Механізм процедури імпічменту (теоретичний та практичний досвід)

Тривалість діяльності глави держави, яка містить підстави усунення з поста в порядку імпічменту, що безпосередньо харак­теризує його статус, відображає існу­ючий у державі конституційно-право­вий режим, впливає на рівень розвит­ку державної демократії. Підстави припинення виконання повноважень глави держави до закінчення консти­туційного строку зумовлюються обста­винами, які вимагають налагодженого і надійного механізму забезпечення безперервності правління Президен­том України. Конституційний Суд України щодо регламентування про­цедури встановлення стійкої нездат­ності Президента України через стан здоров´я здійснювати належні йому повноваження зазначив, що визначен­ня відповідного порядку може бути здійснено з дотриманням положень, що випливають із Конституції Украї­ни, щоб забезпечувалися безперерв­ність і стабільність здійснення пов­новажень Президента України, виклю­чення чинників, що перешкоджають нормальному функціонуванню інсти­тутів влади [1].

Механізм процедури імпічменту Президента України не отримав до­статньої правової регламентації. По суті, він вичерпується статтями 85 і 111 Конституції України, що, з огляду на стислість конституційних форму­лювань, є недостатнім для практично­го вирішення великої кількості пи­тань, які забезпечують відтворення і наступність владних повноважень Президента України. Як зазначає Н. Бондар, «Конституція і поточне за­конодавство повинні не нівелювати, а офіційно на нормативно-правовому рівні визнавати сам факт існування незбіжних інтересів, конфліктів і соціальних суперечностей, запропону­вати ефективні правові способи їх вирішення» [2].

Питання механізму процедури імпічменту безпосередньо виплива­ють із конституційно-правового стату­су Президента України. Процедура імпічменту отримала послідовний аналіз у працях С. Авакяна, Н. Бонда­ря, В. Виноградова, О. Кутафіна, Ж. Овсепяна, В. Рощина, О. Румянце­ва, Н. Сахарова, Ю. Скуратова, В. Суворова, Б. Топорніна, В. Туманова, І. Філіппова, В. Чиркіна, О. Шуваєва, Б. Єбзєєва та ін.

Водночас відсутні дослідження, які містять науковий аналіз механізму процедури імпічменту Президента України в системному і взаємопов´яза­ному вигляді.

Мета статті полягає в системному і розгорнутому аналізі конституційних підстав механізму процедури імпіч­менту Президента України в їх теоре­тичній, нормативній та практичній складових, що розкривають історичні аспекти проблеми процедури імпіч­менту в зарубіжних країнах.

Імпічмент — відсторонення від справ і притягнення до відповідаль­ності вищих посадових осіб держави, що не змогли виконати покладені на них обов´язки [3].

На сьогодні різні джерела тракту­ють визначення «імпічменту» в різно­манітних формах. Це і спеціальна пар­ламентська процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у ви­падках порушення ними законів країни. Це може бути й особливий по­рядок судочинства у справах про зло­чини, що скоєні державною елітою. Юридичний словник США дає таке тлумачення: «Імпічмент — це розгляд у квазіполітичному суді кримінальної справи, порушеної проти державного службовця» [4]. Найчастіше імпіч­мент — це парламентська процедура позбавлення президента недоторкан­ності у зв´язку зі скоєнням ним певно­го злочину. Вона, як правило, супрово­джується усуненням його з посади (посту). Класичним визначенням імпічменту є відсторонення від справ і притягнення до відповідальності ви­щих посадових осіб держави, які не змогли виконати покладені на них обов´язки [5].

Конституція та конституційне за­конодавство України також не нада­ють чіткого визначення терміна «ім­пічмент». Єдиними підставами для за­пуску процедури є «вчинення держав­ної зради або іншого злочину» (ч. 1 ст. 111 Конституції України), які підпадають під дію кримінального закону. Процедура імпічменту закін­чується відстороненням позбавленого недоторканності Президента України від влади.

У статті 111 Конституції України визначено такий порядок усунення Президента з поста Верховною Радою України:

1. Питання про імпічмент іні­ціюється більшістю від конституцій­ного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Вер­ховна Рада України створює спеціаль­ну тимчасову слідчу комісію, до скла­ду якої входить спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропо­зиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

2. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома трети­нами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ухвалюється Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її консти­туційного складу після перевірки справи Конституційним Судом Украї­ни та отримання його висновку щодо додержання конституційної процеду­ри розслідування і розгляду справи про імпічмент і отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Прези­дент України, містять ознаки держав­ної зради або іншого злочину [6].

