Міжнародні інвестиційні процеси у розв´язанні глобальної продовольчої проблеми

Постановка проблеми. Останнім часом проблема якісного і повноцінного забезпечення населення світу харчуванням турбує все більшу частину фахівців і керівників міжнародних організацій. Водночас розв´язання продовольчої проблеми можливе на основі інтенсифікації аграрного сектору країн світу та нарощування інвестицій. Тому особливої актуальності набувають питання дослідження структури міжнародного руху капіталу в сільському господарстві світу і визначення пріоритетів його подальшого розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У світових засобах масової інформації останнім часом з´явилась низка публікацій з досліджувальної проблеми, які здебільшого з´ясовують причини розвитку глобальної продовольчої проблеми і аналізують сучасні тенденції міжнародного руху капіталу в сільському господарстві.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Однак серед опублікованих робіт недостатньо уваги приділено саме механізмам вирішення продовольчої проблеми, зокрема, шляхом нарощення інвестицій в сільське господарство країн з низьким рівнем його розвитку але високим потенціалом.

Метою статті є узагальнення причин виникнення і розвитку глобальної продовольчої проблеми, визначення динаміки, темпів і особливостей залучення іноземних інвестицій у сільське господарство основних регіонів світу.

Виклад основного матеріалу. Однією з глобальних проблем суспільства є проблема забезпечення населення світу повноцінним харчуванням. За експертними оцінками у світі від голоду потерпає понад 1 млрд. людей і ще майже третина споживає продовольства менше від науково обґрунтованих норм. Розв´язання продовольчої проблеми можливе на основі інтенсифікації сільського господарства та нарощування інвестицій в галузь. Однак дослідження динаміки розвитку світового сільського господарства за останні роки свідчить про недостатнє інвестиційне забезпечення розв´язання світової продовольчої проблеми. При цьому відзначається декілька причин такої ситуації:

-  нерівномірність розселення населення, більше половини якого проживає лише на п´ятій частині земної суші;

-  швидке зростання чисельності населення в країнах з низьким рівнем розвитку сільського господарства;

-  низький рівень (в середньому на 70%) задоволення потреб населення у продовольстві порівняно з науковими нормами харчування людей;

-  нерівномірний розвиток сільського господарства в різних країнах світу і низький рівень в країнах з великою чисельністю населення;

-  низька і нерівномірна продуктивність праці в сільському господарстві в різних країнах світу;

-  постійне скорочення зайнятості населення в сільському господарстві, зокрема, його частка знизилась з 70% у середині XX ст. до 46% на початку XXI століття;

-  низький рівень інтенсифікації та інвестування сільського господарства, особливо у країнах з великою чисельністю населення.

Такий стан справ у світовому сільському господарстві значною мірою зумовлений недостатньою увагою до галузі в політиці розвитку, особливо в країнах, що розвиваються та в країнах з перехідною економікою. Донедавна вважалось, що основними чинниками розвитку сільського господарства є кліматичні умови. Досліджуючи цю проблему М. Тодаро зазначає: «у 1950-1960-х роках 18 країн, що розвиваються, спрямовували в аграрний сектор тільки 12% загального обсягу інвестицій, хоча частка галузі у ВВП досягла маже 30%, а частка зайнятих — понад 60%». І навпаки, успіхи розвинених країн світу були досягнуті завдяки зміні пріоритетів. Провідна роль в досягненні високих врожаїв і зростанні виробництва належить мобілізації капіталу, технологічному прогресу. За останні роки великий досвід істотного зростання сільськогосподарського виробництва за рахунок чинників науково-технічного прогресу, збільшення інвестиції, впровадження інновацій нагромаджено і в країнах, що розвиваються.

