Методологія дослідження тенденцій економічного зростання

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України актуальною стає проблема економічного зростання. В умовах, коли головною метою для нашої країни є необхідність подолання відмінностей її економічного розвитку від розвитку країн Європи, слід пам´ятати, що важливо не тільки досягти прийнятних темпів економічного зростання, але й його якісного наповнення, яке виражається у стабільних темпах зростання, спрямованих на поліпшення соціальної сфери.

У зв´язку з цим важливо зрозуміти, які джерела зростання економіки доречно використовувати в Україні. Для вирішення цієї проблеми корисним є аналіз не тільки практичного досвіду інших країн, але й теоретичних досліджень вчених-економістів різних часів і напрямів. Саме поєднання колишнього і сучасного теоретичного й практичного досвіду з національними особливостями нашої країни дозволять розробити концепцію, здатну призвести до стійкого соціально спрямованого економічного зростання в Україні.

Аналіз останніх публікацій. Проблемам економічного зростання присвячена велика кількість робіт як вітчизняних, так і закордонних авторів. Вони присвячені аналізу різноманітних моделей економічного зростання. Це, насамперед, дослідження А. Гальчинського і С. Льовочкіна, А. Вожжова. Багато уваги приділяється чинникам економічного зростання у роботах А. Голуба, Р. Аренда, В. Геєца. Окремо слід відзначити підвищення в останній час інтересу до кредиту як чинника зростання економіки. Цьому напряму дослідження присвячена низка робіт А. Попової, У. Владичина, Г. Поченчука. В цих роботах докладно аналізується сучасний стан України, даються практичні рекомендації щодо подальшого економічного розвитку країни.

Разом із тим недостатньо уваги приділяється аналізу економічних досліджень науковців минулих часів, методологічним аспектам економічного зростання. А без цього дуже важко виробити власну концепцію, яка б не копіювала досвід інших, а гармонійно включала його в себе.

Мета статті полягає у аналізі методологій дослідження економічного зростання представниками різних течій економічної думки.

Виклад основного матеріалу. З давніх часів економісти досліджували економічне зростання, розглядаючи його як підвищення багатства нації. Можна сказати, що економічна наука виникла саме через прагнення людини дізнатися як створюється багатство. Спроби відповісти на це питання спостерігаються ще в економічних ученнях давнього світу, але більш-менш докладне дослідження проблеми підвищення багатства починається з наукових праць меркантилістів.

Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом. Пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, які залишилися після задоволення потреб країни і повинні бути перетворені у гроші на зовнішньому ринку. Таким чином, і перші, і другі вважали, що більш багатою є та країна у якої більше грошей.

Необхідність розвитку промисловості й сільського господарства меркантилісти обґрунтовували тим, що вивіз товарів збільшує надходження коштовних металів і робить баланс активним. При цьому особливо важливу роль відіграє переробна промисловість, яка в даному відношенні стоїть вище від сільського господарства і видобувної промисловості. Це пояснюється тим, що самі по собі сировина й продукти сільського господарства коштують значно менше, ніж можуть коштувати якщо їх переробити.

Таким чином, продуктивна праця у меркантилістів пов´язана зі здатністю збільшувати грошове багатство країни. При цьому перші місця належать зовнішній торгівлі і переробній промисловості, видобувна промисловість і сільське господарство менш значимі у цьому випадку.

Меркантилісти багато уваги приділяли не тільки зовнішньому, але й внутрішньому попитові. При цьому вони розглядали як попит багатих прошарків населення, так і попит бідних громадян. Якщо доходи людей низькі, вони мало витрачатимуть і це одразу ж позначиться на торгівлі. Звідси випливає наступне: якщо зростають доходи, зростатиме і багатство держави, і навпаки.

Вище сказане свідчить про те, що меркантилісти усвідомлювали важливий механізм ринкової економіки — кругообіг доходів як чинник внутрішнього попиту і, відповідно, стимул економічного зростання. Але разом із цим меркантилісти відрізнялися незрілістю методології. Головну увагу вони приділяли сфері обігу, аналізуючи її, головним чином, емпіричними методами. Недосконалість поглядів меркантилістів викликала низку критичних зауважень.

Так, фізіократи, на відмінну від меркантилістів, перенесли центр своїх досліджень зі сфери обігу на сферу виробництва. Вони вважали, що справжнім багатством є не гроші, а продукт, який вироблено у сільському господарстві. Засновник школи фізіократів Ф. Кене відзначав, що гроші як такі є безплідним багатством, яке нічого не виробляє. У своїх працях він відзначає, що гроші або золото й срібло, оскільки вони виконують роль грошей, аж ніяк не становлять самі по собі споживчих багатств. Ф. Кене говорить, що треба прагнути до володіння такими благами, які необхідні для життя і для відтворення цих самих благ. На його думку, саме ці блага є «реальним» багатством.

