що міліція в своїй роботі повинна розраховувати на підтримку широких верств населення: „Робітничо-селянська міліція у своїй роботі спирається на широкі маси трудящих і залучає їх до безпосереднього виконання окремих покладених на неї завдань. Із цією метою вона організовує добровільні об’єднання сприяння міліції та керує їх діяльністю” [141, ст.327].

2. 1932-1956 роки.На початку 30-х років за ініціативою уральських робітників виникає Товариство сприяння міліції. Воно утворюється на добровільних засадах для надання допомоги міліції в боротьбі зі злочинністю й наведенні зразкового громадського порядку. Загони Товариства спочатку формувалися на підприємствах та в учбових закладах регіону, але незабаром розповсюдилися по всій країні. Діяльність загонів Товариства сприяння міліції в цілому мала позитивний характер. Підвищенню ефективності їх діяльності заважала відсутність безпосереднього організаційно-правового зв’язку між міліцією та зазначеними загонами.

Щоб уніфікувати організацію і діяльність Товариства сприяння міліції, Рада Народних Комісарів СРСР у вересні 1932року прийняла постанову „Про реорганізацію об’єднань сприяння органам міліції і карному розшуку в бригади сприяння міліції (БСМ)”, а керівництво їх діяльністю було покладене на Головне управління робітничо-селянської міліції при РНК СРСР. Відповідно до вищезгаданої постанови бригади сприяння міліції формувалися на добровільних засадах. До їх складу приймалися громадяни СРСР, які досягли 18 років, не мали судимості, нічим себе не скомпроментували і висловили бажання сприяти міліції. У той же час, зазначені бригади були дуже популярними серед громадян. Бути членом такого громадського формування вдавалося тільки кращим працівникам [28, ст.10].

Незважаючи на відомчий відтінок підпорядкованості органам міліції, бригади сприяння міліції залишалися громадськими самодіяльними формуваннями, що мали характер масових організацій. Протягом майже трьох десятиліть бригади сприяння міліції були найбільш масовою і дієвою формою допомоги міліції.

  1. 1957-1991роки.Наприкінці 50-хроків з’являються нові форми організації громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності. У забезпеченні законності, охороні громадського порядку, моральному та правовому вихованні населення велику роль відіграли добровільні народні дружини.

На початку 1958 рокув Ленінграді почали створюватися добровільні народні дружини (ДНД) з охорони громадського порядку. В Україні добровільні народні дружини з охорони громадського порядку вперше виникли в грудні 1958року. Гірники шахт №1-2 „Червоний жовтень ” та імені Карла Маркса містаЄнакієво, машинобудівники та коксохіміки містаГорлівка, робітники деяких інших підприємств Донбасу, створивши за прикладом ленінградців народні дружини, вийшли на вулиці міст та селищ з червоними пов’язками, щоб охороняти спокій і відпочинок своїх колег, забезпечити порядок у громадських місцях. Їх ініціативу підтримали робочі колективи Дніпродзержинська, Запоріжжя, Харкова, Львова, а також жителі міст, сіл та селищ Житомирської, Волинської, Черкаської та інших областей.

Почин донбасівців перетворився в масовий рух, отримав офіційне визнання та підтримку партійних та радянських органів. Організація народних дружин набула масового характеру.

Добровільні народні дружини були однією з найбільш масових форм участі громадськості в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями у радянські часи. Рішення про їх створення приймалися на організаційних зборах громадян, які бажали вступити до дружини за виробничо-територіальним принципом на підприємствах, у колгоспах, установах, організаціях, навчальних закладах, гуртожитках, а також за місцем проживання.

Діяльністю добровільних народних дружин керували органи місцевої влади. Дружинниками ставали кращі представники трудових колективів, активні представники громадськості. Потужне ядро народних дружин утворювали комуністи та комсомольці, які складали більшість їх лав. У роботі дружин брали активну участь керівники підприємств, будівництв, установ, організацій, учбових закладів, партійних, профспілкових та комсомольських організацій. Починаючи з 1962року на підприємствах і організаціях сільського господарства та в колгоспах почали створюватися бригади з охорони державної та колективної власності, основною діяльністю яких була систематична перевірка стану охорони приміщень та інших місць зберігання матеріальних цінностей, стан обліку цих цінностей, патрулювання на об’єктах [88, с.43].

Для боротьби з правопорушеннями і злочинністю неповнолітніх залучалися народні дружинники та позаштатні працівники міліції, почали створюватися дитячі кімнати міліції на громадських засадах, спеціалізовані дружини, загони юних друзів міліції, юних «дзержинців».

Після прийняття відповідних постанов центральними органами влади від 19листопада та 8грудня 1968року в республіці було створено 2185 дитячих кімнат міліції на громадських засадах [106, с.15].

Згідно з Указом Президії Верховної ради УРСР було створено комісії у справах неповнолітніх, що також було однією з форм участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності. Головними завданнями цих комісій були :

  • організація роботи щодо запобігання безпритульності неповнолітніх та скоєння ними правопорушинь;
  • влаштування дітей та підлітків у притулки (спеціалізовані школи, благополучні сім’ї), охорона їх прав;
  • координація зусиль державних органів і громадських організацій у цих питаннях;
  • розгляд справ про правопорушення неповнолітніми і здійснення контролю за умовами утримання та проведення виховної роботи з неповнолітніми [148, ст.242].

Варто згадати також про діяльність інституту громадських вихователів неповнолітніх [143, ст.243], комісії боротьби з пияцтвом [145, ст.197], спостережні комісії [153, ст.89], які утворювались при виконкомах районних, міських і обласних рад депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій спостереження були:

  • залучення громадськості до надання допомоги адміністрації виправно-трудових установ та інших органів, які виконують вироки судів до вислання, заслання та випраних робіт без позбавлення волі, в роботі щодо виправлення та перевиховання засуджених;
  • надання допомоги громадським організаціям і колективам трудящих у справі перевиховання та виправлення осіб, які передані на поруки, засуджені умовно або до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також здійснення контролю за організацією і проведенням цієї роботи на підприємствах, організаціях і в установах;
  • облік та громадський нагляд за поведінкою у побуті та на виробництві осіб, які неодноразово засуджувалися, після відбуття ними покарання і повернення з місць відбування покарання.

У 1972році за ініціативою москвичів та ленінградців почали організовуватися опорні пункти охорони правопорядку як найбільш ефективна форма взаємодії представників громадськості і міліції в профілактиці правопорушень за місцем проживання. Правовий статус опорних пунктів охорони порядку був офіційно визнаний 24липня 1980року, коли Президія Верховної Ради УРСР затвердила положення про них.

Основними завданнями опорних пунктів охорони громадського порядку були:

  • аналіз оперативної обстановки на закріпленій за ними території;
  • виявлення та усунення причин та умов вчинення порушень громадського порядку та інших правопорушень;
  • організація та здійснення загально-профілактичних заходів тощо [144, с.597]

У роботі опорних пунктів охорони порядку брали участь депутатські групи, члени добровільних народних дружин, товариських судів, комісій у боротьбі з пияцтвом, інспекцій у справах неповнолітніх на громадських засадах, позаштатні співробітники і дільничні інспектори міліції, представники домових, квартальних та вуличних комітетів.

Згідно з рішенням райкому КПРС за кожним опорним пунктом закріплювалася головна партійна організація підприємства, установи, організації, колгоспу. Роботу опорного пункту організовувала рада громадськості, до складу якої входив і дільничний інспектор міліції. Склад ради громадськості затверджувався спільним рішенням райкому партії і виконкому районної Ради народних депутатів. Виконком районної Ради виділяв для опорного пункту охорони громадського порядку окреме приміщення.

Крім вищевказаних завдань громадськість пунктів охорони порядку і дільничні інспектори міліції проводили індивідуальну роботу з особами, які вели паразитичний спосіб життя, чинили ганебні дії у сфері побутових відносин, зі злісними п’яницями тощо. Щодо всіх таких осіб заповнювалися картки профілактичного обліку.

Організація лекцій та бесід на політичну та правову тематику, проведення юридичних консультацій, рейдів набули важливого значення у діяльності рад опорних пунктів охорони порядку. У визначені дні й години в приміщенні опорних пунктів охорони порядку народні депутати місцевих рад та дільничний інспектор міліції здійснювали прийом громадян.

Таким чином, діяльність народних дружинників та опорних пунктів охорони порядку стала звичною для повсякденного життя та діяльності громадян і переконливо довела те, що широка участь народних мас в управлінні державними і громадськими справами з охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями набула масового характеру.

У травні 1974року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну Постанову „Про подальше вдосконалення діяльності добровільних народних дружин з охорони громадського порядку”. В Постанові вказувалося, що добровільні народні дружини беруть активну участь в укріпленні громадського порядку, ведуть боротьбу з антигромадськими проявами. Разом із тим, ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР відзначили, що у багатьох містах рівень та ефективність роботи добровільних народних дружин є недосконалими.

Недостатньо використовуються можливості народних дружин у забезпеченні порядку на вулицях та інших громадських місцях, у боротьбі з хуліганством, пияцтвом, розкраданям соціалістичної власності, попередженні правопорушень неповнолітніх, правовій пропаганді серед населення.

З метою подальшого вдосконалення правового регулювання діяльності народних дружин цією постановою було схвалене нове Зразкове положення про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку [122, ст.67].

Одночасно з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про основні обов’язки і права добровільних народних дружин з охорони громадського порядку”, яким був визначений правовий статус і підпорядкованість народних дружин, їх права та обов’язки, підкресливши таким чином їх велике державне та суспільне значення [183, ст.326].

Правоохоронній практиці відомі декілька видів добровільних дружин, які відрізняються за своїм функціональним призначенням. Це територіальні і спеціалізовані добровільні народні дружини та зведені оперативні загони [119, с.26].

28травня 1974року ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР прийняли Постанову № 292 „Про заходи щодо виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР „Про подальше вдосконалення діяльності добровільних народних дружин з охорони громадського порядку ” [176, ст.38]. У постанові передбачені конкретні заходи щодо подальшого поліпшення діяльності добровільних народних дружин у республіці і затверджене нове Положення про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку в Українській РСР.

Прийняття цих важливих документів означило початок нового етапу в діяльності народних дружин. В умовах розвинутого соціалістичного суспільства, коли первинне значення набуває формування свідомості і почуття високої відповідальності кожного громадянина перед суспільством, неухильне забезпечення дисципліни, організованості та законності в усіх сферах життя суспільства й держави, значно розширилися завдання добровільних народних дружин, а діяльність їх стала різнобічнішою, змістовнішою, суспільно необхіднішою. Тому одним із завдань була необхідність застосовувати на практиці найновіші форми та методи участі громадськості в охороні громадського порядку, попередженні та боротьбі з правопорушеннями, в тому числі й зі злочинністю, вихованні у громадян почуття поваги й дотримання законів і встановлених правил поведінки.

Внаслідок цього майже всюди були організовані опорні пункти громадськості, де дружинники в тісній взаємодії з працівниками міліції, а також представниками інших громадських організацій почали ефективніше брати участь в охороні громадського порядку та попередженні правопорушень, що незабаром дало позитивні результати.

Початок нового етапу діяльності народних дружин обумовив зміну вимог до діяльності їх членів, оскільки вони повинні володіти ґрунтовнішими знаннями як у юридичних питаннях, так і безпосередньо в процесі виконання своїх обов’язків, виконувати надані їм права і покладені на них обов’язки з метою ефективного застосовування їх на практиці.

Використовуючи відпрацьовані на практиці різні форми організації навчання дружинників, в багатьох містах та інших населених пунктах почали діяти факультети охорони громадського порядку, де за спеціально розробленою програмою, яка була розрахована на два роки, навчалися командири і керівники штабів добровільних народних дружин, а також з метою підготовки резерву на ці посади – найактивніші дружинники.

Широке коло дружинників було охоплено навчанням в найбільш розповсюджених школах правових знань народних дружин. Незважаючи на ці позитивні моменти, не було створено єдиної чіткої системи масового навчання дружинників. Для більшості з них періодично проводилися заняття, інструктажі, семінари, лекції і бесіди.

Внаслідок цього члени добровільних дружин отримували тільки обмежені знання у галузі правової підготовки й практики діяльності народних дружин, а в деяких місцях навчання взагалі не проводилося навіть у такий спосіб.

Нове Положення зобов’язало Міністерство внутрішніх справ СРСР і Міністерство юстиції СРСР розробити програму обов’язкового навчання членів народних дружин. Згідно з цієї програмою, розрахованою на 24-годинне навчання, на підприємствах, в установах, організаціях за місцем створення дружин одночасно створювались і школи дружинників.

Крім того, регулярні заняття з дружинниками проводилися також у приміщеннях опорних пунктів громадськості. Для спеціалізованих дружин та оперативних загонів на базі загальної програми навчання була розроблена спеціальна програма. Для занять була спеціально дібрана відповідна учбово-методична література та практичні посібники. Заняття в школах та інших місцях проводили працівники міліції, прокуратури, юстиції, судів, а також працівники юридичної служби підприємств, установ та організацій. Повсякденне навчання здійснював керівний склад народних дружин.

У другій половині 80-х років, з метою активізації діяльності добровольних народних дружин у деяких місцевостях УРСР органи місцевого самоврядування, за згодою трудових колективів підприємств, установ і організацій, почали створювати Асоціації добровільних народних дружин. На відміну від попередніх форм діяльності громадськості в охороні громадського порядку, члени Асоціації виконували свої функції у вільний від основної роботи час за додаткову платню. Між міським штабом добровільних народних дружин і підприємством, установою або організацією укладався відповідний договір, положення якого визначали порядок організації роботи дружинників в охороні громадського порядку та платню за їх працю.

Крім того, Асоціації також за рахунок підприємств, установ та організацій забезпечувалися транспортними засобами та засобами зв’язку. Згідно з договором, Асоціації були зобов’язані забезпечувати охорону громадського порядку на закріпленій за ними території. Базою для формування членів Асоціації були найбільш активні дружинники. Для вступу в Асоціацію дружинники подавали заяву до підприємств, установ чи організацій, після розгляду якої і надання позитивного висновку приймалося рішення про прийняття до Асоціації, при цьому обов’язковою умовою для прийому було необхідне попереднє членство в добровільній народній дружині. Члени Асоціації проходили правову, спеціальну та фізичну підготовку, програму й організацію якої забезпечували працівники міліції. Аналізуючи діяльність Асоціації добровільних народних дружин можна зробити висновок, що ефективність їх роботи з охорони громадського порядку була значно вищою завдяки матеріальному стимулюванню членів Асоціації.

До інших форм участі громадян у правоохоронній та правозахисній діяльності належить діяльність товариських судів, Положення про які було затверджено Президією Верховної Ради УРСР [154, ст.132]. Цим Положенням були передбаченні завдання товариських судів: „Товариські суди – це виборні органи громадської самодіяльності, покликані активно сприяти вихованню громадян, дотриманню правил співжиття, розвитку у людей почуття колективізму і товариської взаємоповаги та взаємодопомоги, гідності і честі громадян”.

Наприкінці 80-х років у країні з’явилися робітничі загони сприяння міліції, які відрізнялися від інших громадських формувань з охорони порядку тим, що діяли на основі самофінансування, тобто за рахунок підприємств, установ, організацій за місцем основної роботи. Члени робітничих загонів сприяння міліції, на час виконання завдань у складі робітничих загонів сприяння міліції, звільнялися від виконання свої трудових обов’язків на строк 1рік і більше, за ними гарантовано зберігалася середня заробітна платня та пільги.

Відмінність від добровільних народних дружин була і в тому, що члени робітничих загонів сприяння міліції в основному забезпечували охорону громадського порядку на території підприємства, установи або організації, де працювали, а також у місцях проживання та відпочинку працівників трудових колективів цих підприємств, установ, організацій та членів їх сімей.

Ефективності діяльності робітничих загонів сприяння міліції допомагало те, що їх члени, на відміну від членів добровільних народних дружин та інших громадських формувань, були матеріально зацікавлені і в своїй діяльності нерозривно пов’язані зі своїм підприємством, установою, організацією [128, с.42-43].

Проаналізувавши більшість форм участі громадськості в охороні громадського порядку, дисертант дійшов висновку, що найбільш масовою та ефективною формою участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності була діяльність добровільних народних дружин та опорних пунктів охорони порядку.

Однак, незважаючи на ефективність діяльності народних дружин, починаючи з 1985року їх кількість почала скорочуватися. Однією з причин зменшення кількості дружин та їх членів була березнева (1987р.) Постанова Ради Міністрів УРСР, якою члени добровільних народних дружин були позбавлені такого дієвого заохочення, як додаткова триденна відпустка. А в кінці 80-хроків внаслідок політичних та економічних криз, що відбулися в СРСР, народні дружини повільно припинили свою діяльність майже на всій території країни.

  1. 1991-2000 роки.В Україні розпад народних дружин відбувся в 1991-1992роках. За два роки припинили своє існування 37 тисяч народних дружин, у яких перебувало понад півтора мільйони дружинників, 132асоціації ДНД, 178робітничих загонів сприяння міліції, які в 1990році (тільки за один рік) брали участь у розкритті 80тисяч злочинів, саме з їх допомогою було затримано понад 260тисяч правопорушників.

Перебудова всіх сфер суспільного життя, створення повноцінного демократичного суспільства та правової держави багато в чому залежать від активної участі громадян у цьому процесі, як вагомий важіль, що здатний конкретно вплинути на забезпечення громадського порядку, зниження рівня правопорушень в цілому і злочинності зокрема.

Конституція України гарантувала громадянам право на захист життя, здоров’я, власності та інших прав і свобод всіма дозволеними засобами, але, на жаль, реалізація цього права значний час мала обмежений характер.

Розширення участі громадян в охороні громадського порядку відбувається у 1997-1998роки, коли почав відроджуватися рух народних дружин. Врахувавши досвід діяльності народних дружин радянського періоду, застосовуючи форми і методи їх діяльності, громадяни, за участю органів місцевого самоврядування, місцевих держадміністрацій, органів внутрішніх справ, керівників підприємств, установ та організацій, почали створювати народні дружини, спеціалізовані загони, загони місцевого самозахисту тощо.

Цей процес набував всебічного розвитку, але відсутність правової бази і чітко визначених форм взаємодії з органами внутрішніх справ не давали змоги досягнути вагомих результатів у справі забезпечення громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

Враховуючи це, а також, побажання й пропозиції громадян, трудових колективів, органів місцевого самоврядування, місцевих держадміністрацій, органів внутрішніх справ, керівництва Державної прикордонної служби України, керівників підприємств, установ та організацій, Верховна Рада України прийняла Закон України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону ”, який визначив основні завдання громадських формувань, їх функції, порядок утворення, структуру і форми діяльності [192, ст.22].


2.2. Принципи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Статтею 3 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» визначено, що громадські формування створюються і діють, дотримуючись принципів гуманізму, законності, добровільності, дотримання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.

Слід зазначити, що слово «принцип» має латинське походження і означає «початок», «основа»[81].

У ранній античній філософії в якості першої основи принципи розглядаються як вираження необхідності або закону явищ.

В.Даль тлумачить слово «принцип» як науковий або моральний початок, підставу, правило, основу, від якої не відступають [124, с.131].

Філософський словник визначає принцип як першооснову, керівну ідею, основне правило поведінки [229].

За логічним розумінням, принцип трактується як центральне поняття, основа системи (являючи собою забезпечення і розповсюдження будь-якого положення всіх явища тієї галузі, із якої цей принцип виокремлений) [229, с.329].

Філософський словник, виданий за редакцією М.М.Розенталя, визначає принцип як основу, керівну ідею, основне правило поведінки. У логічному розумінні принцип – це центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення та розповсюдження будь-якого положення всіх явищ тієї галузі, з якої цей принцип виокремлений. Під принципом дії, що інакше називається максимою, розуміється етична норма, що характеризує стосунки людей у суспільстві [228, с.329].

Тлумачний словник сучасної української мови визначає принцип як основне вихідне положення певної наукової системи, теорії, ідеологічного напряму тощо, основний закон окремої точної науки [22].

Принципи права – це :

- категорія науки, яка виводить на такий щабель пізнання правових явищ, що свідчить про істинність найзагальніших уявлень, здатних стати основою теоретичної побудови, стрижневою ідеєю правової доктрини, школи;

- принцип у законодавстві – припис, що відображає в загальній формі об’єктивно обумовлену вимогу щодо учасників суспільних відносин, яка слугує засобом самообмеження держаної влади і керівництвом для досягнення цілей правового регулювання. Відповідно до особливостей відображення державно-правових закономірностей і меж дії, принципи права (юридичні принципи) класифікуються за групами: фундаментальні державно-правові принципи, принципи правової держави, принципи права, міжгалузеві принципи, галузеві принципи, принципи інститутів права.[231, с.281]

Професор А.П.Клюшніченко досконало вивчив діяльність органів державного управління та їх органічного складового елемента – органів внутрішніх справ, що забезпечують непорушність правопорядку, – і визначив, що новий, вищий рівень суспільних відносин знаходить своє концентроване вираження і в демократичних принципах державного управління.

Принципи державного управління відображають суттєві аспекти організації та діяльності всієї адміністративної системи країни.

Практична діяльність органів державного управління, в тому числі й органів внутрішніх справ, знаходить своє втілення у складній системі найрізноманітніших принципів, серед яких чільне місце займають основні (конституційні) принципи, що мають кардинальний, всеохоплюючий, універсальний характер, визначають весь устрій управлінських відносин, соціально-політичну сутність управління.

До групи основних (конституційних) принципів належить і принцип активної участі мас у державному управлінні. [68, 122с.]

Особлива актуальність наукових розробок А.П.Клюшніченка полягає у визначенні одного аспектів загальнодержавної проблеми – проблеми забезпечення належної демократії та її подальшого розвитку, який полягає в залученні громадян до державного управління.

Суспільний вплив на систему державного управління повинен здійснюватись у двох напрямках:

  • залучення громадян до роботи платного апарату управління (наприклад, участь в обговоренні питань управління, їх реалізації, у контролі за їх виконанням);

- безпосередня участь громадськості в здійсненні окремих функцій державного управління (наприклад, охорона громадського порядку, боротьба з правопорушеннями тощо) [68, с. 58-59].

Розглянемо деякі принципи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону:

- принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик діяльності громадських формувань, домінування у формуванні та функціонуванні їх природних, не відчужених прав людини. Зокрема, це право на життя, здоров’я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканість особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи. [208, с.224 – 225).]

Закони та підзаконні акти містять сукупність загальнообов’язкових правил поведінки (правових норм), що утворюють нормативну основу права.

З категоріями закону і права тісно пов’язанні поняття законності, сутність якої полягає в суворому та неухильному дотриманні законів і заснованих на законах інших нормативно-правових актів всіма без винятку державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Законність – це метод державного керівництва суспільством, що полягає в організації суспільних відносин шляхом видання та неухильного здійснення законів та інших правових актів, покликаний забезпечити не тільки демократичні засади держави та суспільства, а й дотримання прав і свобод громадян, а також виконання ними своїх обов’язків. Рівень законності вимірюється фактичним режимом реалізації правових норм, їх масовим, загальним, обов’язковим виконанням, наявністю необхідних для цього гарантій, охороною прав і свобод громадян. [115,с. 9 ].

Закони та інші норми права регулюють поведінку людей, їх відносини в суспільстві. Відносини людей, передбачені та врегульовані нормами права, називають правовідносинами. Правовідносини – це вид суспільних відносин. Суспільні відносини поділяються на матеріальні та обумовлені ними ідеологічні. До останніх належать і правовідносини.

Порядок відносин в суспільстві, врегульованих правом, називаються правопорядком, тобто існуючим у державі порядком відносин державних органів, громадських організацій та громадян, заснованим на основі суворого дотримання законів та поваги до них. Отже, можна зробити висновок, що правопорядок і законність взаємопов’язанні. Законність, з одного боку, виступає передумовою правопорядку, а з іншого – є його найважливішим принципом. [115, с.10].

Широка, масова, різноманітна за формою участь громадськості в укріпленні правопорядку, в боротьбі з правопорушеннями дає підставу визнати його важливою умовою та надійною суспільною гарантією забезпечення законності.

Членами громадських формувань при виконанні покладених на них обов’язків з охорони громадського порядку і державного кордону, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин має забезпечуватися гуманне ставлення до всіх громадян, у тому числі й з особами, що не дотримуються визначених правил поведінки та скоюють інші правопорушення.

- принцип законності виражається у наступних вимогах: громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону діють на підставі Конституції України. [82, ст.36, 37], Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [192], нормативних актів Президента України, Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, статутів громадських формувань та інших підзаконних актів.

Стаття 3 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону» передбачає певні обмеження щодо створення і діяльності громадських формувань:

- громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з метою одержання прибутку;

- використання громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону України для виконання завдань, не передбачених цим Законом, забороняється. [192, ст.3].

У той же час розділом шостим Закону України «Про об’єднання громадян» передбачено відповідальність за порушення законодавства про об’єднання громадян як посадовими особами легалізованих органів, так і окремими громадянами, а статтею28 цього Закону встановлені види стягнень [181, ст.504.], що не відображено в Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [192].

Гласність є важливим принципом в діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Під гласністю в юридичній літературі розуміють відкритість, доступність інформації для громадського ознайомлення, контролю діяльності формування з боку громадян і посадових осіб.

Саме цей принцип віддзеркалює ступінь поінформованості суспільства про стан справ у діяльності громадських формувань. Всі основні питання діяльності громадських формувань повинні обговорюватися і вирішуватися на зборах та конференціях членів або представників членів формувань. Громадські формування повинні обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування, витрати. Інформацію про легалізацію, а також про відмову в легалізації громадських формувань реєструючий орган повинен сповіщати в ЗМІ.

Принцип рівноправності членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону визначає, що кожен член громадського формування може брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань, проходити відповідну і правову підготовку, одержувати посвідчення члена громадського формування і нарукавну пов’язку, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України [192, ст.12].

Частина друга статті13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [192], Статут Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону [213, ст. 33], статути інших громадських формувань визначають обов’язки і права членів громадських формувань.

Член громадського формування має право брати участь у загальних зборах (конференціях) громадського формування, обирати та бути обраним до складу керівних і виконавчих органів (штабів, координаційних рад, правлінь тощо), знати підстави і порядок відшкодування витрат на використання приватного автотранспорту або а разі завдання збитків його майну під час виконання ним своїх обов’язків. [192, ст. 5].

Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» визначені правові гарантії членів громадських формувань: захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна члена громадського формування та членів його сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій. [192, ст. 17].

