Механізм регулювання сучасної економіки: досвід розвинених країн світу

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти сутності та необхідності державного регулювання економіки.

1.1. Сутність державного регулювання економіки.

1.2. Визначення необхідності державного регулювання економіки.

Розділ 2. Основні сучасні методи та межі державного регулювання економіки.

2.1.Економічна сутність державного регулювання економіки.

2.2. Державне регулювання як метод управління економікою.

Розділ 3. Досвід державного регулювання економіки в економічно-розвинутих країн.

3.1. Роль держави регулюванні ринку країн Західної Європи.

3.2. Американська модель регулювання економіки.

3.3. Японська модель регулювання економіки.

3.4. Особливості скандинавської моделі регулювання економіки.

3.5. Моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах та країнах Південно-Східної Азії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Держава як один із найсильніших інститутів посідає найважливіше місце в спрямуванні економічного розвитку національних економік наприкінці ХХ століття. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Вони є класичним прикладом потужного впливу інститутів на економічні перетворення.

Сучасні західні теорії виявилися не в змозі передбачити стрімкого економічного зростання країн Східної Азії: адже не можна було й уявити, що інституціональні трансформації в суспільстві настільки сильно вплинуть на систему економічних інтересів приватного сектора та виведуть ці країни на динамічний шлях економічного розвитку, а вочевидь обмежений бюрократичний механізм зможе ефективно управляти цим розвитком.

Досвід реформування постсоціалістичної економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його панівну роль відносно економічної політики. Зруйнувавши за короткий час старі інститути, які забезпечували певну виробничу, фінансову та соціальну стабільність у суспільстві, реформатори не спромоглися так само швидко створити каркас ринкової економіки (тобто численні інститути, що їх не існувало при соціалістичній системі), який гарантував би сталість системи на макро- та мікрорівні. Критичний розрив між економічними і інституціональними реформами не міг не привернути уваги до проблеми стратегії формування ринкових інститутів у перехідних економічних системах. У процесі становлення сучасної ринкової економіки важливу роль відіграє конструювання інститутів приватної власності та капіталу, приватнопідприємницького сектора та підприємця як головної дійової особи економіки. З точки зору загальних тенденцій суспільного прогресу, тут однаково важливі розвиток приватнопідприємницької економіки, корпоративної економіки, великих і величезних фінансово-промислових груп, адекватних механізмів організації та управління.

Держава стає наймогутнішим та найвідповідальнішим суб'єктом представництва й захисту національних інтересів країни перед лицем поки що єдиної глобальної держави - консолідованого Заходу, а також існуючих регіональних союзів та асоціацій і ТНК. Від усвідомлення реалій цього нового світопорядку залежить і місце держави в нових світових ієрархіях, і її здатність захищати свій політичний та економічний суверенітет, і можливість справляння впливу на міжнародні та внутрішньополітичні процеси. Для України це особливо актуально в зв'язку з її особливим геополітичним положенням та своєрідністю історичного розвитку.

Державне регулювання та формування виваженої внутрішньої і зовнішньої політики держави стає стратегічною метою за умов тих змін, які несе глобалізація світового господарства. Цій проблематиці присвячені роботи таких науковців, як Жаліло Я.А., Шнипко О.С., Філіпенко А.С., Гацько В.М., Сменковський А.Ю., Сіденко В. та ін. На інноваційній складовій державної політики для підвищення конкурентоспроможності економіки зосереджені дослідження Бажала Ю.М., Гейця В.М., Гальчинського А.С., Семиноженка В.П., Макаренко І.П., Федулової Л.І. та ін.

Метою дослідженняє визначення місця, ролі і значення системи державного регулювання економіки в умовах трансформаційних перетворень. Для досягнення мети були сформовані і вирішені наступні задачі:

- проаналізувати місце і роль держави в різних економічних системах і їх окремих моделях та сформувати модель економічного розвитку України;

- глибоко і всебічно, на теоретичній основі, обґрунтувати необхідність, роль і значення державного регулювання в економіці;

- визначити основні світові моделі державного регулювання та застосування їх досвіду в Україні.