У зв´язку з таким поділом багатства Ф. Кене віддавав перевагу внутрішній торгівлі порівняно із зовнішньою, оскільки в цьому випадку «реальне» багатство залишається в межах країни. Але зовнішня торгівля теж відіграє важливу роль. Особливо активно Ф. Кене відстоював принципи вільної зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією. Вільний експорт та імпорт хліба сприяє підвищенню прибутковості сільського господарства й збільшенню виробництва зернових, а отже, й збільшенню багатства країни. Виходячи з таких поглядів, фізіократи пропонували звільнити селян від непомірних податків. На їхню думку, це може відкрити можливості для розвитку працьовитості й заповзятливості, а у підсумку призведе до багатства і розвитку держави.

Більш глибокий аналіз багатства націй і економічного зростання (того, як держава багатіє) знаходимо в працях представників класичної школи політичної економії. Вони не розробили окремої спеціалізованої теорії економічного зростання, але проаналізували різні чинники зростання національного багатства. Так, А. Сміт вважав, що багатство зростає виробництвом. Він стверджував, що саме вільна від державного втручання ринкова економіка зростатиме і що багатство нації при такій системі постійно збільшуватиметься. Це пояснюється тим, що кожний суб´єкт економіки прагне до збільшення свого прибутку. У підсумку загальне багатство нації зростає.

Досягти зростання багатства нації (іншими словами, економічного зростання) можна шляхом збільшення продуктивності. Остання, в свою чергу, зростає в результаті поділу праці. Це відбувається за рахунок збільшення спритності кожного окремого робітника; заощадження часу при переході від одного виду діяльності до іншого; стимулювання винаходів і виробництва машин, що полегшують і скорочують людську працю.

Далі, розмірковуючи про те, у якій сфері економіки багатство зростає швидше, А. Сміт розробляє теорію продуктивної праці. Він переконаний в тому, що не торгівля й інші галузі сфери обігу, а сфера виробництва є основним джерелом багатства. У той же час економіст стверджує, що для збільшення багатства більш кращим є розвиток сільського господарства, а не промисловості.

Для стимулювання економічного зростання велике значення, на думку А. Сміта, має нагромадження капіталу. Зберігаючи значну частину доходів і розширюючи виробництво, власник підприємства дає роботу додатковій кількості робітників і сприяє зростанню багатства всього суспільства.

На базі досліджень А. Сміта починав розвивати свою теорію Д. Рикардо. Він приділяв увагу насамперед проблемам розподілу доходів. На відміну від А. Сміта Д. Рикардо побоювався, що перекіс у розподілу доходів може призвести до зупинки економічного зростання, пояснюючи це тим, що збільшення виробництва супроводжуватиметься дефіцитом землі. Цей дефіцит призведе до збільшення ренти й зменшення прибутку. Додаткові вкладення капіталу стануть невигідними і прагнення до інвестування зменшиться. Важливим досягненням Д. Рикардо стала розробка принципу порівняльних переваг. Отримання країною користі від зовнішньої торгівлі створює стимул до збереження й накопичення капіталу. Останнє ж, на думку Д. Рикардо, є важливим чинником економічного зростання.

Ще одним джерелом економічного зростання Д. Рикардо вважав стійкий грошовий обіг. Він відзначає, що грошовий обіг знаходиться у досконалому стані, коли складається цілковито з паперових грошей, але таких, які забезпечені золотом. Вони замінюють більш вартісне знаряддя обігу (золото) більш дешевим і надають можливість країні без втрат для окремих осіб обміняти все золото, яке вживалося для обігу, на матеріали, інструменти і продовольство. Використовуючи останнє, можна збільшити й багатство країни.

Д. Рикардо відзначає, що багатство країни може зростати двома шляхами. Воно може бути збільшене за допомогою вживання більш значної частини прибутку на утримання продуктивної праці, а також без витрат додаткової кількості праці, якщо та ж сама кількість праці буде більш продуктивною. Д. Рикардо зазначає, що з двох шляхів збільшення багатства слід віддати перевагу останньому. Це пояснюється тим, що цей варіант дозволяє отримати такий саме ефект, як і в першому випадку, але він не супроводжується позбавленням певного комфорту існування.

