Єдність і різноманіття філософсько-правових знань (до питання про систему правової філософії)

Нині для позначення сфери знання з філософського осмислення феномену права зазвичай вживається назва «філософія права». Однак це не означає, що цією дисципліною, у її сучасному стані, охоплені всі сфери філософсько-правових знань, інакше кажучи, вона не є єдиною складовою філософського дискурсу в правопізнанні. На мою думку, як і будь-яке філософське знання, філософсько-правове знання є поліструктурним явищем, яке актуалізує постановку проблеми стосовно структурних складових філософсько-правових знань.

Видається, що для впорядкування системи філософського знання взагалі значний інтерес має виокремлення «систематичної» та «історичної» філософії. У цьому плані, безсумнівно, у структурі філософсько-правових знань особливе місце належить, насамперед, систематичній філософії права, яка у найзагальнішому виді є системою знань про загальні принципи буття права (до речі, у визначенні предмета філософії права серед вчених єдиної позиції не існує [1, 2; 7, 6; 8, 83; 10, 7; 39; 13, 46].

Іншою важливою підсистемою філософсько-правового знання є історія філософії права, подібно до того, як історія філософії як складова частина належить до соціальної філософії. З огляду на те, що філософія права формується і продовжує свій розвиток у лоні історії філософії права, всебічне вивчення першої неодмінно припускає другу. Невипадково майже всі підручники з філософії права містять розділи з історії філософії права. Оскільки в питанні щодо існування історії філософії права як компонента філософсько-правового знання немає розбіжностей серед вчених, тому на ньому спеціально зупинятися не будемо. Однак тут необхідно зазначити, що, по-перше, у сьогоднішніх філософсько-правових дослідженнях переважає історико-філософський дискурс. Безсумнівно, як зазначав Г. Гегель, «вивчення історії філософії є вивчення самої філософії, оскільки інакше бути не може» [3, 35]. Але це твердження дозволило деяким вченим звести предмет філософії права до історії філософії права, що рівнозначно запереченню самостійності систематичної філософії права. По-друге, предметна галузь історії філософії права нерідко ототожнюється з предметною галуззю історії правової думки. Дійсно вони багато в чому перетинаються: і там, і тут об’єктом є теоретичне знання, в обох випадках вивчаються найчастіше думки тих самих видатних людей, джерельна база часом є загальною тощо. Водночас кожній із них притаманні свої особливості.

Головним у предметній специфіці історії філософії права є те, що в її об’єкт, на відміну від історії правової думки, входить не будь-яке теоретико- правове знання, а лише таке знання філософського характеру, тобто філософсько-правове знання, філософська думка про право. Відповідно, історія філософії права має своїм предметом філософію права в її тимчасовому вимірі, інакше кажучи, історичний процес формування філософсько-правового знання.

Історія філософії права є історичним саморозумінням філософії права. Що стосується історії правової думки, то вона відомою мірою виконує роль історії загальної теорії права. Тому якісне розходження між історією філософії права й історією правової думки природніше всього встановлювати на підставі розрізнення філософії права (чи філософського підходу) і теорії права (чи юридичного підходу). У цьому плані їхнє співвідношення певною мірою може бути розглянуте як співвідношення філософії права і теорії права, але тільки, якщо вони взяті в історичному вимірі.

У юридичній теорії кінцевим предметним завданням є виявлення загальних закономірностей становлення, функціонування і розвитку права, а у філософії права акцент робиться на філософську позицію, певне філософсько-світоглядне осягнення, інтерпретацію предмета, яким є соціально-правова реальність «в якості наявного буття у своїх універсальних властивостях» [9, 29-34].

Філософія права та юридична теорія виступають як якісно різні стилі мислення. Способом набуття знання для філософії права є специфічний стиль мислення — філософствування. У цьому плані філософію права (отже, й історію філософії права) відрізняє ступінь рефлексивності. їй притаманні філософська рефлексія і дискурс [14, 15], що є не простим відображенням у власному сенсі цього слова, а конструюванням сенсу [12, 94].

