Конституційний лад та суспільний ідеал: до питання про базові цінності конституційного ладу України

Конституційний лад як базова і одночасно інтегруюча категорія конституційно-правової теорії і практики державотворення об´єднує низку різноманітних явищ та інститутів, що характеризують державу як демократичну, соціальну і правову. Важливість цієї категорії обумовлена й тим, що за Конституцією України право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Однак, незважаючи на таке всеосяжне значення та надзвичайну важливість конституційного ладу для суспільства та для держави, його зміст та структуру до цього часу нормативно не визначено. Не вирішив це питання і Конституційний Суд України, який у процесі здійснення офіційного тлумачення низки конституційних положень вже кілька разів торкався проблеми розуміння поняття «конституційний лад» та його співвідношення з «засадами конституційного ладу України». Також відсутні єдині підходи до його наукового визначення, оскільки вчені виокремлюють не лише різні складові елементи конституційного ладу, але й дають різну характеристику його змісту та значенню.

Водночас необхідно зазначити, що практично всі дослідники конституційного ладу вважають, що він втілює в конституційно-правову практику ряд найважливіших, загальновизнаних суспільних цінностей, що зумовлюють демократичність правового статусу особи, демократичні процедури формування, організації й функціонування державної влади, взаємодією різних її органів, вільну діяльність інститутів громадянського суспільства тощо. Тобто одним із невід´ємних і визначальних складових елементів конституційного ладу є його базові цінності, тобто ті політико-правові та моральні ідеї й принципи, які відображають наявні в державі й суспільстві ідеали, що покладені в основу всього конституційно-правового регулювання. Такими цінностями є: свобода, права людини, справедливість, моральність, гуманізм, демократія, верховенство права, правове обмеження влади, плюралізм та ряд інших основоположних ідей. На думку С. Алексеева, існує первинна і визначальна налаштованість всього правового розвитку на високі цивілізаційні ідеали і цінності, які належать до сенсу цивілізації — на реалізацію і забезпечення свободи людини, на усунення з життя людей сваволі та насильства [1, 147]. Адже сенс права переважно саме в тому і полягає, щоб реалізувати призначення цивілізації — забезпечити самоцінність життя людини, свободу людей і виключити з життя людей хаос, свавілля, насильство, в сучасних умовах — «право сили» [1,196]. А отже, базові цінності конституційного ладу, які і втілюють ці ідеали, відіграють достатньо важливу роль у конституційному регулюванні, оскільки фактично є передумовою його послідовності, правонаступництва, і як наслідок — його стабільності та непорушності.

Аналіз наукової літератури свідчить, що дослідженням конституційного ладу займалися Н. Боброва [5], Н. Богданова [6], О. Заєць [9], В. Кабишев [10], В. Погорілко [19], О. Рум´янцев [24], Ю. Тодика [25] та інші учені. Водночас суспільний ідеал, як система базових політико-правових цінностей, покладених в основу всього вітчизняного конституційно-правового регулювання, до цього часу все ще не був предметом окремого наукового дослідження. З огляду ж на його основоположне значення та суттєвий вплив практично на всі сфери правового і політичного життя, неупереджений, системний аналіз цієї проблеми набуває  наукової  актуальності  та практичного значення. При цьому про необхідність втілення у правове регулювання суспільних ідеалів стверджували у своїх сентенціях ще давньоримські юристи: «Jus est ars boni et aequi» («Право — це мистецтво добра і справедливості»); «Lex est recta ratio imperans honesta» («Закон — це справедливий розсуд, який приписує те, що шляхетно»). На думку П. Новгородцева, в основі права повинні бути певні ідеї, загальноправові засади, які всіх об´єднують, які мають надкласовий, а отже, загальнолюдський, загальногромадянський характер [16, 197].

