Нормативні засади концепції формування толерантності в українському суспільстві

У наш час цивілізаційної конфронтації та підвищеної уваги до етнічних, культурних та національних питань безпрецедентно зростає роль толерантності як способу врегулювання міжлюдських відносин, як основи міжгрупового спілкування та норми поведінки в неоднорідному суспільстві, де, окрім Своїх, є й Інші. Явище толерантності має місце в усіх сферах буття: політичній, культурній, соціальній тощо. Але без правового закріплення, без визначення її місця в вітчизняній правовій системі, без впровадження в правову свідомість громадян вона залишається лише абстрактною категорією, яка, окрім філософських міркувань, що містяться в ній, не має жодної користі. Правове закріплення легітимізує толерантність, надає їй офіційної підтримки та визнання на вищому, державному рівні. Саме цій легітимізації і присвячена наша стаття. Феномен толерантності, виражений у різних площинах, розроблявся та аналізувався українськими та російськими видатними вченими, такими як О. Альбов [8], І. Асмолов [1], К. Вітман, О. Грива, С. Ільїнська, Н. Круглова [2], І. Кушніренко, В. Лекторський [3], В. Логвинчук, Л. Мазука, М. Мчедлов [4], В. Павлов, Е. Паїн, Н. Паніна [5], П. Поляков, Г. Сагалакова [6], О. Та- расішина [7], М. Хомяков, В. Шалін [8], І. Шевель [9], А. Шипілов [10] та ін. У деяких країнах толерантність отримала нормативне вираження. Зокрема, йдеться про Федеральну програму «Формування установок толерантної свідомості та профілактики екстремізму в російському суспільстві», затверджену постановою уряду РФ в 2001 р. [11], про Програму гармонізації міжкультурних, міжетнічних і міжконфесійних відносин, виховання культури толерантності в Санкт- Петербурзі на 2011-2015 рр. [12], про Концепцію реалізації державної політики в сфері міжетнічних відносин у м. Москві, про постанову уряду Москви «Про додаткові заходи щодо профілактики ксенофобії та етнополітичного екстремізму в молодіжному середовищі міста Москви», про Федеральний закон РФ «Про протидію екстремістській діяльності» [13], про Декларацію принципів толерантності [14], затверджену резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1995 р., про рішення № 4/03 Маастрихтської зустрічі міністрів іноземних справ 55 країн у грудні 2003 р., яке визнало за необхідне для країн ОБСЄ заохочувати толерантність та боротися із дискримінацією [15], про створення Європейської комісії проти расизму та нетерпимості тощо. В Україні на сьогодні діють лише локальні нормативні акти на рівні державних адміністрацій (План заходів з протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації на території Одеської області на 2010-2012 рр.) [16] та органів внутрішніх справ (План заходів щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р., затверджений розпорядженням МВС у 2010 р.) [17]. На жаль, цього замало для країни, в якій існують наочні проблеми з толерантним співжиттям не тільки різних національних та культурних груп, а й цілих регіонів.

Однією з головних умов встановлення вільного благополучного розвиненого сучасного суспільства є при- ділення значної уваги проблемам толерантності з боку вищих державних органів. Тому вважаємо за необхідне створення Концепції формування толерантності в українському суспільстві (далі — Концепція), відповідно до вітчизняних культурних, правових, політичних особливостей, з урахуванням світового політичного, правового, культурного, філософського надбання. Ініціатором законопроекту може бути Кабінет Міністрів України, зокрема Міністерство освіти і науки. Фінансування Концепції здійснюється з державного та регіонального бюджетів. Крім бюджетів, для реалізації Концепції допускаємо залучати кошти міжнародних організацій, у тому числі міжнародних організацій-донорів, наприклад, таких як Європейська рада з толерантності та взаємоповаги, Європейська комісія по боротьбі з расизмом та нетерпимістю, Фонд сприяння демократії посольства США в Україні та ін.