Відмінність філософії права від теорії права, а отже, й історії філософії права від історії правової думки — можна виявити також через проблему розуміння. А при розумінні на перше місце виходить осягнення сенсу буття. Так, зміст категорії «сенс» в історії правової думки знаходить своє наповнення в тому, що він пов’язаний з розумінням специфіки епохи, яка досліджується, виявленням її своєрідних властивостей, осягненням досліджуваного вчення в його сучасній науково-теоретичній значущості та когнітивній цінності, з’ясуванням об’єктивної соціальної значущості (соціального сенсу) й особистісного значення (особистісного сенсу) у відтворенні минулої історичної дійсності, реконструкції історичних ситуацій. Наповнення категорії «сенс» змістом в історії філософії права відбуватися головним чином у процесі філософсько-світоглядної інтерпретації, філософського осмислення правового буття шляхом застосування тих чи інших типів філософствування до проблем права і виведенням знання з більш загальних світоглядних положень. Тим часом при цьому розуміння специфіки епохи досліджуваної філософії, відносин між філософом і середовищем не виключається, тому що будь-яка «філософія зароджується у визначеній ситуації», «представляє свою епоху, виражаючи її через окремі моменти універсального» [12, 88-90].

Загальновизнано, що неодмінною складовою частиною будь-якої цільної філософської системи є також і філософія історії. «Філософія історії, — пише Р. Арон, — є істотною частиною філософії, вона в ній являє собою одночасно і вступ, і висновок. Вступ, оскільки для осмислення долі людства необхідно зрозуміти історію, висновок, тому що немає розуміння становлення без вчення про людину» [2, 219].

Отже, зазначена обставина ставить перед нами запитання: чи можливий і чи потрібний філософсько-історичний дискурс в осягненні права як новий напрям філософсько-правового знання? Якщо так, то який її науковий статус і яке місце в системі суміжних галузей знань?

Питання про можливість і необхідність філософії історії права (історіософії права) в юридичній літературі вперше було предметом розгляду автора цієї статті раніше [4; 5; 6, 361-392], основні положення якого можуть бути зведені до наступного. Якщо можливість філософсько-історичного дискурсу в осягненні права визначена сучасним рівнем розвитку науки і міждисциплінарною взаємодією таких дисциплін, як філософія історії, філософія права та історія права, то необхідність його в когнітивно- му плані зумовлена такими факторами, як задоволення потреби суспільства в теоретичному осмисленні всього історико-правового процесу у вигляді вищої абстракції, а також подолання національної замкнутості, обмеженості у правопізнанні; практична необхідність та актуальність його з погляду пережитої історичної епохи — такими факторами: появою нових функцій права у зв’язку з глобальними екологічними, економічними тощо кризами, залученням до правового регулювання всіх чи майже всіх аспектів взаємодії суспільства і природи; пошуком і виявленням найбільш оптимальних шляхів правового розвитку людства; переорієнтацією правознавства на вирішення глобальних проблем сучасності, розробкою стратегії людства зі стійкого розвитку; потребою належного усвідомлення і глибокого наукового аналізу можливих способів світового порядку майбутнього та ролі права в його будівництві. У сприянні рішенню зазначених проблем, власне й полягає цінність і значущість філософсько-історичного дискурсу в осягненні права.

Що стосується наукового статусу історіософії права і її місця в системі суміжних галузей знань, то слід зазначити, що саме філософський характер історіософсько-правових знань зумовлює визначення місця історіософії права в системі відповідних філософських знань. Немає сумнівів, що історіософське осягнення права, з одного боку, є особливою і повноправною складовою філософсько-історичного знання, а з другого, — належить до числа теоретичних форм історико-правового пізнання. Будучи філософським рівнем теорії історико-правового процесу, історіософія права є вищим рівнем історико-правового пізнання.

Оскільки, як показує механізм розвитку науки, нові галузі знання при всій їх науковій і практичній значущості не відразу оформлюються в окрему дисципліну і тривалий час залишаються на рівні дослідницької сфери чи наукового напряму, подібно тому, як філософія історії вийшла з надр соціальної філософії та історичної науки і тривалий час знаходилася в їхній межах, а філософія права — філософії і/чи загальної теорії права, історіософія права в період свого зародку може розроблятися в межах або філософії історії, або філософії права як складової частини, і по мірі накопичення матеріалу, у руслі розгортання і конкретизації відповідних досліджень, поступово може бути оформлена як самостійна дисципліна.

Для вирішення питання про наукову належність тієї чи іншої суміжної галузі знання необхідно, на мою думку, як мінімум ув’язування об’єкта нового напряму з об’єктом відповідної галузі знання. Історіософія права, ґрунтуючись на філософії історії та філософії права, має займатися філософсько-історичним вивченням права, інакше кажучи, філософським осмисленням права (що і є головним в об’єкті, предметі філософії права) у її історичному вимірі. Оскільки об’єкти історіософії права і філософії права спільні, і у відношенні філософсько-історичної рефлексії філософська рефлексія виступає як загальна, історіософія права для філософії права є тим самим, що й філософія історії для соціальної філософії (у них загальний об’єкт — суспільство).