Враховуючи викладене, а також з огляду на основоположне значення базових цінностей конституційного ладу для всієї національної системи права, і, як наслідок — для всього правозастосування, вважаємо за необхідне системно проаналізувати найбільш значущі, на нашу думку, політико-правові ідеали, які на сьогодні є безумовними для суспільної свідомості українського народу та які знайшли своє формалізоване нормативне закріплення в тексті Конституції України у вигляді основоположних конституційних ідей і принципів. Адже, як зазначають конституціоналісти, «найголовніше і визначальне в конституції — це працюючі принципи і норми, дієве регулювання найрізноманітніших сфер нашого життя, включаючи економіку, соціальну політику, не кажучи вже про правову систему і державну організацію» [27, 13]. При цьому, досліджуючи засади конституційного ладу, Ю. Тодика розрізняє його базові цінності та суспільний ідеал, який вони втілюють [25, 20, 23]. Однак аналіз наведених аргументів свідчить, що йдеться фактично про одні й ті ж базові ідеї — про справедливість, прагнення до щастя, добро, свободу, рівність, порядок. На нашу думку, базові цінності конституційного ладу це і є той суспільний ідеал, до якого прагне суспільство під час конституційного будівництва. Більше того, як слушно обґрунтовують науковці, однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення [12, 55].

Насамперед слід зазначити, що особливістю базових цінностей конституційного ладу є те, що вони формуються в суспільній свідомості фактично протягом усього часу становлення національної державності, частково знаходять своє відображення чи безпосереднє закріплення в різноманітних політико-правових актах, що приймаються на різних етапах розвитку держави й суспільства, і потрапляють до офіційного тексту чинного Основного Закону вже у своєму здебільшого сформульованому й завершеному вигляді. При цьому необхідно відмітити, що на формування відповідних ціннісних настанов кожного конкретного суспільства суттєвий вплив мають його національно-історичні традиції та звичаї, оскільки, як пише І. Царьков, «у кожного народу, який компактно проживає на одній території, власний соціальний досвід: свої боги, свої звичаї і свої цінності» [28, 74]. Цінності — своєрідний культурний «код». Його специфічність зумовлена тим, що кожна культура породжує  свою,  лише  їй  притаманну ціннісну систему. Цей своєрідний «код» забезпечує процес культурної ідентифікації особистості, суспільства і нації та розвиток національної свідомості. Ціннісна «система ідентифікації» зберігає націю як носія унікального, самобутнього, лише їй притаманного. Національно-культурна специфіка ціннісної системи значною мірою зумовлює й особливості національної психології. Ієрархія національних цінностей вибудовувалась віками, зумовлювалася всією історією нації і коригувалась нею через зміну ціннісних норм і настанов залежно від часу, конкретної епохи розвитку [29, 174].

Аналізуючи цю проблему, М. Баглай відмічає, що у Швейцарії до цінностей конституційного рівня належать питання, які в інших країнах не визнаються такими, що мають конституційне значення [4, 25]. Як слушно зазначає І. Яковюк, людству загалом і кожному народу зокрема, потрібна морально-ціннісна, правова система координат. Пронизуючи суспільне буття і свідомість, правові цінності є джерелом, «контрольними еталонами» мотивації вчинків людей. Охоплюючи всі сфери суспільного життя, система цінностей і принципів, що їй відповідають, засновується на історичному досвіді людства [31, 47-48]. Тобто конституція повинна відображати як універсальні цінності, що формуються у процесі інтеграції країни у світове співтовариство, так і культурні особливості народу або нації, що визначають їхню ідентичність у світовій культурі. Конституції сприяють інтеграції суспільства, якщо вони персоніфікують мету, сподівання, цінності й основні переконання, що поділяються членами цього суспільства й об´єднують їх [21, 27].

