Історія держави і права зарубіжних країн

Європейське Співтовариство є результатом міжнародної солідарності, зміцнілої в контексті післявоєнних (ІІ-Ї світової війни) подій у міждержавних відносинах та усвідомлених зусиль створити своєрідну єдність у Західній Європі. Коли прагнення політичного об'єднання виявилося передчасним, архітектори Співтовариства скористалися економічними елементами міждержавних відносин і "вмонтували" їх у три співтовариства - Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄСВС), Європейське співтовариство атомної енергії (Євратом) і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Це вмонтування зробили так міцно, що в межах невизначеного поняття політичного співтовариства виявилися три юридично визначені на основі договорів Європейські співтовариства.

Єдиний європейський акт 1986 року, одночасно доповнюючи три Договори про заснування ЄСВС, ЄЕС і Євратому, вніс вклад у поняття єдиного Європейського Співтовариства. В 1992 році на підставі статті 1 Договору про Європейський Союз Високі договірні сторони заснували Європейське Співтовариство. Тому правомірно вважати, що ці три співтовариства дістали спільну назву "Європейське Співтовариство", а Договори про заснування ЄСВС, ЄЕС та Євратому слід цитувати тільки в історичному контексті. Європейське Співтовариство стало основою Європейського Союзу, що випливає із частини 3 статті 1 Договору про ЄЄ, згідно з якою Союз засновується на базі Європейського Співтовариства, доповненого сферами політики та формами співробітництва відповідно до договору. У такий спосіб триєдину концепцію Співтовариства реконструйовано завдяки розширенню його компетенції та створенню нової компетенції, що переважує економічну спрямованість Співтовариства і підпорядкована Союзові. Отож Співтовариство і Союз співіснують у своєрідному процесі європейської інтеграції.

В 1991 р. на засіданні Європейської Ради (м. Маастрихт) глави держав і урядів Європейського співтовариства уклали угоду про політичний союз і угоду про економічний та монетарний союз, які разом становлять Договір про Європейський Союз. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р., після його ратифікації усіма сторонами.

Крім того, Маастріхтський договір передбачив досягнення Економічного і монетарного союзу (тепер євро запровадили 15 країн ЄС). Також цей договір передбачає європейське громадянство, яке належить кожному громадянину країн-членів ЄС, посилив координацію діяльності в суспільній політиці та в боротьбі з безробіттям.

Сьогодні ЄС працює на основі договору, який підписано у м. Ніцца 2000 р. Головна зміна стосувалася інституційної реформи, кількості голосів Європейського парламенту від кожної країни, розподілу голосів у Раді ЄС. Саме цей договір дозволив провести найбільше за історію ЄС розширення.

В основі діяльності ЄС – принцип субсидіарності. Згідно з ним ЄС починає діяти тільки тоді, коли він може краще вирішити проблему, ніж національна держава чи органи місцевого самоврядування. Тому в багатьох випадках на рівні ЄС затверджуються лише відповідні рекомендації та директиви, а вже уряди країн-членів вирішують яким чином вони втілюватимуть їх в життя. ЄС не може заступити країн-членів, він тільки доповнює їх діяльність з метою збільшення ефективності управління та вирішення проблем кожної з країн.


2. Які історичні передумови ЄС та його історичне значення

Європейській Союз утворився в результаті послідовного розвитку процесу інтеграції країн Західної Європи, яка пройшла у своєму розвитку декілька етапів.

9 травня 1950 року вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою “план Шумана”) Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішім засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією – вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись “вищим органом” (прообразом Європейської Комісії).

18 квітня 1951 року “план Шумана” було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (“європейська шістка”, яка в подальшому стала “локомотивом” європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року країни “європейської шістки” підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС).

10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору.

Однак ані ЄОС ані ЄПС так і не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні 1954 року вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС.

Таким чином, на початку 50-х років країнам “європейської шістки не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній.

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни “європейської шістки” домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому).

На початку 1957 року керівники урядів “європейської шістки” вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом).

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті - створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС.

1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія.

1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція.

1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття “Європейський Союз” з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні “три колони” Європейського Союзу:

“перша колона” – Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви “Європейське Економічне Співтовариство”). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить “наднаціональний феномен”;

“друга колона” – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

“третя колона” – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий - найвищий рівень економічної інтеграції).


3. Чому статті договору мають подвійну нумерацію?

Структура Договору про Європейський Союз включає преамбулу й вісім розділів, з яких самостійне значення мають п'ять (розділи Й і V - VІІІ). Інші розділи (ІІ - ІV) містять виправлення в договори, що засновують Європейські співтовариства. Ці виправлення були інкорпоровані відповідно в Договір про установу Європейського економічного співтовариства (нині Європейське співтовариство), у Договір про установу Європейського співтовариства по атомній енергії й у Договір про установу Європейського об'єднання вугілля й стали 1951 р. (втратив силу 24 липня 2002 р.).

Договір про Європейський Союз у цей час містить63 статті (у тому числі 10 з додатковими літерними позначеннями: 27А, 40У и т.буд.)[2]. Статті Договору підрозділяються на параграфи (позначені цифрами), пункти (позначені буквами латинського алфавіту) або абзаци (не мають позначення).

До Договору про Європейський Союз у різні роки були прикладені в цілому десять протоколів.

Список використаної літератури

Грицяк І. Право та інституції Європейського Союзу: Навч. посібник / Національна академія держ. управління при Президентові України. Центр правових та підприємницьких досліджень. — 2. вид., доп. — К. : К.І.С., 2006. — 300с.

Опришко В. Право Європейського Союзу. Загальна частина: Підучник для студ. вищих навч. закладів / Київський національний економічний ун-т / Віталій Федорович Опришко (відп.ред.). — К. : КНЕУ, 2002. — 460с.

Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник:Пер.з англ. / В.І. Муравйов (ред.). — К. : Абрис, 1998. — 423с.

загрузка...
Top