Соціальний захист полягає в тому, що у випадку загибелі члена громадського формування під час виконання покладеного на нього завдання з охорони громадського порядку і державного кордону членам сім’ї загиблого виплачується одноразова допомога, призначається пенсія у зв’язку втрати годувальника, а у випадку каліцтва або встановлення інвалідності при аналогічних обставинах йому виплачується одноразова допомога, розмір якої залежить від ступеня втрати працездатності, призначається пенсія за інвалідністю. [192, ст. 17].

За активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону члени громадських формувань можуть заохочуватися у встановленому Законом порядку, а за несумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків до них можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, догани, виключення із членів громадського формування. [192, ст. 18].

Крім вище вказаних принципів система організаційно-правових заходів щодо належного забезпечення організації діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону повинна базуватися на принципах кадрового підбору і достатнього технічного забезпечення.

Принцип добровільності закладений у самому понятті «об’єднання громадян» – це «добровільне громадське формування», тобто ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян. При цьому належність або неналежність до об’єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод, для надання державою будь-яких пільг, переваг і привілеїв.

Доречно було б ввести в коло принципів діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону принцип самоврядування.

Принцип самоврядування означає, що об’єднання громадян не можуть втручатися в діяльність державних органів, посадових осіб, інших громадських об’єднань і навпаки, за винятком випадків, визначених законом. Загалом, самоврядування включає самоорганізацію та саморегуляцію, тому для функціонування громадського формування як об’єднань громадян цей принцип є виявом активності та добровільної участі в ньому громадян.

Він вказує на зв'язок людини з тим об’єднанням громадян, членом якого вона є.

Таким чином, цей принцип є надзвичайно важливим у сучасній демократичній державі, оскільки це передусім забезпечує існування громадянського суспільства.


2.3. Правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону

Загальновідомо, що термін “статус” (від лат. status) означає “стан”, “положення”. “Правовий статус – це встановлені нормами права положення його суб’єктів, сукупність їх прав та обов’язків”. [15].

Проблемою визначення сутності категорії «правовий статус» займалося багато вчених-правознавців. М.І.Матузов, наприклад, вважає значним компонентом правового статусу суб’єкта його права та обов’язки, але підкреслює ще й значущість статутної відповідальності громадян як перед державою, так і перед суспільством. Дисертант погоджується з цією думкою і вважає, що відповідальність перед державою і суспільством реалізується шляхом підкорення суб’єктів права Закону і нормам права, які зафіксовані у підзаконних актах.[104, с.189-205].

О.В.Цельєв розглядає сутність поняття “правовий статус” значно ширше: як соціально-правовий статус суб’єктів права.

Під соціально-правовим статусом автор розуміє “не тільки сутність прав, обов’язків і гарантій, а ще й місце суб’єктів у соціальній системі суспільства”. Автор вважає: “Таке місце визначається не тільки законом, а й переважно уявою всіх суб’єктів суспільних відносин про нього”, – і робить висновок, що для ефективної реалізації соціально-правового статуту суб’єкта права необхідна присутність трьох важливих факторів: наявність правової культури населення, професійне виконання суб’єктом права своїх функціональних обов’язків та стабільне економічне становище держави.[232, с.10].

Погоджуючись із тим, що для соціально-правового статусу будь-якого суб’єкта права посутньою є довіра з боку громадян до діяльності цього суб’єкта права і це дійсно пов’язано з рівнем їх громадської правосвідомості і культури, треба зауважити, що ефективна діяльність такого суб’єкта права як громадське об’єднання, перш за все, залежить від змісту самого правового статусу, який юридично затверджений. Він є основою для функціонування суб’єкта в процесі реальної праці, і за правосуб’єктністю користується правами, обов’язками, гарантованими державою. Така гарантованість проявляється не тільки в організаційних і правових заходах щодо забезпечення прав і свобод суб’єкта, а й в контролі за виконанням його обов’язків.

Професор А.В.Сурілов, аналізуючи сутність категорії “правовий статус”, підкреслює значимість єдності прав, свобод і обов’язків, корекції механізму, що повинна забезпечуватися з боку інших суб’єктів правового регулювання. [216, с.395] Саме тому в дослідженні аналізується сутність не категорії “соціально-правовий статус” громадських об’єднань, а їх “правовий статус”, під яким розуміємо комплекс правових положень, що законодавчо встановлюють права і обов’язки громадських об’єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки в суспільстві.

Фахівці в науковій літературі виділяють різні види правового статусу громадських об’єднань: загальний, конституційний (базовий), галузевий, родовий, власний.[218, с.507-508].

На відміну від інших видів правового статусу, конституційний статус об’єднує головні права, свободи, обов’язки та гарантії, закріплені в Основному Законі України.

Наприклад, стаття 36 Конституції України проголошує, що громадяни України “мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів” [82]. Саме тому цей вид правового статусу громадських об’єднань є базовим, головним, який регламентує основні положення об’єднання та умови функціонування об’єднань громадян усіх типів, в тому числі і громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

В умовах становлення в Україні демократичного суспільства та правової держави зростає участь громадськості в укріпленні законності, охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Широка, масова, різноманітна за формою участь громадськості в зміцненні правопорядку, в боротьбі з правопорушеннями дає підстави визнати її не тільки важливою умовою, але й важливою громадською гарантією забезпечення законності. Діяльність громадськості направлена на забезпечення виконання законів, здійснення контролю за дотриманням правових норм, попередження правопорушень, застосування громадського впливу на правопорушників, їх перевиховання та виправлення. Завдання укріплення законності та правопорядку повинні вирішуватися на основі сполучення діяльності державних органів, в першу чергу міліції, і громадських організацій правоохоронної та правозахисної спрямованості.

Серед самодіяльних організацій громадськості, що спеціально утворюються для зміцнення правопорядку і профілактики правопорушень, найбільш масовими є громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, які є правонаступниками добровільних народних дружин, що діяли практично на всій території Радянського Союзу.[232, с.10].

Погоджуючись з тим, що для соціально-правового статусу будь-якого суб’єкта права важливою є довіра чи недовіра з боку громадян до діяльності цього суб’єкта права, і це дійсно пов’язано з рівнем їх громадянської правосвідомості і культури, треба зауважити, що ефективна діяльність такого суб’єкта права як громадянське об’єднання, перш за все залежить від змісту самого правового статусу, який офіційно затверджений. Він є основою для функціонування суб’єкта в процесі реальної праці, і за правосуб’єктністю користується правами та обов’язками, гарантованими державою. Така гарантованість виявляється не тільки в організаційних і правових заходах щодо забезпечення прав і свобод суб’єкта, а й в контролі за виконанням ним своїх обов’язків.

Поняття “об’єднання громадян” розкривається в ст.1 Закону України “Про об’єднання громадян”. Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, яке створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. Згідно з положеннями Закону в Україні діють і громадські політичні партії, і громадські організації. [181, ст.504].

Другим розділом вищезазначеного Закону встановлюється статус об’єднань громадян. Так, відповідно до ст.9 Закону об’єднання громадян утворюються і діють в Україні з трьома видами статусу: всеукраїнським, місцевим та міжнародним [181].

Діяльність всеукраїнських об’єднань громадян розповсюджується на всю територію України, вони мають осередки в більшості областей України.

До місцевих об’єднань належать об’єднання, діяльність яких розповсюджується на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону, яка ними визначається самостійно. Їх офіційне визнання здійснюється шляхом реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами сільських, селищних, місцевих Рад депутатів. Загалом, легалізація може здійснюватися як шляхом реєстрації, так і в формі письмового повідомлення про заснування

Відповідно до чинного законодавства України громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону є невід’ємною частиною суб’єктів адміністративного права. Вони є не тільки підконтрольними та піднаглядними суб’єктами, але й самі представляють та захищають свої законні інтереси та інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, проводять масові заходи. У зв’язку з цим, громадські формування з охорони правопорядку повинні розглядатись як особливі суб’єкти управлінських відносин, що функціонують у сфері дії системи адміністративно-правових норм. Фахівці в науковій літературі виділяють різні види правового статусу громадських об’єднань: загальний, конституційний (базовий), галузевий, рядовий, власний. [218, с.507-508].

Чинне місце серед самодіяльних організацій громадськості, що спеціально утворюється для зміцнення правопорядку і профілактики правопорушень, найбільш масовими є громадські формування з охорони громадського порядку та державного кордону, які є наступниками добровільних народних дружин, які діяли практично на всій території Радянського Союзу.

Правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку визначається Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державних норм".

Взаємовідносини держави і громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості значною мірою регулюються нормами адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, а саме – сукупність прав та обов’язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб’єктами виконавчої влади.

Так, ст.1 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає, що “Громадяни України, відповідно до Конституції України, мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, органам внутрішніх справ, Державній прикордонній службі України та іншим органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних дій, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин (далі – громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону”). [192, ст.338].

Статтею3 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначені засади організації та діяльності громадських формувань.[192, ст.338]

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з органами внутрішніх справ, Прикордонними військами України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань.

Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України.

Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону не мають права займатися підприємницькою або іншою діяльністю з метою одержання прибутку.

Використання громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону України для виконання завдань, не передбачених цим Законом, забороняється. [192, ст.338].

Щодо питання легалізації громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, то держава офіційно визнає ці правоохоронні та правозахисні об’єднання громадян і оформлює їх правове становище. Так, статтею6 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” встановлено такий порядок реєстрації громадського формування правоохоронної спрямованості: для реєстрації його засновники подають до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради за місцем його діяльності рішення про його створення, підтримане відповідним органом внутрішніх справ чи підрозділом Прикордонних військ України, узгоджене з цим органом положення (статут), інформацію про склад керівного органу, а також список членів формування; у разі якщо діяльність громадського формування поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, необхідні документи подаються для реєстрації до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради, на території якої буде розташовано керівний орган громадського формування. Реєстраційний збір формуваннями не сплачується; реєстраційні документи розглядаються відповідним виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті ради у місячний термін з дня їх надходження; у разі потреби орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих йому документах; рішення про реєстрацію або відмову в ній повідомляється засновникові письмово у 10-денний термін з дня прийняття відповідного рішення; під час розгляду питання про реєстрацію мають право бути присутніми представники зазначеного громадського формування; про намір внести зміни до статутних документів після їх реєстрації громадське формування повинно повідомити реєструючий орган не пізніше, ніж за 5 діб до проведення зборів (конференцій) членів громадського формування, на якому має розглядатися питання про внесення таких змін; про зміни, внесені до статутних документів після реєстрації, громадське формування повинно повідомити реєструючий орган у 5-денний термін; перереєстрація громадських формувань здійснюється у порядку, встановленому для їх реєстрації. Після реєстрації громадське формування набуває статусу юридичної особи. . [192, ст.338].

На стадії створення громадського формування першорядного значення набуває визначення органу, який буде здійснювати його легалізацію, тому що з цим органом виконавчої влади в подальшому будуть створюватися адміністративно-правові відносини. Зазначені відносини, пов’язані з легалізацією, будуть мати важливе значення в майбутньому, тому що за місцем легалізації державні органи перевіряють діяльність громадських формувань, яку вони фактично здійснюють, з видами діяльності, перерахованими в статуті цих організацій, а також поширення їх діяльності на певну територію.

Ст.7 зазначеного Закону встановлює, що у реєстрації громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону може бути відмовлено, якщо його статутні документи суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови і може бути оскаржено у встановленому порядку до суду. Діяльність громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону може бути припинена шляхом примусового розпуску або саморозпуску. У разі порушення громадським формуванням вимог чинного законодавства щодо його діяльності за заявою реєстрованого органа або прокурора його діяльність може бути заборонена за рішенням суду. Суд розглядає заяву реєстрованого органа або прокурора про заборону діяльності громадського формування і приймає відповідне рішення у термін до 30 днів з моменту надходження заяви [192, ст.338].

Визначає правове становище громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону його статут. Він повинен містити: назву, мету, завдання громадського формування та його юридичну адресу; відомості про структуру формування і територію, в межах якої воно проводитиме свою діяльність; визначення порядку створення та діяльності керівних і виконавчих органів (штабів, координаційних рад, правлінь), їх повноважень; умови і порядок прийняття громадян до громадського формування; джерела надходження, порядок використання коштів та іншого майна громадського формування; порядок відшкодування витрат на використання приватного автомототранспорту або у випадку завдання збитків майну члена громадського формування під час виконання ним своїх обов’язків; порядок внесення змін і доповнень до положення (статуту); порядок припинення діяльності громадського формування і вирішення питань, пов’язаних з його ліквідацією. У положенні (статуті) можуть бути передбачені й інші норми, які стосуються особливостей створення і діяльності громадського формування. Положення (статут) узгоджується з керівництвом відповідного територіального органу внутрішніх справ чи підрозділу Прикордонних військ України, а також виконавчого органу ради, на території якої діятиме це громадське формування [192, ст.338].

Хоча Законом України “Про участь громадян в охороні порядку і державного кордону” не врегульований порядок внесення змін та доповнень до статуту, деякі громадські формування самі визначили порядок розгляду і прийняття рішень щодо цього. Так, у розділі ХІ Статуту Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону вказано про намір внести зміни до Статуту після його реєстрації формування, про що повідомляє орган, який здійснив реєстрацію, не пізніше, ніж за 5 днів до проведення конференції, на якій має розглядатися питання про внесення таких змін, а також, що про зміни, внесені до Статуту після його реєстрації, формування повідомляє реєструючий орган у 5-денний термін. [213].

Вагоме місце серед елементів правового статусу займають основні завдання та права громадських формувань з охорони громадського порядку. Так, у статті 9 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» зазначено такі основні завдання громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості: надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам; інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповувань; сприяння органам внутрішніх справ у виявленні та розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх; надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків чи правопорушень; участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. На думку дисертанта, перелік зазначених завдань громадських формувань правоохоронної спрямованості необхідно доповнити такими положеннями: участь у проведенні профілактичної роботи з особами, що сприяють вчиненню правопорушень, в т.ч. і злочинів, контроль за дотриманням паспортного та візового режиму тощо.

Треба також надати громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону можливість здійснювати забезпечення охорони майна та іншої власності (особливо комунальної) на договірних засадах, про що треба внести відповідні зміни у статтю3 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

Скасування заборони на ведення громадськими формуваннями підприємницької або іншої діяльності з метою отримання прибутку надало б можливість покращити фінансове та матеріально-технічне забезпечення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Заходи фінансового та матеріально-технічного забезпечення громадських формувань з боку органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України є недостатніми, а це негативно впливає на діяльність формувань та її результати. Але при цьому треба посилити контроль за такою діяльністю громадських формувань з метою уникнення бажання в них та їх членів займатися в основному діяльністю, пов’язаною з отриманням прибутку, а не виконанням основного завдання – забезпечення громадського порядку і охорони державного кордону.

Стаття10 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає такі права громадських формувань: брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку і режиму державного кордону разом із працівниками міліції і військовослужбовцями підрозділів Прикордонних військ України, а в сільській місцевості – самостійно, шляхом виконання конкретних доручень керівника відповідного органу внутрішніх справ вживати спільно з працівниками міліції заходів щодо припинення адміністративних правопорушень і злочинів; взаємодія з іншими органами громадської самодіяльності, що беруть участь у заходах, спрямованих на ведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення адміністративних правопорушень і злочинів; надання допомоги у боротьбі зі злочинами у сфері економіки, податкового законодавства, а також пияцтвом, наркоманією, порушеннями правил торгівлі та у сфері благоустрою території міст, інших населених пунктів, охорони природи та пам’яток історії й культури, забезпечення безпеки дорожнього руху, дотримання встановленого режиму державного кордону; вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам, виникненню причин і умов, що сприяють їх вчиненню; підтримувати зв’язки з відповідними громадськими організаціями інших країн з метою обміну досвідом роботи [192]. На думку дисертанта, у пункті 1 вказаної статті Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” необхідно передбачити, що члени громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості можуть брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку також самостійно, що значно підвищить ефективність їх діяльності з виконання завдань щодо охорони громадського порядку і державного кордону, власності, проведення профілактичних заходів.

Основою взаємодії держави і громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є невтручання в діяльність цих формувань, забезпечення їх самостійності та самодіяльності, але за умови належного нагляду і контролю з боку відповідних органів державної влади.

Стаття20 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає, що контроль за діяльністю громадських формувань з охорони громадського порядку здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Органи, що проводять реєстрацію зазначених громадських формувань, здійснюють контроль за дотриманням ними вимог положення (статуту). Представники цих органів мають право спостерігати за проведенням громадськими формуваннями заходів, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення. Контроль за джерелами і розмірами надходжень коштів до цих громадських формувань здійснюється відповідно до цього Закону. У разі порушення фінансової дисципліни громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону воно несе відповідальність згідно з законодавством.

Виходячи з вищевказаного, можна визначити, що правовий статус громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону – це визначене нормами конституційного та адміністративного права його положення у відносинах та взаємодії з органами виконавчої влади.

Треба зазначити, що правовий статус громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону значно вищий, ніж у добровільних народних дружин, основними завданнями останніх були: охорона прав і законних інтересів громадян, активна участь у попередженні та припиненні правопорушень, охорона громадського порядку, соціалістичної власності, участь у роботі з виховання у радянських людей почуття поваги до законів і правил соціалістичного гуртожитку. [146, ст.38].

Статус членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону визначається у відповідності до статусу громадянина.

Громадянин – це фізична особа, яка має правовий зв’язок з конкретною державою і якій держава надає відповідні права і свободи, а також гарантії забезпечення прав, покладає на неї певні обов’язки та встановлює відповідальність за їх невиконання – це загальний статус громадянина. Ці загальновизнані елементи правового статусу громадянина, повною мірою, притаманні і статусу члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чиї права і обов’язки в сфері охорони громадського порядку визначені в загальних рисах нормами конституційного права і конкретизовані нормами адміністративного права, а також спеціальними законами та іншими нормативними актами.

Стаття12 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає правовий статус члена громадського формування. Так: “Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку та здатні за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’язання. Члени громадських формувань з охорони громадського порядку можуть брати участь у забезпеченні правопорядку за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ і підрозділах Прикордонних військ України та одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України [192].

На думку дисертанта, треба ввести в текст Статті 12 ще й обов’язок члена формування давати урочисту обіцянку про добровільне виконання взятого на себе громадського обов’язку.

Але при цьому передбачені й обмеження для осіб, що бажають вступити у громадські формування. Так, у ст.12 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає, що не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України [192].

На нашу думку, також треба переглянути норму Закону стосовно членства в громадських формуваннях з охорони громадського порядку і державного кордону “тільки громадян України”. Зараз, коли в країні перебуває значна кількість іноземців та осіб без громадянства, що мають дозвіл на постійне проживання чи тимчасове знаходження на її території, працюють або навчаються в українських учбових закладах, має сенс створювати громадські формування з охорони громадського порядку, до складу яких поряд з громадянами України входили би й іноземці, і особи без громадянства. Зміна цієї норми закону надала б можливість ефективніше забезпечити охорону громадського порядку в гуртожитках та інших місцях компактного проживання цих осіб за їх допомогою і безпосередньою участю. Ні для кого не є таємницею, що серед іноземців та осіб без громадянства, що прибули в Україну, нерідко зустрічаються особи, що поєднують навчання або роботу зі злочинною діяльністю (наркоторгівля, крадіжки та інші злочини тощо), або навчання чи робота є тільки прикриттям для такої діяльності. І наявність у складі громадських формувань іноземців та осіб без громадянства, по-перше, дозволить за їх допомогою більш успішно виявляти не тільки злочинців, але й осіб, взагалі схильних до правопорушень, серед земляків, сусідів, однокурсників тощо, а, по-друге, вони, на нашу думку, будуть дуже зацікавлені в такій охороні не тільки свого життя і здоров’я, а й життя та здоров’я своїх товаришів, земляків, членів сімей, майна, честі, гідності тощо.

Обмеження для осіб, що раніше були засуджені за умисні злочини, що не можуть бути членами громадських формувань, має суперечливий характер, бо умисні злочини бувають різної міри суспільної небезпеки. На думку дисертанта, не може бути обмежене право громадянина, якщо він був раніше засуджений, наприклад, за статтею164 КК України – за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення від утримання батьків або інших непрацездатних осіб, що перебувають на їх утриманні і санкція статті не передбачає такого суворого покарання, як позбавлення волі. Мабуть, треба залишити в законі тільки обмеження для осіб, з яких судимість не знята або не погашена у встановленому законом порядку, а питання про прийняття в члени громадського формування раніше засуджених за умисні злочини повинно вирішувати саме громадське формування та його керівні органи. Статус члена громадського формування, крім вимог, визначених ст.12 Закону [192], визначається також його правовим становищем (чи є він посадовою особою виконавчих органів громадського формування, координаційних рад, правлінь, керівником спеціальних загонів, або його заступником тощо).

Посадові особи керівних, виконавчих і контролюючих органів громадського формування обираються на конференціях (зборах) членів формування.

До безпосередньої компетенції конференції належать: обрання складу штабу та обрання керівника виконавчого органу формування – штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, і його заступників. Термін, на який обираються склад штабу, керівник штабу і його заступники, визначається Статутами громадських формувань: у більшості випадків він складає 1 рік [213].

На думку дисертанта, необхідно обирати виконавчі органи громадського формування на більш тривалий термін – 3, а то й 5 років, щоб надати стабільності діяльності громадського формування.

Для забезпечення належної діяльності громадського формування необхідно чітко визначити його структуру. Згідно зі Статутом, вищим керівним органом громадського формування є збори (конференція) членів формування. Структура громадського формування, на наш погляд, може бути наступною.

Таблиця 5

Типова структура

громадського формування з охорони громадського

порядку і державного кордону

Конференція формування


Ревізійна комісія формування

штаб формування

Секретаріат формування

Штаби спеціалізованих загонів

Оператив

ний загін формування

Прес-служба штабу формування

Контроль

но-інспектор

ська група штабу формування

Контроль

но-ревізій

на група штабу формування

Контрольно-аналітич

на група штабу формування

З метою підвищення ефективності діяльності громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, зміцнення виконавчої дисципліни, забезпечення належного контролю за виконанням рішень штабу формування, надання практичної допомоги спеціалізованим та оперативним загонам, асоціаціям формування, громадським пунктам охорони порядку в організації їх повсякденної роботи доцільно розробляти положення про контрольно-інспекторську, контрольно-ревізійну та контрольно-аналітичну групи штабу формування, інструкції, що визначають порядок перевірки та надання практичної допомоги спеціалізованим та оперативним загонам формування, надання пам’яток членам груп, що здійснюють перевірку тощо.

Прикладом може бути позитивний досвід штабу Київського міського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. (Додатки Б-К).

Забезпечення організації і належного контролю за діяльністю структурних підрозділів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, на думку дисертанта, досягається шляхом надання допомоги в підготовці проектів положень про спеціалізовані загони формування, їх послідовному затвердженні на зборах (конференції) членів громадського формування та узгодженні з керівниками відповідних органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби України. (Додатки Л-Р).

На нашу думку, негативним є те, що ні в Законі України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, ні в Статутах діючих громадських формувань не визначений порядок звільнення з посади керівника штабу, його заступників та інших членів штабу, що призводить до розгляду цих питань в судовому порядку та винесення позитивного рішення на користь винної особи. Так, у 2006році Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов заступника начальника штабу Київського міського громадського формування про визнання незаконним рішення конференції громадського формування про звільнення його з посади і виключення зі складу громадського формування за несумлінне виконання своїх обов’язків та неодноразове порушення дисципліни і про відшкодування завданої йому цим рішенням матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи рішення тим, що Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” та Статутом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону не врегульований порядок виведення зі складу штабу громадського формування його членів, а також порядок звільнення з посади керівника штабу та його заступників. І тільки звернення громадського формування зі скаргою до апеляційного суду міста Києва поставило крапку в цій справі – рішення позачергової конференції членів міського громадського формування про звільнення позивача від посади і виключення зі складу штабу громадського формування було визнано правомірним.

Державний кордон – це лінія, що визначає межі державної території, встановлюється за угодую між відповідними державами шляхом делімітації та демаркації. Найважливіший законодавчий акт, що визначає державний кордон України – Закон [163, ст.5].

Загальна протяжність державного кордону сьогодні становить 6993,63км., із яких:

  • сухопутна ділянка – 5638,63км
  • морська ділянка – 1355км
  • по Чорному морю – 1056,05 км
  • по Азовському морю – 249,05км
  • по Керченській протоці – 49км

Із суміжними країнами:

  • Республіка Польща - 542,39км (у т.ч. річкова 187,3км)
  • Словацька Республіка - 98,5км (у т.ч. річкова2,3 км)
  • Угорська Республіка - 136,7км (у т.ч. річкова 85.1км)
  • Республіка Молдова – 1222км (у т.ч. річкова 267км)
  • Румунія-613,8км (у т.ч. річкова 292,2км, морська 33км)
  • Російська Федерація - 2295,04км (у т.ч. сухопутна 1974,04км, морська 321км)
  • Республіка Білорусь 1084,2км (у т.ч. річкова 325,9км)

Охорона кордонів є головним завданням Прикордонних військ України, які покликані забезпечити недоторканість Державного кордону України на суші, на морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона особливої (морської) економічної зони України [186, ст.7].

В 1992році було утворено Державний комітет у справах охорони державного кордону (Держкомкордон) України, на який, крім функції управління Прикордонними війська України, також покладалася реалізація державної політики з питань оформлення і охорони державного кордону України і спеціальної (морської) економічної зони, забезпечення ефективної протидії зовнішній небезпеці. Положення «Про Державний комітет у справах охорони державного кордону України»було затверджено розпорядженням Президента України № 191 від 01грудня 1992року.

Формування нових кордонів України потребувало збільшення чисельності прикордонних військ. У 1999р. Верховна Рада встановила загальну чисельність Прикордонних військ у кількості 45тис. осіб: з них – 42тис. військовослужбовців, решта – цивільні працівники. Закон передбачав збільшення їх чисельності до 50тис. осіб у 2005р. (з них – 47тис. військовослужбовців Сьогодні 16% від загальної чисельності ДПС України становлять військовослужбовці строкової служби, а в перспективі до 2010р. заплановано їх повну заміну професійним персоналом на контрактній основі.

Проте збільшення чисельності прикордонних військ не вирішує головного питання ефективності охорони державних кордонів. Змінилися загрози національній безпеці України. Вони набули переважно невоєнного характеру, що призвело до покладання на Прикордонні війська низки нових завдань, основними з яких стали протидія незаконній міграції і торгівлі людьми, боротьба з міжнародним тероризмом і контрабандою зброї та наркотиків. Результати численних аналізів підтвердили, що шляхом реорганізації та збільшенням особового складу підвищити ефективність протидії організованим формам злочинності на кордоні неможливо. Проблема реформування системи їх охорони набрала особливого значення з наближенням до державних кордонів України східного кордону Європейського Союзу та жорстких вимог останнього щодо здійснення контролю на зовнішніх рубежах відповідно до шенгенських домовленостей 1985 та 1990років.