Об'єктом дослідженняв роботі являється процес державного регулювання економіки та дія економічних законів, що приводять систему в стан рівноваги в зарубіжних країнах.

Предметом дослідження- є система основних форм державного впливу на економіку та механізм її дії.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти сутності та необхідності державного регулювання економіки

1.1. Сутність державного регулювання економіки

У сучасній економічній літературі поняття механізму державного регулювання соціально-економічних відносин, на наш погляд, сформульоване не зовсім чітко й однозначно.

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: "державне втручання", "державне управління", "державна економічна політика", "державна регуляторна політика", "державне регулювання економіки". Всі вони взаємопов'язані і характеризують відносини держави з суспільством. Так, державне управління економікою - це організуючий і регулювальний процес впливу держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності господарювання.

Державна економічна політика - стратегія цілеспрямованого впливу на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Державне управління розглядається як інструмент реалізації економічної політики.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) - сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Деякі російські дослідники описують механізм державного регулювання як систему, яка об'єднує мету та інструменти економічної політики, але не дають його повного визначення.

Сутність механізму державного регулювання розкривається в працях А. Дьоміна. Вчений визначає його як систему технічних для певного способу виробництва форм, методів, важелів, інструментів впливу на економіку, на процес відтворення на основі властивих йому законів і згідно з правовими нормами суспільства. Таке визначення спрощує поняття механізму, бо обмежує коло елементів, що становлять його основу.

На думку В. Карсекіна, більш вичерпним є визначення: механізм державного регулювання діяльності суб'єктів ринку - це сукупність форм, методів, засобів впливу на економіку, що охоплюють економічні відносини, які склалися між суб'єктами та об'єктами регулювання в процесі визначення та реалізації мети [8, c. 3-4].

Л. Дідківська, Л. Головко визначають державне регулювання економіки (ДРЕ), як систему заходів держави для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства. Таке визначення є повним, оскільки розкриває функції, цілі та об'єкти державного втручання в економіку і поведінку громадян. Державне регулювання економіки має здійснюватися лише в межах функціональних дій держави на основі системи управління для об'єднання волі всіх громадян країни. Ця система має забезпечити безпеку держави від свавілля окремих громадян і одночасно враховувати поведінку громадян, захищати їх права.

Дещо по-іншому підходить до визначення терміну С. Чистов, розглядаючи державне регулювання економіки з теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду ДРЕ - це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

З практичного погляду ДРЕ - це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Таке визначення є повним, чітким і всебічним.

Термін "регулювання" в зарубіжній економічній літературі має два значення. В широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку, в більш вузькому - з адміністративно-правовою регламентацією підприємницької діяльності. Регулювання (від лат. regulare) означає "підпорядковувати певному порядку". Отже, державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей[11, c. 157-158].

1.2. Визначення необхідності державного регулювання економіки

Потреба в державному регулюванні економіки теоретично обґрунтована Дж. М. Кейнсом. Мета державного втручання полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, запобіганні соціальному вибуху, який може статися внаслідок безробіття, падіння рівня життя, інфляції та інших явищ. На думку Дж. М. Кейнса та його прихильників, держава повинна взяти на себе відповідальність не лише за стан виробництва, формування сукупного попиту, але и за ситуацію у сфері зайнятості, використання трудових ресурсів, регулювання доходів населення.

Історія розвитку країн з ринковою економікою характеризується неоднозначністю рішень щодо втручання держави в економіку. Однак у жодній країні держава не припинила діяльності щодо розвитку ринкової економіки. Навпаки, постійно ведеться пошук напрямів удосконалення взаємовідносин між державою та товаровиробниками, і залежно від багатьох факторів спостерігається послаблення або посилення державного втручання. В нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила і рамки функціонування ринкової економіки, а й сама доповнює ринковий механізм.

