Місце і роль європейської ради в системі інституцій ЄС

Вступ.

1. Створення та правомочності Європейської Ради.

2. Правові основи функціонування та повноваження Європейської Ради.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Європейська Рада — це орган, який повністю відрізняється від Ради Міністрів. Вона регулярно збирається з часу прийняття на саміті 1974 р. рішення про те, що глави держав і урядів, а також голова Комісії мають зустрічатися на регулярній основі в менш офіційній обстановці, на відміну від тієї, що домінує на засіданнях Ради, для обговорення найважливіших питань Співтовариства. З 1986 р. присутніми можуть бути також міністри закордонних справ та інші члени Комісії. Зараз правовою основою діяльності Ради є ст. D Договору про Європейський Союз, щоправда, і досі не існує задовільного пояснення щодо її формального включення до положень про інституції Співтовариства Договору про заснування Європейського Співтовариства.

Європейська Рада збирається щонайменше двічі на рік, її очолює глава держави чи уряду країни, яка головує у Раді Міністрів. Ст. D Договору про Європейський Союз зазначає про неї в найбільш загальних термінах:

Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає його загальні політичні орієнтири.

Таке широке трактування забезпечує можливість Європейській Раді включати до порядку денного своїх засідань майже всі без винятку питання, пов'язані з політикою Співтовариства. Вона не приймає рішень у формальному значенні цього терміна, але робить заяви і декларації, які потім, як правило, втілюються в законодавство Співтовариства відповідно до положень Договору органами, які мають на це повноваження. Але не всі оглядачі вітали створення Європейської Ради, стверджуючи, що через свою міжурядову природу вона має тенденцію до підриву наднаціонального характеру Союзу.


1. Створення та правомочностіЄвропейської Ради

Починаючи з 1960 р. найвищі представники держав-членів ЄСп почали регулярне проведення зустрічей на «конференціях найвищого рівня», котрі від грудня 1974 року набули інституційної форми. Дана інституція стала прототипом Європейської Ради («ЄР»). До первинного права була ЄР включена шляхом перенесення ст. 2 ЄЄА до ст. 4 ДЄС, де ЄР названа власним органом ЄС, котрий їй дає «необхідні для розвитку імпульси і окреслює її загальні політичні напрямки».

ЄР складається з глав держав або урядів держав-членів та голови Комісії. Також в її засіданнях беруть участь міністри закордонних справ, голові Комісії асистує інший її член; обидва вони, однак, не мають права голосу. Йдеться, отже, про міжурядовий орган в інституційній системі ЄС. Точно визначити завдання голови Комісії, фактичний авторитет котрого є позасумнівним, часом є не так просто в рамках такого органу, у якому переважно, ведеться пошук спільних позицій і компромісів саме між главами держав або їхніх урядів.

Самміти ЄР проводиться не менше двох разів на рік під головуванням глави держави чи уряду тієї держави, котра головує в Раді. Де-факто, однак, ЄР збирається в рамках одного головування двічі, причому одна з цих зустрічей є неофіційною і жодні її результати не опубліковуються, друге засідання є офіційне. На підставі Ніццької декларації одне з засідань (—* 2.4) буде відбуватись в Брюсселі, а коли кількість членів сягне двадцятисеми, у нім відбуватимуться усі засідання.

Щодо підготування та порядку проведення засідань ЄР не існує жодних формальних правил. Засідання зазвичай готують міністри закордонних справ, і закінчуються вони прийняттям підсумкового комюніке, в котрому міститься спочатку декларація, що стосується зовнішньої політики, а потім «підсумки», котрі присвячуються питанням, що можуть бути предметом секундарних правових актів ЄС.

ЄР, отже, має подвійне завдання: творення політики співпраці в рамках II та III «стовпів» (глави V і VI ДЄС) та активізація окремих ділянок діяльності, котрі вже безпосередньо здійснюються органами ЄС.

ЄР як орган ЄС має обов'язок інформувати ЄП про кожне своє засідання і надавати йому «щорічні письмові звіти про досягнутий Унією прогрес» (ст. 4 ДЄС).

