Інтерпол

Вступ.

1. Правові основи діяльності Інтерполу, його роль і місце всистемі органів правовпорядку.

2. Оптимізація функцій Інтеролу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Злочинність була і лишається одним із основних дестабілізаторів суспільного розвитку будь-якої держави. її масштаби є реальною загрозою безпеці держави, процесам розвитку суспільства та здійснення соціально-економічних реформ. Вона є не суто українською проблемою, а складним антисоціальним явищем, яке не можна обмежити кордонами якоїсь однієї країни. Виникнення широкої мережі економічних, політичних, соціальних зв'язків призвело до того, що злочинність набула міжнародного характеру й отримала назву «транснаціональна злочинність». І вже не одне десятиріччя вона супроводжує економічний і культурний розвиток більшості країн світу, стимулюючи існуючі та породжуючи нові вади людського суспільства: корупцію, торгівлю людьми, насилля, наркоманію, «відмивання» грошей, ухилення від оподаткування, вимагання, контрабанду та ін.

Однією із основних передумов ефективного функціонування держави, основним завданням правоохоронних органів є боротьба із злочинністю.

Метою цієї роботи є спроба зробити невеликий огляд про те, що таке Інтерпол, його роль і місце у сучасному світі.

Перші кроки у напрямі створення міжнародної поліції були зроблені ще на початку XX ст. Після Першої світової війни проблема міжнародної злочинності постала більш гостро. Різко зріс рівень злочинності, передусім на ґрунті наркоманії й алкоголізму. Тому питання об'єднання зусиль кримінальної поліції проти злочинності на міжнародному рівні набуло особливої актуальності.

Інтерпол — офіційне скорочення найменування Міжнародної організації кримінальної поліції, штаб-квартира якої знаходиться в м. Ліоні (Франція). Участь у ній беруть майже всі держави. СРСР став її членом в 1990 р.


1. Правові основи діяльності Інтерполу, його роль і місце всистемі органів правовпорядку

У вересні 1923 р. за ініціативою ряду провідних країн світу у Відні на Міжнародному поліцейському конгресі було організовано Міжнародну комісію кримінальної поліції, яка негайно приступила до вирішення широкого кола поліцейських проблем у боротьбі з міжнародною злочинністю і, перш за все, встановлення відносин між службами безпеки різних країн, підвищення ефективності взаємодії через укладання конкретних міжнародних угод по боротьбі із злочинністю. Таким чином, 1923 р. став вважатися датою народження Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, хоча офіційно до 1956 р. вона називалася Міжнародною комісією кримінальної поліції. У 1956 р. було прийнято і новий статут Інтерполу, який практично не змінився до цього часу.

Основні завдання і цілі Інтерполу, згідно із прийнятим Статутом, полягають у забезпеченні найбільш широкої співпраці між заінтересованими органами кримінальної поліції в рамках чинного національного законодавства країн - учасниць Інтерполу і з чітким дотриманням положень Всесвітньої декларації прав людини.

Крім того, Інтерпол, відповідно до положень Статуту, виступає координатором і посередником у діяльності служб кримінальної поліції різних держав світу. Організація також не втручається у діяльність, що носить політичний, військовий, релігійний і расовий характер.

Співпраця поліцейських органів у рамках Інтерполу заснована на діях, що застосовуються цими органами на території своїх країн і у суворій відповідності з їх національними законодавствами. Всі країни, що входять до Інтерполу, мають рівні права незалежно від розміру їх фінансових внесків.

Місцем перебування керівних органів Міжнародної організації кримінальної поліції (далі - МОКП) - Інтерпол визначена Франція і будь-яка країна може уповноважити свій офіційний орган, функції якого співвідносяться з діяльністю Організації, виступати членом Організації.

Відповідно до Статуту Інтерпол охоплює Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національні центральні бюро, радників. Згідно з принципами Плану стратегічного розвитку Інтерполу та з метою удосконалення функціонування Організації Генеральний секретаріат Інтерполу в Ліоні був реструктурований. Нова організаційна структура, яка офіційно вступила в силу 17.09.2001 p., має на меті посилення та зміцнення зобов'язань Інтерполу перед 184 своїми країнами-членами як на регіональних, так і на національних рівнях.