Об'єктивними причинами необхідності державного регулювання в умовах сьогодення є:

- наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

- недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

- повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

- забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

- сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

- розв'язання питань міжнародної політики і співпраці.

Однак параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені його природою, оскільки ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під впливом зовнішнього середовища. Ринок як сукупність суб'єктів господарювання, крім спільних інтересів, включає інтереси окремого товаровиробника, які не завжди збігаються з інтересами держави. І товаровиробник реагує на них тільки тоді, коли вони лише коригують (а не ігнорують, протирічать) його мотиви. Світова практика показала недоліки надмірного втручання держави в економіку[13, c. 86-88].

Саме тому основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

- принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

- принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об'єктивних умов - демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

- принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).

Функції державного регулювання економіки залежать від соціально-економічного і політичного рівня розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, рівня розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

- регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин;

- розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

- захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

- розроблення і регулювання регіональної політики;

- соціальний захист населення;

- захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

- утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об'єктів регулювання. Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інститут національних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними. Пріоритети - це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів [15, c. 113-114].


Розділ 2. Основні сучасні методи та межі державного регулювання економіки

2.1.Економічна сутність державного регулювання економіки

Перш ніж здійснювати свої найважливіші функції - регулювання соціально-економічних процесів, виправлення недоліків ринкового господарювання, здійснення перерозподілу доходів - держава формує свою економічну політику.

Економічна політика держави - це формування системи соціально-економічних цілей розвитку країни, основних завдань, напрямів та засобів їх досягнення.

Економічна політика завжди повинна бути гнучкою, твердою і стабільною, створювати сприятливі умови для розвитку всіх господарських одиниць. Економічна політика не визначає цифрові величини розвитку, а лише формує фундаментальні напрями розвитку економіки, яких слід неухильно дотримуватися.

Стабільність економічної політики необхідна для орієнтації споживачів і виробників у складних ринкових умовах, узгодження глобальних пріоритетів розвитку суспільства.

Для успішної реалізації економічної політики важливе значення має роз'яснювальна робота щодо цілей, пріоритетів, очікуваних наслідків. Важливо створити політичну атмосферу в суспільстві, яка сприяла б реалізації проголошеної економічної політики.

Економічна політика держави реалізується у формі антициклічної (антикризової), структурної, інвестиційної, амортизаційної, науково-технічної, цінової, фіскальної, зовнішньоекономічної, соціальної, екологічної, регіональної політики.

Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон'юнктури).

Структурна політика передбачає формування сучасної структури національної економіки.

Амортизаційна політика покликана заохочувати нагромадження капіталу, який стане основою розширення й оновлення виробництва.

Державна інвестиційна політика регулює капіталовкладення для структурної перебудови економіки, його технічного та технологічного оновлення і модернізації.

Науково-технічна та інноваційна політика спрямована на розвиток науки, техніки, забезпечення стратегічних науково-технічних розробок.

Цінова політика забезпечує механізми впливу держави на ціни і ціноутворення, формує цінову стратегію і тактику.Фіскальна політика визначає механізми часткового вилучення доходів суб'єктів господарювання для формування державного бюджету[14, c. 55-57].

Зовнішньоекономічна політика охоплює регулювання різних аспектів зовнішньої торгівлі, контроль за пересуванням капіталів, робочої сили, підтримку вітчизняного виробника за кордоном.

Соціальна політика зосереджується на формуванні ефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальними групами, забезпеченні ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій і умов для поліпшення добробуту населення.

Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону довкілля, створення безпечних умов життя.

Регіональна політика забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів.

Здійснюючи економічну політику, слід враховувати об'єктивну дію економічних законів на макро- і мікроекономічному рівнях. Наукове обґрунтування потрібне для того, щоб формування економічної політики не залежало від суб'єктивних дій і намірів, а витікало і підпорядковувалось вимогам ринкових відносин, враховувало економічну свободу. Існують універсальні закони, притаманні процесам різних формацій та ринкові.

