Маковецька Н.Є. Кримінальна відповідальність за евтаназію за законодавством Республіки Польща

Еутаназія як спосіб заподіяння смерті відома з сивої давнини. Він застосовувався, як свідчать історичні і літературні джерела, у практиці деяких племен і давных держав. Зокрема, це стосується індійських племен і Спарти. Спартанці, наприклад, вбивали тих дітей, які народжувалися кволими або хворими, а індійці вбивали або залишали на смерть від холоду чи голоду старих людей. Історії відомі факти потворного обґрунтування і використання еутаназії. Так, на початку двадцятого століття Біндінг і Гохе відстоювали ідею про еутаназію як засіб знищення «неповноцінних» людей.

Згодом нею скористалися фашистські ідеологи в Німеччині для вироблення нацистської «Програми еутаназії», згідно з якою підлягали знищенню невиліковно хворі, новонароджені з «неправильним розвитком», душевнохворі, а також євреї, цигани, поляки і росіяни. Цей урок історії справедливо обурює людську свідомість і сьогодні, коли проблема еутаназії і в теоретичному, і в практичному плані стала однією із злободенних.

Якщо право людини на життя визнане на міжнародно-правовому рівні, то право людини на смерть, необхідність якого у вигляді еутаназії обстоюють деякі вчені і практики, не знаходить підтримки як на міжнародно-правовому рівні, так і на рівні абсолютної більшості цивілізованих держав. Між тим, в штаті Каліфорнія в 1977 році, після багаторазових референдумів, був прийнятий перший у світі закон «Про право людини на смерть», а в штаті Індіана законом передбачений заповіт, в якому пацієнт може відмовитися від штучного продовження його життя в екстримальних умовах.

Пасивна еутаназія не вважається злочином у Фінляндії і Швеції, а в Голландії (1994р.) і Австралії (1995р.) вона дозволена законом. У той же час в Англії, Росії та інших державах еутаназія (активна і пасивна) заборонена законом. Доцільно нагадати, що в Російській імперії кримінальна відповідальність за вбивство, вчинене на прохання потерпілого або із співчуття до нього була передбачена Кримінальним уложенням 1903 року. Згідно зі статтею 460 Кримінального уложення ці дії каралися ув’язненням у фортеці на строк до трьох років.

Питання про право людини на смерть продовжує залишатися контраверсійним серед юристів, медиків та інших фахівців, однак більшість юристів виступають проти активної еутаназії, вважаючи її злочинною. Оскільки, як уже зазначалося, еутаназія в Україні заборонена, правомірно виникає питання кваліфікації діянь осіб, які її вчинять. Умисне ненадання (злочинна бездіяльність) медичним працівником допомоги хворому (пасивна еутаназія) з метою заподіяння йому смерті як на прохання потерпілого, так і за його згодою, що призвело до такого наслідку, належить кваліфікувати як умисне вбивство за частиною 1 ст. 115 КК України. Не виключається кваліфікація вчиненого, залежно від обставин справи, за п. п.2, 4, 6, 8, 9, 11, 12 частини 2 ст. 115 КК України. При активній еутаназії у вигляді «вбивства з милосердя» дії винного, за наявності всіх інших ознак складу злочину, належить кваліфікувати, з урахуванням обставин справи, за частиною першою або другою ст. 115 КК України.

Щодо «самогубства, що асистується лікарем (іншим суб’єктом)» та самогубства без участі лікаря (іншого суб’єкта), коли він лише надає хворому необхідні засоби для самогубства, то підстав для кримінальної відповідальності лікаря, як видається, немає. У таких випадках лікар є пособником самогубства, яке не є злочином згідно з чинним КК України . Доречно нагадати, що ст. 462 Кримінального уложення Російської імперії 1903 року, передбачала ув’язнення у виправному будинку на строк до трьох років або ув’язнення у фортеці на строк до одного року за надання засобів до самогубства, якщо внаслідок цього воно було вчинене. Склад злочину схиляння до самогубства передбачений, зокрема, чинними кримінальними кодексами: Австрії (§ 78); Болгарії (ст. 127); Білорусії (ст. 146); Голландії (ст. 294); Іспанії (ч.3 ст. 143); Швейцарії (ст. 115); Данії (§ 240); Польщі (ст. 151).

Польський законодавець, приймаючи в 1997 році новий Кримінальний кодекс, не приєднався до позиції деяких європейських законодавців, що допускають при певних умовах вбивство на вимогу (наприклад, в Нідерландах). Крім того, ст. 31 Кодексу лікарської етики забороняє лікареві застосовувати еутаназію. Легалізація еутаназії спричинила б багато проблем. Як зазначає Р. Фенігсен, еутаназію можна обґрунтовувати необхідністю дотримання свободи вибору особи, але також її можна обґрунтовувати і необхідністю ліквідації асоціальних типів людей (соціальний дарвінізм).

Вбивство на вимогу (еутаназія) відоме польському кримінальному праву давно. Вперше цей склад злочину був передбачений в КК Республіки Польща 1932 року. У подальшому, при прийнятті КК

Республіки Польща 1969 року законодавець ідентично окреслив цей склад злочину в новому кодексі та повторив опис усіх ознак цього складу злочину також і при прийнятті нині діючого КК Республіки Польща 1997 року.

