Нотаріальна діяльність в Україні

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПРИВАТНА НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1. Генеза інституту приватної нотаріальної діяльності у законодавстві

1.2. Генеза приватної нотаріальної діяльності у доктрині адміністративного права

1.3. Суб’єкти приватної нотаріальної діяльності

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Мета, принципи, функції, завдання адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

2.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

2.3. Форми і методи адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ПРИВАТНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

3.2. Аналіз перспективного законодавства щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена прагненням України від перших років незалежності рухатися шляхом побудови правової держави та створити якісно нове суспільство, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Ключовими кроками на цьому шляху, які, безумовно, сприяли її визнанню іншими державами світу, стали прийняття Конституції України, вступ України до Ради Європи, проведення адміністративної реформи та підготовка до проведення адміністративно-територіальної реформи. При цьому держава та її інституції й далі наполегливо шукають свій шлях забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.

Сучасний етап проведення в Україні правової реформи визначив необхідність переосмислення ролі та місця нотаріату у правовій системі України як ефективного засобу досудового захисту прав людини та місця в ній інституту приватної нотаріальної діяльності, яка ґрунтується на принципах латинського (вільного) нотаріату. За майже 15 років свого існування в Україні приватний нотаріат довів свою доцільність та ефективність захисту прав людини, однак остаточного його запровадження досі не відбулося, ключові вимоги Конституції України досі не враховані у Законі України «Про нотаріат», не вирішено широке коло теоретичних і практичних проблем організації і функціонування нотаріату в Україні на основі здобутків міжнародного досвіду і з урахуванням змін національного законодавства, створення правових, організаційних умов для вступу України до Міжнародного Союзу Нотаріату тощо.

Загальні проблеми регулювання нотаріальної охорони та захисту прав людини були предметом аналізу у працях як вітчизняних, так і закордонних авторів: В.Б.Авер’янова, Д.Н. Бахраха, Ю.П.Битяка, А.С. Васильєва, В.Л.Грохольського, Є.Є. Додіна, Н.А.Железняк, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, Є.Н.Клячина, Н.Р.Нижник, С.В.Пєткова, Ю.О.Тихомирова, В.В. Цвєткова та вплинули на формування основних підходів до вирішення проблеми, що досліджується.

Вивчення питань адміністративно-правового регулювання правовідносин, предметом яких є нотаріальна охорона та захист прав людини, приділялась увага у працях фахівців з різних наукових напрямків: Н.В.Карнарук, Т.О.Коломоєць, М.П.Ляпідевського, Л.Б.Мандельштама, Ж.Ф.Пієпу, А.М.Феміліді, С.Я.Фурси, І.Г.Черемних, Л.Е.Ясінської та інших.

Проблемам державного регулювання нотаріальної діяльністі та державного контролю за нотаріальною діяльністю приділено значну увагу у наукових працях В.в.Баранкової, Г.Ю. Гулєвської, В.В.Комарова, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.М.Черниша та інших. Однак комплексних розробок у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності не здійснено, а переважна більшість авторів досліджувала регулювання нотаріальної діяльності на базі державного нотаріату.

Практика нотаріальної діяльності засвідчила штучність поділу нотаріату на державних нотаріусів та приватних, виявила соціальні, економічні та юридичні непорозуміння в адміністративно-правовому регулюванні діяльності приватних нотаріусів, особливо на підзаконному рівні, що призвело до суттєвих проблем у роботі приватних нотаріусів, зростання скарг громадян, створенню криміногенних ситуацій та інших негативних явищ. Нагальними питаннями, що потребують вирішення залишаються завершення процесу реформування нотаріату в Україні в межах континентального права і запровадження єдиного нотаріату відповідно до нових правових економічних, соціальних і політичних умов.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також фактичною відсутністю розробок адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності здійснених на сучасному етапі адміністративної реформи і практичною значимістю розглядаємих питань, вирішення яких потребує підвищення ефективності нотаріального захисту прав людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2003-2008 рр. та спеціальної науково-дослідної теми «Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації здійснити аналіз змісту адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, визначити особливості його механізму, основні пріоритети у його розвитку та реформуванні, що дозволить вдосконалити діяльність державних органів – суб’єктів адміністративно-правового регулювання та сформувати пропозиції щодо внесення змін до діючого законодавства. Для досягнення поставленої мети вирішувались такі основні задачі:

  • проаналізувати виникнення та історичний розвиток приватної нотаріальної діяльності в Україні;

  • проаналізувати положення сучасної правової доктрини щодо адміністративно-правового регулювання суспільних відносин;

  • проаналізувати правовий статус суб’єктів приватної нотаріальної діяльності та суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності;

  • виявити й дослідити окремі елементи механізму адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні;

  • узагальнити досвід іноземних держав щодо адміністративного-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності;

  • проаналізувати проблеми та напрямки вдосконалення законодавства щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні;

  • розробити пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідженняє суспільні відносини у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Предметом дослідження– теоретичні засади та норми адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні.

Методи дослідження.В основу дослідження покладеносукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального, порівняльно-правового аналізу тощо). Головним виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання механізму адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, який дозволяє розглянути його у взаємозв’язку окремих елементів, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності (підрозділи 1.1., 1.2., 2.1., 2.3.). Історично-правовий метод забезпечив вивчення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності у його розвитку, виявлення зв’язку минулого і сьогодення (підрозділи 1.2., 3.1.). Методи класифікації та групування використовувалися для визначення й характеристики суб’єктів приватної нотаріальної діяльності, суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, а також для дослідження видів принципів, методів та форм останньої (підрозділ 1.3., розділ 2). За допомогою системного підходу і системного аналізу, комплексного інформаційного підходу у дисертації визначено місце Міністерства юстиції України та його структурних елементів у системі суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері, що розглядається (підрозділ 2.2.). Документальний аналіз було застосовано для дослідження правових норм, які регулюють діяльність суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, з метою їх удосконалення (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3.). Завдяки порівняльно-правовому методу здійснено аналіз особливостей адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні і за кордоном та визначено напрямки удосконалення національного законодавства з метою інтеграції України до Міжнародного Союзу Нотаріату (розділ 3).

Наукова новизна одержаних результатівполягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Результати проведеного дослідження, дозволили сформулювати ряд положень, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки адміністративного права та практики діяльності приватних нотаріусів та органів, які здійснюють адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні зокрема:

вперше:

  • сформульовано поняття адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності як специфічного різновиду правового регулювання, спрямованого на втілення організаційно-правових засобів забезпечення вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;

  • здійснено класифікацію адміністративно-правових норм, які регулюють діяльність приватних нотаріусів;

  • проаналізовано управлінські функції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері приватного нотаріату;

  • виділено специфічні риси приватних нотаріальних відносин;

  • досліджено адміністративно-правовий стутус приватних нотаріусів;

  • виділено підсистему адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності;

  • сформульовано пропозицію щодо внесення змін до чинного законодавства у сфері регулювання приватної нотаріальної діяльності, які полягають у закріпленні статуса приватного нотаріуса як публічної офіційної особи і професіонала у галузі права; визначення поняття державного регулювання приватної нотаріальної діяльності; а також стосовно закріплення порядку підготовки осіб до нотаріальної діяльності, кадрового резерву нотаріусів, єдиного реєстру нотаріусів, квот нотаріусів, присяги нотаріуса, виконуючого обов’язки нотаріуса, організацію нотаріальної діяльності, допуску до нотаріальної діяльності, заміщення нотаріуса, поновлення нотаріальної діяльності;

удосконалено:

  • систему об’єктивних, універсальних необхідних закономірностей взаємовідносин у сфері вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами України – принципів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності;

  • класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяьності;

дістали подальшого розвитку:

  • правовий статус суб’єктів приватної нотаріальної діяльності, розкрито їх призначення (завдання), функції, нормативно-правову базу функціонування та структуру;

  • механізм адміністративно-правового регулювання та його складові елементи: принципи, мета, завдання, функція, методи та форма;

  • організація і функціонування нотаріату в Україні;

у новому аспекті проаналізовано:

  • порядок організації приватної нотаріальної діяльності, а саме: реєстрацію приватної нотаріальної діяльності із видачею реєстраційного посвідчення, визначення нотаріального округу, службове страхування приватних нотаріусів, контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів, заміщення приватних нотаріусів, припинення приватної нотаріальної діяльності в якості форм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності;

  • зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження розширює та поглиблює уявлення про сутність, підстави, зміст адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Висновки з дисертаційного дослідження можуть стати методологічною основою для подальшої розробки проблем нотаріального захисту прав людини у межах правових, економічних, політичних, соціальних та філософських досліджень, у правотворчій та провозастосовчій діяльності.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання таких дисциплін і курсів як «Адміністративне право», «Державне управління», «Державна служба», «Нотаріат» тощо у вищих навчальних закладах. Так матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі юридичного факультету Запорізького національного університету (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 23.01.2008), Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 15.01.2008) та практичній діяльності Головного управління юстиції у Запорізькій області (довідка від 29.02.2008 за № 1207/01).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права юридичного факультету Запорізького національного університету.

Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція «Влада і суспільство: проблеми взаємодії» (м.Запоріжжя, 18-19 листопада 2005 р.); науково-практична конференція «Дні науки в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ» (м.Запоріжжя, 27-28 жовтня 2005 р.); міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (м.Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р.); Форумі вчених-адміністративістів Південно-східних регіонів України (м.Запоріжжя, 19-20 жовтня 2006 р.); Всеукраїнська конференція «Перспективи та проблеми адміністративної реформи в Україні» (м.Запоріжжя, 1-2 березня 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених», (м.Запоріжжя, 23 березня 2007 р.); наукова конференція «Інноваційний потенціал Запорізького національного університету та шляхи його розвитку» (м.Запоріжжя, 17-19 квітня 2007 р.); міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (м.Запоріжжя, 18-19 травня 2007 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковані у шести наукових працях: у 3 статтях, які надруковані у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України, а також у 3 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Розділ 1

Приватна нотаріальна діяльність як об’єкт адміністративно-правового регулювання

  1. Генеза інституту приватної нотаріальної діяльності у законодавстві

Закономірності появи та наступної еволюції будь-яких правових інститутів у державі, її законодавстві можна пізнати лише у результаті порівняння реального стану із досвідом інших держав, у тому числі й держав минулого, на історичному фоні яких проявляється взаємозв’язок і взаємний вплив тощо. Такий підхід безумовно надасть можливість перейти до більш виважених оцінок історичних подій, що призвели до виникнення або формування окремих правових інститутів, осягнути тенденції в їх розвитку, а також механізми еволюції до сучасного стану.

Нотаріальна діяльність, як основна функція окремих установ, утворень та осіб, які у різні часи мали певне призначення тісно пов’язана із суспільним і сімейними устроєм, спадковими і речовими правами, тому логічним буде припустити, що вона виникла разом із появою цивілізованих і культурних держав, у яких існувала писемність. Розвиваючи подібні твердження ще Л.Б.Мандельштам вказував, що архаїчним народам нотаріуси не були потрібні, і на першій стадії розвитку суспільства ніде вони не згадуються. Вперше стикаємось з цією установою у достатньо розвинутих суспільствах [157,с.2]. Але ще до появи писемності нотаріальна функція отримала публічно-правові ознаки. Так, відомо, що у Древньому Вавилоні, Греції, Римі договори затверджувались свідченнями людей і тому укладались переважно у публічних місцях (міські ворота, площі, ринки, біля храмів тощо) у присутності випадкових свідків.

Саме Вавилон можна вважати тією давньою країною у якій «народився» сучасний нотаріат. У давньому Вавилоні із появою приватної власності та збільшенням господарського обороту свідки, які вчиняли відповідні нотаріальні дії, вже не могли закріплювати у пам’яті не тільки тонкощі угод, але й сам їх зміст, та відтворювати його у необхідний час та під час вирішення суперечок. Таким чином виникла необхідність робити записи та нотатки, які не тільки надавали би змогу відтворити обставини укладання угоди та її зміст, але й були зрозумілими сторонами угоди, оточуючими, іншим свідками, представниками влади тощо. За таких умов, говорить Г.В.Меркушин, «склався звичай укладати угоди (купівлі-продажу, міни, дарування) у письмовій формі. … Після появи письмової форми угоди роль свідка змінилася. Він став залучатися лише для підтвердження факту укладання угоди, але не для відтворення її змісту. Угоди здійснювалися у письмовій формі на спеціальних глиняних табличках, які зберігалися у їх власників або в храмових архівах, куди вони поміщалися на прохання їх власника задля кращого зберігання. Табличку заповнював писар, він же володів необхідними знаннями правильного оформлювання документа»[160].

Загалом у сучасній науці багато уваги приділялося питанню виникнення та походження нотаріальної діяльності. Так, у спеціальному дослідженні «Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект)» Л.Е.Ясінська аналізує праці В.В.Комарова, В.В.Баранкової, Р.Г.Кочер’янца, В.М.Черниша, С.П.Вименця, І.С.Вольмана, А.Г.Гасмана, М.П.Ляпідевського, Л.Б.Мандельштама, Ж.Маранд’єра, Ж.Ф.Пієпу, Ф.Ріко, Ж.Ріцфоля, А.М.Суміна, А.М.Феміліді, І.Г.Черемних, Ж.Ягра та інших [258].

Як вказує зазначений автор, серед досліджень дореволюційних авторів найбільш системною є праця М.П. Ляпідевського «История нотариата» (1875рік). В ній викладено матеріал щодо історії інституту нотаріату від часів античності до сучасної епохи. Ми погоджуємося, що це найцінніше і найцікавіше дослідження середньовічного етапу розвитку нотаріату, в якому проаналізовано рідкісні історичні документи, що відносяться до каролінгського етапу європейської історії аж до XIV ст. Певною мірою ця праця не втратила своєї актуальності і в наші дні. Великий історичний матеріал міститься у праці А.М. Феміліді «Русский нотариат. История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апреля 1866г.» (1902рік). Автор наводить нові порівняно із проаналізованими Н.П.Ляпідевським дані щодо давньоримського і середньовічного нотаріату [258,с.9-10].

Подібний підхід у дослідженні виникнення нотаріальної діяльності застосований у дослідженнях як вітчизняних авторів В.в.Баранкової[77],Г.Ю.Гулєвської[97], Н.В.Карнарук[120], В.В.Комарова[138], С.Я.Фурси[234], В.М.Черниша [243]тощо, так і закордонних авторів, зокрема у Російській Федерації.

Безумовною «відправною точкою» у розвитку інституту нотаріату переважна кількість дослідників вважає законодавство Римської республіки що регулює діяльність інституту табеліонів. Г.Ю.Гулєвська зазначає, що більш традиційно історичною батьківщиною нотаріату прийнято вважати Римську республіку з її розвинутою правовою системою (певний вплив на формування якої дійсно справили давні правові традиції Давнього Єгипту та еллінської Греції), звідки походить і етимологія нотаріату. Вже в ті давні часи існувала особлива категорія службових осіб - писарів, в обов’язки яких входило письмове оформлення розпоряджень магістратів та судових формул преторів, а також ведення судових журналів і різноманітних записів публічно-правового характеру [97,c.9].В.М.Черниш, розвиваючи думку проф. Є.О.Харитонова, який детально дослідив питання рецепції римського права, при дослідженні нотаріату виходить з того, що існує тісний зв’язок між рецепцією римського приватного права і розвитком латинського нотаріату, а саме римське право є його фундаментом [243,c.12].

У сучасній правовій науці загальноприйнятою є позиція, що табеліони не перебували на державній службі, не мали своєї «приватної справи» та займалися виключно складанням юридичних актів і судових паперів за встановлену римською державою винагороду. Такий правовий статус свідчить про «уявність» свободи діяльності табеліонів, які перебували під пильним контролем держави. Як вказують В.Аргунов та інші у дослідженні «Правовые основы деятельности нотариата» за порушення чи неправильно вчинені документи табеліон міг бути позбавлений права займатися обраним видом діяльності зовсім чи на певний строк. [199, с.8]. Однак, незважаючи на зовнішню подібність інституту табеліонів і сучасного приватного нотаріату, вважає Л.Є.Ясінська, їх не можна ототожнювати, оскільки, незважаючи на здійснюваний державною владою суворий контроль за діяльністю табеліонів, укладені ними акти не мали публічної сили і не були наділені жодними перевагами перед приватними документами [258,c.23]. Отже, автор вказує на комплексність сучасного нотаріату та значення інших інститутів, наприклад, явки табеліональних документів у суд із занесенням їх у протокол. Явка ця відносилась не лише до тих документів, які внаслідок припису закону мали бути внесені у протокол під загрозою їх недійсності (дарування на великі суми, судові заповіти, розпечатування тестаментів, що були укладені поза судом), але й до всіх інших документів і актів, явка яких залежала тільки від волі контрагентів [258,c.24].

Саме таким чином В.М.Черниш простежує подібність діяльності табеліонів, «протоколювання» із сучасними принципами нотаріальної діяльності, за яких приватний нотаріус має не лише надавати правову допомогу громадянам, але й здійснювати певну правозастосовну діяльність, захищаючи при цьому суб’єктивні права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, фіксуючи й посвідчуючи незаперечні права осіб, надаючи цим правам публічної сили і доказовості, офіційного визнання від імені держави [242, с.5].

Ключовим моментом утвердження вільної (недержавної) складової нотаріату, яку сьогодні прийнято називати приватним (латинського типу), у правовій та історичній літературі прийнято вважати по-перше прийняття християнства як пануючої релігії та, по-друге, розкол, що відбувся у християнстві. Ці історичні події забезпечили появу у Римській імперії церковного нотаріату. Писарі-нотаріуси мали займатися складанням юридичних документів, листуванням, оформленням актів про обрання вищих духовних осіб, стенографуванням бесід, веденням протоколів засідань церковних соборів, оформленням угод й актів тощо. При цьому натаріуси «мали значно більше ніж секретарі або канцеляристи значення у епархальному управлінні, оскільки обширне листування між епіскопами проведилася не власноручно, а через нотарієв» [172].

Із зміцненням церкви та до появи сучасної системи нотаріату після Французької революції церковний нотаріат поширив свою діяльність й на сферу світських відносин, конкуруючи з табеліонами.

Майже безумовним вважається й той факт, що після падіння Західної Римської імперії створилися умови для паралельного існування і розвитку нотаріату на Заході та на Сході, тобто на території колишньої Західної Римської імперії, яка відійшла до варварських народів, і на території Візантії, розділений між різними за ступенем цивілізованості та розвитку права країнами нотаріат вже не об’єднувався, однак візантійський нотаріат суттєво вплинув на формування нотаріату в Західній Європі, особливо в Італії, починаючи з часу рецепції римського права (кінець XIст.). Такий висновок ґрунтується на важливості для розвитку нотаріату таких правових актів як Corpus Juris Civilis у Кодексі Юстиніана – першому нотаріальному кодексі, Еклога (Ecloga); Василіки (Basilica); Прохирон (Procheiron); Ісагога, Новела Ірини (Nov. Eirenae); Книга Епарха та Новели Лева VI (Novv. Leonis VI); Піра (Peira); Шестикнижжя (Hexabiblos) [158, с.252].

Таким чином дослідники виникнення сучасної моделі нотаріату переважно доходять висновку, що в основі сучасного нотаріату, як латинського типу, так і державного, знаходяться три організаційні форми:

  • нотаріуси, що перебували на державній службі;

  • нотаріуси, що здійснювали свою діяльність самостійно під номінальним контролем держави;

  • церковні нотаріуси.

З часом повноваження «вільних» та церковних нотаріусів зменшувалися, а роль державних нотаріусів, відповідно, збільшувалася і досягла свого максимуму у часи Середньовіччя. У свою чергу недержавний нотаріат, який вже не мав достатньої адміністративної підтримки держави розвивався або за підтримкою місцевих феодалів, які власне й призначали «провінційних» нотаріусів, або за підтримки корпорацій нотаріусів.

У Новий час, особливо після Французької революції, з’являються нормативні акти, що визнають особливе значення «вільних» нотаріусів та у деяких випадках делегують їм функції держави. Так, Законом від 16 березня 1803року (25 вантоза XІроку) було визначено основні принципи організації нотаріальної діяльності, які не зазнали суттєвих змін впродовж майже двох століть [163, c.4]. Відповідно цього Закону, зазначають В.В.Баранкова та В.В.Комаров, нотаріуси вважалися публічними посадовими особами, що призначалися представником виконавчої влади (президентом) за клопотанням попередника довічно. Нотаріуси розподілялися на три класи — при судових палатах, судах першої інстанції і мирових суддях. Кожен нотаріус був зобов’язаний мешкати у місці, що призначалося йому урядом, заборонялося здійснювати свої посадові обов’язки поза межами свого району, причому чисельність нотаріусів у кожній місцевості визначалося самим урядом і підлягала скороченню лише за виняткових умов, зазначених у законі. Всі вчинені нотаріальні акти вважалися повним доказом і підлягали негайному виконанню на всій території французької держави, як і судові рішення [138, c.11].

Законодавство інших країн Західної Європи не суттєво відрізнялось у питанні адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності. Як зазначено у роботі «Нотариат и нотариальный процесс» основні принципи організації та функціонування нотаріальних органів на території Пруського королівства встановлював Закон про безспірну юрисдикцію від 21 вересня 1898 р., згідно до положень якого нотаріуси призначалися міністром юстиції довічно з осіб, що відповідали умовам заняття судових посад, кожному нотаріусу визначалися місце проживання й округ, у межах якого він міг здійснювати покладені на нього обов’язки, причому нотаріуси вважалися такими, що перебувають на дійсній державній службі, але не одержували платні і не мали права на пенсію – фінансову основу діяльності складала винагорода, яку вони отримували від осіб, що зверталися до них за вчиненням нотаріальної дії згідно до розмірів особливої такси, встановлюваної державним канцлером і міністром юстиції. У дисциплінарному відношенні нотаріуси прирівнювалися до суддів [138, с.15].

Слід додати, що законодавче вирівнювання статусу нотаріусів та суддів знайшло мало місце й на початку ХХ століття у практиці більшості країн Європи навіть у СРСР. Л.Н.Бардін, роблячи висновок, що діяльність нотаріусів є подібною до діяльності судів по розгляду справ, наводить роз’яснення Пленуму Верховного Суду Української РСР від 5 січня 1925 року, в якому нотаріальна діяльність порівнюється з діяльністю суду першої інстанції. Л.Н Бардіним також пропонується надати нотаріусу право самому виправляти власні помилки[76, с. 6-7].

Виникнення та розвиток вітчизняного приватного нотаріату загалом відбувався у межах загальноєвропейських процесів, однак має певні особливості. Так, більшість сучасних дослідників розглядають нотаріат на українських землях як частину нотаріату Російської (Московської) держави та Російської імперії, говорячи про поширення на територію сучасної України відповідного законодавства [243, с.36]. Як вказує В.М.Черниш такому явищу сприяв той факт, що більшість правочинів доби Київської Русі не мали письмової форми, а відповідні джерела права тієї доби (Руська Правда, церковні статути тощо) не згадують про нотаріальні функції. Такий же стан відмічений дослідником у періоді входження території України до Литовського князівства та Речі Посполитої. Так, за поширеною звичкою для врегулювання будь-яких справ звертались до писарів судів та службовців канцелярій. Термін „регент» для позначення нотаріуса у Польщі походить з практики канцелярій, що існували в старій Польщі в кінці XVI-XVII ст. [243,с.43].

Перший етап історії вітчизняного нотаріату, як зазначає Г.Ю.Гулевська, розпочався з ХV століття, а саме з виникнення інституту так званих площадних піддячих - своєрідної корпорації професійних писарів, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов’язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином, за умов додержання якої документація й набувала характеру безспірної [97, с.24].

Цей період характеризувався вільним розвитком інституту площадних піддячих під номінальним контролем держави, пов’язаним із призначення «на площу» указом царя. Як вказується у курсі лекцій з «Нотаріату» Н.Полтавської та В.Кузнецова, особа, що бажала бути площадним піддячим подавала царю чолобитну з проханнямпро призначення, при цьому виборні старости повинні були дати йому моральну та ділову характеристику, а вся корпорація професійних писарів несла за члена своєї громади кругову поруку на випадок заподіяння шкоди від його діяльності. Поступово контроль з боку держави за діяльністю піддячих став жорсткішим. Виборні старости наділялися правом здійснювати нагляд за піддячими, а після видання царем Федором Іоановичем Наказу від 1597 року, яким були визначені основні вимоги щодо засвідчення угод, контроль з боку держави за діяльністю площадних піддячих став фактичним [192, с.5].

Поряд з цим існують думки про те що, починаючи з XVIIIст., Росія різними шляхами прагнула поширити на українські землі своє право, проте остаточно це зробити вона змогла лише у ХІХст. І основною причиною такого тривалого протистояння інтересів імперії і української правової системи була орієнтація останньої на західні, традиції політичної автономії, регіоналізму станових прав і юридичних привілеїв [258, с.54].

Сучасний етап розвитку українського суспільства ґрунтується на Конституції України 1996 року та пов’язаний із реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів зокрема. Такий суспільний процес потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце займають і питання становлення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні.

З прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про нотаріат» з’явився змінений порядок допуску до посади нотаріуса, який встановив підвищені вимоги для отримання права на зайняття нотаріальною діяльністю (наявність лише вищої юридичної освіти, проходження стажування, складання кваліфікаційного іспиту та одержання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю та реєстраційного посвідчення), внесення страхової застави, порядок припинення нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва тощо. Поряд із приватним нотаріатом, з’явився інститут державного нотаріального архіву, розпочалася дискусія про відмову від державного нотаріату та перехід до нотаріату латинського типу тощо. Однак, як зазначав А.Єрух, враховуючи, специфіку відносин, що склалися в Україні, повністю відмовитися від державного нотаріату вважалося недоцільним [108, с.22].

Приватний нотаріат був покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їх суб’єктивні права і законні інтереси надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам спираючись на вільність й неупередженість нотаріусів. Крім того, загалом нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

Загалом на етапі становлення законодавства про нотаріат незважаючи на широкі гарантії вільної економічної діяльності, використання приватної та інших форм власності, суспільству і державі, як вказує Ю.О.Тихомиров, залишається суворо контролювати збереження засад економіки, не допускати і суворо припиняти порушення в результаті довільних дій державних органів і посадових осіб, несумлінності акціонерних товариств, корпорацій і окремих громадян [227, с.70].

Закони та інші нормативно-правові акти створюють необхідний правовий режим забезпечення публічних та охорони приватних інтересів, чітко виділяють публічні інтереси та запроваджують засоби їх забезпечення і охорони. Це і повноваження державних органів, і порядок вирішення справ, і критерії оцінки актів та дій, і процедури призупинення, відміни актів, які порушують інтереси держави, і стимулювання суспільно корисної діяльності. З ними кореспондуються відповідні обов’язки суб’єктів господарювання, а також громадян.

О.І.Харитонова розглядає адміністративно-правове регулювання суспільних відносин, у тому числі й у галузі приватної нотаріальної діяльності, як встановлення державою певних правил поведінки, пов’язаних з виконанням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері господарювання [237,с.76]. Адміністративно-правові норми, які регулюють відносини, що розглядаються являють собою різновид юридичних правил поведінки у суспільстві, який має ознаки, властиві всім правовим нормам. У зв’язку з цим ці норми мають визначену специфіку, яка не позбавляє їх конструктивних ознак, властивим нормам права, і не змінює жодну з обов’язкових рис, що характеризує структуру будь-якої правової норми [259].

Загалом, поняття «норма» у тлумачному словнику В.Даля трактується як загальне правило, якого треба дотримуватися в усіх випадках, – зразок або приклад [99, с.555]. Слід зауважити, що у зв’язку з цим законодавець, інколи, у тексті нормативного акта застосовує термін «правило» замість терміна «норма».

Як відомо з теорії права, правові норми відрізняються від соціальних норм тим, що, по-перше, встановлюються державою в особі уповноважених органів, по-друге, формулюються в спеціальних правових актах, по-третє, носять державно-обов’язковий характер, тобто забезпечуються на випадок порушення силою державного примусу [92, с.56]. Тобто приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, передбачених правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки [240]. Якщо правило, зазначене в нормі не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, передбачені санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов’язковий характер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці ознаки властиві й адміністративним правовим нормам, що регулюють відносини в галузі діяльності приватних нотаріальних органів і містять приписи і заборони, тобто переважно мають імперативний характер, оскільки містять державне веління.

Юридична природа адміністративно-правової норми у сучасному законодавстві про нотаріат криється в тому, що ще з прийняттям згаданого Закону України «Про нотаріат» до неї було закладено першооснови для правового регулювання правовідносин, які складаються з приводу реалізації уповноваженими органами публічно-владної діяльності у приватній нотаріальній сфері, визначені правила поведінки, права й обов’язки учасників цих відносин, а також юридичні наслідки в результаті невиконання або неналежного виконання відповідних владних розпоряджень держави.

Аналізуючи форму впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, слід відмітити те, що для неї характерне застосування приписів до здійснення дій, дозволу, заохочення до дії і заборони. Найширше застосування мають приписи, що знаходить свій прояв у здійсненні органами держави публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності завдяки владному встановленню належної поведінки, розпорядженню до дії.

Гіпотеза норми визначає фактичні умови та обставини, за яких виникають адміністративні правовідносини, тобто передбачені нею юридичні права та обов’язки у галузі приватної нотаріальної діяльності та вказує на суб’єктів цих правовідносин. Гіпотеза особливо яскраво підтверджує її зумовленість характером суспільних відносин [129]. Як правило, гіпотеза адміністративно-правової норми має складну описову форму та містить в собі цілий ряд чітко сформульованих умов, за наявності яких накладається обов’язок чи надається право здійснити певні дії під час реалізації нотаріальної функції. А тому вона нерідко формулюється в окремій статті нормативного акту чи декількох статтях відразу, що має велике значення в забезпеченні адміністративних правовідносин, у дотриманні встановленого порядку під час здійснення приватної нотаріальної діяльності та здійснення контролю за нею з боку держави та суспільства.

Ще більш складним описовим характером відзначається диспозиція адміністративно-правової норми, яка найдетальніше описує права та обов’язки кожного з учасників адміністративних правовідносин. У кожному випадку формулювання адміністративно-правової норми законодавець повинен був максимально точно охопити всі можливі ситуації, не допустити відсилань та подвійного розуміння. Це зумовлено, по-перше, великою складністю та специфікою предмету, що описується – правових відносин у сфері приватної нотаріальної діяльності; по-друге, роллю, яку виконує держава у забезпеченні єдиного порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки вона має реалізувати публічні інтереси, з урахуванням окремих приватних інтересів; по-третє, мова йде про участь держави і місцевого самоврядування у сфері приватної нотаріальної діяльності, яка має здійснюватися відповідно до принципу «втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у суспільні відносини не допускається інакше, як на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та іншими законами».

Як гіпотеза адміністративно-правової норми, так і її диспозиція в часі традиційно мають яскраво виражену тенденцію до ускладнення – ще детальнішого опису необхідної поведінки сторін адміністративних відносин, прав і обов’язків їх суб’єктів. Підтвердженням цього є Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 № 18/5 з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства юстиції України у відповідність до Закону України «Про нотаріат», її чинна редакція затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 [28]та низка нормативних актів, які деталізують окремі аспекти діяльності приватних нотаріусів.

Тенденція до ускладнення адміністративно-правових норм зумовлена як об’єктивними причинами, так і суб’єктивними факторами. З одного боку, в умовах переходу до вільного, демократичного суспільства, ринкової економіки має місце загальне ускладнення відносин у суспільстві. З іншого – запровадження важелів державного регулювання суспільних відносин подібних до ринкових супроводжується і в значній мірі забезпечується розширенням участі недержавних суб’єктів у адміністративній діяльності держави та формуванням в Україні правової держави, в якій за її соціальною та правовою природою не повинно залишатися місця та можливостей для будь-якого нехтування правом.

Принципово важливим є той факт, що у відповідності з Конституцією України майже усі первинні та чимало похідних адміністративних правовідносин стали регулюватися нормативними актами вищої юридичної сили – Законами України. Саме це зумовило, в першу чергу, ускладнення адміністративної норми в цілому та її гіпотези насамперед. Це явище позитивне і заслуговує в адміністративній науці всілякої підтримки як таке, що сприяє викоріненню беззаконня, врахування об’єктивних інтересів держави, кожного з членів суспільства.

Третім структурним елементом будь-якої адміністративно-правової норми є її санкція. Вона має певні особливості, які визначаються характером адміністративних суспільних відносин. Передусім, специфічні види відповідальності, які містяться у санкції адміністративної правової норми. Відповідальність охоплює практично увесь спектр її можливих видів (кримінальну, адміністративну, дисциплінарну тощо). Санкція містить вказівку на засоби адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру), заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов’язків учасниками адміністративних правовідносин – приватними нотаріусами, або кримінальної відповідальності – у разі вчинення ними злочинів.

Санкція адміністративно-правової норми не завжди виражена безпосередньо у змісті того акта, до якого включена дана норма, – досить часто вона передбачається іншим актом (наприклад, Цивільним Кодексом України) або має так званий відсильний характер. Так, наприклад, ст.27. Закону України «Про нотаріат», в якій вказується юридична відповідальність за порушення норм цього Закону, містить таку санкцію: «Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі» [10].

Адміністративно-правові норми, в залежності від обраного критерію, можна ділити на окремі види. Правильне розмежування та формування цих норм має важливе теоретичне й практичне значення. Воно дає змогу відображати суть правового регулювання адміністративної діяльності держави й обирати необхідні для цього засоби. Вважаємо за можливе використовувати наступну класифікацію адміністративно-правових норм, з нашої точки зору, найбільш широко використовувану у законодавстві про нотаріат.

Перш за все, адміністративно-правові норми розрізняються за сферою дії. Вони регламентують окремі напрямки адміністративної діяльності держави. Відповідно, можна виділити норми, які регламентують відносини, що стосуються реалізації функції регулювання діяльності приватних нотаріусів (застосування окремих засобів державного регулювання), здійснення державного контролю за діяльністю приватних нотаріусів, надання адміністративних послуг тощо.

За обсягом правового регулювання можна виділити адміністративно-правові норми загального та спеціального характеру. Перші стосуються загальних моментів здійснення діяльності приватних нотаріусів. До них можна віднести норми, що встановлюють правові основи участі держави в їх діяльності (наприклад, Ст.24 «Реєстрація приватної нотаріальної діяльності. Реєстраційне посвідчення» та Ст.25 «Нотаріальний округ» Закону України «Про нотаріат») [10]. Реалізація спеціальних адміністративно-правових норм пов’язана з правовідносинами, які виникають з окремих умов діяльності приватних нотаріусів, при застосуванні різноманітних засобів та механізмів адміністративно-правового регулювання їх діяльності (наприклад, норми Інструкції про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів [27], Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [28], Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса [40], Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Про затвердження Примірного переліку питань для іспиту громадян України, які бажають пройти стажування в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою [202] тощо).

За критерієм способу правового регулювання поведінки суб’єктів адміністративної діяльності норми можна поділити на норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми-вказівки, норми-заборони, норми-рекомендації, норми-стандарти та нормативи. На думку Ю.О.Тихомирова, застосування побідної класифікації для правових норм дає змогу створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання [225, с.127].

Норми-завдання мають тривалу дію і містять нормативну орієнтацію для участі держави та місцевого самоврядування у регулюванні приватної нотаріальної діяльності, а також виступають орієнтиром адміністративної діяльності. До норм-завдань можна віднести, наприклад, Базові принципи системи латинського нотаріату затверджені 18.01.1986 року Бюро при Комісії з міжнародного співробітництва Міжнародного союзу латинського нотаріату та Постійною Радою у Гаазі 13, 14 и 15 березня 1986 року [73].

Норми-принципи виражають стійкі сутнісні характеристики як суб’єктів, так і об’єктів адміністративної діяльності. Це, наприклад, норми Статті 8. «Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій» Закону України «Про нотаріат» [10].

Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов’язкові до застосування в тексті закону або іншого правового акта. Наприклад, визначення поняття «нотаріат» у ст.1 Закону України «Про нотаріат» або поняття «нотаріус» у ст.3 цього Закону [10].

Норми-вказівки стосуються конкретних дій, які слід здійснити їх адресатам. Наприклад, згідно п.3 Глави І Інструкціїпро порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії передбачені пунктом 2 цієї Інструкції, за винятком: 1) видачі свідоцтва про право на спадщину; 2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; 3) ужиття заходів до охорони спадкового майна; 4) видачі свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання [28].

Норми-заборони містять застереження проти можливих неправомірних дій. До норм-заборон належать, наприклад, норми ст.9. Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких «Нотаріус та посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними» [10].

Норми-рекомендації містять методичні, науково-методичні та інші поради щодо раціональних дій в сфері адміністративної діяльності. Ці норми, наприклад, містяться у «Методичних вказівках щодо застосування примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса, Примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та Примірної номенклатури справ приватного нотаріуса», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 9.11.2000 № 56/5 [32].

Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи як техніко-юридичні правила.

В залежності від змісту адміністративно-правові норми можуть бути матеріальними і процесуальними. Матеріальні норми визначають саму вимогу стосовно правил поведінки приватних нотаріусів та інших суб’єктів адміністративних правовідносин, їх права і обов’язки. Вони, насамперед, закріплюють засади участі держави в діяльності приватних нотаріусів, а також державної політики у сфері нотаріату,види засобів адміністративно-правового регулювання, принципи державного контролю та нагляду за діяльністю приватних нотаріусів, вказують сфери здійснення органами та посадовими особами державної влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень щодо приватних нотаріусів, тобто закріплюють матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків учасників адміністративних правовідносин.

Процесуальні норми встановлюють процедуру застосування і дії норм матеріального права, порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері нотаріату, наприклад,Порядок проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою розроблено відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про нотаріат» для встановлення єдиних умов та правил проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, які пройшли стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою [43].

Завершуючи розгляд питання про класифікацію адміністративно-правових норм, необхідно зазначити, що фактичний розподіл цих норм може здійснюватися і за іншими критеріями (наприклад, за термінами їх дії, за цільовим призначенням тощо). Важливо лише пам’ятати, що при обранні будь-якого критерію класифікації адміністративно-правових норм, що регулюють діяльність приватних нотаріусів, фактичний розподіл цих норм за певними групами і видами повинен переслідувати реально значимі наукові або практичні цілі.

Загалом, проаналізувавши адміністративно-правові норми, що регулюють діяльність приватних нотаріусів, треба зазначити, що в загальній сукупності вони складають значну групу, яка суттєво збільшилася протягом останніх двох років тапотребує систематизації.

Аналізуючи сучасний стан законодавства про нотаріат та адміністративно-правових норм, що регулюють приватну нотаріальну діяльність, слід пам’ятати, що конституційні основи відповідної діяльності закріплюються встановленням Конституцією України організації влади (ст.6), конкретних цілей побудови демократичного суспільства, правової держави (ст.1), суспільне життя в якій ґрунтується на засадах політичної, економічної і ідеологічної різноманітності (ст.15) [1]. У зв’язку з цим такими основами слід вважати законність, демократизм, розподіл влади, публічність, гласність, тобто незмінні засади конституційного ладу, закріплені у розділі1 Конституції України.

Вихідним моментом конституційних основ сучасного правового статусу нотаріуса є принцип, відповідно до якого органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією і чинними законами України (ч.2 ст.19) [1]. Такі повноваження випливають із самої суті правової держави і принципу верховенства права: право повинне домінувати над органами влади, не допускати можливого свавілля з боку останніх, забезпечувати можливість контролю громадянського суспільства за державною діяльністю, в тому числі за здійсненням публічно-владних повноважень у сфері приватного нотаріату. Тобто в цьому випадку повинен діяти загальноправовий дозвільний принцип: «можна лише те, що дозволено законом». Саме на підставі цього основоположного принципу мають визначатися публічно-правові засади охорони прав громадян приватними нотаріусами та, відповідно, сфера публічно-владних відносин у нотаріальній діяльності. У відповідності із вказаним принципом органам державної влади та місцевого самоврядування, які мають право здійснювати адміністративно-правове регулювання, дозволяються лише такі дії, методи та форми впливу на приватних нотаріусів, які безпосередньо регламентовані законом, що визначає їх правовий статус і компетенцію. Навіть приписуючи законодавчі заборони, держава може запровадити лише таке обмеження суб’єктивних прав громадян, метою яких є сприяння забезпеченню загальнонародних інтересів у цілому, добробуту суспільства і, що особливо важливо, які визначені лише законами, прийнятими Верховною Радою України. Це випливає із базової (основоположної) конституційної норми, яка визначає, що головним обов’язком правової держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ч.2 ст.3) [1].

Закони України надають органам державної влади та місцевого самоврядування право здійснювати публічно-владні повноваження у сфері приватного нотаріату (наприклад, право здійснювати кваліфікаційні випробування, державну реєстрацію, стандартизацію діяльності, державний контроль за нотаріальною діяльністю тощо), тим самим визначаючи правоздатність приватних нотаріусів та, відповідно, повноваження у забезпеченні охорони прав громадян. Адміністративно-правовий статус є складовою частиною єдиного правового статусу державного органу, органу місцевого самоврядування, і тому, як правило, зазначається у тому ж нормативно-правовому акті, що визначає його правовий статус в цілому. Отже, до цієї групи, наприклад, входять Закони України «Про мови в Україні», «Про державну службу» тощо.

Правовий статус багатьох державних органів також визначається підзаконними нормативними актами. Крім того, законами врегульовані окремі сторони діяльності держави.

До підзаконних актів, що регулюють діяльність приватних нотаріусів, належать:

  • Укази і розпорядження Президента України. Наприклад, Указ Президента України від 23.08.1998 № 932 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні»;

  • Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, як і Укази та розпорядження Президента є інструментами виконавчої влади і деталізують законодавство, вчасно в межах наданої компетенції уточнюють його. Такі постанови мають переважно технологічний характер і, дублюючи норми законів, деталізують їх. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» [16];

  • Накази Міністерства юстиції України – центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері нотаріату і має право здійснювати координацію діяльності органів державної влади. Наприклад,Накази Міністерства юстиції України «Про затвердження граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах» від 12.01.1999 № 2/5 [26], «Про затвердження Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності» від 4.03.1994 № 10/5 [42], «Про затвердження Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням» від 12.06.1998 № 36/5 [33] тощо;

  • Постанови, накази і інструкції міністерств, відомств та державних комітетів носять галузеву спрямованість. Наприклад, Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 30.03.2004 № 92 «Про затвердження Положення про порядок організації державного нагляду за охороною праці та гірничого нагляду в системі Держнаглядохоронпраці України»[41], «Інструкція про порядок здійснення державного метрологічного нагляду за забезпеченням єдності вимірювань», затверджена наказом Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації від 17.05.2000 № 315 [29] тощо;

  • Рішення та розпорядженнях місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Отже, наведені приклади діючого нормативного масиву, що регулює діяльність приватних нотаріусів, свідчать про адміністрування діяльності самозайнятих осіб (приватних нотаріусів), як комплексної галузі законодавства. Це є об’єктивним процесом, який обумовлений розвитком суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері нотаріату та, як зазначає Г.Г. Богомазова, пов’язане зі статусом нотаріуса – нотаріальна діяльність є юридичною діяльністю, яка здійснюється від імені держави, не є підприємницькою та не має на меті отримання прибутку [83].

Чинне адміністративне законодавство динамічно розвивається. Так, діяльність приватних нотаріусів поступово впорядковується шляхом деталізації окремих її аспектів та порядку її здійснення актами вищої юридичної сили – законами України. Підтвердженням цього є прийнятий Верховною Радою України Закон України від 22.05.2003 №889 «Про податок з доходів фізичних осіб», мета якого – врегулювати порядок погашення фізичними особами власних податкових зобов’язань та стягнення, у тому числі й нотаріусами України, визначених у законі сум податків з доходів платника [12].Крім того, у Верховній Раді знаходяться проекти законів, метою яких є не тільки регулювання вчинення нотаріусами нотаріальних дій, але йвдосконалення державного контролю за охороною прав громадян тощо. А виникнення нових форм та методів адміністративної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері нотаріату в умовах розвитку різних форм власності та реалізації державної регуляторної політики робить можливим та необхідним подальше вдосконалення, проведення систематизації та кодифікації законодавства про нотаріат, створення Нотаріального кодексу України тощо.

  1. Генеза приватної нотаріальної діяльності у доктрині адміністративного права

Нотаріат, які всі явища у світі, існує і розвивається як система. За загальноприйнятою у вітчизняній науці позицією системи бувають трьох базових типів: механічні, біологічні і соціальні. Останні, як правило, цілісні – мають внутрішні і зовнішні зв’язки, виражаються у певних структурах і організаціях та складаються з різних рівнів ієрархії. Виходячи із зазначеного приватна нотаріальна діяльність як система, яка відображає подібні закономірності має складатися з діяльності багатьох «незалежних» елементів (приватних нотаріусів), які, відповідно, поєднані у специфічну і динамічну систему нотаріальних округів, що функціонує в умовах суворого нормативно-правового регулювання.

При всьому різноманітті визначень найчастіше під системою розуміється певна сукупність елементів, що складають цілісне утворення, яке має нові властивості, відсутні в складових її елементів і допускає розподіл на підсистеми й елементи, а під організацією системи - її функціонально-структурну упорядкованість [228]. У соціальній сфері система має також й інші ознаки: загальна мета, взаємозв’язки елементів, ресурси, які забезпечують її функціонування та орган управління.

Досліджувати адміністративно-правове регулювання приватного нотаріату та його генезу у доктрині адміністративного права таким чином найкраще з позицій системного аналізу, що дозволяє вивчати характеристики суб’єкта й об’єкта адміністративно-правового регулювання у системі, розкрити й пізнати їх найбільш послідовно, оскільки предмет дослідження розглядається цілісно, з урахуванням його специфічних властивостей, рис та ознак. Системний аналіз забезпечує пізнання специфіки і характеру взаємодії елементів як між собою, так і з системою більш високого рівня і навколишнім середовищем.

З точки зору загальної філософії функціонування організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), яка забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм, мети є управлінням [232]. Усі три згадані системи пов’язані між собою, але у сфері останньої можна розглядати управління суспільством, державне управління, управління в громадських організаціях, управління виробництвом, управління діяльністю тощо.

Будь-яка спільна діяльність людей – виробництво, освіта, посвідченняправ, а також фактів, що мають юридичне значення або вчинення інших нотаріальних дій, з метою надання їм юридичної вірогідності – викликає необхідність погодження, координації, упорядкування і цілеспрямування індивідуальних та групових зусиль, волі, тобто відповідного управління. Коли така система управління суспільством руйнується у суспільстві виникають кризові явища, які проявляються, перш за все, у занепаді виробництва, падінні правосвідомості, моралі та у зростанні злочинності, рейдерства тощо.

Набутий, за період незалежності України, досвід у сферах законодавчої діяльності, державного й відомчого управління, переконливо доводить, що управління суспільством, організація діяльності державного апарату, функціонування економіки за сучасних умов повинні ґрунтуватись на наукових дослідженнях, узагальненні практичного досвіду здійснення управлінської діяльності.

Управління як наука і практична діяльність з адміністративно-правового регулювання має давні коріння. Ще у 20-х роках ХХ століття навколо таких учених, як А.К.Гастєв, П.К.Керженцєв, Н.А.Вітке, почали формуватися перші вітчизняні школи управління. Ще в ті роки вітчизняні вчені і практики викладали ідеї і гіпотези, які визначили основні напрямки розвитку науки управління [145]. Однак перспективи розвитку для вітчизняної науки і практики управління змінилися згортанням НЕПу і подальшим державно-монополістичним адмініструванням. Вважається що у 30-ті роки ХХ століття центр наукового управління перемістився на американський континент, де була оцінена теоретична значимість і практична цінність управління. Управлінська діяльність перетворилась на професію, галузь знань – на самостійну дисципліну, а соціальний прошарок державний й суспільних управлінців – на вельми впливову суспільну силу. З тих часів, узагальнюючи передовий досвід управління, у тому числі й вітчизняний, вивчаючи досвід управління в різних країнах, наука управління розпочала формуватися як цілісне вчення, включаючи різні методологічні підходи до вивчення об’єкта управління. З огляду на минуле слід зауважити, що теорія управління при тоталітарному режимі тих часів також була обмежена рамками ідеології, що існувала.

Як вказує, наприклад, В.Л.Грохольський, процес інтенсивного формування теорії державного управління у колишньому СРСР розпочався з 1985 року, основою якого стали праці В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Г.Афанасьєва, І.А.Бачило, А.П.Коренєва. У своїх працях вони відобразили лише окремі проблемні питання в державному управлінні, оскільки в основу цих досліджень теж був закладений обмежувач – ідеологічна догма того часу [95, с.32]. Після розпаду СРСР усі колишні республіки зіткнулися в адміністративно-правовому регулюванні майже з однаковими проблемами й непідготовленістю у теоретичному плані. Це призвело до економічної кризи, загострення у суспільних відносинах, зростання злочинності, розвитку організованої злочинності тощо.

Аналіз наукової літератури свідчить що управління суспільством має історичний, політичний і правовий аспекти. Історичний аспект складається з можливості оцінити роль і місце управління у різних типах людської цивілізації при вирішенні різних соціальних, релігійних, національних проблем. Політичний аспект характеризує можливість управління розподіляти цінності та упорядковувати суспільні процеси.

Серед усіх поглядів та аспектів державного управління правові мають перевагу, тому що їх незнання (або ігнорування) нівелює дію управлінських рішень, самого процесу управління. А.Е.Луньов звертав увагу на той факт, що не можна визнати достатнім і правильним аналіз проблем управління поза правом і поза зв’язком із правом [152, с.45].

Ідея про правові форми управління була розвинена Г.Г.Зуйковим і поглиблена до такого розуміння, що управління повинне здійснюватися з метою визначеною правом, на основі права і в правових формах [114, с.3].

Зв’язок і співвідношення права і управління є одним з основних питань таких фундаментальних і комплексних наук, як теорія держави і права, конституційне і адміністративне право тощо.

В.М.Селіванов зазначає, що юридичні й управлінські відносини як конкретні соціальні явища пізнаються різними способами, методами і формами, тому що завжди одночасно існують декілька протилежних, відмінних один від одного способів суспільного мислення, які намагаються витлумачити юридичні та управлінські «істини», дані їм у досвіді, на свою користь. Саме тому інтерпретація понять права і соціального управління ніде, ніколи не була здійснена й сьогодні не лишається однозначною [210, с.83]. Розвиваючи зазначену позицію Т.О.Коломоєць у дослідженні адміністративного примусу у публічному праві України контатує, що серед видів державно-правового примусу, адміністративний – прообраз адміністративного примусу у публічному праві України, завджи відрізнівся питомою вагою, високою мобільністю й здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави та права, що й обумовлювало підвищену зацікавленість щодо дослідження його потенціалу вчених-адміністративістів [135, с.94].

Ще одним правовим явищем, яке сприяє організованості будь-якої системи, у тому числі й приватного нотаріату, вважається «державне регулювання». Як вказує Т.М.Кравцова, відповідний термін став широко вживаним у нашому суспільстві, починаючи з середини 90-х років минулого століття. Вперше цей термін почали вживати економісти у дослідженнях, присвячених втручанню держави у ринкову економіку. Тим самим вони підкреслювали особливість цього явища у ринковій економіці та відмінність його від існуючого у радянському суспільстві державного управління економікою. Потім цей термін почали вживати і у нормативно-правових актах, у тому числі й Законах. При цьому, якщо у Законі чи іншому нормативно-правовому акті мова йде про безпосередньо самостійну, на власний ризик діяльність – підприємництво, то завжди використовується тільки термін «державне регулювання». Разом з тим, вживаючи це поняття, автори вкладають в нього найрізноманітніший зміст. [147, с.66].

Також, як вказує зазначений автор, проблема визначення сутності поняття «державне регулювання» має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Важливість його у науковому плані зумовлюється тим, що його розв’язання дозволяє визначитися із правовою сутністю, колом ознак цього явища, відмежувати державне регулювання від таких понять як державне управління, правове регулювання, державне втручання тощо. [147,с.67].

Не зайвим при цьому буде згадати, що характерними ознаками публічного права є:

  • регулювання відносин між органами державної влади, суб’єктами місцевого самоврядування та громадянами, іноземними громадянами, особами без громадянства;

  • орієнтація на задоволення публічних інтересів;

  • забезпечення однобічного волевиявлення суб’єктів права;

  • широка сфера дії та застосування;

  • домінування ієрархічних відносин суб’єктів та відповідної субординації правових актів і норм;

  • домінування імперативних та директивно-зобов’язальних норм;

  • нормативно-орієнтуючий вплив;

  • пряме застосування санкцій, пов’язаних з обмеженням використання ресурсів;

  • широке використання нових технічних прийомів та ін [135, c.35-36].

Вказуючи на дуалістичність походження приватної нотаріальної діяльності, Г.Ю.Гулєвська зазначає, що при органічному поєднанні публічно-правових (функціонального значення) та приватно-правових (організаційного значення) засад превалюючим є публічно-правове начало. Саме ці основні особливості нотаріату та нотаріальної діяльності, зумовлюють, з одного боку, необхідність державного впливу на процес функціонування зазначеного об’єкта та існування адміністративно-правового механізму його регулювання, та, з іншого, визначають особливості такого регулювання. Ступінь впливу держави та її роль у впорядкуванні та контролі за нотаріальною діяльністю не завжди є однаковою, і на сучасному етапі актуалізується питання призначення, мети, завдань функцій та принципів державного регулювання нотаріатом, основних меж його впливу, та співвідношення державного регулювання з державним управлінням цією діяльністю [97, с.68-69].

Ці питання набувають особливої актуальності у сучасних умовах, коли відбуваються великі зміни у соціально-політичній, економічній, духовній і організаційній сферах життя суспільства. Дедалі виразніше відчувається необхідність пошуку таких адміністративно-правових та організаційних засад, які б гарантували стійкий розвиток суспільства.

На підставі зазначеного слід зробити висновок, що наукова розробка окремих сучасних питань управління, права, їх принципів, методів їх застосування, формування якісно нової національної системи державної влади, управління та самоуправління – розроблення сучасної парадигми адміністративного права та державного управління сприяло забезпеченню генезису адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Будучи елементом механізму державного (соціального) управління, право по відношенню до управляючої підсистеми є засобом і формою її організації, виконання управлінської діяльності, по відношенню до підсистеми, якою управляють, засобом організуючого впливу на свідомість та діяльність об’єктів, якими управляють. Саме тому право є не тільки формою, але і найважливішим засобом управління.

Правовий механізм управління, як вказує В.П.Пєтков, дає цілісне уявлення про системний вплив різних правомірних засобів і форм на об’єкти, якими управляють, дозволяє розглядати багатофакторний вплив права під однаковим кутом зору цілеспрямованого впливу на осіб, якими управляють, для забезпечення особистих і суспільних інтересів. Правотворчість і правозастосування є основними формами управлінської діяльності, кожна з них є особливим засобом зовнішнього вираження і внутрішньої організації управлінської діяльності. Кожна з них вносить організованість у діяльність системи управління і до процесу управлінського впливу на об’єкти, якими управляють, надає управлінню офіційного, обов’язкового характеру [187,с.361].

Зміст адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності нерозривно пов’язаний з державним управлінням, яке виступає основним, фундаментальним для будь-якого з видів галузевого управління.

В.М.Селіванов вважає, що концептуальним ядром вітчизняної парадигми має бути розуміння державного управління як соціально-політичної функції громадянського суспільства, що має здійснювати реальний контроль за державною діяльністю, а закону - як певної функції права і держави та основи управлінської діяльності; визначення пріоритетного місця та ролі людини і громадянина в цивільно-правових та адміністративно-владних відносинах, а також у системі юридичних категорій. «Тому сьогодні, - зауважує автор, - необхідно якісно нове розуміння державного управління, усвідомлення його суті та ролі як конкретного випадку (функції) самоорганізації, усвідомлення складної природи діалектичного взаємозв’язку економіки, права і управління, закону і управління, відповідності останнього не тільки політичним, а й моральним вимогам» [210, с.82]. Ці особливості відображаються у загально-соціальних принципах адміністративно-правового регулювання, які сформовані усіма соціальними інститутами громадянського суспільства, виникають на засадах взаємодії суб’єктів і об’єктів адміністративно-правового регулювання й існують у вигляді найбільш зрозумілих норм регулювання відносин управлінського характеру.

Н.Р.Нижник підкреслює, що «державно-управлінські відносини - це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі державного управління - діяльності свідомо-вольового й організаційного характеру, відносини, що встановлюються у ході взаємної діяльності та відповідають меті держави, визначаються економічними та політичними основами суспільного устрою» [167, с.120-121]. Розвиваючи вказану думку, автор виділяє такі характерні особливості державно-управлінських відносин, як: інтереси, потреби, права й обов’язки учасників цих відносин, що пов’язані з виконавчою та розпорядчою діяльністю, з державним управлінням, виконавчою владою та місцевим управлінням; у цих відносинах однією з сторін завжди виступає суб’єкт державного управління (орган виконавчої влади, посадова особа, службовці, що наділені державно-владними повноваженнями та інші).

Слід зазначити, що адміністративно-правове регулювання підпорядковується загальносоціальним закономірностям, які відображають об’єктивні зв’язки, що переважно існують між системою права, яка визначає державно-управлінські відносини, та іншими соціальними системами - політичною, економічною, культурною тощо. Наслідком цього, вважає А.М.Колодій, є той факт, що право «підпорядковується насамперед загальносоціальним закономірностям, які відображають об’єктивні зв’язки (системні, функціональні, причинно-наслідкові і т. ін.) між правовою системою та іншими соціальними системами - політичною, економічною, ідеологічною, моральною тощо» [134, с.45].

Існують певні об’єктивні параметри, які показують необхідність врегулювання суспільних відносин за допомогою правових норм. Так, В.З.Веселий та інші, розглядаючи особливості діяльності правоохоронних органів, підкреслює, що однією з найважливіших особливостей правоохоронної діяльності є її надзвичайно висока соціальна значимість. Така діяльність покликана забезпечувати життєво важливі права, свободи і гарантії людини й громадянина [224, с.145].

В.М.Плішкін доходить висновку, що соціальне (державне) управління і право, перебуваючи в постійній взаємодії, розвиваються у взаємній залежності. По-перше, управління спрямоване на реалізацію норм права, на переведення правових, нормативних установлень у реальну поведінку людей і організацій. По-друге, право використовується як один із найбільш дієвих засобів управління. По-третє, саме управління є важливим об’єктом правового регулювання [191, с.33].

Сформована в Україні та закріплена у Конституції України концепція побудови соціально-правової держави України вказує на домінування законодавчого порядку регулювання суспільних відносин, має ключове значення для адміністративно-правової діяльності органів влади й управління, під якою, відповідно, розуміється законодавче регулювання структури державного управління, нормативне визначення елементів (суб’єктів), правоохоронне регулювання управлінських процесів тощо.

Дослідженню проблем генезису адміністративно-правового регулювання, як зазначено вище, присвячено багато праць вчених, але сьогодні ці проблеми залишаються ще до кінця не вирішеними. Особливо гостро такі питання постають у сферах забезпечення й охорони прав та свобод громадян, у таких сферах як адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності. Комплексно ця проблема вітчизняними вченими не розглядалася.

Викладені вище соціальні ознаки й особливості генезису адміністративно-правового регулювання, на думку більшості вчених і практикуючих нотаріусів є найсуттєвішими в його змісті. Певною мірою такі ознаки властиві практично всім, його різновидам, у тому числі й адміністративно-правовому регулюванню приватної нотаріальної діяльності.

Адміністративно-правове регулювання – це дуже складне, комплексне й багатогранне явище і водночас процес. Як зазначає В.Б.Авер’янов, з ним пов’язано з’ясування суті, змісту та форми держави (форми державного правління і форми державного устрою), розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки державної влади. Особливість виконавчої влади серед інших гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання та управління важливими процесами суспільного розвитку [59].

У науці адміністративного права державне управління прийнято диференціювати за різними критеріями, наприклад, за органами державного управління (міністерства, державні комітети, виконкоми тощо), за територіальним масштабом дії органів управління (центральні, місцеві тощо), за порядком чи способом вирішення підвідомчих питань (колегіальні, єдиноначальні тощо), за джерелами фінансування (бюджетні, госпрозрахункові тощо), за обсягом і характером компетенції (загальної компетенції, галузевої компетенції тощо) та інші. Загальновизнаною є класифікація державного управління за змістом і об’єктом управління, яке поділяють на: державне управління у сфері національної безпеки, державне управління у сфері економіки і господарської діяльності, державне управління у соціально-культурній сфері, державне управління в адміністративно-політичній сфері і міжгалузеве державне управління [63]. Існують також інші класифікації, які не мають принципових відмінностей від наведеної вище. Вони укрупнюють або подрібнюють названі вище види державного управління, висвітлюють інші їх характерні ознаки і властивості. Кожен з наведених вище видів державного управління, у свою чергу, теж має різновиди або може бути репрезентований декількома підвидами.

Аналіз специфічних аспектів державного управління у багатьох галузях дозволяє дійти висновку, що воно є певним видом людської діяльності і здійснюється із спеціальними цілями. Зі зміною державного режиму відповідних змін зазнають і основні положенняадміністративно-правового регулювання. Так за умов функціонування авторитарного державного режиму колишнього СРСР, управління ототожнювалося з організацією [131, с.28]. Наводилося, що термін «управління» походить від латинського «адміністрування». Ю.М.Козлов відмічав, що терміни «адміністрація» та «управління» практично збігаються [130, с.6]. Такого висновку дотримувався й В.Ф.Опришко [178, с.7], апелюючи до того, що практично в усіх випадках, коли вживається корінь терміна «адміністрація», мова йде, насамперед, про управлінську, організуючу діяльність (адміністративні органи, адміністрація підприємства).

Державне управління рядом авторів розглядалося як одна з форм діяльності державних органів - виконавчо-розпорядча і організуюча [215, с.15]. Ю.О.Тихомиров [226, с.91] і Г.В.Атаманчук [71, с.91] управління визначали як управління державою, що здійснюється багатьма органами державної влади та управління. Враховуючи зазначене можна зробити висновок, що підхід до адміністративно-правового регулювання відповідав основним рисам чинного державного устрою.

У сучасному адміністративному праві адміністративно-правове регулювання розглядається як функція суспільної праці, як особливе відношення між людьми на правовій або організаційній основі [126]. Ю.П.Битяк і В.В.Зуй визначають управління як цілеспрямовану організаційну діяльність людей по досягненню запланованих результатів у різних галузях суспільних відносин, у живій природі та техніці [80, с.24]. Існує думка, що зміст управлінської діяльності зводиться до формування та реалізації соціальних інтересів, які складають предмет управлінської діяльності [211, с.4]. Окремі автори також наводять такі визначення як здійснення виконавчої влади [101, с.432], інші зауважують, що таке уявлення звужує поняття державного управління, беручи до уваги, що воно є функцією суспільної праці [126, с.22], виражає соціальні інтереси, є організуючою діяльністю держави [101, с.30]. Організуюча діяльність держави виявляється в дії органів державної влади, тому державне управління доцільно розглядати з позицій дії усіх органів державної влади: законодавчої, виконавчої і судової. Влада – це вольові, передбачені і врегульовані соціальними нормами двосторонні відносини, у яких ті, хто має владу, визначають, використовуючи різні засоби і методи, поведінку підвладних для задоволення суспільно корисних інтересів, цілей і завдань [110].

В.Медведчук відмічав, що поняття влади об’єднує три основні елементи, а саме: суверенність, тобто самостійність її носія; волю, яка є панівною, а також силу, яка забезпечує здійснення цієї волі, коли вона не виконується добровільно. Влада - це, по-перше, завжди двосторонні відносини, тобто відносини між суб’єктом, що має владу, і підвладним (підлеглим), по-друге, підвладному суб’єкту адресується вольовий обов’язковий для виконання припис, який він під загрозою застосування примусу повинен виконати [159].

Згідно з Конституцією України, владні повноваження здійснюють: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суди. Це надає підстави для розширення визначення державного управління як того, що його призначення – здійснювати управління на основі використання правового механізму. Складовими частинами державного управління визначаються виконавча та розпорядча діяльність [80, с.25]. Кожна із зазначених гілок влади, в межах своєї компетенції здійснює опосередковане адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Сутність адміністративно-правового регулювання проявляється саме через здійснення владних повноважень органом державного управління. Владний характер адміністративно-правового регулювання проявляється внаслідок того, що реалізувати соціальну спрямованість можливо за умови наявності владних повноважень в органів, які здійснюють державне управління. В.Ф.Сіренко вважає, що саме наявність влади, державно-владних повноважень визначають потім структуру та методи управління [211, с.5].

Із зазначеного можна зробити висновок, що генезис адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності відбувся появою «сучасної» адміністративної діяльності у межах нотаріальної діяльності – правової форми реалізації публічно-владних повноважень у сфері нотаріату.

Специфіка правової основи такої діяльності має визначатися її предметом, методом правового регулювання, колом учасників адміністративно-правових відносин тощо, та, відповідно, має призвести, як визначає при постановці завдань власного дослідження «Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні» С.Я.Фурса, до створення теоретичних основ нотаріального процесу в Україні, що має позитивно вплинути на організаційну структуру нотаріату в Україні та процедуру вчинення нотаріальних дій, забезпечить вплив нотаріальної науки на правосвідомість нотаріусів, надасть нотаріальним правовідносинам чіткості і послідовності в сприйнятті та однозначності у регламентації [234, с.7]. Але при цьому С.Я.Фурса обмежується лише дослідженням юридичної природи нотаріально-адміністративних правовідносин у підрозділі 3.4. «Нотаріально-адміністративні правовідносини».

Загалом приватна нотаріальна діяльність, як суспільно значима діяльність, поряд із багатьма іншими видами, не може перебувати поза контролем з боку держави. Ці та інші аспекти викликають потребу загального адміністрування приватних нотаріальних правовідносин. Тому такі правовідносини названі С.Я.Фурсою нотаріально-адміністративними. При цьому, автором підкреслюється особливий вид та зміст нотаріально-адміністративних правовідносин як таких, що відрізняються від звичайних адміністративних [234, с.192-193].

Нотаріально-адміністративні правовідносини мають охоплювати, за поглядами С.Я.Фурси, наступні питання: правові аспекти взаємовідносин у структурі нотаріату, складовою частиною яких є дисциплінарна відповідальність державного і приватного нотаріуса тощо; положення про оновлення нотаріату України [234, с.252]. При цьому ми погоджуємося із вказівкою автора на те, що за час від опублікування першої книги з нотаріату (1999 рік) до сучасного моменту реальних змін в регламентації нотаріально-адміністративних відносин не відбулось, тому підняті проблеми не втратили своєї актуальності до цього часу.

У контексті нашого дослідження варто пригадати, що право України розділяється на два великих блоки: приватне та публічне, за метою регулювання – на матеріальне та процесуальне, але при цьому складає одне ціле. В залежності від предмету та методу виділяють галузі права, у тому числі й фундаментальні. Наприклад, автори підручника «Підприємницьке право України», розглядаючи об’єкт власної галузі дійшли до висновку, що значна кількість правовідносин в силу своєї специфічності чи значимості оформляються спеціальним законодавством чи підзаконними нормативними актами, які мають відносну автономію. При цьому більшість з них, за винятком кодифікованих є комплексними. Тому поряд із галузями права і виділяються галузі законодавства. Деякі з них з часом оформляються у галузі права [188, с.35].

Аналіз сучасної вітчизняної правової літератури виявив, що проблема генезису «адміністративно-нотаріального права» як такого та його предмета вченими чітко не ставилася і тому до останнього часу не обговорювалася. Разом з тим можна зробити припущення, що під час обговорення цих питань думки мають будуть різними: заперечення терміна «адміністративно-нотаріальне право» та пропозиція обмежитися традиційним поняттям «державного управління приватним нотаріатом»; визнання важливості подальших досліджень цього питання та доведення статусу підгалузі адміністративного права; віднесення його до комплексних галузей права; визнати самостійності цієї галузі тощо.

Якщо повернутися до історичного досвіду чи звернутися до досвіду зарубіжного, то можна побачити, що така потреба виникала тільки у тих випадках, коли суспільний лад зазнавав суттєвих змін, а держава, відповідно, мала наміри керувати чи впорядковувати економічну поведінку своїх громадян. Якщо ж держава не займається ні впорядкуванням, ні управлінням, ні стимулюванням економічних процесів, ні будь-якими іншими формами впливу на економічну діяльність, вказує М.Хольцер, то вона не потребує генезису такої галузі права. В цьому випадку держава втручається в економічне життя в межах загального поліцейського права під час виникнення необхідності відбивати небезпеку [238, с.4]. Відповідно до предмета дослідження такою реакцією держави може бути анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю згідно ст.12 Закону України «Про нотаріат».

Виходячи з того, що фундаментальне значення народного господарства для існування, забезпечення добробуту і прогресивного розвитку населення, є сьогодні загальновизнаним, зазначає П.Кан, жодна держава не відмовляється від створення адміністрації. Цей факт є свідченням відповідальності держави за економіку і підкреслює центральне значення цієї сфери серед інших державних і правових функцій [260]. Продовжуючи цю думку М.Хольцер зазначає, що: «навіть ліберальні держави встановлюють рамки правових умов, надаючи таким чином можливість для господарської діяльності і виражаючи своє ставлення до неї. Для цього необхідна наявність більш-менш сформованої господарської адміністрації. … Вирішальним фактором є теоретична і практична потреба в систематизації і розробці базової структури та особливостей цієї сфери права. Динаміка розвитку тут неоднорідна.» [238, с.5].

Що стосується сучасної України, то, вважаємо, що говорити про існування адміністративно-нотаріального права як підгалузі адміністративного права або самостійної галузі права ще рано, але процес її формування, безумовно, йде і не виключено, що з часом буде сформульований її самостійний предмет та метод. Поки що адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності забезпечено системою норм, у якій за предметною і цільовою ознаками поєднується різнорідний правовий матеріал, пов’язаний при цьому в тій чи іншій мірі із здійсненням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, із застосуванням конкретних форм і методів адміністративної діяльності, зі здійсненням органами державної влади та місцевого самоврядування організаційних повноважень щодо окремих приватних нотаріусів, окремих об’єктів приватної та комунальної форм власності тощо.

Предметною ознакою «об’єднання» у сучасних умовах є характеристики врегульованих суспільних відносин, які виникають, змінюються і припиняються у процесі приватної нотаріальної діяльності, застосування щодо неї конкретних форм і методів, встановлення гарантій щодо її законної реалізації тощо. Цільова ознака «об’єднання» правового матеріалу являє собою необхідність охорони прав та свобод громадян, правового захисту прав приватних нотаріусів, правового регулювання приватної нотаріальної діяльності з метою забезпечення її стабільності та ефективності, створення оптимальних умов для її реалізації та участі окремих суб’єктів господарювання в цьому процесі.

Таким чином можна зробити ряд висновків. По-перше, у доктрині адміністративного права мають предметно відобразитися суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, а саме виконання управлінських функцій у сфері приватного нотаріату щодо надання суб’єктам господарської діяльності та громадянам нотаріальних послуг.

По-друге, метод правового регулювання приватної нотаріальної діяльності характеризується специфічним набором юридичних засобів: з одного боку - комплекс загальних дозволів та загальних заборон, що ідентифікується відомою формулою «можна лише те, що дозволено законом», з іншого – комплекс, котрий об’єднується у відповідну формулу «дозволено все, крім того, що заборонено законом».