Таким чином, розв´язання глобальної продовольчої проблеми вимагає прискорення інтенсифікації світового сільського господарства. Це, в свою чергу, вимагає суттєвого зростання інвестицій у галузь. З цього приводу Дж. Меллор стверджує, що стратегія зростання світового сільського господарства має грунтуватись на інтенсифікації, удосконаленні технологій, інституціональних структур і цінової політики; диверсифікації зайнятості сільського населення в обслуговуючу інфраструктуру. Однак у багатьох розвинених країнах інтенсифікація сільського господарства доведена до крайніх меж. Насамперед, це стосується застосування агрохімікатів, внаслідок чого були виявлені небезпечні наслідки отруйного характеру, почалась кампанія обмеження застосування пестицидів. За даними Н. Алісова і Б. Хорева в багатьох країнах світу також досягнуто перенасичення техніки. Тому дедалі актуальнішим стає нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в країнах, що розвиваються та з перехідною економікою, які мають для цього сприятливі умови, а також можливість експорту продовольчої продукції в країни з недостатніми аграрними умовами. Це означає, що особливої актуальності має набути переплив капіталу з країн, де його рівень вже високий, в країни де Цей показник низький, а потенціал сільськогосподарського виробництва великий.

Певною мірою цей процес уже почався. Так, у 1989-1991 pp. із сільського господарства розвинених країн було вилучено 23 млн. дол. США, а в країни, що розвиваються було залучено 634 млн. дол. США іноземних інвестицій. У подальшому ця динаміка зміни напрямів міжнародних інвестиційних процесів у сільське господарство посилилась. В 2001-2002 pp. в сільське господарство розвинених країн було залучено всього 81 млн. дол. США. Це менше, ніж в країни Центральної і Східної Європи (110 млн. дол. СІНА), куди потік іноземних інвестицій почався лише у 1990 р. Водночас в країни, що розвиваються, було залучено 1694 млн. дол. США (табл. 1.).

Таблиця 1. Характеристика залучення іноземних інвестицій у світове сільське господарство

Показники

1989-1991

2001-2002

Розвинуті країни

Країни, що розвива-ються

Світ

Розвинуті країни

Країни, що розвива-ються

Країни ЦСЄ

Світ

Всього інвестицій, млн. дол. США

142285

34415

176700

530695

188667

28801

718162

в т.ч. в сільське господарство

-23

634

611

81

1 694

110

1885

частка в загальних інвестиціях, %

-0,016

1,8

0,3

0,015

0,9

0,4

0,3

ВВП загальне, млрд. дол. США

17547

4566

22457

25453

5 667

646

31766

в т.ч. сільського господарства

443

636

1 079

464

826

56

1395

частка галузі у ВВП, %

3,4

16,1

5,4

1,9

15,5

8,2

4,5

Співвідношення інвестицій до ВВП загалом (1 дол./1000 дол. США)

8,1

7,5

7,9

20,8

33,3

44,6

22,6

в т.ч. в сільському господарстві

0,05

1,6

0,6

0,17

2,05

1,96

1,35

 

Ще більш вражаючою є динаміка відносних (структурних) показників залучення іноземного капіталу в світове сільське господарство в контексті загальних обсягів притоку іноземних інвестицій. Так, в 2001-2002 pp. частка іноземних інвестицій залучених в сільське господарство в розвинені країни складала менше 0,1% від загального обсягу залученого іноземного капіталу. В країнах, що розвиваються, цей показник в 2001-2002 pp. складав 0,9%, а в 1989-1991 pp. — був удвічі вищим (1,8%). Навіть в країнах Центральної і Східної Європи, за короткий період приходу туди іноземних інвестицій, їх частка в сільському господарстві склала 0,4% і стала вищою, ніж в розвинених країнах. У співвідношеннях обсягів інвестицій до ВВП ця різниця ще істотніша. На 1000 дол. США ВВП галузі в розвинених країнах в сільське господарство у 2001-2002 pp. було залучено всього 0,17 дол. США інвестицій, у країнах, що розвиваються - 2,05 дол. США, в країнах ЦСЄ - 1,96 дол. США. У 1989-1991 pp. таке співвідношення складало: у розвинених країна - 0,05 дол. США, у країнах, що розвиваються - 1,0 дол. США, або у 20 разів більше.

