Кримінально-правова та кримінологічна характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер.

Потерпілий від злочину — це соціальний суб´єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої [1].

З´ясування суті того чи іншого виду потерпілого має значення для встановлення соціальної природи відповідного злочину; з´ясування його характеру та ступеня суспільної небезпечності; вирішення питань про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, диференціацію кримінальної відповідальності; розмежування злочинів, їх кваліфікації; призначення покарання; а також для вирішення питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі та звільнення від кримінальної відповідальності [2].

Характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту дає змогу вирішити питання про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, розмежування злочинів від суміжних складів злочинів проти життя та здоров´я особи. Крім того, важливе значення має встановлення причин віктимізації потерпілої особи від злочину, передбаченого ст. 134 КК, а також з´ясування її згоди на незаконне переривання вагітності для призначення покарання.

Вважаємо, що характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту повинна ґрунтуватися на підставі комплексного кримінально-правового та кримінологічного аналізу. У галузі кримінального права та кримінології окремі аспекти щодо вивчення потерпілої від незаконного проведення аборту розглянуто у роботах таких вчених: С. В. Анощенкова, Ю. В. Баулін,О.М.Джужа,П. А. Дубовець, А. А. Жижиленко, М. І. Загородніков,А.М.Красіков,В.В.Панкратов, Л. А. Лозанович, Є. М. Моісеєв, М. В. Радченко, М. В. Сенаторов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, М. Д. Шаргородський та ін.

Класифікація потерпілих

Враховуючи роль потерпілого у кримінальному праві слід поставити питання про класифікацію потерпілих. Теоретична мета класифікації полягає у поглибленні знань про її об´єкт, що, в свою чергу, поєднується з необхідністю всебічного підходу до вивчення потерпілого від злочину. Практична доцільність класифікації полягає в правильності застосування норм чинного кримінального закону, виробленні напрямів удосконалення його у подальшому, маючи на увазі права потерпілого [3].

У теорії кримінального права існує кілька класифікацій потерпілих від злочинів. Залежно від істотних ознак потерпілого від злочину виділяють три групи: за соціальною ознакою; за ознакою заподіяної потерпілому шкоди; за ознакою вчиненого щодо нього злочину [4].

  1. За соціальною ознакою потерпілі від злочинів поділяються на такі види: фізичні та юридичні особи, держава, інші соціальні утворення, а також суспільство в цілому [5]. За соціальною ознакою потерпілою особою від незаконного проведення аборту є лише фізична особа. Ані юридична особа, ані держава, ані інші соціальні утворення не можуть бути потерпілими від цього злочину.
  2. За ознаками заподіяної потерпілому шкоди та вчиненого щодо нього злочину потерпілі від злочинів поділяютьсяна такі види: а) залежно від виду заподіяної шкоди: потерпілі, яким заподіяна фізична шкода; потерпілі, яким заподіяна психічна шкода; потерпілі, яким заподіяна економічна шкода, потерпілі, яким заподіяна організаційна шкода; б) залежно від ступеня заподіяння шкоди: потерпілі, яким заподіяна реальна шкода, потерпілі, щодо яких створена загроза заподіяння реальної шкоди; в) залежно від родового об´єкта злочинів: потерпілі від злочинів проти основ національної безпеки України, потерпілі від злочинів проти життя та здоров´я особи, потерпілі від злочинів проти волі, честі та гідності людини тощо; г) залежно від тяжкості вчиненого злочину: потерпілі від злочинів невеликої тяжкості, потерпілі від злочинів середньої тяжкості, потерпілі від тяжких злочинів, потерпілі від особливо тяжких злочинів [6].
Отже, за ознаками заподіяної шкоди потерпілими від незаконного проведення аборту є:

1) залежно від виду заподіяної шкоди:особи, яким заподіяна фізична шкода,тобто шкода здоров´ю (захворюванняматки, захворювання, які локалізовані умалому тазі, тощо), в окремих випадкахжиттю (наприклад, сепсис, тобто загальнезараження крові, яке частіше за все спричинює смерть), психічна шкода. Але мипропонуємо виділяти ще й психологічнушкоду та економічну шкоду. До першоїналежить постабортний синдром, підяким розуміється стресовий розлад, викликаний емоційними реакціями на отриману внаслідок аборту фізичну, психічнeй емоційну травму. У жінок можуть розвиватися депресія, озлоблення, почуттявини, страху, власної неповноцінності,сексуальні дисфункції, пристрасть до алкоголю, наркотикам тощо. Економічнашкода виникає внаслідок витрат на лікування хвороб;

2) залежно від ступеня заподіянняшкоди: особи, щодо яких або створена реальна загроза заподіяння шкоди здоров´юабо життю, або яким заподіяна шкода здоров´ю або смерть;

3) залежно від родового об´єкта злочинів: особи, потерпілі від злочинів протижиття та здоров´я людини;

4) залежно від тяжкості вчиненогозлочину: потерпілі від злочинів невеликої або середньої тяжкості.