У 2000р. Президент України затвердив Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України, розвиток прикордонних військ та митних органів України на період до 2005р. Ця Програма передбачала створення на базі Прикордонних військ України в межах їх штатної чисельності та обсягів бюджетного фінансування правоохоронного органу спеціального призначення – Державної прикордонної служби України. До неї входять спеціально уповноважений центральний координуючий орган – Адміністрація Державної прикордонної служби України, територіальні підрозділи і підрозділи охорони державного кордону, морська охорона, розвідувальний орган. ДПС України складається з одного центрального та п'яти регіональних органів управління, 29-тиорганів охорони кордону, 549-типідрозділів охорони кордону і 43-хорганів забезпечення. Інтенсивно поліпшується технічне оснащення прикордонників, зокрема, введено в дію інформаційні мережі баз даних щодо іноземних громадян та транспортних засобів, що перетинають кордони України, в охороні «зеленого кордону» буде використовуватись телевізійна техніка тощо.

У 2003р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Державну прикордонну службу України» (далі – ДПС України), який суттєво реформував принципи охорони кордону і перетворив прикордонні війська на спецслужбу з відповідними завданнями протидіяти новим загрозам. [164]

Серед нових завдань, покладених па Державну прикордонну службу України, найважливішими є:

  • припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України;
  • припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України;

- організація запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством відведено до компетенції ДПС України, їх виявлення, припинення, проведення дізнань, здійснення проводження у справах про адміністративні правопорушення;

- здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна у випадку належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю;

- реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон;

- запобігання та унеможливлення в'їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, згідно з дорученнями правоохоронних органів;

- розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів розшуку, слідства та суду, ухиляються від кримінальних покарань, виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів;

- здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України;

  • здійснення самостійно або у взаємодії з органами внутрішніх справ і Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, aтакож біженцями та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території;
  • участь у межах своєї компетенції у взаємодії зі Службою безпеки України, органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань.

19червня 2006року Президент України своїм Указом № 546/2006 ухвалив Концепцію розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015року.

У Концепції визначені основні заходи щодо розвитку Державної прикордонної служби України:

- удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ДПС України;

- оптимізація структури ДПС України та реформування системи управління;

- створення сучасної інтегрованої системи охорони державного кордону та суверенних прав України в її спеціальній (морській) економічній зоні;

- удосконалення роботи з особовим складом ДПС України;

- створення ефективної системи логістики;

- розвиток прикордонного та міжнародного співробітництва;

- подальший розвиток цивільного контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України.

Охорона державного кордону, що є головним завданням Державної прикордонної служби України, неможлива без активної участі громадськості в цій справі.

У рамках протидії новим загрозам заслуговує на увагу Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», згідно з яким громадяни України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для участі в охороні державного кордону, надання сприяння Державній прикордонній службі України у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, зазіхаючих на недоторканість державних кордонів або на встановлений режим державного кордону України.

До прийняття Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” в країні практично не діяли громадські формування (спеціалізовані загони) з охорони державного кордону. На наш погляд, значний внесок у справу охорони державного кордону зробило Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону, в структурі якого з 12листопада 2002року створений і діє спеціалізований загін з питань забезпечення дотримання режиму державного кордону. Після певних напрацювань, отриманих під час організації та діяльності спеціалізованого загону з охорони державного кордону, і була визначена його оптимальна структура.

Спецзагін в а/п «Бориспіль», керівник

Спецзагін в а/п «Жуляни», керівник

Спецзагін річк. порту «Київ», керівник

Спецзагін на КПП «Гостомель», керівник

Спецзагін з охорони правопорядку серед туристів,

Основними завданнями спеціалізованого загону у сфері охорони державного кордону є:

- надання допомоги підрозділам Прикордонних військ України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні;

- надання допомоги у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні і вчинення заходів до їх усунення;

- участь у заходах з профілактики порушень або припинення спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

- надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків чи злочинів;

- участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку, припиненні злочинних посягань.

Діяльність спеціалізованого загону з забезпечення дотримання режиму державного кордону Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону відрізняється від форм діяльності громадськості в прикордонній смузі. Так, наприклад, у зоні діяльності Мукачівського прикордонного загону, що охороняє українсько-румунський кордон, громадські формування відсутні, а діє ще встановлений з радянських часів інститут добровільних помічників з числа місцевих жителів, які слідкують за появою у прикордонній смузі незнайомих осіб та негайно інформують про це начальників прикордонних застав, а також залучаються прикордонниками до проведення спільних рейдів та виставлення постів на вірогідних напрямках руху порушників державного кордону.

Згідно зі звітом керівника штабу Київського спеціалізованого загону з питань охорони державного кордону на VII щорічний конференції членів Київського міського громадського формування основною формою діяльності спеціалізованого загону є залучення його членів до участі в оперативно-розшукової діяльності.

Члени спеціалізованого загону безпосередньо беруть участь:

  • у виявленні місць знаходження осіб, що не мають відповідного дозволу на перебування на території України (нелегалів);
  • у виявленні місць збору нелегалів за національними ознаками: кафе, ресторани, гуртожитки, ринки тощо;
  • у встановленні туристичних та інших фірм, співробітники яких сприяють нелегальній міграції;
  • отримання оперативної інформації від довірених осіб, в тому числі від іноземців та осіб без громадянства, з метою передачі її співробітникам відповідних підрозділів Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України;
  • в оперативно-розшукових заходах, що проводяться оперативно-розшуковим відділом ОКПП “Київ”;
  • у складанні співробітниками підрозділів ОКПП “Київ” протоколів про адміністративні правопорушення встановленого режиму державного кордону.

Спеціалізований загін з питань охорони державного кордону має у своєму складі двох перекладачів, які досконало володіють англійською, арабською, перською (фарсі) мовами, що значно скорочує час при складанні протоколів та підготовці інших первинних матеріалів, що направляються до суду для вирішення питання про депортацію осіб за межі України або притягнення осіб, винних в порушенні встановлених правил режиму державного кордону, до адміністративної відповідальності.

Позитивне значення для виконання завдань з охорони Держаного кордону України має і постійний обмін оперативною інформацією між Київським спеціалізованим загоном і спеціалізованими загонами з охорони державного кордону на станції Чоп, в місті Одеса.

Чільне місце в забезпеченні діяльності громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, зміцненні виконавчої дисципліни, забезпеченні належного контролю за виконанням своїх обов’язків штатними працівниками штабу громадського формування займають розробка та затвердження посадових інструкцій. (Додатки Д-К).

Знання кожним штатним працівником штабу основних завдань, що ставляться перед ним, своїх обов’язків і прав, а також відповідальності є надійною гарантією точного і сумлінного виконання ними дорученої роботи.

Важливе значення в організації діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є планування роботи штабу. Вже доведено, що найбільш раціональним та ефективним є планування заходів на рік та поточні квартали.

У розділах плану, на нашу думку, повинні бути передбачені наступні заходи:

  1. Організаційні, про фінансування діяльності громадського формування та його структурних підрозділів органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями, підприємствами, установами та організаціями.
  2. Правове та методичне забезпечення діяльності громадського формування, його структурних підрозділів та організація якісного контролю за їх роботою.
  3. Організація разом з працівниками органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби практичних заходів з охорони громадського порядку і державного кордону, а також щодо організації посиленого чергування з охорони правопорядку під час проведення громадсько-політичних, культурно-масових, спортивно-розважальних заходів, а також новорічних, різдвяних та інших свят.
  4. Робота з кадрами, що передбачає залучення заходів з організації підвищення кваліфікації працівників штабу, командирів спеціалізованих загонів, голів асоціацій та їх заступників, організацію навчання з правової та спеціальної підготовки членів громадського формування, правовиховна робота, пропаганда і регулярне висвітлення працівниками прес-центру штабу громадського формування спільно з центрами громадських зв’язків органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби України діяльності громадського формування серед населення.
  5. Господарське, фінансове та матеріальне забезпечення діяльності штабу громадського формування.

Проект плану обговорюється на засіданні штабу громадського формування, приймається шляхом голосування і затверджується його керівником.

Як свідчить практика, належним чином працюють ті штаби, члени яких мають визначені конкретні обов’язки і вони персонально відповідають за окремі ділянки і напрями діяльності громадських формувань. Доцільним може бути визнаний такий розподіл обов’язків у штабі, при якому керівник штабу здійснює загальне керівництво, забезпечує зв’язок та взаємодію з органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, органами внутрішніх справ, підрозділами Державної прикордонної служби України, підприємствами, установами та організаціями. Його заступники відповідають за організаційне та методичне забезпечення діяльності спеціалізованих загонів, інших структурних підрозділів громадського формування та їх штабів, охорону ними громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; проведення виховної та профілактичної роботи серед населення. На інших членів штабу можна покласти обов’язки щодо вивчення стану правопорядку на території, в межах якої проводиться діяльність громадського формування, організацію навчання членів формування, планування роботи штабу, ведення його документації, організацію роботи оперативних чергових штабу, регулярне висвітлення у засобах масової інформації діяльності громадського формування з забезпечення правопорядку; контроль за діяльністю спеціалізованих загонів та інших структурних підрозділів формування, узагальнення їх досвіду за окремими напрямками діяльності тощо.

Стаття13 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає обов’язки і права членів громадських формувань: брати активну участь в охороні громадського порядку, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та запобіганні їх; під час виконання обов’язків з охорони громадського порядку мати особисте посвідчення члена громадського формування та нарукавну пов’язку; доставляти в міліцію, штаб громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у випадку неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення і якщо складення протоколу є обов’язковим; надавати у межах своїх повноважень допомогу народним депутатам України, представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників [192].

Крім того, члени громадських формувань, які беруть участь в охороні державного кордону, зобов’язані знати: місцевість, точне проходження кордонів, номери і місце розміщення прикордонних знаків на дільниці застави; режим державного кордону і прикордонний режим, чинне законодавство з цих питань; зразки документів на право в’їзду та перебування громадян України та інших осіб у районах, що контролюються Прикордонними військами України.

На думку дисертанта, перелік обов’язків членів громадських формувань, наведений у Законі України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, має бути доповнений наступним: проведення профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень, виявлення причин та умов протиправної поведінки певних осіб, сприяння в охороні власності, контроль за виконанням паспортних правил, забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів, надання правової та соціальної допомоги громадянам, контроль за виконанням правил екологічної безпеки.

Під час виконання своїх обов’язків з охорони громадського порядку члени громадського формування мають право: вимагати від громадян додержання встановлених правил поведінки, припинення адміністративних правопорушень і злочинів; у випадку підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що засвідчують їх особу; спільно з працівниками органів внутрішніх справ затримувати і доставляти до органу внутрішніх справ, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення; складати протоколи про адміністративні правопорушення; входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним органу для переслідування правопорушника, який переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів; у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям або громадянам (за їх згодою), крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для транспортування до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, які зазнали шкоди від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової медичної допомоги; у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров'ю громадян вживати заходів щодо припинення цього правопорушення, здійснювати перевірку документів у водіїв на право користування та керування транспортними засобами, а також не допускати осіб, які не мають документів або перебувають у стані сп’яніння, до подальшого керування транспортними засобами; під час виконання обов’язків члена громадського формування використовувати за власним бажанням свій або інший приватний автомототранспорт за згодою власника або особи, у володінні якої він перебуває. Відшкодування витрат за його використання у таких випадках може провадитися за рахунок коштів громадського формування у порядку, визначеному його положенням (статутом); застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Стаття14 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” визначає умови та порядок застосування заходів фізичного впливу та спеціальних заходів. Члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону під час спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії у випадках, передбачених законом. Порядок придбання, видачі громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону цих спеціальних засобів та їх зберігання визначається Міністерством внутрішніх справ і державною прикордонною службою України [192].

Члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, які мають дозвіл органу внутрішніх справ на придбання, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, мають право під час виконання своїх обов’язків спільно з працівниками органів внутрішніх справ або прикордонниками застосовувати власні або видані цими об’єднаннями спеціальні засоби:

1) Для самозахисту і захисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

2) Для припинення групових порушень громадського порядку і державного кордону;

3) Для відбиття нападу на будівлі, приміщення державних і громадських організацій, підприємств, установ, транспортні засоби, а також громадян та їх особисту власність;

4) Для затримання і транспортування до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, громадського пункту охорони порядку осіб, які вчинили адміністративні правопорушення чи злочини, продовжують заподіювати шкоду іншим громадянам або чинять опір;

5) Для припинення, в разі потреби, опору працівникам міліції та військовослужбовцям Прикордонних військ України, іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби зі злочинністю.

Членам громадського формування забороняється під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону використовувати холодну та вогнепальну зброю, в тому числі мисливську, яка, згідно з чинним законодавством, перебуває в їх особистому користуванні

На нашу думку, пункт1 статті14 необхідно викласти у наступній редакції:

Члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону під час, як спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками, так і самостійного виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, включаючи пристрої вітчизняного виробництва, заряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії у випадках, передбачених законом.

З пункті8 цієї статті виключити заборону членам громадських формувань під час виконання своїх обов’язків з охорони громадського порядку і державного кордону використовувати мисливську зброю, яка, згідно з чинним законодавством, перебуває в їх особистій власності.

На думку дисертанта, перелік визначених у Законі України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” прав розширити наступними: діяльність члена громадського формування підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідне громадське об’єднання, має офіційний характер, і гарантується законодавством та іншими нормативними документами, тому законні його вимоги повинні виконуватися всіма, кого вони стосуються; для членів громадських формувань по охороні громадського порядку і державного кордону встановити пільговий порядок придбання спеціальних засобів індивідуального захисту та самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої і дратівливої дії, а також пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Правові гарантії та соціальний захист членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону є важливими елементами їх правового статусу, що, на жаль, чітко не визначено Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”.

Стаття17 Закону визначає наступні правові гарантії їх діяльності: членам громадських формувань та членам їх сімей гарантується захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна від злочинних посягань та інших протиправних дій. Злісна непокора членові громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також образа та інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом [192].

Цією ж статтею передбачені наступні заходи соціального захисту членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону: у разі загибелі члена громадського формування під час виконання ним покладених на нього завдань з охорони громадського порядку, членам сім’ї загиблого або особам, які перебувають на його утриманні, за рахунок коштів, які виділяються на фінансування діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, виплачується одноразова допомога у розмірі не менше п’ятирічного середнього заробітку загиблого за основним місцем роботи, а також відповідно до чинного законодавства призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника. У разі каліцтва, заподіяного члену громадського формування, або встановлення інвалідності, яка настала внаслідок виконання ним обов’язків з охорони громадського порядку, йому виплачується одноразова допомога у розмірі від трирічного до п’ятирічного середнього заробітку (залежно від ступеня втрати непрацездатності) і призначається пенсія за інвалідністю відповідно до законодавства. Кошти, витрачені у зв’язку з цим на лікування члена громадського формування, стягуються з винної особи у встановленому порядку. За членами громадських формувань, які потерпіли від злочинного діяння, за винятком випадку заподіяння шкоди при перевищенні ними меж необхідної оборони, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами.

Одноразові допомоги члену громадського формування з охорони громадського правопорядку і державного кордону або членам його сім’ї у зв’язку з виконанням ним обов’язків з охорони громадського порядку, можуть бути відповідно виплачені чи компенсовані у повному обсязі за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб у встановленому законом порядку. Члени зазначених громадських формувань можуть бути застраховані за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів на випадок загибелі або смерті на суму десятирічного середнього заробітку за основним місцем роботи, а в разі поранення, контузії, травм або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням обов’язків з охорони громадського порядку і державного кордону, – у розмірі від річної до п’ятирічної втрати працездатності.

На жаль, Верховна Рада України Законом України від 26.12.2002р.

№ІІІ 93-IV виключила частину 8 ст.17., згідно з якою Кабінет Міністрів України був зобов’язаний визначити порядок та умови страхування членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Це звело і без того вузьку сферу соціального захисту членів громадських формувань практично нанівець.

Для підвищення ефективності діяльності членів громадських формувань велике значення мають передбачені ст.18 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” заходи заохочення, оскільки від належного морального і матеріального стимулювання та відповідного фінансового забезпечення діяльності членів громадських формувань залежать кількісні та якісні показники їх правоохоронної та правозахисної діяльності. У статті18 Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” зазначено, що за активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону члени громадських формувань заохочуються органами внутрішніх справ і керівниками підрозділів Прикордонних військ України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом оголошення подяки або видачі цінного подарунка чи грошової винагороди. Крім того, підприємства, установи й організації за поданням керівних органів громадських формувань можуть надавати членам цих об’єднань пільгові путівки до санаторію або будинку відпочинку, додаткову оплачувану відпустку терміном до 5 днів та інші види заохочення і пільг, визначені зборами трудового колективу, за рахунок власних коштів. За поданням керівних органів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону члени цих формувань, які беруть найактивнішу участь в охороні громадського порядку, мають переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України, прийняття на службу до органів внутрішніх справ. За особливі заслуги під час виконання свого громадського обов’язку та виявлення при цьому мужності та героїзму члени громадського формування відзначаються в установленому порядку державними нагородами.

Проте визначені Законом заходи заохочення, які мають підвищити моральну та матеріальну зацікавленість членів громадських формувань у справі охорони громадського порядку і державного кордону, на практиці реалізовуються здебільшого шляхом оголошення подяк або видачі грошової винагороди за рахунок коштів самих громадських формувань.

Таким чином, правовий статус громадянських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх членів визначається наступними чинниками: вони безпосередньо повинні здійснювати правоохоронну та правозахисну діяльність в межах своєї компетенції від імені держави, приймати вольові рішення та забезпечувати їх виконання за допомогою наданих законодавством та іншими актами повноважень примусового характеру. Характерною особливістю правового статусу громадянських формувань є й те, що їх членами є представники різних спеціальних груп та професій, які на добровільних засадах об’єднуються для забезпечення таких дуже важливих напрямків правоохоронної та правозахисної діяльності в суспільстві і державі як охорона громадського порядку і державного кордону.

  1. Методи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Аналізуючи методи правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, треба спочатку визначити сутність понять «форма» та «метод».

Під формою будь-якої діяльності розуміється спосіб зовнішнього виразу змісту та їх взаємодії, тип та структура змісту [2, с.103)]. Форма і зміст у кожному конкретному випадку невіддільні один від одного. Термін «форма» означає будь-який зовнішній вияв певного змісту, тобто показується, яким чином здійснюється діяльність громадських формувань.

Характерною особливістю форм правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є те, що вони можуть бути, на відміну від управлінської (правової) діяльності, і не правовими.

Стаття11 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» визначає, що громадські формування проводять свою діяльність шляхом спільного патрулювання разом з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками, виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюється Прикордонними військами України, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування; проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин та умов перебування невідомих осіб, а також участь у заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень [192, ст.11].

Таким чином, до основних форм участі громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в правоохоронній та правозахисній діяльності належать патрулювання, виставлення постів, участь у забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, проведення заходів, пов’язаних з забезпеченням встановленого режиму державного кордону тощо.

Патрулювання – найбільш поширена форма правоохоронної та правозахисної діяльності громадськихформувань. Патрулювання використовується під час охорони громадського порядку на визначеній ділянці або зоні за розробленими маршрутами, визначеними міськими, районними відділами внутрішніх справ та підрозділами Прикордонних військ України. Ця форма правоохоронної діяльності застосовується також для забезпечення правопорядку під час проведення різних масових заходів, охорони і захисту природних багатств, в умовах стихійних лих та інших надзвичайних обставин. [41, с.19].

Крім самостійного патрулювання, члени громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості можуть здійснювати патрулювання разом із працівниками міліції і військовослужбовцями Прикордонних військ України. Така форма патрулювання істотно підвищує ефективність охорони громадського порядку і державного кордону, дозволяє на практиці навчати членів громадських формувань тактиці боротьби з правопорушеннями.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає тільки спільне патрулювання членів громадських формувань разом із працівниками органів внутрішніх справ та Прикордонних військ України, що не завжди може позитивно впливати на ефективність охорони громадського порядку і державного кордону [192, ст.11].

Патрулювання повинне поєднуватися з профілактичною роботою серед населення. Члени громадських формувань повинні встановлювати тісні зв’язки з населенням, що проживає на підмандатній території з метою попередження та розв’язання можливих побутових конфліктів.

Одним із найпоширеніших способів так званого «зближення з населенням» є піхотне патрулювання. Піхотний патруль є одним із засобів, який дозволяє членам громадських формувань проводити максимальну кількість часу безпосередньо серед населення. Піший патруль слід розглядати як основний спосіб наближення до населення, ознайомлення з проблемами правоохоронного характеру, що мають місце у певному адміністративному районі. Працівник міліції та члени громадських формувань, що патрулюють пішки, мають набагато більше шансів бути впізнаними на вулиці, ніж їх колеги, які здійснюють патрулювання на транспорті, хоча моторизовані патрулі можуть охопити значно більшу територію. Але застосування моторизованих патрулів ефективне тільки для великих та середніх за розміром населення міст та інших населених пунктів.

Встановлення постів з числа членів громадських формувань здійснюється з метою забезпечення охорони громадського порядку в багатолюдних місцях – на площах, у парках, скверах, зонах відпочинку тощо. Тимчасові пости можуть виставлятися у місцях, де останнім часом неодноразово фіксувались правопорушення (крадіжки, хуліганські прояви, викрадення автомобілів тощо), де можлива поява злочинців, які оголошені у розшук, де очікується тимчасове масове перебування людей (наприклад, у зв’язку з урочистими зустрічами, масовими гуляннями, спортивними змаганнями тощо), а також в місцях можливої появи порушників державного кордону в межах району, що контролюється Прикордонними військами України.

В усіх випадках пост має бути організований так, щоб територія, яка контролюється громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону, добре проглядалася, а постові мали змогу негайно вжити необхідних правоохоронних заходів. У штабі громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону доцільно за кожним посту вести картку, в якій регулярно відмічати зміни в оперативній обстановці і виявлені правопорушення. Ці дані можуть бути підставою для посилення постів або для їх передислокації. Такі картки можна використовувати для подальшого аналізу стану правопорядку. В усіх випадках після закінчення чергування на посту, члени громадського формування громадяни зобов’язані доповісти про його результати в штаб громадського формування або доповісти черговому в громадський пункт охорони порядку.

Дислокація постів повинна розроблятися штабом громадського формування разом з відповідними працівниками органів внутрішніх справ та Державної прикордонної служби. При цьому враховуються оперативна обстановка, наявність міліцейських та прикордонних постів і маршрутів, інші дані. Органи внутрішніх справ та підрозділи Державної прикордонної служби України повинні надавати допомогу громадським формуванням правоохоронної та правозахисної спрямованості у розрахунку оптимальної кількості патрульних для виставляння постів, визначенні місць і режиму їх роботи. Пости патрулювання повинні виставлятись у тих громадських місцях, де найчастіше відбуваються правопорушення. В картці, що складається на кожний пост, вказуються: особливості території, що обслуговується, обов’язки членів громадських формувань, які виконуються правоохоронними та правозахисними органами. Кількість чергових повинна складати не менше трьох-чотирьох осіб, один з яких призначається старшим.

Участь членів громадських формувань у забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів згідно з узгодженням із органами внутрішніх справ полягає в супроводі колон демонстрантів, обмеженні території мітингів тощо. В умовах стихійних лих та інших надзвичайних обставин члени громадських формувань можуть здійснювати чергування на контрольно-пропускних пунктах зон оточення, небезпечних для життя і здоров’я населення. Можуть застосовуватися й інші спеціальні форми охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

За радянських часів систематично проводилися рейди працівників органів внутрішніх справ спільно з членами народних дружин.

Рейди – це періодичне, масове виконання громадськістю функцій з охорони правопорядку для вирішення спеціальних завдань, що виконуються з метою боротьби з окремими видами злочинів та інших правопорушень (хуліганством, порушеннями правил торгівлі, правил безпеки руху транспорту і пішоходів, забезпечення охорони власності, боротьби з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх тощо). Рейди становлять цільову контрольну перевірку, що проводиться одночасно великою кількістю членів громадських формувань правоохоронної спрямованості та працівників органів внутрішніх справ та Прикордонних військ України, за єдиним планом на визначеній території чи на якомусь об’єкті. Оскільки рейд – це захід, що охоплює значну кількість осіб, які повинні виконувати єдине завдання, його належить ретельно готувати. Рейди можуть мати поетапний характер. Якщо, наприклад, вони починаються о 18годині, то на першому етапі, що збігається з закінченням робочого дня, більшість членів громадських формувань повинна займатися виявленням порушень правил безпеки руху, правил торгівлі, перевіркою дотримання правил користування комунальним транспортом, попередженням кишенькових крадіжок. Починаючи з 20-ї години головні зусилля доцільно спрямувати на перевірку дотримання правил громадського порядку на вулицях, у парках та інших громадських місцях, на виявлення осіб у нетверезому стані, бездоглядних підлітків. З 21 години доцільно здійснювати перевірку горищ, підвалів, пустирів, новобудов, де можуть перебувати заброди, неповнолітні, особи без певних занять, а також особи, які розшукуються правоохоронними органами за вчинення злочинів та інших правопорушень.

Рейди можуть проводитися на території всього міста, району, чи на окремих підприємствах та в організаціях. Рейди мають організовувати і проводити штаби громадських формувань за власними планами або у взаємодії з міліцією, прикордонниками, торгівельними або іншими організаціями, підприємствами тощо. У тих випадках, коли громадські формування проводять заходи разом з міліцією та прикордонниками, оперативне керівництво мають здійснювати працівники цих правоохоронних органів. У разі потреби, в рейдах можуть брати участь кореспонденти газет, радіо, телебачення. Залежно від цільового призначення рейдів перед членами громадських формувань ставляться конкретні завдання, визначається місце їх проведення, розподіляються обов’язки, вирішуються питання технічного забезпечення. Важливе значення при проведенні рейдів має постійний контроль за ходом їх проведення, а також професійне та своєчасне маневрування наявними силами і засобами. Результати рейдів повинні обговорюватися на засіданні штабів громадських формувань. Велике значення має своєчасне реагування на виявленні під час рейду порушення, підведення його підсумків. Важливо також проаналізувати і узагальнити причини виявлених у процесі рейду порушень громадського порядку; умови, що сприяли їм; намітити і здійснити належні заходи реагування. Про результати рейду слід інформувати відповідні підприємства, організації та установи. Треба також критично піддавати розгляду недоліки, допущені в його організації, щоб запобігти повторенню їх у майбутньому.