За цих обставин був створений новий Директорат для регіональних і національних служб поліції, який охоплює п'ять субдиректоратів: африканський, американський, азійський і південнотихоокеанський, європейський, середньосхідний і північно-африканський, а також Субрегіональне координаційне бюро [7, c. 25-26].

Вищим органом Організації є Генеральна Асамблея, яка проводить свої чергові сесії щорічно. Вона складається з делегатів, що призначаються членами Організації. Кожен член Організації може бути представлений в ній одним або декількома делегатами, однак право голосу на Генеральній Асамблеї має тільки один делегат від кожної держави. Делегація кожної країни має лише одного керівника, що призначається компетентним урядовим органом відповідної країни.

Виконавчий комітет Організації є дорадчим органом і обирається Генеральною Асамблеєю, складається з Президента, трьох віце-президентів і дев'яти делегатів. Президент обирається Генеральною Асамблеєю (більшістю у 2/з голосів) з числа її делегатів строком на 4 роки. Віце-президенти і делегати обираються строком на 3 роки. При цьому Президент і віце-президенти мають представляти всі 4 континенти, а у разі недотримання цього принципу обирається четвертий віце-президент.

Президент Інтерполу головує на сесіях Генеральної Асамблеї і Виконавчого комітету, він здійснює контроль за відповідністю діяльності органів Інтерполу прийнятим Генеральною Асамблеєю рішенням, підтримує безпосередній зв'язок з Генеральним секретарем Організації. Виконавчий комітет також слідкує за виконанням рішень Генеральної Асамблеї, готує порядок денний сесій наступної Генеральної Асамблеї, представляє Генеральній Асамблеї плани роботи або пропозиції, здійснює контроль за діяльністю Генерального секретаря, виконує інші повноваження, якими його наділяє Генеральна Асамблея. При виконанні своїх обов'язків всі члени Виконавчого комітету діють як представники Організації, а не як представники відповідних країн.

Постійно діючим адміністративно-виконавчим органом Інтерполу є Генеральний секретаріат, який виконує функції із забезпечення діяльності Організації. Генеральний секретаріат включає в себе Генерального секретаря, фахівців та адміністративний персонал. Кандидатура Генерального секретаря затверджується Генеральною Асамблеєю за пропозицією Виконавчого комітету строком на 5 років. Це має бути особа не старше 65 років і високо компетентна у питаннях діяльності поліції.

Генеральний секретар підбирає персонал і керує його роботою, вирішує питання кошторису, а також організовує і спрямовує роботу постійних служб відповідно до директив Генеральної Асамблеї чи Виконавчого комітету, представляє Генеральній Асамблеї або Виконавчому комітету пропозиції чи проекти, що стосуються діяльності Організації. Він відповідальний перед Генеральною Асамблеєю і Виконавчим комітетом; має право брати участь у всіх дебатах Генеральної Асамблеї, засіданнях Виконавчого комітету та інших підзвітних йому органів.

При виконанні своїх обов'язків Генеральний секретар і персонал не повинні приймати вказівок від будь-якого уряду чи органу за рамками Організації, а також мають утримуватися від дій, які будуть перешкоджати виконанню їх міжнародних завдань.

Безпосереднє виконання поставлених цілей Організації базується на постійній, активній співпраці її Членів, які в рамках законодавств своїх країн беруть участь в її роботі. Для такої співпраці кожна країна визначає орган, який виступатиме як Національне центральне бюро, що у процесі своєї діяльності здійснюватиме взаємодію з різними установами своєї країни, із зарубіжними національними центральними бюро Інтерполу, Генеральним секретаріатом Організації заради ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю [10, c. 168-169].

Вирішенням питань, що вимагають певних наукових знань, в Інтерполі займаються радники, які призначаються на посаду Генеральним секретарем Інтерполу строком на 3 роки. Як правило, це особи, які користуються всесвітнім авторитетом у галузі, що представляє інтерес для Організації.

Фінансові ресурси Організації формуються за рахунок грошових внесків її членів, пожертвувань, дарів, субсидій, дотацій, прийняття яких повинно бути схвалено Виконавчим комітетом. Визначення принципів фінансової участі членів, прийняття кошторису Організації здійснюється Генеральною Асамблеєю.

У процесі своєї діяльності Міжнародна організація кримінальної поліції, з урахуванням своїх цілей і мети, встановлює відносини і співпрацює з іншими міжурядовими та неурядовими організаціями (наприклад, із Європолом). Організація також може консультуватися з міжнародними неурядовими, національними урядовими або національними неурядовими організаціями з усіх питань, що входять до її компетенції.