По-третє, особливості приватної нотаріальної діяльності та методу її правового регулювання в цілому та окремих його елементах знаходять своє закріплення у правових нормах, тому сукупність і взаємозв’язок норм, що регулюють суспільні відносини у приватній нотаріальній сфері шляхом створення правових умов діяльності приватних нотаріусів, застосування органами виконавчої влади та місцевого самоврядування її окремих методів та засобів, з метою забезпечення публічних інтересів забезпечують формування «адміністративно-нотаріального» права.

По-четверте, відносини, що виникають між суб’єктами під час здійснення приватної нотаріальної діяльності та врегульовані нормами адміністративного права, набувають характеру правових і можуть бути охарактеризовані як адміністративно-нотаріальні.

На підставі аналізу наукової літератури та чинного законодавства слід виділити наступні групи приватно-нотаріальних відносин:

  • відносини між державою і окремими державними органами з приводу використання останніми функції регулювання приватної нотаріальної діяльності, що пов’язано з ініціюванням, підготовкою, аналізом, експертизою, прийняттям, відстеженням ефективності та переглядом управлінських рішень, а також контролем за здійсненням державної політики;

  • відносини щодо участі громадськості в адміністративній діяльності держави, які виникають між окремими державними органами і громадянами, приватними нотаріусами, їх об’єднаннями у зв’язку з ініціюванням, підготовкою, публічним обговоренням управлінських рішень ;

  • відносини між державними органами та окремим приватним нотаріусом з приводу застосування засобів державного впливу, надання останньому адміністративних послуг або здійснення державного контролю за його діяльністю.

Слід зазначити, що ці відносини існують лише у формі правовідносин, тобто виникають лише на підставі норм адміністративного права, яке визначає правові засади публічно-владної діяльності органів державної влади у приватній нотаріальній сфері. Учасники цих відносин знаходяться у взаємному зв’язку через суб’єктивні юридичні права та обов’язки, такі зв’язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. Поза правовими відносинами приватна нотаріальна діяльність держави здійснюватися не може.

Аналіз особливостей приватних нотаріальних правовідносин показує, що поряд із загальними ознаками, вони мають цілий ряд специфічних рис, які визначають їх видову відмінність. Так, вони виникають виключно на основі норм права; являють собою зв’язок між його суб’єктами, який виникає через їх суб’єктивні юридичні права і обов’язки. Відповідно, цей зв’язок має індивідуальний, конкретно визначений характер і підтримується (гарантується) примусовою силою держави. Разом з тим ці відносини мають особливості, властиві їм як адміністративним правовідносинам, а також підкреслюють їх специфіку і виділяють їх від інших правовідносин.

По-перше, приватні нотаріальніправовідносини виникають в результаті правового регулювання відносин, які виникають в процесі здійснення органами державної влади публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, і виступають їх правовою формою;

По-друге, відносини опосередковують процеси, пов’язані з участю держави у приватній нотаріальній діяльності: виконанням управлінських функцій у нотаріальній сфері (регулювання нотаріальної діяльності і контролю за діяльністю приватних нотаріусів), що дозволяє характеризувати відносини як різновид державно-управлінських;

По-третє, особливість суб’єктивного складу приватних нотаріальних правовідносин пов’язана з обов’язковою участю держави, як неодмінного учасника цих відносин;

По-четверте, приватні нотаріальніправовідносини відзначаються державно-владним характером, тобто один із суб’єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників;

По-п’яте, приватні нотаріальніправовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін як незалежно від згоди або бажання другої сторони, так і за умови погодження взаємовідносин сторін.

Від особливостей суспільних відносин, що регулюються або публічним, або приватнимправом, залежить групування правових норм, що регулюють приватну нотаріальну діяльність, яке таким чином отримує об’єктивні підстави. Ми вважаємо, що це групування можна зробити відповідно до їх внутрішнього змісту і ієрархії: загально-правові норми, галузеві норми, норми окремих адміністративних інститутів.

Норми, що стосуються методів та засобів адміністративної діяльності, походять, переважно, із теорії правової держави, відповідно до якої держава здійснює будь-яку свою діяльність у правових формах правотворчості, правозастосування, правореалізації, що забезпечує контроль за державою з боку суспільства і взаємну відповідальність між нею і громадянами (норми, що встановлюють порядок виконання управлінських функцій у сфері приватної нотаріальної діяльності).

Норми, що стосуються умов адміністративної діяльності, спираються на підстави, які об’єднують їх в окремі підрозділи:

  • на теорію державного (адміністративно-правового) регулювання приватної нотаріальної діяльності, яка обґрунтовує право органів державної влади у межах правових норм, застосовувати до суб’єктів нотаріальної діяльності особливі установлення та вимоги (наприклад, норми, що встановлюють порядок застосування кількісних і якісних обмежень щодо здійснення нотаріальної діяльності);

  • на теорію державного контролю, призначену для забезпечення суспільного порядку (наприклад, норми, що встановлюють порядок проведення державного контролю за діяльністю приватних нотаріусів);

  • на теорію адміністративних послуг, покликану забезпечити надання певної кількості послуг, здатних полегшити суспільне життя і гарантувати захист публічного інтересу під час здійснення нотаріальної діяльності (наприклад, норми, що встановлюють порядок державної реєстрації приватної нотаріальної діяльності тощо);

  • на теорію, згідно з якою держава та органи місцевого самоврядування як власники мають право здійснювати організаційну діяльність щодо приватних нотаріусів.

1.3. Суб’єкти приватної нотаріальної діяльності

Системне й наукове визначення статусу суб’єктів приватної нотаріальної діяльності як об’єктів адміністративно-правового регулювання неможливе без розгляду питань теорії адміністративно-правового регулювання суспільних відносин та теорії адміністративно-правового статусу.

У загальній теорії права під правовим регулюванням розуміється вплив права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [252]. Звідси адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності є специфічним різновидом правового регулювання, спрямованим на втілення організаційно-правових засобів забезпечення вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, який реалізується за допомогою певної сукупності засобів, що виражають матерію права.

Основним суб’єктом приватної нотаріальної діяльності є власне приватний нотаріус. Нотаріусом, як вказується у Законі України «Про нотаріат», може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю [10]. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Також у ч.2.ст.3 вказаного Закону зазначається коло осіб, які не можуть бути нотаріусами у зв’язку з певною діяльністю, відповідно, нотаріуси не мають право займатися зазначеними видами діяльності, обіймати певні посади тощо.

Аналізуючи, таким чином, положення Глави 1. «Загальні положення» Розділу І «Нотаріат в Україні» Закону України «Про нотаріат» ми дійшли висновку, що законодавець не розділяє нотаріат на приватний та державний у питанні, що розглядається, чинне законодавство не містить визначення поняття приватний нотаріус тощо. Це проявляється також у Главі 3. «Приватна нотаріальна діяльність» Закону України «Про нотаріат», в якій закріплені лише окремі правові форми регулювання приватної нотаріальної діяльності (реєстрація приватної нотаріальної діяльності, видача реєстраційного посвідчення, визначення нотаріального округу, службове страхування приватних нотаріусів, порядок заміщення приватного нотаріуса, припинення приватної нотаріальної діяльності, оплата вчинюваних нотаріальних дій, оподаткування доходу приватного нотаріуса, контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів тощо).

З’ясовуючи за таких умов питання щодо адміністративно-правового статусу приватного нотаріуса, доцільно узагальнити характерні особливості суб’єктів в адміністративному праві. В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія (власника) прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати. Аналізуючи це визначення В.К.Колпаков, приходить до висновку, що, по-перше, «претендент» на статус суб’єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб’єктивні права і обов’язки [136, с.96].

Як вже зазначалося відповідно статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. При цьому, нотаріус не може займатися підприємницькою, посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписки з них, роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій, надання консультацій правового характеру, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час. У порядку передбаченому абзацом другим статті 4 Закону України «Про нотаріат» законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права [10].

Розглядаючи соціальні передумови, що стосуються діяльності приватних нотаріусів, можемо констатувати, що чинне законодавство Україні містить ряд положень, які відображають особливості приватної нотаріальної діяльності: а)зовнішня відокремленість місця у якому можуть учинятися нотаріальні дії, – робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса, яка характеризується наявністю кола системоутворюючих ознак (належних умов для реалізації прав та законних інтересів учасників правовідносин, які виникають при вчиненні нотаріальних дій, забезпечення належного матеріально-технічного, організаційного та професійного рівня нотаріального обслуговування, дотримання вимог законодавства при вчиненні нотаріальних дій, їх конфіденційності, забезпечення охорони та збереження нотаріальних документів) [33]; б)ідентифікація та персоніфікація при вступі до суспільних відносин управлінського типу як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої професійної діяльності - єдиної самозайнятої особи [30]; в)здатність не тільки відображати свою або персоніфіковану волю у відносинах з державою, але й забезпечувати виконання державної волі у процесі охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Однак, якщо зазначені особливості піддати критичному аналізу твердження про набуття приватними нотаріусами статусу суб’єкта адміністративного права у певних ситуаціях, коли держава, використовуючи адміністративно-правові норми, не визначає права і обов’язки, які вони повинні реалізовувати у сфері державного управління виглядає спірним й неправомірним.

Стаття 4 Закону України «Про нотаріат» наділяє нотаріусів такими правами:

<>------необхідна, належна поведінка;

У сфері державного управління суб’єктивні права і обов’язки мають як загальні ознаки, так і ознаки, що дозволяють їх розмежовувати.

Об’єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, й інше є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій.

Відмінність полягає у тому, що по-перше, права реалізуються в інтересах їх власника, а обов’язки – в інтересах інших осіб, по-друге, права – це міра можливої поведінки, а обов’язки – міра належної поведінки.

Слід зазначити, що поняття «суб’єкт адміністративного права» та «суб’єкт адміністративних правовідносин» необхідно розмежовувати. Суб’єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може бути учасником правовідносин. Наприклад, якщо громадянин не вчиняє адміністративні правопорушення, то він не є суб’єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, не може, навіть теоретично, брати участі ні в яких адміністративно-правових відносинах, тобто не бути їх суб’єктом, однак суб’єктом адміністративного права він залишається, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав і обов’язків.

Суб’єкт адміністративних правовідносин – це фактично учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере учать.

Важливо зазначити, що суб’єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає як єдина особа, здатна відповідно до своїх прав і обов’язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Аргументуючи дане твердження В.К.Колпаков зазначає, що орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа [136, с.96].

Цієї позиції дотримуються законодавці у питанні визначання правового статусу й компетенції приватних нотаріусів у межах законотворчої роботи. Так, наприклад, у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про нотаріат» внесеного народними депутатами України В.Тарасовим, В.Потаповим вказується: «Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи і професіонала в галузі права, ввести новий прозорий професіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України і міжнародно-правовим актам з прав людини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України» [195], та: «Метою запропонованої нової редакції Закону є встановлення ефективного позасудового забезпечення охорони й захисту законних прав і інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад та держави, заснованого на єдиних принципах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності, а також розвитку міжнародних стосунків та співпраці України з іншими державами» [195].

Оновлення інституту нотаріатузумовлена необхідністю вирішення широкого кола теоретичних і практичних проблем на основі здобутків міжнародного досвіду у цій сфері та з урахуванням змін національного законодавства після прийняття у 1993 році Закону України «Про нотаріат», створенням правових, організаційних умов для вступу України до Міжнародного Союзу Нотаріату. Серед інших обставин слід визначити розвиток соціально-культурного життя, ускладнення організаторської роботи органів держави тощо.

Питання про правовий статус приватних нотаріусів цікаве тим, що сам термін «правовий статус» в юридичній літературі визначається неоднозначно. У загальних працях під правовим статусом частіш за все розуміють певну сукупність його повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує виконання покладених на нього завдань [252]. Однак, на нашу думку, таке визначення не охоплює частини питань організації і діяльності приватних нотаріусів, які визначають їх правовий стан або статус.

У доктрині адміністративного права складовими частинами правового статусу органу держави і посади традиційно є чотири елементи: цільовий блок; компетенція; організаційний блок елементів; відповідальність. У цільовий блок включено такі категорії, як «мета», «завдання», «функції».

Функції у науковій літературі традиційно визначаються як юридично необхідні види діяльності [94, с.1], як комплекс взаємопов’язаних організаційно-правових впливів органу, кожного структурного підрозділу, який слугує напрямком для досягнення мети, поставленої перед системою управління [96, с.43]. Пропонувалася й ширша характеристика функцій органу як складових частин змісту його діяльності, які відображені у встановлених для органу завданнях щодо забезпечення життєво важливих потреб керованого об’єкта і здійснюються структурними підрозділами (і посадовими особами) органу через реалізацію покладених на них повноважень [127, с.64].

Таким чином, функції – це основні взаємопов’язані напрямки діяльності, які реалізуються як органом в цілому, так і його структурними підрозділами, посадовими особами і службовцями для досягнення загальної мети. Функціям властиві безперервність і постійність, необумовленість конкретними подіями і діями. Щодо завдань, то вони, по суті, мають тимчасовий характер. Передбачається, що по їх досягненню у процесі діяльності вони будуть або зняті, або змінені на нові. Не можна проголошувати як завдання положення постійного змісту.

Разом з тим, досить складно назвати функцію, не вказавши її призначення, тобто не визначивши відповідного завдання. Інколи на основі того, що «по суті і по формі викладення функції і завдання співпадають», фактично виправдовується думка про самостійне існування так званих «функцій – завдань» і «функцій – дій» [126, с.25]. Можливо, слід говорити або про завдання (цілі), або ж про функції як безперервну єдність завдань (належного) і дії цих завдань (сутнього). Тому в статусі приватних нотаріусів чітке закріплення (і розмежування) функцій можливе і доцільне шляхом вказівки на завдання, поставлені перед ними.

Характеризуючи компетенцію органів держави, О.Е.Кутафін і К.Ф.Шеремет говорили про те, що вона, по своїй суті, становить правовий засіб (форму) суспільного розподілу праці по управлінню державою і суспільством [128, с. 26]. Наділення органів держави компетенцією є однією з передумов ефективності використання можливостей держави щодо адміністративно-правового регулювання суспільно-політичних процесів. Чим вірніше визначена компетенція органу, тим злагодженіше працює апарат, ефективніше використовуються правові, організаційні та інші засоби для вирішення завдань суспільного розвитку.

Так, враховуючи те, що деякі нормативні акти містять розділи «завдання» (або «основні завдання»), у юридичній літературі висловлювалася думка про те, що «коло завдань» є одним з елементів компетенції органу [132, с.80], [133, с.10]. Однак, на нашу думку, завдання витікають з тих загальних цілей, на досягнення яких повинна бути спрямована діяльність органу в межах його компетенції.

Деякими авторами компетенція органу визначалась як «коло підвідомчих йому питань з відповідним обсягом прав та обов’язків, які необхідні для їх вирішення» [136, с.102].

Більш обґрунтованою є позиція, що компетенція органу включає в себе два елементи – по-перше, «предмети відання» (суспільні відносини), по-друге, «права та обов’язки» або «владні повноваження» органу [143, с.26].

Мета приватної нотаріальної діяльності вже передбачає ті головні галузі суспільних відносин та межі у яких нотаріату потрібно діяти. На користь вірного та нормального функціонування нотаріату кожен приватний нотаріус діє у визначеному нотаріальному окрузі, тобто спеціалізовано і диференційовано. Звичайно, сфера діяльності приватного нотаріусу повинна знайти відображення в його компетенції, бути юридично виправданою. Ось чому компетенцію логічно починати з встановлення суспільних відносин, в межах яких діє орган держави, тобто «кола його діяльності». Відповідно п.10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, встановлених Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. При цьому у п.11 уточнено, що: «нотаріальні дії вчиняються в … приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах … визначеного для приватного нотаріуса нотаріального округу» [28].

Також, відповідно до п.3.Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України «Приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, передбачені пунктом 2 цієї Інструкції, за винятком:

1) видачі свідоцтва про право на спадщину;

2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

3) ужиття заходів до охорони спадкового майна;

4) видачі свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання» [28].

Це коло діяльності приватного нотаріуса, в його юридично значущому відображенні в законодавстві, можна назвати предметом його відання (або ж в лінгвістичній інтерпретації «підвідомчістю»). При цьому важливо пам’ятати, що предмети відання – (підвідомчість) це не окремі питання і не сукупність будь-яких питань, а конкретні галузі діяльності. Предмети відання (підвідомчість) – перший складовий елемент компетенції приватних нотаріусів. Це ті суспільні відносини (адміністративно-правові), у яких приватні нотаріуси юридично компетентні.

За загальним правилом, як вказують Ю.П.Битяк, В.В.Зуй, А.Т.Комзюк, кожен орган або посадова особа вправі розглядати і вирішувати тільки ті питання, які належать до його відання. І тому коли говорять, що справа підвідомча якомусь органові, то під цим розуміють, що цей орган займається даною справою, що він уповноважений вирішувати такі справи [81, с.43].

Другим елементом компетенції приватних нотаріусів є їх повноваження, які, з одного боку, є прямим вираженням самоврядування, а з іншого – специфічною ознакою приватного нотаріату. У науковій літературі повноваження визначались як те, що можна зробити, які заходи може вжити орган [81, с.43], як єдність прав і обов’язків [140, с.5], засіб для виконання органом своїх завдань [139, с.90], юридичний засіб, за допомогою якого орган держави виконує свої функції [128, с.31]. Висловлювалась також думка про те, що повноваження – це забезпечена законом, орієнтуюча вимога уповноваженого суб’єкта конкретної поведінки та дій, звернена до фізичних та юридичних осіб [142, с.138]. Думається, що наведені думки правильно характеризують повноваження як елемент компетенції органу, акцентуючи на різних його аспектах.

Враховуючи, що в юридичній літературі вже традиційно виділяють такі види компетенції, як функціональну та територіальну [185, с.107-108], предметну [69, с.67], процесуальну [119, с.16], доцільно відзначити також відповідні групи повноважень.

Особливості структури компетенції приватних нотаріусів не вичерпуються такими компонентами як «предмети відання» (підвідомчість) і «повноваження». З’ясування цієї специфіки передбачає характеристику «обов’язків» та їх співвідношення з іншими елементами компетенції.

Важливо відзначити, що повноваження органів чи посадових осіб одночасно є їх обов’язками перед державою. Так, повноваження приватних нотаріусівщодо вчинення нотаріальних дій виступають як обов’язки перед органом виконавчої влади, найчастіше, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Прикладом компетенції приватних нотаріусів співвідношення у яких між повноваженнями й обов’язками потребує більш глибокого вивчення є використання, відповідно п.5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, нотаріусами України під час вчинення нотаріальних дій спеціальних бланків нотаріальних документів.

Відповідно до п.5: «для виготовлення документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України використовуються захисні знаки нотаріальних документів та спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України. Перелік документів з реєстрів, для виготовлення яких використовуються захисні знаки та спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, установлюється Міністерством юстиції України.

Зразок та опис спеціальних бланків, захисних знаків та спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, а також порядок їх постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання встановлюються Міністерством юстиції України» [28].

Подібні ситуації викликають необхідність обов’язкового розмежування змісту повноважень та обов’язків. Зрозуміло, що різниця між повноваженнями та обов’язками в компетенції не може ставити під сумнів того факту, що права приватних нотаріусів слід трактувати і як обов’язки та, в цілому, ці обов’язки повинні бути ширші, ніж повноваження. Це пояснюється тим, що актами вищих державних органів на приватних нотаріусів покладено обов’язки, які вони здійснюють у межах своїх повноважень, а також тим, що, крім «прав – обов’язків» приватні нотаріуси беруть зобов’язання у власному значенні цього слова. Все це і обумовлює специфіку співвідношення структурних елементів компетенції приватних нотаріусів в Україні.

Важливим за значенням є питання про співвідношення функцій та компетенції приватних нотаріусів. На думку І.П.Бачило, функції входять складовим елементом до компетенції і визначають, що робить орган, які в результаті функції виступають правовим явищем [96, с.53]. Проте ряд авторів заперечує проти розуміння функцій як елемента компетенції органу, тому що функції не є чимось додатковим стосовно права (обов’язку) органу [141, с.240] та складають елемент самого права (обов’язку) [127, с.56].

Функції за змістом не можуть збігатися з елементами компетенції. В іншому випадку буде мати місце тлумачення одного і того ж поняття правового змісту або як функції, або компетенції. У зв’язку з чим можна приєднатися до думки про те, що питання про співвідношення функцій і компетенції органу в цілому слід вирішувати за умови, коли компетенція органу відображає, але не включає функції, шляхом закріплення у відповідному правовому акті завдань органу, а також його повноважень, спрямованих на досягнення цих завдань [127, с.61]. Іншими словами, компетенція приватних нотаріусів – це ніщо інше, як юридичне вираження функції приватних нотаріусів.

На доповнення цього визначення зазначимо, що компетенція є правовою формою здійснення функцій, і даним категоріям властивий зв’язок між формою і змістом. Зміст значною мірою визначає форму, але вона має відносну самостійність. Форма впливає на зміст, сприяючи або заважаючи його реалізації та розвитку. Якщо форма (компетенція) не буде відповідати змісту (функціям), то діяльність приватних нотаріусів «втрачає» своє цільове призначення.

Наступним складовим елементом правового статусу приватних нотаріусів є організаційний блок. До нього належать положення, які визначають порядок допуску до приватної нотаріальної діяльності, а також порядок припинення приватної нотаріальної діяльності і заміщення відповідної посади.

Відповідальність, як вже було зазначено, є невід’ємною частиною правового статусу приватних нотаріусів, які зобов’язані нести правову відповідальність у випадку порушення законності, прав особи в процесі здійснення своїх функцій [69, с.70]. До цього слід пам’ятати, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень [1]. Таким чином не тільки стаття 27. «Відповідальність приватного нотаріуса» вказує на те, що шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі, але й Конституція України гарантує особі відповідальність приватних нотаріусів за вчинення незаконних дій чи недбалість.

Приватний нотаріус є основним суб’єктом приватної нотаріальної діяльності, однак не єдиним. Так, Глава 1 «Загальні положення» Розділу І «Нотаріат в Україні» Закону України «Про нотаріат» визначає, що найменше, ще стажиста нотаріуса (ст.13) та об’єднання нотаріусів - регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації (ст.16). Останні представляють інтереси приватних нотаріусів у державних та інших органах, захищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну і видавничу роботу, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів, відповідно чого їх адміністративно-правовий статус та функції будуть розглянути нами у наступному розділі дослідження.

Стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) [10]. Поряд з цим у Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою закріплено, що до стажування допускаються особи, які: дієздатні; мають вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут); не мають судимості [43].

У п.2 Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою зазначено, що громадяни України для одержання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на ряду з виконанням інших умов, передбачених законодавством, мають проходити стажування протягом шести місяців [43]. При цьому з метою забезпечення справедливості, неупередженості та визначення професійного рівня осіб, які бажають пройти стажування, проводиться іспит, відповідне рішення про проведення якого приймається кваліфікаційною комісією, утвореною при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головних обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції. Повідомлення про проведення іспиту має бути розміщене в загальнодоступних місцях у приміщеннях відповідного Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головних обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції та опубліковано додатково у засобах масової інформації не пізніше ніж за місяць до дати проведення іспиту.

Після проведення іспиту кваліфікаційна комісія більшістю присутніх приймає рішення про допуск до стажування осіб. Дане рішення кваліфікаційної комісії оформляється протоколом, який підписують головуючий на засіданні та секретар. Відповідно до п.25 Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою допуск осіб до стажування безпосередньо оформляється наказом управління юстиції, в якому обов’язково зазначається місце проходження стажування та керівник стажування [43].

Керівник стажування складає індивідуальний план стажування на підставі примірної програми стажування і подає для затвердження начальнику управління юстиції чи його заступнику з питань нотаріату. Останній, у свою чергу має забезпечити контроль за проведенням стажування, засвоєнням програми стажування, виконанням індивідуального плану стажистом. За результатами проходження стажування керівник стажування складає висновок про проходження стажування і подає його на затвердження начальнику управління юстиції чи його заступнику з питань нотаріату. Виходячи з Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою стажист висновок щодо якого затверджений вважається таким, що пройшов стажування [43].

Проходження стажування та затвердження позитивного висновку по його результатах ще не гарантує отримання особою свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Відповідно п.1 Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути видане громадянину України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут), пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, та склав кваліфікаційний іспит [39].

До складання кваліфікаційного іспиту допускаються особи, які:

<>------Висновки до розділу 1

  1. Нотаріальна діяльність тісно пов’язана із суспільним та сімейним устроєм, спадковим та речовим правами, тому виникла разом із появою цивілізованих і культурних держав в яких існувала писемність. Ґенеза сучасного нотаріату пов’язана із неможливістю свідків відтворювати у пам’яті та у необхідний час змісту та тонкощів угод через їх кількісне збільшення, появою відповідних записів та нотаток. Наступний розвиток письмової форми угод підтвердив суспільне значення нотаріальної діяльності.

  2. В основу сучасного приватного нотаріату закладені три його основні історичні форми: нотаріуси, що перебували на державній службі; нотаріуси, що здійснювали свою діяльність самостійно під номінальним контролем держави; церковні нотаріуси.

  3. Виникнення та розвиток вітчизняного приватного нотаріату відбувся у межах загальноєвропейських процесів, але має свої особливості: вплив права Російської (Московської) держави та Російської імперії; орієнтація на традиції політичної автономії; регіоналізація станових прав і привілеїв. З часу закріплення у Законі України «Про нотаріат» (1993 рік) поняття «приватний нотаріус» напрацьовано значний нормативний масив, яким врегульовано діяльність останніх та який постійно збільшується, що є об’єктивним та обумовленим розвитком суспільних відносин процесом.

  4. Основною особливістю приватного нотаріату є поєднання публічно-правових та приватно-правових засад діяльності, завдяки чому державний вплив на нотаріальну діяльність, існування адміністративно-правового механізму її регулювання є необхідними, а ступінь впливу держави регульованим. Особливостями приватної нотаріальної діяльності є: зовнішня відокремленість місця у якому можуть вчинятися нотаріальні дії – робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса; ідентифікація та персоніфікація при вступі до суспільних відносин управлінського типу як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої професійної діяльності; здатність не тільки відображати свою або персоніфіковану волю у відносинах з державою, але й забезпечувати виконання державної волі у процесі охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

  5. Дослідження адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності у вітчизняній правовій науці відбувалося у межах досліджень проблем державного управління та проблем забезпечення й охорони прав і свобод громадян. При цьому як окремо, так і комплексно адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності не досліджувалося. Ґенеза адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності відбулася завдяки появі сучасної правової форми реалізації публічно-владних повноважень у сфері нотаріату, визнанню приватної нотаріальної діяльності суспільно значимою, її поставці під контроль держави.

  6. Адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності є специфічним різновидом правового регулювання спрямованим на втілення організаційно-правових засобів забезпечення вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій. На сучасному етапі адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності забезпечено системою норм, яка за предметною і цільовою ознаками поєднує різнорідний правовий матеріал, пов’язаний із здійсненням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, застосуванням конкретних форм і методів адміністративної діяльності, здійсненням органами державної влади та місцевого самоврядування організаційних повноважень щодо окремих приватних нотаріусів, окремих об’єктів приватної та комунальної форм власності тощо.

  7. У доктрині адміністративного права мають предметно відобразитися суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, а саме виконання управлінських функцій у сфері приватного нотаріату щодо надання суб’єктам господарської діяльності та громадянам нотаріальних послуг.

  8. Метод правового регулювання приватної нотаріальної діяльності характеризується специфічним набором юридичних засобів: з одного боку - комплекс загальних дозволів та загальних заборон, котрий ідентифікується відомою формулою «можна лише те, що дозволено законом», з іншого – комплекс, котрий об’єднується у відповідну формулу «дозволено все, крім того, що заборонено законом».

  9. Відносини, що виникають між суб’єктами під час здійснення приватної нотаріальної діяльності та врегульовані нормами адміністративного права, набувають характеру правових і можуть бути охарактеризовані як адміністративно-нотаріальні.

  10. Суб’єктами приватної нотаріальної діяльності є: нотаріус, стажист нотаріуса, об’єднання нотаріусів, особа, яка має намір складати кваліфікаційний іспит, особа, яка допущена до кваліфікаційного іспиту, особа, яка бере участь у складанні кваліфікаційного іспиту, особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, особа, яка склала кваліфікаційний іспит.

  11. Основним суб’єктом приватної нотаріальної діяльності є приватний нотаріус - громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут), не має судимості, не займається окремими видами діяльності, не обіймає певні посади і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Мета, принципи, функції, завдання адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Адміністративно-правові відносини становлять конкретний різновид правових відносин, які виникають за наявності певних юридичних фактів, тобто певних життєвих обставин (умов, ситуацій), з якими норми права пов’язують виникнення, припинення або зміну правовідносин [223, с.530]. У зв’язку з цим, вказує А.С.Васильєв, зазначеним правовідносинам властиві ознаки будь-яких правових відносин: вони є результатом впливу правових норм на суспільні відносини, які підпадають під їх регулювання; обов’язки та права учасників цих правовідносин мають взаємний характер та кореспондують один одному; їх поведінка обволікається у ту правову форму, яка передбачена відповідною адміністративно-правовою нормою [86, с.40]. Отже, адміністративно-правові відносини – це різновид суспільних відносин, які підпадають під регулюючу дію норм адміністративного права.

Однак така загальна характеристика не відображає усієї специфіки адміністративно-правових відносин, яка досить суттєва, оскільки втілює у собі вплив сфери виникнення адміністративно-правових відносин, які регулюються нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини складаються у межах дії механізму адміністративно-правового регулювання, тобто у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю [65, с.43]. При цьому треба пам’ятати, як було відмічено у юридичній літературі, що зазначені відносини виникають не просто у сфері державного управління (де можуть формуватися і інші правовідносини, наприклад, фінансові, трудові тощо), але у зв’язку або з приводу здійснення уповноваженим суб’єктом виконавчої влади своєї управлінської компетенції [70, с.75]. Таким чином, головна особливість адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, як вже зазначалося, полягає у тому, що адміністративно-правові відносини виникають у зв’язку з реалізацією уповноваженими суб’єктами, а також іншими суб’єктами, які наділені державно-владними повноваженнями, своєї компетенції у сфері адміністративно-правового регулювання.

Сфера управління як база існування адміністративних правовідносин досить об’ємна. У зв’язку з цим, як вказує Ю.М.Козлов, виділяється певні системні групування, у межах яких знаходять прояв адміністративно-правові відносини:

  • сфера внутрішньоапаратної організаційної діяльності;

  • сфера взаємодії різних органів державного управління;

  • сфера безпосереднього управлінського впливу;

  • сфера взаємодії органів управління з недержавними організаціями;

  • сфера взаємодії органів управління та громадян [129, с.106-107].

На відміну від цивільно-правових відносин та ряду інших видів правовідносин, адміністративно-правові відносини побудовані на засадах «влади-підпорядкування», де відсутня юридична рівність сторін. Підпорядкування пов’язується В.А.Юсуповим з наявністю у одного з учасників відносин державно-владних повноважень по відношенню до іншого [255, с.70].

Відносини, які будуються відповідно до зазначеного принципу, отримали в літературі назву «вертикальних» відносин, тобто таких, які виникають між сторонами, одна з яких підпорядкована іншій у організаційному відношенні [130, с.107]. Однак, адміністративно-правові відносини проявляються не тільки у вертикальному типі зв’язків між їх учасниками, досить поширеними є «горизонтальні» відносини, що виникають між непідпорядкованими органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами. Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного [65, с.46].

Характерною особливістю адміністративно-правових відносин, за визначенням Ю.М.Старілова, є також неможливість їх виникнення без участі органу державного управління або іншого суб’єкта, наділеного владними повноваженнями [219, с.410]. Обов’язковість наявності органу державного управління (іншого суб’єкта) у системі адміністративно-правового відношення призводить до того, що загальний механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності функціонує завдяки владному методу. Таким чином, один з суб’єктів завжди діє владно, виступаючи від імені держави забезпечуючи дію механізму. Погоджуємося із вказаним автором щодо висновку, що суттєвою особливістю зазначеного виду відносин є те, що вони мають яскраво виражений організаційний характер і можуть виникнути з ініціативи будь-якої сторони [219,с.410]. Отже, механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є сукупністю елементів, взаємодія яких забезпечує організацію й подальше функціонування приватної нотаріальної діяльності.

У випадку порушення адміністративно-правової норми порушник несе відповідальність перед державою. Подібний характер відповідальності обумовлений тим, що порушення вимог норм адміністративного права означає безпосереднє посягання на інтереси держави, які виражаються у процесі здійснення управлінської діяльності, що регулюється нормами зазначеної галузі права [78, с.40]. Характерним є також і те, що органи, які здійснюють адміністративно-правове регулювання, завдяки власним юридично-владним повноваженням мають можливість самостійно впливати на порушників норм адміністративного права, тобто безпосередньо застосовувати до винуватої сторони заходи дисциплінарного, адміністративного впливу.

Такими є основні особливості адміністративно-правових відносин, які дозволяють достатньо повно висвітлити характер механізма адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. У першу чергу вони знаходять свій прояв в уточненні предмета адміністративно-правового регулювання діяльності приватних нотаріусів.

Відомо, що норми адміністративного права знаходять свій прояв у встановленні обмежень організаційної діяльності та «виробничого» функціонування різних державних органів чи суспільних утворень, отже, такі обмеження мають встановлюватися й до категорії самозайнятих осіб, якими є приватні нотаріуси.

Аналіз чинного законодавства про нотаріат свідчить про те, що на встановленні обмежень приватної нотаріальної діяльності дія норм адміністративного права не завершується. Так, у процесі свого функціонування приватний нотаріус вступає у велику кількість правовідносин поза межами власне робочого місця та власне нотаріальної дії. Мова йде про відносини, які виникають між представниками приватної нотаріальної діяльності та Верховним Судом України, вищими судами України, Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Українською нотаріальною палатою, кваліфікаційними комісіями нотаріату, Вищою Радою юстиції тощо.

Особливістю таких відносин є те, що вони хоч і не виникають безпосередньо у діяльності приватного нотаріуса, але, у своїй більшості, спрямовані лише на її забезпечення. Також слід пам’ятати, що адміністративно-правові відносини у приватній нотаріальній діяльності виникають поза сферою здійснення нотаріальної функції, мають щодо окремого приватного нотаріуса як внутрішній, так і зовнішній характер. Зовнішнім учасником цих відносин виступають органи (представники) виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та будь-які державні органи, що покликані сприяти охороні прав громадян й наділені владними повноваженнями щодо здійснення організаційного забезпечення діяльності приватних нотаріусів.

Адміністративно-правові відносини, які виникають у діяльності або відносно діяльності приватних нотаріусів, безумовно, мають субсидіарний, допоміжний характер, оскільки їх змістом є дії, поведінка людей, яка не пов’язана зі здійсненням основної функції приватних нотаріусів (посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення та вчинення інших нотаріальних дій), завдяки чому вони охороняють права фізичних та юридичних осіб, що звернулися до приватного нотаріуса. До вказаного слід додати, що організаційні відносини у приватній нотаріальній діяльності переважно виникають завдяки обов’язковому дотриманню принципів самостійності і незалежності приватного нотаріату та поступовому впровадженні базових принципів латинського нотаріату.

Організаційний характер механізму адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності вимагає встановлення змісту організаційних відносин та, одночасно, не дозволяє повною мірою використати розроблені теорією адміністративного права підстави для класифікації адміністративно-правових відносин. Викладене вище вже дає можливість окреслити певні класифікаційні групи зазначених відносин.

