Насильство як кваліфікуюча ознака грабежу та розбою

Чинний Кримінальний кодекс України (далі — КК України) відносить розбій до тяжких злочинів, бо за його скоєння передбачено покарання на строк до 7 років, а при наявності певних кваліфікуючих ознак — до особливо тяжких з відповідно більш суворим покаранням. Тому питання кваліфікації розбою має дуже важливе значення з тим, щоб особа, що його вчинила, не уникнула відповідальності саме за цей злочин. Водночас дуже важливо, щоб особа, яка вчинила інше відкрите заволодіння чужим майном (грабіж, вимагання), не несла покарання за розбій.

Мета статі полягає в розмежуванні ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 187 КК України за такою кваліфікуючою ознакою як застосування насильства.

У теорії кримінального права питанням грабежу і розбою були присвячені праці вітчизняних вчених, зокрема П. Андрушка, М. Бажанова, Ю. Бауліна, І. Богатирьова, В. Глушкова, В. Грищука, О. Гумін, О. Дударова, О. Джужи, В. Ємельянова, М. Панова,В. Мисливого, В. Навроцького, В. Осадчого, А. Савченка, М. Харонюка, П. Фріса та ін.

Віддаючи належне їх досягненням, які використовуємо у своїй статті, ми наголошуємо, що вивчення питання розмежування грабежу та розбою за такою кваліфікуючою ознакою, як застосування насильства, в Україні є недостатнім.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КК України грабіж — це відкрите викрадення чужого майна, зокрема поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, передбачає позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років [1, 72].

Розбій, як про те йдеться у ч. 1 ст. 187 КК України, — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років [1, 73]. Але кримінальний закон не дає визначення, яке насильство є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, а яке не є таким.

Частина 2 ст. 173 Кримінального кодексу УРСР станом на 1 вересня 1958 р. (далі — КК УРСР 1958 р.) встановлювала: «Явне загарбання чужого майна в присутності особи, що володіє, користується або відає ним (грабіж), вчинене з насильством, карається позбавленням волі на строк до 3 років» [2, 54]. Якого характеру повинно бути насильство у цьому випадку — законодавець не уточнював.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КК УРСР 1958 р. розбій — це явний, щоб заволодіти чужим майном, напад окремої особи, поєднаний з насильством, яке загрожує смертю або каліцтвом, чи загрозою вчинити подібне насильство [2, 54]. Отже, законодавець на той час більш-менш чітко встановлював, яке саме насильство дає підстави кваліфікувати діяння як розбій: загроза смерті або каліцтва, тобто настання наслідків, які для потерпілого є незворотніми.

Сучасна судова практика стверджує, що тілесні ушкодження від легких з короткочасним розладом здоров’я і по зростаючій є такими, що небезпечні для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу. Таку практику запровадив ще в 1969 р. Пленум Верховного Суду СРСР (далі — Пленум ВС СРСР), коли у своїй постанові у справі Б. та С. зазначив, що умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я з заволодінням майном дає підстави кваліфікувати злочин як розбій.

Б. та С. судом першої інстанції були засуджені за вчинення за попередньою змовою розбійного нападу на М. Голова Верховного Суду СРСР вніс протест, в якому ставив питання про перекваліфікацію дій засуджених на статтю Кримінального кодексу, яка передбачала відповідальність за грабіж. У протесті зазначалося, що характер застосованого насильства не містить ознак розбою.

Пленум ВС СРСР з доводами протесту не погодився і у своїй постанові від 2 квітня 1969 р. зазначив, що засуджені напали на потерпілого, збили з ніг та почали викрадати його речі і при цьому обидва нападники бачили, що потерпілий лежить без свідомості із закривавленим обличчям, а отже, усвідомлювали, що беруть участь у нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для здоров’я потерпілого. Більш того, зазначив Пленум ВС СРСР, як видно із висновків судово-медичної експертизи, потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я [3, 388-389].

Ми вважаємо, що Пленум ВС СРСР у цій кримінальній справі прийняв правильне рішення, бо побиття лежачого без свідомості на землі і закривавленого потерпілого дійсно свідчить про умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних щонайменше для здоров’я. Але так у конкретній справі була започаткована існуюча сьогодні і помилкова, на нашу думку, загальна практика щодо розмежування грабежу та розбою за кваліфікуючою ознакою «насильство».

Відкрите викрадення чужого майна із заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень, які не потягли за собою короткочасний розлад здоров’я, вважається скоєним з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого і кваліфікується як грабіж.

Напад же з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я, вважається насильством, яке вже є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого і кваліфікується як розбій.