Основний економічний закон проголошує найповніше задоволення матеріальних і духовних потреб всіх членів суспільства. Конкретизація його дії реалізується економічною політикою держави на певний період часу.

Закон вартості є визначальним законом ринкової економіки і проявляється в процесі товарно-грошових відносин. Закон вартості - це співвідношення попиту і пропозиції. Він визначає умови господарського розвитку, фінансів і кредитів, цін і тарифів, грошового обігу тощо.

Закон пропорційності сприяє оптимальному співвідношенню пропорцій між частинами економіки: виробництвом і споживанням, галузями народного господарства, секторами економіки, територіями, трудовими ресурсами і робочими місцями тощо.

Створення ефективних пропорцій, які не під силу ринку, здійснюється в процесі державного регулювання економіки.

Закон економії часу відображає співвідношення робочого часу, витраченого на різні види діяльності. Він передбачає, що чим менше часу витрачається на виробництво, тим більше його залишається на задоволення соціально-культурних потреб[12, c. 8-10].

2.2. Державне регулювання як метод управління економікою

У сучасному світі будь-яка держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції. Усі функції тісно взаємопов'язані, але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу чи низька ефективність використання його перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Функції держави як суб'єкта макроекономічного регулювання можна поєднати за такими п'ятьма напрямами.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників [4, c. 65-67].

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів компенсується державним «втручанням» в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення екстерналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

3.1. Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства.

3.2. Забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функцій держави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Різним суспільним товарам ці властивості притаманні у неоднаковій мірі. Ті, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами. Виробництво чистих суспільних товарів є монополією держави. Сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок податків.

3.3. Держава реагує на можливість виникнення екстерналій. За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відшкодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів. Порушення принципу «за все треба платити» породжує негативні й позитивні зовнішні ефекти (екстерналії). Суб'єкт ринку, який породжує негативні екстерналії, перекладає частку витрат на інших, а той, який створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів. Усунення державою цієї вади ринкового саморегулювання здійснюється через чітку регламентацію прав і обов'язків економічних суб'єктів. Це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої діяльності держави.

3.4. Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найпоширенішими формами такої координації є заходи макроекономічних планів, державні цільові комплексні програми.

3.5. Формування інформаційної інфраструктури ринку є звичною практикою для індустріальне розвинутих країн. Останнє викликане тим, що недостатність інформації лімітує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців, заважає укладанню довгострокових угод.

3.6. Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулювальну політику, у другому — стримувальну. Основними засобами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика[2, c. 15-17].

4. Перерозподіл доходів. Економіка, оптимальна за Парето, констатує стан, за якого ресурси суспільства розподілено найефективніше. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найефективнішого розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює перерозподіл їх через різноманітні соціальні програми.

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важливим аргументом на користь державного «втручання» в економіку є відома істина: людина здатна діяти всупереч власним інтересам. Погляди, згідно з якими державне «втручання» необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетного, фіскального, грошово-кредитного, структурного, інвестиційного, цінового, соціального, зовнішньоекономічного та інших напрямів соціально-економічної політики.

Для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних і суспільних інтересів і формування продуманих рішень держава може залучати наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Реалізація соціально-економічної політики, вибір методів і засобів ДРЕ залежать від діяльності державного апарату з урахуванням вад держави. Вади держави — це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Виділяють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері ДРЕ. Це:

1) обмеженість інформації;

2) неспроможність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Втручання держави в економіку може спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії);

3) недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій тощо державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику;

4) обмеженість контролю над державним апаратом. Особливості становища й поведінки бюрократії здатні посилювати неефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце й вади ринку, й вади державного втручання. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише посилюванням впливу інших. Приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання[10, c. 15-17].

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів і методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Усі функції держави тісно взаємопов'язані, однак її економічна функція є найважливішою, тому що вона забезпечує реалізацію інших суспільних функцій. В умовах регульованої ринкової економіки держава реалізує такі економічні функції.

