Механізми фінансової стабілізації машинобудівного підприємства в ринкових умовах

Постанова проблеми та аналіз останніх публікацій. Сучасний етап розвитку української економіки є дуже складним. Це пов´язано з тим, що перехід до ринкових відносин був і за часом і за формою нетрадиційним через відсутність, насамперед, відповідної системи управління і фактично слабкої підготовки менеджерів. У результаті відбувся різкий спад виробництва, криза суспільних відносин, що, в свою чергу, не могло не позначитись на життєздатності підприємств, більшість з яких до теперішнього часу знаходяться в затяжному кризовому стані.

Як показує практика, подальший розвиток української економіки багато в чому залежить від здатності управлінських структур усіх рівнів і сфер розробляти механізми антикризового управління. Тому вивчення проблем, пов´язаних із розробкою механізмів фінансової стабілізації підприємств, які знаходяться на стадії банкрутства, є актуальною проблемою.

Питання сутності і специфіки механізмів та інструментарію антикризового управління підприємством стали предметом наукових досліджень зарубіжних економістів.

Проблеми впровадження механізмів антикризового фінансового управління та забезпечення фінансового оздоровлення підприємств України розкрито і в роботах вітчизняних авторів: І. О. Бланка, Н. М. Ушакової, О. О. Терещенко, Л. О. Лігоненко та інших.

Водночас відсутні комплексні наукові дослідження проблеми розробки сучасних механізмів антикризового управління підприємством, які б ураховували сучасну правову базу регламентації процедур банкрутства та санації підприємств в Україні. Більшість дослідників розглядають лише окремі питання антикризового управління, не виходячи на рівень формування концептуальних засад механізмів його здійснення. До теперішнього часу питання механізмів антикризового управління розглядаються без урахування здобутків теорії та практики управління підприємством в цілому, світового досвіду розвитку основних шкіл та напрямку менеджменту зокрема.

Метою статті є аналіз механізмів фінансової стабілізації підприємства машинобудівного профілю в сучасних ринкових умовах.

Виклад основного матеріалу. Основна роль в системі антикризового управління відводиться широкому використанню механізмів фінансової стабілізації. Це пов´язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес загрози банкрутства, але й значною мірою позбавити підприємство від залежності використання позикового капіталу, прискорити темпи його економічного розвитку.

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за такими основними етапами:

1) усунення неплатоспроможності;

2) відновлення фінансової стійкості;

3) зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання. Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні механізми, які в практиці фінансового менеджменту поділяють на оперативний, тактичний і стратегічний (табл. 1).

Таблиця 1. Основні механізми фінансової стабілізації підприємства, які відповідають основним етапам її здійснення

Етапи фінансової стабілізації

Механізми фінансової стабілізації

Оперативний

Тактичний

Стратегічний

1. Усунення неплатоспроможності

Система заходів, заснована на використанні принципу "Відсікання зайвого"

 

 

2. Відновлення фінансової стійкості

 

Система заходів, заснована на виконанні моделей фінансової рівноваги

 

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання

 

 

Система заходів, заснована на використанні моделей фінансової підтримки прискорення зростання

 

Розглянемо детальніше зміст кожного з механізмів, котрі використовуються на окремих етапах фінансової стабілізації промислового підприємства.

Оперативний механізм фінансової стабілізації — система заходів, направлених, з одного боку, на зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов´язань підприємства, а з іншого — на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов´язання. Принцип «відсікання зайвого», що лежить в основі цього механізму, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб, що викликають відповідні фінансові зобов´язання, так і окремих ліквідних активів з метою їх термінової конвертації в грошову форму.

Зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов´язань підприємства досягається за рахунок наступних основних заходів:

а) скорочення суми постійних витрат шляхом скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт тощо;

б) скорочення рівня змінних витрат шляхом скорочення виробничого персоналу основних і допоміжних підрозділів, зниження обсягу виробництва продукції, що не користується попитом, відповідне скорочення обсягу фінансових ресурсів тощо;

в) продовження термінів кредиторської заборгованості по товарних операціях шляхом збільшення та продовження комерційного кредиту;

г) пролонгації короткострокових банківських кредитів;

д) відстрочки виплати нарахованих дивідендів, відсотків на паї та інших.