Пленум Верховного Суду України (далі — ПВС України) у своїй постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12, з наступними змінами і доповненнями, слідом за зазначеною постановою Пленуму ВС СРСР роз’яснив, що під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, треба розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство, за цією постановою ПВС України, — це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо [4, 111-112].

Такий підхід є не зовсім правильним, бо поняття небезпечності тілесних ушкоджень для життя та здоров’я людини, як і поняття їх тяжкості, здебільшого медичне. Тому в кожному конкретному випадку слід індивідуально підходити до кваліфікації дій обвинуваченого за кваліфікуючою ознакою «насильство».

Так, органом досудового розслідування М. обвинувачувався у вчиненні розбійного нападу на Б., поєднаному із заподіянням потерпілому легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я. У справі слідчим були проведені судово-медична, а за клопотанням потерпілого і комісійна судово-медична експертизи, які встановили наявність у потерпілого тілесних ушкоджень у вигляді крововиливів в область верхньої та нижньої повік лівого і правого очей. За ступенем тяжкості заподіяні тілесні ушкодження обидві експертизи віднесли до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я.

У судовому засіданні потерпілий Б. пояснив, що підсудний М. наніс йому кілька ударів рукою в обличчя, чим заподіяв тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в області правого ока, а згодом забарвлення шкіри змінилося і в області лівого ока. Після побиття стан його здоров’я не погіршився, самопочуття було нормальним, очні щілини звужені не були, якогось дискомфорту він не відчував, а тому до лікаря не звертався.

В описових частинах висновків обох експертиз не було зазначено, на підставі яких даних (хворобливість, порушення функції зору тощо) експерти дійшли висновку про короткочасний розлад здоров’я потерпілого і скільки часу цей розлад тривав.

З огляду на такі обставини, суд призначив повторну судово-медичну експертизу, на вирішення якої, серед інших, поставив питання: «Чи потягли заподіяні потерпілому тілесні ушкодження розлад здоров’я і якщо так, то в чому цей розлад проявився?» Повторна комісійна експертиза дійшла висновку, що у потерпілого були легкі тілесні ушкодження, але без короткочасного розладу здоров’я. На підставі останньої експертизи суд перекваліфікував дії М. з ч. 1 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України.

На жаль, Верховний Суд України (далі — ВС України) по суті уникає запропонованого нами питання розмежування грабежу та розбою за ознакою насильства. Так, у справі по обвинуваченню Р. і П. апеляційним судом їх дії були перекваліфіковані з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України і залишено покарання, призначене місцевим судом. До такого висновку колегія суддів дійшла на підставі висновку комісійної судово-медичної експертизи, згідно з яким у потерпілого Я. були встановлені легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я у вигляді закритої травми грудної клітки, гематоми повік та субкон’юкти- вального крововиливу, які не є небезпечними для життя.

Заступником прокурора області було внесено касаційне подання до ВС України. Оскаржувалась перекваліфікація дій Р. і П. та м’якість призначеного покарання. Скасовуючи вирок суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий судовий розгляд в районний суд, колегія суддів ВС України зазначила, що визнаючи Р. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 304 КК України (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність), місцевий суд у мотивувальній частині вироку не сформулював обвинувачення за цим законом.

Що стосується перекваліфікації дій засуджених на ч. 2 ст. 186 КК України, то колегія суддів ВС України послалася на наведену вище постанову ВС України і, окрім того, зазначила, що хоч спричинені потерпілому тілесні ушкодження і не були небезпечними для життя, це не спростовує їх небезпечності для здоров’я.

У справі по обвинуваченню Х., за апеляцією державного обвинувача на м’якість призначеного покарання, колегія суддів апеляційного суду також перекваліфікувала дії засудженого Х. з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України. У суді першої інстанції, у зв’язку з повним визнанням вини обвинуваченим Х., проводився скорочений порядок дослідження доказів.

Для з’ясування питання, чи було заподіяне потерпілій Г. насильство небезпечним для життя та здоров’я, колегія суддів призначила додаткову судово-медичну експертизу. Остання встановила, що виявлені у Г. тілесні ушкодження не були небезпечними для життя як в момент їх заподіяння, так і у клінічному перебігу, бо не спричинили стійкої втрати працездатності, мали незначні скороминущі наслідки та потягли за собою лише короткочасний розлад здоров’я.