У деяких окремих країнах рівень і структура залучення іноземних інвестицій в сільське господарство ще більш контрастні. Серед розвинених країн лише в Нідерландах обсяг інвестицій в галузь значний, а їх частка в загальному обсязі іноземного капіталу в окремі роки перевищує 1%. У більшості розвинених країн і в більшості років на сільське господарство іноземних інвестицій припадає не більше 0,1-0,2% їх загального обсягу. А в Німеччині тривалий час із сільського господарства іноземні інвестиції навіть вилучались. Вилучення іноземних інвестицій із сільського господарства в окремі роки мало місце в Італії, Іспанії, Ісландії, Франції. В країнах ЦСЄ, навпаки, частка залучених іноземних інвестицій в сільське господарство, як правило, перевищує 1% і постійно зростає (табл. 2).

Отже, протягом 1991-2003 pp. на фоні загального зростання залучення іноземних інвестицій відбувався процес їх поступової переорієнтації з розвинених країн в країни, що розвиваються та в країни з перехідною економікою. Найбільш активно процеси зупинення припливу і навіть відтоку капіталу мали місце в країнах з традиційно високим розвитком сільського господарства (Німеччина). Натомість приплив іноземного капіталу прискорився в країни з низьким рівнем розвитку галузі (Литва, Росія, Україна, Румунія).

Таблиця 2. Динаміка залучення іноземних інвестицій у сільське господарство окремих країн Європи