Крім патрулювання, встановлення постів участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів та рейдів, використовуються ще й інші форми правоохоронної та правозахисної діяльності.

Проаналізувавши форми організації діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, можна зробити висновок, що на даний момент основними формами діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є патрулювання, виставлення постів та участь в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів.

Однак слід зауважити, що в деяких випадках місцеві органи самоврядування та місцевої державної виконавчої влади намагаються залучити громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону до виконання інших, не властивих їм завдань. Так, наприклад, Київська міська державна адміністрація намагалася залучити членів громадських формувань до перепису пенсіонерів-одинаків, що проживають у власних помешканнях. По-перше, незрозуміло, до чого тут громадські формування, а по-друге – невідомо, з якою метою цей перепис проводиться.

На підставі аналізу діяльності столичного громадського формування можна привести ще один яскравий приклад нераціонального використання членів громадського формування у боротьбі з незаконно встановленими гральними автоматами, у виявленні яких Київська міська державна адміністрація примусила штаб Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону протягом декількох місяців проводити рейди і у встановленій формі щоденно доповідати про результати цієї роботи.

Таким чином, під формою діяльності громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості необхідно розуміти однорідні за своїм характером та правовою природою групи правоохоронних та правозахисних дій, що мають зовнішній вираз, і за допомогою яких забезпечується охорона прав фізичних та юридичних осіб, громадський порядок, громадська безпека і здійснюється боротьба з правопорушеннями.

Тепер перейдемо до розгляду методів правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань. У зв’язку з переходом нашої країни до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-правовому статусі громадських формувань правоохоронної та правозахисної діяльності, надзвичайно актуальною є проблема адміністративно-правових методів, що застосовується членами громадських формувань під час виконання обов’язків з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби з правопорушеннями. Під дією процесів, що відбуваються у суспільстві, змінюється також система правових засобів, які застосовуються для забезпечення правопорядку. Відповідно до цього, методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції і в поставлених межах на юридичних та фізичних осіб. [98, с.92]

Правильне розуміння методів правоохоронної та правозахисної діяльності можливе лише у взаємозв’язку з функціями цієї діяльності. Будь-яка функція, що потребує реалізації, становить собою конкретну мету і дії, спрямовані на її досягнення, а оптимальний вибір форм правоохоронної та правозахисної діяльності повинен забезпечити ефективну діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Методи правоохоронної та правозахисної діяльності різноманітні, але можна визначити загальні ознаки, які притаманні всім цим методам:

  1. однорідність способів впливу на правопорушників;
  2. вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави в сфері охорони громадського порядку і державного кордону;
  3. однотипність засобів досягнення правоохоронної мети;
  4. спільність засобів організації, прийомів здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення правоохоронної діяльності;
  5. однорідність способів реалізації компетенції громадськості з охорони правопорядку.

В адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма управління є взаємопов’язаними сторонами процесу управління. Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль засобу управляючого впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них – і функціям управління. [14, с.147]

У членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону особливе місце займає переконання – як основний метод, що полягає в тому, що вони повинні свідомо та самовіддано виконувати покладені на них обов’язки з охорони громадського порядку і державного кордону, що є необхідною умовою виконання поставлених перед ними завдань. Переконання полягає у запровадженні виховних, роз’яснювальних та інших заходів, що складають певну, чітко визначену систему, спрямовану на правове виховання громадян, їх залучення до правоохоронної та правозахисної діяльності.

До основних форм переконання, що рекомендується застосовувати в охоронній та правозахисній діяльності, належить проведення семінарів, зборів та інших заходів, навчання та виховання, особливо правове, роз’яснення основних завдань громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, забезпечення громадської безпеки, боротьби з правопорушеннями, моральне та матеріальне заохочення (хоча останнє майже не застосовується) тощо. Крім того, переконання повинне реалізовуватися у роз’ясненні громадянам законодавства, профілактичної роботи з правопорушниками, систематичної інформації населення про діяльність громадських формувань та результати боротьби з правопорушеннями тощо.

На громадські формування покладено обов’язок з охорони громадського порядку і державного кордону, проте застосування лише переконання для виконання поставлених завдань для цього є явно недостатнім, у певних обставинах необхідно застосовувати і заходи примусу, в т.ч. і адміністративного. Але заходи адміністративного примусу, згідно з чинним законодавством, можуть застосовувати органи міліції, Прикордонні війська України, інші органи державної виконавчої влади. Громадські формування з охорони громадського порядку уповноважені застосовувати заходи психічного та фізичного примусу, але тільки адміністративно-попереджувального характеру та адміністративного припинення, проте не мають права застосовування адміністративного стягнення.

Одним з найбільш поширених засобів адміністративного попередження, які застосовується членами громадських формувань правоохоронної спрямованості, є перевірка документів. Відповідно до п.2 частини третьої ст.13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів члени громадських формувань правоохоронної спрямованості мають право перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу. Особливим видом перевірки документів є перевірка членами громадських формувань у водіїв автотранспортних засобів посвідчення водія, шляхових листів тощо. Так, відповідно до пункту восьмого частини третьої статті13 зазначеного Закону, у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров’ю громадян члени громадських формувань мають право здійснювати перевірку документів у водіїв на право користування транспортними засобами [192].

Також згідно пунктам 5 та 6 частини третьої ст.13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», члени громадських формувань мають право відвідувати театри, стадіони, інші громадські місця і приміщення за згодою власника чи уповноваженого ним органу для переслідування правопорушника, який переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів, а в разі участі спільно з прикордонниками у пошуку порушників кордону за згодою громадян або власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу та в присутності їх представників члени громадських формувань мають право входити у будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій та оглядати транспортні засоби підприємств, установ та організацій, житлові та інші приміщення громадян, а також їх земельні ділянки [192].

З метою попередження правопорушень члени громадських формувань за дорученням працівників міліції можуть здійснювати також і окремі акти адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Але зазначений попереджувальний захід має комплексний адміністративно-правовий характер, оскільки включає заходи як щодо попередження, так і припинення правопорушень.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосовувати до правопорушників засоби припинення їх протиправних діянь, але вони досить обмежені, а в деяких випадках просто не діють. Стаття 13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає право членів громадських формувань вимагати від громадян додержання ними встановлених правил поведінки, припинення адміністративних правопорушень і злочинів; затримання і транспортування до органу внутрішніх справ, штаб громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення [192].

На жаль, тільки цим обмежується діяльність членів громадських формувань. Вони практично не складають протоколи про адміністративні правопорушення, що передбачено п.5 ч.3 ст.13 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» [192], не використовують у невідкладних випадках транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям або окремим громадянам (за їх згодою), крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для транспортування до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, які потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової медичної допомоги [192, п.7 ч.3 ст.13] . Не йде мова про відшкодування членам громадських формувань витрат за використання свого або іншого приватного автомототранспорту, про придбання та видачі членам громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону спеціальних засобів індивідуального захисту та самооборони (хоча це питання врегульоване відповідним нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України) за рахунок коштів громадського формування в порядку, визначеному його статутом. Безумовною причиною невиконання цих передбачених Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» прав є неналежне малоефективне фінансування діяльності та матеріальне забезпечення громадських формувань з боку органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. А в деяких місцевостях і районах фінансування взагалі не здійснюється.

Резюмуючи дослідження організаційно-правових засад діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні, можна зробити такі висновки:

  1. Під громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону слід розуміти такі громадські організації, які створені на засадах громадської самодіяльності і зареєстровані в передбаченому законом порядку, діяльність яких спрямована на запобігання та припинення адміністративних правопорушень і злочинів, захист життя і здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також рятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.
  2. До громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону слід віднести зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань, члени яких безпосередньо приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону та боротьбі з правопорушеннями і діють на принципі самостійності.
  3. Правовий статус громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону визначає його правове становище у відносинах із органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, врегульоване нормами конституційного та адміністративного права.
  4. Статус членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону передбачає їх безпосередню участь в правоохоронній та правозахисній діяльності, право виступати в межах компетенції від імені держави і застосовувати заходи примусового характеру для забезпечення охорони громадського порядку і державного кордону, громадської безпеки, захисту життя і здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.
  5. Членство в громадських формуваннях з охорони громадського порядку і державного кордону не залежить від професії, рівня освіти тощо. Членами формування можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку на території органу самоврядування або адміністративної одиниці, в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’язання та пройшли відповідну правову і спеціальну підготовку.
  6. Формою правоохоронної та правозахисної діяльності громадських формувань є однорідні за своїм характером та правовою природою дії, за допомогою яких забезпечується охорона громадського порядку, громадська безпека, запобігання та припинення правопорушень, захист життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань тощо.
  7. До методів правоохоронної діяльності громадських формувань належать переконання та примус. Під переконанням розуміється система заходів правового і неправового характеру, які здійснюються членами громадських формувань та виявляються у застосуванні виховних, роз’яснювальних методів, спрямованих на формування у населення розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. У свою чергу, те, що застосовується громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону, треба розуміти як метод вольового забезпечення відповідної правової поведінки громадян, за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих правовими нормами, з метою досягнення відповідного громадського порядку, припинення та попередження правопорушень і злочинів. Таким чином, можна визначити, що заходи, які застосовуються громадськими формуваннями при виконанні правоохоронної та правозахисної функції, можна визначити як адміністративно-попереджувальні та адміністративного припинення.

Висновки до розділу 2.

Конституція України забезпечує широке залучення громадськості в справу зміцнення законності і правопорядку. Участь більшої частини громадян у державному управлінні взагалі і в охороні громадського порядку зокрема є одним з аспектів розбудови незалежної, демократичної і правової держави. Серед діючих форм участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності чільне місце займають самостійні постійно діючі громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Згідно з Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” завданням громадських формувань є охорона громадського порядку і державного кордону, сприяння у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань тощо.

Також правовою основою діяльності громадських формувань є інші законодавчі та підзаконні акти.

Вагоме місце серед елементів правового статусу займають основні завдання та права громадських формувань, основи їх взаємодії з державою.

Громадські формування виконують свої функції, використовуючи різноманітні форми і методи роботи, передбачені Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, іншими нормативними актами. Разом із тим в діяльності громадських формувань постійно з’являються нові форми та прийоми охорони громадського порядку і попередження правопорушень. Вибір форми залежить від конкретних умов та обставин, в яких діє громадське формування, від специфіки завдань, що вирішуються членами формувань за певних умовах.

За результатами дослідження організаційно-правових форм діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можна зробити такі висновки:

  1. Вагоме значення для організації та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону має позитивний, історичний (вітчизняний) досвід участі громадян в охороні громадського порядку, особливо добровільних народних дружин (ДНД) і опорних пунктів охорони порядку (ОПОП) у радянський період.
  2. Доречно ввести в коло принципів діяльності громадських формувань принцип самоврядування, як вияв активності й добровільної участі громадян у громадських об’єднаннях правоохоронної та правозахисної спрямованості, а також їх самоорганізації та саморегуляції.
  3. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, інші нормативні акти, що регулюють діяльність громадських формувань, потребують подальшого удосконалення.
  4. Назва Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” не зовсім відповідає його суті та змісту: його норми регулюють тільки порядок організації і діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону і боротьби з правопорушеннями, а інші організаційно-правові форми участі громадськості в справі охорони правопорядку залишилися поза увагою його авторів.
  5. На нашу думку, громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону – це громадське об’єднання, створене на засадах громадської самодіяльності, добровільності та єдності інтересів, утворене фізичними та юридичними особами для спільної реалізації наданих Конституцією прав і свобод, завданням якого є участь в охороні громадського порядку і державного кордону, попередженні та припиненні злочинів та інших правопорушень, захисті життя та здоров’я громадян, їх власності, інтересів суспільстві і держави від протиправних посягань а також урятування людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.
  6. Скасування норми Закону України “Про участь громадян про участь в охороні громадського порядку і державного кордону ”, що забороняє громадським формуванням займатись підприємницькою або іншою діяльністю з метою отримання прибутку, на нашу думку, сприятиме забезпеченню належного фінансування діяльності громадських формувань.
  7. Перелік визначених Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, прав та обов’язків членів формувань необхідно доповнити наступними: участь у проведенні профілактичної роботи серед осіб, що схильні до вчинення правопорушень або сприяють їм, в т.ч. і злочинами; контроль за дотриманням паспортного і візового режиму тощо.
  8. На нашу думку, треба скасувати заборону стосовно членства в громадських формуваннях іноземців та осіб без громадянства, що мають дозвіл на постійне проживання чи тимчасове знаходження на території України.
  9. Визначити механізм реального забезпечення правових гарантій та соціального захисту членів громадських формувань – важливих елементів їх правового статусу.
  10. Формою діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є однорідні за своїм характером та правовою природою дії, за допомогою яких забезпечується охорона громадського порядку, громадська безпека, запобігання та припинення правопорушень, захист життя та здоров’я громадян, їх власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
  11. Необхідно відновлювати та ширше застосовувати всі напрацьовані у радянський період організаційно-правові форми участі громадськості в охороні громадського порядку.

РОЗДІЛ 3.

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ФОРМУВАНЬ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

3.1 Ефективність участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності

В Україні, як підкреслювалося вище, розвал народних дружин відбувся в 1991-1992роках. За два роки припинили своє існування 37тисяч народних дружин, у яких перебувало понад півтора мільйони дружинників, 132асоціації ДНД, 178робітничих загонів сприяння міліції, які в 1990році (тільки за один рік) брали участь у розкритті 80тисяч злочинів, з їх допомогою було затримано понад 260тисяч правопорушників.

Це було однією з причин того, що стан правопорядку в країні почав ускладнюватися. Ускладнення стану правопорядку також було обумовлено змінами у соціально-політичному житті України, розшаруванням громадян за матеріальним станом, іншими соціальними та економічними факторами, а також неспроможністю міліції та інших правоохоронних органів своєчасно, якісно та ефективно проводити необхідну роботу щодо охорони громадського порядку, попередження та усунення правопорушень, припинення та розкриття злочинів.

У 1993році було зареєстровано 539299 злочинів, що на 12 відсотків більше, ніж у 1992році. Кількість навмисних посягань на життя громадян за 1993рік досягла рекордної відмітки – 4008, а злочинність неповнолітніх зросла майже на 25відсотків [139, с.85-90].

Крім фактичного припинення діяльності народних дружин і неспроможністю міліції самостійно забезпечити охорону громадського порядку, погіршенню стану правопорядку в Україні сприяло також скорочення в органах внутрішніх справ підрозділів або спеціально для цього виділених штатних посад, які згідно зі своїми службовими обов’язками несли відповідальність за організацію взаємодії міліції та громадськості в сфері охорони громадського порядку і попередження правопорушень та боротьбі зі злочинністю [139,с.88].

Зниженню ефективності правоохоронної та правозахисної діяльності громадських об’єднань (насамперед, добровільних народних дружин), сприяло:

  • припинення дії положення „Про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку Української РСР” (хоча його ніхто не скасовував), а нова єдина нормативна база ще не була розроблена. Тому громадські об’єднання з охорони громадського порядку формувалися і діяли на підставі нормативних актів місцевих органів самоврядування і управління – це і призвело до того, що формування у більшості випадків здійснювали охоронну функцію на договірній основі, займалися тільки підприємницькою і комерційною діяльністю;
  • кризові явища , що торкнулися всіх галузей економіки, спад виробництва, погіршення фінансового стану підприємств, установ, організацій, а в деяких випадках – їх банкрутство, призвели до зниження, або навіть припинення фінансування діяльності добровільних народних дружин;
  • майже втрачений взаємозв’язок між добровільними народними дружинами та органами внутрішніх справ внаслідок бездіяльності останніх;
  • різке зростання злочинності та відсутність правової та соціальної захищеності не тільки членів добровільних народних дружин, але й рядових громадян різко знизили бажання свідомих громадян брати участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями;
  • бездіяльність матеріальних стимулів заохочення членів добровільних народних дружин та інших громадян (додаткові відпустки, плата за патрулювання, чергування, участь в рейдах тощо), які брали участь в охороні громадського порядку;
  • відсутність чітко визначених понять громадських об’єднань правоохоронної та правозахисної спрямованості, мети їх створення, завдань, чітко визначених принципів, форм і методів організації і діяльності, порядку їх матеріального забезпечення, підготовки та навчання членів громадських об’єднань;
  • невизначеність системи громадських об’єднань з охорони громадського порядку і державного кордону в масштабах країни в цілому, а також відсутність єдиного координаційного центру (про створення якого йшла та йде мова на всіх владних рівнях), який би надавав організаційну та методичну допомогу всім громадським формуванням;
  • припинення роботи громадських пунктів охорони громадського порядку.

Прийняття Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” знаменувало початок етапу відродження діяльності громадських формувань. [192, ст.338].

Так, до 2002року було надано роботу більш 2026 громадських пунктів охорони порядку, поновлено 1024 приміщення, які вони раніше займали і виділено нових 964 приміщення, відновлено роботу 1474 Рад громадських пунктів охорони порядку, діяльність 1835 добровільних народних дружин, 1065 загонів сприяння міліції, 1534 загонів самозахисту, 806 груп охорони громадського порядку та 558 інших громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості [56].

Але й після прийняття Закону діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону не набула очікуваного масового характеру, оскільки його норми містили положення, що в більшості мали загальний характер.

Саме життя підказувало необхідність координації діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. В травні 2004року в м.Києві за ініціативою та участю керівництва Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України відбулася Всеукраїнська нарада представників громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, на якій розглядався стан взаємодії органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України з громадськими формуваннями та розроблені, схвалені і рекомендовані до керівництва заходи щодо підвищення ролі громадських формувань у справі охорони громадського порядку та державного кордону, а також попередження і профілактики правопорушень.

На нараді було визнано, що на сьогодні є актуальним питання участі громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону у забезпеченні безпеки, захисті прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. На кінець 2004року в Україні діяло 19 087 таких громадських формувань, у яких нараховувалося 652 251 чоловік, за участю яких було розкрито 36506 злочинів та затримано за адміністративні правопорушення 162 826 осіб.

Таблиця 1

Про результати роботи громадських формувань за 2003рік

№ з/п

ГУМВС,УМВС

Кількість ГФ з ОГП

В них членів

Проведено

рейдів та інших заходів

За участю членів ГФ розкрито злочинів

Затримано осіб за адміністративні правопорушення

1.

АР Крим

231

24403

2669

2330

5247

2.

Вінницька

1235

26871

3006

994

3633

3.

Волинська

803

12842

3457

442

4845

4.

Дніпропетровська

487

33576

2224

1956

8509

5.

Донецька

512

54337

3364

1762

5582

6.

Житомирська

975

26104

2919

2419

3411

7.

Закарпатська

383

10682

1118

1214

1382

8.

Запорізька

363

13855

3139

2445

5103

9.

Ів-Франківська

724

14287

2452

253

2896

11

Київська

812

26387

1930

2296

3137

12

М. Київ

1

41532

9742

2091

45623

13

Кіровоградська

375

15120

2162

1080

4034

14

Луганська

366

30203

7998

3241

15558

14

Львівська

864

46748

2813

739

2175

15

Миколаївська

360

9070

1187

409

2294

16

Одеська

724

31959

2475

1914

3628

17

Полтавська

895

32646

4721

1143

5536

18

Рівненська

458

13713

1626

914

2163

19

М. Севастополь

75

5401

1022

681

2039

20

Сумська

1414

16611

12340

705

3817

21

Тернопільська

1131

19696

1492

362

2711

22

Харківська

2141

47142

7743

3215

11439

23

Херсонська

219

20092

1527

772

2737

24

Хмельницька

540

19628

2318

602

2366

25

Черкаська

664

17070

2519

1093

4128

26

Чернігівська

1038

19421

2292

980

2561

27

Чернівецька

928

15541

2147

342

2645

Всього:

18718

644937

92402

36394

157199

1.

Донецька зал.

32

473

224

28

264

2.

Львівська зал.

43

1355

257

5

859

3.

Одеська зал.

36

851

851

І 0

592

4.

Південна зал.

82

1136

598

15

1213

5.

П-Західна зал.

74

1064

76

24

1256

6.

Придніпровська зал.

102

2435

223

40

1443

В Україні:

19087

652251

94631

36506

162826

Станом на 1 квітня 2004року кількість громадських формувань та їх членів зменшилась, але це пояснюється більш якісним підходом щодо організації і створення громадських формувань та суворим відбором кандидатів у члени формувань.

За станом на квітень 2004року в Україні діяло більш як 18 500 громадських формувань, в яких нараховувалось 596 785 членів. Тільки за перший квартал було розкрито за участю членів громадських формувань 8724 злочини і затримано 39264 особи за адміністративні правопорушення.

Таблиця 2

Про результати роботи громадських формувань (станом на .04.2004)

№ з/п

ГУМВС,УМВС

Кількість ГФ зОГП

В них членів

Проведено рейдів та інших заходів

За участю членів ГФ розкрито злочинів

Затримано осіб за адміністративні правопорушення

1.

АР Крим

231

18044

719

562

1058

2.

Вінницька

935

22253

734

217

902

3.

Волинська

803

12842

710

67

691

4.

Дніпропетровська

487

33576

526

158

1326

5.

Донецька

512

54128

799

507

1094

6.

Житомирська

977

26772

682

448

803

7.

Закарпатська

383

17200

453

279

329

8.

Запорізька

317

10470

776

447

989

9.

Ів-Франківська

724

14268

953

89

849

11

Київська

791

25966

472

535

387

12

м. Київ

1

9852

1934

618

11810

13

Кіровоградська

375

15120

423

303

1312

14

Луганська

370

30256

2091

928

ЗОН

14

Львівська

870

46628

802

184

841

15

Миколаївська

294

7801

504

146

805

16

Одеська

727

32598

469

564

976

17

Полтавська

900

30280

531

278

1589

18

Рівненська

487

14258

480

242

402

19

м. Севастополь

77

5430

319

159

811

20

Сумська

1412

16563

1460

208

507

21

Тернопільська

1019

18357

426

94

722

22

Харківська

2148

46916

1572

736

2824

23

Херсонська

219

20092

352

166

772

24

Хмельницька

475

8214

785

267

823

25

Черкаська

664

17070

673

122

854

26

Чернігівська

1038

19418

214

267

372

27

Чернівецька

878

14721

278

96

341

Всього:

18114

589093

20137

8687

37200

1.

Донецька зал.

35

516

82

8

185

2.

Львівська зал.

45

1354

47

0

190

3.

Одеська зал.

36

851

221

0

253

4.

Південна зал.

108

1320

138

3

382

5.

П-Західна зал.

74

1166

23

14

202

6.

Придніпровська зал.

102

2485

112

12

852

В Україні:

18514

596785

20760

8724

39264

ДАСМ МВС України

З позитивного боку була відзначена організація роботи органів внутрішніх справ і взаємодії з громадськими формуваннями м.Ромни Сумськоїобл. „Громадський порядок”, м.Вишневого Київської обл. „Щит” та інших в забезпеченні охорони громадського порядку на території обслуговування.

Поряд з позитивними результатами зазначалося, що заходи, які вживаються територіальними органами внутрішніх справ та підрозділами Прикордонних військ України з метою покращення стану взаємодії міліції і прикордонників з громадськими формуваннями, виконання з цього приводу вимог Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” є ще недостатнім.

Причиною недостатності заходів є формальне ставлення окремих керівників органів внутрішніх справ, підрозділів Прикордонних військ України та місцевих органів самоврядування до виконання вимог вказаного закону, недооцінка ними важливості залучення громадськості до охорони громадського порядку і державного кордону на даному етапі розбудови незалежної, демократичної, правової держави.

Особливо наголошувалося на недостатньому рівні організації цієї роботи і використання можливостей громадськості в попередженні і припиненні правопорушень з боку керівників органів внутрішніх справ в м.Києві, Севастополі, Івано-Франківській, Житомирській, Донецькій та Сумській областях.

Разом із тим було визнано, що центрами організації та забезпечення належного громадського порядку в кожному населеному пункті, місті є і залишаються громадські пункти охорони порядку, яких всього в державі на той час налічувалося 7 649.

З позитивного боку була відмічена робота в напрямку створення, організації та діяльності громадських пунктів охорони громадського порядку в Донецькій, Кіровоградській та Сумській областях і визнано недостатньою у Вінницькій, Чернівецькій, Тернопільській та Рівненській областях.

Важливе значення для органів внутрішніх справ, підрозділів Прикордонних військ України і громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону має діяльність відділень і груп органів внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України у взаємодії з громадськими формуваннями, про що свідчать дані, вказані в таблиці 3.

На нараді зазначено також, що Міністерством внутрішніх справ і Державною прикордонною службою України на виконання вимог Указу Президента України від 15листопада 2001року № 1092/2001 „Про національні програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005роки” було вжито ряд організаційних та практичних заходів.

Так, колегія МВС України підготувала і затвердила План організаційних та практичних заходів (від 06.03.2002року № 1994/ВР) щодо вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з представниками Українського козацтва в питанні охорони громадського порядку.

На виконання зазначеного Плану було проведено зустрічі з керівниками козацьких формувань. Під час них обговорювалося широке коло питань, насамперед про шляхи співпраці у практичній реалізації Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва, Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, а також надавалася практична допомога в оформленні та веденні необхідної документації, підготовці та реєстрації типового статуту, забезпеченні козацьких формувань спеціальними засобами.

Спільно розроблялися плани раціонального розподілу сил з числа членів козацьких формувань для охорони громадського порядку на вулицях, у місцях масового відпочинку громадян, під час проведення культурно-масових, спортивних, видовищних заходів, державних та релігійних свят, а також при проведенні рейдів з метою виявлення і затримання осіб, які займаються браконьєрським виловом риби, збереження врожаю від розкрадання та інших злочинних посягань, охорони сільськогосподарського майна.

На сьогодні створено та працюють 149 козацьких об’єднань з охорони громадського порядкуз чисельністю 10тис. козаків.

Ми поділяємо думку КурилаВ.І. про те, що в охороні майна сільськогосподарських товаровиробників, особливо врожаю в полі в період дозрівання, значну роль може відігравати Українське козацтво, яке має відповідну організаційну структуру осередків. Проте для участі козацтва в такій охороні необхідно створити умови належного оформлення підприємницької діяльності з надання послуг з охорони власності. [94, с.49 - 50].

Інспекторами у роботі з населенням та громадськими формуваннями органів внутрішніх справ і підрозділів прикордонних військ проводиться всебічна перевірка кандидатів у члени козацьких формувань з охорони громадського порядку і державного кордону з метою недопущення до членства в цих формуваннях осіб, які порушують громадський порядок, які зарекомендували себе з негативного боку та перебувають на профілактичних обліках в ОВС.

