Морально - правові аспекти клонування людини

Вступ.

1. Біоетичні аспекти клонування людини.

2. Правові аспекти клонування людини.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Останнім часом у ряді міжнародних організацій предметом спеціального розгляду стають питання захисту людської особистості в умовах прогресу біології, медицини, особливо в результаті бурхливих успіхів генної інженерії та біотехнології. Питання про захист особистості, фізичної та інтелектуальної недоторканності людини в умовах прогресу біології, медицини і біохімії неодноразово було предметом спеціального розгляду у доповідях Генерального секретаря ООН [1].

Інтерес до цієї проблеми — наслідок загальної тенденції змін у пріоритетах наукових досліджень. XXI століття стане століттям науки про життя, біомедицини, а цивілізація — біотехнологічною. Зростає престижність біології і медицини, виділяються величезні кошти на розвиток генної інженерії. Недарма напередодні нового століття була запущена програма «Геном людини», яка відбиває якісні зміни в усвідомленні людиною своєї природи і знаменує початок проникнення в глибинні закономірності життя та еволюції, зокрема біосоціальної.

Можливість клонування людини спричиняє появу нових норм як у міжнародному праві, так і у внутрішньодержавному. Міжнародно-правовій регламентації проблем, пов'язаних з клонуванням людини, присвячено ряд міжнародних документів. Базовим серед них є Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології і медицини (Конвенція про права людини і біомедицину) 1997 р. Підготовка проекту Конвенції велася з 1990 р. спеціально створеним Комітетом, який у 1993 р. був перетворений на Керівний комітет з біоетики. Нині з 42 країн — членів Ради Європи понад 30 приєдналися до Конвенції.


1. Біоетичні аспекти клонування людини

Клонування людини — етична і наукова проблема кінця 20 і початку 21 століття, що полягає у можливості формування і вирощування принципово нових людських істот, які би не тільки ззовні, але й на генетичному рівні відтворювали того чи іншого індивіда, сьогодні чи раніше існуючого — разом з повною непідготовленістю до цього суспільства.

Говорячи про клонування людей, у більшості випадків мають на увазі не випадок однояйцевого близнюка при вагітності, а власне штампування людей, хоча однояйцеві близнюки є клонами один одного у повному розумінні цього слова.

Розвиток біомедицини, необхідність забезпечення природних прав людини у зв'язку з новими досягненнями генетики, трансплантологи, ембріології зумовили появу нової галузі прав людини у сфері біомедицини. На думку заступника голови Російського національного комітету з біоетики РАН Б. Юдіна, до цієї сфери прав людини належать право на життя, на збереження тілесної і психологічної цілісності людини, на повагу людської гідності (ці права поширюються не тільки на дорослу людину, а й на людський ембріон, а також на останки небіжчика), право на гідну смерть.

Правова регламентація біоетичних проблем пов'язана, по-перше, з масовим і глибоким втручанням генетики і медицини в природну сутність людини, яке зачіпає її природні права; по-друге, з необхідністю виробити уніфіковані міжнародні стандарти в галузі експериментальної діяльності; по-третє, з неврегульованістю ряду правових питань, основою для регламентації яких може стати їхнє вирішення з погляду етики[2, c. 6-7].

Коли в результаті наукових досліджень з'являються нові можливості, які дають економічний ефект, вони часто впроваджуються без урахування норм моралі. Тому право, маючи різноманітні засоби регламентації тієї або іншої діяльності, виступає мірою соціального компромісу і механізмом забезпечення громадської безпеки.

Механізм захисту прав людини у сфері біомедицини має включати: сукупність норм, які визначають зміст і порядок реалізації зазначених прав; інституціальні структури, що забезпечують їхнє застосування; сукупність гарантій щодо охорони цих прав. Важливу роль у цьому процесі відіграють комітети (комісії) з біоетики, які діють сьогодні при урядах багатьох країн і забезпечують прийняття відповідальних рішень, що стосуються захисту прав пацієнтів і учасників дослідів, а також контролю за виконанням цих рішень.

Основним органом, що забезпечує дотримання етико-правових принципів при видачі дозволів (ліцензій) на проведення таких досліджень повинні бути комітети з біоетики, які у своїй діяльності спиратимуться на Кодекс з біоетики і біомедичних досліджень, затверджений Постановою Верховної Ради України.

Таким чином, для імплементації у наше законодавство міжнародно-правових норм, покликаних забезпечувати права людини у зв'язку із застосуванням методів біології і медицини, доцільно здійснити організаційно-правові заходи щодо вдосконалення системи спеціалізованих органів, покликаних забезпечувати державний контроль за проведенням генно-інженерних маніпуляцій, а також внести зміни до законодавчих актів України і прийняти закони про регулювання генно-інженерної діяльності та правові основи біоетики.