Інтерпол сьогодні - найпотужніша міжнародна організація, до якої входить 184 країни. Основне його завдання - координація і проведення спільних операцій правоохоронцями різних країн. Вони оголошують у міжнародний розшук осіб, які переховуються, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, а також встановлюють і затримують їх.

З метою забезпечення всебічної взаємодії правоохоронних органів держав - членів МОКП створені банки даних Генерального секретаріату Інтерполу. На даний час вони містять відомості про 162 тис. осіб, 3 млн. 200 тис. викрадених транспортних засобів, 27 тис. творів мистецтва та предметів культури, 5 млн 750 тис. ідентифікаційних до-кументів, 380 тис. бланків документів суворої звітності. Щодо бази даних РА НЦБ Інтерполу MB С України, то вона містить записи, що стосуються більш як 382 тис. осіб, 293 тис. транспортних засобів, 3 тис. предметів мистецтва, 20 тис. фірм, 27 тис. номерних речей.

Після розгляду звернення Уряду України 11 листопада 1992 р. на 61 сесії Генеральної Асамблеї в Дакарі (Сенегал) Україна стала членом Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу. У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України своєю постановою від 25.03.1993 р. затвердив Положення про Національне центральне бюро Інтерполу (далі - Положення). Відповідно до зазначеної постанови взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Міністерство внутрішніх справ. І вже на 22 Європейській регіональній конференції, що проходила у Берні (31 березня - 2 квітня 1993 р.) уперше була представлена українська делегація. У своїй презентативній доповіді український представник описав складну ситуацію, що склалася в країні на той час у політичній, економічній та суспільній її сферах, у тому числі у сфері боротьби із злочинністю, а також висвітлив проблеми, які поставали перед правоохоронними органами України, тенденції розвитку певних, нових на той час для України, напрямів злочинності. Крім того, були наведені деякі статистичні дані. В Україні на початку 90-х років була складна оперативна обстановка, загальний рівень злочинності значно зріс, збільшилася кількість тяжких злочинів, значного поширення набули такі явища, як організована злочинність, озброєння злочинного світу [11, c. 14-15].

Відповідно до Положення Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції - Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав. Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавчими актами України щодо боротьби із злочинністю, міжнародними договорами України, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, нормативними актами МВС.

Поточна діяльність Укрбюро Інтерполу полягає в інформаційному супроводженні кримінальних та оперативно-розшукових справ, що знаходяться у провадженні правоохоронних органів України та держав -членів Інтерполу, здійсненні міжнародного розшуку осіб, у тому числі членів організованих злочинних угруповань, які переховуються від органів слідства та суду, у вивченні та узагальненні передового світового досвіду з питань боротьби із злочинністю.

У 1995 р. наказом МВС України були створені регіональні групи Укрбюро Інтерполу в усіх областях України, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі для налагодження ефективної та плідної співпраці з місцевими правоохоронними органами України. Ці групи у своїй роботі керуються законами України «Про міліцію», «Про оперативно-розшуко-ву діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», а також Положенням про Національне центральне бюро Інтерполу в Україні, Статутом Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу. У свою чергу, спільним наказом МВС України, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації України введена в дію Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів від 09.01.1997 р.

Проте на даний час, із зміною соціально-економічних процесів, розширенням європейського співтовариства, постійно трансформуються й удосконалюються способи вчинення злочинів. У зв'язку з цим законодавча база України потребує значного оновлення та вдосконалення, щоб відповідати новим стандартам, що формуються міжнародною спільнотою, зокрема і в тому аспекті, що стосується порядку функціонування та повноважень Укрбюро Інтерполу. На сьогодні це визнають усі державні діячі, цьому питанню приділяють значну увагу Президент України та Уряд. Певний час на розгляді у Верховній Раді України перебував відповідний Проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо повноважень Національного центрального бюро Інтерполу в Україні)», який, однак, був відізваний і на даний час перебуває на доопрацюванні [5, c. 97-98].

НЦБ Інтерполу в Україні співпрацює з понад 150 країнами світу. За час його існування співробітники виявили понад 4 тис. злочинців, яких розшукували українські й іноземні правоохоронці, знайшли понад 6 тис. автомобілів, що були викрадені в Україні та за кордоном, здійснили екстрадицію більш як 300 осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів.