Після преамбули Концепція починається визначенням самої толерантності, яким його бачить український законодавець та українська наукова думка, та визначенням категорій, якими оперуватиме Концепція. Це визначення містить перелік обов’язкових ознак, що відрізняють толерантність від інших, близьких до неї, явищ. Ми надамо власне бачення толерантності, яке, звісно, може бути скореговане відповідно до поточних законодавчих і політичних потреб та загального духу Концепції. Між тим основні положення дефініції толерантності, швидше за все, залишаться незмінними, адже вони є надбанням практичного досвіду не одного дослідника, а всього людства.

Отже, толерантність — це активне шанобливе відношення, безкорисливе прийняття іншого, його індивідуальності та форми самовираження, всього різноманіття світових культур, які він представляє, усвідомлення унікальності та єдності співтовариств навколо, власної відповідальності за їх збереження і розвиток, за верховенство закону і вищу рівність, визнання загальних людських прав і свобод, їх ролі для добробуту і порядку, а також — це моральна відмова від використання сили по відношенню до неприйнятних цінностей, якщо тільки ці цінності не втілюються в діях, які суперечать суті нормального людського співіснування. Спробуємо пояснити деякі категорії.

Активне відношення — це відношення, наповнене духовною (на противагу корисній) зацікавленістю в іншому, в його способі мислення і мотивах поведінки. Активним відношенням не можна назвати той різновид емпатії, коли індивід настільки захоплюється культурою іншого, що переймає її цінності. Не є також активним відношенням взаємодія з іншим тільки на підставі вигоди (це байдужість, далека від справжньої толерантності).

Безкорисливість — це головна риса великодушності. Великодушність — це готовність безкорисливо жертвувати своїми інтересами. Крім терпимості, в українській мові найближчий синонім толерантності — великодушність.

Єдність співтовариств, що оточують кожного з нас, так само як і дотримання прав і свобод, до проголошення яких людство пройшло тернистий шлях крізь кровопролиття і жорстокість, необхідна кожному індивідові як запорука стабільності і гарантії його соціальної реалізації. Роз’єднані співтовариства — це джерело постійного протистояння і напруженості, які згодом можуть вилитися в збройний конфлікт.

Під співтовариствами ми розуміємо різні об’єднання людей відповідно до їхніх інтересів, культурних цінностей, поглядів, етнічної або расової належності, територіального або кровного громадянства та ін. Гармонічне співіснування цих співтовариств — основа як їхнього власного процвітання, так і благополуччя окремої людини. Толерантність вимагає дотримання основних прав і свобод.

У свою чергу, вони не можуть бути реалізовані в нетолерантному суспільстві. Які ж у такому випадку відносини між толерантністю та ідеєю прав і свобод людини? Вони не існують окремо. Толерантність виступає обов’язковою умовою, за наявності якої буде працювати ідея прав людини. Усвідомлення єдності та власної відповідальності — ось ті стовпи, на яких ґрунтується світогляд, носій якого ніколи не допустить насильства, крім випадків порятунку життя. Сам факт визнання прав і свобод іншого — вже є запорукою мирного співіснування, яке, у свою чергу, гарантує благополуччя і порядок у суспільстві.

Вища рівність — це рівність людей, незалежно від будь-яких фізичних і соціальних ознак, яка повинна усвідомлюватися і підтримуватися безвідносно до закріплення в нормативних актах; нерівність допускається в одному випадку: залежно від інтелектуальної та духовної відмінності, що зумовлене природними особливостями народження і подальшого розвитку індивіда.

Під силою ми розуміємо наявність у сторони можливості впливати на іншу сторону з наступним повним або частковим придушенням волі останньої. Коли суб’єкт, розпоряджаючись подібною силою, утримується від її застосування, навіть не погоджуючись з точкою зору опонента, можна вважати, що він проявив толерантність. Але це правило діє при дотриманні однієї умови, а саме: згадана вище точка зору не втілена в діях таким чином, що це суперечить сутності (правилам) нормального людського співіснування.