У межах концепції Європейського Союзу Європейська Рада взяла на себе провідну роль як його унікальна установа. В її основі та поступовому розвитку лежать правові положення засновницьких договорів.

Частина 1 статті 4 Договору про ЄС ще раз наголошує на провідній ролі Європейської Ради як органу, який має забезпечити Союз необхідним імпульсом для його розвитку і повинен визначити загальнополітичні керівні принципи цього.

Після кожного засідання Європейська Рада надає Європейському Парламентові звіт своїх слухань і щорічний письмовий звіт про досягнутий Союзом прогрес. У такий спосіб із залученням Європейського Парламенту до систематичного огляду справ Союзу створено додатковий демократичний елемент дебатів стосовно майбутнього європейської інтеграції.

Однак слід мати на увазі, що рішення або резолюції Європейської Ради, які за своєю природою є політичними й загальними по суті, не мають сили закону, не можуть бути реалізованими та не є предметом судового контролю. Щоб бути ефективними, у відповідних випадках вони мають бути обов'язково впроваджені в законодавство відповідно до процедур, встановлених у Договорі про ЄСпв.

Справи Союзу та Співтовариства не можуть бути просто відокремленими. Наприклад, згідно з частиною 2 статті 99 Договору про ЄСпв Європейська Рада залучається до узгодження економічної політики держав-членів і Співтовариства, поки голова Європейського центрального банку, згідно з частиною З статті 113 Договору про ЄСпв, представляє Європейській Раді щорічний звіт.

З іншого боку, Рада, згідно з частиною 1 статті 7 Договору про ЄС визначає (а засідання відбуваються за участі голів держав або урядів, тобто подібно до Європейської Ради за відсутності Голови Комісії) наявність порушення обов'язку щодо Союзу з боку держав-членів, і згідно зі статтею 13 Договору про ЄС Європейська Рада визначає принципи й загальні напрямки спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема й питання захисту, які держави-члени повинні виконувати на основі втілення рішень Ради в життя. Європейська Рада також має право обмежувати коло питань у сфері зовнішньої й безпекової політики та співпраці в сфері кримінального правосуддя.

Зокрема, згідно зі статтею 3 Договору про Європейський Союз, Союз діє як єдина інституційна структура. Стаття 5 Договору про ЄС передбачає, що ця структура складається з основних інституцій, тобто Європейського Парламенту, Ради, Комісії, Суду та Суду аудиторів. Комісії та Раді допомагають Економічний і соціальний комітет і Комітет регіонів, відповідно до статті 7 Договору про Європейське Співтовариство. Поповнюється єдина інституційна структура Європейського Союзу, згідно зі статтею 4 Договору про ЄС, Європейською Радою.


2. Правові основи функціонування та повноваження Європейської Ради

Формальні підстави для функціонування Європейської Ради створив у 1986 р. Єдиний Європейський Акт (ст. 2). На жаль, ЄЄА не визначив сфери повноважень Європейської Ради і її правового статусу. Положення ЄЄА повторено в ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу, і це є нині правовою підставою діяльності Європейської Ради.

Європейська Рада не має постійного місця знаходження. Кожного разу ЄР збирається в столицях чи інших містах країни, яка нині головує в Раді Європейського Союзу.

На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку. Цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в Союзі/Співтоваристві, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж держава. Порядок денний відбиває найважливіші щоденні проблеми Союзу та Співтовариства. Наприклад, висновки держави-члена, що головувала, з нагоди прийняття Амстердамського договору зачепили такі проблеми:

1. Імплементація положень другого стовпа Маастрихтського договору, зокрема й імплементація Шенгенської угоди щодо скасування контролю за рухом людей у межах Співтовариства.

2. Розширення Співтовариства відповідно до історичного рішення, прийнятого в 2000 році з огляду на політики Союзу, враховуючи також сільськогосподарську та структурну політику, а також майбутні фінансові залучення через розширення.