Для правомірної кваліфікації ряду злочинів має значення встановлення будь-яких ознак потерпілих: представник влади, жінка в стані вагітності, організація, яка користується міжнародним захистом, тощо. Відповідно до зазначеної підстави усіх потерпілих слід розділяти на потерпілих із загальними ознаками і потерпілих із спеціальними ознаками [7]. Аналіз ст. 134 КК дає підстави дійти висновку, що потерпілою від цього злочину може бути лише особа, наділена спеціальними ознаками, — жінка, яка знаходиться у стані вагітності. Тобто у даному випадку спеціальною ознакою є стан вагітності.

Згода потерпілої

Невід´ємною ознакою складу злочину, що розглядається, є згода потерпілої на проведення аборту. Проведення аборту — це протиправне штучне переривання вагітності за наявності згоди жінки на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 КК настає і у тому разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз із боку інших осіб.

Як зазначає В. В. Панкратов, порушуючи питання про значення згоди особи на проведення аборту, ми неминуче зіштовхуємося з проблемою встановлення юридичного значення згоди особи на заподіяння їй шкоди в цілому у кримінальному праві. Не торкаючись загальнотеоретичних питань щодо сутності згоди особи на заподіяння їй шкоди вже сьогодні ми можемо констатувати, що законодавець украй непослідовно враховує факт цієї згоди [8].

Чимало вчених порушують питання про «вагову категорію» власного волевиявлення. Наскільки вільно суб´єкт може розпоряджатися правами й благами, які йому належать? [9]. Хто може встановлювати межі самостійного розпорядження цими благами? Держава? Суспільство? Ця серйозна проблема постала перед правознавцями не тільки у світлі визначення меж власного волевиявлення при незаконному проведенні аборту, але, в першу чергу, при вирішенні важливих питань про допустимість смертної казні та евтаназії [10].

Питання щодо створення загальних положень про згоду потерпілого протягом століть у науці кримінального права є дискусійним. Згода потерпілого — дозвіл на заподіяння шкоди інтересам, які охороняються кримінальним законом, що належать ініціатору згоди, адресатом згоди, добровільно виражений дієздатною особою в установленій формі до початку вчинення таких дій, які тягнуть кримінально-правові наслідки [11].

Однією із невирішених правових проблем була й залишається проблема відмежування власних інтересів, власного волевиявлення від публічних цілей та інтересів. Великий інтерес становить питання про можливість «відчуження» громадянином особистих немайнових благ, що йому належать. Цій проблемі приділялося багато уваги в кримінально-правовій літературі. Перш за все, автори торкалися питання про право розпоряджатися такими благами, як життя та здоров´я [12].

У науці кримінального права існує думка, згідно з якою пропонується створити загальне правило щодо кримінально-правового значення згоди потерпілого: згода власника блага, права чи інтересу на посягання виключає злочинність останнього. Причому правники зазначають, що, надаючи таке вагоме значення згоді, передбачається, що вона буде мати низку обмежень [13].

Право на розпорядження своїм здоров´ям (тілесною недоторканністю), а також правом на життя має два аспекти: заподіяння фізичної шкоди самому собі (покалічення) і згода на заподіяння шкоди здоров´ю, яка завдається іншою особою. За загальним правилом, заподіяння фізичної шкоди самому собі не є злочинним. Підтримуємо позицію тих вчених, які вважають, що, коли вагітна жінка сама викликала штучне переривання вагітності, кримінальна відповідальність виключається [14].