Проблема полягає в тому, що усу­нення президента з посади відбуваєть­ся фактично до визнання його винним

І у суді, як це передбачено тією ж Кон­ституцією України. Сторони не зобо­в´язані виступати в суді, доводити переконливість своїх аргументів, і, на­решті, відсторонення президента від влади не передує рішенню суду.

Розглянемо умови здійснення ме­ханізму процедури імпічменту на при­кладі економічно розвинених держав.

В історії США у 1867 р. американський парламент прийняв спеціальний закон, яким президент зобов´язаний був не тільки призначати, а й звільняти вищих посадових осіб лише за зго­дою сенату. Президент Е. Джонсон розцінив це як замах на його не­від´ємне право звільняти членів своєї адміністрації та демонстративно від­мовився дотримуватися цього закону. У тому ж році він у порушення поло­жень цього закону про тривалість пе­ребування на посаді звільнив військо­вого міністра Е. Стентона, у результаті чого виникла гостра конфронтація між президентом і Конгресом. Тоді вперше в історії США в Конгресі була задіяна процедура імпічменту щодо Президен­та При голосуванні в сенаті не виста­чило лише одного голосу для того, щоб усунути Е. Джонсона. У результаті Президенту США вдалося відстояти своє право глави виконавчої влади на звільнення призначених ним міністрів. Прикметно, що через більш як пів­століття — у 1926 р. — Верховний Суд США визнає закон 1867 р., що став підставою для застосування імпічмен­ту, що суперечить Конституції США. Повністю задіяна процедура імпічмен­ту, таким чином, хоча і не досягла мети, на яку розраховували депутати, але, очевидно, сприяла цивілізованому вирішенню конфлікту, що виник [7, 9].

Загалом, у США відбулося 17 по­дібних процесів. Яскравим прикладом є імпічмент у відношенні Президента США Б. Клінтона (1998-1999 рр.).

11-12 грудня 1998 р. забагато пред­ставників з правового комітету Пала­ти висловилися за чотири статті імпічменту, а 19 грудня 1998 р. Прези­дент був підданий імпічменту Пала­тою парламенту за статтями І та III: обман під обітницею та обструкція. 12 лютого 1999 р. Сенат зняв звинува­чення з Б. Клінтона [7, 254]. У 1993 р. Президент Венесуели К. Перес був звинувачений у корупції. Тільки за рік до цього країна пережила дві спроби військового перевороту. Чергова мас­штабна криза спіткала країну в період президентства К. Переса. В основі кризи була низка чинників: зниження цін на нафту викликало різке скоро­чення доходів від її продажу, внут­рішньополітичний стан країни погір­шувався з кожним днем — жорстка неоліберальна програма модернізації, що проводилася кабінетом К. Переса, призвела до різкого падіння рівня життя венесуельців. На цьому фоні корумпованість політичних еліт та її очевидна нездатність вирішити назрі­лі соціально-економічні проблеми викликала ненависть не тільки у пересічних громадян, а і депутатів. У таких умовах механізм імпічменту спрацював — К. Перес позбувся своєї посади [8].

У Німеччині повноваження Феде­рального президента прописані у п´я­тому розділі Конституції. Важливим для розуміння описуваної процедури є те, що вибори Федерального прези­дента проводяться Федеральними зборами, причому без попередніх де­батів, а також те, що роль Президента в цій країні сконцентрована на пред­ставницьких функціях. Його повнова­ження у разі особистих перешкод для виконання його посади або достроко­вого звільнення переходять до Голови Бундесрату. Про порядок його усунен­ня від влади йдеться у ст. 61. Бундестаг або Бундесрат може порушити перед Федеральним конституційним судом звинувачення проти Федераль­ного президента в умисному пору­шенні ним Основного закону чи іншо­го федерального закону. Пропозиція про порушення звинувачення має бу­ти представлена не менш як чвертю голосів членів Бундестагу або чвертю голосів членів Бундесрату. Для вирі­шення питання про порушення звину­вачення необхідна більшість у дві тре­тини голосів членів Бундестагу або у дві третини голосів членів Бундесрату. Звинувачення підтримується уповно­важеним, який висунув звинувачення органу. Якщо Федеральний консти­туційний суд встановить, що Феде­ральний президент винен у навмисно­му порушенні Основного або іншого федерального закону, він може оголо­сити про усунення Федерального пре­зидента з посади. Після порушення звинувачення Федеральний консти­туційний суд має право тимчасовим розпорядженням постановити, що Фе­деральний президент не може викону­вати своїх посадових функцій. З огля­ду на реальне значення фігури Феде­рального президента в житті країни, на практиці відсторонення чинного президента жодного разу не реалізову­валося [7, 284].