Усе сказане дає змогу дійти висновку, що історіософія права виступає як різновид філософсько-правових міркувань, що зумовлено спільністю об’єкта подібних міркувань. А це, у свою чергу, при сьогоднішньому ембріональному стані філософсько-історичної розробки питань права цілком може бути основою для визначення місця історіософії права в системі філософсько-правових знань. Проте вона матиме самостійне значення і самобутнє становище в ряді інших компонентів філософсько-правових знань. Існування історіософії права не як самостійної дисципліни, а як підсистеми філософсько-правових знань відповідає сучасному рівню розвитку правової науки загалом, її філософській розробці зокрема; подібне рішення дає змогу також уникнути дублювання в дослідницькій практиці.

Тут, не претендуючи на повноту експлікації всіх істотних для окреслення програми історіософського осягнення права, позначу деякі найбільш пріоритетні дослідницькі напрями реалізації історіософського підходу до права: осягнення права: з минулого через сьогодення в майбутнє, виявлення спрямованості істори- ко-правового процесу; право і цивілізація, право і прогрес: пошуки найбільш прийнятних шляхів правового розвитку суспільства у всесвітньо-історичному масштабі та розробка відповідних концепцій, сприяння всілякому розширенню діалогу між цивілізаціями за допомогою відповідних пошуків у правосфері; місце права у глобальних проектах глобального світу: дослідження ролі права як одного з важливих інструментів вирішення глобальних проблем сучасності та важливого засобу в забезпеченні стійкого розвитку, розгляд права з філософсько-історичних позицій у перспективі загальнолюдських цінностей, філософсько-історичне осмислення поєднання загальнолюдського і національного у правовому розвитку; право — мати світового порядку: аналіз права як першооснови якісно нового світового порядку.

Ще одним цікавим і перспективним напрямом філософсько-правових досліджень, на мою думку, здатне стати широке застосування компаративістської методології, тобто філософсько-правова компаративістика, доменом якої можуть бути: порівняння ідей, висунутих конкретним філософом чи напрямом з ідеями інших філософів чи напрямів, порівняльний аналіз різних філософсько-правових вчень, розгляд питання про взаємовплив і взаємозалежність тих чи інших шкіл, ідентифікація національної філософсько-правової думки тощо.

Підсумовуючи усе викладене вище можна дійти висновку, що завдяки різним ракурсам розгляду (систематичного, історичного, філософсько- історичного) філософсько-правове знання є поліструктурним явищем. Термін «філософія права» варто вживати у вузькому і широкому сенсі. У вузькому сенсі філософія права — це і є власне філософія права, тобто систематична філософія права; термін «філософія права» варто вживати в широкому сенсі, коли йдеться про всі можливі ракурси в сукупності. У цьому останньому випадку найбільш прийнятною, на мою думку, є назва «правова філософія». А структура філософії права у широкому сенсі, тобто правової філософії, як суміжного і комплексного утворення, може бути представлена так: 1) філософія права у вузькому сенсі, тобто систематична (чи власне) філософія права (яка, у свою чергу, складається з онтології права, гносеології права, антропології права та аксіології права; виокремлюють також теоретичну і практичну філософію права); 2) історія філософії права; 3) історіософія права. При цьому ще одним перспективним напрямом філософсько-правових досліджень може стати філософсько-правова компаративістика.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Алексеев С. С. Философия права. — М., 1997. — 336 с.
  2. Арон Р. Избранное : Введение в философию истории. — М., 2000. — 543 с. — С. 219.
  3. Гегель Г. Сочинения : в 14 т. — Т. IX. — М., 1932. — 332 с.
  4. Дамирли М. А. Историософия права — недостающее звено в постижении права. — Баку, 2000. — 40 с.Дамирли М. А. История права и философское знание // Журнал российского права. — 2001. — № 11. — С. 75-83.
  5. Дамирли М. А. Право и История : эпистемологические проблемы (опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). — СПб., 2002. — 456 с. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). — М., 2000. — 560 с.Керимов Д. А. Предмет философии права // Государство и право. — 1994. — № 7. — С. 4-11. Малахов В. П.Философия права : учеб. пособие. — М., 2002. — 448 с.
  6. Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997. — 652 с.
  7. Рабінович П. М.Філософія права : деякі наукознавчі аспекти // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 1. — С. 36-46.
  8. Рикёр П. История и истина / пер. с фр. — СПб., 2002. — 400 с.
  9. Тихонравов Ю. В. Основы философии права. — М., 1997. — 608 с.
  10. Філософия права : навч. посіб. / О. Г. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та ін. ; за заг. ред. О. Г. Данільяна. — К., 2002. — 272 с.
загрузка...
Top