Відповідно до § 1 ст. 150 КК Республіки Польща еутаназією є вбивство, що вчиняється за наявності двох умов: прохання потерпілого про позбавлення його життя, а також наявності у винної особи співчуття до потерпілого. Законодавець інших держав, де еутаназія є привілейованим складом вбивства, найчастіше обмежується вказівкою лише на вимогу потерпілого до винного про позбавлення його життя. Таким чином, польський законодавець дещо звузив рамки застосування статті про кримінальну відповідальність за еутаназію, тому що вбивство на в прохання потерпілого, але без наявності у винного співчуття до нього становитиме основний склад вбивства, а не привілейований. Такий підхід польського законодавця, на нашу думку, свідчить про перевагу суспільних інтересів над індивідуальною волею особи до позбавлення себе життя. Не становитиме також вбивства на прохання (еутаназію) й вбивство під впливом співчуття особі, яка не здатна висловити свою вимогу. Наприклад, вбивство під впливом співчуття тяжкохворому, який перебуває в комі й у зв’язку з цим не здатний висловити вимогу про позбавлення його життя.

Прохання про позбавлення життя потерпілого при еутанавтичному вбивстві є виразом волі потерпілого. Таке прохання не слід розуміти як заповіт, що складається в письмовій формі та посвідчується нотаріально. Його може висловити особа, стан якої дозволяє розуміти значення своїх дій. Тому не може бути таким прохання особи, яка страждає на психічну хворобу чи інший розлад психічної діяльності, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними. Так само не може мати правового значення прохання про вбивство потерпілого, який внаслідок малоліття не може усвідомлювати значення своїх дій. Аналіз ст. 32 Закону Республіки Польща «Про професію лікаря та лікаря-стоматолога» дозволяє зробити висновок про те, що не має кримінально-правового значення прохання про вбивство особи, яка не досягла 16 років.

Для наявності складу вбивства на прохання (еутаназії) не достатньо лише згоди майбутнього потерпілого на таке вбивство. Прохання , на відміну від згоди, містить в собі елемент тиску на психіку винної особи. Лише за наявності такого тиску можна говорити про вимогу в значенні § 1 ст. 150 КК Республіки Польща.

Крім того, прохання має бути добровільним виразом волі, позбавленим примусу, що виник не під впливом емоцій, а внаслідок довготривалих та серйозних роздумів. Потерпілий повинен домагатися позбавлення життя тривалий час, щоб виключити можливість прийняття рішення під впливом емоцій, переживань, алкоголю, наркотичних або психотропних засобів чи переконань з боку інших осіб.

Потерпілий для наявності складу злочину, передбаченого § 1 ст. 150 КК Республіки Польща, повинен домагатися заподіяння йому смерті без будь-яких умов. Не можна вважати такою вимогою, коли особа просить позбавити її життя за наявності певних умов (наприклад, потерпілий просить позбавити його життя, якщо він втратить зір). Тому не можна вважати проханням в значенні § 1 ст. 150 КК Республіки Польща бажання потерпілого про позбавлення його життя, навіть викладене у письмовій формі, якщо він не здатний виразити свою волю.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони вбивства на прохання (еутаназії) є спеціальний мотив - співчуття винного до потерпілого. Крім того, метою дій винної особи має бути втрата терпіння цією особою. Для наявності складу злочину, передбаченого § 1 ст. 150 КК Республіки Польща, необхідно, щоб між співчуттям та діянням особи був причинний зв’язок.

Об’єктом співчуття має бути особа, яку винний позбавляє життя. Відсутній склад злочину, передбачений § 1 ст. 150 КК Республіки Польща, коли об’єктом співчуття є близькі чи рідні потерпілого.

Однак, кримінально-правова норма про еутаназію в законодавстві Республіки Польща не є досконалою, на що звертається увага багатьох учених. Так, М.І. Хавронюк зазначає, що ця норма не виключає можливості відповідного кримінально-правового привілею для особи, яка навіть і на прохання потерпілого вбиває малолітню або душевно хвору особу, або особу, яка завідомо для винного перебуває під впливом обману, примусу тощо. На недосконалість існуючої норми в польському кримінальному праві про відповідальність за еутанавтичне вбивство звертають увагу також Е. Гвяздовська та Г. Рейман.

Наявність привілейованого складу злочину - вбивство на вимогу (еутаназія) в кримінальному праві Республіки Польща є об’єктивно зумовленим. Можна, звичайно, сперечатися на рахунок ефективності існування кримінально-правової норми саме в такому вигляді й в кримінальному праві України, але ні в кого не виникне сумнівів щодо

доцільності пом’якшення відповідальності за вбивство при таких обставинах, так само як і ні в кого не виникає сумнівів щодо доцільності пом’якшення кримінальної відповідальності за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, заходів необхідних для затримання злочинця чи матір’ю своєї новонародженої дитини.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що сучасне кримінальне законодавство України, на відміну від польського, не передбачає еутаназії як привілейованого складу умисного вбивства.

загрузка...
Top