Країни

Сума інвестицій, млн. дол. США

Частка інвестицій в галузі в їх загальному обсязі в країні, %

1991-1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

1991-1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Західна Європа

Ісландія

-0,3

0,1

0,1

0,4

0,1

0,7

0,7

0,8

-1,2

0,2

0,1

0,3

0,1

0,2

0,3

0,5

Нідерланди

2,2

475,5

63,3

84,4

1,8

63,5

432,9

71,4

0,1

1,9

0,3

0,1

0,1

0,1

1,6

0,4

Швеція

0,1

-1,2

3,9

194,8

4,0

0,9

1,6

2,8

0,1

-0,1

0,1

0,9

0,1

0,1

0,1

0,2

Великобританія

17,6

10,0

26,6

22,6

27,2

14,4

8,4

22,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

Німеччина

-55,2

-374,4

-367,6

-367,5

-13,8

51,0

-10,3

22,5

-0,2

-0,9

-0,4

-0,1

-0,1

0,1

-0,1

0,2

Франція

21,2

16,6

20,1

38,8

36,1

-26,0

134,0

29,8

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

-0,1

0,3

0,2

Іспанія

40,9

11,1

25,6

25,5

9,2

-1,7

52,0

47,0

1,1

0,1

0,1

-0,1

0,1

-0,1

0,3

0,2

Італія

-3,8

-7,2

-6,4

9,1

11,2

10,4

7,5

8,1

-0,1

-0,1

-0,2

0,1

0,2

0,2

0,1

0,1

Центральна і Східна Європа

Польща

12,5

15,7

24,1

30,1

44,8

40,4

-4,0

49,6

0,6

0,3

0,4

0,4

0,5

0,7

-0,1

1,1

Болгарія

2,7

3,4

6,5

2,1

7,3

0,5

1,2

-2,1

0,4

0,6

1,2

0,3

0,7

0,1

0,2

0,1

Естонія

0,3

-0,1

7,7

10,1

3,7

-1,7

26,0

15,3

-0,2

-0,1

1,3

3,3

1,0

-0,3

8,5

1,7

Латвія

8,4

12,1

10,7

12,2

26,6

30,9

17,2

26,4

2,2

3,5

2,7

3,2

6,5

18,8

7,3

14,2

Литва

6,4

1,2

2,8

-0,1

1,4

11,4

2,0

18,4

1,2

0,3

0,3

-0,1

0,4

6,2

0,3

10,2

Угорщина

6,8

10,3

12,1

26,2

6,5

18,2

24,0

26,6

0,4

0,7

0,8

1,3

0,4

2,1

2,8

2,2

Чехія

3,0

5,3

22,7

17,9

34,4

36,0

22,0

1,9

0,2

0,4

0,6

0,3

0,7

0,6

0,2

0,1

Словаччина

1,0

1,3

1,2

4,4

4,0

3,8

4,0

0,25

0,5

0,6

0,2

1,1

0,2

0,1

0,1

0,1

Словенія

0,4

1,7

0,7

0,9

0,5

1,2

9,0

1,8

0,3

0,5

0,3

0,8

0,3

0,6

0,5

0,2

Румунія

2,8

6,9

12,8

31,3

28,2

33,1

80,0

52,8

0,7

1,8

2,2

4,2

3,4

2,8

7,0

3,4

Росія

7,8

10,6

11,0

41,1

31,0

34,7

48,0

101,2

0,2

1,0

0,9

1,9

1,0

1,2

1,5

8,8

Україна

5,4

22,0

4,2

3,3

8,2

13,1

25,0

91,1

0,9

3,5

0,5

0,6

1,3

1,9

2,7

5,9

 

На активізацію інвестиційних процесів у сільське господарство країн ЦСЄ позитивно вплинула ринкова трансформація економіки. За обсягом залучення інвестицій в сільське господарство на 1 га ріллі та 1 сільськогосподарського працівника більшість цих країни вже випередили розвинені країни (крім Нідерландів). За насиченістю іноземними інвестиціями з розрахунку на 10 тис. євро валової продукції галузі, більшість країн ЦСЄ вже наздогнали розвинені країни Західної Європи. Але за рівнем виробництва валової продукції сільського господарства на 1 га ріллі та на 1 сільськогосподарського працівника країни ЦСЄ значно поступаються країнам Західної Європи (табл. 3).

Звідси очевидно, що високий рівень інтенсифікації виробництва в розвинених країнах забезпечується внутрішніми інвестиціями. Для іноземного капіталу сільське господарство цих країн не має великого інвестиційного ринку. Натомість високий рівень іноземного інвестування сільського господарства (з розрахунку на 1 га ріллі, на 1 сільськогосподарського працівника і на 10 тис. євро валової продукції) в Естонії, Латвії, Литві, Словенії, Угорщині і невисокі показники інтенсивності галузі (нижчі, ніж в країнах Західної Європи), свідчать про високу і перспективну роль іноземних інвестицій у розвитку сільського господарства країн Центральної і Східної Європи.

Водночас дослідження стану залучення іноземних інвестицій в сільське господарство показали, що їх рівень не відповідає великим міжнародним інвестиційним можливостям та зростаючим потребам галузі для повного забезпечення населення світу продовольством. Аналіз галузевої структури залучення іноземних інвестицій в економіку показав, що практично у всіх країнах, незалежно від рівня розвитку економіки, частка залучених у сільське господарство інвестицій є досить помірною (див. табл. 1).

Таблиця 3. Інтенсивність виробництва та залучення іноземних інвестицій в сільське господарство окремих країн Європи у 2003 році

Країна

Виробництво валової продукції

Залучення інвестицій

на 1 га ріллі, тис. дол. США

на 1 праців-ника, тис. дол. США

частка галузі у ВВП країни,

%

на 1 га ріллі, дол. США

на 1 праців-ника, дол. США

частка галузі в загальних обсягах іноземних інвестицій, %

на 10 тис. дол. валової продукції, дол.