По-перше, вона формує правові засади функціонування економіки: визначає правовий статут окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов'язки підприємств перед державою, спираючись на економічне законодавство, виконує роль арбітра у сфері господарських відносин.

По-друге, держава повинна створювати умови для ефективного розвитку господарської діяльності всіх підприємців. З цією метою вона розробляє І контролює "правила гри" всіх бізнесменів на ринку, здійснює захист конкуренції, створює спеціальні регулюючі органи для спостереження за виконанням антимонопольних законів, забезпечує людей суспільними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерна лій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

По-друге, держава повинна забезпечувати стабілізацію економічного розвитку, згладжувати взлети і падіння ділової активності, гальмувати Інфляцію і безробіття. При кризовому спаді вона збільшує виплати по безробіттю, розширює можливості одержання підприємницького кредиту, зменшує норму проценту. Навпаки, в період господарського піднесення скорочуються виплати по безробіттю, зменшується обсяг державного кредиту, підвищується норма проценту. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші.

По-третє, державною функцією є регулювання соціальних відносин: встановлення розміру мінімальної заробітної плати, контроль над страхуванням робітників, перерозподіл доходів на користь малозабезпечених, проведення заходів екологічної безпеки населення. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Трансферти — це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т. д.).

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики [6, c. 53-55].


Розділ 3. Досвід державного регулювання економіки в економічно-розвинутих країн

3.1. Роль держави регулюванні ринку країн Західної Європи

В регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання і дерегулювання.

В період після “великої кризи” в Західній Європі почали широко використовуватись різні форми втручання держави в економіку. В довоєнний і післявоєнний період розвиток господарських систем Західної Європи відбувався у відповідності з основними рецептами кейнсіанства.

Держава активно кооперувалась з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. Для 50—60-х років характерне досить сильне втручання в економіку, прийняття обов'язкових для підприємств планів. В 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави і приватного бізнесу.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи індикативне планування замінюється стратегічним.

Головний принцип централізованого керівництва у Західній Європі полягає у створені центральними органами регулювання” штучних правил гри для господарських суб’єктів, які спонукають їх діяти у бажаному для економічної ситуації напрямі.

Чітко виявились два нових підходи в державному регулюванні ринкового господарства: макрорегулювання, засноване на податково-бюджетному і кредитно-грошовому інструментарії, та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Макроекономічна політика державних органів у країнах Західної Європи спрямована на створення максимально сприятливих умов для приватного прибуткового нагромадження капіталу.

Європейські країни виробили засоби стимулювання ринкових підприємств (венчурного бізнесу), які працюють на найновіших напрямках науково-технічного прогресу, шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування на біржові доходи, надання державних гарантій.

Особливістю сучасного західноєвропейського ринку є інтеграція і перехід від внутрідержавного до міждержавного його регулювання. І на національному і на міждержавному рівнях здійснюється певне втручання в господарське життя ЄС з боку Комісії Європейської співдружності. Ради Міністрів ЄС, Європейського парламенту і суду ЄС [11, c. 158-159].

3.2. Американська модель регулювання економіки

Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою.

У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-і роки США відмовились від традиційної системи регулювання, яка ґрунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання.

При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна).

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США ґрунтується на системі теоретично обґрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними [13, c. 88-89].

3.3. Японська модель регулювання економіки

Японія належить до країн, у яких оптимально поєднуються регулююча і спрямовуюча роль держави з функціонуванням механізмів ринку.

Сучасна японська економіка відрізняється від західноєвропейської і економіки США значно вагомішою роллю державної участі.

В Японії склалась розвинута система державного програмування. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді,де застосовуються найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування.

Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органів управління, систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків, надання податкових пільг, застосування диференційованої кредитної політики).

Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях і сферах суттєво важливих для Японії.

Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції.

Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату [14, c. 60-62].

3.4. Особливості скандинавської моделі регулювання економіки

Характеризується деякими особливими рисами державного регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції: тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з урядовими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської співдружності — більший ступінь соціального захисту і забезпечення населення.

В системі державного регулювання країн Північної Європи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни)-невтручання уряду у функціонування.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіональна політика.

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них — державний бюджет.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції.

Головне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його.

Для Фінляндії характерний високий рівень державного регулювання економіки і значна роль держави в підприємницькій діяльності. Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства.

Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища [8, c. 8-9].

3.5. Моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах та країнах Південно-Східної Азії

Особливістю розвитку нових індустріальних країн, до яких належить ряд країн Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Колумбія, Чілі), країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Філіпіни, Індія, Пакистан, Сінгапур, Тайвань) є глибокі внутрішні перетворення, зміцнення демократії, структурна перебудова економіки.

Ринковий механізм нових індустріальних країн формується на основі правового державного регулювання, яке опирається на історичні, культурні, національні традиції. В них відсутнє стремління до універсалізації, домінує свобода у виборі форм і засобів розвитку.

Південно-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державного планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає в тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств. Державне регулювання економічного життя Кореї включає планування макроекономічних показників, застосовування кредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігу і безпосереднє управління державним сектором.Заслуговує уваги цілеспрямована науково-технічна політика Південної Кореї.

У сфері державного регулювання НІК знаходиться експорт та імпорт робочої сили, який дозволяє отримати в результаті цієї роботи значний економічний ефект.

Результатом державного регулювання є продуманий вибір галузевих пріоритетів, формування ключових галузей, індустріалізація економіки, перехід від імпорторозміщення до експортної орієнтації, високих технологій і наукомісткого виробництва

Державне регулювання економіки східноєвропейських країн в період переходу до ринку.

В залежності від строків переходу до ринкового господарства країни Східної Європи можна поділити на дві групи: перша — Югославія, Угорщина, Польща, де ці процеси розпочались декілька десятиріч тому, і друга — Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія, колишня НДР, які приступили до реформ наприкінці 80-х — початку 90-х років. Відповідно до цього вони відрізняються рівнем нагромадженого досвіду в сфері регулювання економіки.

Якщо експерименти використання ринкових відносин, які застосовувались країнами першої групи в попередні періоди (в 50-і, 60-і роки) ґрунтувались на концепції можливості ринкового господарства в умовах соціалізму, то моделі формування ринку країн другої групи базуються на ідеї ринку або чисто капіталістичного типу, або заснованого на моделі «змішаної економіки». Спільним є те,що усі східноєвропейські країни при вироблені власних ринкових моделей орієнтувалися на держави з розвинутою системою підприємництва, хоча неминуче вносили у розв’язання конкретних питань специфічні доповнення відповідно до існуючих умов [3, c. 66-68].


Висновки

На нинішньому етапі ми теж спостерігаємо послідовний процес становлення нового метасуб'єкта економіки - інститутів громадянського суспільства, які набувають дедалі більшої сили в регулюванні соціально-економічних процесів. Це такі інститути, як різного роду угоди, конференції, асоціації - спілки промисловців та підприємців, асоціації банкірів, торгово-промислові палати, які вже не є елементами держави. Але вони не є й структурами ринкової економіки. Це інститути громадянського суспільства. Сюди також входять профспілки, інститути соціального партнерства, товариства споживачів, екологічні рухи. Всі ці структури є активними учасниками та суб'єктами регулювання економічних і соціальних процесів, але не є, повторюємо, інструментами ні держави, ані ринку. Коли ми говоримо про модифікацію функцій держави в реальному житті, то в цьому разі йдеться про передачу функцій державного регулювання не ринку, а інститутам громадянського суспільства, які включаються в цей механізм. Зазвичай роль держави в економіці пов'язують із недосконалістю чи вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Якби, мовляв, ринок був досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. І чим більше він досконалий - тим меншою стає роль держави. Відповідно, й ринок потрібен для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного регулювання. Таке розуміння ролі держави, на мій погляд, неправильне. По-перше, завжди виникає спокуса знайти ідеальну модель ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного - нульового -значення. По-друге, існують суперечливі погляди на питання щодо первинності держави чи ринку. Більшість економістів, особливо ж неоліберального спрямування, стверджують, що спочатку був ринок, а державні інститути утворилися внаслідок дефектності, недосконалості ринку. Одним із яскравих прикладів такого бачення є концепція суспільного договору, в рамках якої процес виникнення держави пояснюється дією суспільного договору. З цього погляду, держава постала заради вирішення колективної проблеми - забезпечення населення суспільними товарами (законом і порядком), які були потрібні для функціонування ринку. Узагалі немає жодної розвинутої країни, де держава не брала б активної участі в регулюванні економічних процесів.