3. Резолюції стосовно Економічного та монетарного союзу, зокрема й зобов'язання держав-членів, Комісії та Ради щодо імплементації пакту про стабільність і ріст, засвідчуючи спільний намір зберігати питання зайнятості найголовнішими в порядку денному політики Союзу; рішення Ради про забезпечення бюджетної дисципліни держав-членів, рішення Європейської Ради, що підтверджують принципи нового механізму оцінювання, які становлять юридичну структуру для євро.

4. Зайнятість, конкуренція й економічний ріст у Співтоваристві є первинними інтересами Союзу.

5. Довкілля: зобов'язання Союзу щодо Всесвітнього саміту з проблем довкілля й розвитку та провідної ролі в імплементації різних ініціатив у цій сфері. Стосовно розвитку Союз має прагнути викорінення бідності і зміни моделей виробництва і споживання й інтеграції економічної, соціальної політики та політики з проблем довкілля. Керуючись тим, що ріст нових технологій у галузі генної інженерії порушує гострі етичні проблеми, Європейська Рада прийняла декларацію про заборону клонування людей.

6. Свобода, безпека та правосуддя: підтвердження Радою міністрів Плану дій для боротьби з організованою злочинністю, зловживанням наркотиками та об'єднання зусиль у цих сферах, серед яких і здійснення політики наближення законодавства та практики діяльності поліції, митних органів і органів судової влади; підтвердження прийняття органами юстиції й міністерствами внутрішніх справ Конвенції про корупцію; ратифікація Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств, ратифікація державами-членами Конвенції про притулок і схвалення угоди, відповідно до якої у Відні створено Європейський центр моніторингу проявів расизму та ненависті до іноземців; 7. Зовнішні торговельні відносини, стосунки з країнами та групами країн щодо контролю за експортом зброї; виконання Нового трансатлантичного порядку денного і об'єднаний план дій Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки, що згадує внесок Плану Маршала в європейську інтеграцію; підтвердження діалогу між ЄС і Російською Федерацією, особливо підписання Основного акту про взаємовідносини, співробітництво та безпеку між НАТО і Російською Федерацією; вираження занепокоєння стосовно Близькосхідного процесу мирного врегулювання, безладдя в колишній Югославії й сподівання стосовно вдосконалення відносин із середземноморськими країнами, у внутрішній ситуації Південної Африки, Албанії та Республіки Конго; вираження оптимізму після передання Гонконгу й майбутнього повернення Макао Китаю.

Ці висновки відбивають широкий діапазон проблем, з якими Союз зіткнувся в Європі й інших місцях, поєднання справ Союзу та Співтовариства, що стосуються Європейської Ради. Можна стверджувати, що Європейська Рада переймається внутрішніми й зовнішніми аспектами економічного та політичного характеру європейської інтеграції. її основна роль полягає в розвитку Союзу як європейської юридичної особи і його статусу в світі. Нинішня стадія може бути описана як стадія переходу від Співтовариств через Європейське економічне співтовариство у напрямку до Європейського Союзу, і в цьому процесі Європейська Рада відіграє стратегічну роль. Звідси й посилання на "імпульс" та "основні напрямки" в Договорі про ЄС. Це має передусім конституційне значення і для Союзу, і для держав-членів. Конституція Союзу наразі в процесі створення й ухвалення. Вона містить інституційну структуру організації та регулювання конституційних положень держав-членів, переважно стосовно їхнього суверенітету.

Наступним етапом є міжнародна співучасть, тобто подальше розширення Союзу, відносини з НАТО й Росією та з країнами, пов'язаними з нею, а також утвердження позиції Союзу як окремого партнера в Світовій організації торгівлі.

Усередині організації Європейська Рада відіграє роль "вдосконалювача" економічної й соціальної інтеграції та функцій, що частково збігаються, Союзу і Співтовариства.