Генеральний секретаріат Інтерполу надає значну допомогу роботі українських колег, усіляко сприяє їх діяльності. Свідченням цього є візити Генерального секретаря Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол Рональда Ноубла, в ході яких відбуваються важливі зустрічі з першими особами держави. Так, за результатами одного з візитів Україні надали можливість на 2004 р. зменшити внески за членство в Інтерполі. Вагомими результатами зустрічей є і також те, що була запланована і проведена в місті Києві (12-14 травня 2004 р.) 33 Європейська регіональна кон-ференція Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, у якій брали участь керівники та представники правоохоронних органів 46 країн Європи, а також представники ООН, Європолу, ОБСЄ, Ради Європи, Єврокомісії, Південно-Східної європейської ініціативи. Для України це висока честь і довіра. Під час згаданої Конференції також були проведені переговори між керівництвом МВС України та Генерального секретаріату Організації.

Ключовим питанням, що розглядалось під час відповідних зустрічей, було впровадження в діяльність українських правоохоронних органів нової телекомунікаційної системи Інтерполу 1-24/7. Зазначена телекомунікаційна система використовується Міжнародною організацією кримінальної поліції - Інтерполом для забезпечення швидкого та захищеного зв'язку між правоохоронними органами держав - учасниць Інтерполу, а також безпосереднього доступу в режимі реального часу до банків даних Організації. На даний час 3 станції зазначеної системи встановлені в приміщенні робочого апарату НЦБ Інтерполу. За результатами проведених переговорів керівництвом МВС України та Інтерполу було узгоджено питання про встановлення в ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях та місті Севастополі робочих станцій системи 1-24/7. При цьому, згідно із досягнутою домовленістю, 5 робочих станцій були встановлені у згаданих територіальних підрозділах НЦБ Інтерполу в Україні за рахунок Генерального секретаріату Інтерполу.

Проведення в Україні 33 Європейської регіональної конференції Інтерполу значною мірою сприяло поліпшенню організації міжнародної співпраці правоохоронних органів України та інших держав Європи у боротьбі з міжнародною злочинністю, підвищенню іміджу нашої держави у світі, а також процесу інтеграції України до європейського співтовариства.

Крім того, у жовтні 2004 р. МВС України було направлено делегацію на 73 Генеральну асамблею МОКП - Інтерпол, що відбулась у Мексиці, а також організовано візит до України Генерального секретаря Інтерполу пана Рональда Кеннета Ноубла, який взяв участь у засіданні Ради Міністрів внутрішніх справ держав - членів СНД.

У серпні 2004 р. Указом Президента України був акредитований представник РА НЦБ Інтерполу МВС України при Генеральному секретаріаті Інтерполу, до функцій якого входить гідне представлення інтересів України на міжнародній арені [4, c. 138-139].

На сучасному етапі на перший план у НЦБ Інтерполу в Україні вийшли такі напрями діяльності, як боротьба із злочинами у сфері економіки, зокрема з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, боротьба із злочинністю у сфері високих технологій, боротьба з міжнародними організованими злочинними угрупованнями, а також боротьба із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, нелегальною міграцією, розповсюдженням дитячої порнографії за допомогою всесвітньої мережі Інтернет, встановлення місцезнаходження безвісти зниклих громадян, ідентифікація невпізнаних трупів і міжнародний розшук правопорушників.

За даними аналітичного огляду про результати оперативно-службової діяльності Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, в результаті взаємодії правоохоронних органів України та зарубіжних держав каналами Інтерполу під час попередження, розкриття та розслідування злочинів у 2004 р. були досягнуті такі практичні результати: за зазначений період з використанням можливостей Інтерполу було розшукано 125 осіб, які переховувалися від органів попереднього розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та перебували у міжнародному розшуку; серед них 51 злочинець, який розшукувався правоохоронними органами України, був встановлений за кордоном, і 74 злочинці, розшукувані правоохоронними органами зарубіжних країн, були встановлені на території України; протягом 2004 р. було екстрадовано 251 особу, розшукувану правоохоронними органами України та держав - членів Інтерполу, з метою притягнення до кримінальної відповідальності; до України було екстрадовано 169 осіб, розшукуваних органами досудового слідства та суду України, які ухилялися від кримінальної відповідальності та були затримані правоохоронними органами зарубіжних країн, і 82 злочинці були екстрадовані з України до країн - членів Інтерполу. Працівниками було ідентифіковано 1645 осіб (встановлені повні паспортні дані підозрюваних у вчиненні адміністративно та кримінально караних діянь осіб, які потрапляли в поле зору правоохоронних органів як України, так і зарубіжних держав).