Збільшення суми грошових активів у поточному періоді досягається за рахунок наступних основних заходів:

а) ліквідації портфеля короткострокових фінансових вкладень;

б) реалізації окремих високоліквідних грошових і фондових інструментів портфеля довгострокових фінансових вкладень;

в) рефінансування дебіторської заборгованості з використанням всіх форм цього рефінансування з метою зменшення загального її розміру;

г) прискорення обороту дебіторської заборгованості (особливо по товарних операціях) за рахунок скорочення термінів комерційного та споживчого кредиту, що надається;

д) нормалізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей;

е) скорочення розміру страхових та сезонних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо усунена поточна неплатоспроможність, тобто значення коефіцієнту абсолютної платоспроможності перевищило одиницю. Це означає, що загроза банкрутства в поточному періоді ліквідована.

Тактичний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, що засновані на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага підприємства забезпечується за умов, що обсяг позитивного грошового потоку з усіх видів господарської діяльності (виробничої, інвестиційної, фінансової) в певному періоді, що дорівнює запланованому обсягу негативного грошового потоку.

Позитивний грошовий потік, приріст власних фінансових ресурсів з усіх видів господарської діяльності розраховується за формулою:

ДПП = ЧППр +АТ + DАК + СФРП, (1)

де ДПП — сума запланованого позитивного грошового потоку з усіх видів господарської діяльності; ЧППр — сума чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток; AT — сума амортизаційних відрахувань; DАК — приріст акціонерного капіталу (при додатковій емісії акцій); СФРП — приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел (зниження розміру чистого робочого капіталу і т. ін.).

Негативний грошовий потік, необхідний обсяг інвестицій, розраховується за формулою:

ДПо = DВА + DЧРК (2)

де ДПо — сума запланованого негативного грошового потоку; DBA — запланована сума приросту позаоборотних активів (основних фондів, довгострокових фінансових вкладень, нематеріальних активів). За своєю економічною суттю ця сума є обсягом запланованих інвестицій в ці активи, який зменшено на суму реалізації частини цього майна по залишковій вартості; DЧРК — приріст суми чистого робочого капіталу (оборотних активів за мінусом поточних зобов´язань). За своєю економічною суттю ця сума є обсягом запланованих інвестицій в приріст оборотних активів.

Принципова модель фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі має вигляд:

ДПП = ДПО (3)

ЧППр + АО + DАК + СФРП = DВА + DЧРК (4)

 

З урахуванням можливих обсягів генерації та втрачання фінансових ресурсів модель фінансової рівноваги може бути виражена в наступному вигляді (табл. 2).

Таблиця 2. Модель фінансової рівноваги

Рівень споживання додаткових фінансових ресурсів у процесі розвитку

Рівень регулювання власних фінансових ресурсів (позитивного грошового потоку)

Низький

Середній

Високий

Низький

А 1

А 2

А 3

Зона підвищення фінансової стійкості

Середній

А 4

А 5

А 6

Високий

А 7

Зона зниження фінансової стійкості

А 8

А 9

 

З наведеної моделі видно, що лінія фінансової рівноваги підприємства проходить через поля А1; А5 і А9. Ці поля називаються «полями фінансової рівноваги», оскільки в них обсяг споживання додаткових фінансових коштів (у приріст позаоборотних активів, що інвестуються, та робочого капіталу) практично відповідає обсягу власних фінансових ресурсів, що генеруються.

Іншими словами, в цих полях економічний розвиток підприємства забезпечується на принципах самофінансування. Для підприємств, що не стикаються із загрозою банкрутства, така фінансова модель розвитку представляється найоптимальнішою.