Аналіз змісту ст. 134 КК однозначно приводить до висновку, що згода потерпілої від цього злочину надається іншим особам. Найбільші суперечки у теорії кримінального права викликає питання щодо правових наслідків згоди людини на заподіяння шкоди власному здоров´ю діями інших осіб. Так, у свій час І. Я. Фойницький зазначав, що ушкодження, які заподіяні зі згоди потерпілого, не є злочинними, бо відмова від блага тілесної недоторканності можлива[15]. У свою чергу, О.Ф.Кістяківський зазначав, що така згода не може даватися на заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження [16].

Питання згоди потерпілого на заподіяння йому смерті в доктрині кримінального права є актуальною й досить широко висвітлена, але найбільші суперечки викликає питання щодо значення згоди потерпілого для кримінальної відповідальності у разі заподіяння тілесних ушкоджень. Так, критерій відмежування злочинного й незлочинного посягання на тілесну цілісність М. С. Таганцев визначав виходячи з виокремлення моральної й фізичної спрямованості діяння. При посяганні на тілесну недоторканність з метою заподіяння моральних страждань згода знищує злочинність діяння. Якщо мета інша — заподіяння фізичних страждань — діяння слід визнавати злочинним [17]. Хоча сам М. С. Таганцев не визнавав цей тезис абсолютним, наводячи як аргумент дії лікаря в процесі переливання крові, проведення наукових дослідів тощо [18].

О. О. Жижиленко у своїй роботі «Преступления против личности» (1927) зазначав, що згода потерпілого при посяганні на тілесну недоторканність усуває кримінальну відповідальність [19].

У 1948 р. М. Д. Шаргородський, посилаючись на зарубіжну літературу, зазначав, що в усіх випадках точка зору, згідно з якою у разі завдання тілесних ушкоджень за згодою потерпілого кримінальна відповідальність виключається або, в іншому випадку, покарання повинно бути знижене, має велику кількість прибічників. Причому сам правник з цього приводу підтримував позицію, згідно з якою згода потерпілого може виключати кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди здоров´ю, якщо тілесне ушкодження заподіюється за соціально корисними мотивами, як, наприклад, досліди з новими ліками, операції нового типу тощо [20].

Ю. М. Ткачевський зазначає, що, крім позбавлення життя й заподіяння будь-якого тілесного ушкодження, за винятком легкого тілесного ушкодження, згода потерпілого правового значення не має [21].

М. І. Загородников, П. А. Дубовець вважали, що заподіяння шкоди здоров´ю, навіть на прохання потерпілого, але не в інтересах надання допомоги хворому, не може виключати кримінальної відповідальності [22; 23].

А. М. Красіков обстоює позицію, згідно з якою: «Особа, яка дала іншій особі згоду на певне діяння щодо свого інтересу, яке, якби воно було вчинене без такої згоди, розцінювалося як злочин, немов виводить свій інтерес з-під кримінально-правової охорони, і діяння у такому випадку має бути індиферентним з позиції кримінального права» [24]. Аналогічну позицію посідає Ю.В.Баулін[25].

Таким чином, можна зробити висновок, що в теорії кримінального права не існує єдиної думки щодо вирішення питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров´ю особи за умови її згоди. З нашої точки зору, згода потерпілого щодо посягання на його блага чи інтерес повинна виключати кримінальну відповідальність, але така згода повинна бути передбачена законом про кримінальну відповідальність й обов´язково мати низку обмежень, зазначених у цьому законі. Однак, як досить слушно зазначає Л. А. Лозанович, надати згоду на спричинення шкоди своєму здоров´ю й надати згоду на поставлення в небезпеку свого здоров´я шляхом прийняття рішення про незаконне штучне переривання вагітності — це не тотожні поняття [26].

А. М. Красіков, обстоюючи точку зору про введення у кримінальне законодавство як обставин, що виключають злочинність діяння, згоди потерпілого, пропонує декриміналізувати незаконне проведення аборту в силу згоди потерпілої на поставлення своїх благ у небезпеку заподіяння шкоди [27].

Ця точка зору не є єдиною у теорії кримінального права. Так, аналогічну пропозицію висловив В. В. Панкратов: «Виключення з КК РФ 1996 р. ст. 123 (що загалом відповідає ст. 134 КК України «Незаконне проведення аборту». — К. Ч.) жодним чином не завдає якої-небудь шкоди охороні прав і свобод людини. Навпаки, ця новела дозволила б зняти деякі теоретичні суперечності у науці кримінального права (питання про об´єкт злочину), а також загалом привести кримінальне законодавство у цій частині у відповідність з іншими нормативними актами, що відображають на сьогодні політику визнання пріоритету інтересів людини над інтересами суспільства і держави» [28].