Ще один представник класичної школи Ж.-Б. Сей стверджував, що «виробляти предмети, які мають яку-небудь корисність, значить виробляти багатство, тому що корисність предметів становить першу підставу їх цінності, а цінність є багатство». Важливим елементом досліджень Ж.-Б. Сея є розроблений ним «закон ринків». Згідно цього закону Ж.-Б. Сей говорить про безперешкодну й повну реалізацію суспільного продукту, а також про безкризове економічне зростання. Вихід із труднощів збуту він бачив у розвитку виробництва в галузях другого роду. Кожна особа є зацікавленою у добробуті усіх, розквіт однієї галузі виробництва завжди сприяє розквіту всіх інших.

Дж. С. Мілль узагальнив досвід, здобутий класичною школою політичної економії. Виходячи з того, що приріст багатства визначається розміром чинників виробництва і їхньою продуктивністю, він розглядає усі фактори виробництва та причини їх зростання. Багатство Дж. С. Мілль визначав як суму благ, які продаються й купуються на ринку. Воно складається із благ, які мають мінову вартість. Дж. С. Міль стверджує: річ, замість якої нічого не можна отримати, якою б вона не була корисною і необхідною, не є багатством.

Дж. С. Мілль позитивно сприймав застійні процеси. Тільки у відсталих країнах світу зростання виробництва є важливою метою. У розвинених країнах на перше місце виходить проблема розподілу національних доходів. Слід відзначити, що Дж. С. Мілль виходив із того, що капіталізм потребує поступової трансформації. Більш критично до капіталізму ставилися соціалісти, які наполягали на зміні суспільного устрою. Саме на цих ідеях і будувалась теорія марксизму.

К. Маркс створював свою теорію як альтернативу класичній економічній теорії. Але в багатьох випадках він ґрунтує свої дослідження саме на здобутках класиків. Слідом за ними К. Маркс займався проблемами економічного зростання, зокрема добробуту й доходу, а також проблемою розподілу доходу між найманими робітниками, капіталістами та землевласниками.

За К. Марксом сам по собі капітал безплідний, один лише труд виробляє цінність. Але у зв´язку з тим, що конкуренція призводить до формування середнього прибутку, підприємець знаходиться в більш вигідному становищі, якщо вживає менше людської праці. За цих умов тенденцію норми прибутку до зниження К. Маркс бачив у зростанні відношення постійного капіталу до змінного, тобто в зміні «органічної будови капіталу». Зрештою це призводить до того, що виробництво втрачає стимул до подальшого зростання.

На підставі закону тенденції норми прибутку до зниження К. Маркс висуває теорію циклічності економічного розвитку при капіталізмі. Головна ідея цієї теорії полягає в тому, що досягненню макроекономічної рівноваги і послідовному економічному зростанню перешкоджає внутрішнє протиріччя капіталістичного суспільства — збільшення виробництва безвідносно до наявності ефективного попиту.

Маржиналістська революція надала економічним дослідженням більш статичного характеру і зацікавленість проблемами економічного зростання знизилася. На перше місце виходять проблеми розподілу. Відносне спрощення, яке притаманне маржиналістській системі поглядів, надало поштовх до розвитку нових течій економічної теорії. Серед них важливе місце займає інституціоналізм.

Представники цього напряму вважали інститути рушійною силою суспільного розвитку. Не було позбавлене уваги й питання економічного зростання. Інституціоналісти були прихильниками ідеї, згідно якої, досліджуючи зростання економіки слід враховувати вплив на нього усієї сукупності суспільних відносин. Цікавою в цьому відношенні є теорія У. К. Мітчелла. Він спрямував свої дослідження на створення методів ослаблення економічних криз. В його теорії була відсутня циклічність, а криза була замінена рецесією — плавним зниженням темпів зростання. На базі цих досліджень У. К. Мітчеллом була створена теорія регульованого капіталізму.

Більш докладно проблемами досягнення економічного зростання й ролі в цьому процесі державного регулювання займалися кейнсіанці. Вони стверджували, що економічна політика держави повинна забезпечувати динамічну рівновагу економіки, яка характеризується стійкими рівноважними темпами приросту національного доходу. Кейнсіанці вважали, що аналіз функціональних зв´язків між найважливішими категоріями слід вести на макрорівні. Це дозволить винайти чинники, які впливають на економічне зростання. Виходячи з цього, кейнсіанці довели, що економічне зростання залежить від структури суспільного продукту. Стимулювати економічне зростання доречно підвищуючи сукупний попит.

Зростання національного доходу і зайнятості населення Д. Кейнс пов´язував зі зростанням обсягу інвестицій у макроекономіці, він розробив концепцію мультиплікатора, у якій розкрив кількісну залежність між розмірами інвестицій, споживання і національного доходу. Цікавим є також твердження Д. Кейнса про те, що у сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від помірності заможних людей, але, скоріш за все, стримується ним.