Взаємодія працівників міліції і членів козацьких формувань також здійснюється шляхом спільного патрулювання зі співробітниками патрульно-постової служби міліції та дільничними інспекторами міліції на вулицях, в інших громадських місцях, і вони залучаються до участі в охороні громадського порядку під час проведення масових заходів і свят.

З органами внутрішніх справ найефективніше співпрацюють козацькі формування у Волинській, Сумській, Миколаївській, Донецькій та Запорізькій областях. У Сумській області козаки слобідського козацького полку згідно з укладеним договором про співпрацю спільно з прикордонниками беруть участь у проведенні рейдів і відпрацювань з метою виявлення порушників державного кордону та перекриття можливих шляхів руху нелегальних мігрантів.

На жаль, через відсутність у деяких областях чіткої системи організації та управління козацькими формуваннями, їх невизначене становище щодо належності до всеукраїнських козацьких організацій та конкретних напрямків діяльності, з повною ефективністю не можна залучати членів цих організацій до охорони правопорядку.

Ефективність діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону була б значно вищою, якби були усунуті наступні причини:

  • по-перше, формальне ставлення окремих керівників органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України та місцевих органів самоврядування до виконання Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, недооцінка ними важливості залучення населення до охорони правопорядку на даному етапі розбудови незалежної держави , що зменшує роль громадських формувань у справі реагування на негативні зміни в стані оперативної обстановки на місцях;
  • по-друге, незадовільний стан взаємодії органів внутрішніх справ із громадськими формуваннями у забезпеченні громадського порядку та профілактиці правопорушень;
  • по-третє, органи внутрішніх справ і підрозділи Прикордонних військ України не завжди вживають спільно з органами державної влади і місцевого самоврядування відповідні заходи щодо створення та відновлення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону на підприємствах, установах, організаціях, у закладах освіти, а також матеріально-технічного забезпечення їх діяльності;
  • по-четверте, наявність порушень посадовими особами державних органів, окремих підприємств, установ та організацій вимог Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” у частині добровільного волевиявлення особи щодо участі її в громадському формуванні правоохоронної та правозахисної спрямованості, оскільки відомі випадки, коли працівників примушували вступати у громадські формування, а також коли працівників вважали членами громадських формувань без їх відома;
  • по-п’яте, невиконання вимог керівництва МВС і ДПС України щодо доукомплектування штатів відділень (груп) взаємодії органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України з громадськими формуваннями і систематичне неподання статистичної інформації посадовими особами цих органів про стан взаємодії;

- по-шосте, об’єднання всіх козацьких формувань в єдине республіканське громадське формування „Українське козацтво”, що мало б велике організаційне та практичне значення для залучення всіх членів козацьких формувань до забезпечення охорони громадського порядку і державного кордону;

  • по-сьоме, для забезпечення організації навчання членів громадських формувань розробити і ввести в дію єдині програми з правової та спеціальної підготовки на базі органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби України.
  • по-восьме; органам місцевого самоврядування остаточно визначитися з місцем і роллю громадських формувань у виконанні місцевих програм у боротьбі зі злочинністю на 2007 – 2011роки, забезпечити матеріальну підтримку діяльності цих формувань, оскільки Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” (ч.4 ст.3) унеможливлює комерційну та іншу діяльність громадських формувань з метою отримання матеріального прибутку.
  • по-дев’яте, законодавчо визначити механізм матеріального стимулювання та забезпечення соціального захисту членів формування на випадок поранення, каліцтва або смерті під час виконання завдань з охорони громадського порядку і державного кордону.
  • по-десяте, чітко визначити на рівні Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби України заходи та засоби морального та матеріального заохочення найкращих членів формувань за визначні досягнення в справі охорони громадського порядку та державного кордону.

Вирішення вищевказаних і деяких інших питань значно поліпшило б ефективність діяльності громадських формувань щодо забезпечення належного громадського порядку і громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, посилило б їх вплив на стан оперативної обстановки.

3.2 Шляхи вдосконалення взаємодії міліції та Державної прикордонної служби та громадських формувань в охороні громадського порядку і державного кордону.

Починаючи з 90-хроків стан порядку у населених пунктах України почав ускладнюватися. Так, у 1993р. було зареєстровано 539299злочинів, що на12 відсотків більше, ніж у 1992 р. Число умисних вбивств за 1992рік досягло рекордної відмітки – 4008, майже на чверть виросла злочинність неповнолітніх [139, с.85]. Це пояснюється не тільки змінами у політичному житті держави, погіршенням соціального та матеріального положення громадян тощо, але й тим, що правоохоронні органи, в першу чергу міліція, стали неспроможні виконувати в потрібній мірі покладені на них обов’язки з охорони громадського порядку, запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисту життя та здоров’я громадян, власності, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань. Цьому негативному явищу в значній мірі також сприяло фактичне припинення діяльності добровільних народних дружин як основної форми участі громадськості в охороні порядку.

Статистичні дані свідчать, що у 1990році в Україні налічувалося 37 тисяч народних дружин, у складі яких було більше 1 мільйона 300 тисяч дружинників. Кожного дня на охорону правопорядку виходило в середньому 33 тисячі дружинників. За їх участю було розкрито 80 тисяч злочинів, транспортовано до міліції і штабів добровільних народних дружин 260 тисяч правопорушників.

За два роки (на початок 1993року) більшість добровільних дружин припинили свою діяльність, їх кількість знизилася до 15 тисяч, у лавах яких перебувало близько 360 тисяч дружинників, але й їх діяльність у більшості випадків була формальною, а показники діяльності різко знизилися. Так, на той час членами добровільних народних дружин самостійно чи за допомогою міліції за рік було викрито 4,5тис. злочинів, а доставлено в міліцію за різні правопорушення 101,4тис громадян [87, с.315].

Фактично процес розпаду громадських об’єднань правоохоронної та правозахисної спрямованості та зниження їх активності з охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями розпочався ще з 1988року. Так, наприклад, у лавах добровільних народних дружин в Україні у 1988році нараховувалося 2 мільйони 554 тисячі членів, у 1990р. – 1мільйон 300тисяч, а вже у 1991р. – 114,4тис. чоловік [226, с.40].

На зниження ефективності діяльності добровільних народних дружин суттєво вплинуло позбавлення членів добровільних народних дружин більшості способів заохочення, які були передбачені у Положенні про добровільні народні дружини з охорони громадського порядку в Українській РСР: оголошення подяки; нагородження Почесною грамотою; занесення до Книги пошани; занесення на Дошки пошани; нагородження подарунком чи грошовою премією, нагрудним знаком «Відмінний дружинник Української РСР»; надання додаткової оплачуваної відпустки терміном до 5-и днів; надання пільгового права на отримання житла; надання пільгової путівки до санаторію або до будинку відпочинку, а також подання про представлення до нагородження народних дружинників державними та відомчими нагородами за особисті заслуги у виконанні свого громадського обов’язку і виявленні при цьому мужності та героїзму [145, ст.38].

Проте і сьогодні, незважаючи на те, що Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачені деякі вище вказані види заохочення, заохочення членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону фактично обмежені подяками, цінними подарунками, та грошовими преміями (за умови наявності відповідних коштів). На початку 2005року ще мали місце нагородження відомчими відзнаками Міністерства внутрішніх справ України, а Київський міський голова відзначав найбільш активних членів Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону своїми відзнаками та вживав інших заохочувальних заходів. На жаль, зі зміною керівництва Міністерства внутрішніх справ України та керівництва мерією Києва цей процес зупинився, що також негативно вплинуло на ефективність діяльності членів Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

У вересні 1993р., згідно зі статистичними даними, в Україні діяло 9450 громадських формувань з охорони громадського порядку, які нараховували 195794 члени цих організацій [139, с.86], але статистичних даних загальних результатів їх роботи не було, оскільки наказом МВС України № 217 від 16квітня 1992р. було скасовано тимчасову звітність про наявність громадських формувань і результати їх роботи, які передбачалися наказом МВС УРСР 3372 від 27листопада 1990р. Крім цього, в 1992-1993рр. в МВС України, УМВС областей і окремих міськрайлінорганах були скорочені відділення, групи чи спеціально для цього виділені посади працівників міліції, які згідно зі своїми службовими обов’язками відповідали за взаємодію міліції з громадськими формуваннями у сфері охорони правопорядку і профілактики злочинності [139, с.88]

На початку 1994року більшість добровільних народних дружин та інших громадських формувань правоохоронної та правозахисної спрямованості припинили свою діяльність, а під їх назвою почали виникати певні громадські структури, які, згідно з їх статутом, зареєстрованим у встановленому порядку, повинні були займатися охороною громадського порядку, проте почали займатися виключно комерційною діяльністю. Замість охорони громадського порядку їх діяльність була спрямована на здійснення на договірній основі суто охоронної та детективної діяльності, а в деяких випадках навіть тільки підприємницькою діяльністю.

Слід зазначити, що після проголошення незалежності України законодавчі та підзаконні акти, які регламентували організацію та діяльність різних громадських формувань правоохоронної спрямованості, не скасовувалися. А оскільки кардинально змінилися соціально-політичні умови в нашому суспільстві, частина цих актів застаріла, інша – втратила чинність. Отже, більшість громадських формувань, які успішно діяли протягом 30років, опинилися у глибокому правовому вакуумі. Ситуація значно змінилася на краще з виходом Указу Президента України від 26червня 1999року «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку»[165, ст.1100].

Згідно з цим Указом місцевим органам самоврядування було запропоновано вжити заходів щодо відновлення роботи громадських пунктів охорони порядку, повернення їм приміщень або виділення необхідної кількості нових. Для координації роботи громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, трудових колективів, населення, профілактики правопорушень за місцем проживання громадян, а також з урахуванням регіональних особливостей згідно з Указом Президента необхідно було відновити роботу рад пунктів охорони громадського порядку. Відповідно до цього Указу Міністерством внутрішніх справ України, органами та підрозділами Державної прикордонної служби України на місцях розроблялися конкретні організаційні та практичні заходи, узгоджені з місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це, по-перше, підготовка нормативно-правової бази щодо відновлення рад громадськості при громадських пунктах охорони порядку та наповнення їх функціонування новим змістом. По-друге – визначення кола громадських формувань та органів громадської самодіяльності, можливості яких можуть бути використані органами внутрішніх справ у правоохоронній та правозахисній діяльності.

Після прийняття Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», виконуючи доручення Кабінету Міністрів України Міністерством внутрішніх справ, Державною прикордонною службою України розроблено Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який був затверджений Постановою Уряду від 20грудня 2000року №1872 [175, ст.352].

Наказом МВС України від 15березня 2001року № 197 було затверджено Інструкцію з організації роботи органів внутрішніх справ України у забезпеченні взаємодії з громадськими формуваннями з охорони громадського порядку, яка визначила основні напрямки спільної діяльності органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями [167, 13с.].

За даними звіту МВС перед українським народом «Десять років на варті правопорядку» в Україні станом на початок 2002року нараховувалось понад 500тис. членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону. Але наведені вище цифри щодо кількісного складу громадських формуваннях можна поставити під сумнів і зробити висновок, що їх кількість на той час була декларована.

У зв’язку з активізацією роботи щодо виконання Указу Президента «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» виникли завдання щодо правового навчання членів громадських формувань (ознайомлення з правами та обов’язками, основними нормативними актами, формами та методами їх діяльності) як першочергові, так і систематичні (спрямовані на розширення і поглиблення правових знань, придбання необхідних практичних навичок з урахуванням спеціалізації громадського формування). Безумовно, допомога громадським формуванням у цьому аспекті повинна полягати в організації проведення занять, забезпеченні необхідною юридичною літературою, наданні практичних консультацій, розробці зразків облікової та робочої документації. Цю роботу з громадськими формуваннями повинні насамперед організувати працівники підрозділів роботи з громадськими формуваннями спільно з керівниками органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби України, відповідальними за цю ділянку роботи.

Слушною у цьому напрямку є діяльність Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, яке, не чекаючи реалізації вимог вищевказаного Указу Президента, взяло на себе виконання завдань щодо правового навчання членів громадського формування. Дисертантом разом з іншими працівниками штабу міського громадського формування була розроблена пам’ятка члену громадського формування і направлена в усі структурні підрозділи формування.

У пам’ятці зазначені завдання та правові основи діяльності Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, обов’язки та права членів громадського формування, а також, що, на наш погляд, має важливе значення, дії членів громадського формування під час отримання інформації про підготовку до вчинення злочину або про вчинений злочин, про виникнення аварійної ситуації на автотранспорті чи пожежі, правила поведінки члена громадського формування в зоні надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф, а також при наданні першої медичної допомоги громадянам. До пам’ятки надаються зразки документів, що складаються членами громадського формування – рапорт і протокол про адміністративне правопорушення.

Перед зарахуванням до громадських формувань передбачено обов’язкову процедуру перевірки кандидатів у члени формування, яка здійснюється кадровими підрозділами органів внутрішніх справ України. Так, у ст.12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» зазначено, що «не можуть бути членами громадських формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, з яких судимість не знята або не погашена у встановленому законом порядку, раніше засуджені за умисні злочини тощо”.

У ч.1 ст.12 цього ж Закону зазначено, що члени громадських формувань повинні мати відповідні моральні та ділові якості, відповідний до встановлених вимог стан здоров’я [192].

Зацікавленість і стимулювання діяльності членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону повинна носити, крім морального, і матеріальний характер. Ст.18 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачає, що за активну участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону члени громадських формувань заохочуються органами внутрішніх справ, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом оголошення подяки або видачі цінного подарунку чи грошової винагороди. Проте Міністерство внутрішніх справ, його територіальні органи, Державна прикордонна служба України та її підрозділи, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування за недостатнього фінансового забезпечення неспроможні здійснювати заохочення членів громадських формувань. Таким чином, зміст ст. 18Закону має виключно декларативний характер [192].

У цій же статті Закону передбачено, що члени громадських формувань правоохоронного та правозахисного напрямку мають переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, прийняття на службу до цих правоохоронних органів. Це, дійсно, два дієвих заохочення, можливість отримання яких, за умови удосконалення і доопрацювання механізму вступу на навчання та прийняття на службу до органів і підрозділів системи Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України, може поповнити лави громадських формувань правоохоронної спрямованості дієвим резервом, тобто громадянами, які добровільно хочуть виконувати обов’язки правоохоронного характеру. Але, на жаль, механізм вступу до навчальних закладів та прийняття на службу до органів внутрішніх справ до цього часу не відпрацьовано.

З метою належного матеріального заохочення членів громадських формувань у статутах цих правоохоронних та правозахисних організацій необхідно передбачити більш вагомі та диференційовані винагороди за виконання покладених на них завдань. Необхідно визначити та встановити конкретні грошові суми за одну годину патрулювання, затримання правопорушника, надання інформації про вчинення чи підготовку до вчинення злочину, розшук злочинця чи викрадених речей тощо. Необхідно також обов’язково передбачити, з яких джерел буде здійснюватися таке фінансування. Доцільним є нормативно або на добровільній основі закріпити те, що витрати повинні відшкодовуватись підприємствами, організаціями та установами, як комерційного так і некомерційного характеру, на адміністративній та прилеглій території, на яких проходять маршрути патрулювання або ж члени громадських формувань на зазначених територіях виконують інші правоохоронні завдання. Більше того, необхідно на законодавчому рівні вирішити питання про надання податкових пільг підприємствам, організаціям і установам як комерційного так і некомерційного характеру, які мають певний стосунок до діяльності громадських формувань правоохоронного та правозахисного напрямків.

Для підвищення ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону необхідне чітке розмежування функцій громадських формувань та органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України. В Україні більшість науковців та практичних працівників цих правоохоронних органів наполягає на тому, що вагомі результати у справі боротьби з порушниками громадського порядку і державного кордону та зі злочинністю дасть значне збільшення штатів органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України. Проте на підставі результатів аналізу можна зробити висновок, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону можуть перебрати на себе (повністю чи частково) такі функції як патрулювання, проведення профілактично-виховних заходів, охорону об’єктів та інше, що дасть змогу звільнити значну кількість працівників органів внутрішніх справ та службовців підрозділів Державної прикордонної служби України для боротьби зі злочинністю та порушниками державного кордону та виконання інших важливих правоохоронних та правозахисних функцій.

Проте розмежування функцій громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України не повинне впливати на їх взаємодію у справі забезпечення правопорядку.

За радянських часів працівники органів внутрішніх справ брали участь у створенні добровільних народних дружин, надавали командирам і начальникам штабів дружин необхідні дані про стан правопорядку на території, в межах якої проводилася їх діяльність, розробляли рекомендації щодо організації боротьби з правопорушниками, навчали дружинників формам та методам цієї роботи, надавали допомогу в аналізі їх роботи, вивченні, узагальненні та розповсюдженні досвіду діяльності дружин. Важливе значення мали методичні посібники та інші матеріали правового характеру, в підготовці яких, крім працівників органів внутрішніх справ, брали участь представники прокуратури, органів юстиції, судді. Проте, в основному, народні дружини взаємодіяли в цій справі з органами внутрішніх справ і ця взаємодія представляла собою двосторонні узгоджені дії для досягнення єдиної мети – забезпечення охорони громадського порядку на певній території і зміцнення правопорядку в цілому.

Взаємодія народних дружин та органів внутрішніх справ досягалася головним чином шляхом:

  1. взаємного інформування;
  2. узгодженої організації роботи;
  3. здійснення спільних заходів з охорони громадського порядку та попередження правопорушень.

Згідно з такою формою зв’язку як взаємне інформування працівники органів внутрішніх справ надавали дружинникам відомості про найбільш характерні та небезпечні порушення правопорядку, про прикмети правопорушників, а також поради і рекомендації щодо застосування на практиці форм, засобів і методів охорони громадського порядку, попередження та припинення правопорушень.

Важливе значення для працівників органів внутрішніх справ мала інформація, що надходила від народних дружинників. Знаходячись постійно серед громадян, добре знаючи підлеглу територію, дружинники мали більше можливостей отримати достовірну інформацію, що могла допомогти попередити про наміри скоєння правопорушень, в т.ч. і злочинів, а також встановити та затримати осіб, винних у цьому.

Взаємне узгодження організації діяльності органів внутрішніх справ і народних дружин досягалося на підставі їх загальних планів, розробкою спільних заходів з метою забезпечення охорони громадського порядку і попередження правопорушень, забезпечення дисципліни і організованості під час проведення громадсько-політичних, культурно-масових, спортивно-видовищних заходів, для попередження шкоди під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Позитивне значення для забезпечення охорони громадського порядку мала розроблена і введена в дію (особливо в великих і середніх населених пунктах) єдина дислокація патрульно-постових нарядів органів внутрішніх справ і дружинників, що дозволяло сконцентровувати сили, які залучалися до охорони громадського порядку, забезпечити найбільш раціональне й ефективне їх розміщення та використання, єдине керівництво ними.

Взаємодія органів внутрішніх справ та народних дружин найбільше була відчутна при проведенні спільних заходів. Формами такої взаємодії були спільні патрулювання нарядів міліції та народних дружинників, спільні рейди. Також дружинники, за узгодженням зі штабом народної дружини, разом із працівниками кримінального розшуку, державної автомобільної інспекції та інших підрозділів органів внутрішніх справ брали участь у попередженні та викритті злочинів, огляді та охороні місця події злочину, відшукуванні та фіксації слідів і засобів скоєння злочину, розшуку осіб, підозрюваних або винних у скоєні злочину, очевидців та інших свідків, потерпілих тощо.

На жаль, майже всі форми взаємодії громадських формувань та органів внутрішніх справ, що були напрацьовані під час багаторічної діяльності народних дружин в СРСР, не діють сьогодні. На нашу думку, відродження та впровадження в життя вищевказаних форм зв’язку органів внутрішніх справ та громадських формувань значно підвищить ефективність діяльності громадських формувань, зробить вагомішим їх внесок у справу охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби з правопорушеннями.

Крім того, нечіткість деяких положень Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» вимагає їх правового визначення.

Зокрема, це відсутність законодавчого визначення поняття громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби з правопорушеннями, відсутність визначення конкретних форм участі громадян і громадських формувань у правоохоронній діяльності, взаємодії органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України та громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби з правопорушеннями.

На погляд дисертанта, основними причинами зниження ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є:

  1. До прийняття Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» громадські формування правоохоронної та правозахисної спрямованості не мали єдиної нормативної бази, тому статути, положення та інші нормативні акти, що регулювали порядок їх створення та діяльності, могли приймати всі суб’єкти державного управління, закінчуючи селищною та сільською радами, що не сприяло єдиному розумінню засад, мети, завдань, прав, обов’язків, форм та методів діяльності громадських формувань. Хоча, треба зауважити, що і з прийняттям відповідного Закону, багато питань залишилися невирішеними у законодавчому порядку: про умови та порядок страхування членів формування, їх соціальний захист, фінансування діяльності структурних підрозділів обласних та районних громадських формувань, визначення порядку придбання, зберігання спеціальних засобів несмертельної дії членами формування, а також механізм їх правової та спеціальної підготовки. Також конкретно не визначений порядок виділення приміщень для штабів громадських формувань та їх структурних підрозділів, необхідного обладнання, майна та засобів зв’язку.
  2. Соціально-політичні зміни, що відбулися в Україні після проголошення незалежності, вплинули і на діяльність добровільних народних дружин. Падіння рівня виробництва, банкрутство значної кількості підприємств, установ, організацій, на яких було покладено фінансування діяльності добровільних народних дружин [145, ст.38], призвело до значного зниження рівня фінансування або певного його припинення; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування не приділяють належної уваги матеріально-технічному забезпеченню діяльності обласних, міських, районних штабів, а в деяких випадках навіть відмовляються здійснювати фінансування. Наприклад, Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону, штаб якого вже тривалий час судиться з Київською міською держадміністрацією щодо орендованого штабом приміщення, яке міська адміністрація намагається відібрати після проведення в ньому сучасного ремонту та придбання відповідного устаткування.
  3. Однією з причин зниження ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є недостатність фінансового забезпечення організаційних і практичних заходів, що проводять місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, як це, наприклад, передбачено Програмою зміцнення законності, посилення боротьби зі злочинністю у м.Києві на 2007 – 2011роки.
  4. Відповідно до Указу Президента від 19.07.2005р. №1119/2005 “Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидію злочинності” слід обов’язково ввести до штатів державних адміністрацій посади інструкторів з питань роботи з громадськими формуваннями та посади керівників районних штабів, штабів мікрорайонів, спеціалізованих загонів та визначити джерела та розміри їх фінансування.
  5. Слід активно розвивати і розширювати ініціативу органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України щодо відновлення діяльності та створення нових громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.
  6. Враховуючи низьку правову підготовку та майже відсутню спеціальну підготовку, створити при кожному обласному, Київському і Севастопольському міських штабах громадських формувань навчальні центри для систематичного навчання членів громадського формування з правової та спеціальної підготовки. Рішення про створення такого навчального центру, наприклад, було прийняте на ІХ конференції Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, яка відбулася в м.Києві 26квітня 2007року.
  7. Результати дослідження, зробленого дисертантом, переконливо свідчать про те, що задекларовані статтею17 Закону України [192] правові гарантії і соціальний захист членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону практично не діють, оскільки переважна більшість членів громадських формувань не сподівається на захист їх життя, здоров’я, честі, гідності, майна від злочинних намірів та інших протиправних дій з боку прокуратури, а тим паче міліції та суду. Також дисертантом не виявлено жодного випадку відшкодування у разі каліцтва або інвалідності членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону у зв’язку з відсутністю механізму (умов та порядку) страхування членів громадських формувань, хоча відповідне доручення було надано Кабінету Міністрів України і встановлено місячний термін для виконання після набуття чинності цього Закону.
  8. Не зважаючи на рішення Всеукраїнської наради представників громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, яким передбачалося створення Всеукраїнського штабу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як єдиного координаційного та методологічного центру, що регулював би діяльність усіх громадських формувань в Україні та надавав би цій діяльності системність, цей пункт рішення до сьогодні, на жаль, не виконаний.
  9. І останнє: незважаючи на суттєве збільшення кількості членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, більшість з них складають громадяни передпенсійного та пенсійного віку. Виправити це положення можливо тільки шляхом визначення та залучення молоді, створення молодіжних, студентських, робітничих громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та їх спеціалізованих загонів.

Треба зазначити, що для підвищення ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону беззаперечне значення має використання і вже напрацьованих (але забутих) та нових вітчизняних форм участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності, взаємодія з органами внутрішніх справ та підрозділами Державної прикордонної служби України, надання ними дієвої допомоги громадським формуванням тощо для забезпечення належної охорони громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, органам внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України та іншим органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. [192, ст.1]


3.2.1 Зарубіжний досвід участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності та його адаптація в Україні.

Аналіз та узагальнення досвіду участі громадян зарубіжних країн в правоохоронній та правозахисній діяльності дає можливість врахувати і запровадити все позитивне в діяльність громадських формувань в Україні з метою подальшого підвищення ефективності діяльності цих формувань у справі охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями.

Довгий час існувала думка, що наявність великої кількості міліційних та інших правоохоронних органів, які покликані охороняти громадський порядок і вести боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями, значна кількість співробітників цих правоохоронних органів є надійною гарантією у справі забезпечення належного громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі з правопорушеннями. Але багаторічна практика довела хибність такої мотивації, тому що дане положення не принесло очікуваного результату у даній сфері суспільного та державного життя.

Надія на оперативність міліції та інших правоохоронних органів, що забезпечують громадський порядок і борються з правопорушеннями, виявилась значно перебільшеною, що призвело до відродження громадських інститутів протидії порушникам громадського порядку та злочинцям.

Не є випадковим, що у більшості країн світу наголос у правоохоронній та правозахисній діяльності органів державного управління ставиться перш за все на попередженні та профілактиці злочинів та інших правопорушень за допомогою громадськості. Практика показала, що значно легше і дешевше як для держави, так і для платників податків витрачати зусилля та кошти на попередження злочинів та інших правопорушень, ніж на їх розкриття [65, с.215].

Перша у світі модель поліційної діяльності, заснованої на підтримці та участі громадськості, була запроваджена у Великобританії у 1829році Робертом Пілом. Тоді вперше з’явилися люди, на думку яких поліційна автономія – це утопія, і що навіть найбільш реактивна стратегія (тобто стратегія, яка передбачає тільки реагування на інформацію про вже скоєний злочин) поліційної діяльності не може існувати у вакуумі. На підставі цієї тези, що відображала актуальність та необхідність співпраці поліції та населення і була створена так звана „нова поліція” [19, с.7].