З огляду на закономірності глобалізації світу, появу нових суб'єктів світової економіки та геополітики, нових центрів сили, особливості їх взаємодії і балансу недоцільно говорити про якесь неминуче послаблення ролі держави, зведення її до "компактного і недорогого" апарату контролю та нагляду за дотриманням загальноприйнятих правил. У нових умовах формуються і нові реалії, а отже, виникає інше середовище для функціонування національних держав. Українська держава повинна стати головним суб'єктом і гарантом національного суверенітету, національних інтересів, національного розвитку. контролювати обсяги її використання. Цей цінний досвід варто було б запозичити й Україні. Одним з основних уроків, що їх Україна може винести з досвіду Японії, є необхідність розробки і запровадження жорсткої та ефективної економічної політики. Ефективність такої політики залежить як від правильного вибору її напрямків і засобів, так і від жорсткості її застосування.

Отже, для України функціонування державного механізму регулювання є необхідною умовою переходу до ринкової системи ведення господарства. Можливо, в Україні масштаби державного регулювання можуть бути набагато ширшими, ніж у традиційно ринкових країнах. Однак це не означає, що можна відкинути зарубіжний досвід. Навпаки, його потрібно всебічно вивчати і водночас робити певні висновки.


Список використаної літератури

1. Безух О. Проблеми правового забезпечення державного регулювання і державного управління у сфері підприємницької діяльності у контексті інтеграції до світової економіки //Право України. - 2008. - № 10. - С.78-85.

2. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. - 2002. - № 5. - C. 12-21

3. Бодров В. Державне регулювання трансформаційних процесів в економіці: інституціональний підхід // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - C. 55-68.

4. Бойчук Р. Правове забезпечення системи державного регулювання економічних відносин в Україні //Українське комерційне право. - 2005. - № 6. - C. 65-71

5. Бутко М. Державне регулювання як інструмент підвищення конкурентоспроможності регіонів //Економіка України. - 2007. - № 6. - C. 36-44.

6. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин //Економіка України. - 2002. - № 6. - C. 52-58

7. Гончарова Н. Державне регулювання економіки: індикативне планування у Франції //Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 12. - C. 32-35

8. Гончарова Н. Світовий досвід регулювання державного сектору економіки та можливості його використання у вітчизняній практиці/ //Економіка. Фінанси. Право. - 2004. - № 5. - C. 3-9.

9. Дема Д. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою //Фінанси України. - 2000. - № 9. - C. 59-62

10. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці //Економіка України. - 1999. - № 6. - C. 13-22

11. Кушнір І. Функціональний аспект державного регулювання економіки //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 8. - C. 157-160

12. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду //Економіка України. - 1999. - № 5. - C. 7-11

13. Скрипник А. До питання про державне регулювання економіки //Фінанси України. - 2003. - № 6. - С.86-93

14. Стеченко Д. Актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики //Вища школа. - 2004. - № 4. - C. 55-62

15. Титич В. Державне регулювання економічних відносин //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 2. - C. 113-115.

загрузка...
Top