Міжнародно-правове регулювання прав дитини в Україні

Проблема дотримання прав дітей постійно викликає міжнародну стурбованість. Нестабільність у світі, війни, збройні конфлікти, погіршення стану довкілля — це лише короткий перелік несприятливих факторів, які впливають на найбільш вразливу та найважливішу частину людства. Тому міжнародне співтовариство прагне захистити дітей усілякими можливими засобами. Одним із таких засобів є нормативне регулювання прав дитини: закріплення відповідних положень у міжнародних документах, взяття державами на себе зобов´язань щодо їх дотримання та виконання.

Метою цієї статті є короткий огляд спеціальних міжнародних документів, які регулюють виключно права дитини в Україні, з огляду на набрання чинності вже раніше ратифікованими документами. Проблему прав дітей розглядали у своїх роботах М. Баймуратов, М. Буро-менський, Л. Волинець, В. Євінтов, В. Денисов, Л. Заблоцька, А. Кидалова, О. Копиленко, X. Лисенко, О. Марцеляк, Н. Петрова та ін.

Після Другої світової війни міжнародне співтовариство прийняло кілька правових документів, які визначають статус населення молодше 18 років та стосуються зобов´язань держав і суспільства перед ними.

Зокрема першим таким актом була Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., яка значно вплинула на політику і діяльність урядів та окремих осіб у всіх частинах світу.

Основна її теза полягає втому, що «людство зобов´язане давати дитині те найкраще, що воно має». В ній були проголошені

10 соціальних і правових принципів, які стосуються захисту і благополуччя дітей на національному і міжнародному рівнях. Декларація закликала батьків, окремих осіб, неурядові організації, місцеву владу і уряди визнавати викладені в ній права, свободи і переваги.

20.11.1989 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла Конвенцію про права дитини. Конвенція не тільки розвиває, а й конкретизує положення Декларації про права дитини, утверджує визнання дитини частиною людства, недопустимість її дискримінації, примат загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості. Конвенція проголошує пріоритет інтересів дітей перед потребами держави, суспільства, релігії, сім´ї, вона спеціально виділяє необхідність особливого піклування держави і суспільства про соціально незахищені групи дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.

Конвенція проголошує дитину повноцінною і повноправною особистістю, самостійним суб´єктом права. Діти повинні мати права людини за власним правом, а не як додаток до своїх батьків та інших опікунів. Відповідно до неї створюється спеціальний механізм контролю — Комітет ООН з прав дитини. Основна ідея Конвенції полягає у найкращому забезпеченні інтересів дитини. Положення Конвенції зводяться до чотирьох основних вимог, які повинні забезпечувати права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства.

Відповідно до Конвенції дитиною вважається будь-яка людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за національними законами не встановлений більш раній вік досягнення повноліття.

Конвенція проголошує, що свобода необхідна дитині для розвитку своїх інтелектуальних, моральних і духовнихздібностей, вимагає не тільки здорового і безпечного оточуючого середовища, відповідного рівня охорони здоров´я, забезпечення мінімальних норм харчування, одягу, житла, а й надання всього цього, завжди в пріоритетному порядку, дітям.

З метою звернути увагу світового співтовариства до Конвенції та до питань захисту прав дитини ООН провела в 1990 р. Світову зустріч на вищому рівні в інтересах дітей. Учасники зустрічі прийняли Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей від 30.09.1990 р. та План дій щодо здійснення цієї декларації в 90-ті роки.

До цільових завдань були віднесені зобов´язання: скорочення на одну третину смертності дітей віком до 5 років, скорочення наполовину числа випадків материнської смертності, випадків гострого і помірного недоїдання серед дітей віком до 5 років; забезпечення всіх сімей питною водою і нормальними санітарними умовами; забезпечення базовою освітою всіх дітей і повною початковою освітою не менш як 80% із них, захист мільйонів дітей, які знаходяться в особливо тяжких умовах, а також визнання і дотримання у всіх країнах Конвенції про права дитини та інші визначені цілі.

Для формування суспільної думки навколо проблеми дитинства, ефективного здійснення контролю за дотриманням прав дітей, сприяння їх захисту в деяких країнах світу заснований інститут уповноважених — комісарів з прав дитини.

Декларація ООН про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986 р. визначила орієнтири поліпшення благополуччя дітей. В ній проголошується, що кожна держава повинна надавати першочергову увагу благополуччю сім´ї і дитини. Благополуччя дитини залежить від благополуччя сім´ї. В міжнародному акті зазначено, що піклування про дитину покладається насамперед на її батьків. Щодо усиновлення в Декларації передбачається, зокрема, що при розгляді всіх питань, які стосуються передачі дитини для піклування не її власними батьками, головними міркуваннями повинно бути найкраще забезпечення інтересів дитини, і особливо її потреби в любові й права на забезпеченість і постійне піклування. Уряди повинні визначати ефективність національних служб, які займаються піклуванням про дітей, і розглядати відповідні заходи. В міжнародному акті вставлені основи і міжнародного усиновлення.