Так, залежно від суб’єктного складу їх учасників вони поділяються на ті, що виникають за участю органу законодавчої влади, Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади, Української нотаріальної палати, органів місцевого самоврядування, інших спеціалізованих органів (Вища рада юстиції), громадян; за характером юридичних зв’язків – субординаційні (виникають між Головними управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, мм.Києві та Севастополі та приватним нотаріусом, його працівниками (помічниками) з приводу вчинення нотаріальних дій та характеризуються здатністю одного суб’єкта використовувати розпорядчі, контрольні повноваження щодо інших учасників відносин), координаційні (відносини між приватним нотаріусом та управлінням юстиції, які використовуються не тільки для забезпечення реалізації власних владних повноважень, але й для забезпечення ефективної нотаріальної діяльності у межах нотаріального округу), реординаційні (виникають між управлінням юстиції та громадянами чи представниками юридичних осіб з приводу подання останніми скарг на дії приватних нотаріусів); за цільовим призначенням – на організаційні, пов’язані з вирішенням позитивних питань організації діяльності нотаріуса, та на юрисдикційні, тобто такі, що виникають у зв’язку притягненням до відповідальності нотаріуса або його помічника; за змістом організаційні відносини поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні відносини виникають на основі матеріальної норми адміністративного права. Процесуальні – це відносини, що складаються у зв’язку із вирішенням індивідуальних справ у сфері організаційної діяльності (державна реєстрація, розгляд скарги громадянина, притягнення приватного нотаріуса до відповідальності тощо).

Разом з тим класифікацією, яка дозволяє, на нашу думку, створити достатньо повну уяву про організаційні відносини в приватній нотаріальній діяльності, що регулюються нормами адміністративного права, є їх поділ залежно від змісту питань, що вирішуються. За такою ознакою всі адміністративно-правові відносини у приватній нотаріальній діяльності можна поділити на такі групи:

  • кадрового забезпечення;

  • матеріального забезпечення та охоронні;

  • щодо розгляду звернень громадян;

  • контрольні;

  • інші (статистика, діловодство, архівна справа).

Подібний комплекс організаційних відносин отримав у юридичній літературі та законодавстві назву «організаційне забезпечення». Звідси, мова йде про відносини, пов’язані з організаційним забезпеченням приватної нотаріальної діяльності, сутність яких, за аналогією з дослідженням Ю.Суховія, полягає у прийнятті та втіленні в життя адміністративних рішень [222, с.31].

Зазначимо, що питання організаційного забезпечення діяльності різних державних та суспільних інституцій останнім часом привертає увагу багатьох вчених та практичних працівників. Це пов’язано з тим, що організаційне забезпечення діяльності, наприклад суду, за позицією М.П.Запорожця, розцінювалося як втручання у процесуальну діяльність суду, посягання на принципи самостійності суду та незалежності судді [111, с.34].

Вирішення питання організаційного забезпечення приватної нотаріальної діяльності не потребує загострення дискусії про «незалежність» приватного нотаріуса, хоча жоден з практикуючих приватних нотаріусів не може вказати на те, що йому вдалося подолати існуючий вже довгі роки вплив органів виконавчої влади на його функціонування. З таким станом речей важко погодитися, але результати опитування як приватних нотаріусів, так і їх «клієнтів» свідчать про таке. Сподіваємося, що з часом це питання буде вирішено більш досконало, системно й послідовно.

Як вже нами відзначалося, приватний нотаріус – це самостійне «структурне» формування, яке представляє складну, широко розгалужену, і в той же час, єдину і цілісну систему, яка має специфічне призначення і порядок функціонування. Механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, таким чином, включає діяльність по-перше щодо поліпшення організаційної структури відповідно до функцій приватної нотаріальної діяльності та вимог, що висуваються до системи адміністративно-правового регулювання взагалі, по-друге щодо розподілу функцій і обов’язків, удосконалення взаємодії між приватним нотаріусом та його помічником або між нотаріусом та господарюючим суб’єктом функціонування якого забезпечується чи охороняється приватним нотаріусом, по-третє щодо удосконалення процесу реалізації заходів, спрямованих на здійснення основних функцій адміністративно-правового регулювання, по-четверте щодо поліпшення кадрового, інформаційного і матеріально-технічного забезпечення; удосконалення нормативного регулювання діяльності приватного нотаріуса відповідно до завдань і умов його функціонування, по-п’яте щодо підвищення ефективності праці приватних нотаріусів на основі наукової її організації тощо. Необхідно пам’ятати, що такий підхід до адміністративно-правового регулювання має характеризувати особливості, обумовлені виключно специфікою діяльності приватних нотаріусів та їх адміністративно-правовим статусом.

Отже, адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності забезпечується:

  • постійним спостереження за приватною нотаріальною діяльністю, надходженням від окремих приватних нотаріусів повної, необхідної і об’єктивної інформації про стан справ;

  • повсякденним регулюванням поточної діяльності приватних нотаріусів;

  • розробкою і реалізацією заходів, спрямованих на розвиток і нормальне функціонування системи (окремих приватних нотаріусів);

  • реалізацією на підставі отриманої інформації контрольно-розпорядницьких функцій.

Визначення та формулювання мети адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності пов’язане із тлумаченням призначення приватної нотаріальної діяльності та, власне, нотаріальної функції. Виходячи із здійсненого у попередньому розділі аналізу приватної нотаріальної діяльності як об’єкта адміністративно-правового регулюванняпроцедуру цілепокладання слід починати з аналізу мети й завдань основних державних систем й органів, що забезпечують охорону та захист прав і свобод у досудовому порядку, у першу чергу – системи Мін’юсту.

Головною метою Мін’юстувідповідно Положення про Міністерство юстиції України є вирішення в установленому порядку в межах своїх повноважень питань, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Досягнення вказаної мети відповідно ст.3 Положення про Міністерство юстиції України забезпечується:

<>-------------------------------------особливості побудови організаційної структури системи уповноважених державних органів,

Принцип комплексності нерозривно пов’язаний із принципом оптимізації і означає, що дія системи органів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності спрямована на виконання єдиної мети – розбудови правової держави. При цьому кожен державний орган займає своє чільне місце в системі, виконує відповідні завдання та функції. Жоден з уповноважених органів не може діяти сам по собі, а уся система органів складається з відповідних структур, які мають притаманні тільки їм властивості та, у той же час, властивості притаманні всій системі органів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Необхідність дії принципів керованості та контрольованості ґрунтується на владному характері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Керованість і контрольованість означає спроможність уповноважених державних органів здійснювати владні повноваження щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності за допомогою відповідних засобів і заходів. Дія цього принципу приводить до необхідності вирішення проблеми сполучення централізації та децентралізації управління – оптимізації взаємовідносин між центральним апаратом Міністерства юстиції України, Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі та районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними управліннями юстиції тощо.

Принцип гласності адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності означає відкритість, прозорість функціонування уповноважених щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, що проявляється у можливості здійснення громадського контролю за їх діяльністю, у тому числі через засоби масової інформації; судовий контроль за дотриманням в процесі адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності конституційно закріплених прав, свобод та законних інтересів громадян. В системі адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності принцип гласності постає інструментом реалізації прямого і зворотного зв’язку між суб’єктом та об’єктом регулювання.

У науковій юридичній літературі, окрім перелічених вище, виділяють також низку структурних принципів:

Стосовно адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності особливого значення набувають структурно-організаційні та структурно-процесуальні принципи. Структурно-цільові та структурно-функціональні принципи доцільно виділяти у тому випадку, якщо постає проблема узгодження цілей та оптимізації функцій різних підсистем певної системи. Така проблема виникає у випадку, якщо об’єктом адміністративно-правового впливу постає певний вид суспільних відносин, врегульованих різними галузевими нормами права.

Серед структурно-організаційних принципів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна назвати:

До структурно-процесуальних принципів можна віднести:

Реально щодо здійснення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності принципи діють як певні тенденції, напрямки, цілеспрямована діяльність. Раціональне та дієве застосування принципів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності гарантують досягнення узгодженості, цілеспрямованості, надійного зв’язку між підсистемами системи адміністративного-правового регулювання загалом та адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності зокрема.

Зміст адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності проявляється через функції, які реалізуються у процесі адміністративно-правового регулювання. У зв’язку з цим розкриття функцій адміністративно-правового регулювання має важливе значення для комплексного дослідження змісту адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Функція у загально-управлінському сенсі, означає зміст управлінської діяльності, що дозволяє здійснити управлінський вплив [228, с.422]. Функціонувати – означає діяти, виконувати певні обов’язки. Теорія адміністративного права визначає функцію управління як частину управлінської діяльності держави, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акту органами виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управління [65, с.116]. У спеціальній літературі функції управління розглядаються як дії, види, напрямки діяльності суб’єкту управління відносно об’єкта [193]. Саме функції управління складають основу зв’язків між суб’єктом та об’єктом. Ця основа реальна, силова, цілеспрямована, має організуючий та регулюючий вплив на кероване явище, відносини.

Сучасний етап проведення в Україні правової реформи визначив необхідність переосмислення ролі та місця нотаріату у правовій системі України як ефективного засобу досудового захисту прав людини та місця в ній інституту приватної нотаріальної діяльності, яка ґрунтується на принципах латинського (вільного) нотаріату. За майже 15 років свого існування в Україні приватний нотаріат довів свою доцільність та ефективність захисту прав людини, однак остаточного його запровадження досі не відбулося, ключові вимоги Конституції України досі не враховані у Законі України «Про нотаріат», не вирішено широке коло теоретичних і практичних проблем організації і функціонування нотаріату в Україні на основі здобутків міжнародного досвіду і з урахуванням змін національного законодавства, створення правових, організаційних умов для вступу України до Міжнародного Союзу Нотаріату тощо.

Функції адміністративно-правового регулювання мають такі основні властивості:

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що під функцією адміністративно-правового регулювання слід розуміти зовнішній прояв властивостей об’єкта адміністративно-правового регулювання. Функція цілеспрямована, відносно самостійна і реалізується певними методами залежно від характеру впливу суб’єкта адміністративно-правового регулювання з метою досягнення кінцевого результату.

Функції адміністративно-правового регулювання реалізуються державою у особі уповноважених органів, посадових осіб, при цьому їх характер визначається завданнями, які стоять перед державою у найважливіших сферах суспільного життя. Для виконання цих завдань органи, що здійснюють адміністративно-правове регулювання мають певні повноваження державно-владного характеру.

Отже, функції адміністративно-правового регулювання – це конкретні види керуючих дій держави (у особі уповноважених органів та посадових осіб), які розрізняються за предметом, змістом та способом впливу суб’єкта на керований об’єкт. Для повної характеристики функцій адміністративно-правового регулювання слід додати ще коло характерних ознак визначених C.М.Гусаровим: зовнішній прояв властивостей держави, здійснення від імені держави уповноваженими органами та посадовими особами, державно-владний, організуючий характер, правова форма [98, c.63].

Функції адміністративно-правового регулювання доцільно групувати за об’єктним складом – певними сферами суспільних відносин: економіка, соціально-культурне будівництво, адміністративно-політична діяльність. Доцільним також є виділення функцій адміністративно-правового регулювання вже приватної нотаріальної діяльності відповідно основним стадіям процесу адміністративно-правового регулювання: функція вироблення та прийняття рішень, організації виконання рішення, корегування рішення, обліку та контролю виконання рішення.

Функції адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна поділяти також за критерієм стадій інформаційного процесу: функція збору, обробки, аналізу та обміну інформації, прогнозування, регулювання, координації, стимулювання, обліку та контролю.

Загальноприйнятою та найбільш поширеною є розділення функцій на загальні, спеціальні та допоміжні [65, с.116]. До загальних відносяться ті, що об’єктивно притаманні процесу адміністративно-правового регулювання та виражають загальні закономірності адміністративно-правового регулювання як соціальної категорії. Спеціальні – відображають специфічні сторони конкретного об’єкта адміністративно-правового регулювання. Так, щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності такими об’єктами є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни, юридичні особи тощо, що мають потребу у посвідченні їх прав, та фактів, що мають юридичне значення, а також громадяни України, які мають вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшли стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склали кваліфікаційний іспит та одержали свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (нотаріуси України).

До загальних функцій адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна віднести також функції інформаційного забезпечення, організаційну, прогностичну, координації, комунікаційну, прикладну.

Функція інформаційного забезпечення полягає у зборі, реєстрації, обробці, аналізі інформації. Приймаючи управлінські рішення, посадові особи Міністерства юстиції України використовують різну інформацію. Особливої ваги при цьому набуває правова інформація з реєстрів, створення й забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, адже здійснення ним повноважень відбувається у межах, встановлених нормами чинного законодавства.

Обмін інформацією у адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності забезпечується адміністратором реєстрів – державним підприємством «Інформаційний центр», яке діє у відповідності із Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 № 1272 «Про державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції» [17], Наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2007 № 473 «Про встановлення тарифів за надання послуг державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України» [24] та іншими нормативно-правовими актами.

Функція організації пов’язана з організаційною побудовою, насамперед, суб’єкту адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Метою функції організації є формування системи адміністративно-правового регулювання, включно із зв’язками та відносинами між суб’єктом та об’єктом. При цьому слід пам’ятати, що особливістю функції організації є те, що це – єдина функція, що забезпечує взаємозв’язок і ефективність усіх інших функцій управління [65,с.117]. Дія функції організації проявляється у формуванні відповідних організаційних структур, ланок адміністративно-правового регулювання, встановлення зв’язків між структурами, підборі та розстановці кадрів, ліквідації або реорганізації структур, які не спроможні виконувати поставлені завдання відповідно до мети певної системи адміністративно-правового регулювання.

На основі аналізу наукової літератури та практики адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна виділити наступні основні організаційні функції:

Загальноорганізаційна функція передбачає розподіл функціональних обов’язків між виконавцями, делегуванні повноважень, забезпечення організованості, дисципліни, відповідальності за доручену справу, можливості формування чи реорганізації організаційних структур тощо. Так, п.24 ст.4 Положення про міністерство юстиції України закріплює за Мін’юстом організацію роботи установ нотаріату, перевірку їх діяльності і вжиття заходів до її поліпшення, контроль законності вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видачу та анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, забезпечення реєстрації приватної нотаріальної діяльності, організацію виготовлення та контроль використання спеціальних бланків нотаріальних документів, ведення реєстру свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю, визначення кількості приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів, затвердження зразка печаток державних і приватних нотаріусів та умов замовлення на їх виготовлення [22].

Функція матеріально-технічного забезпечення полягає у підтримці життєдіяльності певної системи адміністративно-правового регулювання, для чого визначається ресурсний потенціал та відповідні потреби, їх економічне використання. Так, питання здійснення матеріально-технічного забезпечення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності тісно переплетені із матеріально-технічним забезпеченням виконання інших завдань та функцій Мін’юсту та, окрім вже зазначеного, врегульовані п.46 ст.4 Положення про Міністерство юстиції України [22], п.56 – 57Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі [34] (у розрізі бюджетного планування). Поряд з цим виконання функції матеріально-технічного забезпечення власне приватної нотаріальної діяльності врегульоване Положенням про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням та фактично покладене на приватного нотаріуса. Так, відповідно п.12. Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням: «У разі невідповідності Приміщення приватного нотаріуса або відмови від проведення перевірки на відповідність Приміщення вимогам цього Положення нотаріальна діяльність нотаріуса тимчасово зупиняється на строк до усунення недоліків» [33].

Дія функції фінансового забезпечення складається у визначенні, розподілі, перерозподілі фінансових ресурсів, які дозволяють функціонувати системі адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Правовою засадою реалізації цієї функції є Бюджетний кодекс України, Закони України, які врегульовують питання фінансової дисципліни.

Функція обліку і контролю тісно переплітається із фінансовою функцією і дозволяє об’єктивно оцінити ресурсні можливості адміністративно-правового регулювання діяльності приватних нотаріусів, спроможність виконувати поставлені у Положенні про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі завдання.

Правова функція визначає межі дії управлінських структур, повноваження державних органів та їх посадових осіб щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Ця функція полягає у прийнятті нормативних актів, які дозволяють врегулювати діяльність суб’єкта та об’єкта адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, взаємозв’язки між ними. У першу чергу це стосується Головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі, які відповідно п. 26 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі проводить аналітично-методичну роботу, вивчає, узагальнює та скеровує нотаріальну практику, готує для нотаріусів роз’яснення щодо застосування чинного законодавства з питань вчинення нотаріальних дій; п. 27 – організовує та контролює стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю [34].

Поряд з цим Українська нотаріальна палата у встановленому п.1.5. Статуту порядку подає до державних або місцевих органів державної влади і управління пропозиції по вдосконаленню діяльності нотаріату, аналізує нотаріальну практику, спільно з Мін’юстом готує методичні рекомендації з питань застосування чинного законодавства при вчинення нотаріальних дій [220].

Зміст соціальної функції певною мірою переплітається із принципом соціальної спрямованості дії системи адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Різниця полягає у тому, що принципом окреслені загальні засади дії системи адміністративно-правового регулювання, а функція складається із низки конкретних заходів щодо реалізації цього принципу.

Що стосується соціальної функції діяльності системи адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, то за її допомогою реалізуються, з одного боку, соціальні гарантії приватних нотаріусів, а з іншого - інтереси громадян у сфері приватної нотаріальної діяльності. Реалізація соціальних гарантій приватних нотаріусів, а також результативність вчинення ними окремих нотаріальних дій безпосередньо залежить від виконання функції мотивації. Її реалізація полягає у комплексному застосуванні заходів матеріального і морального стимулювання адекватних результату нотаріальної діяльності.

Прогностична функція складається у передбаченні суб’єктом адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності позитивного або негативного розвитку об’єкта залежно від обсягу інформації, якою володіє суб’єкт та кола державно-владних повноважень, відповідної компетенції, яку має суб’єкт для здійснення адміністративно-правового регулювання. Прогноз містить у собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної функції пов’язана, насамперед, із передбаченням змін у системі органів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, моделюванням поведінки посадових осіб відповідно до повноважень у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, прогнозуванням наслідків прийнятих рішень, особливо на рівні вищої ланки адміністративно-правового регулювання – Міністерства юстиції України.

У вітчизняній науці прийнято окремо виділяли функцію планування. План розглядається як орієнтир, перелік певних напрямків діяльності. З іншого боку, прогноз також виступає орієнтиром діяльності суб’єкта. Між планом і прогнозом (відповідно – між функціями планування і прогнозування) є різниця. Наприклад, пропоноване у низці законопроектів скасування державного нотаріату є планом на найближчу перспективу. При дотриманні цього плану, можна, з певною ймовірністю, прогнозувати стан вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Планування може бути короткостроковим, середньо- та довгостроковим (залежно від строків планування), залежно від обсягу завдань, які вирішуються, - тактичними, стратегічними. Нажаль, функція планування виконується, в основному, для вирішення тактичних завдань, хоча доцільним було б широке застосування довгострокового, стратегічного планування та прогнозування Так, на нашу думку, розробка та прийняття Концепції реформування нотаріату України, в якій були б сформульовані завдання та визначена компетенція усіх суб’єктів адміністративно-правового регулювання, зроблений, у випадку дотримання положень Концепції, прогноз рівня нотаріальної охорони в Україні прав людини. Прикладом дії зазначеної функції є аналіз та прогноз рівня нотаріальної охорони в Україні прав людини, глобальності та незворотності наслідків в організації та діяльності нотаріату в Україні з огляду на висновки незалежних експертів, науковців, що постійно досліджують ці проблеми щодо законопроектів з реформування нотаріату в Україні поданих до Верховної Ради України у грудні 2007 - січні 2008 року на офіційному сайті Асоціації нотаріусів Харківської області:

Законопроект № 1286-1 (вноситься народними депутатами України БережноюІ.Г., КармазінимЮ.А., МіщенкомС.Г.)

Наслідки прийняття:

Підвищення захисту цивільних прав громадян, зменшення судових спорів та зменшення скарг громадян до МЮ, ВР, КМ, АП. Уніфікація з європейським нотаріатом.

Головні вади:

Відсутні, мають технічний характер.

Позитивне:

До 90%.Концептуально визначений, може бути прийнятий у першому читанні [182].

Законопроект № 1286 (вноситься народними депутатами України В.В.Писаренком, Е.В.Корнійчуком, Р.П.Князевичем, В.І.Потаповим).

Наслідки прийняття:

Поступова руйнація нотаріату. Збільшення судових позовів та скарг громадян до МЮ, ВР, КМ, АП.

Головні вади:

Концептуальна розбалансованість, антиконституційність, гальмування самоврядування.

Позитивне:

До 60%. Може бути прийнятий за основу, якщо автори суттєво доопрацюють концепцію і приведуть норми законопроекту до задекларованих принципів [182].

Законопроект № 1425 (за поданням Міністерства юстиції України вноситься Кабінетом Міністрів України).

Наслідки прийняття:

Дестабілізація захисту цивільних прав громадян, збільшення судових позовів та скарг громадян до МЮ, ВР, КМ, АП. Повна руйнація нотаріату України, заснованому на системі континентального права. Тотальна залежність нотаріусів від бюрократії.

Головні вади:

Корупційний,антиконституційний, безсистемний.

Позитивне:

До 20%.Суспільно небезпечний. Повинен бути відхилений [182].

Особливого змісту функція планування набуває у вирішенні проблеми кадрового забезпечення приватного нотаріату, а також, як вказується у листі Мін’юсту України від 17.05.2007 № 31-32/300, у посиленні ролі та відповідальності керівників головних управлінь юстиції, кваліфікаційних комісій, утворених при головних управліннях юстиції, за підготовку кадрів для нотаріальної діяльності [54]. Прикладом планування кадрового забезпечення виступають затверджені Порядок проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою [43], Порядок проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою [43] та Примірна програма стажування громадян України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною діяльністю [46], якими передбачено забезпечення вільного доступу до нотаріальної діяльності, посилення вимог до кваліфікації осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, створення прозорої системи проведення кваліфікаційних іспитів, вільного ознайомлення з переліком питань, які включаються до тестових завдань та білетів на іспитах.

Деякі автори виділяють окремо функцію керівництва, маючи на увазі діяльність, спрямовану на виконання вказівок керівного органу і закріплену нормативно [98]. Із демократизацією суспільних відносин змінюється зміст і характер адміністративно-правового регулювання – воно набуває організаційного змісту, що означає, що, поряд із заходами прямого впливу, пов’язаними із процесом вироблення та прийняття рішень (маємо на увазі функцію керівництва), використовується мотивація, прогноз, контроль. Таким чином, доцільно говорити стосовно адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності про дію функції координації, яка містить у собі керуючі та організаційні начала. При цьому необхідна юридично закріплена регламентація повноважень відповідних органів управління, окремих посадових осіб.

Здійснення функції координації неможливе без функції комунікації, зміст якої складається у забезпеченні взаємовідносин як між органами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, так і за межами системи адміністративно-правового регулювання – взаємозв’язки із окремими громадянами, господарюючими суб’єктами тощо, можливість використання досвіду інших країн. Так, п.1.4. Статуту Української нотаріальної палати закріплює можливість входження Української нотаріальної палати до Спілки юристів України, інших громадських організацій, в тому числі міжнародних, як колективного члену [220]. Іншим прикладом взаємовідносин у адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності є закріплена у п.10 Порядку здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства приватними нотаріусами під час виконання ними своїх обов’язківможливість залучення до перевірки представників відділів нотаріату управлінь юстиції, а також державних нотаріусів [45].

Зміст прикладної функції складається з того, що вироблені управлінські рішення повинні виконуватися шляхом розробки і закріплення у нормативних актах, а також шляхом застосування комплексу заходів і засобів державно-управлінського впливу, спрямованих на виконання певного управлінського рішення.

У першу чергу це стосується досить численних організаційних відносин у приватній нотаріальній діяльності – розгляду окремих звернень громадян, а також організації прийому останніх, ведення діловодства, організації архівної справи та статистики. Усі зазначені види відносин об’єднує той факт, що за організацію здійснення даних напрямків роботи відповідає приватний нотаріус, що може покласти ведення діловодства і архіву на особу, яка працює в нього за трудовим договором [44].

Поряд з цим у п.33ст.4 Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції містить зазначено, що Управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань розглядає звернення громадян з питань, що належать до його компетенції, виявляє та усуває причини, що породжують обґрунтовані скарги громадян [34]. П.49 ст.4 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі вказує на те, що Головні управління юстиції організовують розгляд звернень громадян з питань, що належать до їх компетенції, пов’язаних з роботою підвідомчих установ, виявляє та усуває причини, що породжують обґрунтовані скарги громадян [34], а п.48 ст.4 Положення про Міністерство юстиції України закріплює за Мін’юстом організацію розгляду звернень громадян з питань, що належать до його компетенції і пов’язані з роботою управлінь юстиції, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, вживає відповідних заходів [22].

Скарги приватних нотаріусів розглядаються відповідно визначеної у законі процедури. Так, наприклад, комісія з питань професійної етики Української нотаріальної палати розглядає заяви та скарги членів нотаріальної палати, повідомляючи, у разі необхідності, про свої рішення або пропозиції керівників відповідних організацій та установ; за заявами заінтересованих членів нотаріальної палати організує перевірку опублікованих у пресі або повідомлених по радіо і телебаченню фактів, що ганьблять честь і гідність нотаріусів, готує інформацію про результати такого розгляду і направляє її відповідним засобам масової інформації [220] або, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату відповідно п.4 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату розглядає скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допуску особи до нотаріальної діяльності та вирішує питання щодо складення повторного кваліфікаційного іспиту Комісії особою, яка подала скаргу [19].

Загалом звернення громадян вважаються дієвим способом забезпечення законності, службової дисципліни у діяльності будь-якого органу держави, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності. Діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб чи на підрозділ службового апарату [18].

Даючи характеристику зверненням громадян, Н.Ю.Хаманьова стверджує, що «вони становлять одну з форм їх участі в управлінні, у вирішенні державних та громадських справ, є способом поновлення порушеного права. Вони – важливе джерело інформації, корисної при вирішенні питань державного, господарського та соціально-культурного розвитку, містять у собі відомості щодо процесів, які відбуваються у суспільстві. Право на звернення є одним з дієвих способів усунення можливих порушень законності, одним із засобів попередження правопорушень» [236, с.10]. Саме цим фактом, на нашу думку, пояснюється давній інтерес науковців щодо дослідження цього складного адміністративно-правового питання [212].

Враховуючі викладене стає зрозумілим, що звернення громадян мають важливе значення для забезпечення належної організації діяльності приватних нотаріусів.

Право на звернення є конституційним правом громадянина. Конституція України (стаття 40) визначила, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін. При цьому Конституція України не тільки проголосила право на звернення, але й гарантувала реальність його здійснення:

Важливе місце в організації приватної нотаріальної діяльності займає діловодство, оскільки його організація істотно впливає на оперативність, економічність і правильність вчинення нотаріальних дій, удосконалення праці приватного нотаріуса та його помічників. До нотаріального діловодства, відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р. №6/5, відноситься діяльність зі складання та оформлення службових документів, за виключенням складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов’язаних із вчиненням нотаріальних дій, які регулюються Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і вказівками по заповненню форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах [44]. Також слід додати, що приймання, реєстрація та видача грошових сум і цінних паперів, що надійшли на депозитний рахунок приватного нотаріуса, провадяться за правилами, встановленими чинним законодавством [44].

Якщо процес нотаріального діловодства поставлено раціонально, нотаріуси фактично вивільняються від виконання невластивих їм функцій, підвищується результативність їх праці, скорочуються витрати, пов’язані з їх функціонуванням. Головна особливість цього виду діяльності полягає в тому, що його організація будується на нормах адміністративного права і у зв’язку з цим слід погодитися з тими авторами, які вважають, що зазначений вид діяльності є особливою галуззю адміністративної, управлінської діяльності установи [82, с.9].

Архівна справа та порядок її ведення врегульовані Положенням про державний нотаріальний архів, відповідно якого Архів відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

<>-----------здійснює реєстрацію заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, веде алфавітні книги їх обліку [36].

Приватні нотаріуси передають до архіву примірник номенклатури справ (нарядів), всі документи, сформовані у наряді і закінчені діловодством, реєстри, книги обліку тощо, ведення яких передбачено номенклатурою справ, примірник опису справ постійного зберігання, примірник акта про виділення до знищення документів і справ.

На виконання покладених на нього завдань архів має право:

<>-----інформувати Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо її вдосконалення [36].

2.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Як вказує у своїй монографії «Органи державної влади України» В.Ф.Погорілко прийняття чинної Конституції України започаткувало нові форми народовладдя, по-сучасному організувало здійснення влади, інших інститутів держави. Як наслідок, у політичне життя поряд із виборами увійшли всеукраїнські та місцеві референдуми, остаточно утвердились або були створені нові інститути державної влади – Президент України, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державна влада здійснюється шляхом її поділу на три ланки, стала функціонувати система місцевого самоврядування [179, с.3].

У контексті проведення в Україні адміністративної реформи першочерговими визнаються проблеми компетенції, структури та інших особливостей суб’єкта управління, формулювання поняття «суб’єкт адміністративно-правового регулювання» тощо. Постановка таких завдань у межах дослідження адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, на нашу думку, дозволить створити базу не тільки для поглибленого вивчення й класифікації відповідних суб’єктів, але й адекватно сучасним умовам визначити функції та статус органів влади, недержавних утворень, оптимізації їх кількості у приватній нотаріальній сфері.

З метою адекватного сприйняття та використання поняття «суб’єкт адміністративно-правового регулювання» у науці прийнято визначити його зміст та походження. Новий тлумачний словник української мови містить такі визначення поняття «суб’єкт»: у філософському розумінні – істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об’єктивної дійсності і до цілеспрямованої діяльності; у книжному – особа, група осіб, організація, яким належить активна роль у певному процесі, акті; у медичному – людина, що є носієм певних фізичних і психічних якостей; у розмовному – людина, особа, індивід, індивідуум або ж людина з негативними рисами характеру, непривабливою чи підозрілою зовнішністю [169, с.442]. У деяких монографічних працях з державного управляння поняття «суб’єкт» розглядається як однопорядкова дефініція щодо апарату управління [60,с.16]. Аналіз сучасної юридичної літератури не виявив принципових відмінностей у визначенні суб’єкта адміністративно-правового регулювання порівняно із наведеними.

Так, деякі автори вважають структурно окреслені спільноти людей з органами управління, що формуються ними, та керівним складом (на персональному рівні [75, с.14]), наділеним управлінськими функціями, який здійснює управлінську діяльність суб’єктом адміністративно-правового регулювання [74, с.11], деякі під суб’єктом розуміють джерело впливу, того, хто виконує функції керівництва і впливає на об’єкт з метою переведення його у новий стан [136, с.9], інші - елемент (управляючу система) системи управління, що генерує процес її функціонування; [85, с.220]. Слід зазначити, що у науці адміністративного права інколи лунають пропозиції щодо об’єднання зазначених підходів та формування єдиного загального сприйняття поняття «суб’єкт» у державному управлінні.

На відміну від наведених визначень суб’єкт адміністративно-правового регулювання у Концепції адміністративної реформи в Україні ототожнено з органами виконавчої влади – самостійним видом органів державної влади, які згідно із конституційним принципом поділу функціонування державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади -виконавчої [15]. У відповідності з Концепцією адміністративної реформи В.В.Цвєтковим та В.П.Горбатенко державне управління у широкому розумінні розглядається як діяльність усіх гілок влади з врегулювання соціального, політичного, економічного життя, у вузькому – як організація та функціонування виконавчих органів [239, с.121]. Ми приєднуємося до загального наголосу на необхідність чіткого розмежування категорій адміністративно-правове регулювання та виконавча влада, категорій суб’єкт управління, суб’єкт адміністративно-правового регулювання та орган виконавчої влади, що виникла із конституційним закріпленням поділу влади, проведенням адміністративної реформи в Україні тощо.

Зазначимо, що спроби розмежування вже неодноразово робилися в адміністративно-правовій науці, але у межах нашого дослідження потреба розмежування цих понять є особливо гострою виходячи зі статусу об’єкта адміністративно-правового регулювання – приватної нотаріальної діяльності.

Також ми поділяємо погляди тих науковців, які вважають, що державне управління як владно-організуюча діяльність певних органів (посадових осіб) здійснюється і за межами системи органів виконавчої влади:

а)всередині апаратів будь-яких органів державної влади – з боку їх керівних посадових осіб щодо інших службовців органу;

б)всередині державних підприємств, установ і організацій – з боку їх адміністрацій щодо іншого персоналу [100, с.10-11].

Іншими загальними позиціями, до яких ми безумовно приєднуємося, є те, що функції виконавчої влади здійснюються суб’єктами не лише виключно державної влади та можуть бути делеговані державою органам місцевого самоврядування, окремими недержавним інститутами, громадським організаціям та те, що функції виконавчої влади у своєму змістовному плані об’єктивно властиві місцевому самоврядуванню – як формі реалізації публічної влади. У цих випадках управлінські відносини, що виникають у процесі діяльності недержавних суб’єктів виконавчої влади, за змістовними ознаками однорідні з відносинами державного управління. Наприклад, відповідно пп.5 п.«б» ч.1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад) належить вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання [8]. Отже, вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих органів сільських, селищних та міських рад Закон України «Про нотаріат» пов’язує із відсутністю у населеному пункті саме приватних нотаріусів.

Таким чином частина функцій державного управління, як вказує В.Ф.Погорілко, може реалізуватися поза виконавчою владою [179, с.251], тому поняття «адміністративно-правове регулювання», як говориться у роботі Н.Р.Ніжник та О.А.Машкова, є більш широким порівняно з поняттям «виконавча влада» [168, с.8].

Базовою ідеєю, що закладена у поняття «суб’єкт адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності» слід вважати особу (людину), групу людей, яка здійснює послідовну діяльність у формі цілеспямованого організуючого впливу на приватну нотаріальну діяльність, виходячи з чого суб’єкт адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності у загальному вигляді може бути представлений як певна установа в якій основним носієм прав і обов’язків є держава, яка представлена системою органів влади, поряд із якими рівноправним учасником управлінського впливу виступають недержавні утворення. Звідси суб’єкт адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності може бути визначений як окремий індивід або інституйоване утворення, що у визначеній законодавством послідовності виконують функції, застосовують методи адміністративно-правового регулювання вчиненням нотаріальних дій приватними нотаріусами України з метою їх організації чи якісного перетворення.

Разом з тим, зазначає О.Д.Крупчан, виступаючи суб’єктом адміністративно-правового регулювання, людині властиво бути й об’єктом адміністративно-правового регулювання, бо вона відіграє головну, визначальну роль, через неї здійснюється персоніфікація державно-управлінських відносин [148, с.43-44].

Аналіз законодавства, що регулює діяльність приватних нотаріусів, окремої нотаріальної практики дозволяє визначити масив таких суб’єктів:

  • Верховна Рада України;

  • Президент України;

  • Кабінет Міністрів України;

  • Міністерство юстиції України;

  • Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі;

  • районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції;

  • обласні та районні державні адміністрації;

  • обласні, міські, сільські, селищні ради, органи самоорганізації населення;

  • Вища кваліфікаційна комісія нотаріату;

  • Українська нотаріальна палата та інші легалізовані в установленому порядку об’єднання нотаріусів із всеукраїнським статусом;

  • об’єднання громадян (громадськість);

  • інші зацікавлені підприємства, установи, організації та громадяни, які за чинним законодавством мають певні повноваження у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

Незважаючи на вказану досить значну чисельність суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, різноманітність їх правового статусу, для всіх їх характерні ознаки, через які проявляється їх суть. Російський дослідник Н.І.Глазунова такими ознаками у системі адміністративно-правового регулювання вважає:

  • вираження інтересів певної соціальної спільноти – народу, соціальної групи тощо;

  • системна організованість у структурі, функціях, діяльності, властивим рисам соціальної системи;

  • наявність властивих лише їм функцій, але у межах власної діяльності виконання загальних управлінських функцій: прогнозування, планування, організації, регулювання, контролю;

  • власна юридично обґрунтована організація, включаючи особистісний і інституційний (структурний) компонент;

  • визначене місце у ієрархії державного апарату, приймання чітко визначених видів рішень [93, с.96].

