Методологічні підходи до розробки Податкового кодексу України

Постановка проблеми. Перед українським суспільством котрий рік стоїть складне завдання розробки та прийняття Податкового кодексу. Україна єдина держава серед європейських країн пострадянського простору, яка до теперішнього часу не має власного Податкового кодексу. Тривалий період проблема знаходиться в стані пасивного вирішення, тобто коли актуальність та необхідність вирішення даної проблеми усвідомлюється усіма, але до активного вирішення проблеми ніхто не підходить серйозно. Рішучості у вирішенні даного питання насамперед бракує державі, урядовцям, які, в першу чергу, в силу свого становища повинні дбати про закладення фундаментальних якісних підвалин тривалого соціально-економічного розвитку України. Існують й інші перешкоди як об´єктивного, так й суб´єктивного характеру.

З цього приводу можна казати лише про негативні імпульси, які посилає сектор державних фінансів іншим сферам життєдіяльності держави, суспільства та економіки. В економічному плані затягування податкової реформи означає брак інвестицій у реальний сектор економіки, нагромадження бюджетних проблем, відкладення структурних реформ та врешті-решт віддалення від оптимальної траєкторії розвитку.

Процес створення Податкового кодексу, на жаль, став предметом спекуляцій у політичному середовищі. Багато з тих, хто ледь навчився відрізняти «податок» від «збору», вважає себе великим фахівцем у галузі державних фінансів і намагається внести на розгляд вищого законодавчого інституту України власний авторський проект податкового кодексу. Такі документи найчастіше мають популістський характер і нічого, крім суцільної еклектики, не містять.

Насправді, не можна настільки легковажно підходити до розробки такого важливого документу, як Податковий кодекс. Це економічна конституція будь-якої країни, яка закладає фундамент для подальшого тривалого соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, від того, наскільки цей документ буде якісним, залежить добробут не одного покоління. Тому вкрай важливим є завдання аналізу помилок та прорахунків у чинному податковому законодавстві з метою розробки фундаментальних методологічних критеріїв того, що необхідно змінити та яким чином.

Звичайно, не можна казати, що автор намагається «відкрити Америку». В світовій економічній думці існує велика кількість фундаментальних праць, які заслуговують на увагу. Проте, як показує досвід, більшість, навіть найкращих та досконалих, «рецептів» реформ в умовах України мають обмежену силу дії, а іноді виявляються навіть хибними. У зв´язку з цим необхідно звернутися до праць вітчизняних науковців, які, на нашу думку, досить несправедливо не беруться до уваги в процесі розробки Податкового кодексу України. В цих роботах враховано найкращі здобутки світової економічної думки та, водночас, зроблено концептуальні пропозиції з удосконалення податкової системи України, які залишаються поза увагою чиновників. Це стосується робіт таких вчених, як В. Л. Андрущенко, В. П. Вишневський, І. О. Луніна, П. В. Мельник, А. М. Соколовська, В. М. Федосов та багатьох інших.

У роботах цих та інших авторів закладено конструктивні методологічні пропозиції з удосконалення системи оподаткування в Україні.

Мета статті полягає в оцінці якостей податкової системи України, що дозволить дійти системного уявлення про те, що необхідно змінювати. На жаль, у більшості наявних на сьогодні концепціях реформування податкової системи мета реформування та створення податкового кодексу приймається як самоціль. При цьому з визначених цілей та принципів практично не простежується методологія податкових трансформацій, тобто знання про спосіб, як це необхідно робити.

Виклад основного матеріалу. Ідеальну систему оподаткування описав А. Сміт. Сформульовані ним принципи залишаються актуальними й сьогодні. Якщо перефразувати загальні принципи, сформульовані класиком, то виявляється, що система оподаткування повинна бути в першу чергу, економічно нейтральною, тобто не створювати жодних спотворень, стимулів або перешкод для здійснення різних видів діяльності. Формалізувати даний принцип виявляється дуже складно.

Тому проблема розробки Податкового кодексу України має вирішуватися з огляду на дві обмежуючі обставини.

Перша обставина — суто практичного характеру, сутність якої полягає в тому, що реформування податкової системи повинно відбуватися еволюційним, а не революційним шляхом. Тобто внесення змін до чинної податкової системи повинно мати системний характер, однак, водночас, і фрагментарний. Визначення сфери застосування реформаційних заходів необхідно проводити із застосуванням критерію соціально-економічної доцільності змін.