США

Західна Європа

Німеччина

3,7

5,0

1,0

1,9

25,0

0,2

5,4

Італія

4,9

417,9

2,2

0,7

7,4

0,05

1,8

Іспанія

3,3

398,5

3,6

2,6

49,3

0,2

12,5

Швеція

2,0

42,1

2,0

1,0

25,4

0,1

6,7

Нідерланди

23,0

94,1

2,5

79,3

327,5

0,4

35,5

Франція

4,1

67,0

2,7

1,6

30,2

0,06

4,6

Велика Британія

4,6

63,9

0,9

3,9

56,5

0,1

9,0

Центральна та Східна Європа

Польща

1,1

5,1

1,2

3,9

7,3

1,2

16,6

Чехія

1,3

15,1

2,2

0,6

2,5

0,05

1,9

Словаччина

1,5

13,4

3,8

0,1

0,5

1,0

0,3

Угорщина

1,5

26,3

2,4

5,9

24,2

1,1

28,3

Болгарія

1,2

2,0

10,0

-0,6

-4,2

-0,1

-1,3

Словенія

7,3

12,0

2,2

9,0

26,7

1,0

7,9

Румунія

1,2

3,2

12,1

5,6

19,5

3,4

10,1

Естонія

1,0

13,5

4,9

25,5

110,1

1,7

46,7

Латвія

0,7

4,8

4,5

14,7

103,9

7,3

87,7

Литва

0,5

5,0

6,1

6,3

40,8

10,3

27,1

Україна

0,3

5,9

12,2

2,9

47,8

5,9

5,2











 

У цілому по країнах світу частка іноземних інвестицій, залучених у сільське господарство в загальному обсязі залученого іноземного капіталу, залишається стійкою протягом 1989-2002 pp. і складає 0,3%. Цей показник у 15 разів нижчий за частку сільського господарства у ВВП. В різних групах країн частка іноземних інвестицій, залучених в сільське господарство теж у 10-20 разів нижча від частки галузі у ВВП. Практично такі ж розходження між групами країн за показником співвідношення залучених іноземних інвестицій до ВВП загалом та по сільському господарству (див. табл. 1).

Таблиця 4. Агропромислове спрямування залучених іноземних інвестицій в окремих країнах світу (станом на 01.01.2004 р., млн. дол. США)

Країни

Всього інвестицій

в тому числі залучено

частка в загальних інвестиціях, %

у сільське господар-ство

у харчову промисло-вість

Разом в АПК

Сільського господар-ства

Харчової промисло-вості

Разом АПК

1

2

3

4

5

6

7

8

І. Розвинуті країни

США

1 553 995

н/д

15 600

15 600

н/д

1,0

1,0

Японія

89 729

н/д

4 850

4 850

н/д

5,4

5,4

Франція

433 521

379

8 200

8 579

0,1

1,9

2,0

Велика Британія

672 015

249

10 950

19 778

0,04

1,6

1,7

Італія

173 630

598

8 100

8 698

0,3

4,7

5,0

Швеція

143 230

208

1 700

1 908

0,1

1,2

1,3

Швейцарія

153 721

н/д

9 200

9 200

н/д

6,0

6,0

II. Країни, що розвиваються

Мексика

165 904

150

1 230

1 380

0,1

0,7

0,8

Індія

30 827

340

1 210

1 550

1,1

3,9

5,0

Бразилія

128 425

270

2 110

2 380

0,2

1,6

1,8

Туреччина

18 196

650

980

1 630

3,6

5,4

9,0

Аргентина

35 100

800

550

2 980

2,3

1,6

3,9

III. Постсоціалістичні країни

Польща

52 125

275

7 900

8 175

0,5

15,0

15,6

Угорщина

42 915

165

11 050

11 215

0,4

25,7

26,1

Словаччина

10 248

25

3 550

3 575

0,2

34,6

34,8

Словенія

4 920

16

106

116

0,4

2,3

2,7

IV. Пострадянські країни

Росія

52 518

323

3 150

3 473

0,6

6,0

6,6

Казахстан

17 565

20

455

475

0,1

2,6

2,7

Білорусь

1 897

15

125

140

0,8

6,6

7,4

Литва

4 960

75

650

725

1,5

13,1

14,6

Латвія

3 320

186

320

506

5,6

9,6

15,2

Естонія

6 511

63

35

98

1,0

0,5

1,5

Україна

6 657

200

988

1 118

3,0

14,8

17,4












 

У розрізі окремих країн таке порівняння більш різноманітне (табл. 4). У розвинених країнах на сільське господарство припадає менше 1% залучених іноземних інвестицій. Найбільше залучено іноземного капіталу в Італії, Швеції, Франції. Але і в цих країнах частка іноземних інвестицій, спрямованих на сільське господарство, не перевищує 0,5%. В країнах, що розвиваються, рівень залучення іноземних інвестицій у сільське господарство дещо вищий. Зокрема, в Індії, Аргентині і Туреччині частка галузі в загальному обсязі іноземних інвестицій становить понад 1%. В країнах з перехідною економікою частка сільського господарства в загальному обсязі залучення іноземних інвестицій не перевищує 0,5%. У пострадянських країнах найвища частка залучених інвестицій в сільське господарство - в Латвії - 5,6%, Україні - 2,7%, Литві - 1,5%, Естонії - 1%. Загалом це досить низький рівень аграрного спрямування іноземних інвестицій. Свого часу ще А. Сміт зазначав, що «сільське господарство майже всюди спроможне поглинати набагато більший капітал, ніж це є насправді».

