Нотаріально-правові відносини: сутність, історія формування, перспективи розвитку

Запровадження демократичних засад до перетворень у суспіль­но-політичному житті України визначає необхідність трансформації основних інститутів захисту прав, сво­бод і законних інтересів осіб (фізич­них та юридичних). Одним із них є нотаріат як інститут позасудового пре­вентивного захисту, який своєю діяль­ністю має сприяти досягненню завдань правосуддя, запобігаючи виникненню судових спорів [1,7]. Однак реалізація такого призначення діяльності но­таріусів ускладнена не лише існуван­ням чисельних вад чинного законо­давства, що призводить до недостат­ньої ефективності їх правозастосовної діяльності, а й неоднозначним сприй­няттям у правовій доктрині змісту правового становища нотаріусів. Так, наголошено, що найважливішою ри­сою нотаріальної діяльності є її публічно-правовий характер, оскільки публічна сила і якість безспірності прав, фактів та документів забезпе­чується наділенням нотаріуса держав­но-владними повноваженнями [1, 9]. Однак думка про публічно-правовий характер нотаріальної діяльності не є єдиною. В. Черниш доводив, що нотаріат в Україні має подвійну природу, а орієнтиром правової політики щодо нотаріату є його приватноправова природа [2, 9].

У сучасній правовій доктрині існу­ють також різні погляди щодо струк­тури нотаріально-правових відносин, розвитку нотаріальної науки. Зокре­ма, В. Черниш, визначаючи місце інституту нотаріату в приватнопра­вовій системі, зазначає, що ця система, поряд із необхідною її складовою - інститутом нотаріату, — містить також цивільне матеріальне право в широко­му значенні, цивільне реєстраційне право, цивільне процесуальне та ци­вільне виконавче право [2, 9]. С. Фурса на рівні правової доктрини обґрун­товувала необхідність запровадження нотаріального процесу як підгалузі нотаріальної науки, що є відносно са­мостійною сукупністю інформації про процедуру вчинення нотаріальних проваджень і відносини, які склада­ються у нотаріальному процесі, умови його вчинення та властиві йому прин­ципи [3, 10]. Вчена доводила також положення про нові функції, які влас­тиві нотаріату України, а саме: правозастосовна, праворегулятивна, правофіксуюча, а також обґрунтовувала висновок про те, що нотаріуси можуть діяти у межах аналогії із законом або правом, але лише тоді, коли викону­ють правоохоронну функцію [4, 6].

Отже, відсутність єдиної думки серед учених щодо правової природи нотаріату, існування вад чинного зако­нодавства визначили необхідність звер­нення до проблеми сутності нотаріаль­но-правових відносин. Актуальність дослідження у такому напрямі пов´яза­на з необхідністю доктринального обґрунтування напрямів подальшої оптимізації управління нотаріатом та їх упровадженням у чинне законодавство.

Для характеристики нотаріально-правових відносин слід звернутись на­самперед до здобутків з теорії права, які присвячені визначенню сутності та структури правовідношення. Загаль­нотеоретичні положення мають бути наповнені конкретним змістом, задля формування якого необхідно зверну­тись до правової доктрини та чинного законодавства.

Категорія «правовідношення» є ба­зовою у теорії права. С. Алексєєв виз­начає її зміст як індивідуалізований суспільний зв´язок між особами, що виникає на основі норм права, харак­теризується наявністю суб´єктивних юридичних прав та обов´язків і під­тримується (гарантується) примусо­вою силою держави [5, 328]. Майже такий зміст категорії «правовідношен­ня» надано іншими вченими. Так, у підручнику із загальної теорії держави і права, підготовленому в 2009 р. за за­гальною редакцією М. Цвіка та О. Петришина, наведено визначення пра­вовідносин як суспільних відносин, які є юридичним виявом фактичних суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або утримання від них, а друга сторона має виконати ці вимоги, що охороня­ються державою [6, 335]. Дещо вужче за змістом поняття правовідносин на­дано у Великому енциклопедичному юридичному словнику, підготовлено­му за редакцією академіка HAH Украї­ни Ю. Шемшученка. Зокрема, зазна­чено, що правовідносини — це суспіль­ні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб´єктивних прав та юридичних обо­в´язків. Однак перелік ознак містить ті, які виділяються іншими вченими. Отже, ознаками правовідносин визна­чено: виникнення на підставі норм права; наділення сторін суб´єктивни­ми правами і відповідними юридични­ми обов´язками; відображення право­вого зв´язку сторін (уповноваженої та зобов´язаної); притаманність ідеоло­гічного і вольового характеру; забезпе­чення у необхідних випадках держав­ним примусом [7, 694].