У 2003-2004 рр. відбувся перший вдалий імпічмент у Європі — по відно­шенню до Президента Литви Р. Паксаса. 6 березня 2004 р. у Сеймі імпічмент завершився вдало. Президент Литви Р. Паксас був звинувачений у пору­шенні Конституції Литви за трьома статтями: надання литовського грома­дянства українському підприємцю Ю. Борисову, недотримання охорони державної таємниці та протизаконні зусилля вплинути на приватний біз­нес. Він був усунутий з поста прези­дента [9].

Президентські обов´язки Прези­дента Північної Кореї Ро Му Хенабулі були припинені 12 травня 2004 р., після того як парламент проголосував за імпічмент Ро Му Хена, посилаю­чись на порушення ним виборчого за­конодавства, прорахунки в економіч­ній політиці й корупцію серед членів його кабінету. Але 14 травня 2004 р. Конституційний Суд відхилив резо­люцію про відсторонення глави дер­жави з посади [10].

Таким чином, згідно зі ст. 102 Кон­ституції України Президент України е главою держави і виступає від її імені. Президент є гарантом державного суве­ренітету, територіальної цілісності Ук­раїни, додержання Конституції Украї­ни, прав і свобод людини і громадянина У всьому світі Президент уособлює державну владу, виступає гарантом Конституції — Основного Закону краї­ни. Але ж у нашій державі на сьогодні більшість можливих порушень Кон­ституції України з боку Президента України непокарані в будь-якому пра­вовому сенсі. Вони не утворюють не тільки складів тяжких, а й узагалі кримінальних злочинів, консти­туційних правопорушень. Так, з одного боку, відповідно до ст. 104 Конституції України при вступі на посаду Прези­дент України приносить народові при­сягу, в якій чітко зобов´язується «до­держуватися Конституції України і законів України», а з другого — за пору­шення цієї клятви найчастіше йому за­грожує, лише гіпотетично, необрання на наступний термін, але ніяк не імпічмент і кримінальне покарання.

Таким чином, маємо ситуацію, коли дії президента, як би ми їх не оцінюва­ли з політичної або моральної точки зору, в рамках діючої системи законо­давства не завжди можуть служити підставою для усунення глави держа­ви з посади.

З огляду на це, необхідно чітко виз­начити науково-практичні пропозиції, що спрямовані на створення не­обхідної нормативно-правової бази, наприклад, окремого Закону України «Про Президента України», який би забезпечував реалізацію механізму процедури імпічменту Президента України, визначав та встановлював його відповідальність перед народом України за свої дії та бездіяльність.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Рішення Конституційного Суду України. — К., 2010. — Т. 3. — С. 596.
  2. Бондар Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия : Защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации. — М, 2005. — С. 592.
  3. Сучасний українсько-англійський юридичний словник. — К., 2007. — С. 632.
  4. Black´s Law Dictionary. — USA. — 1891. — С. 1941.
  5. Колосова Н. М. Конституционная ответственность : природа, особенности, структура : моногр. — М., 2005. — С. 194.
  6. Конституція України // www.zakon.rada.gov.ua
  7. Горшеньова М. С, Закоморна К. О., Ріяка В. О. Конституційне законодавство зарубіжних країн. — К., 2007.-544 с.
  8. Баглай М. В., Лейбо Ю. И., Энтина Л. М. Конституционное право зарубежных стран. — М., 2004. - С. 832.
  9. КлишасА. А. Конституционный контроль и конституционное правосудие зарубежных стран. — М., 2007.-С. 341.
  10. Ивлев С. В. Конституционное право Китая, Кореи и Японии. — М., 2008. — С. 211.
загрузка...
Top