Подальший розвиток поглядів Д. Кейнса пов´язаний з іменами Р. Харрода і Е. Домара. Але Д. Кейнс розглядав процес виробництва у статичному стані, в межах короткострокового періоду, у той час як його послідовники зосереджують зусилля на аналізі динамічних процесів і розглядають довгостроковий період.

Головна ідея Е. Домара полягає в тому, що інвестиції відіграють в економіці подвійну роль: створюють виробничі потужності й попит через ефект мультиплікатора. Він розробив модель рівноважного зростання. Згідно цієї моделі тільки постійно зростаюча акумуляція капіталу забезпечує в масштабі суспільства динамічну рівновагу між сукупним попитом і пропозицією. Для підтримки збалансованого зростання інвестицій держава повинна впливати на частку збережень у національному доході або на темпи НТП.

Ця модель подібна до моделі Р. Харрода, яка має три частини: фундаментальне рівняння зростання, гарантоване зростання, природне зростання. Свої дослідження Р. Харрод базував на ефекті мультиплікатора-акселератора. Факторами економічного зростання він вважав робочу силу, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу.

Згідно моделі Р. Харрода стійкий динамічний розвиток економічної системи досягається у випадку, коли гарантований темп зростання дорівнює природному за умов повного використання ресурсів. Загальним висновком із моделі Харрода-Домара є те, що при існуючих технічних умовах виробництва темп економічного зростання визначається розміром граничної схильності до збереження, а динамічна рівновага в ринковій системі нестійка і для його підтримки необхідні в умовах повної зайнятості активні й цілеспрямовані дії держави.

Багато авторів намагалися згодом розвити на основі моделі Харрода-Домара посткейнсіанську теорію зростання. Н. Калдор і Л. Пазинетті показали, яким чином поділ доходу на заробітну плату та прибуток впливає на загальну норму збереження і як він дозволяє гарантованому темпові зростання пристосуватися до природного темпу. Калдор стверджував, що частка прибутку, який заощаджується, більша, ніж частка заощадженої заробітної плати. В підсумку через коригування частки прибутку в національному доході економіка може досягнути тієї норми заощаджень, яка необхідна для підтримки будь-якого заданого темпу зростання.

Зовсім іншим шляхом розвивалися дослідження економічного зростання представниками неокласичної теорії. Перші неокласичні моделі зростання були розроблені Р. Солоу і Дж. Мідом. Вони базувалися на виробничій функції Кобба-Дугласа. Чинниками економічного зростання згідно моделі Солоу є норма заощаджень, темпи зростання населення і технічний прогрес. На відміну від моделі Харрода-Домара в дослідженнях Р. Солоу траєкторія збалансованого зростання є стійкою.

Після досліджень Р. Солоу неокласична теорія зосередила увагу на головних чинниках економічного зростання. Найбільш значний внесок у вирішення цієї проблеми зробив Е. Денісон. Під джерелами зростання він розумів зміни, які призводять до збільшення національного доходу. За його класифікацією існує дві великі групи чинників економічного зростання: зміни факторних витрат і продукції на одиницю витрат. При цьому витрати складаються з праці, капіталу і землі, які використані у виробництві.

Зміни в обсягах продукції на одиницю витрат викликаються такими причинами, як прогрес знань, прогрес у розподілі ресурсів (скорочення витрат у сільському господарстві, скорочення не сільськогосподарського індивідуального підприємництва, зменшення міжнародних торгових бар´єрів), економія обумовлена масштабами господарської діяльності, випадкові зміни попиту.

Загальним висновком дослідження Е. Денісона є ствердження, що існує багато факторів економічного зростання і їх відносний вплив сильно змінюється від періоду до періоду і від країни до країни.

Наприкінці XX ст. з´являється ціла низка робіт, присвячених проблемам економічного зростання. Так, у дослідженнях П. Ромера і Р. Лукаса загальним напрямом було ендогенне визначення довготермінових темпів зростання через збільшення сукупної віддачі від масштабу завдяки накопиченню людського капіталу. Чинником економічного зростання у П. Ромера є накопичення знань, ідей і винаходів; у Р. Лукаса — накопичення людського капіталу

Певний інтерес мають також дослідження Ф. Перру. Зростання економіки, на його думку, не є простим збільшенням вироблених обсягів. Воно супроводжується «змінами структур»: одні галузі промисловості зникають, інші — з´являються завдяки винаходам та іншим чинникам. Зростання відбувається не скрізь одночасно, воно виявляється в певних точках (полюсах зростання) з різною інтенсивністю і розповсюджується різними каналами, даючи неоднаковий кінцевий ефект на всю економіку.