Спираючись на цю теоретичну модель, можна здійснити загальну ха­рактеристику нотаріальних відносин з позицій їх відповідності ознакам пра­вовідносин.

На першому місці серед ознак пра­вовідносин виділено ознаку виник­нення на підставі норм права. С. Алек­сєєв наголошував на детермінованості правовідносин матеріальними умова­ми життя суспільства. Вчений зазна­чав, що характеристика юридичних норм як основи правовідносин при­зводить до виявлення ключових еко­номічних факторів [5, 328]. У такому контексті аналіз відповідності відно­син у сфері нотаріату щодо ознаки ви­никнення на підставі норм права до­цільно проводити в історичному аспекті. Саме цей аспект дає змогу вказати на зв´язок матеріальної скла­дової суспільного відношення з тен­денціями виникнення та становлення нотаріально-правових відносин.

Аналіз історії виникнення та фор­мування нотаріату свідчить про безпо­середній зв´язок його зародків із не­обхідністю фіксації волі суб´єктів пев­ного правовідношення, як правило, щодо здійснення операцій майнового характеру. Такий підхід був покладе­ний в основу теоретичного аналізу історії виникнення нотаріату практич­но усіма вченими. Різниця полягала у виділенні періоду часу виникнення нотаріату, що, як зазначалось В. Кома­ровим та В. Баранковою, було зумов­лено недостатнім урахуванням його призначення — як інституту, що забез­печує охорону й захист прав і закон­них інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави [1, 8]. Через не­достатнє врахування цього призначен­ня випливає і широке розуміння вче­ними сутності нотаріальної діяль­ності. Хоча слід наголосити, що саме таке призначення інституту нотаріату формувалось поступово, ґрунтуючись на тенденціях економічного розвитку держав. Так, спочатку було достатньо надавати послуги щодо фіксації угод у певній формі, а згодом — уже було не­обхідно забезпечувати безспірність зафіксованого у спосіб, зокрема, який стосується процедур відправлення правосуддя чи легітимації роботи з на­селенням. В. Черниш говорив також і про зв´язок виникнення нотаріату з делегуванням приватним особам дея­ких публічних функцій [2, 12]. По­дальша тенденція становлення нота­ріату характеризувалася поступовим його організаційним формуванням в окрему структуру та закріпленням статусу, зокрема і порядку обрання чи призначення певних осіб нотаріусами, в окремому нормативному акті.

Аналіз розвитку нотаріату в його історичному аспекті свідчить про до­цільність періодизації нормативного закріплення нотаріальних відносин за ознакою меж їх охоплення правовою нормою. За цією ознакою виокремлені такі періоди:

а) первинний, коли було визначено вимогу фіксації окремих фактів і надання їм статусу офіційних, а також встановлено осіб, які наділені правом та обов´язком здійснювати таку фіксацію. Цим періодом охоплено часи
існування Іудеї, Греції, Стародавнього Риму, германських народів, Вавилону;

б) епоха Середньовіччя, яка характеризується поступовим організаційним формуванням нотаріату в окрему структуру та закріпленням її статусу, зокрема й порядку обрання чи призначення певних осіб нотаріусами;

в) проміжний, який характеризується трансформацією нотаріальних відносин залежно від економічного та політичного розвитку держави. Цей період найтриваліший;

г) еволюційний, коли формується доктринальна модель нотаріату і здійснюються спроби її впровадження у законодавство.