Всупереч поширеній думці, клон не є завжди точною копією людини, на основі якої був склонований, оскільки при клонуванні копіюється лише генотип, а фенотип може бути відмінним, у залежності від навколишнього срередовища, обставин. Так, наприклад, якщо взяти шість різних клонів і вирощувати їх у різних умовах:

· клон при поганому харчування виросте низьким і худим

· клон, якого постійно перегодовувати і обмежувати у фізичних навантаженнях, буде страждати ожирінням

· клон, який харчувався висококалорійною, але недостатньою на вітаміни та мінерали необхідні для росту, виросте товстим, але невисоким

· клон, забезпечений нормальним харчуванням і серйозними фізичними навантаженнями, виросте сильним і мускулястим

· клон, якому довелося в період росту носити важкі речі, виросте невисоким, але мускулястим

· клон, якому в ембріональному періоді вводили тератогенні речовини, буде мати вроджені відхилення від розвитку[5, c. 32-34].


2. Правові аспекти клонування людини

У багатьох державах діють нормативні акти (у тому числі такі, що мають силу закону), покликані регулювати діяльність, а також суспільні відносини в галузі генної інженерії. Ще 1988 р. в Академії наук СРСР було створено комісію для розробки правил безпеки під час робіт із генно-інженерними дезоксирибонуклеїновими кислотами (ДНК). Результатом її діяльності став аналіз стану біотехнології і генної інженерії в країні, розробка заходів безпеки в ході розвитку експериментальних напрямів.

Питання організації та безпеки робіт з рекомбінантними ДНК, внесення генетично модифікованих організмів у навколишнє середовище мають перебувати під пильним контролем державних органів, учених і громадськості. Насамперед це стосується випадків втрати контролю над трансформованими за допомогою генної інженерії організмами в лабораторії, на виробництві, під час польових випробувань. Існує також ризик генетичної нестабільності набутих трансгенними рослинами і тваринами властивостей у наступних поколіннях та виникнення непередбачених видів рослин і тварин, що також потребує контролю. До того ж генно-інженерні продукти не повинні потрапляти на ринок без відповідної перевірки.

В Росії у 1996 р. було прийнято Федеральний закон «Про державне регулювання в галузі генно-інженерної діяльності», спрямований на врегулювання відносин у сфері природокористування, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі генно-інженерної діяльності. Проте до сфери його дії не включені питання, пов'язані із застосуванням генно-інженерних методів до людини, її тканин і клітин. Механізм реалізації цього закону припускає розробку конкретних правил безпеки під час проведення генно-інженерних робіт, а також створення інформаційної інфраструктури, що забезпечує багатосторонній доступ до даних з біобезпеки.

Нові медико-біологічні досягнення у сфері відтворення людських організмів також спричинятимуть дедалі складніші проблеми в галузі прав людини. Потребують нормативного розв'язання численні колізії, породжувані можливістю клонування людини. Скажімо, чи буде копія мати права людини і громадянина при живому «оригіналі»? Чи має право клонована людина на репродукцію природним шляхом? Хто в цьому випадку вважатиметься батьком дитини?

Проблема клонування людини має не тільки технологічні і моральні аспекти. її необхідно розглядати ширше, у контексті прогресу науки, можливості і необхідності його регламентації, у тому числі і правової, а також етичного аспекту будь-якої дослідницької роботи. Причому йдеться про правову регламентацію клонування людини на національному і міжнародному рівнях. Це той випадок, коли правовий вплив має застережний характер і дає змогу простежити за виникненням і розвитком нової галузі правового регулювання[4, c. 46-48].

Технологія клонування організмів не нова. Елементи новизни присутні у самій можливості клонувати ссавців. Йдеться про одержання копій елітних тварин з метою подальшої селекційної роботи і збереження зникаючих видів шляхом заморожування соматичних клітин. Інший напрям застосування технології клонування — вирощування генетично модифікованих свиней для пересадки деяких їхніх органів людині. Проте ці експерименти, небездоганні з етичного погляду, приховують у собі реальну загрозу появи нових захворювань людини. У зв'язку з можливою небезпекою такі дослідження мають проводитися під суворим контролем. Є чимало вчених, які вже відмовилися від них.