Правила людського співіснування містять всі ті морально-правові, етичні установки, яких дотримується суспільство заради свого власного виживання, збереження і розвитку — це загальноприйняті в більшості регіонів планети, і практично повсюдно в нашій країні, заборони на вбивство, різного роду насильство, що включає в себе приниження, мучення, понівечення та ін. Толерантність неприпустима до всього, що завдає шкоди людському психічному або фізичному здоров’ю, до всього, що штучно погіршує умови людського життя. Окремі індивіди або їх об’єднання, які допускають і здійснюють подібне і намагаються обґрунтовувати свої антилюдські дії їх традиційністю або іншим способом, повинні бути засуджені суспільством і покарані по всій строгості чинного в регіоні скоєння злочину законодавства або ж на підставі міжнародних норм.

Нормальними умовами людського співіснування вважаються такі умови, які дозволяють індивідові вільно розвиватися, задовольняти, здобувати й удосконалювати свої духовні, інтелектуальні та фізичні потреби, устремління, навички і вміння. Ніхто не може штучно обмежувати творчу діяльність індивіда, крім тих випадків, коли вона явно переслідує деструктивні цілі або порушує права і свободи інших людей.

Людське співіснування — це спільне перебування в рамках одного співтовариства декількох індивідів, а також співробітництво між співтовариствами, що базується на моральних, правових, етичних принципах, на ідеях єдності, відповідальності та вищої рівності. Цінності, які порушують правила людського співжиття, допускаються тільки у випадку, якщо вони сповідуються і застосовуються одним суб’єктом відносного себе самого або ж іншого суб’єкта, що виразив добровільну та усвідомлену згоду на них, не проголошуються привселюдно і не нав’язуються стороннім особам, тим самим не порушуючи підвалин людського співіснування.

Концепція толерантності вважає небезпечними та такими, що потребують нормативної заборони та подальшого викорінення, ідеології расизму, націоналізму, фашизму, шовінізму в їх крайніх проявах, яким характерні екстремізм, ксенофобія, дискримінація за будь-якою ознакою, а також інші активні, явно виражені форми соціальної нетерпимості.

До екстремістської діяльності належать: насильницька зміна основ конституційного ладу або заклики до таких змін; публічне виправдання тероризму; розпалювання соціальної, расової, національної, релігійної ворожнечі; пропаганда виключності, переваги або неповноцінності людини, порушення її прав і свобод за ознаками соціальної, расової, національної, релігійної або мовної належності та багато інших дій, повний перелік яких мусить бути відображений у законі «Про боротьбу з екстремістською діяльністю», який має бути прийнятий на виконання Концепції толерантності.

Під нетерпимістю розуміємо політично або ідеологічно мотивовану систематичну діяльність чи певні дії, вчинювані окремими особами або групами проти осіб, груп або громад, у тому числі: підбурювання до насильства, ненависть і дискримінація, агресивний націоналізм, готовність вчиняти расистські та ксенофобські дії; виробництво, тиражування і поширення расистських, ксенофобських і націоналістичних матеріалів; участь в діяльності груп, які мають відношення до расистської або ксенофобської діяльності, або захищаючих расистські, ксенофобські та інші радикальні доктрини.

Концепція формування толерантності в українському суспільстві продовжує і розбудовує давні гуманістичні традиції українського суспільства, які складалися століттями.

Всі правозастосовні та правотворчі суб’єкти державного механізму, відповідно до Концепції, зобов’язані здійснювати, як на вищому, так і на регіональному рівнях, ефективні заходи і проводити політику в доповнення існуючого національного законодавства у боротьбі проти дискримінації відповідно до існуючих міжнародних документів.

Суб’єкти (учасники Концепції) мають розбудовувати дух толерантності і міжкультурного діалогу, розробляти ефективні заходи для зміцнення взаємоповаги, розуміння і співробітництва між усіма особами, які проживають на території України, незалежно від національної, культурної, мовної або релігійної належності таких осіб.

Суб’єкти (учасники Концепції) зобов’язуються вживати належних заходів для захисту всіх людей, які можуть піддаватися погрозам або актам дискримінації, ненависті, ворожого відношення або насильства через їх національну, культурну, мовну або релігійну належність.