Зазвичай виділяють два типи но­таріальних систем, які відрізняються залежно від певної ролі та значення нотаріату у сфері реалізації прав, що визнаються тією чи іншою державою. До першого типу належать нотаріаль­ні органи англосаксонських країн (Англія, США тощо). їх компетенція поширюється на посвідчення доку­ментів і підписів, а конфліктні ситуа­ції з приводу виконання угод вирішу­ються у судовому порядку. Другий тип нотаріальних систем становлять орга­ни країн латинського нотаріату [8, 33-34]. Характерними особливостями статусу нотаріуса у країнах латинсько­го нотаріату є: а) нотаріус є посадовою особою, наділеною державною вла­дою, і водночас спеціалістом вільної юридичної професії; б) нотаріус наді­ляється повноваженнями держави, що надає йому якість посадової особи, а його діяльності — публічний, офіцій­ний характер; в) призначення на поса­ду здійснюється, як правило, мініст­ром юстиції. Суб´єктом організації та контролю нотаріальної діяльності є держава, яка вирішує питання розта­шування нотаріальних офісів — їх кількості, місцезнаходження, утворен­ня, скасування, реєстрації, а також контролю не лише щодо розташуван­ня офісів, а й самої нотаріальної діяль­ності з позицій якості надання но­таріальних послуг. Плата за вчинення нотаріальних дій як принцип латин­ського нотаріату фіксується держа­вою. Основне правило, відповідно до якого визначається її розмір, полягає у компенсації різниці між вартістю оформлення документів, що прино­сять великий прибуток, і так званих нерентабельних документів [8, 35, 38].

Якщо порівняти зазначені поло­ження, які характеризують латин­ський нотаріат, зі специфікою врегу­лювання нотаріату в Україні, можна зазначити про необхідність подальшо­го вдосконалення правового регулю­вання відносин у сфері нотаріату з метою запровадження основ латин­ського нотаріату. Зокрема, зазначене стосується таких ключових питань.

По-перше, необхідності звуження кола органів, посадових осіб, уповно­важених вчиняти нотаріальні дії. Так, Законом України «Про нотаріат» пе­редбачено право вчинення нотаріаль­них дій державними та приватними нотаріусами, а також уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування, консуль­ськими установами, дипломатичними представництвами, посадовими особа­ми Збройних сил України, установ виконання покарань (статті 1, 40).

По-друге, закріплення вказівки про те, що нотаріус уповноважений держа­вою вчиняти нотаріальні дії [8, 36].

Наслідок закріплення цієї вимоги у законі — забезпечення публічно-пра­вового характеру вчинення нотаріаль­них дій, що відповідає моделі латин­ського нотаріату.

По-третє, встановлення вимоги призначення на посаду приватного но­таріуса органами юстиції. Статтею 24 Закону України «Про нотаріат» перед­бачено реєстрацію приватної нота­ріальної діяльності та розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса у межах визначеного для нього нотаріального округу. Наслідки здійснення процедур призначення на посаду і реєстрації різні. Призначати­ся на посаду може особа за умови на­явності посад. У здійсненні процедур реєстрації не може бути відмовлено, якщо претендентом дотримано усі реєстраційні умови [8, 36]. Крім того, із поширенням застосування процедур призначення на посаду на приватних нотаріусів буде забезпечено відповід­ність публічно-правового характеру діяльності нотаріуса, що властиво ла­тинському нотаріату.

Пропозиція щодо уповноваження державою нотаріуса вчиняти нота­ріальні дії та призначення на посаду приватного нотаріуса органами юс­тиції вже була висловлена вченими і її слід підтримати.

По-четверте, наближення правово­го режиму оплати за вчинення нотаріальних дій до засад такої плати як принципу латинського нотаріату. Законом України «Про нотаріат» [9] передбачено принципово різні основи визначення режиму оплати за вчинен­ня нотаріальних дій. Державні но­таріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством (ст. 19 Закону України «Про нотаріат»). При­ватні ж нотаріуси за вчинення но­таріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домо­вленістю між нотаріусом та громадя­нином або юридичною особою. Опла­та додаткових послуг правового харак­теру, що надаються приватними но­таріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домо­вленістю сторін (ст. 31 Закону Украї­ни «Про нотаріат»). Обмеження роз­міру плати наведено у підзаконному акті — Указі Президента України «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р. [10]. Так, встановле­но, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приват­ними нотаріусами, не може бути мен­шим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Що стосується режиму оплати вчинення нотаріальних дій іншими особами (посадовими особами місце­вого самоврядування, Збройних сил України, установ виконання пока­рань), то він у Законі України «Про нотаріат» не визначений.

Отже, проведений аналіз довів існування зв´язку між матеріальною складовою суспільного відношення та тенденціями виникнення і становлен­ня нотаріально-правових відносин. Такий зв´язок позначився на періоди­зації нормативного закріплення но­таріальних відносин за ознакою меж їх охоплення правовою нормою. Було виокремлено чотири періоди: первин­ний, епоха Середньовіччя, проміжний та еволюційний. Еволюційний період, зокрема в Україні, стосується розроб­ки та впровадження у законодавство засад латинського нотаріату.

