Конституційне забезпечення державного регулювання економіки в Китайській Народній Республіці

Законодавче забезпечення державного регулювання економіки України містить питання, які потребують вдосконалення. Деякі принципи державного регулювання економіки закріплені у Господарському кодексі України, прийнятому в 2003 р. як системоутворюючий акт правового регулювання у сфері господарської діяльності. За допомогою конституційного забезпечення засад державного регулювання економіки можна забезпечити системний підхід до удосконалення та застосування законодавства.

Актуальність питань щодо необхідності системного вдосконалення законодавчого забезпечення державного регулювання економіки України підтверджується рекомендаціями парламентських слухань, які були затверджені Постановою Верховної Ради України від 21 червня 2005 р. Крім того, на реалізацію зазначеної мети спрямований також Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. [1] та Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затверджена Указом Президента України від 3 вересня 2007 р. [2].

У результаті норми, які стосуються державного регулювання економіки, виявились неповними та розпороше ними по багатьом законам. Відсутність чітко визначених конституційних засад не сприяє системному законодавчому забезпеченню та призводить до нестабільності законодавства. Це, у свою чергу, спричиняє виникнення бар’єрів на шляху економічного розвитку країни. Крім того, результати економічних та правових реформ останніх 20-ти років показали неефективність концепції «невтручання держави в економіку» та необхідність розширення конституційної бази для розумного державного регулювання економічних відносин [3, 12].

Порівняльно-правові дослідження К. Бабенко [4, 94-95], В. Шаповала [5, 559] демонструють, що конституції багатьох країн містять норми, які тією чи іншою мірою спрямовані на закріплення державного регулювання економіки.

У цій статті пропонуємо розглянути досвід Китайської Народної Республіки (далі — КНР), в якій саме держава є центральним суб’єктом економічних відносин, а тому виконує складне та багатогранне завдання розвитку китайської економіки. Як наслідок, керівництво країни має виконувати більш складні та різнобічні функції — створювати умови для стабільного збалансованого розвитку. У цих умовах держава, керуючись конституційним забезпеченням засад державного регулювання, впорядковує економічний розвиток та здійснює формування мобільної господарської системи.

Метою статті є дослідження та аналіз норм Конституції КНР, які забезпечують засади державного регулювання економіки, та пропозиції щодо їх вдосконалення.

За період після проголошення у 1949 р. Китайської Народної Республіки у країні прийнято чотири Конституції: Конституція 1954 р., Конституція 1975 р., Конституція 1978 р. та нині чинна Конституція від 4 грудня 1982 р. Головне джерело сучасного права Китаю — Конституція КНР, що складається з преамбули та чотирьох глав, в яких об’єднано 138 статей. Підготовка чинної Конституції КНР продовжувалась близько двох років, її проект пройшов більш ніж піврічне всенародне обговорення.

У Конституцію 1982 р. тричі вносилися поправки з метою створення конституційної бази для соціалістичної ринкової економіки, кожне внесення змін відображає трансформацію підходів Комуністичної партії Китаю (далі — КПК) до багатьох правових та економічних явищ. Спочатку на конституційному рівні були легалізовані приватні господарства та встановлена можливість передачі права землекористування. Право власності у Конституції КНР має своєрідне регулювання. Включення статей про власність до глави 1 «Загальні положення» показує, що для законодавця важливе право власності не як частина правового статусу громадян, а як елемент економічної системи, і головне завдання зазначених норм — визначення місця особистої або приватної власності у соціалістичному економічному механізмі [6]. Чергові конституційні зміни пов’язані із закріпленням у Основному Законі гарантій створення та розвитку ринкової економіки, яка регулюється державою.

Останні зміни, внесені у Конституцію КНР, закріплювали вже усталену практику державного життя, а також фіксували еволюцію чинного законодавства. Так, ст. 5 Конституції КНР встановила принципи єдності та дотримання законності, поширені на всі організації та установи, включаючи правлячу партію. У результаті внесених змін на конституційному рівні з’явились такі новаторські поняття, як соціалістична правова держава, соціалістична ринкова економіка тощо [7]. Слід зазначити, що хоча в цілому ці новели не змінюють загальну оцінку Конституції КНР як соціалістичної, але вони здійснюють вагомі внески у розуміння КНР як держави, яка ґрунтується на праві та управляється згідно із законом.