Однак існують інші точки зору з цього приводу. Так, Л. А. Лозанович вважає можливість декриміналізації незаконного проведення аборту за критерієм згоди потерпілої неприпустимою, особливо в сучасних умовах значної лояльності законодавства щодо питання реалізації репродуктивних прав [29].

Ми повністю розділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що не можна виключати кримінальну відповідальність у разі згоди потерпілої — при незаконному проведенні аборту. Це пояснюємо кількома аспектами. По-перше, слід зазначити, що винний посягає на здоров´я жінки, яка знаходиться у стані вагітності. Вагітність (graviditas) — фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини, у результаті якого формується плід, здатний до позаутробного існування. Під впливом нових умов, пов´язаних із розвитком плоду, в організмі вагітної жінки виникають складні адаптаційно-захисні зміни. Вони сприяють підтриманню гомеостазу і нормальній діяльності органів і систем, правильному розвитку плоду, забезпечують підготовку організму жінки до пологів й годування дитини [30]. Звідси випливає, що переривання вагітності порушує ці життєві процеси. Крім того, аборт є біологічною й механічною травмою для організму жінки.

По-друге, вчиняючи злочин, передбачений ст. 134 КК, винний посягає не лише на здоров´я особи, а й на її життя. Наприклад, за даними ВООЗ (1998), близько 13% смертей, пов´язаних із вагітністю, стали результатом післяабортних ускладнень. Відповідно до статистичних звітів у абсолютних цифрах це становить приблизно 67 тис. смертей на рік. Окрім цього, ускладнений аборт (йдеться не тільки про кримінальні) асоціюється з досить високим рівнем захворюваності. Після переривання вагітності в організмі жінки розвивається так званий гіпота-ламічний стрес. Організм не встигає адекватним чином відреагувати на переривання вагітності, виникає конфлікт між станом організму, перебудованого на розвиток вагітності, та відсутністю плодового яйця. Наслідком гіпоталамічного стресу, як правило, бувають порушення менструального циклу, а також нейроендокринний синдром [31]. У деяких жінок, які перенесли незаконний аборт, у подальшому простежується запалення придатків матки, позаматкова вагітність, у деяких — безплідність. Із серйозних ускладнень кримінального аборту, які ставлять у небезпеку життя жінки, можна виділити перитоніт — запалення очеревини, яке може спричинити смерть, особливо у людей зі слабким здоров´ям, а також сепсис — загальне зараження крові, яке частіше призводить до смерті. Таким чином, винний за згодою вагітної жінки шляхом переривання вагітності посягає не тільки на здоров´я останньої, а й на її життя.

По-третє, вважаємо за потрібне звернути увагу на той факт, що згода жінки має місце на проведення аборту, тобто навитяг небажаного плоду, а не на заподіяння їй смерті, як-то, наприклад, при евта-назії.

Можна зробити висновок, що згода потерпілої особи на проведення штучного переривання вагітності іншою особою не може розглядатися як обставина, що виключає злочинність діяння. Однак звертаємо увагу, що ця згода впливає на вирішення питання щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності. Так, переривання вагітності без згоди потерпілої внаслідок застосування до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті завдання їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за статтями 121,128 або ст. 140 КК [32].

Крім того, необхідно звернути увагу на характер та умови згоди, про яку йдеться. Вважаємо, що до основних умов незаконного переривання вагітності за згодою потерпілої можна віднести: а) дійсність згоди, тобто згода повинна виходити від осудної та дієздатної людини; б) згода повинна бути усвідомленою та вольовою; в) згода повинна бути добровільною.

Кримінологічна характеристика потерпілої особи

Вважаємо за доцільне розглянути структуру особи потерпілого, звернути увагу на кримінологічну характеристику останнього. О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв зазначають, що структура потерпілого включає три основних компоненти: а) соціально-демографічні якості; б) соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім´янина; в) морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує [33].

Вивчення властивостей та особливостей особи, потерпілої від незаконного проведення аборту сприяє більш чіткій та об´єктивній оцінці змісту характеру дій як винного, так і самої потерпілої. Кримінологічна характеристика особи потерпілого від злочину, передбаченого ст. 134 КК, також впливає на індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання винної особи, встановлює причинний зв´язок між явищами, які детермінують злочинну поведінку винного, допомагає здійснювати комплекс заходів щодо запобігання незаконним проведенням абортів.