Дослідження базових цінностей конституційного ладу України насамперед передбачає необхідність змістовного аналізу тих з них, які безпосередньо чи опосередковано отримали своє формальне юридичне закріплення у самому тексті Основного Закону нашої країни. Адже, як відмічає В. Речицький, з точки зору форми конституція подібна кодексу політичних принципів [22, 45]. А за влучним висловом Н. Бобрової, конституція — це «згусток» державних і суспільних ідей, які держава і суспільство (через референдум) проголошують основними. Основний Закон — це система основних ідей, принципів, яких держава зобов´язується дотримуватися у своїй діяльності [5, 114]. Ю. Тодика писав, що в Конституції містяться норми, які втілюють загальнолюдські незмінні цінності. У Конституції повинен чітко простежуватися зв´язок між базовими цінностями суспільства і правовими принципами. Внесені до її тексту, ці цінності виступають як соціально-моральні регулятори і, відповідно, така «прив´язка» юридичних норм до основоположних  орієнтирів  дає  змогу забезпечити стабільність ладу і не допустити його знецінення з плином часу [25, 21]. Тобто за своєю політико-правовою природою і призначенням у державно-організованому суспільстві Конституція втілює головні суспільні ідеали, що склалися на момент її прийняття, і які, з одного боку, є безумовними   для   цивілізаційної   парадигми суспільства, а з другого — відбивають історичні та морально-психологічні, світоглядні особливості та традиції народу.   Слід  зауважити,   що  базові цінності конституційного ладу, як його невід´ємна складова, тісно переплітаються з поняттям конституціоналізм як багатоплановою політико-правовою категорією, оскільки охоплюють практично одну й ту саму систему ціннісних характеристик суспільного і державного порядку При цьому конституціоналізм через конституційне проголошення, закріплення і гарантування базових цінностей отримує і своє формалізоване визнання і втілення в реальну конституційно-правову практику.

Які ж основні фундаментальні цінності втілює конституційний лад України, яким чином вони отримали формалізоване нормативне закріплення в Основному Законі, та яке їх політико-правове значення? На нашу думку, аналіз Конституції свідчить про те, що усі базові цінності конституційного ладу, закріплені в її тексті, можна умовно поділити на дві великі групи. Перша з них охоплює визначальні історичні, політичні, правові, морально-світоглядні ідеї, що містяться у преамбулі Конституції України, яка стисло визначає генеральні цілі, задля досягнення яких приймається Конституція (забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди на землі України; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави). Саме ці цілі і визначають цінності, які посідають провідне місце в усій ієрархії суспільних цінностей, а тому слушно вважаються загальнолюдськими, загальноцивілізаційними. Будучи закріпленими у преамбулі Конституції України, вони становлять ціннісну основу як її самої, так і суспільного ладу загалом [13, 7].

Зміст преамбули Основного Закону України дає змогу, на нашу думку, виокремити такі базові конституційні цінності: а) моральні (Конституція приймалася з усвідомленням відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями); б) загальносоціальні (Конституція приймалася з піклуванням про зміцнення громадянської злагоди на землі України); в) ідеї демократії (Конституція прийнята від імені народу, є вираженням його суверенної волі; її прийнято з прагненням розвивати і зміцнювати демократичну державу); г) державно-правові та історичні (Конституцію прийнято на основі багатовікової історії українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення та з метою розвитку і зміцнення правової держави); ґ) гуманістичні та цінності добробуту (Конституцію прийнято з турботою про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя та з прагненням розвивати і зміцнювати соціальну державу).

Як слушно зазначають науковці, ці положення преамбули в концентрованому вигляді виражають вихідні політико-правові ідеї, які пронизують весь зміст Конституції [13, 8]. Тобто ці цінності отримують свій розвиток та конкретизацію в інших конституційних положеннях.

Друга група охоплює політико-правові цінності та ідеї, що знайшли формалізоване втілення в конкретних конституційних принципах, закріплених переважно в розділі І Основного Закону України. Як зазначає С. Алексєєв, правові ідеї утворюють в юридично розвиненій системі права істотний елемент її змісту, невід´ємну частину самої об´єктивованої правової матерії. Вони переважно, на відміну від конкретизованих юридичних норм, сприймаються як принципи права [1, 146], є його першоосновою. Адже правові основи (першооснови) — своєрідні торжество і панування в житті суспільства правових ідеалів і цінностей, їх високий незаперечний статус у суспільному бутті [2, 130]. Ці принципи мають основоположний характер, оскільки більшість із них визначають сутність закріпленого Конституцією України конституційного ладу і його засад. Відповідно до конституційних принципів здійснюється нормативна регламентація практично усіх соціальних зв´язків. Вони є орієнтирами правотворчої та правореалізуючої діяльності державних органів. їх визнання та дотримання забезпечує нормальний розвиток та функціонування правової системи. Ці основоположні правові принципи є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей сучасного конституціоналізму, що властиві певній системі права. Більше того, саме вони визначають змістовний характер системи права і напрями її розвитку, виконуючи таким чином системоутворюючу і системоспрямовуючу функції [20, 32]. Принципи Конституції — це політико-ідеологічні та організаційні засади, відповідно до яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що становлять її соціальний зміст [8, 153]. А принципи основ конституційного ладу — це юридично виражені об´єктивні закономірності функціонування та розвитку відповідного суспільства та держави [7, 60].