Необхідно підкреслити, що конституції соціалістичних країн, як правило, містять характеристику соціалістичної системи господарювання або соціалістичної економічної системи. Ця характеристика дається у двох варіантах: у першому варіанті про соціалістичну економіку говорять як про доконаний факт, у другому варіанті — конституція відображає перехід до соціалістичної економіки [7].

Конституція КНР об’єднує обидва підходи. З одного боку, ст. 6 Конституції КНР містить норму про те, що базою соціалістичної економічної системи КНР є соціалістична суспільна власність на засоби виробництва, а саме суспільна власність та колективна власність [8]. З другого боку, ч. 1 ст. 7 Конституції КНР, що пов’язана з положеннями, які містяться у преамбулі — про тривале перебування країни на початковому етапі соціалізму, закріплює, що рушійною силою національної економіки є саме державна економіка, тобто соціалістична економіка із суспільною власністю [8]. Спираючись на наведені положення, отримує відображення курс керівництва КНР на відхід від традиційного для соціалістичних країн форсування розвитку соціалістичних відносин до їх консервації на досягнутому рівні протягом невизначеного часу з урахуванням розвитку ринкових відносин.

Аналізуючи Конституцію КНР, ми бачимо, що за формою державного устрою вона є унітарною державою з автономними утвореннями, за формою правління — республікою соціалістичного типу. Згідно з Конституцією КНР — це соціалістична держава демократичної диктатури народу, яка закріплює принципи діяльності державних органів та економічної системи. Для політичної системи є характерним взаємопереплетіння партійних та державних інституцій.

Керівництво КНР чітко та послідовно провело розмежування між політичним та господарським управлінням країною та економікою. До специфіки реформування соціалістичної системи китайські вчені відносять такі особливості, як еволюційність та поетапність усіх економічних перетворень; збереження сильної політичної влади, що дає змогу зупиняти непередбачувані процеси розвитку тіньової економіки, соціальних втрат та соціального розшарування [9, 5].

Уряд КНР зберігає керівну силу державного регулювання народним господарством, з поступовим розвитком економіки роль держави не зменшується, змінюються лише форми та методи управління економікою. Зберігається планування. При розширенні сфери індикативного планування використовується також і директивне планування, що охоплює виробництво та розподіл важливих видів продукції, які впливають на економічний розвиток країни (вугілля, нафта, сталь, електроенергія, хімічна сировина, хімічні добрива тощо) [10].

Можна також побачити усі ознаки сучасної змішаної економічної системи: багатоманітність господарських відносин, їх взаємодію та взаємопереплетіння, які складаються в цілісну конкурентно-ринкову, корпораційну та державну форми регулювання, що забезпечує стабільність цієї системи, підтримку високих темпів економічного зростання, здатність протистояти несприятливій міжнародній кон’юнктурі. Багато інституційних змін залишаються незавершеними, але їх загальний зміст свідчить про наближення до ринкових стандартів [11, 82].

Уряд КНР спрямовує свою діяльність на формування ринкових підходів до функціонування державних підприємств та інших суб’єктів господарювання. Так, наприклад, до березня 1993 р. ст. 15 Конституції КНР закріплювала, що держава на підставі соціалістичної власності веде планове господарство. За допомогою всебічних збалансованих економічних планів та ринкового регулювання держава гарантує пропорційний, гармонійний розвиток народного господарства. Однак, починаючи з XIV з’їзду КПК (1993 р.), у партійних документах йдеться вже про соціалістичну ринкову економіку. Політична воля КПК щодо створення соціалістичної ринкової економіки отримала конституційне оформлення. Так, ч. 1 ст. 15 Конституції КНР наголошує, що держава гарантує на практиці соціалістичну ринкову економіку. На думку Цзо Чанцина, загальні особливості нової системи соціалістичної ринкової економіки зводяться до такого:

  • розподілення ресурсів при використанні ринкового механізму;
  • самостійність підприємств;
  • чітке визначення прав власності;
  • створення ринку факторів виробництва;
  • розробка законодавства, яке регламентує господарську діяльність;
  • непрямий макроекономічний контроль уряду [12, 77-78].