Основоположним, на нашу думку, для класифікації суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є конституційне розмежування державної влади. Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. За позицією О.Н.Ярмиша та В.О.Серьогіна така система виглядає наступним чином:

І.Система органів державної влади:

1.Орган законодавчої влади – Верховна Рада України.

2.Глава держави – Президент України.

3.Система органів виконавчої влади:

а)Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі органів виконавчої влади;

б)міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом – центральні органи виконавчої влади;

в)місцеві державні адміністрації – місцеві органи виконавчої влади;

4.Система державних органів судової влади.

ІІ.Система органів влади Автономної Республіки Крим:

1.Представницький орган автономії – Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

2.Система органів виконавчої влади автономії:

а)Рада міністрів Автономної Республіки Крим – вищий виконавчий орган загальної компетенції автономії;

б)міністерства і республіканські комітети – центральні виконавчі органи автономії.

ІІІ.Система органів місцевого самоврядування:

1.Представницькі органи місцевого самоврядування:

а)сільські, селищні, міські ради – органи місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади;

б)районні і обласні ради – органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

в)районні в містах ради – представницькі органи місцевого самоврядування, що можуть створюватись за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

2.Виконавчі органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети, відділи, управління сільських, селищних, міських, районних у містах рад та інші виконавчі органи, які створюються радами;

3.Органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні, квартальні ради і комітети, а також ради мікрорайонів – можуть створюватись за ініціативою жителів [257, с.44-45].

Отже, саме Конституція України розмежовує органи влади на органи державної влади та місцевого самоврядування.

Специфічне «наскрізне» значення для функціонування гілок влади має інститут президентства в Україні. «Статус Президента України не уособлюється із жодною гілкою влади. Президент є главою держави зі значними компетенційними перевагами щодо виконавчої влади; глава держави віднесений до виконавчої влади лише функціонально, тобто через певний обсяг своїх повноважень (компетенції). Але він не віднесений до неї структурно, тобто як окрема ланка системи органів виконавчої влади» [179,с.251-252].

За Президентом України не визнаються будь-які інші повноваження, крім передбачених Основним Законом України. На підставі цього у юридичній літературі зроблено висновок, що у Конституції України закладено дуалістичну модель виконавчої влади, що характеризується біцефальністю (двоголів’ям), суть якої така: є глава держави, «провідник» виконавчої влади, поруч існує і виконує свої повноваження уряд, який очолюється його главою [161].

Деякі із зазначених органів можна віднести до суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності умовно, оскільки деякі з них (наприклад, Верховна Рада України) безпосередньо не регулюють вчинення нотаріусами України нотаріальних дій а впливають на нього, здійснюючи функції держави в цілому.

На підставі проведеного аналізу зазначеного вище масиву суб’єкти адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна класифікувати:

1.Залежно від інтересу, що представляється у суспільних відносинах:

  • державні органи (органи виконавчої влади);

  • недержавні органи (органи місцевого самоврядування);

  • об’єднання громадян.

2.За внутрішньою побудовою:

  • одноособові (Президент України);

  • інституйовані (Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції України).

Крім того в основу систематизації органів виконавчої влади у сучасній правовій науці покладаються й інші критерії: обсяг, зміст і характер компетенції органів [64, с.92]; територіальний масштаб їх діяльності [65, с.67-71]; порядок вирішення підвідомчих питань; становище та місце в системі органів (підлеглість органів між собою); порядок утворення тощо [136, с.112-139].

Залежно від того, яким обсягом компетенції наділені суб’єкти адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, вони поділяються на:

  • органи загальної компетенції;

  • органи галузевої компетенції;

  • органи спеціальної (функціональної або міжгалузевої) компетенції;

  • органи предметної компетенції [65, с.68-69].

Наведений у ст.116 Конституції України перелік функціональних напрямків діяльності Кабінету Міністрів України підтверджує, що за характером і обсягом повноважень він належить до органів загальної компетенції [89, с.263].

Органи загальної компетенції -це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію усіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території Автономної Республіки Крим, області, району, міста). Поряд із загальними повноваженнями із вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості та забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності, визначеними ст.ст. 2, 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», вони здійснюють повноваження зі створення умов для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню, закріплені пп.5 п.3 ч. 1 ст.21 зазначеного Закону [7].

Окрім Кабінету Міністрів України до цих органів належать Президент України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Реалізація державної політики у відповідному секторі покладається на органи галузевої компетенції. Словник з адміністративного права містить визначення поняття галузь управління - це система різноманітних ланок і відносин, пов’язаних з управлінням певною групою родинних об’єктів, об’єднаних за їх практичним призначенням [214, с.227]. Галузь управління у межах нашого дослідження – це поєднання приватної нотаріальної діяльності під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від розташування робочого місця приватного нотаріуса та нотаріального округу.

Органами галузевої компетенції вважаються міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і відповідно керують певною галуззю (Міністерство юстиції України, Міністерство освіти і науки України тощо) місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Особливістю цих органів є те, що організаційна діяльність суб’єктів адміністративно-правового регулювання не виходить за межі їх компетенції, їх головне завдання полягає у безпосередньому забезпеченні потреб суспільства в продукції чи послугах [181, с.27]. Таким галузевим суб’єктом адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності можна вважати Міністерство юстиції України, Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі та районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції.

Здійснення переважно однієї й тієї ж функції державного управління покладається на органи спеціальної (функціональної або міжгалузевої) компетенції, до яких належать органи, що реалізують виконавчу, контрольно-наглядову, регулятивну, реєстраційно-дозвільну функції. Органи спеціальної компетенції здійснюють галузеве та міжгалузеве функціональне (надвідомче) державне управління [219, с.464].

Такі органи забезпечують реалізацію державної політики у певній сфері, здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва. Для функціональних відомств головне – зовнішня організаційна діяльність, управлінський вплив на інші відомства та об’єкти, що не перебувають у лінійному підпорядкуванні [181, с.27], міжгалузеве управління як діяльність з координації та контролю здійснюється щодо самостійних, не підпорядкованих структурно органів [154, с.8].

До суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, які наділені спеціальною (функціональною або міжгалузевою) компетенцією, слід відносити дві групи органів: по-перше групу державних органів, що регулюють організацію приватної нотаріальної діяльності (Державний комітет архівів, Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації, Державну податкову адміністрацію, Державний комітет статистики), по-друге – групу державних органів, діяльність яких впливає на формування переліку нотаріальних дій, що вчиняються приватними нотаріусами (Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державний комітет з регуляторної політики та підприємництва, Держану митну службу України, Державну службу експортного контролю, Державний комітет фінансового моніторингу, Національний банк України).

Так, наприклад, у ч.2 ст. 1 Положення про Державний комітет архівів України зокрема, йдеться про те, що Державний комітет архівів України здійснює міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, що належать до його компетенції, несе відповідальність за стан архівної справи і діловодства та подальший їх розвиток [21]. У п.8, п.10 ч.1. ст. 4 Положення про Державний департамент зв’язку та інформатизації йдеться про те, що цей урядовий орган державного управління розробляє єдині норми та стандарти щодо програмного забезпечення та обміну інформацією (єдині формати обміну даними) для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; провадить відповідно до законодавства технічну політику у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку, а також стосовно стандартизації та підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій, в тому числі: розробляє відповідно до законодавства технічні регламенти, норми, стандарти, інші нормативні документи у сферах телекомунікацій та поштового зв’язку; встановлює технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів та об’єктів телекомунікацій [20]. Іншим важливим напрямком діяльності Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації (п.28 ч.1 ст. 4 Положення) є розробка разом з відповідними центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів та здійснення організаційних заходів щодо запровадження електронного документообігу та застосування електронного цифрового підпису [20].

Тобто головною ознакою, яка обумовлює коло прав і повноважень цієї групи суб’єктів, як узагальнює А.А.Коваленко, є певна функція, що має виняткове державне і суспільне значення [125, с.242].

Органами предметної компетенції є власне приватний нотаріус, який керує діяльністю осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, у тому числі й стосовно визначення окремих умов посвідчення прав громадян, а також фактів, що мають юридичне значення. Так, відповідно до ч.6 ст.24 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках [10].

За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяють на вищі, центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, міжтериторіальні, місцеві.

Вищим органом в системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Він – найважливіша складова і центральна ланка всього державного механізму (уряд країни), очолює систему органів виконавчої влади. У юридичній літературі зазначається, що уряд виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої і зовнішньої політики держави, під його керівництвом перебуває державний апарат, фінанси країни, іноземні справи, він очолює систему органів виконавчої влади [257, с.305].

Так, основні функції, повноваження та завдання Кабінету Міністрів України зводяться до забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, проведення державної політики у сферах економіки та фінансів, державної служби, кадрової і соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони довкілля, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зовнішньої політики, національної безпеки та обороноздатності. Кабінет Міністрів України здійснює і інші функції та повноваження, що визначаються Конституцією і законами України, а також актами Президента України.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України і охоплює всі або більшість сфер соціального та політичного життя держави. Такі органи реалізують державну політику, здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний вплив на об’єкти незалежно від їх місцезнаходження на території України.

До них, відповідно Схемі організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади крім міністерств (наприклад, Мін’юсту) належать державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом та центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів [14].

При цьому слід пам’ятати, що перелічені у Схемі органи називаються центральними тільки тому, що їх компетенція поширюється на всю територію країни. До того ж назва центральні органи виконавчої влади, як вказується у юридичній літературі, обумовлена передбаченою Конституцією України трирівневою моделлю системи органів виконавчої влади, що включає як основні такі структурні рівні: 1)рівень вищого органу; 2)рівень центральних органів; 3)рівень місцевих органів [100, с.15].

Міжтериторіальні органи мають охоплювати своєю діяльністю певну частину території України, територію кількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України. Для адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності означений вид суб’єктів цікавий з позиції співвідношення понять адміністративно-територіальна одиниця та нотаріальний округ. Так, ст.25 Закону України «Про нотаріат» закріплює загальний механізм визначення нотаріального округу управлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України, при цьому, за основу береться кількість населення та кількість приватних нотаріусів. Єдиним виключенням є міста, що мають районний поділ, у яких округом діяльності нотаріуса визначається територія відповідного міста [10].

Місцевими органами виконавчої влади загальної компетенції, що наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені владні рішення на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, є державні адміністрації.

Систему місцевих органів виконавчої влади утворюють обласні, районні, районні в містах Києві та Севастополі, а також Київська і Севастопольська міські державні адміністрації [257, с.400-401]. Їх сукупна діяльність охоплює всю територію України, стосується практично всіх сторін суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного життя, тою чи іншою мірою зачіпає інтереси кожної людини. Фактично через них впроваджується у життя Конституція і закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення інших центральних органів виконавчої влади.

Про роль і значущість у державному житті місцевих органів виконавчої влади свідчить і той факт, що відповідно до Конституції України (ст.118) голови не тільки обласних, а й районних державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади главою держави – Президентом України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідають перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України [205, с.5-6].

Суб’єкти адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності галузевої компетенції, які діють на місцях, представлені Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі, які, відповідно до Положення підпорядковуються Мін’юсту та є його територіальними органами, входять до сфери його управління, бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики відповідно на території області, міста Києва та Севастополя [34].

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань суб’єкти адміністративно-правового регулювання можуть бути поділені на єдиноначальні та колегіальні.

Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність. Єдиноначальними є більшість органів виконавчої влади – міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Як правило, єдиноначальними є центральні органи виконавчої влади, владні повноваження яких здійснюються одноособово їх керівником – міністром, головою державного комітету, керівником іншого центрального органу. Він персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і Урядом України. Такими єдиноначальними суб’єктами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є Міністерство юстиції України, його територіальні органи – Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі, керівники яких у свою чергу, несуть персональну відповідальність за виконання покладених на управління юстиції завдань і здійснення ним своїх функцій, упровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України в частині проведення державної правової політики, установлює ступінь відповідальності заступників начальника управління юстиції, керівників структурних підрозділів управління за керівництво окремими ділянками його діяльності, а також за роботу районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, підвідомчих установ [34].

Єдиноначальне керівництво в організації адміністративно-правового регулювання нерозривно пов’язане з колегіальністю (колективним управлінням), яка виражається у спільній оцінці ситуації та розробці управлінських рішень групою спеціалістів і відповідальних посадових осіб даного чи нижчого рівня управління. Як зазначає Ю.Є.Булигін, від правильного поєднання єдиноначальності та колегіальності багато в чому залежить демократичність адміністративно-правового регулювання, своєчасність і якість управлінських рішень, підвищення відповідальності та дисциплінованості співробітників, чіткість роботи організації, морально-психологічний клімат у колективі [85, с.57].

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, є організаційно і юридично оформленими. Основні питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та вирішуються на засіданнях колективно. Рішення в колегіальних органах частіш за все приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів органу. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найбільш складні питання керівництва за участю фахівців, з використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед належать Кабінет Міністрів України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Але і в цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу [65, с.70]; поєднання колегіальних та єдиноначальних засад полягає в залученні керівником до процесу керівництва, вироблення управлінських рішень своїх колег, інших співробітників [85, с.85].

Зауважимо, що представлені класифікації суб’єктів адміністративно-правового регулювання є універсальними для будь-якого органу виконавчої влади, а тому спробуємо окреслити ієрархію суб’єктів управління, що безпосередньо здійснюють управлінський вплив на приватну нотаріальну діяльність.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики, як вже зазначалося, є Мін’юст України. Ним зокрема, забезпечується реалізація державної політики у сфері приватної нотаріальної діяльності.

Для підготовки рекомендацій з питань формування та реалізації державної політики, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Мін’юсті утворюється колегія, до складу якої входять Міністр (голова колегії) та заступники Міністра, начальники головних управлінь юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, керівники структурних підрозділів центрального апарату Міністерства та інші особи. Членів колегії затверджує та увільняє Міністр. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністерства. Також, для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо основних напрямів розвитку правової системи, в Мін’юсті може бути утворена наукова рада [22].

Безпосереднє виконання покладених на Мін’юст України завдань щодо розвитку системи нотаріальних послуг, організації роботи нотаріальних органів, а також виконання в межах нотаріату Договорів про правову допомогу та правові відносини, укладених з іноземними державами, та Конвенцій, до яких приєдналась Україна покладене на Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань. Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) організує та перевіряє роботу державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та приватних нотаріусів, а також Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції по здійсненню ними керівництва та контролю за діяльністю державних та приватних нотаріусів, надає їм необхідну методичну та практичну допомогу і дає вказівки щодо усунення виявлених недоліків, здійснює контроль за дотриманням вимог чинного законодавства, виконанням наказів, інструкцій, вказівок Міністерства юстиції України з цих питань;

2) розробляє, а також приймає участь у розробці та проведенні правової експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції Департаменту;

3) вивчає, аналізує та узагальнює практику роботи державних та приватних нотаріусів, застосування ними чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій і вживає заходів до її вдосконалення;

4) здійснює правову експертизу документів, поданих для отримання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, готує висновки щодо видачі чи відмови у видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю;

5) здійснює контроль за реєстрацією Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції приватної нотаріальної діяльності;

6) здійснює підготовку матеріалів на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, організовує проведення її засідань та оформлення рішень;

7) здійснює підготовку матеріалів на розгляд Комісії з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, організовує проведення її засідань та оформлення рішень;

8) розробляє для затвердження пропозиції щодо визначення нотаріальних округів, граничної чисельності приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів;

9) здійснює правову експертизу документів, поданих для реєстрації адвокатських об’єднань, а також щодо внесення змін та доповнень до статутних документів адвокатських об’єднань, готує висновки щодо видачі чи відмови у видачі свідоцтв про реєстрацію адвокатських об’єднань;

10) готує пропозиції щодо анулювання реєстрації адвокатських об’єднань;

11) веде реєстри свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю та адвокатських об’єднань;

12) здійснює нормативно-методичне забезпечення Єдиних та Державних реєстрів в системі нотаріату;

13) здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх подальшої консульської легалізації, має печатку з зображенням державного герба України та найменуванням Департаменту та штампи для підготовки документів для подальшої консульської легалізації з назвою Департаменту, проставляє апостиль на документах, призначених для дії на території інших держав;

14) узагальнює статистичну звітність про діяльність державних та приватних нотаріусів і адвокатських об’єднань;

15) забезпечує у межах своєї компетенції виконання Договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладених з іноземними державами;

16) організовує та забезпечує розгляд звернень громадян з питань діяльності і організації роботи нотаріусів, а також порядку вчинення ними нотаріальних дій, при необхідності вживає заходів по їх вирішенню в межах чинного законодавства [221].

Територіальними органами Мін’юсту України – Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі для колективного вирішення питань, що належать до його компетенції, утворюється колегія в складі начальника управління юстиції (голова колегії), заступників начальника управління юстиції за посадою. До складу колегії можуть входити керівники районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, а також інші фахівці. Склад колегії затверджується начальником управління юстиції. Рішення колегії запроваджуються в життя наказами начальника управління юстиції. Як і у Мін’юсті України у Головних управліннях юстиції для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо поліпшення організації і діяльності установ юстиції при управлінні юстиції може бути утворена наукова рада, склад якої та положення про неї затверджує начальник управління юстиції [34].

На відміну від Мін’юсту управління юстиції з метою координації діяльності місцевих органів виконавчої влади, інших організацій та методичного забезпечення правової освіти населення можуть вносити місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування пропозиції про створення міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти з представників відповідних органів, установ та організацій, про склад цієї ради та проект положення про неї; брати безпосередню участь у роботі цієї ради [34].

Як відзначає В.К.Колпаков, залежно від того, який існує порядок утворення органу конкретні органи, по-перше, можуть утворюватися внаслідок прямої дії конституційних норм. Ними є Кабінет Міністрів України і місцеві державні адміністрації. По-друге, це органи, які утворюються Президентом України (згідно з п.15 ст.106 Конституції України Президент України утворює, реорганізує і ліквідує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади) [136, с.138-139]. До вказаного слід додати, що Міністерство юстиції України свою сучасну історію веде від 1970 року, коли його діяльність було поновлено та врегульовано відповідним Положенням затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4.09.1972, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577 затверджено останню редакцію Положення про Міністерство юстиції, яка набрала чинності 20.11.2006 року [117].

Урахування наведених класифікацій суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності дозволяє вирішити питання щодо оптимальної кількості функцій органів влади, недержавних утворень, визначити зміст і характер їх взаємодії з іншими суб’єктами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Таким чином, актуальність проблеми класифікації суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності пов’язана, з одного боку, з питаннями щодо визначення їх правового статусу, а з іншого -з розробкою такої системи структурної координації їх дій, яка забезпечила б прозорість, ясність та чіткість функціонування всього механізму виконавчої влади.

Конституція України запровадила у системі державного управління гасло «не людина для держави, а держава для людини», відповідно до якого створюється політична, правова і соціальна системи. Елементами таких систем Є.Є.Додіна вважає громадські організації (громадськість), які створюються для здійснення і захисту законних соціально-економічних, творчих та інших спільних інтересів [103, с.9].

У науковій літературі форми громадської активності об’єднані у понятті «об’єднання громадян», яке відображає різноманітність цих форм у реальному житті суспільства [65, с.122].

Стаття 1 Закону України «Про об’єднання громадян» об’єднанням громадян визнає добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднанням громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), є політична партія або громадська організація [11]. Відповідно розповсюдженої у науковій літературі характеристиці об’єднання громадян: по-перше, є виключно добровільним громадським формуванням, по-друге, формуванням, утвореним на основі єдності інтересів громадян, по-третє, формуванням, яке утворене громадянами для спільної реалізації прав і свобод, наданих їм на законних підставах [137, с.169].

Не зважаючи на те, що адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності організовано на державній основі, в умовах адміністративної реформи та ринкових перетворень в економіці зростає активність подібних Українській нотаріальній палаті недержавних формувань і структур, які беруть дедалі більшу участь в адміністративно-правовому регулювання не тільки власне громадськими, а й державними справами, у розв’язанні різних політичних, господарських і соціально-культурних проблем.

Відповідно сфери, що розглядається слід констатувати, що адміністративно-правове регулювання та громадське управління у своєму здійсненні не протистоять одне одному та як різновиди публічного управління мають багато спільного. Це зумовлено єдністю публічних інтересів, цілей і завдань, у досягненні і вирішенні яких обидві системи беруть участь, а також самою природою управлінської діяльності. Кожному з названих видів управлінської діяльності властиві специфічні ознаки, що виключає можливість їх ототожнення. Відмінності між ними зумовлені особливостями їх організації, характером форм і методів впливу, що використовуються. Суб’єктами громадського управління, за позицією В.К.Колпакова та О.В.Кузьменко, є недержавні утворення, до яких належать різні самоврядні структури та їх органи. Вони виступають як суб’єкти публічного управління виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами [137, с.12-13].

Через свою соціальну природу об’єднання громадян не мають державно-владних повноважень, проте наділені деякими правами щодо реалізації виконавчої влади. Тому вони можуть бути учасниками різноманітних адміністративно-правових відносин. Під час реалізації своїх статутних цілей Українська нотаріальна палата, зокрема: подає до державних або місцевих органів державної влади і управління пропозиції по вдосконаленню діяльності нотаріату; сприяє науковій розробці питань вдосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізує нотаріальну практику, спільно з Міністерством юстиції України готує методичні рекомендації з питань застосування чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, надає нотаріусам необхідну інформаційну допомогу; самостійно або спільно з державними органами і громадськими організаціями проводить конференції, семінари та інші заходи, сприяє підвищенню кваліфікації нотаріусів, забезпеченню їх відповідною літературою по всіх напрямках діяльності, організує професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; займається видавничою діяльністю; організує професійні і наукові контакти членів нотаріальної палати з нотаріусами зарубіжних країн, укладає відповідні угоди, здійснює обмін делегаціями нотаріусів; створює у встановленому законодавством порядку госпрозрахункові установи і організації із статусом юридичної особи; утримує об`єкти соціально - культурного та іншого призначення; утворює цільові фонди; заохочує членів палати за активну роботу, вносить пропозиції у відповідні органи влади і управління про нагородження членів нотаріальної палати, надає їм матеріальну та іншу допомогу [220].

У той же час громадські об’єднання, нагадує А.С.Васильєв, зобов’язані неухильно дотримуватись вимог Конституції України та чинного законодавства, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, які стосуються сфери їх діяльності, а також норм, передбачених їх статутами та іншими засновницькими документами; щорічно публікувати звіт про використання свого майна чи забезпечувати доступність ознайомлення з цим звітом; щорічно інформувати орган, який реєструє об’єднання, про продовження своєї діяльності і подавати йому інші необхідні відомості [86,с.112-113].

Наприклад, п.1.1. Статуту Української нотаріальної палати передбачає, що Українська нотаріальна палата є добровільною всеукраїнською громадською організацією нотаріусів, що діє на засадах гласності, самоврядування і у відповідності до Конституції України, чинного законодавства, а також цього Статуту. Метою діяльності Української нотаріальної палати (п.1.2. Статуту) є об`єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для задоволення та захисту їх законних професійних, соціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня, вдосконаленню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організаціям, охороні їх інтересів при заподіянні шкоди внаслідок незаконних дій нотаріусів [220].

У зв’язку з тим, що управлінські завдання та функції поряд із державними органами, органами місцевого самоврядування реалізують об’єднання громадян, цілком обґрунтованою виглядає участь громадськості в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності. У питаннях, які стосуються приватної нотаріальної діяльності участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищує якість останніх, процес виконання, сприяє поліпшенню поінформованості громадськості щодо проблем нотаріальної діяльності, надає громадськості можливість висловлювати свою стурбованість, а державним органам -вести регулювання таких інтересів. З цією метою при Міністерстві юстиції України діє Громадська Рада, яка є консультативно-дорадчим органом, який утворюється при Мін’юсті України і здійснює свою діяльність на громадських засадах [35].

Поряд із зазначеним слід мати на увазі, що участь громадськості в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності є умовною, факультативною. Сама участь може бути різною -дорадчою (консультативною) і вирішальною. За цих умов слід зробити застереження, що сьогодні участь об’єднань громадян в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності не може проявлятися у безпосередньому прийнятті рішень у справах державного та громадського значення. Інакше, як попереджає В.Ф.Погорілко, матиме місце одержавлення об’єднань громадян, що викликає змістовне спотворення їх діяльності [179, с.485-486].

Відповідно ст. 3 Положення про Громадську раду при Міністерстві юстиції України Громадська рада з метою виконання покладених на неї завдань має право: отримувати в установленому порядку від Міністерства юстиції України інформаційні, аналітичні та інші матеріали з питань, що належать до компетенції Міністерства; утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів своєї роботи; залучати фахівців Міністерства юстиції України (за згодою керівництва Міністерства) для підготовки матеріалів до засідань Громадської ради, а також інших інформаційних матеріалів; проводити засідання, збори, конференції тощо [35].

Враховуючи викладене слід зробити висновок, що, право на об’єднання в громадські організації у числі інших політичних прав і свобод забезпечує як участь приватного нотаріуса у громадсько-політичному житті, так і перетворення громадських організацій на вагомого суб’єкта процесу адміністративно-правового регулювання.

У цілому участь громадськості в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності оцінена деякою мірою позитивно, оскільки переважна більшість з них вважають, що за умови вдосконалення відповідної нормативно-правової бази громадські об’єднання є одним із впливових важелів вчинення нотаріальних дій та визнають громадськість як один із факторів, що забезпечує розвиток приватної нотаріальної діяльності. Разом із тим розповсюдженим залишається негативне сприйняття участі громадськості в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності.

Проте практика діяльності громадських організацій у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності свідчить, що завдяки діяльності саме цих організацій в окремих випадках не допущено порушення закону, ініційовано заходи впливу тощо.

2.3. Форми і методи адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Особливістю відносин, які виникають у приватній нотаріальній діяльності, є те, що вони досить часто підпадають під дію методів адміністративно-правового регулювання, що ще раз підтверджує те, що у діяльності приватного нотаріуса виникає значна кількість адміністративно-правових відносин.

Нами вже з’ясовано, що адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності має своєю метою налагодження та підтримання ефективної діяльності кожного приватного нотаріуса, що передбачає постійне здійснення певних дій, потребує нормативних та індивідуальних актів. Зазначені процедури за позицією Г.В.Атаманчука, знаходять свою реалізацію у процесі здійснення управління, тобто продуманого організуючого та регулюючого впливу людей на власну суспільну життєдіяльність, який може бути здійсненим як безпосередньо (у формі самоврядування), так і через спеціально створені органи та структури [72, с.29-30]. Визначаючи таким чином управління, як діяльність із вдосконалення оточуючого середовища автор звертає увагу на виникнення певних зв’язків, в яких втілюється цілеспрямований управлінський вплив суб’єкта управління на об’єкт.

У повній відповідності до основної формули управління («суб’єкт» – «об’єкт») у сфері приватної нотаріальної діяльності застосовуються особливі юридичні засоби впливу – методи адміністративно-правового регулювання.

Методи адміністративно-правового регулювання, порівняно з методами управління, володіють певною специфікою, яка проявляється, як правило, під час регулювання відносин, що вникають у вигляді правового статусу учасників організаційних відносин. Ця специфіка також знаходить свій прояв у тому, що сторони більшості цих відносин нерівноправні, приватні нотаріуси фактично не відрізняються від інших об’єктів управління, не набувають особливих властивостей і відчувають на собі «тиск» методів адміністративно-правового регулювання без будь-якого послаблення у повному обсязі їх владного впливу. Отже, у сфері адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності ми, переважно, бачимо нерівність сторін, яка випливає із загальної сутності адміністративно-правового регулювання як владно-організуючої діяльності, у межах якої сторона, яка є об’єктом, тією чи іншою мірою підпорядкована іншій стороні, яка є суб’єктом.

У процесі реального здійснення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності адміністративно-правовий метод практично виражається у односторонньому порядку вирішення питань, пов’язаних із здійсненням управлінського впливу у зазначеній сфері. У цьому найбільш яскраво та узагальнено виражена сутність зазначеного методу, яка виразно представлена у самому юридичному механізмі впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини у регулюванні приватної нотаріальної діяльності.

Загалом питання методологічного забезпечення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є виключно важливими для оптимізації державного управління, формування відповідної державної політики. Крім того, згадана державна політика повинна запроваджуватися лише у тих формах і тими засобами, які є притаманними і прийнятними у демократичній правовій державі, тобто, базуватися на принципах демократії і верховенства права. Прикладом вирішення складного наукового питання у зазначеному напрямку є дослідження Б.А.Кормичем змісту державної політики у сфері інформаційної безпеки, який зазначав, що в силу свого функціонального характеру політика в якості особливої форми існування виступає як певного роду діяльність [146, c.198].

Сучасна адміністративно-правова наука визначає існування державної політики переважно у двох формах: теоретичній (ідеальній) та практичній (матеріальній). У першій – державна політика пов’язана з людською свідомістю і включає формування політичної свідомості, менталітету, певних політичних установок, концепцій, програм тощо. Головними функціями у даному випадку є пізнавальна, прогностична і ціннісно-орієнтовна. Друга – практична форма може бути охарактеризована як зовнішній прояв політики у матеріальному світі, завдяки якому її зміст може бути донесений до конкретних об’єктів. Матеріальну форму політики складають політична практика, організаційно-контрольна діяльність, управління та регулювання. Головними функціями цієї форми політичної діяльності є вироблення і реалізація безпосередніх заходів впливу на об’єкти управління. Зауважимо, що обидві зазначені форми існування державної політики формалізуються у процесі реалізації конкретних рішень і вже в такому вигляді сприймаються суспільством. Матеріалізація політики, проведення її в дію у предметній формі досягається шляхом створення відповідних інструментів або засобів: по-перше у вигляді політичних та владних інститутів, по-друге – документів (нормативно-правових актів, програм, статутів) тощо.

Безпосередня форма реалізації державної політики у сфері приватної нотаріальної діяльності має обумовлюватися її конкретним змістом. Недодержання цього правила може призводити до конфліктів функціонального, юридичного або морального характеру. Функціональний конфлікт виражається у невідповідності змісту політики конкретним формам та засобам її реалізації, недосконалості відповідних суспільних або державних інститутів, на які покладено проведення цієї політики. Конфлікт юридичного характеру обумовлюється недосконалістю нормативно-правового регулювання суспільних відносин, що є об’єктом політики, наявністю колізій правових норм та прогалин у законодавстві, невідповідності правових норм сучасному стану суспільних відносин. Конфлікт морального характеру обумовлюється різним відношенням суб’єктів та об’єктів політики до конкретних засобів її втілення, це проблема так званих «непопулярних засобів» з боку уряду, які можуть бути неадекватно або негативно сприйняті суспільством.

Уникнення та розв’язання подібних конфліктів форми та змісту, вказує С.В.Пєтков, є однією з умов ефективності політики, а вміння суб’єктів політики знаходити виходи з подібних ситуацій є частиною так званого «мистецтва» або «науки» управління [186].

В цілому ж, форми реалізації державної політики у приватній нотаріальній діяльності, на нашу думку, цілком охоплюються класичною класифікацією на правові та організаційні форми реалізації функцій держави. Перші безпосередньо пов’язані з існуючим в державі механізмом правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, правотворчою та правозастосовчою діяльністю відповідних органів, другі - пов’язані з компетенцією державних органів, проте виявляють себе, як підкреслював Л.В.Коваль: «поза юридичні засоби, і лише їхні передумови та результати можуть бути юридично зафіксовані» [126, c.81].

Організаційні форми набувають особливого значення в окремих складових приватної нотаріальної діяльності, які стосуються самоврядування нотаріусів, кадрового резерву нотаріусів, формування й функціонування Єдиного реєстру нотаріусів, квот нотаріусів, нотаріальної таємниці тощо.

Діяльність державних органів щодо реалізаціїконкретних завдань адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності відбувається за допомогою специфічних методів. При цьому поняття «метод» визначається, у самому загальному значенні, як засоби впливу на колективи та окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності у процесі функціонування організації [228, с.175] Закон України «Про нотаріат» у ст.7 встановлює чіткі обмеження зазначених засобів. Так, нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій [10]. До цього додаються режими таємниці вчинюваних нотаріальних дій та обмежень у праві вчинення нотаріальних дій.

У юридичній літературі панує думка, що методологія як науки, так і практики адміністративно-правового регулювання базується на класичних методах переконання, заохочення та примусу. Реформування системи державної влади, що проводиться з початку 90-х років минулого століття лише сформувало серед вітчизняних вчених розуміння того, що означені методи повинні розумно поєднуватись і підпорядковуватись загальним завданням керівного впливу. Також важливим аспектом формування сучасної системи адміністративно-правового регулювання вважається його інформатизація та демократизація, відчутний вплив зовнішніх факторів – інтеграції й глобалізації, що, зокрема, підкреслюється у Концепції адміністративної реформи [15].

Приватна нотаріальна діяльність, у цьому аспекті, є доволі важливим й особливим об’єктом адміністративно-правового регулювання, яке поставлене у залежність до специфіки предмету самої діяльності – вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Розкриття у п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України змісту таких нотаріальних дій як посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.), установлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, видача свідоцтва про посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів, оголошення секретних заповітів, видача свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів), видача дубліката документів, що зберігаються у справах приватного нотаріуса, накладення заборони відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майнових прав, засвідчення правильності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, засвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу, посвідчення факту, що фізична особа є живою, посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці, посвідчення тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці, посвідчення часу пред’явлення документів, передача заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам, приймання у депозит грошових сум та цінних паперів, приймання на зберігання документів, засвідчення справжності електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами) тощо виводить на перший план метод переконання, який фактично є передачею від суб’єкту до об’єкту (приватних нотаріусів) інформації про мотиви і позитивні наслідки виконання прийнятих рішень [28].

Стосовно інших методів адміністративно-правового регулювання А.Тофлер виділяє три компоненти влади: сила, багатство та знання, тобто владні ресурси, що лежать в основі методів, відповідно, примусу, заохочення та переконання. Він констатує, що на сьогоднішній день традиційна система влади, заснована на силі або на багатстві, вже втрачає свою ефективність. Відносно суб’єктів адміністративно-правового регулювання він констатує, що останні «виявили, що більше ніхто не бажає сліпо підкорятися, як це було раніше. Підлеглі задають питання і вимагають на них відповіді. Відбулася революція в самій природі влади. Зсув влади – це не просто її зміна, це її перетворення» [263].

При цьому важливими факторами є доступність та вичерпність конкретного методу. Застосування сили (примусу) має певні обмеження та вичерпує значні ресурси: людські, технічні, матеріальні, так само застосування багатства (заохочення) обмежено наявними фінансовими ресурсами. Переконання (інформація) ж, навпаки, є невичерпним ресурсом в силу її властивості копіювати сама себе будь-яку кількість разів. При застосуванні переконання, витрачається не сама інформація, а лише кошти на її обробку та поширення.

Таким чином переконання, у рамках якого здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість приватного нотаріуса та його «клієнтів» шляхом роз’яснення їх прав та обов’язків, привернення уваги, підвищення зацікавленості, поєднання соціальних інтересів конкретної особи з інтересами держави та суспільства можна вважати одним з головних ресурсів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Результатом застосування методів переконання повинно бути добровільне виконання об’єктом управління правових норм та приписів, що виражають волю суб’єкта, а правильне застосування методів переконання забезпечує високій рівень правосвідомості громадян та приватних нотаріусів.

Практичне застосування цього методу в адміністративно-правовому регулюванні приватної нотаріальної діяльності є багатоваріантним. Наприклад, забезпечення режимів доступу до професії, багато в чому залежить саме від переконання. Відповідно Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою громадянин України для одержання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю наряду з виконанням інших умов, передбачених законодавством, має пройти стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою [43]. До стажування допускаються особи, які:

  • дієздатні;

  • мають вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут);

  • не мають судимості.