На думку С.М.Калюжного співпраця поліції та населення може бути зведена до двох загальних форм – консультація і безпосередньо співпраця [65, с.67].

Консультативний механізм полягає в тому, що поліція разом із населенням визначає проблеми, що мають місце на території її обслуговування. На Заході вважається , що кожен поліційний орган, якому не вдасться запровадити в практичну діяльність ефективний та міцний консультативний механізм для обговорення з громадськістю поліційної діяльності, не зможе діяти ефективно, тому що така діяльність потребує широкої підтримки громадськості.

Консультативний процес допомагає поліції встановлювати коротко- та довгострокові завдання для вирішення проблем боротьби зі злочинністю, приділяти увагу тим правопорушенням, які найбільше турбують населення [23, с.7].

Безпосередньо співпраця між поліцією і громадянами полягає в тому, що між ними встановлюються такі взаємовідносини, за яких вони разом вирішують проблеми злочинності та інших правопорушень за місцем проживання громадян, забезпечуючи тим самим вирішення завдань правоохоронної та правозахисної спрямованості.[200, с.79]

У порівнянні з Україною, діяльність поліції зарубіжних країн побудована на детальній регламентації взаємостосунків поліції та громадян, що й закріплено в діючому законодавстві. На жаль, в Україні, як свідчить практика, досі існує цілий ряд неврегульованих законодавством аспектів взаємодії міліції та громадськості.

Автор пропонує розглянути найбільш поширені форми правоохоронної та правозахисної діяльності громадськості зарубіжних країн та її взаємодію з поліційними та іншими правоохоронними органами.

Потрібно визначити, що в поліції багатьох країн давно функціонують спеціальні структурні ланки, співробітники яких займаються тільки роботою серед населення. Взаємодія поліції і громадян здійснюється у всіляких громадських радах і комітетах, до складу яких входять представники профспілкових, релігійних та інших громадських організацій. Безумовно, не всі ці громадські формування витримують випробування часом, але поряд із цим, зарубіжна практика знає багато життєво стійких форм участі населення в роботі правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Загальновідомо, що у Японії дуже низький рівень злочинності. І, на думку фахівців, в першу чергу це пов’язано з умілим співробітництвом органів правопорядку з громадськістю. При всіх поліційних ділянках та префектурах функціонують відділення та об’єднання Асоціації попередження злочинності. Членами Асоціацій можуть бути всі громадяни, що бажають допомагати правоохоронцям у вільний від роботи час. Їх обов’язок – повідомляти в поліцію про всі вчинені злочини та патрулювати вулиці ввечері та вночі в складі „загонів спостереження”. До Асоціації входять не тільки пересічні громадяни, а й об’єднання осіб за професією, які частіше за інших стають жертвами злочинців (водії громадського транспорту, листоноші, банківські службовці, працівники торгівельних підприємств та інші).

Всі члени дуже активно працюють в Асоціації і навіть вносять, до того ж, немалі кошти на її розвиток. Асоціація утворила так звані „пункти контакту”, де громадянин практично в будь-який час може отримати дієву допомогу або необхідну консультацію. В усіх пунктах, які є в кожному японському місті, ведуть спостереження за районом обслуговування. В пункти контакту звертаються оперативні працівники поліції та інших правоохоронних органів за отриманням інформації про місцевих мешканців у випадку скоєння злочину.

Значний інтерес становить і сама діяльність японських поліціянтів по організації громадян для спільного протистояння злочинності. Коли наприкінці 80-х років в Японії особливу тривогу стало викликати зростання так званих „сліпих місць” у містах – тобто кварталів або районів, що перебували під контролем організованих злочинних угрупувань і де населення побоювалось надавати інформацію поліції, то працівники поліції надали необхідну допомогу у створенні в цих криміногенних місцях громад безпеки. Завдяки цьому між громадськістю і поліцією встановилися тісні контакти, засновані на довір’ї і як наслідок мало місце різке зниження рівня злочинності. На сьогоднішній день у Токіо, наприклад, вчиняється лише одне вбивство на місяць, одне зґвалтування за 12 днів і лише 4 пограбування в тиждень [13, с.114-115].

Значне місце у залученні громадськості до проблем протидії злочинності та іншим правопорушенням відіграють загальнонаціональні кампанії з попередження злочинів, які, починаючи з 1977року, щорічно проводяться в Японії. Під час цих кампаній громадянам надається можливість визначитися, чи бажають вони брати участь у боротьбі зі злочинністю і в якій формі.

Більше 20років тому в Сполучених Штатах Америки почали створюватися групи добровольців у боротьбі зі злочинністю, які зараз діють на території всієї країни. Залучення до групи добровольців з числа населення особливо ефективно практикується в поліційному управлінні міста Панама-Сіті (штат Флорида). Після відповідних перевірок рівня спеціальних знань та проходження спеціальної підготовки громадяни отримують практично ті ж права, що й штатні поліціянти. До обов’язків членів добровільних груп входить патрулювання вулиць після закінчення роботи або навчання. У місті Колорадо-Спрінкс (штат Колорадо) поліція залучає добровільних помічників з числа громадян згідно з їх фахом для правових, соціологічних, психологічних консультацій, ведення бухгалтерського обліку та статистичної обробки деяких матеріалів у поліційних відділах. В останній час американська поліція також стала широко взаємодіяти для боротьби зі злочинністю з листоношами, які зі своїх маршрутів надсилають по телефону чи пейджеру інформацію в поліцію про скоєні злочини та всіх сумнівних суб’єктів.

Нині однією з найбільш поширених форм участі громадян США у заходах проти криміналітету є патрулі так званого „безпечного житлового кварталу”. Члени цих патрулів наглядають за обстановкою на території кварталу, перевіряють безпеку житлових помешкань і за необхідності повідомляють у найближчу поліційну ділянку про появу підозрілих осіб або про скоєний злочин. Як правило, члени таких патрулів озброєні і мають сучасні засоби зв’язку.

Значної уваги заслуговує вивчення практики створення у США, Великобританії, Франції, Німеччині тощо різноманітних програм: “Зупини злочинця”, “Сусідська взаємодопомога” та інших.

Громадська організація “Зупини злочинця” визнана в цих країнах загальнонаціональною. Вона забезпечує:

  • допомогу поліції в боротьбі зі злочинністю через профілактику злочинності, розкриття злочинів, надання інформації про підготовку або скоєння злочину, надання інформації про осіб, які вчинили злочини, але не затримані поліцією, сприяння у розшуку злочинців, які приховуються від слідства і суду, встановлення невідомих епізодів злочину, його співучасників та інших причетних осіб;
  • особисту безпеку громадян, і відповідно – покращання умов життя цілого району;
  • допомогу в подоланні у громадян відчуття апатії, страху перед розплатою з боку злочинців, небажання залучення до кримінального судового розгляду;
  • індивідуальну та загальну превенцію злочинності, в кожному регіоні організація має свій офіс, розташований у приміщенні місцевої поліції. У цьому офісі приймаються дзвінки за загальнонаціональним номером, які після спеціальної обробки (кожному дзвінку присвоюється код) передаються у відповідні підрозділи поліції для відповідного реагування.

Правоохоронне об’єднання “Сусідська взаємодопомога” – це найвідоміший та найефективніший приклад співпраці населення та поліції у боротьбі зі злочинністю та підвищенні рівня безпеки громадян у районі їх проживання. Наприклад, на сьогодні у Великобританії існує понад 155тис. осередків діяльності організацій сусідської взаємодопомоги та понад 10млн. людей отримують безпосередню користь від її існування. Зазначене громадське об’єднання є найбільш поширеним у цій країні [105, с.80-87].

Значної уваги заслуговує вивчення практики створення в США різноманітних програм надання поліцією матеріальної допомоги населенню. Ці програми направлені на отримання точної інформації. Анонімність інформатора гарантується кодовим номером, який установлюється комп’ютером за анонімним телефонним дзвінком. При цьому особа, що надає інформацію, не контактує з поліцією навіть після отримання нею грошей у банку, що, до речі, також здійснюється за кодовим номером.

Населення постійно інформується про криміногенну ситуацію в країні через посередництво газет, журналів, телебачення та інші засоби масової інформації. При цьому скоєні злочини не закриті завісою “Секретність”, що часто трапляється в нашій країні навіть стосовно дрібних злочинів. У рубриках майже всіх газет США – інформація про осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, та про винагороду за їх затримання. Гроші для таких цілей надходять від приватних осіб, релігійних або фінансових структур, установ, підприємств та різного роду організацій. Тому зрозуміло, що поліціанти позитивно ставляться до таких програм, оскільки вони надають можливість у певній мірі залучати населення до боротьби зі злочинністю, і, в той же час, контролювати участь населення у такій дуже важливій для суспільства діяльності.

Заслуговує на особливу увагу досвід США, Англії, Швеції, Японії в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями неповнолітніх, ця проблема дуже гостро стоїть і в Україні у зв’язку з різким ростом рівня злочинності цієї категорії громадян. У вищевказаних країнах при школах дна громадських засадах створені комітети зв’язку школи з поліцією, у яких працюють батьки, вчителі, старшокласники, що займаються попередженням правопорушень серед неповнолітніх. Тісний контакт з поліцією входить до обов’язків голови комітету, яким, в більшості випадків, обирається директор школи. А в Англії навіть створена об’єднана робоча група асоціації начальників поліції і товариства працівників освіти зв’язку між поліцією та школами.

Сьогодні за кордоном все більше і більше розповсюджуються підліткові та юнацькі клуби поліції. Вартові правопорядку організовують у них гуртки з зацікавленості, проводять спортивні та розважальні заходи, вечорниці, зустрічі з батьками, бесіди на правову тематику, практикують виїзди в спеціальні табори праці та відпочинку. Цікаво, що створення таких таборів було в свій час рекомендовано на одній із сесій конгресу ООН у попередженні злочинності. Ці клуби зараз активно функціонують в ФРГ, Австралії, Канаді, Нідерландах, Франції, Англії та в деяких інших країнах [136, с.6-7].

Крім Японії, система впливу громадськості на зменшення рівня злочинності ефективна й в інших країнах Азії. Наприклад, у Китайській Народній Республіці. Основою системи впливу на злочинність у КНР є суспільно-політична структура китайського суспільства, заснована на соціально-економічній рівності, загальній зайнятості та матеріальній забезпеченості. Могутній пропагандистський апарат дозволяє залучати широкі маси до вирішення загальнонаціональних проблем, до числа яких з кінця 80-хроків почали зараховувати і боротьбу зі злочинністю. Коли у розвитку кримінальних процесів почали виокремлюватися тривожні тенденції, у цій країні розгорнулася загальнодержавна кампанія боротьби зі злочинністю, з’явилися нові форми участі громадськості в боротьбі зі злочинністю, збільшився їх кількісний склад. Необхідно також зазначити, що практика загальнонаціональних кампаній далеко не завжди може бути негативною, оскільки дозволяє залучати практично всю націю до вирішення важливих проблем, інтегрувати діяльність різних державних і громадських органів, сконцентрувати національні зусилля на вирішенні найактуальніших проблем. Китайська практика широкомасштабних кампаній (притому, що вона формально зазнає критики) була взята до уваги багатьма країнами світу (до їх числа можна зарахуватиСША, Японію та ін.) [241, с.12)].

На нашу думку, у справі організації участі громадян в охороні громадського порядку доцільно використовувати позитивний досвід наших найближчих сусідів – росіян та білорусів.

Важливість забезпечення безпеки мешканців Москви, реалізація законного права громадян у захисті від протиправних посягань, з однієї сторони, відсутність на федеральному рівні законодавчої бази, яка регулює порядок участі та сприяння правоохоронним органам у забезпеченні правопорядку, з іншої, обумовили необхідність створення такої нормативно-правової бази на рівні законодавства Москви.

Почалося формування нормативної бази російської столиці зі створення власної системи громадської безпеки. Одним із найважливіших принципів тієї роботи став принцип взаємодії з суспільством, що передбачає опору на активних, грамотних та законослухняних громадян, ладних сприяти правоохоронним органам.

Діяльність народної дружини в Москві була відроджена Постановою Уряду Москви від 9 березня 1993року № 207 “Про Московську міську народну дружину”, яка з 1січня 1993року набула статусу юридичної особи і утримується на кошти бюджетаміста [125, ст.207].

Першим кроком регламентації участі мешканців Москви у забезпеченні правопорядку в місті на законодавчому рівні було прийняття Московською міською думою ЗаконамістаМоскви від 28березня 2001року№ 9 “Про участь мешканців містаМоскви в охороні громадського порядку”. Цей закон визначив правові основи, принципи та форми добровільної участі мешканців Москви в охороні громадського порядку, сприяння органам внутрішніх справ. Вони мають право брати участь в охороні громадського порядку і сприяти правоохоронним органам як індивідуально, так і в складі громадських об’єднань. Крім того, вони мають право брати участь в діяльності громадських пунктів охорони порядку і працювати у складі Московської міської народної дружини.

У відповідності з цим Законом, мешканцям Москви, що беруть участь в охороні громадського порядку гарантується реальний соціальний захист. Для заохочення мешканців, що беруть активну участь в охороні громадського порядку, органи державної влади Москви, органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень можуть застосовувати різноманітні форми морального та матеріального стимулювання [121, ст.9].

Закон міста Москви від 26червня 2002року № 36 “Про Московську міську народну дружину” закріпив правові основи діяльності цього державно-громадського об’єднання, визначив його організаційну структуру та систему управління, обов’язки, права та відповідальність членів народної оборони, а також гарантії їх правового та соціального захисту [126, ст.36].

Московська міська народна дружина створена для допомоги органам державної влади та правоохоронним органам. У її лавах – понад 15тис. мешканців Москви, які щорічно здійснюють більше, ніж 700тис. виходів на чергування, беруть участь у попередженні та припиненні тисяч правопорушень. Під керівництвом Московського міського штабу народної дружини громадяни-добровольці сприяють правоохоронним органам у діяльності з забезпечення громадського порядку, а також беруть участь у заходах із забезпечення безпеки населення під час проведення масових міських заходів. Крім того, на членів народних дружин покладене завдання з розповсюдження правових знань, роз’яснення населенню та гостям міста норм поведінки в громадських місцях.

Постановою Уряду Москви від 18лютого 2003року № 88 – ПП “Про комплексну міську цільову програму боротьби зі злочинністю в містіМосква на 2003 – 2005роки та її підпрограмі “Безпека москвичів” було поставлене завдання про підвищення ролі і статусу громадських формувань: рад громадських пунктів охорони порядку, рад ветеранів, народних дружин, позаштатних співробітників міліції, організація їх взаємодії з органами місцевого самоврядування та органами внутрішніх справ. З метою підвищення ефективності роботи громадських пунктів охорони порядку в підпрограму “Безпека москвичів” був введений комплекс заходів зі зміцнення матеріально-технічної бази пунктів охорони порядку, регламентації їх роботи з доукомплектування чисельності дільничних уповноважених, стимулюванню їх діяльності [123, ст.88].

Закон містаМоскви від 10грудня 2003року № 77 “Про громадські пункти охорони порядку в містіМоскві” визначив новий підхід в організації та діяльності громадських пунктів охорони порядку, перш за все їх правовий статус [127, ст.77].

Згідно з положеннями цього Закону, громадські пункти охорони порядку (ГПОП) – це державно-громадські об’єднання, створені за рішенням органів виконавчої влади містаМоскви. Законом визначені основні завдання, порядок діяльності ГПОП та їх рад.

У теперішній час у Москві діє 765 громадських пунктів охорони громадського порядку.

Основні напрямки, у яких громадські пункти охорони порядку повинні сприяти органам державної влади:

  • забезпечення охорони громадського порядку, особиста безпека громадян, охорона їх власності;
  • профілактика безпритульності та бездоглядності неповнолітніх, здійснення контролю за їх поведінкою в громадських місцях, організація культурного дозвілля неповнолітніх за місцем проживання;
  • дотримання порядку використання, утримання, експлуатації житлових будинків, а також прибудинкових територій;
  • забезпечення пожежної безпеки житлових будинків та інших об’єктів, розташованих у житлових зонах;
  • організація дорожнього руху в житлових зонах, а також утримання гаражних будівель та автостоянок;
  • дотримання правил благоустрою, охорони об’єктів благоустрою та зелених насаджень у житлових зонах;
  • контроль за використанням земель;
  • забезпечення санітарного стану території;
  • організація утримання тварин.

Практика діяльності громадських об’єднань свідчить про те, що в їх складі працюють громадяни, які займають активну громадянську позицію. До того ж, багато з них – у минулому співробітники правоохоронних органів, чий досвід, знання та кваліфікація дозволяють якісно та продуктивно налагодити взаємодію громадських формувань з охорони громадського порядку, міліцією та іншими правоохоронними органами, знайти спільну мову з мешканцями міста, чітко узгоджувати питання з представниками громадських організацій та органами місцевого самоврядування.

Проведений аналіз участі громадськості Російської Федерації в охороні громадського порядку, обмежений містомМосквою, обумовлений тим, що в РФ недостатньо регламентована ця діяльність на федеральному рівні: відсутній федеральний Закон “Про участь громадян Російської федерації в забезпеченні правопорядку” (хоча проекти Закону неодноразово розглядалися Державною Думою і Радою Федерації РФ) та інші нормативно-правові акти вищих органів державної влади Російської Федерації, що врегульовували б діяльність громадськості у справі охорони громадського порядку.

На нашу думку, на увагу також заслуговує позитивний досвід Республіки Білорусь у справі організації та діяльності громадськості в охороні громадського порядку.

Рада Міністрів Республіки Білорусь 17жовтня 2003року прийняла Постанову “Про затвердження Зразкового про добровільну дружину та Типового положення про порядок оформлення та діяльності позаштатних співробітників правоохоронних органів, органів та підрозділів з надзвичайних ситуацій, прикордонних військ Республіки Білорусь”, яка була опубліковано 12листопада 2003року [133, ст.124].

Зразкове положення було розроблене у відповідності до закону Республіки Білорусь від 26червня 2003року “Про участь громадян в охороні правопорядку ” [134, ст.74].

Зразкове положення встановлює порядок створення та діяльності добровільних дружин в Республіці Білорусь, окрім добровільних пожежних дружин, які утворюються у порядку, встановленому законодавством про пожежну безпеку.

Добровільна дружина створюється за територіально-виробничим принципом за рішенням органу місцевого управління для участі в охороні правопорядку на території міста, району, району в місті, селища міського типу, сільради або за рішенням органа управління іншої юридичної особи для участі в охороні правопорядку на цих територіях.

Правоохоронні органи, органи та підрозділи з надзвичайних ситуацій, прикордонні війська Республіки Білорусь взаємодіють з добровільними дружинами шляхом надання допомоги у навчанні формам та методам участі в охороні правопорядку.

У відповідності з основним завданням функціями добровільної дружини є участь:

- в охороні громадського порядку, життя і здоров’я громадян та їх власності;

- у забезпеченні безпеки дорожнього руху;

- в охороні громадського порядку у випадках виникнення надзвичайних ситуацій;

- у забезпеченні пожежної безпеки, охороні навколишнього середовища;

- у навчанні громадян основам безпечної поведінки в громадських місцях і забезпечення безпеки помешкання;

- у заходах з охорони та захисту Державного кордону Республіки Білорусь.

На вулицях та інших населених пунктів не тільки ввечері, але й протягом усього дня здійснюється патрулювання нарядами дружинників, до складу багатьох з яких входить і співробітник міліції. Кожен дружинник має нагрудний знак встановленого зразка, що підтверджує його правовий статус.

Результати аналізу нормативної бази Республіки Білорусь та особисті спостереження надають дисертанту можливість зробити висновок що в РБ політика законодавчої та виконавчої влади в питанні забезпечення охорони громадського порядку та залучення до цієї справи громадян країни засновується на інтересах людей, інтересах суспільства і має загальнодержавний характер.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що незалежно від державних, суспільно-політичних та національних особливостей у різних країнах створюються різні форми участі населення в охороні громадського порядку, які дають позитивний результат у справі боротьби з правопорушеннями та злочинністю. І було б дуже корисним в Україні аналізувати, узагальнювати та запроваджувати кращий закордонний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, що надало б змоги ефективніше залучати громадян до правоохоронної та правозахисної діяльності, розширювати та укріплювати взаємодію між органами внутрішніх справ, підрозділами Державної прикордонної служби України та населенням, створювати і вводити в дію вдосконалений організаційно-правовий механізм залучення громадян до охорони громадського порядку і державного кордону, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями.


Висновок до розділу 3

До прийняття Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» громадські формування правоохоронної та правозахисної спрямованості не мали єдиної нормативної бази, тому статути, положення та інші нормативні акти, що регулювали порядок їх створення і діяльності, могли приймати всі суб'єкти державного управління, закінчуючи селищною та сільською радами, що не сприяло єдиному розумінню їх засад, мети, завдань, прав, обов'язків, форм та методів роботи громадських формувань. Хоча, треба зауважити, що навіть з прийняттям Закону, багато питань залишилися не вирішеними у законодавчому порядку: про умови та порядок страхування членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, їх соціальний захист, фінансування діяльності структурних підрозділів обласних та рівних їм громадських формувань, визначення порядку придбання, зберігання членами формування спеціальних засобів оборони та самозахисту, а також відсутність єдиної програми та системи навчання членів громадських формувань з правової та спеціальної підготовки. Також конкретно не визначений порядок виділення приміщень для штабів громадських формувань та їх структурних підрозділів, необхідного обладнання, майна, транспорту та засобів зв'язку.

Ефективність діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону була б значно вищою, якби були усунені наступні причини:

- соціально-політичні зміни, що відбулися в Україні після проголошення незалежності, вплинули також на діяльність громадських об’єднань правоохоронної та правозахисної спрямованості. Спад рівня виробництва, банкрутство значної кількості підприємств, установ, організацій, на яких було покладено фінансування діяльності добровільних народних дружин [142, ст.38], призвело до зниження рівня фінансування або його припинення; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування не звертають належної уваги на матеріально-технічне забезпечення діяльності обласних, міських, районних штабів, а в деяких випадках навіть відмовляються здійснювати фінансування.

  • формальне ставлення окремих керівників органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України та місцевих органів самоврядування та місцевих державних адміністрацій до виконання Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку державного кордону", недооцінка ними важливості залучення населення до охорони правопорядку на даному етапі розбудови незалежної держави знижує роль громадських формувань у справі реагування на негативні зміни в стані оперативної ситуації;
  • також причиною зниження ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є недостатність організаційних і практичних заходів, що проводять місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, як це, наприклад, передбачено Програмою зміцнення законності, посилення боротьби зі злочинністю у м.Києві на 2007 – 2011роки.
  • органи внутрішніх справ і підрозділи Прикордонних військ України не завжди спільно з органами державної влади та місцевого самоврядування вживають відповідних заходів для створення та відновлення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону на підприємствах, установах, організаціях, у закладах освіти, а також за їх матеріально-технічним забезпеченням;
  • наявність порушень посадовими особами окремих підприємств, установ та організацій вимог Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" в частині добровільного волевиявлення особи щодо участі її в громадському формуванні правоохоронної та правозахисної спрямованості, оскільки відомі випадки, коли працівників примушували вступати до громадських формувань, а також, коли працівників вважали членами громадських формувань без їх відома;

- враховуючи низьку правову підготовку та майже відсутню спеціальну підготовку, створити при кожному обласному, Київському і Севастопольському міських громадських формуваннях навчальний центр для систематичного навчання членів громадського формування з правової та спеціальної підготовки.

- для забезпечення організації навчання членів громадських формувань розробити та ввести в дію єдині програми з правової та спеціальної підготовки на базі органів внутрішніх справ та підрозділів Державної прикордонної служби України.

Вирішення вищевказаних і деяких інших питань значно поліпшило б роботу громадських формувань щодо забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, посилило б їх вплив на стан оперативної ситуації:

  • об'єднання всіх козацьких формувань у єдине республіканське громадське формування „Українське козацтво", що мало би велике організаційне та практичне значення для залученнявсіх членів цього формування у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону;
  • не зважаючи на рішення Всеукраїнської наради представників громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, яким передбачалося створення Всеукраїнського штабу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як єдиного координаційного центру, що регулював би діяльність всіх громадських формувань в Україні та надав би цій діяльності системності, цей пункт рішення досі невиконаний.
  • незважаючи на збільшення кількості членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, більшість з них складають громадяни передпенсійного та пенсійного віку. Виправити це положення можна тільки шляхом широкого залучення до лав громадських формувань молоді та осіб середнього віку. Треба зазначити, що для підвищення ефективності діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону безумовне значення має використання позитивного досвіду участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності зарубіжних країн і вже напрацьовані (але забуті) та нові вітчизняні форми участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності, взаємодія з органами внутрішніх справ та підрозділами Державної прикордонної служби України, надання ними дієвої допомоги громадським формуванням у справі забезпечення належної охорони громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин: [190, ст.1].
  • незадовільний стан взаємодії органів внутрішніх справ із громадськими формуваннями в забезпеченні громадського порядку та профілактиці правопорушень;
  • невиконання вимог керівництва Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України щодо доукомплектування штатів відділень (груп) взаємодії органів внутрішніх справ і підрозділів Прикордонних військ України з громадськими формуваннями та про систематичне подання статистичних даних посадовими особами цих органів про дійсний стан взаємодії;
  • необхідно розвивати і розширювати ініціативу органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України щодо відновлення діяльності та створення нових громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

З метою ефективного залучення громадян України до правоохоронної та правозахисної діяльності проаналізувати, узагальнити та запровадити позитивний закордонний досвід участі громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, та налагодити зв’язки для обміну досвідом з аналогічними громадськими організаціями інших країн.

Таким чином, у розділі 3 дисертаційного дослідження проаналізовано ефективність участі громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, визначені форми взаємодії міліції та Державної прикордонної служби України і громадських формувань, форми такої взаємодії та причини, усунення яких вплинуло б на підвищення ефективності діяльності громадських формувань та поліпшило їх роботу з надання дієвої допомоги правоохоронним органам щодо забезпечення належного громадського порядку і громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, посилила б їх вплив на стан оперативної ситуації в цілому; узагальнений та проаналізований в певній мірі досвід участі громадськості інших країн в охороні громадського порядку та боротьбі з правопорушеннями.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження отримані наступні висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормативно-правового регулювання та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону.

Одним із найважливіших завдань сьогодення є вдосконалення громадського суспільства шляхом оптимізації механізму його взаємодії з державою.