Друга обставина — теоретична. Її сутність полягає у пошуку оптимальної структури податкової системи України та розробки ефективних та дійових податкових механізмів.

Дослідження проблематики оптимальності податкової системи є надзвичайно складним завданням як з огляду на теоретичний, так і практичний бік справи. Зокрема, податкова система може бути оптимальною з точки зору статичної рівноваги економічної системи, та не є оптимальною з точки зору динаміки. Більше того, в більшості теоретичних досліджень покладений в основу задачі оптимізації критерій максимізації корисності індивіда (суспільства) на певних обмежених часових горизонтах вступає в методологічне протиріччя з вимогами збалансованого сталого розвитку соціально-економічної системи.

Так, саме сьогодні ми чуємо критику на адресу уряду, що він захоплюється соціальними виплатами в той час, як ці кошти могли б бути використані на інвестування та, відповідно, сприяли б вищим темпам економічного зростання в майбутньому. На ці критичні закиди можна відповісти, що насправді не технології рухають економіку, а люди, їхні творчі та інноваційні здібності.

До певної міри під таким кутом зору можна розглядати сьогоденну соціально-орієнтовану бюджетну політику українського уряду. Апологети зростання частки соціальних видатків у бюджеті можуть казати, що це не видатки на проїдання, а інвестиції в людський капітал. До певної міри вони праві, оскільки в України, усвідомлюємо це ми чи ні, формується зовсім новий механізм перерозподілу доходів, в тому числі й за рахунок податкових важелів.

Як знайти оптимальну пропорцію між інвестиціями і споживанням та у відповідності до цього збудувати адекватну податкову систему? Питання риторичне!

Тому ми пропонуємо методологічний підхід, згідно якого критерій оптимальності системи оподаткування для кожної її складової власний. Крім цього, як буде показано нижче, в процесі дослідження системи оподаткування на предмет оптимальності доцільно враховувати умову необхідності формування заощаджень та розглядати корисність індивідууму не як максимальну величину, а як мінімальну прожиткову доцільність.

Ураховувати фактор заощаджень (або ставку дисконту грошового потоку) вкрай необхідно, оскільки, як показують останні теоретичні дослідження, він зумовлює визначену (прогнозовану) динаміку економічного розвитку.

Проаналізуємо систему оподаткування України за критеріями оптимальності. При цьому припустимо, що аналітична задача вирішується в умовах бюджетних обмежень та відсутності ринку капіталу, що для України є гіркою реальністю. Для фізичної особи це обмеження означає, що вона може спожити еквівалент лише тієї частки продукту, що виробила. Позикові відносини та зовнішні трансферти для спрощення з моделі усуваємо. На макрорівні це обмеження означає, що економіка є також системою закритого типу. Такі методологічні перебільшення, з точки зору раціонального глузду, вступають у протиріччя з онтологічною картиною соціально-економічної системи, проте їхнє використання дозволяє досягти визначення структури, механізму дії оптимальної податкової системи в найзагальнішому вигляді. Після цього завдання конструювання системи за виведеним критерієм оптимальності стає технічним, тобто таким, що має вирішення за будь-яких обставин та умов.

Поряд із онтологічними припущеннями ми висуваємо також деякі методологічні, що узгоджуються з традиційною технікою дедуктивної логіки від загального до конкретного.

Так, вважатимемо, що оптимальною податковою структурою є система податків, що дозволяє уникати багаторазового обкладання податками однієї бази оподаткування впродовж умовної одиниці економічного часу.

Ця умова є необхідною та водночас достатньою умовою оптимальності податкової системи. Поряд із цим, оптимальну структуру податків зумовлює оптимальність податкового механізму (податкових ставок та правил справляння податків). Ця умова є необхідною умовою оптимальності податкової системи. Оптимальний податковий механізм зумовлює оптимальна система адміністрування податків. Ця умова також є необхідною умовою оптимальності податкової системи.

Отже, виконання всіх необхідних та достатньої умов оптимальності складових системи оподаткування означає, що вона в цілому є оптимальною. Іншими словами, для визнання системи оподаткування оптимальною треба виконання трьох необхідних умов та однієї достатньої. Наочно цю тезу представлено на рис. 1.