Слід зазначити, що в окремих країнах статистика не передбачає виділення окремими рядками інформації про галузевий розподіл інвестицій, а в окремих — сільське господарство включено до складу харчової промисловості. Незалежно від роздільності обліку практика інвестування харчової промисловості свідчить, що значна частина інвестицій, які йдуть в галузь, з часом «перекочовують» в сільське господарство у вигляді фінансування розвитку сировинної зони та ринків збуту сільськогосподарської продукції. Нерідко частина інвестицій, що переходить з харчової промисловості в сільське господарство складає від 5% до 10% щорічно від початкової суми, інвестованої в харчову промисловість. Тому доцільно проаналізувати спрямування іноземних інвестицій в різних країнах і в харчову промисловість, на яку, як виявляється, іноземних інвестицій теж припадає дуже мало, і в їх обсягах частка галузі є незначною.

У розвинених країнах на харчову промисловість припадає в середньому біля 3% залучених іноземних інвестицій. Найбільше іноземних капіталів у цю галузь інвестовано у Швейцарії (6%), Японії (5,4%) та в Італії (4,7%). В країнах, що розвиваються, рівень залучення іноземних інвестицій у харчову промисловість дещо вищий, зокрема, у Туреччині - 5,4%, Індії - 3,9%. В решті країн на харчову промисловість припадає не більше 2% зарубіжного капіталу. Найбільша частка іноземних інвестицій, залучених в харчову галузь у загальному обсязі залучених капіталів припадає на країни з перехідною економікою. Так, в Словаччині - майже 35%, в Угорщині - 25,7% усіх іноземних інвестицій, в інших країн вона значно нижча і не перевищує 15%. З числа пострадянських країн необхідно виділити Україну та Литву, які в харчову промисловість залучили майже 15% загального обсягу іноземних інвестицій. Трохи менша частка інвестицій надійшла в цю галузь у Росії, Білорусі та Латвії - менше 10%. Значно менше іноземних інвестицій в харчову промисловість залучено у Казахстані та Естонії - не більше 3%.

Особливо привертає увагу неадекватність використання інвестиційних можливостей в сільському господарстві. Про це свідчать дані ОЕСР щодо порівняння частки залучених іноземних інвестицій в галузь з часткою галузі у структурі ВВП та іншими показниками (табл. 5). Окремі країни досягли певного успіху в цій справі. Насамперед це стосується Португалії та Греції, в аграрний сектор яких надійшло понад 10% усіх одержаних прямих іноземних інвестицій. Це досить високий показник уваги іноземних інвесторів до сільського господарства зазначених країн.

Однак рівень інтенсивності залучення іноземних інвестицій на одного сільського жителя серед цієї групи розвинених країн найвищий у Португалії - 61 дол. США. Це пояснюється високо інтенсивним та інвестиційно привабливим напрямом спеціалізації сільського господарства Португалії - розвиток овочівництва і цитрусового садівництва, а також квітникарства. Досить високий показник насичення іноземних інвестицій на одного сільського жителя у Фінляндії - 22,5 дол. США, але обсяги залучення іноземних інвестицій в галузь, а також відповідні показники інвестиційного спрямування тут невисокі. Греція має невеликі обсяги залучення іноземних інвестицій і низький рівень насичення інвестицій на одного сільського жителя. Це пояснюється значним сільським розселенням населення.