Згідно з визначеними завданнями у дисертаційному дослідженні проаналізовано історичні загальнотеоретичні та нормативно-правові основи виникнення, діяльності та сутності порядку взаємодії громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, держави. Діяльність громадських формувань правоохоронного та правозахисного напрямків є важливою формою участі громадян в управлінні справами суспільства та держави, боротьбі з правопорушеннями та іншими протиправними діями в Україні. Правова основа функціонування громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону повинна забезпечувати реалізацію їх головних функцій – правоохоронної та правозахисної – шляхом надання їм права контролю за зобов’язаннями держави щодо гарантії громадянам їх прав і свобод.

Правоохоронна та правозахисна діяльність громадських формувань була відома на всіх етапах існування та розвитку будь-якого суспільства. Як свідчить історія, правоохоронні і правозахисні громадські формування ще в царській Росії суттєво впливали на забезпечення належної охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями. Важко переоцінити роль та внесок у справу охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, в т.ч. й зі злочинністю, правоохоронних і правозахисних громадських формувань (добровільних народних дружин, бригад сприяння міліції, комсомольських оперативних загонів тощо) у радянський період. Актуальним є дослідження організаційно-правових основ діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в сучасних умовах.

Проведене дисертаційне дослідження дало підстави, на думку дисертанта, зробити низку висновків, які виносяться на захист:

1. Проведений історико-правовий аналіз становлення, розвитку і функціонування інституту участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності, свідчить про те, що громадяни незалежної України, реалізуючи гарантоване Конституцією право на захист життя, здоров'я, власності та інші права і свободи, за участю органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, органів внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, інших органів державної влади, а також керівників підприємств, установ та організацій, почали створювати добровільні народні дружини, спеціалізовані загони місцевого самозахисту та інші громадські формування правоохоронного та правозахисного спрямування, які припинили своє існування практично з дня проголошення Україною незалежності. Але процес відродження руху добровільних народних дружин та інших громадських формувань почав давати вагомі результати у справі охорони громадського порядку тільки починаючи з 2000року, коли Верховна Рада України, враховуючи побажання і пропозиції громадян, трудових колективів, органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій, органів внутрішніх справ, керівництва Державної прикордонної служби України, керівників підприємств, установ і організацій, прийняла Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", який визначив основні завдання громадських формувань, їх функції, порядок утворення, структуру і форми діяльності, а також форми взаємодії з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, органами внутрішніх справ та підрозділами Державної прикордонної служби України.

2. Вагоме значення для організації та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону має позитивний історичний вітчизняний досвід участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності, особливо добровільних народних дружин і опорних пунктів охорони порядку в радянський період.

3. Деталізовано перелік передумов набуття статусу члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

4. Ефективність громадської діяльності правоохоронної та правозахисної спрямованості значно зросла б у випадку виконання рішення Всеукраїнської наради представників громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону щодо створення Республіканського штабу громадських формувань з охорони громадського порядку державного кордону.

5. Обґрунтовано пропозиції щодо ефективності та раціональності обрання керівника та складу штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону на більш тривалий, ніж передбачено діючим статутом термін.

6. На думку дисертанта, громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону є громадське об’єднання, створене на засадах громадської самодіяльності, принципах добровільності та на основі єдності інтересів, утворене фізичними та юридичними особами для спільної реалізації ними наданих Конституцією прав і свобод, завданням якого є участь в охороні громадського порядку і державного кордону, попередження та припинення правопорушень, боротьби зі злочинністю, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій.

7. Для забезпечення організації навчання членів громадських формувань визнано необхідним розробити за участю органів внутрішніх справ і підрозділів Державної прикордонної служби України і затвердити єдину програму з правової та спеціальної підготовки, створити при кожному обласному, Київському і Севастопольському міських громадських формуваннях постійно діючі навчальні центри.

8. Пункт 1 статті 10 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" після слів "як разом з працівниками міліції, військовослужбовцями Державної прикордонноїслужби України" доповнити “так і самостійно” (далі по тексту). На думку дисертанта, таке доповнення значно підвищить ефективність діяльності з виконання завдань щодо охорони громадського порядку, державного кордону, власності, проведення профілактичних заходів.

9. Удосконалено класифікацію прав та обов’язків громадських формувань та їх членів.

10. З метою більш ефективного залучення громадян до охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями доцільно проаналізувати, узагальнити та запровадити в Україні кращий досвід участі громадськості інших країн в правоохоронній, правозахиснійдіяльності та налагодити постійні зв'язки між вітчизняними і зарубіжними об'єднаннями громадян для обміну досвідом

11. Подальше розширення та вдосконалення нормативно-правової бази щодо організації та діяльності громадських формувань в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями, в тому числі й зі злочинами, внесення цілої низки змін та доповнень у Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", що стосується чіткого визначення поняття громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, розширення обов'язків та прав громадських формувань та їх членів, участі іноземців та осіб без громадянства в цих формуваннях тощо.

12. Визначити механізм реального забезпечення правових гарантій та соціального захисту членів громадських формувань як важливих елементів їх правого статусу.

13. Доведено необхідність об’єднання всіх козацьких формувань України в єдине громадське формування „Українське козацтво”, з метою активізації залучення всіх козаків до забезпечення охорони громадського порядку і державного кордону.

14. До принципів організації та діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону долучити і принцип самоврядування, який включає самоорганізацію та саморегуляцію, що має важливе значення для функціонування громадських формувань як об’єднань громадян і є виявом активності і добровільності участі громадян в правоохоронній та правозахисній діяльності.

Дане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми, але висновки та пропозиції, що надаються, можуть використовуватися у розробці проектів законів, інших нормативних актів, у теоретичних курсах вищих навчальних юридичних закладів, у вдосконаленні нормативно-правових актів, у практичній діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, їх керівних органах тощо.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 06.07.2001 №1401 м. Київ

Про реєстрацію Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону

Відповідно до Законів України «Про столицю України -місто-герой Київ» та «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2000 № 1872 «Про затвердження Типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, описів зразків бланка, посвідчення і нарукавної пов'язки члена такого формування» та рішення Київської міської конференції громадян про створення Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону від 27.04.2001:

  1. Зареєструвати Статут Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, що додається.
  2. Головному фінансовому управлінню Київської міської державної адміністрації при складанні прогнозних показників до проекту бюджету на відповідний рік передбачати кошти для Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» та Статуту Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, зазначеного в п. 1 цього розпорядження.

3. Районним у м. Києві державним адміністраціям:

3.1. Спільно з органами внутрішніх справ, органами місцевого самоврядування та громадськими об'єднаннями громадян провести організаційну роботу в трудових колективах таза місцем проживання населення щодо створення структурних підрозділів Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

  1. Обов'язки щодо координації діяльності районного підрозділу з охорони громадського порядку і державного кордону покласти на одного із заступників голови районної державної адміністрації.
  2. Передбачити фінансування районних структурних підрозділів Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону відповідно до чинного законодавства.
  3. Координацію та контроль за діяльністю Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та його структурних підрозділів покласти на відділ взаємодії з правоохоронними органами Київської міської державної адміністрації.
  4. Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 16.12.96 № 1957 «Про організацію роботи народних дружин по охороні громадського порядку в м. Києві» вважати таким, що втратило чинність.

І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону (далі — формування) створюється відповідно до Законів України «Про столицю України – місто-герой Київ» та «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

  1. Формування створюється як громадське об'єднання на добровільних засадах з метою сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій.
  2. Правовою основою діяльності формування є Конституція України, закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, рішення Київської міської ради та розпорядження Київської міської державної адміністрації з питань охорони громадського порядку і державного кордону, боротьби зі злочинністю та адміністративними правопорушеннями, а також цей Статут.
  3. Формування є юридичною особою з моменту його реєстрації, має свою символіку, рахунки в установах банків, печатки із власним найменуванням, штампи та інші необхідні реквізити.
  4. Формування відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, може виступати позивачем та відповідачем у суді, арбітражному та третейському судах.
  5. Структура керівних та виконавчих органів, штатний розпис формування погоджується з Київською міською державною адміністрацією.

7. Юридична адреса формування:
01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36.

II. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ФОРМУВАННЯ

8. Основними завданнями формування є:

1) у сфері охорони громадського порядку:

надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам;

інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця зосередження злочинних угруповань;

сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2) у сфері охорони державного кордону:

надання допомоги підрозділам Прикордонних військ у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон чи вчиняють інші протиправні дії на державному кордоні; сприяння військовослужбовцям Прикордонних військ в охороні державного кордону;

здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, забезпечення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи; надання допомоги підрозділам Прикордонних військ у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на державному кордоні, і вжиття заходів для їх усунення;

участь у заходах Прикордонних військ з профілактики порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3) у разі виникнення надзвичайних ситуацій:

надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків чи правопорушень;

участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку.

III. ПРАВА ФОРМУВАННЯ

9. Для виконання завдань формування його члени мають право:

1) брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону разом з працівниками органів внутрішніх справ, військовослужбовцями Прикордонних військ;

  1. вживати разом з працівниками органів внутрішніх справ заходів до припинення адміністративних правопорушень і злочинів;
  2. представляти і захищати інтереси своїх членів у державних органах та на підприємствах, в установах, організаціях, навчальних закладах;
  3. взаємодіяти з іншими органами громадської самодіяльності, що беруть участь у заходах, спрямованих на:

проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до вчинення адміністративних правопорушень і злочинів; надання допомоги у боротьбі зі злочинами у сфері економіки, податкового законодавства, а також пияцтвом, наркоманією, порушеннями правил торгівлі та упорядкування території міста Києва;

охорону природи і пам'яток історії та культури;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

5) вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам, виникненню причин та умов, що сприяють їх вчиненню;

6) підтримувати зв'язки з відповідними громадськими організаціями інших країн з метою обміну досвідом роботи.

10. Формування організовує свою діяльність у взаємодії з органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ шляхом:

  1. спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, у парках, скверах, залізничних вокзалах, в аеропортах, річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів; участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом;
  2. участі у здійсненні заходів правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

IV. СТРУКТУРА ФОРМУВАННЯ І ТЕРИТОРІЯ,В МЕЖАХ ЯКОЇ ПРОВАДИТЬСЯ ЙОГОДІЯЛЬНІСТЬ

  1. Формування складається з районних в місті Києві штабів, загонів, асоціацій з охорони громадського порядку і державного кордону та спеціалізованих загонів міського підпорядкування, які є його структурними підрозділами.
  2. Формування діє в межах міста Києва.

V. СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИХІ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ ФОРМУВАННЯ,ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ

  1. Вищим керівним органом формування є конференція членів формування (далі — конференція).
  2. Конференція скликається не рідше одного разу на рік за підсумками роботи формування за календарний рік.
  3. Не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати проведення конференції делегати повідомляються про порядок денний, дату та місце її проведення.
  4. Конференція є правомочною, якщо в її роботі беруть участь не менше 2/3 обраних делегатів.
  5. Рішення на конференції приймаються простою більшістю голосів і оформляються протоколом, що підписується головуючим та секретарем конференції. Протокол підлягає постійному зберіганню.
  6. З метою координації формування та контролю за його діяльністю Київською міською державною адміністрацією можуть скликатися позачергові конференції.
  7. Рішення, прийняті на конференції, є обов'язковими для всіх членів формування.
  8. До виключної компетенції конференції належить:

1) обрання складу та обрання керівника виконавчого органу формування — штабу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (далі - штаб) і його заступників;

  1. затвердження порядку прийняття та виключення громадян за їх заявою зі складу членів формування;
  2. обрання ревізійної комісії формування;
  3. прийняття Статуту формування та внесення до нього змін;
  4. затвердження річного звіту про діяльність формування та висновків ревізійної комісії;
  5. вирішення питання щодо сплати членських внесків та їх розміру;
  6. вирішення питання про призначення та розмір матеріального або іншого виду заохочення членів формування;
  7. затвердження структури формування;
  8. прийняття рішення про припинення діяльності формування;

10) вирішення питання щодо відчуження основних фондів формування.

  1. Для забезпечення поточної діяльності формування створюється штаб Київського міського формування, якому підпорядковуються та підзвітні районні в місті Києві штаби формування з охорони громадського порядку і державного кордону.
  2. До компетенції штабу формування належить:

1) організаційне забезпечення створення структурних підрозділів міського формування;

  1. підготовка кошторису та річного звіту про діяльність формування;
  2. узагальнення і поширення позитивного досвіду діяльності формування міста, надання необхідної методичної допомоги його підрозділам і членам формування;
  3. перевірка і контроль діяльності районних штабів та асоціацій формування з охорони громадського порядку і державного кордону, які входять до складу міського формування і застосування необхідних заходів до усунення недоліків;
  4. проведення зльотів членів формування, організація їх навчання;
  5. подання у відповідні державні органи влади і громадські організації пропозицій з питань охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями;
  6. внесення клопотань у державні органи і громадські організації про заохочення членів формування;
  7. укладання договорів на користування майном фізичних і юридичних осіб, у тому числі транспортними засобами, інвентарем, засобами зв'язку тощо;
  8. видача, ведення обліку та організація централізованого забезпечення членів формування посвідченнями, вкладишами для членів спеціальних підрозділів встановленого зразка, спеціальними засобами, нарукавними пов'язками, іншою атрибутикою та річними проїзними квитками за рахунок коштів, передбачених кошторисом формування;
  9. ведення документації, бухгалтерського обліку та подання звітності;
  10. організація проведення конференцій,

23. Керівник штабу формування обирається конференцією, він організовує виконання рішень конференцій, проводить засідання штабу, видає накази, діє без довіреності від імені формування, укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами формування, користується правом прийому та звільнення штатних працівників штабу формування в межах затвердженого кошторису, узгоджує кандидатури на посади керівників районних в місті Києві штабів з охорони громадського порядку і державного кордону та виконує інші функції.

  1. Засідання штабу формування проводяться не рідше одного разу на три місяці і скликаються його керівником. Рішення штабу приймається не менше ніж 2/3 голосів усіх його членів.
  2. Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю штабу формування із числа членів формування обирається ревізійна комісія.
  3. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються на конференції.
  4. Рішення конференції щодо затвердження виконання кошторису та річного звіту про діяльність формування, розміру членських внесків приймаються з урахуванням висновків ревізійної комісії.
  5. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання конференції у разі виявлення зловживань, вчинених посадовими особами формування.

VI. УМОВИ І ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ ГРОМАДЯН ДО СКЛАДУ ФОРМУВАННЯ І ВИБУТТЯ З НЬОГО

  1. До складу формування приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання.
  2. Члени формування можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації формування після проходження правової і спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Прикордонних військ та одержання посвідчення, нарукавної пов'язки члена формування та відповідного сертифікату.
  3. Не можуть бути членами формування особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм або наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними та інші особи у випадках, передбачених законами України.
  4. Громадяни приймаються до складу формування та виключаються з нього за їх заявою у порядку, встановленому конференцією.

У разі вчинення членом формування діяння, несумісного з подальшим перебуванням його у складі формування, або несумлінного ставлення до виконання своїх обов'язків члена формування може бути прийнято рішення штабу про виключення зі складу формування.

VII. СТАТУТНІ ОБОВ'ЯЗКИ ТА ПРАВА ЧЛЕНІВ ФОРМУВАННЯ

33. Члени формування зобов'язані:

  1. брати активну участь в охороні громадського порядку і державного кордону, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та запобіганні їм;
  2. під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону мати особисте посвідчення та нарукавну пов'язку члена формування;

3) доставляти до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ, штабу формування або громадського пункту охорони порядку осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою його припинення (якщо вичерпано інші заходи впливу), встановлення особи порушника, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (якщо складання протоколу є обов'язковим);

4) надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депутатам України, представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників.

34. Члени формування під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону після обов'язкового пред'явлення посвідчення члена формування мають право:

  1. вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного кордону;
  2. у разі виникнення підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що засвідчують їх особу;

3) разом з працівниками органів внутрішніх справ та військовослужбовцями Прикордонних військ затримувати і доставляти до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ, штабу формування або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена формування і не викопують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення;

  1. складати протоколи про адміністративні правопорушення;
  2. входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і приміщень для переслідування правопорушника;
  3. входити у будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій та оглядати транспортні засоби;
  4. у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям або громадянам, крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для доставки до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, я потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової медичної допомоги;
  5. у разі порушення водіями автотранспорту Правил дорожнього руху, здійснювати перевірку документів у водіїв на право користування та керування транспортними засобами, а також ї допускати осіб, які не мають документів або перебувають у ста сп'яніння, до подальшого керування транспортними засобами
  6. під час виконання обов'язків члена формування використовувати за власним бажанням свій або інший приватний транспортний засіб;

10) застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захистута самооборони.

VIII. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ І СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

  1. Члени формування під час спільного виконання з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками покладених на них завдань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.
  2. Про намір застосувати силу і спеціальні засоби члени формування повинні попередити осіб, проти яких він здійснюватиметься (якщо це можливо в ситуації, що склалася). Без попередження фізична сила і спеціальні засоби можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю члена формування, іншого громадянина, працівника органів внутрішніх справ, прикордонника.
  3. Не дозволяється застосування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з явними ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, членів формування, працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців Прикордонних військ, або збройного нападу чи збройного опору.
  4. У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів члени формування не можуть перевищувати міри, необхідної для припинення правопорушення, а також зобов'язані звести до мінімуму можливість заподіяння шкоди здоров'ю правопорушника та інших громадян.
  5. Про поранення або смерть правопорушника, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів, члени формування повинні негайно сповістити відповідні органи внутрішніх справ і прокуратури, підрозділи Прикордонних військ.
  6. Перевищення повноважень із застосуванням сили, а також спеціальних засобів тягне за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.
  7. Члени формування, які мають дозвіл органу внутрішніх справ на придбання, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, вправі під час виконання своїх обов'язків застосовувати власні або видані їм спеціальні засоби для:
  8. самозахисту і захисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;
  9. припинення групових порушень громадського порядку та державного кордону;
  10. відбиття нападу на будівлі, приміщення державних і громадських організацій, підприємств, установ, транспортні засоби, а також громадян та їх особисту власність;
  11. затримання і доставку до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ, громадського пункту охорони порядку осіб, які вчинили адміністративні правопорушення чи злочин, продовжують заподіювати шкоду оточуючим громадянам або чинять опір;
  12. припинення опору працівникам органів внутрішніх справ та військовослужбовцям Прикордонних військ, іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки з охорони громадського порядку і державного кордону та боротьби зі злочинністю.

42. Членам формування забороняється під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону використовувати холодну та вогнепальну зброю, в тому числі мисливську, яка згідно із законодавством перебуває в їх особистому користуванні.

IX. ДЖЕРЕЛА НАДХОДЖЕННЯ,ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВТА ІНШОГО МАЙНА ФОРМУВАННЯ

43. Майно формування становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

44. Майно формування може складатися:

1) з майна, переданого органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами для забезпечення його діяльності, у тому числі службових приміщень, необхідного інвентаря та засобів зв'язку;

2) з коштів, отриманих з місцевих бюджетів, членських внесків, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

  1. Формування може користуватися на договірних засадах майном юридичних і фізичних осіб, у тому числі транспортними засобами, інвентарем та засобами зв'язку.
  2. Органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ, у разі потреби, можуть надавати на договірних засадах формуванню на період його чергування або проведення спільних цільових заходів мобільні радіотехнічні та спеціальні засоби, інші предмети екіпіровки нарядів.
  3. Формування провадить фінансово-господарську діяльність та веде бухгалтерський облік і звітність у встановленому порядку.
  4. Формування не займається підприємницькою або іншою діяльністю, що має на меті одержання прибутку.

X. ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТНА ВИКОРИСТАННЯ ПРИВАТНИХ ТРАНСПОРТНИХЗАСОБІВ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ,ЗАПОДІЯНИХ МАЙНУ ЧЛЕНА ФОРМУВАННЯПІД ЧАС ВИКОНАННЯ НИМ СВОЇХ ОБОВ'ЯЗКІВ

  1. Відшкодування витрат на використання приватних транспортних засобів здійснюється за рахунок коштів формування згідно з чинним законодавством.
  2. Збитки, заподіяні майну члена формування чи майну членів його сім’ї у зв'язку з виконанням ним обов'язків з охорони громадського порядку і державного кордону, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб у встановленому законом порядку.

XI. ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО СТАТУТУ ФОРМУВАННЯ

51. Про намір внести зміни до Статуту після його реєстрації формування повідомляє орган, який здійснив реєстр-рацію (далі - реєструючий орган), не пізніше ніж за 5 днів до проведення конференції, на якій має розглядатися питання про внесення таких змін.

52. Про зміни, внесені до Статуту після його реєстрації, формування повідомляє реєструючий орган у 5-денний термін.

XII. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФОРМУВАННЯІ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХЗ ЙОГО ЛІКВІДАЦІЄЮ

  1. Діяльність формування може бути припинена шляхом примусового розпуску або саморозпуску відповідно до закону.
  2. У разі порушення формуванням вимог законодавства щодо його діяльності за заявою реєструючого органу або прокурора його діяльність може бути заборонена за рішенням суду у встановленому законом порядку.
  3. Ліквідація формування проводиться призначеною конференцією комісією.
  4. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами формування.Ліквідаційна комісія публікує інформацію про ліквідаціюформування в одному з друкованих засобів масової інформації із зазначенням терміну подання кредиторами своїхпретензій, оцінює наявне майно формування, виявляє йогодебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до сплати боргів формування третім особам, а такожйого членам, складає ліквідаційний баланс та подає йогоконференції.

57. Майно і кошти формування після розрахунків зоплати праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед кредиторами використовуються длявиконання статутних завдань.

  1. Майно, передане формуванню у користування, повертається у натуральній формі.
  2. Після ліквідації формування реєструючий орган приймає рішення щодо скасування рішення про його реєстрацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Административная деятельность органов внутренних дел. / Под ред. Попова Л.Л. М., 1983. –384 с.

2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина / Під заг. ред І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва – К.: НАВС, 1995. – 177 с.

3. Адміністративне право України [Підручник для юрид вузів і фак./ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

4. Адміністративне право України. Словник-довідник. Укладачі: Шкарупа В.К., Ведєрнікова Ю.А., Підчибій В.П. Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України. – 2001.

5. Адміністративне право України: підручник / За ред. проф. Битяка Ю.П. – Харків, 2000. – 364 с.

6. Акименко В.П. Общественность по охране общественного порядка. – М.: Знание, 1984. – 174 с.

7. Аксенов В.Г. Взаимодействие ОВД с добровольными народными дружинами. – М.: Академия МВД СССР, 1975. – 62 с.

8. Алоян А.М., Эглит В.И. Правовое регулирование охраны общественного порядка при проведении массовых мероприятий // Административно-правовые проблемы охраны общественного порядка. – М., 1987. – с. 38-43.

9. Анисимов С.В. Субъекты административно-правовых отношений. – М.: Знание, 1980. – 112 с.

10. Ануфрієв М.І. Партнерство ОВС з населенням: стратегія, сучасний стан і досвід // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наук.статей. - №2. – Донецьк, 2000. – с. 7-16.

11. Баладник Б.Г. общественный порядок как категория советского законодательства // Советское государство и право. – 1982. - №11. – с. 48.

12. Бандурка О.М. Роль адміністративного законодавства в зміцненні правопорядку // Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ХІВС, 1994. – с. 13-18.

13. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие. – М.: 1999. – 112 с.

14. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности. – Пермь, 1969. – 140 с.

15. Белявская О.А. Уголовная политика в Японии. – М.: Знание, 1982. – 256 с.

16. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання та примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 44 с.

17. Большой юридический словарь / Сост. А.Я. Сухарев, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – VI. – 655 с.

18. Бондаревський А.В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К.: Основи, 1991. – 325 с.

19. Бондаренко П.Г. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів: ЛДУ, 1975.

20. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. М., 1976.

21. В. Даль. Толковый словарь великорусского языка – М, - 1956 – т.III. – с. 131.

22. Варкутин С.М. Обеспечение правопорядка в зарубежных странах. – М.: Прогресс, 1990. – 340с.

23. Варті подяки // Армія. – 1918. – 4 грудня. – с. 17

24. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. доповн. на Sidi) // Укл. і голов. ред. В.Т. Бусов – К,: Ірпінь: ВТФ – “Перун”, - 2007 – 1736с.

25. Взаємодія міліції та громадськості в Україні / За заг.ред. А.Дж. Бека, О.Н. Ярмиша: Навч.посібник. – Харків: Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2001. – 200 с.

26. Взаимодействие органов внутренних дел и общественных организаций в профилактике правонарушений // Труды Омской высшей школы милиции, - Омск. – 1978 – вып. 27. с. 142.

27. Відродження добровільних дружин // Іменем Закону. – 2000. - №42. – с.7.

28. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі: станом на 1 січня 2001 р. / Укладачі: Демський С.Є., Перепічий В.С., Скоробагатько В.А., Федишин М.І.; Відп.ред Шевчук П.І. – К.: Юрінком Інтер. 2001. – 624 с.

29. Воробейкова Т.У. Из истории участия трудящихся в работе милиции по охране общественного порядка // Охрана общественного порядка – основная задача органов ООП – Сб. материалов итоговой научно-теоретической конференции Киевской высшей школы МООП СССР за 1967 год – К., - 1968., с. 44-49

30. Всеобщая декларация прав человека (10 декабря 1948 г.) // Юридический вестник. – 1998. - №4. – 23 с.

31. Гладуш И.Д. Общественность на страже порядка – К.: Политиздат Украины, 1987, 128 с.

32. Голосниченко И.П. Административно-правовые аспекты организации деятельности вневедомственной охраны при органах внутренних дел: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. / КВШ им. Дзержинского. – К., 1981.

33. Голосніченко І.П. Охорона громадського порядку на дільниці. – К., 1995. – 76 с.

34. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України.: навчальний посібник. К.: 1995 р.

35. Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права України : Навчальний посібник. – К., 1998.

36. Грабельников В.А. Організація охорони громадського порядку в санаторно-курортних та інших зонах відпочинку громадян: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. / НАУ. – К., 2007. – 18 с.

37. Громадські формування з охорони порядку і боротьби зі злочинністю: минуле і сьогодення // Міліція України. – 2001.- №3. – с. 25-28.

38. Губанов А.В. Полиция государств Западной Европы. – М.: Наука, 1993. – 286 с.

39. Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис. канд. юрид.наук: 12.00.07 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. – 201 с.

40. Демин А.А. Понятие административного процесса и Административно-процессуальный Кодекс Российской Федерации // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 1998. – № 4.

41. Держава захищається // Армія. – 1918. – 10 листопада. – с. 24.

42. Державна програма боротьби із злочинністю: Постанова Верховної Ради України, 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 27. – с. 285.

43. Державне управління: теорія і практика / За ред. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

44. Деятельность добровольных народных дружин по охране общественного порядка / За ред. Л.Л. Попова. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 60 с.