З метою забезпечення справедливості, неупередженості та визначення професійного рівня осіб, які бажають пройти стажування, проводиться іспит, під час якого особи, допущені до іспиту, не можуть самостійно залишати приміщення, у якому він проходить, до його закінчення [43].

На нашу думку високоефективним є метод переконання є також у регулюванні постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів.Відповідно доПоложення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів спеціальні бланки нотаріальних документів є бланками суворої звітності, які виготовляються відповідно до зразка й опису, затверджених Міністерством юстиції України, є неодмінною складовою документарного забезпечення нотаріального процесу та використовуються нотаріусами виключно при вчиненні нотаріальних дій [47].

У зазначених умовах Адміністратор Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів - державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, - здійснює заходи по технічному й технологічному створенню та супроводженню програмного забезпечення Єдиного реєстру, наданню доступу до Єдиного реєстру, забезпечує збереження та захист даних, що містяться у Єдиному реєстрі, вносить до Єдиного реєстру відомості про видачу нотаріусам бланків, надає інформацію з Єдиного реєстру на запит осіб, перелік яких визначений в пункті 6.6 Положення, а також виконує інші функції, передбачені Положенням [17]. Важливим аргументом виконання приватними нотаріусами вимог Положення є необхідність перевірки кожного бланку, на якому викладено текст документа, що подається нотаріусу для вчинення нотаріальних дій, за яку, у свою чергу, справляється плата у розмірі, встановленому Міністерством юстиції України, крім випадків, коли документ, текст якого викладено на бланку, надійшов до нотаріуса поштою.

Застосування державного примусу є більш актуальним в аспектах відповідальності за правопорушення, що вчиняються приватними нотаріусами, фізичного захисту об’єктів власності та робочих місць приватних нотаріусів, окремих носіїв інформації про правочини тощо.

Певні аспекти приватної нотаріальної діяльності є широким полем для застосування методу заохочення. Окрім суто внутрішньо-апаратного застосування з метою заохочення окремих осіб, з якими приватний нотаріус перебуває у трудових відносинах, величезне значення має зовнішній напрямок. Він полягає у заохоченні діяльності фізичних та юридичних осіб, результатом чого є загальне поліпшення параметрів і характеристик відносин у приватній нотаріальній діяльності. Так, за статистичною інформацією Мін’юсту України cтаном на 01.01.2008 в Україні діяла 801 державна нотаріальна контора, в яких фактично працює 1 276 державних нотаріусів та 647 консультантів, 642 нотаріальних округи, з яких повністю не забезпечені послугами приватних нотаріусів 43. Станом на 01.01.2008 нотаріальні дії в Україні вчиняють 4 047 осіб, що займаються приватною нотаріальною практикою [116].

Згідно звітності про роботу державних та приватних нотаріусів, нотаріусами у 2007 році всього вчинено 21 182 942 (2006 – 20 005 412) нотаріальних дії, з яких державними нотаріусами вчинено 4 228 398 (2006 – 4 095 763) нотаріальних дій, приватними – 16 954 544 (2006 – 15 909 649) нотаріальних дії, тобто у 2007 році нотаріусами було вчинено на 5,89 % нотаріальних дій більше, ніж у 2006 році. Зростання кількості вчинених нотаріальних дій мало місце в діяльності як державних, так і приватних нотаріусів [116].

Кількість вчинених державними нотаріусами нотаріальних дій у 2007 році зросла на 3,24 %, а приватними нотаріусами – на 6,57 %.

В той же час слід зазначити, що при зростанні кількості вчинених нотаріальних дій, спостерігається тенденція до зменшення кількості посвідчених договорів купівлі-продажу житла. Так, якщо у 2006 році державними та приватними нотаріусами було посвідчено 384 898 таких договорів, то у 2007 році – 369 174 договори, що на 4,09 % менше ніж у 2006 році. Зменшення кількості посвідчення таких договорів відбулося як у державних (на 9,66 %), так і у приватних (на 2,86 %) нотаріусів [116].

Загальна кількість посвідчених державними та приватними нотаріусами договорів відчуження земельних ділянок у 2007 році (158 236 договорів) у порівнянні з 2006 роком (155 860 договорів) зросла на 1,5 %. При цьому кількість посвідчених державними нотаріусами договорів відчуження земельних ділянок у 2007 році (24 605 договорів) у порівнянні з 2006 роком (26 594 договорів) зменшилась на 7,48 %, в той час як кількість посвідчених приватними нотаріусами у 2007 році (133 631 договорів) у порівнянні з 2006 роком (129 266 договорів) зросла на 3,38 %.

Середнє навантаження по вчиненню нотаріальних дій на одного державного нотаріуса склало 3 245 (2006 – 2 736) нотаріальних дії, а на одного приватного нотаріуса відповідно 4 189 (2006 – 4 845) нотаріальних дії. Середнє навантаження по вчиненню нотаріальних дій на одного приватного нотаріуса у 2007 році зменшилось на 13,54 %, а середнє навантаження на одного державного нотаріуса у 2007 році збільшилось на 18,6 % [116].

Така тенденція склалась внаслідок значного збільшення чисельності приватних нотаріусів (у 2007 році 916 осіб зареєстрували приватну нотаріальну діяльність) і в той же час суттєвого зменшення кількості працюючих державних нотаріусів (станом на 01.01.2008 289 посад державних нотаріусів вакантні), а також із зростанням кількості звернень до держнотконтор з питань оформлення спадкових справ.

Так протягом 2007 року державними нотаріусами було відкрито 490 942 (у 2006 році – 473 872) спадкових справ, що на 3,6 % більше, ніж у попередньому році, та видано 839 825 (у 2006 році – 780 933) свідоцтв про право на спадщину, що на 7,54 % більше, ніж у 2006 році [116].

Протягом 2007 року державними нотаріусами стягнуто та перераховано до бюджету державного мита на суму 98 296 255 грн. (2006 – 89 789 791 грн.), що на 9,47 % перевищує суму державного мита, яке було стягнуто нотаріусами у 2006 році. Крім того, за надання додаткових платних послуг правового і технічного характеру нотаріусами отримано 56 328 142 грн. (2006 – 45 537 594 грн.), тобто ріст надходжень від таких послуг складає 23,70 %. Приватними нотаріусами сплачено до державного бюджету податків на суму 127 213 541 грн. (2006 – 106 802 357 грн.), тобто у 2007 році приватними нотаріусами було сплачено до державного бюджету податків на 19,11 % більше, ніж у 2006 році. До Пенсійного фонду України приватними нотаріусами у 2007 році перераховано 70 582 641 грн. (2006 рік – 52 068 466 грн.) [116].

В цьому напрямку заохочення може здійснюватись двома шляхами:

По-перше – прийняття індивідуальних актів та заходів, наприклад погодження розміщення робочого місця конкретного приватного нотаріуса поряд або у межах приміщення фінансової чи посередницької торгівельної установи.

По-друге – створення пільгових умов для різного роду неприбуткової діяльності в галузі інформації, освіти, науки, культури, які б заохочували розвиток необхідних для вчинення нотаріальних дій напрямків. Це, зокрема, тарифні пільги щодо видаткових матеріалів, спрощення адміністративних процедур і дерегуляція відповідних видів підприємницької та громадської діяльності тощо.

Специфіка форм та методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності обумовлюється насамперед складними і багатогранними характеристиками самої діяльності, цивільно-правових й сімейно-правових відносин, що нею забезпечуються.

Насамперед, це стосується балансу між конституційними правами й свободами людини і необхідністю державного втручання у цивільно-правові та сімейні відносини. Проблема цього балансу є першочерговою, враховуючи відсутність в Україні сталих демократичних традицій, високий ступінь корумпованості і криміналізації держави і суспільства.

Можливо часткове її вирішення полягає у площині реформування законодавства, яке регулює приватну нотаріальну діяльність та створенні дієвих механізмів захисту громадянами своїх прав.

Таким чином, орієнтуючись на методологію адміністративно-правового регулювання, на нашу думку, сучасне демократичне суспільство володіє достатнім потенціалом вирішення питаньвстановлення ефективного досудового забезпечення охорони й захисту законних прав і інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад та держави, заснованого на єдиних принципах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності, а також розвитку міжнародних стосунків та співпраці України з іншими державами. До того ж це стосується контролю над владою не через політичні механізми, але саме завдяки результатам діяльності великої кількості недержавних суб’єктів, у тому числі й приватних нотаріусів.

Ефективна діяльність недержавного сектору економіки переважно можлива лише за умови демократичної системи влади в державі. Тому дотримання демократичних принципів вимагають від держави переважно застосовувати опосередковані економічні методи регулювання приватної нотаріальної сфери, допускаючи безпосереднє адміністративне втручання лише у вичерпному переліку випадків визначених у Законі України «Про нотаріат». Але, з іншого боку, широке застосування економічних, опосередкованих методів впливу вимагає наявності значних матеріальних і фінансових ресурсів в державі, що з огляду на складні процеси в українській економіці накладає значні обмеження на можливості їх використання.

Підсумовуючи логіку побудови системи методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності слід згадати про принципіальність адекватності способів і методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності дійсному стану суспільства, економіки, рівню суспільного й економічного добробуту «клієнтів» приватного нотаріату, а також конкретним загрозам для вітчизняного нотаріату з боку зовнішніх факторів (глобалізація, прискорена інтеграція у європейські та світові структури тощо). Цей принцип так само виступає стримуючим фактором від можливих утисків демократичних принципів та громадянських свобод під приводом захисту національної, європейської чи світової безпеки. Дотримання принципу адекватності, насамперед, вимагає чіткого законодавчого визначення критеріїв і видів загроз системі нотаріату України, можливих дій у відповідь.

Використання різних форм та методів обумовлюється, передусім специфікою об’єкта адміністративно-правового регулювання врегульованою нормами права, у першу чергу нормами Закону України «Про нотаріат». Отже, формами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності слід вважати: реєстрацію приватної нотаріальної діяльності із видачею реєстраційного посвідчення (ст.24), визначення нотаріального округу (ст.25), службове страхування приватних нотаріусів (ст.28), контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів (ст.33), заміщення приватного нотаріуса(ст.29), припинення приватної нотаріальної діяльності (ст.30) та інші.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності відповідно до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльностіпровадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі у межах установленої для кожного нотаріального округу граничної чисельності приватних нотаріусів.

Особа, яка має намір зареєструвати приватну нотаріальну діяльність, подає до відповідного органу юстиції заяву із зазначенням назви нотаріального округу, у якому особа займатиметься нотаріальною діяльністю та висновок цього органу про відповідність приміщення для розташування робочого місця (нотаріальної контори) вимогам до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса, які затверджуються Міністерством юстиції України. Відповідно п.4 Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається [42].

До заяви про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності додаються для огляду :

<>--------перевірка відповідності робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса вимогам, встановленим Міністерством юстиції України;

Зазначені вище перевірки можуть бути комплексними (у разі перевірки всіх напрямів діяльності приватного нотаріуса), цільовими (якщо перевіряється одне або декілька питань діяльності приватного нотаріуса), контрольними (повторними, які можуть бути призначені у разі виявлення комплексною або цільовою перевіркою порушень законодавства або суттєвих недоліків у роботі приватного нотаріуса. В останньому випадку перевіряється усунення приватним нотаріусом виявлених у ході останньої перевірки порушень, а також діяльність нотаріуса по вчиненню нотаріальних дій після її проведення).

Проведення перевірок діяльності приватних нотаріусів здійснюється уповноваженими представниками Міністерства юстиції, управлінь юстиції, діяльність яких безпосередньо пов’язана з організацією та контролем за законністю діяльності приватних нотаріусів. Також до перевірок можуть бути залучені представники відділів нотаріату управлінь юстиції, а також державні нотаріуси.

Приватний нотаріус, діяльність якого перевіряється, зобов’язаний забезпечити належні умови для проведення перевірки, надати комісії всі документи та відомості, що стосуються його діяльності та вчинених ним нотаріальних дій. У разі виявлення порушень законодавства при вчиненні нотаріальних дій нотаріус повинен надати письмове пояснення. Відповідно під час здійснення перевірки члени комісії зобов’язані бути об’єктивними та неупередженими і зберігати в таємниці відомості, які стали їм відомі при проведенні перевірки, дотримуватися правил професійної етики.

Відповідно п.25 Порядку здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства приватними нотаріусами під час виконання ними своїх обов’язківза наслідками проведеної перевірки роботи приватного нотаріуса члени комісії у п’ятиденний строк з часу закінчення перевірки складають доповідну записку на ім’я Міністра юстиції чи начальника управління юстиції у якій повинні відображатися в окремих розділах:

<>--------------------Висновки до розділу 2

  1. Адміністративно-правові відносини у приватній нотаріальній діяльності виникають поза сферою здійснення нотаріальної функції, мають щодо окремого приватного нотаріуса як внутрішній, так і зовнішній характер.

  2. Механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є сукупністю елементів, взаємодія яких забезпечує організацію приватної нотаріальної діяльності, поліпшення структури приватної нотаріальної діяльності відповідно до її функції і з урахуванням вимог, що висуваються до системи адміністративно-правового регулювання, розподілу функцій і обов’язків, удосконалення взаємодії між приватним нотаріусом та його помічником або між нотаріусом та господарюючим суб’єктом функціонування якого забезпечується чи охороняється приватним нотаріусом, удосконалення процесу реалізації заходів, спрямованих на здійснення основних функцій адміністративно-правового регулювання, поліпшення кадрового, інформаційного і матеріально-технічного забезпечення; удосконалення нормативного регулювання діяльності приватного нотаріуса відповідно до завдань і умов його функціонування, підвищення ефективності праці приватних нотаріусів на основі наукової її організації.

  3. Механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності складається з принципів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, мети та завдань, функцій, методів, форм та структури (суб’єктів) адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності.

  4. Принципами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності виступають це об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин у сфері вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами України. Основу адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності складають принципи об’єктивності, демократизму, законності, відповідальності органів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, їх посадових осіб за виконання покладених на них обов’язків, соціальної спрямованості, оптимізації адміністративно-правового регулювання, комплексності, керованості та контрольованості, гласності.

  5. Метою адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є вирішення правових питань обумовлених призначенням приватної нотаріальної діяльності та власне нотаріальною функцією. Завданнями адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є: організація роботи приватного нотаріату; розвиток правової інформатизації; формування у громадян правового світогляду; підготовка пропозицій щодо проведення правової реформи; розвиток правової науки.

  6. Зміст адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності проявляється через функції адміністративно-правового регулювання – конкретні види дій держави (уповноважених органів, посадових осіб) відмінних одна від одної за предметом, змістом, способом впливу суб’єкта на керований об’єкт

  7. Методологія адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності базується на класичних методах переконання, заохочення, примусу.

  8. Використання різних форм та методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності обумовлюється специфікою об’єкта, ступенем врегульованості останнього нормами права, у першу чергу нормами Закону України «Про нотаріат».

  9. Формами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності слід вважати: реєстрацію приватної нотаріальної діяльності із видачею реєстраційного посвідчення, визначення нотаріального округу, службове страхування приватних нотаріусів, контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів, заміщення приватного нотаріуса, припинення приватної нотаріальної діяльності.

  10. Суб’єктами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є окремі індивіди та інституйовані утворення, які у визначеній законодавством послідовності виконують функції, застосовують методи адміністративно-правового регулювання вчиненням нотаріальних дій приватними нотаріусами України з метою їх організації або якісного перетворення.

  11. В системі Міністерства юстиції України провідним суб’єктом є Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань до безпосередніх обов’язків якого віднесені організація та перевірка роботи приватних нотаріусів, а також Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції по здійсненню ними керівництва та контролю за діяльністю державних та приватних нотаріусів, надання їм необхідної методичної та практичної допомоги і вказівок щодо усунення виявлених недоліків, здійснення контролю за дотриманням вимог чинного законодавства, виконанням наказів, інструкцій, вказівок Міністерства юстиції України з цих питань, вивчення, аналіз та узагальнення практики роботи приватних нотаріусів, застосування ними чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій і вжиття заходів до її вдосконалення, здійснення правової експертизи документів, поданих для отримання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, підготовка висновки щодо видачі чи відмови у видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, здійснення контролю за реєстрацією Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції приватної нотаріальної діяльності, підготовки матеріалів на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, організація проведення її засідань та оформлення рішень, здійснення підготовки матеріалів на розгляд Комісії з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, організація проведення її засідань та оформлення рішень, розробка для затвердження пропозицій щодо визначення нотаріальних округів, граничної чисельності приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів, ведення реєстрів свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, здійснення нормативно-методичного забезпечення Єдиних та Державних реєстрів в системі нотаріату, узагальнення статистичної звітності про діяльність приватних нотаріусів, організація та забезпечення розгляду звернень громадян з питань діяльності і організації роботи нотаріусів, а також порядку вчинення ними нотаріальних дій, при необхідності вжиття заходів по їх вирішенню в межах чинного законодавства.

  12. В умовах адміністративної реформи та ринкових перетворень в економіці зростає активність подібних Українській нотаріальній палаті недержавних формувань і структур, які беруть дедалі більшу участь в адміністративно-правовому регулювання не тільки власне громадськими, а й державними справами, у розв’язанні різних політичних, господарських і соціально-культурних проблем приватної нотаріальної діяльності.

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ПРИВАТНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Складна ситуація із адміністративно-правовим регулюванням окремих сфер та галузей притаманна більшості країн пострадянського простору та пов’язана переважно із бажанням найшвидше відмовитися від радянської моделі державного управління, побудувати власну модель, обов’язково врахувавши етнічні особливості та інтегрувати цю модель у міждержавні утворення такі як ЄС, НАТО тощо.

Розвиток приватної нотаріальної діяльності в Україні загалом відповідає згаданій тенденції та не може відбуватися ізольовано від європейського та світового співтовариства. Досвід закордонних колег приватних нотаріусів України слід розглядати у контексті вирішення двох важливих завдань держави: по-перше – побудова та розвиток ефективної системи охорони та захисту прав громадян приватними нотаріусами в Україні; по-друге забезпечення охорони та захисту прав громадян України за кордоном. Для цього вітчизняний нотаріат, як вказує О.Лобода, повинен бути в курсі основних тенденцій та змін у нотаріальній практиці європейських країн [150, с.19].

Вирішення першого із зазначених завдань безпосередньо організаційно пов’язане із запровадженням в адміністративно-правовому регулюванні нотаріальної діяльності базових принципів латинського нотаріату та входженням України до Міжнародного союзу нотаріату.

Латинський нотаріат – це загальноприйнята система організації нотаріальної діяльності за якою нотаріуси залишаються особами вільної професії, але здійснюють свою діяльність як представники держави. Вказівка у назві на «латину» пов’язана із римським правом, яке стало основою для його виникнення.

Дуже часто у юридичній літературі латинський нотаріат називають «вільним» нотаріатом, виділяючи при цьому незалежність кожного нотаріуса, як основу побудови системи нотаріату.

Реалізація такого принципу, за переконанням прихильників латинського нотаріату та противників системи державного («радянського типу») нотаріату, на практиці дозволяє країнам латинського нотаріату знижувати витрати держави на створення системи гарантованої й необхідної допомоги громадянам та юридичним особам, підвищити матеріальну відповідальність нотаріусів, виключити незаконне втручання державних органів та посадових осіб, підвищити кваліфікацію нотаріусів, забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій тощо.

Однак, свобода латинського нотаріату не повинна сприйматися як свавілля приватних нотаріусів та безпорадність держави чи відсутність державного регулювання та контролю. Делегування приватним нотаріуса функцій держави у сфері надання публічного характеру правочинам передбачає посилення контролю з боку держави.

Саме у системі латинського нотаріату держава переходить від безпосереднього вчинення нотаріальних дій та одночасного адміністративно-правового регулювання цього процесу лише до адміністративно-правового регулювання: встановлення обмежень зайняття нотаріальною діяльністю, регламентації призначення на посаду нотаріуса, визначення кількості нотаріусів, встановлення ставок державного мита та розмірів плати за вчинення нотаріальних дій, забезпечення законності й етики (дисципліни) нотаріальних дій, притягнення порушників до відповідальності, припинення нотаріальної діяльності тощо.

Латинський нотаріат не тільки має коріння, але й сьогодні базується на традиції римського права. У першу чергу це знаходить свій прояв у тому, що в країнах, які входять до Міжнародного союзу нотаріату, діє романо-германська (континентальна) правова система, з пріоритетом письмових доказів, з яких нотаріально оформлювані документи мають підвищену доказову силу. Також у переважній більшості країн латинського нотаріату акти нотаріусів мають силу управлінського рішення організаційно-розпорядчого характеру.

На сьогодні до Міжнародного союзу нотаріату входить більше 60 країн світу, а також деякі американські штати (Луїзіана, Флорида), що історично дотримуються романо-германського права.

Зазначені базові принципи системи латинського нотаріата були затверджені на Бюро при Комісії з міжнародного співробітництва Міжнародного союзу латинського нотаріату 18 січня 1986 року та Постійною Радою у Гаазі 13, 14 і 15 березня 1986 року. Напрацьовані тексти містять основоположні принципи, якими спрямовується діяльність латинського нотаріату ще з моменту заснування Міжнародного союзу латинського нотаріату. Метою «принципів» визначено врегулювання діяльності нотаріату, перетворення його в інструмент служіння суспільству. З цією метою принципи систематизовані в одному тексті, який складається із 19 статей об’єднаних у 3 розділи, що дозволяє: по-перше, посилатися на них не відшукуючи окремі рішенні Конгресів; по-друге, отримувати уточнення загальних засад нотаріальної діяльності; по-третє, отримати робочий інструмент, який має слугувати орієнтиром для нотаріусів тих країн, які ще не входять до Союзу, але бажають стати його членами чи сприяти розвитку нотаріату та вдосконаленню національного законодавства про нотаріат [73].

Відповідно Першого розділу Базових принципів «Про нотаріуса і функції нотаріату» нотаріус – це юрист, що володіє особливими повноваженнями посвідчувати договори, які укладаються сторонами, належним чином складати необхідні документи та консультувати осіб, які звертаються за його послугами. Не менш важливим є визначення основної функції (призначення) нотаріату – державне служіння, яке нотаріус здійснює незалежним чином, не входячи до ієрархії державних службовців або службовців громадських організацій; доступу до професії нотаріуса тільки після отримання базової юридичної освіти та попереднього проходження теоретичних та практичних випробувань; обмеження діяльності нотаріуса лише професією. Другий розділ Базових принципів «Нотаріальні документи» включає адміністративні засади вчинення нотаріальних дій: нотаріальне діловодство й нотаріальне засвідчення документів; визначення професійної таємниці нотаріуса; статус нотаріальної охорони прав громадян; незалежність нотаріуса та забезпечення законності вчинення нотаріальних дій. Організаційні основи нотаріальної діяльності містяться у третьому розділі Базових принципів «Організація нотаріальної діяльності»: визначення території на яку розповсюджується компетенція одного нотаріуса та кількості нотаріальних контор; квотування у нотаріальній діяльності; вимоги до розміщення робочого місця нотаріуса; об’єднання у колегіальні органи та утворення центрального органу нотаріату, який має координувати нотаріальну діяльність; забезпечення контролю дотримання нотаріусами правил нотаріальної етики.

Запровадження Базових принципів латинського нотаріату у країнах Європи відбувалося з урахуванням національних особливостей, історичного розвитку країни, її економіки тощо. У дослідженні О.Лободи проаналізована організація та нотаріальна практика таких європейських країн як Австрія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Греція, Іспанія, Італія, Франція та Швейцарія [151, c.8].

Так, претендент на посаду австрійського нотаріуса повинен мати вищу юридичну освіту та 7 років стажу роботи за спеціальністю. Заміщення вакантної посади нотаріуса здійснюється міністерством юстиції за рекомендацією нотаріальної палати та по результатах конкурсу. Після затвердження на посаді нотаріус автоматично включається до складу нотаріальної палати, яка об’єднує нотаріусів декількох районів, контролює їх діяльність [171]. Винагороди нотаріусів в Австрії також суворо контролюються та визначаються у співвідношенні із вартістю об’єктів договору. Окрім основної функції – засвідчення актів, що мають юридичне значення австрійські нотаріуси виконують функції судового комісара – представляють у суді спадкоємців та готують до судового розгляду спадкові справи.

Німецька практика допуску до нотаріальної професії є більш ліберальною. Кандидат на нотаріальну посаду має на протязі 7 семестрів отримати юридичну освіту та скласти перший державний іспит (в Україні це ступінь бакалавра), два роки юридичної практики та скласти другий державний іспит [207]. В іншому організація нотаріальної діяльності Австрії та Німеччини збігаються.

Ще ліберальнішою слід визнати практику допуску до професії у Бельгії. Так, кандидат на заняття нотаріальною діяльністю у Бельгії має отримати вищу юридичну освіту на протязі 5 років (в Україні це ступінь спеціаліста) та освіту нотаріуса на протязі 1 року (в Україні це ступінь магістра), пройти трирічне стажування по закінченню якого король Бельгії призначає юриста на посаду нотаріуса без конкурсного відбору. Організаційною відмінністю бельгійської моделі нотаріату є значна кількість помічників нотаріуса та здійснення делегованих судом повноважень.

Нідерланди, що мають спільну історію з Бельгією відрізняються формалізацією всього процесу допуску до нотаріальної діяльності та її наступного здійснення. Кандидат на посаду нотаріуса повинен мати вищу університетську освіту та протягом наступних 15 років отримати освіту за спеціальністю «Нотаріат», пройти трирічне стажування, прослухати спеціальні курси юридичних дисциплін. Перебування на посаді нотаріуса у Нідерландах обмежується пенсійним віком (65 років) по досягненню якого нотаріус повертається у ранг «кандидата-нотаріуса» або виконує роботу юридичного радника.

Адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності в Греції є дуже схожим із досвідом Австрії. Так, допуск до нотаріальної професії у цій країні є доволі тривалим – отримання вищої юридичної освіти, півтора роки стажу роботи в адвокатській конторі, отримання дозволу на заняття нотаріальною діяльністю та два роки стажування в нотаріальній конторі. Після цього Міністерство юстиції включає кандидата до конкурсу по результатах якого відбувається призначення на посаду нотаріуса.

Окрім Австрії можна провести аналогію з іншими країнами, у тому числі й Україною: пенсійний вік нотаріуса – 70 років; нотаріус сплачує внески за солідарною пенсійною системою та податки; діяльність нотаріуса контролюється громадськістю, прокуратурою та державними контролюючими органами такими як податкова інспекція тощо.

Яскравим прикладом поєднання засад «вільного» та «державного» нотаріату в адміністративно-правовому регулюванні нотаріальної діяльності є Італія. Так, професійна організація нотаріату включає Національну раду нотаріату (вищій рівень) та окружні нотаріальні ради, діяльність нотаріату контролюється громадськістю (міжокружні комітети), окружними нотаріальними радами, прокуратурою, трибуналом, Національним архівним управлінням, вартість нотаріальним послуг чітко врегульована Нотаріальним тарифом тощо. При цьому кандидат на посаду нотаріуса має підтверджувати не тільки кваліфікацію (два роки стажування у нотаріальній конторі, перемога у щорічному національному конкурсі тощо), але й власне фінансову стабільність (зробити вступним внесок грошима чи нерухомістю, відкрити власне нотаріальне бюро, зареєструвати нотаріальну діяльність, отримати печатку нотаріуса). Пенсійний вік нотаріуса встановлений на рубежі 75 років, однак вже у віці 65 років за наявності 20 років стажу нотаріальної діяльності нотаріус в Італії може отримувати пенсію від Національної каси нотаріату

Кандидат на посаду нотаріуса в Іспанії має скласти окремо іспити з цивільного, торгівельного, заставного (операції з нерухомістю), нотаріального, адміністративного права та процесу. Кожен з іспитів включає як теоретичні, так і практичні випробовування. Після успішного складання іспитів кандидат на посаду нотаріуса допускається до участі у конкурсі та у разі перемоги отримує диплом нотаріуса від імені короля Іспанії [105]. Суттєвими організаційними та структурними відмінностями нотаріат Іспанії не відрізняється, як і в інших країнах Європи створюється центральний нотаріальний орган – Національна рада іспанського нотаріату із відповідними повноваженнями та регіональні нотаріальні палати.

Нотаріат Франції має одну суттєву відмінність від нотаріату інших європейський країн – посада нотаріуса може передаватися у спадок. В іншому адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності відповідає базовим принципам латинського нотаріату.

Федеративний устрій, економічні та політичні особливості Швейцарії вплинули на організацію та адміністративно-правове регулювання нотаріату в цій країні. Так, вимоги до кандидата на посаду нотаріуса обмежуються наявністю вищої освіти, швейцарського громадянства та стажуванням в нотаріальній конторі, зовнішній контроль – перевірками ревізором-бухгалтером бухгалтерської звітності, винагорода – почасовим тарифом.

Не менш важливим для визначення основних пріоритетів подальшого розвитку приватної нотаріальної діяльності в Україні є досвід країн «Нової Європи» – колишніх республік СРСР Латвії, Литви та Естонії.

Така цікавість викликана не стільки спільним історичним минулим, скільки можливістю повторення шляху адаптації інститутів національного права у межах євроінтеграції, та їх лібералізацією, яка відбувається майже одночасно в усіх країнах – колишніх республіках СРСР.

Перехід литовського нотаріату від державного до латинського типу був розпочатий у 1992 році прийняттям Сеймом Литовської республіки нового Закону про нотаріат Литовської Республіки [262]. Головною ідеєю прийняття цього закону стала повна ліквідація державного нотаріату та запровадження системи нотаріату латинського типу. За впевненістю В.Некрошюса та С.Шалтаускене така повна заміна забезпечила відсутність паралельних систем нотаріату та зайвої конкуренції [166].

У процесі реформування нотаріату Литви був прийнятий відповідний статут Нотаріальної палати Литви, наказами Міністра юстиції регламентовані порядок конкурсу на зайняття місця нотаріуса, методика визначення кількості місць нотаріусів, розміри ставок винагород за вчинення нотаріальних дій тощо. Розвиваючі систему латинського нотаріату в Литві автори реформ наголошують на не обов’язковій ідентичності нотаріальних систем окремих країн. Так, на формування системи латинського нотаріату в Литві суттєвий вплив здійснила організація нотаріату в Німеччині, яка розглядалася вище, однак німецька модель взаємодії «нотаріус-адвокат» у Литві не запроваджувалася, навпаки, нотаріат в Литві визнає таку систему небезпечною для реалізації принципів об’єктивності й незалежності нотаріуса.

Іншим прикладом впливу нотаріальної практики країн «Старої Європи» є вирішення питання про обсяг дій нотаріусів (чи засвідчується готовий документ, чи від готується нотаріусом відповідно наданій йому інформації та даним державних регістрів) за, так званою «французькою» моделлю – вільного доступу нотаріуса до всіх державних регістрів, підготовки проекту документа, збору необхідної інформації та надання необхідних консультацій, вартість яких встановлена не нотаріальним тарифом а домовленістю сторін.

Адміністративно-правове регулювання нотаріальної діяльності в Литві включає визначення кількості нотаріусів, їх місця знаходження та території діяльності Міністром юстиції відповідно Методики оцінки потреби правових послуг, що надаються нотаріусами населенню, яка, у свою чергу, ґрунтується на таких об’єктивних показниках як кількість населення (25000 жителів на одного нотаріуса) та кількість нотаріальних дій. За такою методикою загальна кількість нотаріусів в Литві дорівнює 280. Іншим важливим питанням є допуск до нотаріальної професії. Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону Литви «Про нотаріат» нотаріусом може стати будь-яка особа, яка отримала університетську юридичну освіту, що робить можливим допуск до нотаріальної професії після 4-річної освіти (бакалавр), 5-річної освіти, 2-річної освіти (магістр після ступеня бакалавра) та 2-3 річної освіти («тільки магістр права»). З метою підвищення кваліфікаційного рівня кандидатів на посаду нотаріуса та запобігання зловживанням запроваджені додаткові вимоги: асесорство – відповідний стаж правової роботи, кваліфікаційний іспит та публічний конкурс [262].

Виходячи із зазначеного нотаріус у Литві не розглядається як особа, яка повинна мати найвищу кваліфікацію юриста, завдяки чому створено поле для методичного керівництва нотаріальною діяльністю, контролю цієї діяльності та надання судовим органам певних адміністративних повноважень. Діяльність нотаріуса в Литві контролюється на двох рівнях: Міністерство юстиції та суди. Відповідно ст.7 Закону Литви «Про нотаріат» Міністерство юстиції Литви аналізує статистику нотаріальних дій, нотаріальних доходів, контролює стан дотримання нотаріусами вимог, що висуваються до нотаріальних бюро та робочому часу нотаріусів, особистого прийому відвідувачів, дотримання правил ведення нотаріального регістру, записів та оформлення нотаріальних свідоцтв, ведення, збереження та використання документів тощо. Загальний нагляд за законністю вчинення нотаріусами нотаріальних дій здійснюють суди, які приймають та розглядають скарги на дії нотаріусів чи відмову в їх здійсненні [262].

Важливим інструментом адміністративно-правового регулювання діяльності нотаріату в Литві є інститут страхування цивільної відповідальності, який хоча і базується на системі латинського нотаріату, але має певні особливості. Так, з 2003 року кожен нотаріус вже не страхує власну цивільну відповідальність, але цивільна відповідальність страхується Нотаріальною палатою за рахунок щорічних страхових внесків всіх членів палати. Важливим аспектом переходу на солідарну цивільну відповідальність стало підвищення страхової суми від 50000 до 100000 літов. Також зміни спрямовані на підвищення ефективності роботи органів самоврядування нотаріусів, підвищення кваліфікації нотаріусів, зменшення фінансового тиску на нотаріусів тощо [261].

Зміни у правовій системі Російської Федерації безумовно позначилися на адміністративно-правовому регулюванні інституту нотаріату, щодо якого прийнято говорити про його «друге народження» або «відродження» класичної моделі нотариата, яка існувала в Росії до 1917 года та відповідає багатовіковій світовій традиції[102]. Поява у 1993 році у Російській Федерації нотаріату латинського типу, за словами Президента федеральної нотаріальної палати Росії Є.Н.Клячіна, підтвердила: «…правильність зробленого вибору … нотаріат зайняв достойне місце у правовій системі Росії» [124, c.20].

До кандидатів на посаду нотаріуса у Російській Федерації, відповідно до ст.2 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат можуть висуватися наступні вимоги: громадянство Російської Федерації; наявність вищої освіти; проходження стажування терміном не менше одного року в державній нотаріальній конторі, або в нотаріуса, що займається приватною практикою; складання кваліфікаційного іспиту; отримання ліцензії на право займатися нотаріальною діяльністю [180]

Особливостями проходження стажування у державній нотаріальній контролі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною діяльністю є, відповідно до Порядку проходження стажування особами, що претендують на посаду нотаріуса, затвердженого Наказом Міністерства юстиції Російської Федерації від 21.06.2006 № 179, можливість скорочення термінів проходження стажування для осіб, які мають стаж роботи по юридичній спеціальності не менше трьох років, спільним рішенням територіального органу Міністерства юстиції Російської Федерації та нотаріальною палатою суб’єкта Російської Федерації [176] При цьому особа допускається до проходження стажування за умови підтвердження громадянства Російської Федерації, наявності вищої освіти та необхідного рівня підготовки (склавши відповідний іспит).

Кваліфікаційний іспит, як складова частина допуску до професії, відповідно до ст.4 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат, проводиться кваліфікаційною комісією за порядком встановленим у Положенні про кваліфікаційну комісію по прийому екзамена у осіб, що бажають отримати ліцензію на право нотаріальної діяльності, затвердженому Рішенням Правління федеральної нотаріальної палати від 20.03.2000 та Наказом Міністерства юстиції Російської Федерації від 14.04.2000 № 132 [177]. Зазначена комісія створюється у територіальному органі Міністерства юстиції за обов’язкової участі нотаріальної палати суб’єкта федерації терміном на три роки у кількості не менше п’яти чоловік, які не отримують винагороди за свою діяльність. При цьому слід зауважити, що представництво територіального органу Міністерства юстиції та нотаріальної палати має бути рівним.