Аналіз матеріалів кримінальних справ, а також матеріалів дослідчої перевірки щодо злочинів, передбачених ст. 134 КК, показав, що майже всі ці злочини вчиняються з прямої ініціативи самих потерпілих і лише в певних випадках — за ініціативою близьких потерпілим осіб.

За соціально-демографічними ознаками, склад потерпілих становлять лише жінки, які знаходилися у стані вагітності.

Залежно від віку потерпілі розподіляються таким чином: до 18 років — 29,4%; 19—30 років — 53,7%; понад 31 рік — 16,9%. Загальний середній вік потерпілих осіб від незаконного проведення аборту становить 22 роки. Вважаємо, що перша група є найбільш криміногенно уразливою. Це обумовлюється певними факторами: 1) загальна акселерація дівчат; 2) процес лібералізації суспільної думки щодо раннього початку статевого життя; 3) експансія засобів масової інформації на свідомість молоді.

Рівень освіти потерпілих від злочину, передбаченого ст. 134 КК, зазвичай середній. Так, незакінчену середню світу мали 18,9%; середню — 32,3%; неповну вищу — 37,7%; вищу — 11,1%.

На момент вчинення злочину 44,1% потерпілих не працювали й не навчались; навчались — 23,7%; працювали — 32,2%. Той факт, що 44,1% жінок не працювали й не навчалися, свідчить про те, що потерпілі розраховували на утримання з боку батьків або інших близьких родичів, а також намагалися налагодити особисте життя за рахунок інших осіб.

Згідно з даними, отриманими під час дослідження, серед потерпілих 37,8% заміжніх жінок, з них 14,9% вже мали малолітніх дітей, 62,2% — були незаміжніми або були розлучені і з них 2,8% вже мали на утриманні неповнолітніх дітей.

Більшість жінок — 62,3% — характеризувалися у побуті у цілому позитивно, відповідно 37,7% — негативно: вживали алкоголь — 21,7%; мали випадкові статеві зв´язки — 34,8%, у зв´язку з чим знаходилися у стані вагітності; не бажали працювати або навчатися — 37,7%; нерідко залишали місце проживання — 15,3%. Як нами встановлено з матеріалів дослідчої перевірки, у 24,6% випадках були зафіксовані факти подружньої зради з боку потерпілої.

Слід зазначити, що 3,9% жінок займалися проституцією за гроші. Звичайно, для будь-якої особи, яка веде аморальний спосіб життя, займаючись проституцією за гроші, дитина не є бажаною. Звідси випливає необхідність приховувати обставини, що відбулися. Зазначені фактори певною мірою є мотивами проведення незаконного аборту.

Однак не тільки негативні фактори впливають на прагнення жінкою незаконно провести аборт. Снують об´єктивно складні обставини, що змушують жінок піти на ризик. Серед цих обставин можна виділити житлові умови, відсутність нагляду з боку батьків за потерпілою особою, погана матеріальна забезпеченість, образи та зради з боку чоловіка тощо.

Крім того, як досить слушно зазначає зарубіжний дослідник Е. ПІур, серед обставин, що обумовили звернутися потерпілу до особи, яка займається незаконним проведенням аборту, переважає боязнь розголосу факту вагітності. Потерпіла боїться, що про її вагітність стане відомо чоловіку, батькам, знайомим, товаришам по службі. Частіш за все цей мотив має місце при випадкових або позашлюбних зв´язках, а також при подружніх зрадах [34].

Для 17,3% потерпілих причиною проведення незаконного аборту є пізнє звернення до лікаря, а також неможливість негайно дістатися лікарні. Звернення до особи, яка незаконно здійснює аборт, пояснюється також острахом болю при проведенні операції в лікарняних умовах. Цей острах наявний у 11,7% потерпілих, причому як внаслідок власного досвіду, так і внаслідок досвіду знайомих, близьких.

Аналіз матеріалів судової та досудової практики, а також матеріалів дослідчої перевірки показав, що 53,3% жінок піддавали себе аборту неодноразово; з них 9,5% — кримінальному аборту. Основними причинами цього злочину, як нами встановлено, були: незапланована вагітність, яка виникла в результаті неефективності контрацепції; неможливість зберегти вагітність у зв´язку з важкою гостро виниклою хворобою, зі смертю або розлученням з чоловіком; відсутність соціальних умов для виховання дитини тощо. Необхідно зазначити, що ці причини переважають у жінок зрілого віку.