Серед країн, що розвиваються, лідером із залучення іноземних інвестицій в сільське господарство є Китай. Однак рівень насичення інвестицій на одного сільського жителя через велику чисельність населення дуже незначний - 1 дол. США. За цим показником у групі країн, що розвиваються, лідером є Аргентина, яка має рівень насичення в обсязі - 21 дол. США на одного сільського жителя. Вона має і найбільшу частку залучених в сільське господарство іноземних інвестицій - 16,7%.

Таблиця 5. Характеристика залучення іноземних інвестицій у сільське господарство окремих країн світу (дані за 2003 р.)

Країни

ВДВ галузі, млн. дол. США

Частка галузі у ВВП країни, %

ВДВ галузі на жителя села, дол. США

Інвестиції у галузь, млн. дол. США

Частка інвестицій галузі, %

Інвестиції галузі на 1 жителя села, дол. США

Інвестиції галузі до ВДВ галузі, %

1

2

3

4

5

6

7

8

І. Розвинуті країни

Іспанія

31 878

3,6

3 321

47,0

0,2

10,3

0,1

Португалія

10 544

5,8

2 292

280,1

29,1

60,9

2,6

Греція

14 311

6,7

3 328

5,2

10,6

1,2

0,03

Фінляндія

6 145

4,3

3 072

45,2

1,6

22,5

0,7

II. Країни, що розвиваються

Аргентина

48 340

11,1

12 721

80,1

16,7

21,0

0,2

Туреччина

53 609

11,7

233

68,3

12,0

2,8

0,1

КНР

954 452

14,8

1 190

810,1

1,5

1,0

0,1

Корея

30 880

3,6

3 250

82,2

2,2

8,6

0,3

Мексика

37 648

4,0

1 482

26,3

0,2

1,0

0,1

III. Постсоціалістичні країни Східної Європи

Румунія

18 755

12,1

1 839

52,8

3,4

5,2

0,3

Чехія

3 544

2,2

1 363

1,9

0,05

0,7

0,05

Польща

10 677

2,5

726

49,6

1,2

3,4

0,5

Словенія

810

2,2

1 620

1,8

1,0

3,6

0,2

Угорщина

3 355

2,4

932

26,6

1,1

7,4

0,8

Словаччина

2 747

3,8

1 194

0,2

0,03

0,1

0,01

Болгарія

5 713

10,0

2 484

-2,1

0,1

-0,9

-0,04

ІV. Пострадянські країни

Естонія

1 171

4,9

2 927

15,3

1,7

38,2

1,3

Литва

2 493

6,1

2 077

18,4

10,3

15,3

0,7

Росія

62 818

4,9

1 594

101,2

8,8

2,6

0,2

Білорусія

6 944

11,1

2 394

2,2

1,3

0,8

0,03

Казахстан

3 500

16,0

550

7,0

0,3

77,0

0,1

Туркменістан

2 100

35,0

700

22,1

10,0

8,1

1,0

Україна

5 408

12,2

349

91,1

5,9

4,6

1,3

 

Серед постсоціалістичних країн лідерами із залучення іноземного капіталу в сільське господарство у 2003 р. були Румунія - майже 53 млн. дол. США і Польща - 50 млн. дол. США. Мало було залучено іноземного капіталу в Чехії, Словаччині і Словенії, а у Болгарії відбулось навіть вилучення інвестицій з галузі. Очевидно це є наслідком незадовільної організаторської роботи, недостатнього інвестиційного іміджу галузі в цих країнах.

Серед пострадянських країн лідерами за загальними обсягами залучення іноземних інвестицій є Росія і Україна. Однак за насиченням іноземного капіталу на одного сільського мешканця лідерами є Казахстан - 77 дол. США та Естонія - 38 дол. США. Непогані показники залучення іноземних інвестицій на одного сільського мешканця має Литва - 15,3 дол. США. і Туркменістан - 8,1 дол. США.

Загалом аналіз свідчить про низьку частку іноземного капіталу, який залучається в аграрний сектор, що характерно для більшості країн. Як правило, ця частка значно нижча (приблизно у 3-5 разів), ніж частка галузі у структурі ВВП. Це характерно для Іспанії, Китаю, Мексики, Болгарії, Росії, Казахстану, України. Лише в незначній групі країн, що досліджувалися, частка сільського господарства в прямих іноземних інвестиціях перевищує аналогічну частку у структурі ВВП (Португалія, Греція, Аргентина та Естонія).