 7

Рис. 1. Методологія дослідження податкової системи на предмет оптимальності

 

Дослідження кожної умови на предмет оптимальності ставить питання про критерії оптимальності кожного елементу системи.

Слід зазначити, що в науковій літературі немає одностайної думки щодо критеріїв оптимальності визначених складових, проте є домінуюча, якої ми дотримуватимемося в ході аналізу. Виходячи з найпоширенішої думки щодо оптимальності податкового механізму, структури податків та їхньої системи адміністрування, можна визначити наступні критерії (рис. 2).

 8

Рис. 2. Критерії оптимальності системи оподаткування

 

Подальший матеріал викладено у послідовності згідно з вище представленою і становить аналітику щодо відповідності податкової системи України запропонованим на рис. 2 критеріям.

Податкове адміністрування. Система адміністрування податків в Україні залишається чи не найголовнішою перешкодою на шляху гармонізації відносин між фіскальними органами та платниками податків. Існує велика кількість факторів та обставин, які дозволяють говорить, що цей елемент системи, навіть безвідносно до критерію «рентабельності адміністрування» податків, умові оптимальності не відповідає.

Тут необхідно змінювати більшість процесів і методів адміністрування. Елементарні речі тут не відповідають світовим стандартам. Наприклад, авансова система сплати податків, яка функціонує в Україні. В багатьох податкових інспекціях авансова система сплати податків працює за схемою «авансове справляння податку як плата за майбутні (дуже часто спеціально зроблені) порушення податкового законодавства». Тобто платник сплачує податок авансом, що є ціною майбутнього поблажливого ставлення податкового аудитора в разі виявлення порушень. Подібна практика не витримує жодної критики як з точки зору дотримання прав та свобод платника податку, так і з позицій економічного глузду.

За дослідженнями Світового банку, українська система адміністрування податків є однією з найбільш складних у світі.

Таблиця 1. Час, необхідний на адміністрування податків у деяких країнах світу

Країна

Кількість годин на рік

Кількість повних діб на рік

Україна

2185

91

Довідково (деякі інші країни світу в порядку зниження показника)

Бразилія

2600

108

Білорусь

1188

49

Вірменія

1120

46

В´єтнам

1050

43

Чехія

930

38

Росія

256

10

Молдова

250

10

Польща

175

7

Казахстан

156

6

Німеччина

105

4

Естонія

104

4

Франція

72

3

Як бачимо з табл. 1, Україна посідає друге місце у світі, поступаючись лише Бразилії, за показником часу, який необхідний середньостатистичному підприємству для підготовки, заповнення, здачі податкової звітності та сплати усіх необхідних податків. Оскільки шкала виміру показника в «годинах на рік» представляє достатньо абстрактну величину, то ми перевели показник «кількості повних діб на рік», необхідних середньостатистичному підприємству для підготовки, заповнення, здачі податкової звітності та сплати усіх необхідних податків. Таким чином, в Україні час на відносини підприємства з податковими органами становить 91 добу, або майже квартал. З табл. 1 видно, що в таких країнах, як Росія, Молдова, Польща та багатьох інших (усього вибірка містить 150 країн), цей час на декілька порядків менший. Франція має один із найменших показників часу, який необхідний на адміністрування податків, у світі.

Лише 72 години, або 3 повних доби. Вже ці цифри та елементарний порівняльний аналіз дозволяють зробити висновки про те, що система адміністрування податків в Україні дуже далека від своїх оптимальних параметрів. Користуючись нормативами тривалості робочого дня, встановленого чинним трудовим законодавством України, визначаємо, що кількість робочих днів, необхідна для «взаємовідносин» між платником податку та фіскальними органами, становить 273 робочих доби. Це дещо більше робочого року, якщо відкинути вихідні дні (близько 260 діб).

Податковий механізм. Дослідження податкового механізму на предмет оптимальності краще розглядати крізь призму оцінки податкового тягаря. При цьому вважаємо за доцільне використовувати в даному випадку не загальноприйняту методологію Лафера, яка дає дуже загальну та неякісну оцінку даного показника, а модель Ф. Рамсея. Вона дозволяє оцінити розмір податкового тягаря на мікрорівні.