Слід зазначити, що усі базові цінності конституційного ладу України взаємопов´язані і лише у своїй сукупності відображають особливості вітчизняного державотворення та основні ідеї українського суспільства. Тому незважаючи на їх ієрархію, на що вказують деякі науковці [11], виокремити в цьому досліджені якісь більш чи менш значущі ідеї і цінності конституційного рівня досить складно, а інколи — неможливо взагалі. Водночас, на нашу думку, вихідною суспільною, політичною і правовою цінністю, яку закріплено рядом конституційних принципів є ідея свободи, як першооснови сучасного світового і вітчизняного конституціоналізму. У зв´язку з цим підтримуємо точку зору тих дослідників, які вказують на необґрунтованість і суперечливість конституційного проголошення найвищою соціальною цінністю в Україні людини [23], оскільки саме ідея свободи є першоосновою й щодо проголошення, забезпечення і гарантування суб´єктивних прав і свобод особи, і щодо практично усіх інших цінностей конституційного рівня. Ідея свободи належить до культурних цінностей, що мають велике значення для становлення конституціоналізму, сучасної правової культури [26, 160]. Право в ідеалі — це цінність, яка не притаманна жодному іншому соціально-політичному явищу, цінність впорядкованої соціальної свободи і справедливості [2, 128]. Правові основи і є тим, закладеним у право потенціалом, реалізація якого означає і утвердження, проведення в життя (через втілення в життя правових норм і інститутів) забезпеченої свободи в суспільстві, і досягнення потрібної організованості в суспільному житті, і торжество високої моральності, дійсного гуманізму. Головне ж — це все разом, в одному сплаві [2, 129]. Водночас, як зазначав П. Новгородцев, «вихідною засадою при розбудові суспільного  ідеалу   повинна  бути   визнана свобода нескінченного розвитку, а не гармонія завершеної досконалості», оскільки «суспільний ідеал тільки в нескінченному розвитку знаходить своє вираження» [16, 52, 54].

Ідею свободи, як базової цінності конституційного ладу України, закріплено цілим рядом конституційних норм: ст. 19, ч. 1 якої встановила, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, чи, іншими словами — дозволено все, що не заборонено; ст. 21, за якою усіх людей визнано вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23, відповідно до якої кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості; ст. 29, якою проголошено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність тощо. Слід зазначити, що ідея свободи взаємопов´язана з іншими основоположними конституційними цінностями — з поділом державної влади на три гілки та з обмеженням держави правом, що знайшли своє нормативне закріплення у ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Основного Закону України. Адже вихідною метою поділу державної влади є забезпечення політичної стабільності через деконцентрацію влади та через здійснення взаємного контролю різними державно-владними інститутами задля недопущення можливого зловживання своїми владними повноваженнями. А правове обмеження держави здійснюється за допомогою спеціально-дозвільного принципу, який поширює свій нормативний вплив на усі органи публічної влади та їхні посадові особи, дозволяючи їм діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, як стверджує С. Шевчук, ідея обмеження державної влади, заборони урядового свавілля диктується ще часами Платона й Арістотеля [30, 7]. Убезпечення від свавілля державної влади невідворотно вимагало не просто встановлення зобов´язань із боку короля, але й зафіксування самих принципів конституціоналізму. Таке зафіксування, з огляду на окреслену цивілізаційну традицію, вимагало Тексту: так виникла ідея конституції як основного закону держави [30, 8]. За П. Новгородцевим, принципи, які надають обов´язкової сили актам самовизначення державної волі, лежать поза цією волею і над нею, керуючи нею і спрямовуючи її [15, 435].