Ставлення до клонування людини, тенденції його правової регламентації багато в чому визначатимуться не тільки світською владою, а й домінуючою в даному суспільстві релігією. Вплив церкви на суспільну свідомість, на державу і законодавче регулювання тих чи інших питань нині досить відчутний. Клонування — вельми гостра для релігійної свідомості проблема. У Великобританії незгоду із законопроектом, який дозволяє використовувати у наукових цілях клоновані ембріони людини, висловили примас англіканської церкви архієпископ Кентерберійський і глави основних конфесій країни. Свій протест надіслав Далай-лама. Папа Римський у спеціальній енцикліці засудив клонування людських ембріонів, закликавши вчених шанувати гідність людини.

Ще актуальнішою є нині проблема правової регламентації дій, спрямованих не на створення повноцінних копій людини, а на одержання за допомогою клонування ембріонів як джерела ембріональних стовбурових клітин. Досліди з одержання людських ембріонів уже заборонені в 27 країнах.

Свого часу метод штучного запліднення проклав шлях до експериментів з живим людським ембріоном. У різноманітних комітетах і комісіях, які займаються питаннями біоетики, ця практика викликала гарячі суперечки. Наприклад, у Великобританії їх результатом став дозвіл на вільне використання для наукових досліджень живих ембріонів, не старших 14-денного віку.

Україна має значний науковий потенціал у галузі молекулярної біології, що зумовлює необхідність законодавчої регламентації деяких напрямів досліджень, зокрема заборони експериментів, пов'язаних із клонуванням людини. Важливим компонентом системи державної безпеки має стати безпека генетична, яка передбачає створення ефективного законодавства у галузі генної інженерії і біотехнології на основі оцінок можливого ризику. До його розробки необхідно залучити не тільки юристів, а й генетиків, медиків, спеціалістів у галузі біоетики.

Закон покликаний регламентувати питання безпеки робіт з будь-якими генно-інженерними об'єктами, безпеки біотехнологічного виробництва, контрольованого запровадження трансформованих організмів у навколишнє природне середовище, допуску до роботи в галузі біотехнології, ліцензування цих робіт. Слід також оцінити вплив (у тому числі віддалений, біоценотичний) генно-інженерних методів і відповідної продукції на довкілля, передбачити відповідальність за аварії та порушення норм роботи і забезпечити охорону прав на результати досліджень у галузі генної інженерії[3, c. 14].

Таким чином, вирощування тканин і органів людини для потреб трансплантації — реальна і найближча можливість використання успіхів клонування у медицині. Йдеться не про репродуктивне клонування, а про одержання тканин людських ембріонів для трансплантації. Насамперед вони потрібні для лікування онкологічних захворювань і хвороб спинного мозку. Можна також застосовувати ці тканини для лікування цукрового діабету, цирозу печінки, хвороб Паркінсона й Альцгеймера[1, c. 26].


Висновки

Технологія клонування людини як вид штучного розмноження може призвести до зміни суспільної свідомості, виникнення ряду соціальних проблем і протиріч, правових колізій. Взаємовідносини між людьми і клонами, правовий статус останніх, права й обов'язки клонованого щодо своїх клонів і навпаки — все це непрості проблеми. Ким будуть клони у власному сприйнятті і як ставитимуться до них інші? Чи не стануть клони людьми нижчого ґатунку? Чи можна вважати клонованого та його клони сім'єю? Які будуть взаємини між клоном і матір'ю, між матір'ю і клонованим, між матерями клонів? Чи зобов'язаний клонований утримувати свої клони і чи матимуть вони право на спадщину?

Оскільки в процесі клонування беруть участь три особи: донор клітини, донор яйцеклітини і сурогатна мати, серйозною проблемою стане також ідентифікація батьківства. Добре, якщо клітина береться від чоловіка (тоді ясно, хто батько), але можна клонувати і жіночу клітину. Що ж до самого клонування, то фактично воно підпадає під класифікацію біологічної технології, тобто може бути запатентоване (це — сфера закону про охорону інтелектуальної власності) [5].

Усі ці правові колізії можуть викликати серйозні зміни у конституційному, цивільному, сімейному та інших галузях права.


Список використаної літератури

1. Діксон Д. Клонування людини-за дискусійним прикладом Доллі //Кур'єр ЮНЕСКО. - 1999. - № 8 . - C. 26-27

2. Довгич Н. Клонування людини //Наука і суспільство. - 2002. - № 5-6. - C. 6-9

3. Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини» від 14 грудня 2004 року № 2231 //Офіційний вісник України. - 2005. - № 1. - C. 14-15

4. Короткий Т. Правові аспекти клонування людини/ Т.Короткий //Вісник Національної Академії наук України. - 2002. - № 3. - C. 46-52.

5. Шевчук О. Клонування людини як соціально-філософська проблема //Вісник Національної Академії наук України. - 2002. - № 1. - C. 32-41

загрузка...
Top