Ця обставина диктує необхідність розглядати, поряд із проблемою оцінки тягаря, умови та специфіку його перекладення. Слід зазначити, що в економічній теорії не існує загальноприйнятої думки щодо суб´єкта-платника податку. Одні науковці вважають, що певні податки сплачують підприємці, інші — споживачі. Найчастіше домінує проста та хибна логіка. Якщо податок на прибуток підприємств, то платить податок суб´єкт господарювання — юридична особа. Якщо податок на доходи громадян, то платить фізична особа. Насправді дійсність є складнішою, її намагаються уявити в теорії. Податковий тягар має властивість перекладатися від одних суб´єктів на інші. На цю властивість податків впливає багато факторів: споживча корисність товарів, цінова еластичність пропозиції та попиту на товари, суб´єктивні чинники тощо. Формалізувати та звести всі ці фактори в межах однієї функції з тим, щоб провести принаймні якісний аналіз моделі, достатньо складно. Тому основним припущенням розрахунків у ході оцінки податкового тягаря в Україні буде наступне. Податковий тягар повністю перекладається на фізичних осіб, а тому юридичну особу можна розглядати лише в якості передаточного ланцюга. Подібна логіка має під собою багато цілком раціональних підстав, розглядати які тут немає необхідності. Доречно зважити лише на ту обставину, що ми вважаємо оптимальною системою оподаткування таку, яка дозоляє не максимізувати доходи пересічного споживача, а розглядати корисність індивідууму як мінімальну прожиткову доцільність. Тобто при споживанні особою кошику необхідних для фізичного виживання товарів (робіт, послуг), податковий тягар, закладений у предметах споживання, повністю перекладається на споживача, оскільки для таких товарів їхні ціни є фактично нееластичними за попитом.

У моделі Ф. Рамсея, яку ми використовуємо для оцінки податкового тягаря, податок на заробітну плату еквівалентний єдиному податку на всі товари.

Ця модель передбачає, що всі споживачі однакові і мають справу з ідентичними ставками податків, і що мета уряду полягає в максимізації добробуту «репрезентативного індивідуума». З боку виробництва передбачається наявність фіксованих цін виробника на всі товари і фіксованої ставки зарплати — w. Праця - єдиний чинник, пропонований домашніми господарствами, і вони не мають іншого джерела доходів. Оскільки ціни виробника фіксовані, то можна без збитку для узагальнень прийняти їх за одиницю так, що для споживача ціна товару буде представлена qk = 1 + tk.

Проблема полягає в тому, що уряд максимізує індивідуальні функції попиту і пропозиції, які, у свою чергу, базуються на вирішенні проблеми обмеженої максимізації. Репрезентативний споживач поставляє L одиниць праці (де L вимірюється часткою робочого дня) і споживає X, товару і (і=1...,п). Передбачається, що він максимізує U(X, L) за умови бюджетного обмеження:

          9        (1)

У статті рівняння (1) є базовим для оцінки.

Припустимо, що на заробітну плату встановлений податок t. Тоді «обмеженість» бюджету споживача:

                 10    (2)

(сумування йде від 1 до п, поки не вказано інше). Доти, доки споживач зацікавлений, це буде еквівалентно ситуації, де немає податку на заробітну плату, і qs зростає до q/(1 - т), тобто для податкової ставки стає:

               11    (3)

Дохід уряду в останньому випадку дорівнює:

          12    (4)

що можна зіставити з ситуацією податку на заробітну плату:

          13      (5)

де ми зробили заміну для wL з (2).

Урядові надходження залишилися незмінними. Отже, податок на заробітну плату в цій моделі еквівалентний єдиному податку на всі товари. Це залежить від відсутності інших джерел доходу (таких, як дохід від прибутку). Крім того, ми не можемо оподаткувати потенціал споживача (дозвілля). Мета уряду в цьому випадку — максимізувати індивідуальний добробут за умови обмеженості доходу і індивідуальних умов максимізації вигоди.