Нарешті, Європейська Рада функціонує як "вирівнювач" розходжень між державами-членами у сферах, що не є предметом юрисдикції Суду ЄС. Як на минулих зустрічах на найвищому рівні, так і на теперішніх засіданнях Європейська Рада використовує свої повноваження для згладжування розходжень, які загрожували розколом Співтовариства, і розробляє компромісні рішення. Договір по Європейський Союз формалізував процес визначення передбачуваних порушень принципів, на яких засновано Союз.

Стратегічна роль Європейської Ради, врешті-решт, може полягати в ініціюванні загальної політики й відповіді на ініціативи, чітко сформульовані Радою міністрів.

Досить детальне регулювання своєї організації і діяльності Європейська Рада отримала у Договорі про запровадження Конституції для Європи, чого не було у засновницьких договорах. З її попереднього статусу залишено її основний обов'язок надавати імпульси, що стимулюють розвиток Союзу, і визначати його загальні політичні напрями та пріоритети. У Договорі про КЄ, однак, наголошується, що вона не виконує законодавчих функцій (стаття 1-21).

До складу Європейської Ради, крім голів держав чи урядів держав-членів та Голови Комісії, введено також Голову (або Президента) Європейської Ради. Цієї посади, як і посади Міністра закордонних справ Союзу, який також бере участь в роботі ЄР, взагалі не було раніше в інституційній системі ЄС.

Європейська Рада збирається щоквартально (раніше - щонайменше двічі на рік); її скликає Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Ради можуть вирішити, що їм мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії - Європейський Комісар. У разі потреби Голова скликає позачергове засідання ЄР.

Якщо в Договорі про КЄ не обумовлено інакше, Європейська Рада ухвалює рішення консенсусом. Під час голосування будь-який член ЄР може діяти від імені ще не більш як одного іншого члена. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень Європейської Ради, що потребують одностайності. ЄР може запросити Голову Європарламенту, щоб вислухати його. Європейська Рада простою більшістю впроваджує свої процедурні правила. їй допомагає Генеральний Секретаріат Ради Міністрів.

Свого Голову ЄР обирає кваліфікованою більшістю строком на два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи серйоз-ної провини Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

Повноваженнями Голови Європейської Ради є: очолювати Раду та керувати її роботою; забезпечувати її належну підгото-вку й безперервність співпраці з Головою Комісії, і на підставі роботи Ради з загальних питань докладати зусиль, що сприя-ють гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді; доповідати Парламентові після кожного засідання Ради. На своєму рівні він забезпечує зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без по-рушення обов'язків Міністра закордонних справ Союзу. Прин-циповим є положення про те, що Голова ЄР не може мати національного мандата.

Відповідно до ст. 4 [D] Договору про створення Європейського Союзу до складу Європейської Ради входять глави держав (стосується Франції й Фінляндії) чи глави урядів країн-членів і Голова Європейської Комісії. Їх супроводжують міністри закордонних справ та один член Комісії. Відповідно до декларації N 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської Ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питання, пов'язані з Валютно-Економічним Союзом. Європейська Рада збирається щонайменше два рази на рік, під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка зараз головує в Раді Європейського Союзу.

Перший раз повноваження Європейської Ради були визначені в Лондонській Декларації, яку прийнято 29-30.06.1977р. у Лондоні. Пізніше статус ЄР був розширений і доопрацьований у Урочистій Декларації про Європейський Союз, прийнятій на саміті в Штутгарті 19.06.1983р. Першим Договором, у якому сформульовано повноваження Європейської Ради є Договір про створення Європейського Союзу, при чому слід зазначити, що у цьому договорі повноваження ЄР окреслені значно скромніше, аніж у раніше згаданих деклараціях. Відповідно до ст. 4 [D] Договору, Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає узагальнені вектори його політики. Європейська Рада звітує Європейському Парламенту про кожне своє засідання, а також подає річний, письмовий звіт про поступ, досягнутий Союзом.