Держава дотримується тієї ідеї, що будь-яка форма звільнення від покарання за злочини, скоєні на ґрунті расизму або ксенофобії, сприяє послабленню верховенства права і законів демократії та підтримує повторення таких дій.

Держава засуджує виникнення або відродження, існування або подальший розвиток неонацистських, націоналістичних, тоталітарних, расистських та інших ідеологій, спрямованих на вчинення насильницьких дій, які базується на расових або національних забобонах. Держава підтверджує, що ці явища ніколи, в жодному випадку і в жодних обставинах не будуть виправдані, а їх прояви вважаються кримінальними злочинами і підлягають суровому покаранню.

Держава гарантує через проведення спеціальних експертиз статутів новостворюваних громадських організацій та аналізу подальшої їх діяльності на предмет ознак екстремізму дотримання політики активної толерантності. У зв’язку з зазначеним, держава зобов’язується, усвідомлюючи, що націоналістичні, расистські та інші екстремістські організації несуть загрозу як для прав меншин, так і загалом для всього суспільного порядку в країні, у випадку необхідності вжити заходів адміністративного та правового порядку для боротьби з такими організаціями, аж до їх заборони, якщо буде доведено, що ними скоєні дії, які суперечать законодавству та порушують основні принципи толерантності.

Держава гарантує діяльність неурядових організацій, які відіграють важливу роль в боротьбі з нетерпимістю, сприяють розвитку позитивного сприйняття багатоманіття і діалогу між різними культурами, етнічними та релігійними общинами; держава заохочує дослідницьку роботу та обміни здобутим досвідом у сфері розвитку толерантності, протидії причинам і проявам ксенофобії, екстремізму та нетерпимості.

Держава в особі своїх відповідальних органів зобов’язана докладати зусиль для того, щоб забезпечити на власній території рівень поваги прав людини, основних свобод і верховенства закону, достатній для ефективного розвитку принципів толерантності.

Довгостроковою метою Концепції є формування і впровадження соціальних норм толерантності, які визначають стійкість поведінки в суспільстві окремих особистостей і соціальних груп у різних ситуаціях соціальної напруженості як основи громадянської згоди в демократичній державі.

Головні заходи Концепції:

  1. Особистість: розробка і впровадження в системі освіти всіх щаблів програм і навчальних матеріалів, що виховують підростаюче покоління в дусі толерантності, роблять можливими прищеплення установок та норм соціальної поведінки громадянського суспільства, повагу до цінностей прав людини і культурного різноманіття; розробка і видання навчальної і методичної літератури дасть змогу знизити конфліктність і криміналізацію підліткового середовища, підвищить готовність випускників до соціалізації у динамічному і багатополярному світі; створення психолого-педагогічної експертизи опублікованих матеріалів та медійної ефірної продукції дасть змогу розробити науково-методичний інструментарій для визначення індикаторів негативного і небажаного впливу аудіовізуального ряду на свідомість, підсвідомість і поведінку, що дасть змогу сприяти своєчасному обмеженню доступу до інтолерантної продукції.
  2. Родина: розробка і реалізація комплексу заходів щодо підвищення соціальної ролі родини для виховання толерантності та зниження соціальної напруженості в суспільстві.
  3. Суспільство: створення методів діагностики соціальної напруги та ризиків виникнення нетерпимості в суспільстві; розробка і реалізація комплексу заходів щодо пропаганди миролюбства, стійкості до етнічних, релігійних і політичних конфліктів; протидія екстремізму та сепаратизму в суспільстві з опорою на ЗМІ, суспільні рухи та організації; проголошення ідеї національної єдності та культурної рівності; формування установок і цінностей громадянського суспільства і стандартів толерантної поведінки через ЗМІ; забезпечення виданням літератури з толерантності, миролюбства, прав людини; створення і впровадження програм матеріальної та психологічної допомоги біженцям, мігрантам, вимушеним переселенцям.
  4. Держава: створення нормативної бази щодо протидії екстремізму, ксенофобії, націоналізму, расизму тощо (прийняття комплексного закону про протидію екстремістській діяльності), підвищення ефективності діяльності держави зі зниження соціально-психологічної напруженості в суспільстві, впровадження в соціальну практику норм і стандартів толерантної поведінки; впровадження ідей толерантності в структуру національної ідеї та державної правової ідеології; розробка і впровадження програм підготовки і перепідготовки державних службовців і співробітників правоохоронних органів з урахуванням головних принципів толерантності, відображених у Концепції.