Також Конституція КНР значну увагу приділяє регулюванню економічної політики та організаційно-господарській діяльності держави. З неї випливають такі цілі економічної політики держави:

  • удосконалення макрорегулювання;
  • стимулювання законодавчої діяльності у сфері економіки;
  • забезпечення цілісності економічного устрою суспільства (заборона його порушення);
  • охорона різних форм власності;
  • раціональний розподіл засобів накопичення та споживання;
  • удосконалення систем управління економікою та підприємствами;
  • підвищення обсягів виробництва та поліпшення організації праці.

Крім того, отримала конституційне відображення економічна стратегія держави щодо використання досягнень науки та техніки, створення умов для їх розвитку.

Китайська змішана економіка не є простим співіснуванням та паралельним розвитком державного та приватного господарства. У КНР визнаються різноманітні форми і недержавної економіки. Відповідно до ст. 11 Конституції КНР «особисте господарство працюючих міст та сільської місцевості є частиною соціалістичної суспільної економіки. Держава захищає законні права та інтереси особистого господарства. Держава спрямовує, допомагає та контролює особисте господарство, використовуючи адміністративний контроль» [8].

Також на конституційному рівні закріплюється діяльність приватного сектору економіки та надається йому можливість розвиватися у визначених законом межах. Держава гарантує захист законних прав та інтересів приватного сектору економіки. При цьому вона залишає за собою право здійснювати керівництво, нагляд та контроль за ним.

Усе це стимулювало розвиток різноманітних економічних форм, таких як приватне господарство, підприємства, створені на основі спільного китайського та іноземного капіталу, підприємства, що працюють на засадах господарської співпраці, підприємства, створені на основі виключно іноземного капіталу, про що свідчить і ст. 18 Конституції КНР. Так, держава дозволяє іноземним підприємствам робити інвестиції у країну та вступати у різноманітні форми економічного співробітництва з китайськими підприємствами. Ця конституційна норма, у свою чергу, стимулювала створення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність зазначених суб’єктів. Наприклад, Закон КНР «Про спільні підприємства з іноземним капіталом» [13], Закон КНР «Про підприємства з іноземним капіталом» [14], Правила діяльності представництв закордонних юридичних фірм у Китаї [15] тощо.

Необхідно зазначити, що всі ці підприємства можуть діяти у різних організаційно-правових формах. Так, Закон КНР «Про компанії» [16], який був розроблений на підставі Конституції КНР у зв’язку з необхідністю створення системи сучасних підприємств, з метою встановлення правил організації та діяльності компаній, визначає, що це можуть бути компанії з обмеженою відповідальністю та акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю. Якщо створюється компанія з обмеженою відповідальністю, її учасники несуть відповідальність перед компанією у межах внесених ними сум, а компанія несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном. Якщо ж йдеться про акціонерну компанію з обмеженою відповідальністю, у цьому випадку весь її капітал поділяється на акції рівної вартості, акціонери несуть відповідальність перед компанією в межах вартості акцій, якими вони володіють, а компанія несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном.

Держава повинна не просто гарантувати підвалини економічної системи, але і регулювати її роботу, надаючи економіці соціальної орієнтації, що передбачає детальне та систематичне державне регулювання економічних взаємовідносин. У КНР на конституційному рівні закріплені повноваження держави щодо регулювання економіки. Так, відповідно до ст. 15 Конституції КНР держава удосконалює господарське законодавство та поліпшує макроконтроль економіки, а також забороняє порушення економічного порядку з боку будь-якої організації або приватної особи [8]. Крім того, згідно зі ст. 14 Конституції КНР держава постійно підвищує продуктивність праці, поліпшує результати в економіці та розвиває продуктивні сили, підвищуючи ентузіазм працівників, їх кваліфікацію, поліпшуючи систему економічного управління, діяльності та управління підприємств, вводячи соціалістичну систему різноманітних форм відповідальності та удосконалюючи організацію праці [8].