Оскільки залишилося без відповіді поставлене перед експертизою питання про небезпечність і для здоров’я потерпілої Г. заподіяних тілесних ушкоджень, у судовому засіданні апеляційного суду був допитаний завідувач відділення облбюро СМЕ К. Останній пояснив, що, згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, не передбачено встановлення небезпечності для здоров’я заподіяних тілесних ушкоджень. Тому у висновках додаткової експертизи і нема відповіді на це запитання. Разом із тим пояснив, що виявлені у Г. тілесні ушкодження не були небезпечними як для життя, так і для здоров’я, бо мають незначні, скороминущі наслідки, травма була не дуже серйозною. Хоча розлад здоров’я і був, після одужання наслідків не лишилося.

За касаційним поданням прокурора на неправильність перекваліфікації дій Х., колегія суддів ВС України скасувала ухвалу апеляційного суду і справу направила на новий апеляційний розгляд. Мотивом такого рішення було погодження учасників процесу в місцевому суді на скорочений порядок дослідження доказів. На думку колегії суддів В С України, апеляційний суд вийшов за межі апеляції, а також послався на докази, які не досліджувалися в місцевому суді та які були здобуті вже при апеляційному розгляді справи.

Щодо правильності перекваліфікації дій засудженого у принципі, жодних міркувань колегія суддів ВС України не виказала. Хоч, на нашу думку, такі міркування свідчили б про позицію вищої судової ланки щодо правильності кваліфікації дій та обґрунтованість засудження, а отже, і про недопущення можливої судової помилки.

Таким чином, в обох випадках рішення апеляційного суду були скасовані з формальних підстав, а питання перекваліфікації дій засуджених за кваліфікуючою ознакою «насильство» залишилося без правової оцінки колегії суддів ВС України.

Як відомо, ст. 76 КПК України передбачає обов’язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень.

Очевидно, що такі кваліфікуючі ознаки грабежу — насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, а розбою — насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, мають встановлюватися шляхом постановки окремого питання перед експертом при призначенні судово-медичної експертизи з наступною оцінкою висновків експертизи у сукупності із зібраними у справі доказами. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим. Вони мають у кожному конкретному випадку і залежно від обставин справи вирішувати, чи було застосоване насильство таке, що небезпечне або навпаки не небезпечне для життя та здоров’я. Але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Практика стикається, як було вже сказано, з випадками, коли особа під час нападу на потерпілого, з метою подолання волі та заволодіння майном останнього усвідомлює, що той без свідомості і не подає ознак життя, але продовжує наносити удари в різні частини тіла, навіть ножем в область шиї чи серця. Хоч у результаті таких дій небезпечні для життя чи здоров’я тілесні ушкодження виникають не завжди, але обвинувачений допускає їх небезпечність на момент заподіяння.

У такому випадку слід виходити з умислу злочинця на вчинення насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу і, враховуючи, що розбій є закінченим з моменту нападу та при відсутності інших кваліфікуючих ознак, кваліфікувати такі дії за ч. 1 ст. 187 КК України.

Щодо категорій справ, які розглядаються у цій статті, обов’язкове проведення досудового розслідування. Тому для з’ясування умислу обвинуваченого і правильної кваліфікації його дій велике значення має взаємодія органів досудового слідства та дізнання. Так, для повного та всебічного й об’єктивного розслідування справи цілком виправданим є використання даних оперативно-розшукової діяльності (далі — ОРД). Зокрема, дані ОРД можуть допомогти встановити осіб, обізнаних із планами обвинуваченого на стадії готування до злочину, а отже, і встановити його умисел на подолання волі потерпілого не тільки за наслідками скоєного, а і за умислом на скоєння злочинних дій (придушити до втрати свідомості, ударити заздалегідь заготовленим предметом по голові тощо). Всі викладені обставини у своїй сукупності мають допомогти правильно кваліфікувати дії обвинуваченого й уникнути судової помилки.

Узагальнюючи викладене вище, слід зробити такі висновки.

По-перше, внести зміни до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень з тим, щоб вони передбачали встановлення небезпечності і для здоров’я заподіяних тілесних ушкоджень.

По-друге, при розслідуванні грабежу та розбою, у разі заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, перед судово-медичною експертизою слід ставити питання: «Чи є виявлені у потерпілого тілесні ушкодження небезпечними для життя та здоров’я?»

По-третє, при розслідуванні кримінальних справ цієї категорії слідчі мають співпрацювати з оперативними працівниками з метою використання даних ОРД для з’ясування умислу обвинувачуваного на подолання опору потерпілого.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Гумін О. М.Кримінальна насильницька поведінка проти особи : моногр. — Л., 2009. — 360 с.
  2. Кримінальний кодекс України. — К., 2004.
  3. Кримінальний кодекс Української РСР. — К., 1958.
  4. Уголовный кодекс Украинской ССР : науч.-практ. коммент. — К., 1978.
  5. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. — К., 2005.
загрузка...
Top