Основна об´єктивна причина такої неадекватності полягає в особливості самої галузі сільського господарства. Це, насамперед, велика територіальна розосередженість, низька оборотність капіталу, високі ризики від природних умов, вузько сімейна та вузько корпоративна (партнерська) власність тощо. Однак є причини і суб´єктивного характеру - незадовільна реалізація великого інвестиційного потенціалу аграрного сектора, низький інвестиційний імідж галузі.

Висновки і перспективи подальших розвідок. Залучення іноземних інвестицій у світове сільське господарство має свої особливості. З одного боку, швидко і широкомасштабно зростає потреба у великих обсягах залучення капіталу в цю галузь, що зумовлене загостренням і глобалізацією проблеми продовольчого забезпечення населення світу. З іншого боку, в розвинених країнах, які дають значну частку виробництва і особливо експорту сільськогосподарської продукції, досягнуто високого рівня інтенсифікації галузі за рахунок внутрішнього інвестування, і залучення іноземного капіталу тут обмежене. Тому намітились процеси перепливу капіталів з країн, де рівень інвестування та інтенсифікації сільського господарства вже високий, в країни, де рівень інвестування та інтенсифікації галузі низький, а потенціал великий. Це особлива аграрна специфіка мотивації міжнародного руху капіталів. Останнім часом співвідношення іноземних інвестицій, залучених на 1000 дол. США ВВП галузі в країни, що розвиваються та з перехідною економікою, більше як у 10 разів перевищує таке співвідношення у розвинених країнах.

Водночас рівень залучення іноземних інвестицій у світове сільське господарство ще далеко не адекватний великим міжнародним інвестиційним можливостям та зростаючим потребам галузі для повного забезпечення населення світу продовольством. Частка інвестицій, залучених у світове сільське господарство, у 15 разів нижча від частки галузі у ВВП світу. Тільки для країн, що розвиваються, та з перехідною економікою характерною є прискорена динаміка залучення іноземних інвестицій. Це є особливо показовим для країн з великим аграрним потенціалом, до яких належать і країни Центральної та Східної Європи.

 

Список використаних джерел

1.Алисов Н. М., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. - М.: Гардарики, 2001.

2.Власов В. І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. – 2004. - №1. - С. 15-22.

3.Галушко В. П. Економіка світового сільського господарства. - К.: НАУ, 1996.

4.Грицаєнко Г., Шквиря Н. Інвестиційна привабливість АПК України з позиції іноземних інвесторів // Економіка АПК. - №7. - 2004. - С. 64-66.

5.Губайдуллина Ф. Прямые иностранные инвестиции, деятельность ТНК и глобализация // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - №2. - С. 42-47.

6.Кісіль М. І. Тенденції та напрями активізації аграрного інвестиційного процесу // Економіка АПК. - 2002. - №4. - С. 66-69.

7.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 2-х т. - Т. 1. - М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1935.

8.Стан аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні / За ред. О. Кобзева. - К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2002.

9.Тодаро М. Экономическое развитие: Учебник / Пер. в англ.; Под ред. С. М. Яковлева, Л. 3. Зевина. - М.: ЮНИТИ, 1997.

10.Agricultural policies in OECD countries - OECD 2003. - Paris: OECD Publications, 2003.

11.Czech National Bank // www.cnb.cz.

12.FOOD AND AGRICULTURE ORGANIZATION OFTHE UNITED NATIONS//www.fao.org.

13.International Monetary Fund //www.imf.org.

14.Mellor J. W. Agriculture on the road to industrialization. Development statistic reconsidered. — Washington, D.C.: Overseas Development Council, 1986.

15.POLAND OF OPPORTUNITIES //www.paiz.gov.pl.

16.United Nations Conference on Trade and Development // www.unctad.org.

17.World Investment Report 1992.

18.World Investment Report 1993.

19.World Investment Report 2004.

загрузка...
Top