Здійснення політики суворої економії, регулювання витрат, розподіл накопичення та споживання, турбота про інтереси колективу та приватних осіб, а також про державні інтереси та поліпшення матеріального і культурного рівня життя суспільства на підставі розширення виробництва також належать до засобів державного регулювання.

Зі зростанням масштабності та складності ринкових перетворень роль держави в організації та регулюванні економіки постійно зростає. Це пов’яза- но, насамперед, із недосконалістю ринкового механізму, що зумовлює його неспроможність успішно протистояти усім проблемам соціально-економічного розвитку. В умовах як капіталізму, так і соціалізму ринок ніколи не може бути всесильним у вирішенні багатьох життєво важливих питань.

Орієнтація виключно на ринок може призвести до негативних наслідків у соціальній та економічній сферах. Адже надбання та досягнення мають слугувати інтересам усього суспільства, що не може забезпечити окремий індивідуум або підприємство. Крім того, ринкове регулювання темпів зростання цін та структури економіки, як правило, відбувається стихійно та неспішно. До того ж окремий індивідум або підприємство не володіють повною інформацією, у результаті чого макроекономічна політика має безплановий характер, що особливо помітно у галузях з довгим циклом виробництва (сільське господарство, гірничовидобувна галузь тощо). Користуючись лише ринковими механізмами, неможливо здійснити справедливий розподіл доходів. Необмежена дія ринкових механізмів призводить до соціальної поляризації, безробіття та соціальної нестабільності [17].

Наявність прогалин у ринковому механізмі потребує від держави як одного з агентів ринкових відносин регулювання економічних процесів або безпосередньої участі у них. Вплив держави на ринкові механізми забезпечується двома основними формами: пряме та опосередковане регулювання. Пряме регулювання здійснюється з перевагою адміністративних методів, опосередковане — з перевагою економічних. Пряме регулювання виявляється, насамперед, у законодавчій діяльності держави, а також у розширенні державних замовлень, держав- них закупівель та розвитку державного сектору економіки. Опосередковане регулювання ринку здійснюється за допомогою податково-бюджетної та кредитно-грошової політики.

Основним засобом державного управління економікою у КНР обрано саме опосередковане регулювання. Це означає, що регулювання та контроль державними органами КНР народногосподарських показників та їх динаміки здійснюється економічними методами та важелями, забезпечується за допомогою правових та адміністративних засобів здорової конкуренції та протидії монополізму, підтримки розвитку економіки у межах, які встановлює уряд країни. Для опосередкованих методів управління характерні такі риси: а) перехід від управління на мікрорівні до макро- управління; б) перехід від прямого до опосередкованого управління господарською діяльністю підприємств та міністерств; в) перехід від безпосереднього затвердження об’єктів будівництва, розподіл грошових та матеріальних засобів до розроблення напрямів та планів розвитку, а також регулювання та контролю за їх здійсненням [17].

Більше того, сучасна економіка стала настільки складною, що нації постійно стикаються з проблемами, які без об’єднання зусиль усіх громадян під егідою держави просто не вирішити. Державі необхідно мати можливість втручатися в економіку, коли безпосередньо ринкові механізми працюють погано або взагалі не працюють на користь суспільства. З цього приводу Конституція КНР у ч. 2 ст. 7 чітко визначає, що саме держава забезпечує укріплення та розвиток національної економіки [8]. Таким чином, законодавчо закріплюється домінуюча роль держави. До того ж держава зберігає за собою право контролювати макроекономічні процеси.

Сучасний етап конституційних перетворень у КНР характеризується дотриманням соціалістичної доктрини вирішення проблем модернізації економіки з використанням ринкових механізмів, що можуть слугувати прикладом теоретично зумовленого державного управління національною економікою за умови збереження національних традицій та соціальних цінностей.