Таким чином, основними причинами процесу віктимізації потерпілої від незаконного проведення аборту є:

1) неграмотність (неосвіченість) жінок як у сексуальному (підлітки, що недавно пізнали «доросле життя»), так і в медичному відношенні;

2) аморальний спосіб життя (проституція, випадкові статеві зв´язки тощо);

3) вимушеність здійснити незаконний аборт із причин, що не залежать від них. Наприклад, внаслідок незапланованої вагітності, яка виникла в результаті неефективності контрацепції;

4) потреба приховати факт вагітності та його наслідки з метою збереження сім´ї. Наприклад внаслідок подружньої зради;

5) вимушеність здійснити незаконний аборт у зв´язку із «безвихідною» ситуацією. Наприклад, відсутність соціальних умов для виховання дитини, небажання ризикувати втратою роботи або заробітку тощо;

6) свідоме використання аборту як засобу для «запобігання вагітності».

Одним із головних питань щодо характеристики потерпілої від незаконного проведення аборту є те, що майже в усіх випадках остання є ініціатором незаконного штучного переривання вагітності. При цьому існують кілька варіантів впливу потерпілої жінки на винного. У деяких випадках від потерпілої або особи, яка діє в її інтересах, не потребується особливих зусиль, щоб умовити злочинця здійснити аборт. Це характерно для тих ситуацій, коли злочинець вже проводив аборти іншим особам, отримував гроші, сам зацікавлений у цьому злочині. В інших випадках злочин вчиняється тільки завдяки виключній наполегливості потерпілої. Частіше у подібних випадках винний діє з корисливих мотивів, із жалості або інших добрих почуттів до жінки, яка потрапила у біду. Безпосередній вплив на злочинця характеризує поведінку вже не стільки потерпілої, скільки тієї особи, яка діє в її інтересах.

За морально-психологічними якостями більшість потерпілих (63,8%) характеризуються некритичністю, погано розуміють можливість тяжких наслідків. Психологічно неврівноважені, аморальні в поведінці, в деяких випадках тяжко сприймають матеріальні, побутові, житлові труднощі. У медичному відношеннібезграмотні. У пошуках здійснення кримінального аборту — ініціативні й наполегливі. Рівень правосвідомості середній, близький до низького. З дослідження встановлено, що всі жінки мали мотив — небажання мати дитину.

Висновки

Таким чином, викладене дозволяє зробити певні висновки.

  1. Характеристика потерпілої від незаконного проведення аборту повинна ґрунтуватися на підставі комплексного кримінально-правового та кримінологічного аналізу з метою вирішення питань про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, відмежування злочинів від суміжних складів злочинів проти життя та здоров´я особи, встановлення причин віктимізації потерпілого від злочину, передбаченого ст. 134 КК, а також з´ясування згоди потерпілої особи від незаконного переривання вагітності для призначення покарання.
  2. Кримінально-правовий аспект потерпілої від незаконного проведення аборту містить: а) проблеми визначення фігури потерпілої у цілому; б) класифікацію на види потерпілої від злочину, передбаченого ст. 134 КК; в) питання щодо згоди потерпілої особи на проведення штучного переривання вагітності. Встановлено: а) за ознаками заподіяної шкоди потерпілій спричинюється фізична, психічна, психологічна та економічна шкода; б) згода потерпілої особи на проведення штучного переривання вагітності іншою особою не може розглядатися як обставина, що виключає злочинність діяння; в) ця згода суттєво впливає на вирішення щодо притягнення винної особи до кримінальної відповідальності; г) кримінальна відповідальність осіб, що незаконно проводять аборт, у разі згоди на це потерпілої, не може виключатися.
  3. Кримінологічний аспект потерпілої від незаконного проведення аборту дозволяє виокремити віктимізацію особи, з´ясувати причини вчинення злочину, передбаченого ст. 134 КК, та методи запобігання йому. Основними причинами процесу віктимізації потерпілої від незаконного проведення аборту, зокрема, є: а) неграмотність (неосвіченість) потерпілої як у сексуальному так і в медичному відношенні; б) аморальний спосіб життя; в) вимушеність приховати факт вагітності та його наслідки.