З ідеєю свободи пов´язана наступна конституційна цінність, проголошена Конституцією України як найвищої — людина, її честь і гідність, недоторканність і безпека, оскільки «саме конституційні права та свободи, а також конституційні принципи правлять за надійний та ефективний механізм обмеження державної влади» [30, 7]. Проголошення на конституційному рівні людини найвищою соціальною цінністю стало визначальною віхою в історії українського конституціоналізму, оскільки докорінно змінило пріоритети в системі взаємовідносин «людина — суспільство — держава», поставивши на перше місце саме людину. І це не випадково, оскільки, як зазначав В. Гавел, цінність людини більша ніж цінність держави тому, що держава — це творіння людини, а людина — творіння Бога [14, 201].

Наступною важливою цінністю конституційного рівня, яка знайшла формалізоване закріплення у вигляді відповідного принципу, є ідея верховенства права та правової держави, оскільки право — це фактично синонім справедливості, а справедливість — суспільно-моральна цінність. При цьому відповідний критерій справедливості повинен поставати не з якоїсь конкретної теорії, виведеної з абстрактної політичної філософії, а залежати від принципів, визнаних конституційними в межах конкретного суспільного ладу, а також від фундаментальних цінностей людської гідності та свободи, на яких ці принципи ґрунтуватимуться [3, 34]. Як слушно зазначає О. Петришин, верховенство права в широкому значенні — це принцип правової організації державної влади в суспільстві, верховенство права над державою, а у вузькому розумінні — це принцип верховенства права над законом [18, 18]. Основоположне значення цього принципу полягає у тому, що він належить до найкращих прогресивних здобутків політико-правової історії людства і покликаний забезпечувати гуманістичний розвиток суспільства [13, 43].

Сутність самої ідеї правової держави полягає у забезпеченні в державі і суспільстві дії принципу верховенства права та Конституції, в неухильному дотриманні та виконанні правових приписів, і насамперед — конституційних положень, усіма суб´єктами суспільних відносин незалежно від їх правового статусу та фактичного політико-правового становища, у практичному забезпеченні та гарантуванні конституційних прав і свобод людини та громадянина, в наявності авторитетного, незалежного і неупередженого суду. Правова держава є визначальним і найбільш змістовним елементом панівного в сучасних розвинених країнах типу державності, який є організацією політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини та громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності особи і держави [13, 12].

Ще однією надзвичайно важливою базовою цінністю конституційного ладу України є ідея реального народовладдя та демократії, яку вважають і політичним принципом, і процесом, і світоглядом, і, власне, певною системою цінностей [17,4]. За Конституцією носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який може здійснювати свою владу безпосередньо та через своїх представників. На нашу думку, саме безпосереднє народовладдя, яке, насамперед, реалізується через вільні, періодичні та справедливі вибори, а також через референдум, є невід´ємною складовою й одночасно визначальною ознакою конституційного        ладу загалом, а тому належить до його фундаментальних цінностей.

До базових цінностей конституційного ладу, через які проявляється суспільний ідеал, і які мають не менш важливе значення для суспільства та для держави, також належать: державний суверенітет, республіканська форма правління, соціальна спрямованість державно-владної діяльності, відповідальність держави перед людиною, українська мова, ідеологічний, політичний, економічний плюралізм, гарантування місцевого самоврядування, міжнаціональна злагода тощо. Ці ідеї загалом закріплено нормами розділу І Конституції України, який за своїм змістом є саме засадами конституційного ладу — базовими політико-правовими принципами, які відбивають основні суспільні ідеї та прагнення українського народу.