Європейська Рада займається справами, які зважаючи на свою важливість не можуть бути вирішені на нижчому щаблі. Рішення прийняті нею переважно не мають юридичної сили, але їх політичне значення є дуже велике, і це знаходить відображення в правових актах, прийнятих іншими, уповноваженими до цього інституціями Європейського Союзу. Але це не означає, що Європейська Рада не може приймати юридично зобов'язальних рішень. Добрим прикладом може бути ст. 7 [F.1] Договору про створення Європейського Союзу, яка передбачає право застосовувати санкції до країн, які в тривалий час грубо порушують основні свободи, демократичні принципи та права людини. Відповідно до ст. 121 [109 j] Договору про Європейське Співтовариство Рада "збирається в складі голів держав чи урядів", приймає деякі рішення в рамках Валютно-Економічного Союзу, наприклад, про початок третього етапу валютної інтеграції.

З правової точки зору, Європейська Рада є інституцією Європейського Союзу, але не є органом Європейського Співтовариства. Однак, особливий статус цієї інституції і специфіка взаємної залежності між Співтовариствами і Європейським Союзом призводять до того, що її рішення мають також ключове значення в рамках Співтовариства.


Висновки

У 1974 р. було погоджено, що керівники держав та урядів країн-учасниць разом з їхніми міністрами закордонних справ регулярно проводитимуть конференції на найвищому рівні. З часом ці зустрічі отримали офіційний статус і стали відомі як "Європейська Рада" (не плутати з постійно діючою Радою, офіційна назва якої "Рада Європейських Співтовариств")1. У 1986 р. за ст. 2 (ЄЄА) Європейська Рада отримала юридичне визнання2. "Європейська Рада об'єднує голів держав чи урядів країн-членів і голову Комісії Європейського Співтовариства, їм надають допомогу міністри закордонних справ і члени Комісії. Вони проводять спільні зустрічі принаймні двічі на рік".

Статтею Д (ДЄС) визнається, що Європейська Рада повинна надавати Європейському Союзу необхідний імпульс для розвитку і окреслювати основні засади його політики. Ст.Д також підтверджує право участі у них голови Комісії й одного з комісарів. Головує на зустрічах представник країни ЄС, яка очолює Співтовариство. На обговорення виносяться як проблеми ЄС, так і питання, що знаходяться поза межами юрисдикції Співтовариства (проте — в межах Союзу)3. При розгляді проблем Співтовариства цей орган може виступати як Рада Європейських Співтовариств: у законодавстві ЄС не існує положень, які забороняли б главам держав та урядів представляти свої країни на засіданнях Ради4. Однак на практиці, навіть коли обговорюються проблеми Співтовариства, Європейська Рада приймає тільки загальнополітичні рішення, які згодом законодавчо обґрунтовуються під час зустрічей Ради на рівні міністрів.


Список використаної літератури

1. Дахно І. Право Європейського Союзу: Англо-українсько-російський глосарій/ Іван Дахно. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 234 с.

2. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: Джерела і практика застосування/ Марк Дженіс, Річард Кей, Ентоні Бредлі ; Пер. з англ. О. Савчин. - К.: АртЕк; Будапешт: Ін-т Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI), 1997. - 583 с.

3. Кернз, Волтер. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посібник/ Волтер Кернз,; Пер. з англ. В. С. Ісакович. - К.: Знання, 2002. - 381 с.

4. Свобода П. Вступ до європейського права: Українське видання у співпраці з Олесем Андрійчуком/ Павел Свобода,; Пер. Олесь Андрійчук,. - К.: Вид-во "К.І.С.", 2006. - 277 с.

5. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник/ Алан Татам,; Ред. Л.Климчик; Пер. В.І.Муравйова; Ред. Л.Климчик; Пер. В.Муравйова. - К.: Абрис; Будапешт: COLPI/OSI, 1998. - 422 с.

6. Харитонова О.І. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства: Європейські традиції/ О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов. - 2-е вид., доп.. - Харків: Одіссей, 2006. - 622 с.

7. Харитонова О.І. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції: Посібник/ О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов. - Харків: Одіссей, 2002. - 590 с.

загрузка...
Top