Таким чином, в умовах бюджетних обмежень (уряд не може витратити більше того, що він отримав у вигляді податків, а особа спожити більше заробленого) та прагнення уряду максимізувати суспільну функцію корисності, оптимальна ставка податку повинна відповідати умові (2):

           14     (6)

Змістовна інтерпретація цього виразу означає, що податок має забирати доходу у фізичної особи не більше, ніж це потрібно їй на прожиття, оскільки

           15        (7)

Згідно теоретичних викладок даної моделі спробуємо підрахувати номінальний та реальний рівень податкового тягаря в Україні.

Складову рівняння (2) ƩqX можна трактувати як мінімальну прожиткову доцільність, або, іншими словами, прожитковий мінімум; wL слід трактувати як дохід, що отримує особа від використання своєї праці.

За офіційною статистикою, середньомісячна заробітна плата по економіці України у серпні 2005 р. становила 830 грн.

Установлений для працездатної особи прожитковий мінімум на поточний рік становить 453 грн. Відтак, номінальний розмір податкового тягаря не повинен перевищувати 45% доходів особи:

                16    (8)

Слід зазначити, що тут не враховано важливий фактор — заощадження. Згідно офіційних статистичних даних, середня схильність до заощаджень в Україні становить 0,15-0,2. Врахування цього фактору істотно зменшує коридор оптимальних, виходячи з припущень моделі Ф. Рамсея, податкових ставок до рівня сукупного податкового тягаря — 25-30%.

Виходячи з таких розрахунків, виникає цілком раціональне питання, який реальний податковий тягар в Україні. При цьому необхідно звернути увагу на те, що елемент ƩqX нами свідомо занижено до рівня мінімальної, а не середньої прожиткової доцільності. Таке перебільшення є свідомим, оскільки дозволяє більш сильно уявити масштаби проблеми.

У науковій літературі існує велика кількість думок та оцінок щодо рівня податкового тягаря. Найпоширенішою є думка, що рівень податкового навантаження на середньостатистичну фірму становить 36-40% валових доходів. Слід зазначити, що в даному випадку береться до уваги середня інтервальна оцінка.

Деякі експерти вважають, що податковий тягар на середньостатистичну фірму сягає до 50% доданої вартості. За оцінками, що наведені в згадуваному вище звіті Світового банку, середньостатистична фірма в Україні сплачує 51% валового прибутку. Якщо перекласти ці цифри на звичайний знаменник, яким є валовий дохід (або ціна помножена на обсяг реалізації товарів), то виявляється, що при середньому рівні рентабельності в Україні - 10% - податковий тягар становить 5-6%. При зменшенні рівня рентабельності, наприклад, до 5%, частка податкового тягаря в валовому доході зростає відповідно до 10-12%.

Таким чином, за умови перекладення цього тягаря з підприємства на фізичну особу, згідно виразу 2, реальний податковий тягар слід оцінювати на одну фізичну особу в Україні на рівні: 60% = (0,36 + (0,13 + 0,02))/(1 - 0,15), де 13% - ставка податку на доходи фізичної особи і 2% - середня гранична ставка обов´язкового збору до Пенсійного фонду України, які разом складають прямий податковий тягар фізичної особи на рівні 15%. Різниця між номінальним та реальним податковим тягарем, як бачимо, становить близько 30%.

Умова оптимальності податкового механізму не виконується.

Тому вважаємо, що найпершим кроком з удосконалення податкової системи України повинен бути захід із введення неоподатковуваного мінімуму доходу однієї особи на рівні прожиткового мінімуму. При цьому доречно вести в Податковий кодекс норму добровільного вибору виду оподатковуваного доходу: особистого або сімейного.

Звичайно, що у середньостроковій перспективі подібні заходи слугуватимуть причиною бюджетного дефіциту. Проте очікуваним ефектом зменшення податкового тягаря повинна бути компенсація дефіциту бюджетних коштів унаслідок розширення бази оподаткування. Це логічний наслідок перебудови механізму перерозподілу доходів в економіці в цілому.

Формальний аналіз цього аспекту проблеми, проведений на основі моделі Ф. Рамсея, показав наступне. За умов тривалого зростання реальних доходів населення, інфляція підконтрольна та в довгостроковій перспективі асимптотично прямує до нуля; час повернення бюджетної системи до початкового балансового обмеження зворотно пропорційний квадратному кореню швидкості зростання реальної заробітної плати. Іншими словами, при помірних темпах зростання заробітної плати, наприклад 10% на рік, збалансувати державний бюджет можна за 3-4 роки.