В умовах кризового розвитку відновлення фінансової стійкості можливе лише при знаходженні підприємства в полях А2; A3; А6 (при цьому найвищі темпи такого відновлення будуть у полі A3). У всіх цих полях обсяг генерації власних фінансових ресурсів перевищує обсяг додаткового їх споживання, що дозволяє підприємству знизити питому вагу позикового капіталу, що використовується. Ця модель антикризового управління базується на нерівностях ДПП > ДПо.

Що стосується полів А4, А7 та А8, то тривале знаходження в них сприятиме подальшому поглибленню кризового стану підприємства (особливо в полі А7), оскільки в цьому випадку його економічний розвиток супроводитиметься подальшим зростанням питомої ваги позикового капіталу та відповідним зниженням фінансової стійкості.

Існує ще ряд моделей фінансової стабілізації, заснованих на нерівності ДПП>ДПо. Зокрема ця модель використовується при консервативному підході до фінансування сукупних активів підприємства.

Механізм використання моделей фінансової рівноваги, спрямований на відновлення фінансової стійкості підприємства в умовах його кризового розвитку, пов´язаний зі збільшенням обсягу позитивного грошового потоку при скороченні обсягу споживання додаткових фінансових ресурсів (тобто зі зниженням інвестиційної активності).

Збільшення обсягу позитивного грошового потоку в майбутньому періоді досягається за рахунок наступних основних заходів:

а) зростання суми чистого доходу підприємства за рахунок проведення ефективної цінової політики;

б) здійснення ефективної податкової політики, яку направлено на зростання суми чистого прибутку підприємства;

в) здійснення дивідендної політики, яка є адекватною кризовому розвитку підприємства, з метою збільшення суми чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток;

г) здійснення прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів з метою збільшення розміру амортизаційного фонду;

д) своєчасної реалізації майна, що вибуває у зв´язку зі зносом або невикористанням;

є) здійснення ефективної емісійної політики при збільшенні суми власного капіталу за рахунок додаткового випуску акцій тощо.

Зниження обсягу споживання інвестиційних ресурсів в майбутньому періоді досягається за рахунок наступних основних заходів:

а) відмови від початку реалізації реальних інвестиційних проектів, що не забезпечують швидкий зворотний чистий грошовий потік (тобто з високим періодом реалізації та окупності);

б) залучення до використання необхідних видів основних виробничих фондів та нематеріальних активів на умовах лізингу;

в) тимчасового припинення формування портфеля довгострокових фінансових вкладень за рахунок придбання нових фондових і грошових інструментів;

г) зниження нормативу оборотних активів за рахунок прискорення їх обороту тощо.

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо підприємство вийшло на цільові показники фінансової структури капіталу, що забезпечують його високу фінансову стійкість.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації є системою заходів, що заснована на використанні моделей фінансової підтримки прискореного економічного зростання підприємства. Ця система заходів визначає необхідність перегляду окремих напрямів фінансової стратегії підприємства.

Модель прискореного економічного зростання базується на збільшенні темпів приросту обсягу реалізації продукції в майбутньому періоді. Відповідно модель фінансової підтримки прискореного економічного зростання вимагає забезпечення відповідних пропорцій фінансового розвитку.

Принципова модель фінансової підтримки прискореного економічного зростання підприємства, що найбільш часто використовується в практиці антикризового управління, має наступний вигляд:

ЧППр/СК = ЧП/ОП × ЧППр/ЧП × ОП/А × А/СК, (5)

де ОП - обсяг продажу продукції у відповідному звітному періоді; ЧППр/СК - чиста рентабельність власного капіталу з урахуванням дивідендних виплат; ЧП - запланована загальна сума чистого прибутку; ЧППр - запланована сума чистого прибутку, що спрямовується на розвиток виробництва; А - середня сума активів, що використовуються в запланованому періоді; СК - середня сума власного капіталу, що використовується в запланованому періоді.