Ф. Перру стверджує, що приведення розбалансованості економіки в гармонію зі зростанням припускає політичні дії. При цьому політика гармонійного зростання повинна базуватися на наступних принципах: максимальне збільшення сукупного реального продукту, скорочення перекручень між секторами, забезпечення сумісності темпів зростання інвестицій, збережень й інших економічних величин.

Слід зауважити, що на сьогоднішній час у економістів не існує єдиної точки зору щодо того, які темпи економічного зростання є найбільш прийнятними в сучасних умовах. Значна кількість вчених позитивно ставиться до стимулювання зростання економічних показників. Але існує й протилежна думка. Згідно цієї точки зору високі темпи економічного зростання можуть призвести до певних проблем, насамперед екологічних. У зв´язку з цим доцільно дотримуватися нульового економічного зростання.

Висновки. Підводячи підсумки, можна зазначити, що в різні часи представники різноманітних течій економічної теорії приділяли багато уваги проблемам економічного зростання. І якщо на перших стадіях розробки цього питання більше уваги приділялося визначенню зростання як економічної категорії, то на більш пізніх етапах розвитку економічної думки увага приділяється чинникам економічного зростання. З розвитком методології дослідження цієї проблеми кількість чинників, які впливають на економічне зростання, поступово збільшується від двох-трьох у представників класичної школи до складної їх класифікації на сучасному етапі.

Наша країна повинна обирати свій особливий шлях подальшого розвитку. Яким він буде — залежить від багатьох чинників. Але в будь-якому випадку для отримання позитивного результату треба досконало вивчити теоретичні підходи до проблеми економічного зростання, зважити усі сильні та слабкі сторони кожної концепції. Саме беручи до уваги досвід, набутий ученими-економістами за минулі часи, викристалізовуючи з нього усе найкраще і відкидаючи помилкові судження, можна розробити найбільш прийнятну для нашої країни концепцію економічного зростання.

 

Список використаних джерел

1. 25 ключевых книг по экономике/Бейтон А. и др. - Челябинск: УранLTD, 1999.

2. Аренд Р. Источники посткризисного экономического роста в России // Вопросы экономики.- 2005 - №1. - С. 28-48.

3. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.: ДелоЛТД, 1994.

4. Владичин У. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2004 - №1. - С. 96-102.

5. Вожжов А. Про оцінку використання кредитного мультиплікатора для забезпечення економічного зростання // Економіка України. - 2004.- №7. - С.18-24.

6. Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України // Економіка України. - 2004.- №6. - С. 4-10.

7. Геец В. М. Трансформационные процессы и экономический рост в Украине. - К., 2003.

8. Голуб А. Факторы роста российской экономики и перспективы технического обновления // Вопросы экономики. - 2004. - №5. - С. 44-58.

9. Денисон Э. Исследование различий в темпах экономического роста. - М.: Прогресс, 1971.

10. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. - М.: Экономика, 1995.

11. История экономических учений / Под ред. Автономова В., Ананьина О., Макашевой Н. - М: ИНФА-М, 2002.

12.История экономических учений (современный этап) / Ред. Худокормов А. Г. - М.: ИНФРА-М, 2002.

13.Кейнс Д. М. Общая теория занятости, процента и денег. Шедевры мировой мысли: В 3 т. - Т. 3. - Петрозаводск: Петроком, 1993.

14.Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. - М.: Соцэкгиз, 1960.

15.Милль Дж. С. Основы политической экономии: В 3 т. - Т. 1-3. - М.: Прогресс, 1980-1981.

16.Панорама экономической мысли конца XX столетия: В 2 т. - Т. 1 / Ред. Гринэуэй Д., Блини М., Стюарт И. - СПБ., 2002.

17.Плотников И. С. Меркантилизм //gallery.economicus.ru.

18.Попова Н. Участь комерційних банків у забезпеченні економічного зростання в Україні // Банківська справа. - 2003, - №6. – С. 39-47.

19.Поченчук Г. М. Місце кредиту в економічній теорії як фактора економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №2. - С. 17-26.

20.Рикардо Д. Сочинения. - Начала политической экономии и налогового обложения. Т. 1. - М.: Госполитиздат, 1955.

21.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М.: Соцэкгиз, 1962.

22.Сэй Ж.-Б. Трактат по политической экономии. - М.: Дело, 2000.

23.Ядгаров Я. С. История экономических учений. - М.: ИНФРА-М, 2001.

загрузка...
Top