ПРИМІТКИ

1. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві : автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд.юрид. наук :12.00.08 /М.В.Сенаторов ;Нац.юрид. акад.України. — Х., 2005. — С. 7.

2. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві / М. В. Сенаторов ; за наук. ред. В. І. Борисова. — Х. : Право, 2006. — С. 35—36.

3. Анощенкова С. В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / С. В. Анощенкова. — М. :Волтерс Клувер, 2006. — С. 191.

4. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві : автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд.юрид. наук :12.00.08 / М.В.Сенаторов ;Нац.юрид. акад.України. — Х.,2005. — С. 8.

5. Там само.

6. Там само.

7. Анощенкова С. В. Зазнач. праця. — С. 193.

8. Панкратов В. Проблеми установления уголовной ответственности за незаконное производство аборта / В. Панкратов // Уголовное право. — 2001. — № 3. — С. 40—42.

9. Права человека : учеб. / под ред. Е. А. Лукашева. — М., 1999. — 136 с.

10. Лозанович Л. А. Незаконное производство аборта: уголовно-правовой и криминологический аспекти : дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / Л. А. Лозано-вич ; Ставропольський гос. ун-т. — Ставрополь, 2004. — С. 88—89.

11. Знциклопедия уголовного права. — СПб. : Изд. проф. Малинина, 2007. — Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — С. 583.

12. Красиков А. Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / А. Н. Красиков. — Саратов, 1976. — С. 30.

13. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві / М. В. Сенаторов ; за наук. ред. В. І. Борисова. — Х. : Право, 2006. — С. 157.

14.Кримінальний кодекс України :наук.-практ.ком./Ю. В. Баулін,В.І.Борисов, С. Б. Гавриш [та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 3-тє вид., перероб і допов. — X. : Одіссей, 2006. — С. 392.

15. Энциклопедия уголовного права. — СПб. : Изд. проф. Малинина, 2007. — Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — С. 631—632.

16. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства / А. Ф. Кистяковский. — 3-е изд. — К. : Изд-во Ф. А. Иогансон, 1891. — Часть Общая. — С. 304—305.

17. Таганцев Н. С. Русское уголовное право: лекции:в 2т. /Н.С.Таганцев. —М.:Наука,1994.—Т.1.—С.184.

18. Энциклопедия уголовного права. — СПб. : Изд. проф. Малинина, 2007. — Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — С. 632.

19. Жижиленко А. А. Преступления против личности / А. А. Жижиленко. — М.—Л., ГИЗ,1927. — С. 35.

20.ШаргородскийМ.Д.Преступленияпротив жизни и здоровья / М. Л. Шаргородский. —М., 1969. — С. 364—366.

21. Курс уголовного права : учеб. / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. — М. : ЗЕРЦАЛО, 1999. — Т. 1. Учение о преступлении. — С. 445.

22. Загородников Н. И. Преступления против здоровья / Н. И. Загородников. — М. : Госюриздат, 1969. — С. 24.

23. Дубовец П. А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву/П.А.Дубовец.—М.:Юрид.изд-во,1964.—С.19.

24. Красиков А. Н. Зазнач. праця. — С. 34.

25. Энциклопедия уголовного права. — СПб. : Изд. проф. Малинина, 2007. — Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — С. 636.

26. ЛозановичЛ.А.Зазнач.праця.—С.92.

27. КрасиковА.Н.Уголовно-правовоезначение согласия «потерпевшего» при аллотрансплантации / А. Н. Красиков // Тр. высш. шк. МВД СССР. — М., 1971. — Вып. 32. — С. 141—148.

28. Панкратов В. Зазнач. праця. — С. 42. 29.ЛозановичЛ. А. Зазнач.праця.—С. 93.

30. Малаямедицинская энциклопедия :в6т./гл.ред.В.И.Покровский. — М.:Совет-ская энциклопедия,1991. — Т. 1А.Грудной ребенок. — С.217.

31. Надання жінкам медичних послуг, пов´язаних з абортом: клініко-організаційне керівництво. — К., 2006. — С. 25.

32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К. : Каннон, 2001. — С. 315.

33. Джужа О. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти) :навч. посіб. /О.М.Джужа,Є.М.Моісеєв. — К.,1994. — С. 13.

34. Шур Э. М. Наше преступное общество / Э. М. Шур. — 1977. — С. 178.

загрузка...
Top