Отже, можемо дійти висновку, що базові цінності конституційного ладу України є концентрованим втіленням найбільш значущих для українського суспільства ідей та прагнень. Вони є своєрідним суспільним ідеалом, який отримав найвище формально-правове закріплення у преамбулі та розділі І Основного Закону України, через які він визначає зміст, «філософію» та спрямованість не лише конституційно-правового регулювання, а й усієї національної системи права загалом.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Алексеев С. С. Право на пороге тысячелетия : некоторые тенденции мирового правового развития — надежда и драма современной эпохи. — М., 2000. — 252 с.
  2. Алексеев С. С. Теория права. — М., 1994. — 224 с.
  3. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / пер. з англ. Р. Семківа. - К., 2008. — 385 с.
  4. Баглай М. В. Уважать и соблюдать Конституцию — главное условие правопорядка // Российский конституционализм : проблемы и решения (материалы международной конференции). — М., 1999. - С. 24-30.
  5. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России : моногр. — М., 2003. — 264 с.
  6. Богданова Н. А. Категория «конституционализм» в науке конституционного права // Российский конституционализм : проблемы и решения (материалы международной конференции). — М, 1999.-С. 135-140.- 254с.
  7. Веніславський Ф. В. Спеціально-дозвільний принцип у конституційно-правовому регулюванні // Вісник академії правових наук України. — 2009. — № 2 (57). — С. 57—67.
  8. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции. — М., 2007.        - 495 с.
  9. Заєць О. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — К., 1999. — 31 с.
  10. Кабышев В. Т. Становление конституционного строя России. — Саратов, 1993. — 186 с.
  11. Колісник В. П. Головні пріоритети Конституції України і проблема визначення місця проживання особи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — X., 2009. — Вип. 99. — С. 45—52.
  12. Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данилян та ін. ; за ред. акад. HAH В. Я. Тація, акад. АПрН України Ю. М. Тодики. — X., 2003.- 328 с.
  13. Конституція України : наук.-практ. комент. / В. Б. Авер´янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. -X. ;К„ 2003.- 808 с.
  14. Литвинов О. М. Філософія права Павла Новгородцева : суспільний ідеал — право — держава : моногр. / М-во внутр. справ України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. — Луганськ, 2009. — 400 с.
  15. Новгородцев П. И. Государство и право // Вопросы философии и психологии. — 1904. — № 4 (74). - С. 397-450.
  16. Новгородцев П. И. Об общественном идеале. — М., 1991. — 640 с.
  17. Петришин О. В. Народовладдя — основа демократичної, правової, соціальної держави // Право України. - 2009. - № 6. - С. 4-11.
  18. Петришин О. В. Верховенство права в системі дії права // Проблеми законності : акад. зб. наук, пр. - X., 2009. - Вип. 100. - С. 18-30.
  19. Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України. — К., 1997. — 40 с.
  20. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : моногр. — X., 2008.    - 240 с.
  21. Пройсс У. Модели конституционного развития и перемены в Восточной Европе // ПОЛИС : Политические исследования. — 1996. — № 4. — С. 21—38.
  22. Речицкий В. В. Конституционализм. Украинский опыт / Харьковская правозащитная группа. — Харьков, 1998. - 160 с.
  23. Речицький В. В. Конституціоналізм по-київському // Критика. — 2009. — № 5—6.
  24. Румянцев О. Г. Основы конституционного строя России (понятие, содержание, вопросы станов-ления). — М, 1994. — 285 с.
  25. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины : учеб. пособие. — Харьков, 1999. -320 с.
  26. Тодыка Ю. Н. Конституционные основы формирования правовой культуры : моногр. -Харьков, 2001. — 160 с.
  27. Топорнин Б. Н. Российский конституционализм на современном этапе // Российский конституционализм : проблемы и решения (материалы международной конференции). — М., 1999. -С. 3-23.
  28. Царьков И. И. Развитие правопонимания в европейской традиции права. — СПб., 2006. — 346 с.
  29. Цимбал К. Д. Еволюція поглядів на цінності у західних науках про суспільство // Нова парадигма / голов, ред. В. П. Бех. — К., 2009. — Вип. 84. — С. 174-185.
  30. Шевчук С. Від Святого Письма до конституційного тексту // Критика. — 2009. — № 1—2.
  31. Яковюк I. В. Правова культура і її вплив на розвиток правової системи // Вісник академії правових наук України. - 2008. — № 1 (52). — С. 43-56.
загрузка...
Top