Податкова структура. Дослідження структури системи оподаткування на предмет оптимальності передбачає застосування критерію уникнення багаторазового оподаткування однієї бази (об´єкту) упродовж одиниці економічного часу.

Наведемо визначення деяких термінів.

Під базою (об´єктом) оподаткування розуміємо термін, визначення якого представлено в Законі України «Про систему оподаткування». «Об´єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об´єкти, визначені законами України про оподаткування».

Під одиницею економічного часу розумітимемо період, час, упродовж якого виникає неоподатковуваний раніше об´єкт оподаткування.

Виходячи зі змісту представлених економічних категорій, постає завдання визначення відповідності податкової структури зазначеному вище критерію.

Податкова структура України згідно наведеного вище критерію також не відповідає умові оптимальності, оскільки в системі оподаткування дуже часто зустрічається принцип нарахування податків на податки. Наприклад, подвійне або потрійне оподаткування інвестиційних доходів (дивідендів, відсотків, курсових різниць), практика застосування пенсійних зборів як адвалорних податків із продажу автомобілів, нерухомості, послуг мобільного зв´язку тощо.

У зв´язку з цими обставинами постає завдання конструювання такої податкової структури, яка б виключила можливість багаторазового оподаткування та оподаткування податків.

Логічний вихід із такої ситуації — це виключення з бази оподаткування сум податків, що сплачуються за одиницю економічного часу. Наприклад, при обчисленні сум сплачуваного ПДВ доречно виключати з його бази податки, які становлять базу цього податку при її калькуляції.

Застосування такої методології калькуляції податків звісно потребує істотної подальшої розробки. Проте це питання до певної міри можна вважати технічним. Рух у цьому напрямку вирішення проблеми, як нам здається, дозволить принаймні наблизити систему оподаткування до її оптимальних якостей.

Слід лише зазначити, що найбільші проблеми в цьому контексті стосуються ПДВ, оскільки не можна ототожнювати базу цього податку, а де-факто ціну товарів (робіт, послуг) із доданою вартістю. Додана вартість — це новостворений елемент, що має споживчу цінність і в процесі створення якого задіяні усі фактори виробництва (труд, капітал, природні ресурси). Таке визначення, по суті, звужує сферу використання ПДВ до сфери виробництва та обробки, і ні в жодному разі ПДВ не можуть обкладатися товари (роботи, послуги) у сфері посередництва, торгівлі. Крім цього, слід розрізняти додану вартість відносну, абсолютну відновлювальну та абсолютну невідновлювальну. Абсолютна невідновлювальна додана вартість створюється у видобувній промисловості, а відновлювальна — в АПК. Відносна додана вартість створюється в обробній промисловості. Класифікація процесу суспільного виробництва за видом створюваної доданої вартості й закладає в механізм дії податкової системи правило, згідно якого ставки ПДВ повинні бути диференційованими в залежності від виду доданої вартості та її споживчої корисності. Це означає, що ставки ПДВ для товарів з абсолютною відновлювальної вартістю повинні бути найменшими, а з відносною вартістю — найбільшими. При цьому з точки зору дотримання вимог сталого розвитку, який передбачає раціоналізацію процесу використання природних ресурсів, ставки ПДВ можуть бути диференційними в залежності від етапів переробки сировини, товарів.

Висновки. Оскільки не виконуються всі умови оптимальності, податкову систему Україні слід вважати такою, що не є оптимальною.

Виходячи з наведених обставин та основного висновку, до якого ми прийшли в ході аналізу, існує необхідність внесення змін до системи оподаткування України, які мають бути обов´язково враховані в Податковому кодексі, а також дозволять наблизити податкову систему України до умов оптимальності. Розуміння невідкладності вирішення першочергових завдань реформування системи оподаткування України дозволяє зробити пропозиції щодо реформування наступних податків.

1. Податок на додану вартість.

Ставки податку слід диференціювати в залежності від споживчої корисності товарів (робіт, послуг). Ставку податку 10% встановити для товарів першої необхідності: продуктів харчування (крім, шоколаду та алкогольних напоїв), продукції сільського господарства, медикаментів, житлових, транспортних послуг. Ставку податку 15% встановити для товарів (робіт, послуг), виробництво яких здійснюється в секторах економіки, що відносяться до 5 та 6 технологічного укладу. Ставку податку 20% встановити для решти товарів (робіт, послуг).