Рішення кваліфікаційної комісії підлягає оскарженню у місячний термін в апеляційній комісії, після цього у місячний термін у суді.

Особливістю регулювання нотаріальної діяльності у Російській Федерації є її ліцензування. Так, у ст.3 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат вказується, що нотаріальною діяльністю мають право займатися громадяни Росії, які отримали ліцензію на вказану діяльність. Без ліцензії мають право займатися нотаріальною діяльністю тільки посадові особи органів виконавчої влади та консульських установ, уповноваженні на здійснення такої діяльності [180]. Поряд з цим у ст.1 Федерального закону Російської Федерації «Про ліцензування деяких видів діяльності» вказується, що дія Даного Закону не розповсюджується на нотаріальну діяльність [174]. Таким чином, ліцензія на право нотаріальної діяльності відіграє роль свідоцтва про успішне складання кваліфікаційного іспиту та допуску до нотаріальної професії.

Кількість нотаріусів у певному нотаріальному окрузі та, відповідно, особливості призначення особи, що отримала ліценцію на право нотаріальної діяльності на посаду нотаріуса визначаються спільним рішенням територіального органу Міністерства юстиції та нотаріальної палати відповідно до ст.12 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат без урахування складу нотаріусів (державний чи приватний). Для відбору та призначення на посаду застосовують: конкурсний відбір, рекомендації нотаріальної палати, переміщення державного нотаріуса на посаду приватного нотаріуса у межах одного нотаріального округу тощо [180].

Останнім часом у Російській Федерації у межах роботи з дебюракратизації системи державної влади розглядають пропозиції про лібералізацію адміністративно-правового регулювання допуску до нотаріальної професій. За такими пропозиціями, зняття адміністративних бар’єрів допуску до нотаріальної діяльності призведе до ліквідації системи регулювання кількості нотаріусів (numerus clausus) та забезпечить вільний доступ до здійснення нотаріальної професії будь-якій особі, яка відповідає кваліфікаційним вимогам. Змістом цих пропозицій є введення заявницького порядку допуску до здійснення публічно-правової нотаріальної діяльності.

Як вказують у Федеральній нотаріальній палаті Росії: «наслідки такого рішення недостатньо продумані та можуть бути негативними у зв’язку з тим, що: по-перше, необмежений доступ до заняття нотаріальною діяльністю посприяє концентрації нотаріусів у великих містах, де, за умови значної ділової активності, можливо отримати більші доходи, та одночасно, недостатній кількості нотаріусів у сільській місцевості. У свою чергу таке становище призведе до конкуренції серед «міських» нотаріусів та неможливості або ускладненні отримати юридичну допомогу на селі. Перше є несумісним з публічним статусом нотаріальної професії, який є необхідним для забезпечення рівного ставлення нотаріуса до осіб, які до нього звертаються, гарантуванням дотримання загального інтересу. Безумовно, що в умовах невідворотної конкуренції нотаріуси будуть намагатися використовувати нагоди та перевагу, яка виділить їх серед колег по професії, що, у свою чергу, знищує єдині стандарти нотаріального провадження на всій території країни та ставить під загрозу повне визнання й захист суб’єктивних прав, заснований на нотаріальному акті, призведе до підвищення корупційних ризиків. Друге – робить неможливим реалізацію конституційного права на отримання кваліфікованої юридичної допомоги та забезпечення соціальної рівності між сільським та міським населенням, ставлячи їх у нерівне становище. По-друге, реалізація даних пропозицій призведе до відмови частини нотаріусів від вчинення нотаріальних дій з низькою прибутковістю або дій по яких зацікавлені особи звільнені від сплати нотаріального тарифу. Таким чином, буде підірване здійснення фундаментального публічно-правового обов’язку нотаріуса, який не повинен відмовляти зацікавленим особам у вчиненні законних нотаріальних дій. Постановка питання про вчинення або не вчинення конкретної нотаріальної дії залежно від бажання самого нотаріуса, вигідності такого акту або інших суб’єктивних критеріїв порушує в принципі специфіку нотаріальної діяльності, його публічно-правову основу. По-третє, плаваюча кількість нотаріусів робить неможливим ефективний контроль за їх професійною діяльністю та суттєво ускладнить їх самоорганізацію у межах єдиної нотаріальної спільноти» [112].

Окрім країн, колишніх республік СРСР, на розвиток нотаріату яких вплинули переважно базові принципи латинського нотаріату, цікавим є досвід адміністративно-правового регулювання нотаріату в країнах Середньої Азії, які зазнають суттєвий вплив мусульманського світу та мусульманського права. Однією з таких країн є Киргизька Республіка (Киргизстан).

Відповідно до ст.2 Закону Киргизької Республіки «Про нотаріат» нотаріат – це система державних органів, посадових осіб та приватних нотаріальних контор, на які покладено обов’язок забезпечувати відповідно до Конституції Киргизької Республіки, згаданого Закону та інших законодавчих актів Киргизької Республіки нотаріальних дій від імені Киргизької Республіки [175].

Кандидат на посаду нотаріуса в Киргизстані повинен бути громадянином Киргизької Республіки, мати вищу юридичну освіту та скласти кваліфікаційний іспит. Слід взяти до уваги, що у зазначеній вище нормі поняття «посадова особа» та «приватний нотаріус» не є тотожними, отже процедури допуску до професії приватного нотаріуса включають окрім зазначених етапів ще отримання у Міністерстві юстиції Киргизької Республіки ліцензії на право нотаріальної діяльності терміном дії 5 років. Після отримання ліцензії особа має приступити до нотаріальної діяльності на протязі одного року, у протилежному випадку процедура допуску до професії має бути повторена.

Загалом організація приватної нотаріальної діяльності у Киргизстані та в Україні є дуже схожими, однак існують декілька суттєвих відмінностей. Так, поряд з обмеженнями щодо підприємницької діяльності, нотаріус у Киргизстані не має права надавати посередницькі послуги при складанні договорів, нотаріальне діловодство у Киргизстані ведеться двома мовами (киргизька та російська), печатки державних та приватних нотаріусів не відрізняються у межах одного нотаріального округу, кількість приватних нотаріусів не обмежена тощо. У своєму дослідженні «Нотаріат Киргизстану» О.Пульнєва відмічає суттєву відмінність нотаріальної діяльності Киргизстану – забезпечення доказів нотаріусами: «у порядку забезпечення доказів нотаріус допитує свідків, проводить огляд письмових та речових доказів, призначає експертизу. Нотаріус повідомляє про час та місце забезпечення доказів сторони та зацікавлених осіб, однак неявка їх не є перешкодою для виконання дій щодо забезпечення доказів. … У випадку неявки свідка або експерта за викликом нотаріус повідомляє про це у народний суд за місцем проживання свідка або експерта для вжиття заходів, передбачених законодавчими актами Киргизької Республіки. Нотаріус попереджає свідка або експерта про відповідальність за давання завідомо неправдивого показання або висновку та за відмову від давання показань або висновку» [206, c.50].

Вирішення другого з розглядаємих у даному підрозділі завдань держави пов’язане з взаємним проникненням на територію суверенних держав як документів засвідчених нотаріусами інших країн, так і необхідністю охорони прав громадян, які перебувають за межами країни. Стосовно останніх національне законодавство та міжнародна практика виділяє особливу роль консульських установ й дипломатичних представництв та наділяє їх посадових осіб повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій.

Однак не достатньо врегульованим як в Україні, так і країнах ЄС залишається питання вільного обігу нотаріальних актів. Це питання лише з першого погляду виглядає не складним та таким, що вирішується за допомогою приєднання всіх нотаріусів, як членів національних нотаріальних палат до Міжнародного союзу нотаріату, запровадження в їх діяльності Базових принципів тощо. Перше ускладнення нотаріат отримує завдяки відсутності в країнах ЄС «єдиного правового простору», який лише формується, через що послуги нотаріусів залишаються неоднорідними, а нотаріальний акт має різну юридичну силу.

Вільний обіг нотаріальних документів, за позицією нотаріусів країн ЄС, що була врахована у Резолюції Європейського парламенту від 18.01.1994 «Про стан нотаріату в країнах ЄС», а потім у Регламенті Ради ЄС від 22.12.2000, полягає у визнанні будь-якого документа, який надходить від нотаріуса будь-якої країни-члена ЄС дійсним в іншій країні та визнання за ним такої юридичної сили, як і у країні походження [150, c.19].

Слід зауважити, що на шляху такого рішення стоять декілька перешкод як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. В першу чергу – це наявність в країнах Європи різних правових систем: континентальної та англосаксонської та, як наслідок, різне ставлення до доказової сили нотаріально засвідченого документа. Також не можна залишити поза увагою той факт, що цивільне законодавство різних країн висуває різні вимоги до нотаріального засвідчення угоди. Таким чином лише публічно-правові аспекти нотаріальної діяльності дають можливість говорити про взаємне визнання нотаріальних актів, їх використання в якості доказів тощо.

Безумовною гарантією як вільного обігу нотаріальних документів, так і реального захисту прав громадян стає презумпція законності, яка формується на засадах приєднання європейських країн до системи латинського нотаріату та розробки єдиного стандарту нотаріального акту. Саме стандартизація нотаріального процесу має забезпечувати реальність захисту прав громадян. В першу чергу у національному законодавстві нотаріус має бути визнаний «представником публічної влади» або «публічною посадовою особою», отримати відповідні повноваження держави, допуск до базових державних реєстрів з метою встановлення особи, її дієздатності, законності її дій тощо. По-друге, нотаріальний акт отримає вільний обіг лише за умов єдиного підходу до кількості та призначення нотаріальних документів, порядку їх засвідчення. По-третє, вільний обіг нотаріальних актів має забезпечуватися відповідальністю нотаріуса у тому місці куди потрапив означений документ.

Також не слід забувати, що стандартизація та взаємне проникнення нотаріальної діяльності несуть за собою певне коло загроз, реакція на які у нотаріальному законодавстві ще відсутня – створення нотаріальних «офшорних зон», нотаріальна спеціалізація країн та регіонів, зрощення нотаріальної діяльності з фінансовими установами тощо.

3.2. Аналіз перспективного законодавства щодо адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності

Закон України «Про нотаріат», прийнятий у 1993 році, сьогодні вважається Законом перехідного періоду. З метою подальшого реформування нотаріату України, необхідність якого давно назріла, до Верховної Ради України у 2007 році було подано три законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (зареєстровано за номерами 3025, 2278 та 1286), у 2008 році вже подано два законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (зареєстровано за номерами 1286-1 та 1425) у яких загалом передбачається поступовий, у два етапи, перехід до єдиного нотаріату із удосконаленням порядку допуску громадян до нотаріальної діяльності, а також покращення умов доступу громадян до нотаріальних послуг. Загалом у Верховній Раді України розглядається одночасно біля десяти подібних законопроектів.

Ініціатором внесення змін та доповнень у діючий Закон України «Про нотаріат» фактично виступило Міністерство юстиції України, яке є розробником законопроекту № 3025 та у складі робочої групи взяло участь в опрацюванні та схваленні нової редакції законопроекту за № 2278. Усі подальші кроки Міністерства юстиції України по реформуванню нотаріату, як вказується у Листі Міністерства юстиції України від 17.05.2007 № 31-32/300 до начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо заходів по реформуванню нотаріату, відповідають цим законопроектам [54].

Слід констатувати, на протязі 2006-2007 років Міністерством юстиції України видано накази, якими посилені вимоги до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльністю, зареєстровано наказ Міністерства юстиції України від 3 травня 2007 року № 218/5 «Про затвердження змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах», яким відповідно до підпункту 24 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України та з метою оптимального забезпечення нотаріальними послугами населення затверджено зміни до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 1999 року № 2/5. Вищезазначеним наказом збільшено граничну чисельність приватних нотаріусів в Україні до 35,070 тис., у розрізі по регіонах у десять разів [26]. При цьому головні управління юстиції, визначаючи кількість посад стажистів, вже мають виходити, насамперед, з наявності вакантних посад у державних нотаріальних конторах, а також з наявності вільних квот приватних нотаріусів з урахуванням кількості населення в нотаріальному окрузі, навантаження на нотаріусів і спроможності нотаріусів надати якісні нотаріальні послуги без створення черг.

Проведення зазначених заходів, за впевненістю Міністерства юстиції України, мають посилити роль та відповідальність керівників головних управлінь юстиції, кваліфікаційних комісій, утворених при головних управліннях юстиції, за підготовку кадрів для нотаріальної діяльності.

Також Наказами Міністерства юстиції затверджено нові: Порядок проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою, Порядок проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою [34] та Примірну програму стажування громадян України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою [46]. Разом із забезпеченням вільного доступу до нотаріальної діяльності посилено вимоги до кваліфікації осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Одночасно створено прозору систему проведення кваліфікаційних іспитів, оскільки особа, яка має намір стати нотаріусом, вільно може ознайомитися з переліком питань, які включаються до тестових завдань та білетів на іспитах. З метою забезпечення дотримання прав і свобод громадян та юридичних осіб, матеріального-технічного, організаційного та професійного рівня нотаріального обслуговування, дотримання вимог законодавства при вчиненні нотаріальних дій, їх конфіденційності, забезпечення охорони та збереження нотаріальних документів суттєво посилені вимоги до робочого місця приватного нотаріуса.

У травні 2007 року було видано Наказ Міністерства юстиції України №241/5 «Про внесення змін до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності». У вказаному Положенні передбачений перелік документів, що мають бути подані для реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Так, разом із заявою про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності обов’язково повинен бути поданий висновок головного управляння юстиції про відповідність приміщення для розташування робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса вимогам, які визначені у Положенні про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням. У цьому Положенні встановлені вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса щодо забезпечення таємниці вчинення нотаріальних дій, зберігання нотаріальних документів, Гербової печатки та штампів, а також вимоги щодо забезпечення належного прийому громадян та зручного розташування робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса з метою запобігання порушенню прав фізичних осіб, які проживають у житлових будинках, в яких також розташовується робоче місце (нотаріальна контора) приватного нотаріуса [42].

Ще одним нововведенням Міністерства юстиції України є внесення змін до Правил здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків [45]. Відповідний наказ спрямований на посилення контролю органів юстиції за роботою приватних нотаріусів, запобігання надходженню скарг на дії нотаріусів та поліпшення якості нотаріальних послуг.

Особливістю здійснення контролю є періодичність проведення перевірок діяльності кожного нотаріуса не рідше одного разу на два роки. Порядок проведення перевірок встановлений як для контролюючого органу так і для приватного нотаріуса. Наказом також передбачені заходи на випадок ухилення приватного нотаріуса від перевірки, в тому числі, таке ухилення є підставою для зупинення діяльності приватного нотаріуса.

Перманентність дій держави із вдосконалення правового регулювання приватної нотаріальної діяльності має доволі давнє коріння. Так, зародження або відновлення приватної нотаріальної діяльності на теренах сучасної України у новітні часи відбулося у 80-х роках ХХ століття у межах підготовки до прийняття у СРСР нового Закону «Про нотаріат» та проведення у відповідності із Наказом Міністра юстиції СРСР від 28.12.1988 № 38 економічного експерименту із переведення деяких нотаріальних контор на нові умови роботи у Харківській області, інших регіонах СРСР. Саме результати цього експерименту надали можливість говорити про переваги «нової форми» нотаріату, які дозволяють: «суттєво поліпшувати нотаріальне обслуговування населення, укріпити матеріально-технічну базу нотаріата та поставити оплату праці нотаріусів у залежність від її обсягів та якості» [245,c.5].

Поряд з цим на перший план у «експерименті» виходили ті проблеми регулювання нотаріальної діяльності, які досі не вирішені й сьогодні та «закладені» у згадані вище законопроекти. Так, аналізуючи результати «експерименту» Ю.Кліманов фактично вказує на можливість як поєднання систем державного та приватного нотаріату, так і на побудову системи нотаріату латинського типу. У першу чергу це дії з підвищення стимулу до підвищення результативності праці та отримання можливості економічного впливу на поліпшення якості праці нотаріусів та забезпечення стабільності їх кадрів. Також: «експеримент із переведення нотаріальних контор на нові умови роботи був спрямований на підвищення її рівня засобами матеріально-технічного постачання нотаріальних контор, підвищенням професійної майстерності нотаріусів, що відповідно пов’язане із покращенням роботи й відділу юстиції. … обговорювались й інші варіанти, зокрема, перехід нотаріату на повне самофінансування за умови відрахувань від сум державного мита або введення тарифів на надання додаткових платних правових послуг.

Повне самофінансування за рахунок відрахувань певного відсотка від сум державного мита – самий спокійний варіант, але, окрім підвищення зарплати нотаріусам, ми будь-яких переваг не бачимо. Немає переваг у переведенні на повне самофінансування за умови введення тарифів за надання додаткових платних правових послуг. Справа в тому, що у скрутному матеріальному стані можуть опинитися нотаріальні контори віддалених районів, крім того, пряма залежність матеріального становища нотаріальних контор і нотаріусів від оплати додаткових послуг може позначитися на якості роботи та породити інші негативні наслідки. … Експеримент надасть право нотаріусам заключати договори на обслуговування підприємств, організацій та громадян, зокрема, надавати допомогу у підготовці матеріалів для отримання виконавчих надписів і т.п. Разом з тим широко практикувати обслуговування підприємств і громадян нотаріусами є недоцільним. Це можуть бути чітко визначені дії. Нотаріус не повинен замінювати юридичну службу підприємств і організацій» [122, c.8].

Як вказано у пояснювальній записці до законопроекту № 2278 нагальними питаннями, що потребують вирішення, є завершення процесу реформування нотаріату в Україні і запровадження єдиного нотаріату відповідно до нових правових економічних, соціальних і політичних умов суспільства. Практика застосування Закону України «Про нотаріат» засвідчила штучність поділу нотаріату на державних нотаріусів та приватних, виявила соціальні і економічні непорозуміння у державному регулюванні діяльності приватних нотаріусів, визначенні їх статусу, що призвело до судових спорів не тільки в межах держави, але й за її межами. Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи і професіонала в галузі права, ввести новий прозорий професіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України і міжнародно-правовим актам з прав людини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України [194].

Також пропонується врегулювати на законодавчому рівні наступні питання: про самоврядування нотаріусів, визначення принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, самофінансування нотаріальної діяльності, встановлення нотаріальних округів, граничну чисельність нотаріусів, заміщення нотаріуса, статус виконуючого обов’язки нотаріуса тощо. Потребують розвитку: поняття і предмет нотаріальної таємниці, гарантії нотаріальної діяльності, форми державного контролю за законністю нотаріальної діяльності, статус нотаріуса, помічника нотаріуса, підстави й порядок зупинення і припинення нотаріальної діяльності, види нотаріальних дій тощо.

Принципами організації та здійснення нотаріальної діяльності у статті 5 проекту Закону України «Про нотаріат» визначені: 1) законність; 2) незалежність та неупередженість нотаріуса; 3) дотримання нотаріальної таємниці; 4) організаційної та економічної самостійності; 5) державне регулювання нотаріальної діяльності; 6) самоврядування нотаріусів [197].

До означених принципів пропонується прирівняти обмеження у праві вчинення нотаріальних дій: «Нотаріуси та особи, перелічені у статті 4 цього Закону, не вправі вчиняти нотаріальні дії та посвідчувати заповіти і довіреності, прирівняні до нотаріальних, на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, своїх та його чи її близьких родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), від імені чи на ім’я осіб, які знаходяться під їх опікою (піклуванням), а також від імені чи на ім’я осіб, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом» [203].

«У разі якщо в нотаріальному окрузі тимчасово виконує свої обов’язки лише один нотаріус, за заявою цього нотаріуса або за ініціативою Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції нотаріальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, зазначених у частині першій цієї статті, наказом відповідного управління юстиції покладається на нотаріуса іншого нотаріального округу» (стаття 6), обмеження в організації нотаріальної діяльності та допуску до діяльності: «Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра, володіє державною мовою, має досвід роботи у сфері права не менше 3 (трьох) років, із них помічником нотаріуса (стажистом) не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та перебуває у регіональному кадровому резерві нотаріусів. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Нотаріус не може займатися підприємницькою (посередницькою) або адвокатською діяльністю, перебувати у штаті органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи інших юридичних осіб, бути народним депутатом, а також виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової, творчої та роботи на виборних посадах в органах самоврядування нотаріусів.» (стаття 11), «Право на зарахування до регіонального кадрового резерву нотаріусів і перебування у ньому мають особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та не здійснюють нотаріальну діяльність. Черговість претендентів у списку залежить від загального стажу роботи нотаріусом, помічником нотаріуса, консультантом державної нотаріальної контори, посадовою особою Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, робота якої безпосередньо пов’язана із забезпеченням державного контролю за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства. Стаж роботи відраховується з часу набуття претендентом вищої юридичної освіти відповідно до статті 11 цього Закону. Особа не має права перебувати одночасно в регіональному кадровому резерві двох або більше областей, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономної Республіки Крим, міста Києва, міста Севастополя» (стаття 26), «Право на реєстрацію нотаріальної діяльності мають лише особи, зараховані до регіонального кадрового резерву нотаріусів.» (стаття 28), «Після отримання реєстраційного посвідчення нотаріус зобов’язаний у двомісячний строк розпочати нотаріальну діяльність» (стаття 31), «Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом» (стаття 39), «Невідповідність робочого місця встановленим до нього вимогам або відмова нотаріуса від проведення сертифікації є підставою для зупинення або припинення нотаріальної діяльності нотаріуса у порядку, визначеному цим Законом. У разі припинення права власності або права користування приміщенням, в якому розташоване робоче місце нотаріуса, його нотаріальна діяльність зупиняється» (стаття 42), «Здійснення нотаріальної діяльності нотаріусом без договору страхування цивільно-правової відповідальності забороняється» (стаття 43), «Інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень, Державного реєстру правочинів, Державного реєстру довіреностей, Державного спадкового реєстру, Державного реєстру обтяжень рухомого майна надається нотаріусу їх держателем згідно закону. Впровадження і застосування додаткових інформаційно-технічних послуг, що не передбачені цим Законом, забороняється.» (стаття 46) тощо [203].

Щодо окремих форм та методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності у проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» (зареєстрований за номером 2278) передбачено їх поєднати у межах ст.9 «Державне регулювання нотаріальної діяльності»: «Державне регулювання нотаріальної діяльності забезпечується встановленням єдиного порядку допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, зупинення і припинення нотаріальної діяльності, вчинення нотаріальних дій; визначенням суб’єктів, які вчиняють нотаріальні і прирівняні до них дії, органів, які здійснюють державний контроль за організацією нотаріату в Україні та за виконанням правил нотаріального діловодства, встановленням організаційно-правових форм такого контролю, а також шляхом встановлення мінімальних розмірів оплати за вчинення нотаріальних дій тощо» [203]. Поряд з цим пропонується окремо розглядати організаційні форми нотаріальної діяльності (Глава 3. Розділ ІІ), форми самоврядування нотаріусів (стаття 52).

Аналізуючи текст зазначеного проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» слід звернути увагу на те, що одним з основних завдань викладення Закону України «Про нотаріат» у новій редакції є повний та безумовний перехід до організації нотаріату «латинського типу» з ліквідацією «державного нотаріату», але залишенням «державної присутності» у безпосередньому вчиненні нотаріальних дій архіваріусами державних нотаріальних архівів. У Розділ VI. «Прикінцеві та перехідні положення» вказується, що наказ про ліквідацію державної нотаріальної контори видається Міністерством юстиції України на підставі подання Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції після завершення роботи ліквідаційних комісій та остаточної передачі документів нотаріального архіву до відповідного державного нотаріального архіву.

При цьому, з моменту ліквідації державної нотаріальної контори особа, яка на момент набуття чинності вказаною редакцією Закону працює державним нотаріусом у цій конторі як постійний працівник, а також особи, які мають свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та на момент набуття чинності цією редакцією не менше трьох років обіймають посади, безпосередньо пов’язані із забезпеченням державного контролю за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства в Міністерстві юстиції України, Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міських управліннях юстиції, мають право у порядку, встановленому цим Законом, зареєструвати нотаріальну діяльність поза встановленою цим Законом квотою та поза конкретною кількістю нотаріусів у тому нотаріальному окрузі, де розташована ліквідована державна нотаріальна контора, відповідне обласне управління юстиції, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Міністерство юстиції України. Також, відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень особи, які на момент набрання чинності цим Законом займають посади державних нотаріусів, мають переважне право на оренду приміщень, які знаходяться у державній або комунальній власності та надані державним нотаріальним конторам у користування. При укладанні договорів оренди переважне право почергово надається тим особам, які мають більший стаж роботи на посаді державного нотаріуса [203].

На підставі зазначеного ми приєднуємося до узагальнюючого висновкуГоловного науково-експертного управління щодо можливості прийняття за основу даного проекту Закону України «Про нотаріат» за результатами розгляду у першому читанні [90].

На відміну від попереднього проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»» (зареєстрований за номером 3025) не містить пропозиції нової редакції вказаного Закону та обмежується внесенням змін до ст.ст. 5, 10, 12, 41, 60, 61, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 71, новою редакцією ст.ст. 18, 24, 25, 26, 28, 30, 33, 34, 50, доповненням Закону України «Про нотаріат» новою ст.29-1 «Зупинення приватної нотаріальної діяльності» та виключенням ст.36 «Нотаріальні дії, що вчиняються приватними нотаріусами». Такий підхід дозволить урівняти у правах приватних та державних нотаріусів та забезпечити «м’який» перехід до нотаріату «латинського типу». Для цього у Розділі II. «Прикінцеві положення» зазначається, що особи, які на момент набрання чинності цим Законом займають посади державних нотаріусів, мають право зареєструвати свою приватну нотаріальну діяльність за умови, що вони працюють на посаді державних нотаріусів не менше трьох років, а нотаріуси, які на день набрання чинності цим Законом займаються приватною нотаріальною діяльністю, до вчинення нотаріальних дій, що вчиняються в державних нотаріальних конторах, допускаються після складення ними відповідного іспиту з питань спадкового права [204].

Ключовим моментом реформи, що пропонується, на нашу думку, є підвищення кваліфікації приватних нотаріусів до рівня державних нотаріусів з досвідом роботи не менше трьох років.

У висновку Головного науково-експертного управління до зазначеного Закону також вказується, що загальною метою даного проекту є забезпечення більш ефективного виконання нотаріусами функцій щодо захисту прав громадян та юридичних осіб [91]. Для цього окрім зазначеного вище пропонується припиняти приватну нотаріальну діяльність у разі нескладення іспиту приватним нотаріусом без поважних причин [204].

Вибори до Верховної Ради України у вересні 2007 року, формування нового коаліційного уряду та відповідні зміни в органах виконавчої влади призвели до появи ще трьох «нових» законопроектів.

Так, у Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» зареєстрованого за номером 1286 вказується, що «в основу законопроекту покладено напрацювання Робочої групи по доопрацюванню нової редакції проекту Закону України «Про нотаріат», що була утворена у Верховній Раді України V скликання. До складу Робочої групи входили народні депутати України, перші особи Міністерства юстиції України і Української нотаріальної палати, представники регіональних нотаріальних палат, науковці, представники громадських організацій, у т.ч. міжнародних. Нажаль, через недієздатність Верховної Ради України попереднього скликання, напрацювання Робочої групи так і не стали єдиним законопроектом, який був підготовлений за участю усіх зацікавлених осіб» [196].

На підставі аналізу положень даного законопроекту слід зробити висновок про його подібність із законопроектом зареєстрованим за номером 2278 який був розглянутий вище. Суттєвими відмінностями цих законопроектів та, відповідно, чинного Закону України «Про нотаріат» є питання регулювання формування в Україні Єдиного кадрового резерву нотаріусів та регіональних кадрових резервів та питання заміщення нотаріуса іншим нотаріусом, регулювання яких законопроектом за номером 1286 не передбачається. Також відсутні інститути обмеження кількості нотаріусів у нотаріальних округах та квотування, окремо не визначені підстави зупинення нотаріальної діяльності тощо.

Найбільше поєднання «ключових позицій» адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності всіх поперередніх законопроектів, на нашу думку, відбулося у проектів Закону України «Про нотаріат» зареєстрованому за номером 1286-1. Аналіз його положень свідчить про його більшу подібність, порівняно із законопроектом за номером 1286, до положень законопроекту за номером 2278 та одночасно, як вказується у Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про нотаріат» (нова редакція), «прийняття даного законопроекту має бути позитивно сприйняте у суспільстві, оскільки ці зміни покращують рівень забезпечення населення правовою допомогою у сфері цивільного обороту» [195].

Також слід зазначити, що положення законопроекту зареєстрованого за номером 3025, розробником якого є Міністерство юстиції України також віднайшли відображення у поданому Кабінетом Міністрів України законопроекті зареєстрованому за номером 1425.

Загалом реформування системи нотаріату з метою створення єдиного нотаріату, та запровадження муніципальних форм діяльності визначено в якості одного з приоритетних напрямків діяльності Міністерства юстиції України на 2008 рік [200]. Так, створення єдиного нотаріату можливе у два етапи:

Перший етап. Урівняти державних і приватних нотаріусів в повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій при збереженні існуючих форм нотаріату (державного та приватного), що надасть можливість громадянам більш широкого доступу до отримання нотаріальних послуг. З цією ж метою вжити такі заходи: врегулювати на законодавчому рівні питання оплати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами та організації їх роботи, встановивши час прийому громадян не менше п’яти годин на день та п’ятиденний робочий тиждень; підвищити кваліфікаційні вимоги до професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною практикою; посилити контроль за діяльністю нотаріусів, їх відповідальність, передбачивши як підставу для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю знищення нотаріусом з його вини архіву чи окремих документів, або втрати з його вини спеціальних бланків нотаріальних документів.

Для врегулювання порядку оплати за вчинення нотаріальних дій з метою їх здешевлення необхідно: розробити проект Закону про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»; переглянути діючі ставки державного мита; визначити новий розмір ставок державного мита за вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами; забезпечити збереження пільг для окремих платників державного мита, встановлених Декретом, та доповнити (за умови належного обґрунтування) перелік пільг.

Особливого значення має набути робота з розроблення проекту концепції щодо створення та функціонування муніципальних форм нотаріату.

Другий етап. Реалізація цього етапу полягає:

  • у розробленні та прийнятті Закону, який урегулює питання організації та діяльності нотаріату, на законодавчому рівні закріпить муніципальні форми нотаріату, прозорий доступ до професії нотаріуса, забезпечить ефективне державне регулювання діяльності нотаріату, створення органів професійного самоврядування нотаріусів, створення єдиного страхового фонду нотаріусів для виплат сум на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок недбалого виконання нотаріусом своїх обов’язків;

  • у прийнятті низки нормативно-правових актів для удосконалення системи нотаріату з метою виключення корупційних ризиків у цій сфері діяльності.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

  • законотворчого характеру:

  • сприяти прийняттю Закону «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на його реалізацію;

  • підготувати проект Закону про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»;

  • підготувати проект Закону «Про нотаріат» в новій редакції та забезпечити належне його супроводження;

  • розробити проекти підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Закону «Про нотаріат» у разі його прийняття;

  • розробити проект концепції створення та функціонування муніципального нотаріату;

  • організаційного характеру:

  • організувати проведення іспиту зі спадкового права нотаріусами, які допускаються до оформлення спадкових прав та вжиття заходів до охорони спадкового майна;

  • запровадити анонімну систему кваліфікаційного тестування осіб, які бажають бути допущені до зайняття нотаріальною діяльності;

  • розробити методику встановлення єдиних тарифів за надання нотаріальних послуг;

  • організувати скликання і проведення зборів нотаріусів відповідних регіонів з метою створення регіональних нотаріальних палат, обрання керівних органів нотаріальних палат та делегатів на з’їзд нотаріусів України;

  • забезпечити розроблення статуту Української нотаріальної палати та провести перший з’їзд нотаріусів України; - провести роботу зі створення Єдиного страхового фонду нотаріусів для виплат сум на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок недбалих або незаконних дій нотаріуса.

На підставі вище викладеного слід зробити висновок, що в Україні реформування адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності триває достатньо довго. Особливістю цього процесу є те, що внесення змін та доповнень до Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425 відбувається у межах дискусії про необхідність швидкого або поступового переходу до нотаріату «латинського типу».

Висновки до розділу 3

  1. Розвиток приватної нотаріальної діяльності в Україні пов’язаний із бажанням найшвидше відмовитися від радянської моделі державного управління, побудувати власну модель, обов’язково врахувавши етнічні особливості та інтегрувати цю модель у міждержавні утворення такі як ЄС, НАТО.

  2. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності слід розглядати у контексті вирішення двох важливих завдань держави: по-перше – побудова та розвиток ефективної системи охорони та захисту прав громадян приватними нотаріусами; по-друге забезпечення охорони та захисту прав громадян за кордоном. Вирішення першого із зазначених завдань безпосередньо організаційно пов’язане із запровадженням в адміністративно-правовому регулюванні нотаріальної діяльності базових принципів латинського нотаріату та входженням країни до Міжнародного союзу нотаріату.

  3. Латинський нотаріат – це загальноприйнята система організації нотаріальної діяльності за якою нотаріуси залишаються особами вільної професії, але здійснюють свою діяльність як представники держави. Базові принципи латинського нотаріату запроваджені у країнах Європи із врахуванням національних особливостей, історичного розвитку країни, стану її економіки.

  4. Переважна кількість форм адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні та країнах латинського нотаріату співпадають, однак нетривале функціонування в Україні приватного нотаріату не дозволило сьогодні врегулювати питання на кшталт припинення нотаріальної діяльності у зв’язку із досягненням нотаріусом пенсійного віку.

  5. Чинний Закон України «Про нотаріат» вважається Законом перехідного періоду, що заклав правові підстави для формування та розвитку в України інституту приватної нотаріальної діяльності.

  6. Переважна більшість законопроектів щодо реформування нотаріату передбачають його поступове (у два етапи) об’єднання, введення нових структурних елементів, формулювання нових положень щодо: самоврядування нотаріусів, кадрового резерву нотаріусів, єдиного реєстру нотаріусів, квот нотаріусів, присяги нотаріуса, виконуючого обов’язки нотаріуса, організацію нотаріальної діяльності, допуску до нотаріальної діяльності, заміщення нотаріуса, поновлення нотаріальної діяльності, заміни нотаріального округу, сприйняття нотаріальної дії.

  7. Одним з найважливіших завдань реформування нотаріату в Україні визначається запобігання «монополізації» нотаріальної діяльності, використання нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної та економічної самостійності, законності нотаріальної діяльності. Такі завдання визнано приоритетними напрямками діяльності Міністерства юстиції України.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в аналізі змісту та підстав здійснення адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, визначенніособливостей його механізму, основних пріоритетів його розвитку та реформування.

Отримані результати дослідження можуть бути сформульовані у вигляді ряду положень теоретичного характеру:

  1. Адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності є специфічним різновидом правового регулювання спрямованим на втілення організаційно-правових засобів забезпечення вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій. На сучасному етапі адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності забезпечено системою норм, яка за предметною і цільовою ознаками поєднує різнорідний правовий матеріал, пов’язаний із здійсненням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, застосуванням конкретних форм і методів адміністративної діяльності, здійсненням органами державної влади та місцевого самоврядування організаційних повноважень щодо окремих приватних нотаріусів, об’єктів приватної та комунальної форм власності тощо.