Наступною ознакою правовідносин є ознака охорони державою та забезпе­чення заходами державного впливу аж до примусу [11, 525]. Слід зазначити, що у різних країнах проблема охорони державою та застосування заходів дер­жавного впливу у сфері нотаріальних відносин вирішувалась по-різному. Зо­крема, у країнах Латинської Америки нотаріуси відповідали за вчинювані ними нотаріальні дії всім майном у ви­падку завданої шкоди [12]. У Франції всі нотаріуси несуть солідарну відпові­дальність за професійні помилки. Во­ни є членами місцевої або регіональної спілки нотаріусів чи нотаріальної па­лати. Ці організації регулюють діяль­ність нотаріусів [13]. Законом України «Про нотаріат» передбачено банкетну норму щодо врегулювання відпові­дальності державного нотаріуса. Стат­тею 21 цього Закону визначено, що шкода, заподіяна особі внаслідок неза­конних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством Украї­ни. Щодо відповідальності приватного нотаріуса, то ст. 27 зазначеного Закону встановлено, що шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, від­шкодовується в повному розмірі. Що­до відповідальності інших посадових осіб, яким надано право вчиняти но­таріальні дії, то Законом України «Про нотаріат» відповідних норм не визна­чено.

З метою подолання існуючих про­галин доцільною є розробка пропо­зицій щодо вдосконалення правового регулювання відповідальності суб´єк­тів вчинення нотаріальних дій. У зв´язку з цим слід зауважити, що жоден із зареєстрованих у Верховній Раді України законопроектів, які сто­суються новелізації нотаріального за­конодавства, не торкається питання відповідальності суб´єктів вчинення нотаріальних дій. Зазначене стосуєть­ся проектів законів «Про внесення змін до Закону України «Про нота­ріат»: від 26 грудня 2007 р. № 1286, від 23 січня 2008 р. № 1286-1, від 24 січня 2008 р. № 1425, від 31 січня 2008 р. № 1286-2, від 11 лютого 2008 р. № 1425-1. Усі зазначені проекти зако­нів спрямовані на врегулювання зде­більшого організаційних засад нота­ріальної діяльності [1, 10].

Ґрунтуючись на проведеному вище аналізі історії становлення нотаріату з позицій визначення тенденцій закріп­лення нотаріальних відносин нормою права, а також існуючому в правовій доктрині підході щодо комплексного характеру врегулювання зазначених відносин, сформульовано поняття но­таріально-правових відносин.

Нотаріально-правовими відносина­ми названі суспільні відносини у сфері організації нотаріальної діяльності та вчинення нотаріальних дій, а також контролю зазначеної діяльності та за­конності вчинення нотаріальних дій, урегульовані нормами різних галузей права, забезпечувані державним при­мусом вольові відносини, які виража­ються у конкретному зв´язку між дер­жавою та суб´єктами вчинення но­таріальних дій з приводу організації та контролю їх діяльності, а також між суб´єктами вчинення нотаріальних дій та зобов´язаними суб´єктами. У струк­турі нотаріально-правових відносин можна виокремити дві групи: а) відно­сини між державою і суб´єктом вчи­нення нотаріальних дій з приводу ор­ганізації та контролю його діяльності; б) відносини між суб´єктами вчинення нотаріальних дій та зобов´язаними суб´єктами.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотаріат : перспективи унормування, законодавство, судова практика. — X., 2008. — 536 с.

2. Черниш В. М. Цивільно-правові засади розвитку нотаріату в Україні: дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне пра­во. - К., 2003. - 199 с.

3. Фурса С. Я. Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні : дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. — К., 2003.-426 с.

4. Фурса С. Я. Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приват­не право. — К., 2003. — 42 с.

5. Алексеев С. С. Общая теория права : учеб. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2008. — 576 с.

6. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, О. В. Пе-тришин, Л. В. Авраменко та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — X., 2009. — 58 с.

7. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 2007. — 992 с.

8. Нотаріат в Україні: підруч. / за ред. В. В. Комарова. — К., 2006. — 320 с.

9. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

10. Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій : Указ Президента України від 10 липня 1998 р. № 762/98 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 28. — С. 2.

11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): підруч. — X., 2006. — 776 с.

12. Хабалова Н. Г. Нотариат в Российской Федерации // http://www.referat.su/refs_new/14579/ref_part_0.shtml

13.История возникновения нотариата // http://new-format.com.ua

загрузка...
Top