Що стосується організаційно-технічних заходів реалізації Концепції, то, зауважимо, що налагодження міжкультурного, міжетнічного, міжконфесійного і міжгромадського діалогу забезпечить: а) підвищення залучення суспільства в формування установок толерантної свідомості; б) узгодженість та результативність дій громадських організацій; в) налагодження конструктивного діалогу між ними. Водночас інформаційне забезпечення реалізації Концепції неможливе без використання сучасних технологій, що забезпечить широке розповсюдження матеріалів про вітчизняний та міжнародний досвід толерантності на основі відкриття доступу до інформації через Інтернет, забезпечить підвищення уваги до Концепції і залучення нових учасників. Найбільш дієвим механізмом реалізації її ідей буде створення та розвиток мережі центрів толерантності, які є місцевими осередками національної громадської організації «Фонд толерантності України», покликаної через безпосередню активну роботу з населенням продемонструвати дієвість ідей толерантності та великодушності. На локальні центри громадської організації «Фонд толерантності України» можуть бути покладені обов’язки здійснювати безпосередню матеріальну та психологічну допомогу кожному постраждалому від нетерпимих дій, а також біженцям, емігрантам та вимушеним переселенцям; поширення відомостей про толерантність через всі доступні ЗМІ; проведення тематичних конференцій та семінарів, спрямованих на активізацію міжкультурного діалогу; інформування про законні засоби захисту і способи їх використання та багато інших обов’язків, які ми детальніше розглянемо пізніше.

Основні напрями реалізації Концепції:

  • формування толерантної свідомості в громадянському суспільстві шляхом розробки основ державної політики протидії екстремізму, зокрема одному з його найнебезпечніших проявів, який має місце в Україні, — радикальному націоналізму, розробки відповідного комплексного законодавства, спрямованого як на попередження та профілактику, так і на заборону та покарання (кримінальне переслідування) екстремістської (націоналістичної, расистської, фашистської та ін.) діяльності, яка пропагує нетерпимість, насильство, обмеження або скасування всього спектра прав і свобод людини та виключність, вищість однієї нації над іншими; підготовки нормативних і законодавчих актів, які сприяють впровадженню толерантної поведінки в соціальну практику; розробки нових методик виховання та освіти, діагностики, експертизи і моніторингу проявів екстремізму в суспільстві;
  • розвиток форм і механізмів допомоги жертвам націоналізму, екстремізму, агресії, біженцям та вимушеним переселенцям; створення центрального виконавчого органу з міграції та розробка спеціалізованого міграційного законодавства;
  • створення та впровадження освітніх програм з толерантності, віротерпимості та міжкультурного діалогу в освітніх закладах загальної, вищої та додаткової освіти, в системах підготовки та перепідготовки викладачів;
  • залучення до участі в створенні та реалізації Концепції суспільних рухів і організацій, які поділяють принципи громадянського суспільства, толерантності й миролюбства; міжнародне співробітництво учасників реалізації Концепції, включаючи повномасштабну участь України в міжнародних програмах та ініціативах відповідного напряму.

Управління реалізацією Концепції здійснюють такі органи: Урядова комісія на чолі з прем’єр-міністром України, яка займається оцінкою проміжних результатів під час реалізації Концепції; прийманням рішень щодо порядку виконання Концепції, включення, виключення і зміни окремих положень і проектів її; Міністерство освіти України (ймовірний державний замовник прийняття Концепції) в рамках освітніх проектів щодо виховання та запровадження нових навчальних програм; Дирекція (діє на платній основі), на яку покладено функції оперативного управління, а саме: підготовка графіків реалізації Концепції, організація конкурсів на їх виконання, збір та аналіз матеріалів за

Концепцією, організація роботи експертних груп; Наукова рада, завдання якої зосереджені навколо підготовки пропозицій щодо змін та уточнень планів реалізації Концепції і пріоритетів під час її реалізації; Міжнародна Рада, яка забезпечує співробітництво з міжнародними і неурядовими організаціями; Засновники громадської організації «Фонд толерантності України», відповідальної за зв’язки з громадськими рухами і організаціями, релігійними та національними об’єднаннями.