45. Добровольці – захисники народу // Армія. – 1918. – 7 грудня. - с. 23.

46. Додин Е.В. Организация и формы связи участковых инспекторов милиции с трудовыми коллективами и общественными организациями в профилактике правонарушений. – К., 1988. – 87 с.

47. Досвід діяльності загонів самооборони // Іменем Закону. – 1995. - №45. – с. 12.

48. Егер Й. Совет по предупреждению преступности в Шлезвиг-Гольштейн // Криминологические исследования в мире. – 1995. - №4. – с. 132-135.

49. Елистартов А.И. Должостное лицо и гражданин // Вопросы административного права. – М., 1916. – с. 18-26.

50. Еременко В.С. Общественность в помощь милиции. – М.: Знание, 1987. – 84 с.

51. Еропкин М.И. Управление в области охраны общественного порядка. – М., 1965. – 21 с.

52. Еропкин М.И., Клюшниченко А.П. Советское административное право. Часть общая. – М.: Юрид. лит, 1979. – 311 с.

53. Еропкин М.И., Попов Л.Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. Л., 1973. – 277 с.

54. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи 1950). // Офіційний вісник України. – 1998. - №13. – Ст.324.

55. Забелов С.М. Административно-правовое обеспечение общественного порядка исполкомами районных, городских Советов депутатов трудящихся: Автореферат канд.дисертации. – Минск, 1977. – 23 с.

56. Забудько О. Досвід і проблеми спеціалізації у діяльності оперативних комсомольських загонів дружинників // Рад. Право. – 1990. - №10. – с. 68-70.

57. Загурный Т.М. Сознательное население Запада. – М.: Квадрат, 1997. – 123 с.

58. Зброя: придбання, зберігання, використання. Збірка нормативних актів. Укладачі: Мацько А.С., Бойко І.В.- Київ. Юрінком Інтер. 1998. – 299 с.

59. Звіт перед українським народом. Десять років на варті правопорядку // Міліція України – 2002, №2.

60. Зубок Н. Правовые основы охранной деятельности в Украине. – К.: ИББУ, 1999.

61. Игнатенко В.М. Общественность на страже правопорядка. – М.: Знание, 1989. – 114 с.

62. Іллюшин Ю., Соболевський Л. Недержавна правоохоронна діяльність // Право України. – 1993. - №2 – с. 48-49.

63. Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, 22 лютого 2001 р., № 185 // К.: Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

64. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів: Наказ МВС України, 25 березня 1993 р., №164 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

65. Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони державної, крім особливо важливих об’єктів, колективної та приватної власності, а також охороні громадян: Наказ МВС України, 28 лютого 1994 р., №112 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

66. Інструкція про порядок контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності. Які надають послуги з охорони власності, охорони громадян, а також за діяльністю служб охорони підприємств та організацій усіх форм власності: Наказ МВС України, 14 квітня 1998 р., №257 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

67. Інструкція про умови та правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян та контроль за їх дотримання: Наказ МВС України. 28 лютого 1994 р., 3112 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

68. Калюжный С.М. Правоохранительная деятельность в зарубежных странах. – М.: ИНИОН, 1991. – 345 с.

69. Карнович Е.П. Очерки наших порядков: административных, судебных и общественных. – СПб.: Типография Скарятина, 1873. – 47 г.

70. Кириченко В.Ф. Об усилении борьбы с хулиганством. – М., 1967. – 77с.

71. Клюшниченко А.П., Воплощение демократических принципов государственного управления в деятельности органов внутренних дел, Учебное пособие. – К.: КВШ, 1974. – 122 с.

72. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: станом на 1 січня 2001 р. / Відп. ред. Е.Ф.Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 1088 с.

73. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до №51. – Ст. 1122.

74. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: станом на 1 січня 2001 р. / К.: Юрінформ, 1995. – 189 с.

75. Коломієць Т. І. Класифікація заходів адміністративно-правого примусу // Право України. – 2002. - № 4. – с. 17 – 21.

76. Колпаков В.К. Административное право Украины. – К., 1999. – 463 с.

77. Колпаков В.К. Адміністративне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

78. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 2-ге вид., допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 752 с.

79. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учебное пособие. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1993. – 80 с.

80. Комзюк А.Т. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. – 2004. - № 4. - с. 46-49.

81. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки: Указ Президента України, 25 грудня 2000 р., 31376 / 2000 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

82. Кононенко С.В. Общественность на страже правопорядка. – М.: Наука, 1980. – 173 с.

83. Кондратьєв Я.Ю., Михайленко П.П. Історія міліції України. (3-х томник). 1998.

84. Конституційно-правовий статус об’єднань громадян в Україні – Х, 1988 – 22 с.

85. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.

86. Концепція адміністративної реформи в Україні. К.: Центр політико-правових реформ та центр розвитку українського законодавства. – 1998. – 61 с.

87. Коренев А.П., Моралева К.А., Рыжкин Н.Н. Опорные пункты правопорядка // Правоведение. – 1978. - №2.

88. Корнієнко В.П. Організаційно-правова характеристика діяльності громадських формувань з охорони правопорядку. – К.: Основи, 1993. –

143 с.

89. Костюк Г.А. Полиция и население: методология взаимодействие. – М.: Луч, 1992. – 189 с.

90. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К, : «Аконіт» , 1999. – 432 с.

91. Краснов А.А. В помощь милиции – М.: Знание, 1981 – 74 с.

92. Криминологические проблемы борьбы с преступностью – Сборник научных трудов Киевской высшей школы милиции / Киев, - 1980, - 158с.

93. Курило В.І. Адміністративні проступки в галузі охорони навколишнього середовища: правова природа, природні та соціальні наслідки // Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 80-річчя д.ю.н., проф., акад. АПрН України В.З. Янчука. – Київ, 26-27 травня 2005 р. / Під ред. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила. – К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. – 304 с.

94. Курило В.І. Особливості застосування норм трудового законодавства в роботі з кадрами в недержавних охоронних підприємствах. // Проблеми потенціарної теорії і практики. Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №8 – с. 210-216.

95. Курило В.І. Правовий статус працівників охоронних підприємств щодо носіння, зберігання та застосування спеціальних засобів та зброї. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. - №20. – с. 106-112.

96. Курило В.І. Організаційно правові аспекти схоронності майна сільськогосподарських підприємств: Монографія – К,: Національний аграрний університет, 2005. – 92с.

97. Курило В.І. Правові засади охоронної діяльності. Навчальний посібник / Київ, - Кондор – 2005 – 180 с.

98. Лазарев Б.М. Гражданин и аппарат управления в СССР. – М.: Юрид. литература, 1984. – 252 с.

99. Лейст О.Є. Санкции и ответственность по советскому праву. – М., 1981.

100. Ленин В.И. КПСС о работе партийного та государственного аппарата. – Сб., М., 1976.

101. Лешков В.Н. Общинный быт древней России. – М., 1856. – 137 с.

102. Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности // Государство и право. – 1994. - №6. – с. 23-33.

103. Матеріали Всеукраїнської наради представників громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону // К.: МВС України – 2004, 70 с.

104. Матузов Н.И. Личность, право, демократия. Теоретические проблемы субъективного права – Саратов,: Саратовск. ун-т, 1972 – 292 с.

105. Мельник С.П. Внедрение правоохранительного опыта Великобритании в Украине // Кадровая работа за рубежом. – 1997. – Вып. 2. – с. 80-87.

106. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах та матеріалах: у 3-х томах. – К.: “Аконіт”, 2000 – т 3: 1946 – 1990, - 616 с.

107. Міжнародний пакт про громадські і політичні права (16 грудня 1966 р.) / Права людини. Міжнародні договори України, - К., 1992. – 197 с.

108. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (16 грудня 1966 р.) / Права людини. Міжнародні договори України. – К., 1992. – 197 с.

109. Міліція і населення: проблеми взаємо порозуміння // Іменем Закону. – 1998. - №32. – с.3.

110. Московець В.І. Взаємодія населення з міліцією: стан та шляхи удосконалення: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / НУВС. – Х., 2001. – 20 с.

111. Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями: Автореф. Дис. канд. юрид. Наук: 12.00.07 / НУВС. – Х., 2003. – 20 с.

112. Мулкаев Р.С. К вопросу о формах социалистического самоуправления народа в охране общественного порядка // Взаимодействие ОВД с общественностью по обеспечению охраны общественного порядка: Зб. науч.тр. – К.: Высшая школа, 1982. – с. 72-78.

113. Мышляев Н.П., Стахов Я.Г. Формы участия общественности в охране общественного порядка // Вопросы совершенствования работы подразделений милиции общественной безопасности: Сборник научных трудов. – М.: Академия МВД РФ, 1995. – с. 40-43.

114. Наказ МВС України №19 від 6 січня 1994 р. Інструкція про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів міліції.

115. Народные дружины – учебно-практическое пособие под редакцией А.П. Закалюка / К.: Вища школа, 1976. – 320 с.

116. Населення в допомогу міліції // Іменем Закону. – 2000. - №34. – с. 4.

117. Науково-практичний коментар до Закону України “Про міліцію”. Київ: УАВС. 1996. – 144 с.

118. Наумов А.М. Полиция зарубежных стран. – М.: Изд-во Луч, 1993. – 294 с.

119. Ноздрачев А.Р. Исторический очерк правоохранительной деятельности общественности. – М.: ИНИОН, 1991. – 214 с.

120. Нор В., Грищук В., Кир’яков В. Недержавна правоохоронна діяльність (правова концепція) // Право України. – 1992. - №2 – с. 23-25.

121. Об участии жителей города Москвы в охране общественного порядка: Закон города Москвы от 28 марта 2001 года № 9// Сборник Законов Москвы, - 2001 - № 9.

122. О дальнейшем усовершенствовании деятельности добровольных народных дружин: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 20 мая 1974 г. // СП СССР - 1974, №12 ст. 67.

123. О комплексной городской целевой программы борьбы с преступностью в г. Москве на 2003 – 2005 годи и ее подпрограме “Безопасность москвичей”: Постановление Правительства Москви от 18 февраля 2003 года № 88 – ПП// Сборник постановлений правительства Москвы., 2003 – № 88 – ПП.

124. О мерах по усилению борьбы с преступностью: Постановление ЦК КПСС и СМ СРСР, 23 июля 1966 г., №571 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

125. О Московской городской народной дружине: Постановление правительства Москвы от 9 марта 1993 года № 207// СПП Москвы, - 1993 – ст. № 207.

126. О Московской городской народной дружине: Закон города Москвы от 26 июня 2002 года № 36// Сборник Законов Москвы, - 2002 - № 36.

127. О общественных пунктах охраны порядка в городе Москве: Закон города Москвы от 10 декабря 2003 года № 77// Сборник Законов города Мосвкы., 2003 - № 77.

128. Опыт правоохранительной деятельности // Советская милиция – 1989 - № 9 с. 42-43.

129. О рабочей милиции: Постановление НКВД // СУ РСФСР, - 1917., №1, ст. 15.

130. Об оружии: Закон Российской Федерации // Бюллетень текущего законодательства РФ, вып.9, ч. ІІ. июль-сентябрь 1994 г.

131. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, Голос України, 26 лютого 1998 р. №35 (1785).

132. Основи правознавства: Навч. посіб. / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіх. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 358 с.

133. Об утверджении Примерного положення о добровольной дружине и Типового положення о порядке оформления и деяльтельности внештатних сотрудников правоохранительных органов, органов и подразделений по чрезвычайным ситуациям, пограничних войск Республики Беларусь: Постановление Совета Министров РБ от 17 октября 2003 года № 1354// Национальный реєстр правовых актов Республикы Беларусь., 2003., № 124, 5/13324.

134. Об участии граждан в охране правопорядка: Закон РБ от 26 июня 2003 года № 74// // Национальный реєстр правовых актов Республикы Беларусь., 2003., № 74, 2/963.

135. Охрана общественного порядка – основная задача органов ООП – Материалы итоговой научно-творческой конференции Киевской высшей школы МООП СССР / Киев – 1968, - 222 с.

136. Павличенко Д. «Копам помогают все», Зарубежный ответ // Уголовное дело – 2003 - №5(280) – с. 6-7.

137. Патрулювання: досвід та перспективи // Міліція України. – 2000. - №6. – с. 15.

138. Полищук А.Д. Понятие взаимодействия милиции и добровольных дружин в охране общественного порядка: Учебное пособие. – К.: Наукова думка, 1982. – 44 с.

139. Поліщук О.Д. Участь громадських формувань в охороні правопорядку за сучасних умов // Наукові розробки академії: Зб. наук. праць – К.: Академія внутрішніх справ, 1994. – с.85-90.

140. Полное собрание законов Российской империи: Собрание третье. – СПб., 1891. – Т. 9. №6196.

141. Положение о робоче-крестьянской милиции: Постаноление СНК СРСР, 25 мая 1931 г. // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

142. Положення про відзнаку Президента України “Іменна вогнепальна зброя”: Указ Президента України від 29 квітня 1995 р., 3341/95 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

143. Положення про громадських вихователів неповнолітніх // Відомості Верховної Ради УРСР – 1967 - №34 ст. 243.

144. Положення про громадські пункти охорони порядку // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1980. - №32. – ст. 597.

145. Положення про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в Українській РСР – Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР №292 від 28 травня 1974 р. // СП УРСР, 1974 - №6, ст. 38.

146. Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України, 12 жовтня 1992., №576 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

147. Положення про комісії по боротьбі з пияцтвом Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР – 1973 - №24 ст. 197.

148. Положення про комісії у справах неповнолітніх Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР, 1967 - №134 ст. 242.

149. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України, 7 жовтня 1992 р., 3157/ 92-рп // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

150. Положення про порядок застосування вогнепальної зброї: Постанова Кабінету Міністрів України, 12 жовтня 1992 р., №575 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

151. Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівливої дії: Постанова Кабінету Міністрів України, 7 вересня 1993 р., № 706 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

152. Положення про порядок укладення контракту при прийомі (наймі) на роботу працівників: Постанова Кабінету Міністрів України, 19 березня 1994 р., №170 // К.: Центр компьютерных технологий. – компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

153. Положення про спостережні комісії // Відомості Верховної Ради УРСР – 1967 - №10 ст. 89.

154. Положення про товариські суди Української РСР // Відомості ВР УРСР, 2961, №35 – ст. 416.

155. Постанова Ради Міністрів УРСР №49 від 27 лютого 1991 року зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №597 від 26 жовтня 1992 р., №583 від 30 липня 1993 р., №302 від 21 квітня 1995 р., №829 від 4 серпня 1997 р. “Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні” // Інформаційна система “Нормативні акти України”. - №КР 910049.

156. Право собственности в Украине. / Под редакцией Шевченко Я.Н. – Киев. «Блиц-Информ», 1996. – 20 с.

157. Про боротьбу з корупцією: Закон України, від 5 жовтня 1995 р. №356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1995 р., №34, ст. 266.

158. Про взаємодію органів міліції з добровільними народними дружинами по охороні громадського порядку: Наказ МВС УРСР №324 від 3 квітня 1963 р. – К.: МВС УРСР, 1963. – 7 с.

159. Про відміну додаткових відпусток, що надавались за виконання громадських доручень: Постанова Ради Міністрів СССР №333 від 12 березня 1987 р. // ЗП СРСР. – 1987. - №4. – ст. 125.

160. Про відпустки: Закон України, від 15 листопада 1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №2. – ст. 4.

161. Про внесення доповнень до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.98 р. №622: Наказ МВС України, 13 квітня 1999 р., №292 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

162. Про внесення доповнень до Положення про дозвільну систему: постанова Кабінету Міністрів України, 22 лютого 1999 р., №256 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

163. Про державний кордон України” // Закон України про державний кордон України від 4 листопада 1991 року № 1777-ХІІ. Відомості ВР, 1992 рік, № 2, ст..5.

164. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 року № 661 – ІV// ВВР України.; 2003 рік.

165. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку: Указ Президента України, 16 червня 1999 р., №650/99 // Офіційний вісник України 1999 - №24 – ст. 1100.

166. Про забезпечення реалізації положень Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, наказів, інструкцій та інших нормативних актів Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби України // Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року №8/КМ.

167. Про затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ України по забезпеченню взаємодії з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку: Наказ МВС України від 15 березня 2001 року №197. – К.: МВС України, 2001. – 13 с.

168. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Наказ МВС України, 21 серпня 1998 р. №622 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

169. Про затвердження Інструкції про створення єдиної автоматизованої системи номерного обліку вогнепальної (стрілецької) зброї, яка зберігається і використовується в МВС, на об’єктах дозвільної системи та перебуває в особистому користуванні громадян: Наказ МВС України, 2 вересня 1998 р., №659 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

170. Про затвердження Плану організаційних та практичних заходів щодо вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з представниками Українського козацтва в питанні охорони громадського порядку та інше // Рішення колегії МВС України від 06.03.2002 року №1994/ВР.

171. Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян: Постанова КМУ від 26 лютого 1993 р. // ЗПУ України. – 1993. - №7. – ст.45.

172. Про затвердження Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Наказ МВС України, 24 липня 1996 р., №523 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

173. Про затвердження Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки: Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року №8/КМ. – К.: МВС України, 1999. – 27с.

174. Про затвердження тимчасової звітності про наявність громадських формувань і результати їх діяльності: Наказ МВС УРСР №372 від 27 листопада 1990 р. – К.: МВС УРСР, 1990. – 5 с.

175. Про затвердження Типового Статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону: Постанова Кабінету міністрів України від 20 грудня 2000 р. №1872 // Юридичний вісник України. – 2001. - №5. – ст. 352.

176. Про заходи по виконанню Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР „Про подальше удосконалення діяльності добровільних народних дружин по охороні громадського порядку: постанова ЦК КПУ і РМ УРСР від 28 травня 1974 року № 292” // СП УРСР, 1974-№ 6 – ст. 38.

177. Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності; Указ Президента України від 19 липня 2005 р. №1119/2005 // Офіційне Інтернет-представництво Президента України, п.4.

178. Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України, 18 лютого 2002 р., №143/2002 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

179. Про міліцію: Закон України, від 20.12.1990 р. №565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №4. – ст.20.

180. Про місцеве самоврядування в Україні. – 1997. - №24. – ст. 170.

181. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №34. – ст.504.

182. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України, від 18 лютого 1992 р. №2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992, №22, ст. 303.

183. Про основні права і обов’язки добровільних народних дружин по охороні громадського порядку: Указ Президії Верховної Ради СССР від 20 травня 1974 р. // Відомості Верховної Ради СССР. – 1974. - №22. – ст.326.

184. Про пенсійне забезпечення: Закон України, від 5 листопада 1991р. 31788-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -1991 , №3. – ст.10.

185. Про підприємництво: Закон України, від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ (в редакції від 6 жовтня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №14. – ст. 168.

186. Про прикордонні війська України: Закон України // Нормативні акти України щодо охорони правопорядку – К.: “Логос” – 1998 с.99-108.

187. Про прокуратуру: Закон України, від 5 листопада 1991 р. №1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991 р., 353. – ст. 793.

188. Про робітничу міліцію. Постанова НКВС від 29 жовтня 1917 р. // Су РСФСР. – 1917. – 31. – ст. 15.

189. Про свободу асоціацій і захист прав на організацію: Конвенція міжнародної організації праці №87 від 14 липня 1950 р. / Права людини. Міжнародні договори України, - К., - 1992. – 197 с.

190. Про стан виконання ст. 1 Указу Президента України від 16 червня 1999 року №650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” / Відповідь заступника Міністра внутрішніх справ О. Варламова. – К.: МВС України, 2001. – 2 с.

191. Про страхування: Закон України, від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №18. – ст.78.

192. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №40. – ст. 338.

193. Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел по предупреждению правонарушений – Труды Киевской высшей школы МВД СССР / Киев – 1977 – 147 с.

194. Проблемы правоведения – Республиканский межведомственный научный сборник / Киев – Высшая школа – 1979. – Выпуск 40 – 171 с.

195. Проблемы социалистической законности. – Республиканский межведомственный научный сборник / Х. – Высшая школа, - 1981, - 141 с.

196. Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки : Рішення колегії МВС України від 16 грудня 1999 року №8/КМ – К.: МВС України, 1999, - 27 с.

197. Проект создания системы ”добровольной стражи” в Великобритании // Борьба с переступностью за рубежом. – 1995. - №7. – с. 15-19.

198. Профилактика преступлений в городе-новостройке – учебное пособие / Высшая следственная школа МВД СССР / Волгоград – 1980 – 72 с.

199. Прохоров В.Т. Органы территориального общественного самоуправления в системе самоуправления // Государство и право. – 1992. - №7. – с. 46-53.

200. Радченко П.И. Полиция Канады: история и современность. – М.: Дело, 1993. – 213 с.

201. Рогожин А., Страхов М. Громадське селянське управління в Україні після реформи 1861 р. // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №3. – с. 71-77.

202. Рогожин В.П. Громадські об’єднання в Україні. – К.: “Вентурі”, 1996. – 174 с.

203. Российское законодательство Х-ХХ веков / Под общей редакцией О.И. Чистова – том 7 – М.: Юрид.лит, 1988 – 131 с.

204. Рябов А.А. Охрана права собственности на природные ресурсы СССР. Издательство Казанского университета. 1982. – 144 с.

205. Самилык Г.М., Иванов М.И. Некоторые вопросы повышения эффективности участия специализованных дружин в борьбе с правонарушениями. Труды КВШ МВД СССр, – выпуск II / К. –КВШ, 1977. – 148 с.

206. Сельские защитники // Бюллетень НКВД. – 1924. - №17. – с.14.

207. С.И. Котюргин. Некоторые вопросы правового положения опорных пунктов охраны правопорядка // Труды Омской высшей школы милиции, Выпуск 27, Омск – 1978 г. – 143 с.

208. Симоненко В.П. Забезпечення правопорядку за допомогою громадськості. – К.: ІДУС, 1993. – 89 с.

209. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник, 2-е вид./Пер з рос. – Харків: Консум, 2005 – 656 с.

210. Скоропадський Павло Петрович. Спомин / Гетьман Павло Скоропадський; (Передм. Г.В. Папакіна). – К.: Україна, 1992. – 112 с.

211. Соболєв В.О., Попова Г.В., Болотова В.О., Московець В.І. Міліція і населення – партнери / За заг. ред. проф. Ярмиша О.Н. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2002. – 336 с.

212. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989 г. – 1632 с.

213. Советский энциклопедический словарь. – М.: «Советская энциклопедия», 1982. – 1600 с.

214. Статут Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону // Парламентське видавництво – К.: - 2001 - 20 с.

215. Стефаник В. Кодекс про адміністративні проступки – яким йому бути? // Вісник Верховного суду України. – 1998. - №2 (12). – с. 37.

216. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. Закони і коментарі.// За редакцією Мельника М.І., Хавронюка М.І.. – Київ: “Атіка”, 2001.

217. Сурилов А.В. Теория госсударства и права: Учебное пособие – К.: -Вища школа, 1989 – 439 с.

218. Темах І. Громадські правозахисні організації в Україні: проблеми удосконалення їх юридичного статусу // Вісник Українського центру прав людини. – 1998. - №4-5. – с. 20-23.

219. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов // Под редакцией В.М. Корельского, В.Д. Перевалов – М: НОРМА-ИНФРА – М, 1998 – 570 с.

220. Тимощук О.В. Військово-козацька організація Української держави 1918 р. // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - №3. – с. 160-168.

221. Тимощук О.В. Спеціальні збройні формування в системі охоронного апарату гетьмана П Скоропадського (квітень – грудень 1918) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - №1. – с. 238-254.

222. Типова форма контракту з працівником: Наказ Міністерства праці України, 15 квітня 1994 р., 323 // К.: Центр компьютерных технологий. – Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2002.

223. Титар В.И. Критерии административно-правового статуса. – М.: Наука, 1990. – 144 с.

224. Тихомиров Д.Е. Профилактика правонарушений – дело общественное. – К. Высшая школа, 1983. – 189 с.

225. Томин В.Т. Взаимодействие органов внутренних дел с населением в борьбе с преступностью: Учеб. пособие. – Омск: НИ и РИО Омской ВШ милиции МВД СССР, 1975. – 159 с.

226. Туманов Г.А. Организация управления в сфере охраны общественного порядка. – М., 1972. – 232 с.

227. Участие общественных формирований в охране правопорядка. Причины снижения эффективности // ОИУ МВД СССР: МВД СССР. – 1991. – с. 39-57.

228. Участие общин в предупреждении преступности // Борьба с преступностью за рубежом. – 2000. - №12. – с. 31-33.

229. Философский словарь, - М, - Полит.изд., 1972, 329 с.

230. Філософія права: словник – Бачинін В.А.; Журавський В.С., Панов М.І. – К, : Концерн “Видавничий дім” “Інюрс”, 2003 – 408с.

231. Философский словарь под редакцией М.М. Розенталя, издание третье, М,: Политическое литература – 1975 – 496 с.

232. Философский энциклопедический словарь / Сост. С.С. Аверницев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев, С.М. Ковалев, Н.М. Ланда. – М.: Сов. Энциклопедия, - 2-е изд., 1989. – 815 с.

233. Цельєв О.В. Міліція як інститут громадського суспільства: Автореферат дис. канд. юрид. н. – К., 1998 – 16 с.

234. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України – Ф. 2199 – оп 1 – Спр. 108, Арк. 163.

235. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України – Ф. 1576 – оп 1 – Спр. 4, Арк 14, с. 14.

236. Центральний державний архів громадських об’єднань України – Ф. 2586 – оп 1 – Спр. 10, Арк. 102.

237. Центральний державний архів громадських об’єднань України – Ф. 5 – оп 1 – Спр. 86, Арк. 231, 238 .

238. Шведов Б. Правовая регламентация использования оружия. СЮ, 1993. №13.

239. Шелковникова Е.Д. Об участии трудовых колективов в охране общественного порядка // Актуальные проблемы организации охраны общественного порядка: Сб. научных трудов. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – с. 26-34.

240. Шумилов А.Ю. Частное детективное и охранное право. НОРМА_ИНФРА. Москва, 1999. – 43 с.

241. Эвальд И. Насилие в странах Бывшего восточного блока // криминологические исследования в мире – 1995 – 33 с.

242. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; Редкол.: М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. Энциклопедия, 1987. – 528 с.

243. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред.. кол: Ю.С. Шемшученко / відп.ред. / та ін. – К.: “Укр.енцикл.”, 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с.

244. Явич Л.С. Социалистический правопорядок. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. Ун-та, 1972. – 78 с.

245. Яворенков А.Н. История правоохранительной деятельности общественных формирований. – М.: Юрид.лит-ра, 1989. – 118 с.

246. Ямпольская Ц.А. Общественные организации правоохранительной направленности. – М.: Прогресс, 1990. – 121 с.

загрузка...
Top