Для забезпечення повного та гармонійного розвитку дитини, її особистості, необхідності рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, а також визнаючи, що міждержавне усиновлення може дати дитині переваги, пов´язані з наявністю постійної сім´ї, якщо відповідна сім´я не може бути знайдена для неї у країні походження, світовим співтовариством 29.05.1993 р. була прийнята Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення. Конвенція була створена з метою встановлення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення, створення системи співробітництва між державами для недопущення викрадання, торгівлі дітьми. Конвенцією визначається, що міждержавне усиновлення є альтернативою, якщо відповідна сім´я не була знайдена в країні походження, таким чином влаштування дитини в прийомну сім´ю, встановлення опіки визнається вторинним щодо можливості надати дитині повноцінну родину. Документ регламентує широке коло питань, зокрема детально врегульовує вимоги до компетенції державних органів та недержавних організацій, що беруть участь в усиновленні, встановлює вимоги до кандидатів в усиновителі та порядку визначення дитини такою, що підлягає усиновленню. Конвенція також регулює послуги (юридичні, транспортні тощо), які можуть надаватись при усиновленні.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 р. (набула чинності для України 01.09.2006 р.) своїми цілямипередбачає: а) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та Ь) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують найшвидші процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

До спеціальних міжнародних документів у сфері охорони та гарантування прав дітей на регіональному рівні можна віднести Європейську конвенцію про здійснення прав дітей від 25.01.1996 р. (в Україні набрала чинності з 01.04.2007 р.). Предметом цієї Конвенції є — у найвищих інтересах дітей — підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Також набрала чинності Конвенція про контакт з дітьми від 15.05.2003 р., в якій проголошується, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. З урахуванням найвищих інтересів дитини може бути встановлено контакт між дитиною та особами, що не є її батьками, але мають сімейні зв´язки з дитиною. Встановлюється право дитини бути поінформованою, отримувати консультації та висловлювати свою думку.

Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, від 15.10.1975 р. встановлює правові основи визначення походження дитини. Відповідно до неї походження кожної дитини, народженої поза шлюбом, від матері засвідчується самим фактом народження дитини. Походження кожної дитини, народженої поза шлюбом, засвідчується шляхом добровільного визнання батьківства батьком або встановлюється в судовому порядку. Вказується, що добровільне визнання батьківства не може бути предметом опротестування або оспорювання, оскільки внутрішнє законодавство передбачає ці процедури, якщо тільки особа, що хоче визнати або вже визнала своє батьківство, не є біологічним батьком цієї дитини. Конвенція визначає обов´язок батька і матері дитини, народженої поза шлюбом, утримувати цю дитину таким самим чином, як і дитину, народжену в шлюбі.

Україною також ратифікована Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20.05.1980 р. Згідно із заявами та застереженнями до Конвенції центральним органом України для виконання функцій, передбачених цією Конвенцією, є Міністерство юстиції України. Цікавим є тлумачення терміна «дитина», під яким у Конвенції розуміється особа будь-якого громадянства, що не досягла 16 років і не має права самостійно вирішувати питання стосовно місця свого проживання за законодавством місця її звичайного проживання, законодавством її громадянства чи за внутрішнім законодавством запитуваної Держави. Тобто спостерігаємо, що, на відміну від інших міжнародних документів, ця Конвенція зменшує вік, до якого особа визнається дитиною (в порівнянні з Конвенцією про права дитини, в якій вік встановлюється до 18 років). Звичайно, це пов´язано зі специфікою об´єкта міжнародно-правового регулювання визначених документом відносин.

Подальше міжнародне співробітництво України триває, і порівняно недавно набрала чинності (01.02.2008 р.) Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 р. В Конвенції визначено термін «батьківська відповідальність», під яким розуміються повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов´язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників. Також у ній зазначається, що набуття або припинення батьківської відповідальності в силу закону, без втручання судового або адміністративного органу, визначається правом держави звичайного місця проживання дитини. Здійснення батьківської відповідальності визначається правом держави звичайного місця проживання дитини. Якщо звичайне місце проживання дитини змінюється,то воно визначається правом держави нового звичайного місця проживання. Відповідно до п. 1 ст. 29 Конвенції Україна визначила, що центральним органом для виконання обов´язків, що покладаються на нього згідно з положеннями цієї Конвенції, є Міністерство юстиції України.

Ще один міжнародний документ пов´язаний з процесуальними діями органів державної влади стосовно дітей — Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов´язань про утримання, вчинена 02.10.1973 р. в м. Гаазі, набрала чинності для України з 01.08.2008 р.

Окремий блок у міжнародно-правовому регулюванні становлять документи, які стосуються праці дітей, зокрема Конвенція про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві від 25.10.1921 р., Конвенція про мінімальний вік дітей для прийому їх на роботу в промисловості (переглянута) від 22.06.1937 р., Конвенція про вік дітей для прийому їх на непромислові роботи від 22.06.1937 р., Конвенція про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці в промисловості від 09.10.1946 р., Конвенція про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці на непромислових роботах від09.10.1946 р. та ін.

Міжнародно-правове регулювання здійснюється і щодо застосування до неповнолітніх покарань. Зокрема Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, прийняті резолюцією 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 р. («Пекінські правила») вимагають від держав-учасниць орієнтації системи правосуддя щодо неповнолітніх у першу чергу на забезпечення благополуччя неповнолітнього і гарантування співрозмірності будь-яких заходів впливу на неповнолітнього злочинця як з особливостями особи злочинця, так і з обставинами злочину. Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі прийняті Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція 45/113 від 14.12.1990 р.), визначають вимоги щодо утримання неповнолітніх, позбавлених волі, — зокрема неповнолітні мають право на умови, які відповідають вимогам поваги до людської гідності, санітарії та гігієни.

Світова глобалізація вплинула на рівень та форми закріплення прав дитини. їх стандартизація та детальне нормативно-правове регулювання в окремих сферах (усиновлення, праця, сімейні правовідносини, пенітенціарія тощо) на сьогодні є визначальним показником ставлення та високої поваги до прав дітей. Можна констатувати прагнення створити дієвий механізм захисту прав дітей у світі. Належні турбота, виховання, сімейне оточення — плюс забезпечення всебічного розвитку дитини (психічного, фізичного, морального, культурного) та здорове природне середовище — нині це формула стандартних положень, на яку спирається світове співтовариство, намагаючись створити досконалий механізм реалізації прав дитини.

загрузка...
Top