Зміст наведеної моделі показує, що темп економічного зростання підприємства, що намічений в плановому періоді, вимагає фінансової підтримки за чотирма основними параметрами:

а) зростання рівня рентабельності продажу ЧП/ОП. Таке зростання може бути забезпечене ефективною ціновою політикою, використанням ефекту операційного левериджу, здійсненням ефективної податкової політики та іншими умовами.

Дія операційного важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди породжує більш сильну зміну прибутку. А в практичних розрахунках для визначення сили дії операційного важеля застосовують відношення валової маржі до прибутку на певний момент часу.

Податкова політика — складова частина фінансової стратегії підприємства, що полягає у виборі найефективнішого варіанту сплати податкових платежів при альтернативних варіантах господарської діяльності.

б) зростання частки чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток ЧППр/ЧП. Це зростання може бути забезпечене шляхом здійснення певної дивідендної політики;

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій в майбутньому періоді за рахунок капіталізації прибутку.

в) прискорення оборотності активів ОП/А. Таке прискорення може бути забезпечено за рахунок оптимізації співвідношення позаоборотних та оборотних активів (зі збільшенням питомої ваги останніх), а також прискорення обороту окремих елементів оборотних активів (у першу чергу, запасів товаро-матеріальних цінностей та дебіторської заборгованості). Прискорення оборотності активів знижує відносну потребу в них;

г) використання ефекту фінансового левериджу А/СК. Якщо коефіцієнт фінансового левериджу ще не досяг свого оптимального значення, то ефект фінансового левериджу може бути підвищений (у межах безпечного рівня фінансової стійкості підприємства).

Коефіцієнт показує, в скільки разів чиста рентабельність власного капіталу при використанні кредиту виявляється більше, ніж чиста рентабельність власного капіталу у варіанті опори лише на самофінансування.

З урахуванням темпу економічного зростання, що задається, вносяться відповідні корективи у фінансову стратегію та цільові фінансові показники підприємства з її напрямів, що розглядалися вище.

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою, якщо в результаті прискорення темпів економічного розвитку підприємства забезпечується відповідне зростання його ринкової вартості.

Висновки. Розглянуті методи антикризового управління свідчать про широкий діапазон можливостей фінансової стабілізації підприємства за рахунок використання її внутрішніх механізмів. Великий набір інструментів свідчить про те, що немає жодного універсального методу. Отже, однією з ключових цілей в цьому напрямі є вибір необхідної та достатньої інформаційної бази для ухвалення раціонального рішення про здійснення оздоровчих заходів взагалі та санації, зокрема.

Узагальнення отриманої інформації є теоретичним підґрунтям для подальшого розвитку проблематики механізмів ефективного антикризового управління підприємств, працюючих в сучасних ринкових умовах України.

 

Список використаних джерел

1. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Экономика, 1989.

2. Беляев С. Г. Теория и практика антикризисного управления: Учебник. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996.

3. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. - К.: АДЕФ-Украина, 1996.

4. Болотов С. П. Разработка стратегии управления: Учебное пособие. - Сыктывкар, 1994.

5. Волков Л. В. Нужно ли активизировать банкротство российских предприятий // ЭКО. - 2000. - №12. - С. 40-54.

6. Градова А. П. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. - СПб.: Спец. литература, 1996.

7. Гурков И., Авраамова Е. Стратегия выживания промышленных предприятий в новых условиях // Вопросы экономики. - 1995. - №6. - С. 26-30.

8. Иванов Г. П., Кашин Б. А. Как избежать банкротства// ОКО. - 1993. - №9. - С. 184-194.

9. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методичні засоби та практичний інструментарій. - К.: КНТЕУ, 2001.

10.Майборода О. В. Аналіз фінансових потоків промислових підприємств // Економіка розвитку. - 2004. - №4(32). - С. 93-97.

11.Маккрей О. Е. Политика антикризисного управления при угрозе банкротства. - Мн.: Парадокс, 2000.

12.Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000.

13.Ушакова Н. М. Наука і практика управління соціально-економічним розвитком регіону // Економіка України. - 2002.- №11. - С. 4-12.

загрузка...
Top