Також пропонуємо при президентові України створити посаду відповідального за дотримання прав українців за кордоном. До його обов’язків включені: необхідність моніторингу ситуації дотримання прав і свобод громадян України в світі, правова, матеріальна, адміністративні допомога цим особам, співробітництво з українськими діаспорами та ін.

Отже, вважаємо, що в Україні назріла нагальна необхідність в прийнятті нормативного акта на вищому державному рівні, який стане в нагоді при формуванні цінностей толерантності в суспільстві, який унаочнить негативне відношення держави до всіх проявів нетерпимості, її жорстку позицію при покаранні за небажання приймати нормальні умови співжиття, виражене публічно і агресивно, та легітимізує толерантність як важливе явище в час активізації культурних та національних рухів. Цим нормативним актом має стати Концепція формування толерантності в українському суспільстві.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Асмолов А. Г. Мы обречены на толерантность // Семья и школа. — 2001. — № 11—12. — С. 32—35.
  2. Круглова Н. В. Толерантность и идентичность : ситуация в современной России // Вестник Санкт-Петербургского университета. — Серия 6. — 2008. — Вып. 2. — С. 125—133.
  3. Лекторский В. А. Диалог и толерантность во взаимодействии культур // Диалог культур и цивилизаций : понятие, реалии, перспективы : материалы круглого стола, 22 мая 2003 г. — М., 2003. — 73 с.
  4. Мчедлов М. П. Толерантность. — М., 2004. — 416 с.
  5. Панина Н. В. Факторы национальной идентичности, толерантности, ксенофобии и антисемитизма в современной Украине // Вестник общественного мнения : Данные. Анализ. Дискуссии. — 2006. — № 1 (81). — С. 26-38.
  6. Сагалакова Г. А. Проблема толерантности и интолерантности в современной России // Известия Алтайского государственного университета. — 2008. — № 4-5. — C. 269-276.
  7. Тарасишина О. Н. Об утверждении принципа толерантности в правовой жизни современного общества // Правове життя сучасної України : тези доп. — О., 2007. — С. 34-36.
  8. Шалин В. В., Альбов А. П.Право и толерантность : либеральная традиция в эпоху глобализации. — 2-е изд., перераб. и доп. — Краснодар, 2005. — 266 с.
  9. Шевель І. П. Міжетнічні конфлікти і міжетнічна толерантність // Мультиверсум : філософський альманах : зб. наук. пр. Вип. 71 / Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ; відп. ред.
  10. В. Лях. — К., 2008. — 252 с.
  11. Шипилов А. В. Демократия и толерантность // СОЦИС : социологические исследования. — 2005. — № 3. — С. 38-43.
  12. Постановление Правительства РФ «О федеральной целевой программе «Формирование установок толерантного сознания и профилактика экстремизма в российском обществе (2001-2005 годы)» от 25 августа 2001 г. № 629 // Собрание законодательства Российской Федерации. — 2001. — № 36. — Ст. 3577.
  13. Постановление Правительства Санкт-Петербурга «О Программе гармонизации межкультурных, межэтнических и межконфессиональных отношений, воспитания культуры толерантности в Санкт-Петербурге на 2011-2015 годы» от 23 сентября 2010 г. № 1256 // Информационный бюллетень Администрации Санкт-Петербурга. — 2010. — № 42.
  14. Закон РФ «О противодействии экстремисткой деятельности» 25 июля 2002 г. № 114-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. — 2002. — № 30. — Ст. 3031.
  15. Декларація принципів толерантності від 16 листопада 1995 року // Віче. — 2002. — № 11. —12-13.
загрузка...
Top