Проведений аналіз викладеного матеріалу засвідчує створення у КНР соціалістичної ринкової економіки, а також мобільність господарської системи, яка формується. При цьому держава є важливим агентом модернізації та ініціатором перетворень.

Закріплення в Конституції КНР державного регулювання сучасної економіки забезпечує державі активну участь у діяльності ринкових механізмів, допомагаючи компенсувати їх недосконалість та зменшити соціальну напругу в суспільстві.

В Україні певні аспекти державного регулювання економіки закріплені законодавством, однак ми бачимо, що конституційне забезпечення цих засад є недостатнім, а це, у свою чергу, не сприяє стабільності економічного законодавства.

Отже, насамперед необхідно прямо визнати необхідність державного регулювання в умовах ринкової економіки, що дасть змогу керувати всім народногосподарським комплексом і має забезпечити співвідношення державного регулювання та ринкової саморегуляції. Також має бути закріплена необхідність стратегічного та іншого загальнодержавного планування розвитку економіки.

Крім того, конституційне забезпечення державного регулювання економіки сприяє її стабільності, підтримці високих темпів економічного зростання, забезпеченню стабільності економічного законодавства, можливості протистояти несприятливій міжнародній кон’юнктурі.

Визначені проблемні питання свідчать про необхідність проведення подальших досліджень у цій сфері. Особливу увагу слід звернути на аналіз правових норм, що забезпечують планування господарської діяльності, взаємодію державного регулювання та саморегуляцію й адаптацію досвіду КНР в Україні з метою забезпечення сталого розвитку держави.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» // Офіційний вісник України. — 2003. — № 41. — С. 15.
  2. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» // Офіційний вісник України. — 2007. — № 66. — С. 11.
  3. Концепция конституционного обеспечения экономической политики государства (как основы законодательного обеспечения экономической политики) : брошюра / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. — Донецк, 2008. — 26 с.
  4. Маляров В. Переходная экономика в условиях глобализации : роль государства // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. — 2001. № 11 (142) //
  5. Кондрашова Л.Модернизация с китайской спецификой : проблема экономического измерения // Проблемы Дальнего Востока. — 2002. — № 4. — С. 75—93.
  6. Цзо Чанцин. Создание новой системы социалистической рыночной экономики // Проблемы Дальнего Востока. — 1993. — № 2. — С. 77—78.
  7. О совместных предприятиях с иностранным капиталом : Закон КНР от 1 июля 1979 г. // UGL Corporation (China). Законы КНР, законодательство и право Китая
  8. О предприятиях с иностранным капиталом : Закон КНР от 12 апреля 1986 г. // UGL Corporation (China). Законы КНР, законодательство и право Китая
  9. Правила деятельности представительств зарубежных юридических фирм в Китае от 1 января 2001 г. // UGL Corporation (China). Законы КНР, законодательство и право Китая
  10. О компаниях : Закон КНР от 25 декабря 1993 г. // UGL Corporation (China). Законы КНР, законодательство и право Китая
  11. Ли Цзинь Вэнь. Роль государственного регулирования в реформировании и развитии экономики Китая // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. — 1997. — № 9 (54)
  12. Бабенко К. А. Конституційні основи розвитку економічної системи України // Вісник господарського судочинства. — 2007. — № 1. — С. 94-95.
  13. Шаповал В. М.Сучасний конституціоналізм. — К., 2005. — С. 559.
  14. Дин Жуджунь. Эволюция рыночной структуры и режима в Китае // Журнал международного права и международных отношений. — 2005. — № 3
  15. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / под ред. Б. А. Страшуна. — М.,
  16. Конституция Китайской Народной Республики // Бизнес в Китае. Информационно-аналитический портал
  17. Малый И. Государство и рынок : сравнительный анализ реформирования экономики Украины и Китая // Экономическая теория. — 2005. — № 4. — С. 3-11.

загрузка...
Top