  2. До суб’єктів приватної нотаріальної діяльності відносяться: приватний нотаріус, стажист нотаріуса, об’єднання нотаріусів, особа, яка має намір складати кваліфікаційний іспит, особа, яка допущена до кваліфікаційного іспиту, особа, яка бере участь у складанні кваліфікаційного іспиту, особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, особа, яка склала кваліфікаційний іспит. Основним суб’ктом приватної нотаріальної діяльності є приватний нотаріус - громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут), не має судмості, не займається окремими видами діяльності, не обіймає певні посади і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

  3. Механізм адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності включає в якості елементів принципи адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, мету та завдання, функції, методи, форми та структури (суб’єкти) адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності. Дія механізму адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності спрямована на забезпечення організації, поліпшення структури приватної нотаріальної діяльності, кадрового, інформаційного і матеріально-технічного забезпечення, удосконалення нормативного регулювання відповідно до завдань і умов функціонування нотаріату, підвищення ефективності праці приватних нотаріусів на основі наукової її організації.

  4. Принципами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності виступають об’єктивність, демократизм, законність, відповідальність органів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, їх посадових осіб за виконання покладених на них обов’язків, соціальна спрямованість, оптимізація адміністративно-правового регулювання, комплексність, керованість та контрольованість, гласність як об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин у сфері вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами України.

  5. Метою адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності є вирішення правових питань обумовлених призначенням приватної нотаріальної діяльності та власне нотаріальною функцією. Завдання адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності органічно випливають з мети, яка дістає своєї конкретизації задля досягнення якісного кінцевого результату такого регулювання.

  6. Методологія адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності базується на класичних методах переконання, заохочення, примусу. При цьому використання різних форм та методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності обумовлюється специфікою приватної нотаріальної діяльності, ступенем врегульованості останньої нормами права, у першу чергу нормами Закону України «Про нотаріат».

  7. Адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності здійснюється у формах: реєстрації приватної нотаріальної діяльності із видачею реєстраційного посвідчення, визначення нотаріального округу, службового страхування приватних нотаріусів, контролю за законністю діяльності приватних нотаріусів, заміщення приватного нотаріуса, припинення приватної нотаріальної діяльності.

  8. Суб’єктами адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності виступають окремі індивіди та інституйовані утворення, які у визначеній законодавством послідовності виконують функції, застосовують методи адміністративно-правового регулювання вчиненням нотаріальних дій приватними нотаріусами України з метою їх організації або якісного перетворення. В умовах адміністративної реформи та ринкових перетворень зростає активність подібних Українській нотаріальній палаті недержавних формувань і структур, які беруть дедалі більшу участь в адміністративно-правовому регулюванні розв’язанні різних проблем приватної нотаріальної діяльності.

  9. Реформування приватної нотаріальної діяльності та її адміністративно-правового регулювання обумовлено бажанням найшвидше відмовитися від радянської моделі державного управління, побудувати власну модель, обов’язково врахувавши етнічні особливості та інтегрувати цю модель у міждержавні утворення запобігаючи, при цьому, «монополізації» нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної та економічної самостійності, законності нотаріальної діяльності.

На вдосконалення діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності спрямований ряд рекомендацій:

  • закріпити статус приватного нотаріуса як публічної офіційної особи і професіонала в галузі права доповнивши Закон України «Про нотаріат» статею наступного змісту: «Нотаріальною діяльністю в Україні визнається незалежна професійна діяльність уповноваженої державою особи, на яку покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної достовірності»;

  • запровадження форм та методів адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності необхідно здійснювати у відповідності із базовими принципами латинського нотаріату;

  • ввести новий порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності;

  • доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею «Державне регулювання приватної нотаріальної діяльності» із визначенням в якості форм адміністративно-правового (державного) регулювання приватної нотаріальної діяльності встановлення єдиного порядку допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення нотаріальної діяльності, порядку вчинення нотаріальних дій, визначення суб’єктів, які вчиняють нотаріальні і прирівняні до них дії, визначення органів, які здійснюють контроль за організацією нотаріату України та за виконанням правил нотаріального діловодства, встановлення організаційно-правових форм такого контролю, встановлення мінімальних розмірів оплати за вчинення нотаріальних дій;

  • розробити нову редакцію положень Закону України «Про нотаріат» щодо самоврядування нотаріусів, кадрового резерву нотаріусів, єдиного реєстру нотаріусів, квот нотаріусів, присяги нотаріуса, виконуючого обов’язки нотаріуса, організацію нотаріальної діяльності, допуску до нотаріальної діяльності, заміщення нотаріуса, поновлення нотаріальної діяльності, заміни нотаріального округу, сприйняття нотаріальної дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. КонституціяУкраїни. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

  2. Бюджетний кодекс України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14

  3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10

  4. Сімейний кодекс України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14

  5. Цивільний кодекс України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15

  6. Про державну службу: Закон України вiд 16.12.1993 № 3723. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3723-12

  7. Про Кабінет Міністрів України: Закон України вiд 21.12.2006 № 514-V. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=514-16

  8. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України вiд 21.05.1997 № 280/97-ВР. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=280%2F97-%E2%F0

  9. Про мови в Українській РСР: Закон Української РСР вiд 28.10.1989 № 8312. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=8312-11

  10. Про нотаріат: Закон України вiд 02.09.1993 № 3425-XII. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3425-12

  11. Про об’єднання громадян: Закон України від вiд 16.06.1992 № 2460-XII. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2460-12

<>12.13.14.Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=810%2F98

<>16.17.Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=348-97-%EF

<>31.Про затвердження Методичних вказівок щодо застосування примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса, Примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та Примірної номенклатури справ приватного нотаріуса: Наказ Міністерства юстиції України від 9.11.2000 № 56/5

<>42.45.Про затвердження Примірної програми стажування громадян України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною діяльністю: Наказ Міністерства юстиції України від 25.12.2006 № 103/5. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1348-06

Т.1: Загальна частина. — 591с.

– Т. 2 : Особлива частина. — 624с.

Т .ІV: Р-Я. – 1998. – 942 с.

Т. 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. – 2002. – 728 с.

Т . 1 : А-Г. — 669с.

Т. 2 : Д- Й. — 741с.

Т. 3 : К- М. — 792с.

Т. 4 : Н-П. — 720с.

Т. 5 : П-С. — 736с.

Т. 6 : Т - Я. — 768с.

  • Про здійснення заходів щодо захисту нотаріально оформлюваних документів: Наказ Міністерства юстиції України від 29.06.1999 № 36/5. – Режим доступу:

  • Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав: Наказ Міністерства юстиції України від 11.09.2007 № 757/5. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/10816

  • Про участь представників Міністерства юстиції України у проведенні іспиту осіб, які бажають пройти стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою та кваліфікаційного іспиту осіб, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою: Наказ Міністерства юстиції України від 20.01.2007 № 16/5. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/8635

  • Про реєстрацію фізичних осіб, що займаються приватною нотаріальною та адвокатською діяльністю: Лист Державної податкової адміністрації від 24.11.1999 № 6628/6/17-0516. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/6E02C63E0333F279422568540046B3FA?OpenDocument

  • Щодо діяльності приватних нотаріусів і приватних адвокатів: Лист Головної державної податкової інспекції від 13.09.1996 № 16-414/10-6078. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/E01406FC22ED8C9F422564EC0053B46F?OpenDocument

  • Про облік коштів приватних нотаріусів: Лист Національного банку України від 12.06.2000 № 12-111/675. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/3FF196D7339A04BF4225690400326429?OpenDocument

  • Лист Міністерства юстиції України від від 23.02.2006 № 31-32/37 до начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо організації роботи приватних нотаріусів. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/16D46D182AE399D8C225714E004D6530?OpenDocument

  • Лист Міністерства юстиції України від 17.05.2007 № 31-32/300 до начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо заходів по реформуванню нотаріату. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/9586

  • Лист Міністерства юстиції України від 18.01.2008 № 31-32/14 начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/12523

  • Лист Міністерства юстиції України від 23.01.2008 № 31-32/18 начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/12524

  • Лист Міністерства юстиції України від 26.10.2005 № 31-41-403 начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі щодо статусу приватних нотаріусів. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/DD406B5F75E8B16BC2257156004CFD02?OpenDocument

  • Про визнання роботи приватних нотаріусів аналогічною тій, що виконується державними нотаріусами, і фактично є їх основним місцем роботи: Рішення Верховного Суду від 11.05.2005 № 6-3026кс04. – Режим доступу: http://search.liga.net/L_DOC2.NSF/alldocWWW/115DFF1042EB5555C225711F0053495F?OpenDocument

  • Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / В.Б.Аверьянов. – К., 1993. – 216 с.

  • Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры: Монография / В.Б.Аверьянов. – К.: Наук. думка, 1990. – 148 с.

  • Авер’яновВ.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. ВНЗ / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Б. Авер’янов, О.Ф.Андрійко, Ю.П.Битяк, І.П.Голосніченко, С.В.Ківалов. — К. : Юридична думка, 2007. —. –

    1. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. ВНЗ / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, В.В.Зуй , Є.Б.Кубко, Д.М.Лук’янець — К.: Юридична думка, 2004. — .

    1. Административное право России. — М.: Щит-М, 2001. – Ч. 2. — 342с.

    2. Административное право Украины: Учебник / С.В.Кивалов. – Х.: Одиссей, 2004. – 880 с.

    3. Административное право Украины: Учебник для студ. вузов юрид. спец. / Ю.П. Битяк. – Х.: Право, 2003. – 576 с.

    4. Адміністративне право України: Підручник. / [Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.]; під ред. Ю.П. Битяк. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 544с.

    5. Адміністративне право України: Словник-довідник / [укл.: В.К.Шкарупа, Ю.А.Ведєрніков, В.П. Пібчибій]. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС України, 2001. – 196 с.

    6. Актуальные вопросы регулирования трудовых и финансовых отношений нотариусов, занимающихся частной практикой. – Режим доступу: http://notaryfund.ru/pics/tm.doc.

    7. Алексеев С.С. Общая теория права/ С.С.Алексеев – М.: Юрид. лит-ра, 1982. – Т. 2. – 486с.

    8. Алехин А.П. Административное право Российской Федерации: Учебник/ А.П.Алехин, А.А.Кармолицкий, Ю.М.Козлов.– М.:ЗЕРЦАЛО, ТЕИС, 1997. – 680с.

    9. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления/ Г.В.Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1980. – 240с.

    10. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций/ Г.В.Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.

    11. Базовые принципы латинского нотариата. Пер. з англ.: Нотариальный вестникъ, - 1998, - №10 – Режим доступу: http://mirnot.narod.ru/latnot.html.

    12. Бандурка А.М. Психология управления/ А.М.Бандурка, С.П.Бочарова, Е.В.Землянская – Харьков: ООО «Фортуна-пресс», 1998. – 464 с.

    13. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник / О.М.Бандурка. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998. – 480 с.

    14. Бардин Л.Н. Судопроизводство по жалобам на нотариальные действия или на отказ в их совершении: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.юр.наук / Л.Н.Бардин – М., 1981. – 19с.

    15. Баранкова В. Проблеми законодавчого унормування системи контролю за нотаріальною діяльністю. – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/men/index.php?m=archive&y=2008&mag=61&art=1214.

    16. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов / Д.Н.Бахрах. – М.: НОРМА, 2002. – 443 с.

    17. Бахрах Д.Н. Общая и специальная жалобы / Д.Н.Бахрах // Известия вузов. Правоведение. – 1987. – № 6. – С. 35-43.

    18. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. Конспект лекцій / Ю.П.Битяк, В.В.Зуй. – Харків: Націон.юрид.акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 160 с.

    19. Битяк Ю.П. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспекти лекцій / Ю.П.Битяк, В.В.Зуй, А.Т.Комзюк. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 44 с.

    20. Богатеев Р.Х. Основы делопроизводства в государственно аппарате. Учеб. Пособие / Р.Х.Богатеев. – Казань, 1989. – 182 с.

    21. Богомазова Г.Г. Формирование налогооблагаемой базы частнопрактикующих нотариусов. / Г.Г.Богомазова. – Режим доступу: http://notary.ru/notary/text7.html.

    22. Бородін І.А. Про види оскарження / І.А.Бородін. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 3. – С. 49-51.

    23. Булыгин Ю.Е. Организация социального управления (основные понятия и категории): Словарь-справочник / Ю.Е.Булыгин. – М.: Контур, 1999. – 254 с.

    24. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие/ А.С.Васильев. – Х.: «Одиссей», 2002. – 288 с.

    25. ВенгринякХ. Державних і приватних нотаріусів планують урівняти в правах / Х.Венгриняк. // Юридична газета. – 2008. – 5 лютого. – С. 9

    26. ВенгринякХ. Тотальна нотаріальна реформа / Х.Венгриняк. // Юридична газета. – 2008. – 12 лютого. – С. 9

    27. Виконавча влада і адміністративне право / [заг. ред. В.Б.Авер’янова]. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.

    28. Висновок на проект Закону України «Про нотаріат» (реєстр. № 2278 від 05.02.2007 року, внесений народними депутатами України ТарасовимВ.В., ПотаповимВ.І., АртеменкоЮ.А., ПінчукомА.П. та ПотимковимС.Ю.). – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=28195.

    29. Висновок на проект Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат"(реєстр. № 3025 від 20.01.2007, внесений Кабінетом Міністрів України). Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29297.

    30. Гега П.Т. Основи податкового права: Навчальний посібник / П.Т.Гега, Л.М.Доля. – К.: «Знання», 1998. – 273 с.

    31. Глазунова Н.И. Государственное управление как система: Монография / Н.И.Глазунова. – М.: Изд-во Государственного университета управления, 2001. – 373 с.

    32. Григорян Л.А. Советы – органы власти и народного самоуправления / Л.А.Григорян. – М.: Юрид. лит-ра, 1965. – 95с.

    33. Грохольський В.Л. Державне управління у сфері боротьби з організованою злочинністю / В.Л.Грохольський. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. – № 1. – С. 31-37.

    34. Грошовий Ю.М. Актуальні проблеми законодавчого процесу в Україні / Ю.М.Грошовий, В.Я.Тацій // Концепція розвитку законодавства України: науково-практична конфер.: матеріали. – К., 1996. – С. 33-35.

    35. Гулєвська Г.Ю. Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні: дис. ... канд. юр. наук: 12.00.07 / Гулєвська Ганна Юриївна. – Ірпінь, 2004. – 208с.

    36. Гусаров C.М. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху: дис. ... канд. юр. наук: 12.00.07 / Гусаров Сергій Миколайович. – Харків, 2002. – 183c.

    37. Даль В. Толковый словарь / В.Даль. – М.: Русский язык, 1955. – Т. ІІ. – 605с.

    38. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: Актуальні проблеми реформування / [заг. ред. В.Б. Авер’янов, І.Б.Коліушко]. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 52 с.

    39. Державне управління: теорія і практика / [заг.ред. В.Б. Авер’янов]. – К.: «Юрінком», 1998. – 432 с.

    40. Для чего нужен нотариус? – Режим доступу:http://notary.ru/people/notary.html.- Заголовок з екрану.

    41. Додіна Є.Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право» / Є.Є.Додіна. – Одеса, 2002. – 21 с.

    42. Долгов В.М. Нотариат - это гарантии и стабильность! / В.М.Долгов. – Режим доступу:http://notary.ru/notary/text12.html.

    43. Долгов М.А. Постатейное концептуальное изложение Закона о нотариате Испании от 28 мая 1962 года / М.А.Долгов. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/ispania.html.

    44. Дякович М. Нотаріат у системі органів по здійсненню захисту майнових прав дитини / М.Дякович. – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/ur/index.php?&art=585.

    45. Екологічне право: Особлива частина: Підручник / [ред. акад. АПрН В.І.Андрейцева]. – К.: Істина, 2001. – 544с

    46. Єрух А. Новий Закон про нотаріат України/ А.Єрух. // Право України. – 1994. – № 3-4. – С. 22-23.

    47. Железняк Н.А. Правові та організаційні форми діяльності Міністерства юстиції України у здійсненні державної правової політики (теоретичні та практичні питання): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / Н.А.Железняк. — К., 2005. — 21с.

    48. Загальна теорія держави і права / [ред. В.В.Копейчикова]. – К., 1997. – 345 с.

    49. Запорожець М.П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів України:дис. ... канд. юр. наук: 12.00.07 / Запорожець Михайло Петрович. – Харків, 2004. – 179c.

    50. Заявительный доступ к профессии – панацея или утопия. – Режим доступу: http://www.notariat.ru/publications/press_595_57.htm.

    51. ЗолотарьоваО. Новий рік – нові подарунки українському нотаріату / О.Золотарьова. // Юридична газета. – 2008. - № 3-4. – С. 9

    52. Зуйков Г.Г. Правовые вопросы научной организации управления и труда в органах внутренних дел / Г.Г.Зуйков. – М.: МВД СССР, 1981. – 115 с.

    53. Інформаційний лист щодо понять «службова особа», «посадова особа». – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/7648.

    54. Інформація про роботу органів нотаріату України у 2007 році. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/13024.

    55. Історичний екскурс. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/2980.

    56. Казанова Е.Ю. Международно-правовые аспекты нотариальной деятельности : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Е.Ю.Казанова. – Москва, 2002. - 17 c.

    57. Кампо В.М. Деякі проблеми адміністративної реформи в Україні: матеріали науково-практичної конф. [«Державно-правова реформа в Україні»]. – К., 1997. – 250 с.

    58. Карнарук Н.В. Державний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / Н.В.Карнарук. — Ірпінь, 2007. — 21 с.

    59. Киримов Д.А. О предмете и содержании науки управления / Д.А.Киримов // Правоведение. – М., 1967. – № 5. – С.48-56.

    60. Климанов Ю.Эксперимент в нотариате: надежды и действительность / Ю.Климанов // Советская юстиция. – 1989. – № 17. – С.7-8.

    61. Клячин Е.Н. Нотариат в изменяющемся мире: материалымежд. конф. ["Международное сотрудничество в нотариальной и судебной сфере"], (Екатеринбург, 2005). – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/Kliatchin.pdf

    62. Клячин Е.Н. Потенціал нотариата – на службу обществу / Е.Н.Клячин // Российская юстиція. – 2002. - № 7. – С.20.

    63. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія та практика: Монографія / А.А.Коваленко – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2002. – 512 с.

    64. Коваль Л. В. Адміністративне право / Л.В.Коваль. – К., 1998. – 208с.

    65. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение / Л.В.Коваль. – К.: Вища школа, 1979. – 230 с.

    66. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х. : ООО «Одиссей» , 2000. – 1008 с.

    67. Козлов Ю.М. Административные правоотношения / Ю.М.Козлов. – М.: Юрид. лит., 1976. – 126 с.

    68. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права / Ю.М.Козлов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 160 с.

    69. Козлов Ю.М. Научная организация управления и право / Ю.М.Козлов, Е.С.Фролов. – М.: МГУ, 1986. – 245 с.

    70. Козюбра М.І. Переконання та примус / М.І.Козюбра. – К.: Вища школа, 1970. – 145 с.

    71. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні / І.Коліушко // Право України. – 1998. – № 2. – С.10-14.

    72. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія / А.М.Колодій. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.

    73. КоломоєцьТ.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації. Монографія / Т.О.Коломоєць. — Запоріжжя : Поліграф, 2004. — 403с.

    74. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. / В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 752 с.

    75. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. / В.К.Колпаков, О.В.Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

    76. Комаров В.В. Нотариат и нотариальный процесс / В.В.Комаров, В.В.Баранкова. – Х.: Консум, 1999. – 240с.

    77. Комзюк А.Т. Актуальні проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність / А.Т.Комзюк // Концепція формування законодавства України: ІІІ міжрегіональна наук.-практ. конф., Запоріжжя, 1998: матеріали – Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т, 1999. – С. 14-17.

    78. Комзюк А.Т. Деякі проблеми розвитку законодавства про адміністративний примус / А.Т.Комзюк, Є.О. Безсмертний // Концепція розвитку законодавства України: науково-практична конф.: матеріали. – К., 1996. – С.119-121.

    79. Комзюк А.Т. Організація контролю органів внутрішніх справ за об’єктами дозвільної системи / А.Т.Комзюк, В.А.Гуменюк // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: республіканська науково-практичної конф.: тези доповідей та наукових повідомлень. – Харків: НЮА України, 1995. – С.143-144.

    80. Комзюк А.Т. Деякі проблеми реформування законодавства про адміністративну відповідальність / А.Т.Комзюк, В.А.Гуменюк, О.Ю.Салманова. // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 76-79.

    81. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / [ред. Б.А. Страшун]. – М.: БЕК, 1996. – Т. 2. – 448 с.

    82. Конституційне право України / [ред. доктор юрид.наук, проф.В.Ф. Погорілкo]. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с

    83. Корицкий Э.Б. Советская управленческая мысль 20-х годов/ Э.Б.Корицкий. – М, 1990.– 321 с.

    84. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: дис. ... доктора юрид. наук.: 12.00.07/ Кормич Борис Анатолійович. – Одеса, 2005. – 427с.

    85. Кравцова Т.М. Адміністративно-правові засади здійснення державної регуляторної політики в сфері господарювання: дис. ... доктора юрид. наук.: 12.00.07 / Кравцова Тетяна Миколаївна. – Харків, 2004. – 456с.

    86. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади: Монографія / О.Д.Крупчан. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 132 с.

    87. Лебідь Н.В. Адміністративно-правовий статус державних інспекцій в Україні: дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.07 / Лебідь Наталія Володимирівна. – Харків, 2005. – 185с.

    88. Лобода О. Свободу применению нотариального акта! / О.Лобода. // Юридическая практика. – 2004. – № 17. – С.19.

    89. Лобода О. Нотариальная практика Старого Света / О.Лобода. // Юридическая практика. – 2004. – № 17. – С.8.

    90. Лунёв А.Е. Правовые проблемы науки управления / А.Е.Лунёв. – М.: Наука, 1996. – 275 с.

    91. Ляпидевский Н. История нотариата. – М., 1875. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/lpd.html.

    92. Макаренко А.В. Державний комітет у системі органів виконавчої влади: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право»/ А.В.Макаренко. – К., 2002. – 16с.

    93. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник / В.Я.Малиновський. – К.: Атіка, 2003. – 576с.

    94. Малори Ф. Свобода и ответственность. / Ф.Малори. – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/malaurie_ru.htm.

    95. Мандельштам Л.Б. Учреждение нотариата и его организация / Л.Б.Мандельштам. // Журнал министерства юстиции. – 1899. – № 4. – 52с.

    96. Медведев И.П. Очерки византийской дипломатики (частноправовой акт) / И.П.Медведев. – Л.: Наука, 1988. – 264 с.

    97. Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку / В.Медведчук. // Право України. – 1998. – № 4. – С. 5-9.

    98. Меркушкин Г.В. Становление и развитие российского нотариата / Г.В.Меркушин. – Режим доступу: http://www.iurisprudentes.ru/index.php?PHPSESSID=2d22dc3089ce4a5932a0509338f0ed8a&topic=129.msg307#msg307.

    99. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України / Р.Михеєнко. // Право України. – 2000. – №8. – С. 24-28.

    100. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / І.В.Назаров. — Х., 2005. — 20с.

    101. Напередодні 200-річчя закону Вантоза // Нотаріат для вас. – 2002. – № 10. – С.3-4.

    102. НасадюкА. Корпоративный Bundesnotariat / А.Насадюк. // Юридическая практика. – 2008. - № 7. – С. 11.

    103. Некрошюс В. Реформа судебной власти в Литовской республике: основные результаты и перспективы / В.Некрошюс // Международное сотрудничество в нотариальной и судебной сфере: междунар. конф., Екатеринбург, 2005: материалы.– Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/Nekroshius.pdf.

    104. Некрошюс В. Нотариат в Литве и аспекты международного сотрудничества / В.Некрошюс, С. Шалтаускене // Международное сотрудничество в нотариальной и судебной сфере: междунар. конф., Екатеринбург, 2005: материалы.– Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/Nekroshius_Shaltauskene.pdf.

    105. Нижник Н.Р. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи/ Н.Р.Нижник. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

    106. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління: Навчальний посібник / Н.Р.Нижник., О.А.Машков. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160с.

    107. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. / В.Яременко. – К.: Видавництво «Аконіт», 1998. – . –

    1. Нотариальная революция в Молдове. – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/moldova_revolt_notar.htm.

    2. Нотариат Австрии. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/austria.html.

    3. Нотарий как церковная должность. – Режим доступу: http://www.biblicalstudies.ru/Books/Bolotov50.html.

    4. О лицензии на право нотариальной деятельности. – Режим доступу: http://www.spbestate.pp.ru.

    5. Об лицензировании отдельных видов деятельности: Федеральный Закон Российской Федерации от 8.08.2001 № 128. – Режим доступу: http://www.kodeks.ru/index?tid=633200094&frame=noframe&where=com-pus-fulllegrf&script=d&nd=9000001

    6. Об нотариате: Закон Кыргызской Республики от 30.05.1998 № 70. – Режим доступу: http://www.adviser.kg/online/show.fwx?Regnom=9889

    7. Об утверджении Порядка прохождения стажировки лицами, претендующими на должность нотаріуса: Приказ Министерства Юстиции Российской Федерации от 21.06.2000 № 179 – Режим доступу: http://www.kodeks.ru/index?tid=633200094&frame=noframe&where=com-pus-fulllegrf&script=d&nd=9000001

    8. Об утверждении Положення о квалификационной комисии по приему экзамена у лиц, желающих получить лицензию на право нотариальной деятельности: Приказ Министерства юстиции Российской Федерации от 14.04.2000 № 132 – Режим доступу: http://www.kodeks.ru/index?tid=633200094&frame=noframe&where=com-pus-fulllegrf&script=d&nd=9000001

    9. Опрышко В.Ф. Народнохозяйственный комплекс: управление и право / В.Ф.Опрышко. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 168с.

    10. Органи державної влади України: Монографія / В.Ф.Погорілко. – К .: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – 592 с.

    11. Основы Законодательства Российской Федерации о нотариате: Закон Российской федерации от 11.02.1993 № 4463 – Режим доступу: http://www.kodeks.ru/index?tid=633200094&frame=noframe&where=com-pus-fulllegrf&script=d&nd=9000001

    12. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні: Монографія / О.О.Кордун. – К.: МАУП, 2000. – 248 с.

    13. Офіційний сайт Ассоціації нотаріусів Харківської області. – Режим доступу: http://notaries.org.ua.

    14. Павлова Л. Деякі актуальні питання організації діяльності нотаріату в Україні / Л.Павлова. – Режим доступу: http://www.notarius.ks.ua/index.php?id=2001&pbl=97&pg=.

    15. Пенсионное обеспечение нотариусов за рубежом (на примере Австрии, Германии и Франции). – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/retraites_at_de_fr.pdf.

    16. Петров Ю.Я. Государственные инспекции в свете нового административного законодательства / Ю.Я.Петров // Известия Вузов. Правоведение. – 1985. – № 6. – С.47-52.

    17. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ: Монографія / С.В.Пєтков. – Сімферополь: Таврія. – 2004. – 564с.

    18. Пєтков В.П. Управління виховно-виправним процесом: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07/ Пєтков Валерій Петрович. – Харків, 1999. – 648 с.

    19. Підприємницьке право України: Підручник. / [заг. ред. Р.Б.Шишка]. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр.справ, «Еспада», 2000. – 480с.

    20. Пиепу Ж. Профессиональное нотариальное право / Ж.Пиепу, Ж.Ягр. – M.: Юрист. – 2001. – 224 с.

    21. План складення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/8763

    22. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / В.М.Плішкін. – К.: НАВСУ, 1999. – 702с.

    23. Полтавская Н. Нотариат : Курс лекций / Н.Полтавская, В.Кузнецов. – М. : Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова. – 1999. – 176 с.

    24. Попов Г.Х. Проблемы теории управления / Г.Х.Попов. – М.:Экономика, 1974. – 207с.

    25. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про нотаріат». – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29297

    26. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про нотаріат»(нова редакція) № 1286-1. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=31432&pf35401=115351

    1. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про нотаріат» внесеного народними депутатами України В.Тарасовим, В.Потаповим. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=28195

    2. Правовое регулирование ответственности нотариуса. – Режим доступу: http://notaryfund.ru/pics/notarius.doc.

    3. Правовые основы деятельности нотариата / [ред. В.Аргунов].–М.: Издательство БЕК.– 1994.–480с.

    4. Пріоритети в роботі Міністерства юстиції на 2008 рік. – Режим доступу: http://palata.notariat.org.ua/news/171.html.

    1. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" № 3025 від 20.01.2007. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29297

    2. Проценко Т.О. Органи виконавчої влади в регіонах України: шляхи вдосконалення: Монографія / Т.О.Проценко. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – 241 с.

    3. Пульнєва О.Нотаріат Киргизстану / О.Пульнєва. // Юриспруденція: теорія і практика. – 2005. – № 11. – С .47-50.

    4. Райман В. Устройство немецкого нотариата / В.Райман. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/germ.html.

    5. Рабінович П. Право громадян на звернення: проблеми та шляхи ефективізації здійснення / П.Рабінович. // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – №3. – С. 33-39.

    6. Роз’яснення щодо підстав для анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/9109

    7. Селіванов В.М. Теоретико-методичні засади реформування державного управління / В.М.Селіванов // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – 364с.

    8. Сиренко В.Ф. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / В.Ф.Сиренко. – К., 1993. – 342с.

    9. Скавроник В. Обеспечение конституционных прав граждан на обращение / В.Скавроник. // Юридический вестник. – 1999. – № 1. – С. 26-28.

    10. Скрипилев Е. Слово "нотариус" - латинского происхождения. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/skrip.txt.

    11. Словарь административного права. – М.: Фонд «Правовая культура», 1999. – 320 с.

    12. Советское административное право. – М.: Юрид. лит., 1973. – 340с.

    13. Советское административное право: Учебник / [ред. П.Т. Василенков]. – М., 1990.– 400с.

    14. Сравнительно-правовой анализ законодательства государств-членов ЕврАзЭС в сфере нотариальной деятельности и рекомендации по его гармонизации. – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/conclusion_Evrazes.pdf.

    15. Стандарты качества нотариальных услуг. – Режим доступу: http://www.notiss.ru/usrimg/iso.htm.

    16. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. В 3 т. / Ю.Н.Старилов. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА-М), 2002 – . –

    1. Статут Української нотаріальної палати – Режим доступу: http://www.palata.notariat.org.ua/aboutunp/about/doc/118.html.

    2. Структурні підрозділі міністерства. Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань – Режим доступу: www.minjuist.gov.ua/0/4771

    3. Суховий Ю. Организационное обеспечение судебной деятельности: как оно видится / Ю.Суховий. // Советская юстиция. – 1992. – № 9-10. – С. 31.

    4. Теория государства и права: Курс лекций / [ред. Н.И. Матузов]. – М.: Юристъ, 2001. – 776с.

    5. Теория управления в сфере правоохранительной деятельности: Учебник для слушателей Акад. МВД СССР / В.З. Веселый, Г.М. Воскресенский, В.Е. Караханов и др. – М.: Б. и., 1990 – 323с.

    6. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса/ Ю.А.Тихомиров. – М.: Юрид. лит., 1998. – 798с.

    7. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе / Ю.А.Тихомиров. – М.: Наука, 1978. – 455с.

    8. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник / Ю.А.Тихомиров. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 496с.

    9. Управление персоналом: Энциклопедический словарь / [ред.А.Я.Кибанов]. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 453с.

    10. Уряд пропонує зрівняти у повноваженнях приватних та державних нотаріусів. – Режим доступу: http://www.notarius.ks.ua/index.php?id=2001&pbl=67&pg=7.

    11. Усович Л.В. Основные направления нотариальной реформы в современных условиях/ Л.В.Усович. – Режим доступу: http://notaryfund.ru/pics/on.doc.

    12. Фемилиди А.М. Русский нотариат. История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апреля 1866 г.: Пособие к изучению русского нотариального права / А.М.Фемилиди. – СПб., 1902. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/femelidi-hist-8.pdf

    13. Философский словарь / [ред. И.П. Фролов]. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.

    14. Фурса С.Я. Правова концепція нотаріальної діяльності щодо охорони прав громадян / С.Я.Фурса. // Право України. – 2000. – № 6. – С. 101-104.

    15. Фурса С.Я. Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні: дис. ... доктора юрид. наук.: 12.00.03 / Фурса Світлана Ярославівна. – К., 2003. – 426с.

    16. Фурса С.Я. Чи можлива конкуренція серед нотаріусів / С.Я.Фурса. // Право України. – 2001. - № 5. – С. 65-70.

    17. Хаманева Н.Ю. Конституционное право граждан на подачу обращений // Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 10-18.

    18. Харитонова О.І. Сучасні ознаки адміністративного права як галузі публічного права / О.І.Харитонова. // Виконавча влада і адміністративне право. – К.: «Ін-юре», 2002. – С.76-83.

    19. Хольцер М. Производительность, государственное управление, демократия / М.Хольцер. – М.: Юрид. лит., 1999. – 146с.

    20. Цвєтков В.В. Демократія-Управління-Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія / В.В.Цветков, В.П.Горбатенко. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 248 с.

    21. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. Учебник для вузов / А.Ф.Черданцев. – М.: Юрид. лит., 1999. – 624с.

    22. Черемных И.Г. Российский нотариат: прошлое, настоящее, будущее / И.Г.Черемных. – М.: ОК ТБ, 1999. – 240с.

    23. Черниш В. Незалежний нотаріат – необхідна умова становлення громадянського суспільства в Україні / В.Черниш. // Право України. – 2000. – № 9. – С. 4-8.

    24. Черниш В.М. Цивільно-правові засади розвитку нотаріату в Україні:дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.03/ Черниш Володимир Миколайович. – К., 2003. – 200с.

    25. Шаталин Е. Н., Нормативы численности персонала учреждения юстиции / Е.Н.Шаталин, Т.Н.Зиновьева, Т.Н.Данилова.//Государственное учреждение юстиции Нижегородской области по государственной регистрации прав собственности на недвижимое имущество и сделок с ним. — Нижний Новгород : Издательство НИСОЦ, 2000. — С.10-58.

    26. Шумский Г. Нотариат и его дальшейшее развитие/ Г.Шумский. // Советская юстиция. – 1989. - № 24.- С.4-5.

    27. Этимологический словарик нотариуса. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/etimslov.html.

    28. Этический кодекс нотариусов Европы. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/eurocodex.html.

    29. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. – . –

    1. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. – . –

    1. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. – . –

    1. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. — . –

    1. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. — . –

    1. Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / [ред. Ю.С. Шемшученко]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 1998. – . –

    1. Юсупов В.А. Теория административного права/В.А.Юсупов. – М.: Юрид. лит., 1985. – 160с.

    2. Ярков В.В. Нотариус как юридическая профессия в современном мире / В.В.Ярков. – Режим доступу: http://www.mirnot.narod.ru/professia.html.

    3. Ярков В.В. Профессия нотариуса / В.В.Ярков. // Нотариус. – 2000. – № 4(24). – С.14-20.

    4. Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Навчальний посібник / О.Н.Ярмиш, В.О.Серьогін. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 672 с.

    5. Ясінська Л.Е.Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект): дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.01 / Ясінська Ліліана Едуардівна. – Львів, 2005. – 210с.

    6. Beatson, I & Matthews, M.H. Administrative Law. Cases and Materials . 2nd ed. 1989. - 924p.p.

    7. Cane Peter. An Introduction to Administrative Law. 1992. - 422p.p.

    8. Lietuvos notariato uždaviniai Lietuvos Respublikai tapus Europos Sąjungos nare [Tasks of the notariate of the Republic of Lithuania after Lithuania becomes a member of the European Union] // Tarptautinės konferencijos, skirtos Lietuvos notariato narystės Tarptautinėje lotynų notariato sąjungoje dešimtmečio jubiliejui, medžiaga 2004 m. vasario 12 d. - Vilnius: Justitia, 2004. – Режим доступу: http://mirnot.narod.ru/litva.html

    9. LR Notariato įstatymas. – Режим доступу: http://mirnot.narod.ru/litva.html

    10. Toffler A. Powershift. Knowledge, wealth, and the violence at the edge of the 21-century. New York: Bantam books, 1990. – Р.4

загрузка...
Top