2. Податок на прибуток підприємств.

Встановити єдину ставку податку 25% для усіх видів економічної діяльності. Механізм адміністрування податку змінити шляхом уведення нульової ставки податку для сум прибутку, що спрямовуються на фінансування повного циклу системи «наука-техніка-виробництво» (або як альтернатива для тих виробництв, що відносяться до 5 та 6 технологічного укладу).

3. Податок з доходів фізичних осіб.

Ставку податку залишити 13%. Механізм адміністрування податку змінити шляхом введення додаткової норми закону — оподаткування доходу сім´ї.

Встановити розмір мінімального неоподатковуваного мінімуму на рівні офіційного прожиткового мінімуму особи без обмеження за розмірами доходу. У випадку оподаткування доходу сім´ї розмір мінімального неоподатковуваного мінімуму встановлюється шляхом добутку розміру офіційного прожиткового мінімуму на кількість членів сім´ї, що визнаються такими згідно Сімейного кодексу України.

4. Нарахування на фонд оплати праці.

Розмір нарахувань зробити диференційованим в межах 10-25% фонду оплати праці в залежності від рівня розвитку системи медичного, соціального та пенсійного страхування на підприємстві. Такий захід дозволить вирішити цілу низку не лише економічних, а й соціальних проблем та надасть новий поштовх перебігу пенсійної реформи. В єдиному соціальному податку об´єднати сплати до всіх діючих соціальних фондів, а саме до: Пенсійного фонду, Фонду соціального захисту та Фонду сприяння зайнятості населення.

Проведене дослідження дозволяє також рекомендувати для використання в процесі розробки Податкового кодексу України методологічний підхід, сутність якого полягає в застосуванні запропонованих у статті критеріїв оптимальності складових системи оподаткування. Такий підхід може виявитися дуже корисним як у процесі формування нового економічного механізму податків, нової системи податкових відносин, так і для юридичної техніки та процедур його створення.

 

Список використаних джерел

1. Концепція реформування податкової системи України. Підготовлено робочою групою Секретаріату Президента України // rada.kiev.ua.

2. Андрущенко В. Л. Західна фінансова думка про природу державних фінансів //Фінанси України. - 1996. - №9. - С. 21-25.

3. Борисов К. Ю. Неопределенные равновесия в модели эндогенного роста // Экономика и математические методы. - 2005. - Том 41. - №3. - С. 100-107.

4. Вишневський В. П., Липницъкий Д. В. Оцінка можливостей зниження податкового тягаря // Фінанси України. - 2000. - №1. - С. 93-105.

5. Вишневський В., Вєткін А. Ухилення від сплати податків: моделювання вибору та дій економічного суб´єкта // Економіка України. – 2004. - №1. - С. 9-15.

6. Государственные финансы: Учебн. пособие для студентов экон. вузов и факультетов / В. М. Федосов, Л. Д. Буряк, Д. Д. Бутаков и др.; Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огодникова и В. Н. Суторминой. - К.: Лыбидь, 1991.

7. Держкомстат України // www.ukrstat.gov.ua.

8. Коротаев А. В., Малков А. С., Халтурина Д. А. Законы истории. Математическое моделирование исторических макропроцессов. Демография, экономика, войны / Отв. ред. Н. Н. Крадин. - М.: МомКнига, 2005.

9. Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України. - 2000. - №9. - С. 37-47.

10. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці: Монографія. - Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001.

11. Соколовська А. М. Податкова система України: теорія та практика становлення. - К.: НДФІ, 2001.

12. Швабий К. И. Налоговые страдания // Финансовые риски. - 2005. - №1(38). - С. 16-18.

13. Швабий К. И. Необходимость и перспектива внедрения системы семейного налогообложения в Украине // Финансовые риски.- 2005. - №2(39). - С. 12-14.

14.Doing Business - The World Bank Group // www.doingbusiness.org.

15.Ramsey F. P. A contribution to the theory of taxation // Economic Journal. - 1927. - P. 47-61.

загрузка...
Top