В цілому ж найбільш інтенсивна і плідна співпраця українських співробітників протягом останніх років відбувалася з правоохоронними органами РФ, Німеччини, Чехії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Туреччини, Литви, Болгарії, Франції та США.

Активізації та посиленню ролі НЦБ Інтерполу в Україні у боротьбі з негативними злочинними проявами сприяла нещодавно прийнята нова організаційно-штатна структура як робочого апарату Національного центрального бюро Інтерполу, так і його територіальних підрозділів, яка враховує досвід організаційної побудови національних центральних бюро Інтерполу провідних країн, а також пріоритетні напрями розвитку злочинної діяльності у світі та в Україні.

Діяльність Міністерства внутрішніх справ України та його структурних підрозділів, яким і є Укрбюро Інтерполу, зараз зосереджується на здійсненні якісних змін у системі правоохоронних органів, спрямованих на безумовне поновлення порушених прав і свобод кожного громадянина, захист його майна, здоров'я, честі та гідності, формування у громадян упевненості в тому, що у будь-якій ситуації вони можуть розраховувати на підтримку та втручання міліції, тобто на формування у них почуття безпеки [4, c. 139-140].


2. Оптимізація функцій Інтеролу

Цілями Інтерполу є: а) забезпечення широкої взаємодії всіх органів кримінальної поліції в межах національного законодавства; б) створення і розвиток установ, які можуть запобігати кримінальній (на відміну від політичної) злочинності і боротьбі з нею. При цьому підкреслюється, що йдеться передусім про міжнародну злочинність.

Принципами Інтерполу є повага до законодавства держав і міжнародного права, недопущення втручання в діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру.

Організаційна структура цієї організації чітко визначена її Статутом та Генеральним регламентом. Механізм цієї організації нескладний, а взаємодія її складових є досить узгодженою. Головні органи Інтерполу: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет і Генеральний секретаріат.

Генеральна асамблея — вища організаційно-правова інстанція Інтерполу, до складу якої входять делегати всіх національних поліцейських органів. Делегацію кожної країни становлять одна або кілька осіб, причому глава делегації призначається урядовим органом своєї країни. Сесії Генеральної асамблеї скликаються раз на рік, але Статут передбачає можливість проведення і надзвичайних сесій (ст. 10).

Відповідно до ст. 8 Статуту МОКП Генеральна асамблея визначає принципи діяльності організації і розробляє заходи, які сприяють виконанню її статутних завдань; розглядає представлені Секретаріатом щорічні плани роботи; приймає обов'язкові для всіх членів організації рішення; обирає посадових осіб органів Інтерполу; в межах своєї компетенції дає рекомендації окремим членам організації; розглядає фінансові питання; обговорює та вирішує питання щодо співробітництва з іншими організаціями.

Виконавчий комітет Інтерполу очолює президент організації і до його складу входять три віце-президенти та дев'ять членів. Усі тринадцять членів комітету повинні представляти поліцію різних країн і різні континенти. Стаття 22 Статуту визначає повноваження Виконавчого комітету: а) стежить за виконанням рішень Генеральної асамблеї; б) готує порядок денний засідань Генеральної асамблеї; в) представляє Генеральному конгресу робочі плани і пропозиції, які він вважає доцільними; г) контролює діяльність Генерального секретаря; д) виконує функції, які передаються йому Генеральною асамблеєю. Виконавчий комітет скликається не рідше одного разу на рік (ст. 20 Статуту), але на практиці засідання проводяться двічі на рік.

Постійно діючою службою Інтерполу є Генеральний секретаріат. Згідно зі ст. 26 Статуту Генеральний секретаріат повсякденно виконує рішення Генеральної асамблеї та Виконавчого комітету; є міжнародним центром боротьби з міжнародною злочинністю, і діє як спеціалізований та інформаційний центр; виконує постійні повноваження від імені всієї організації, підтримує контакти з іншими організаціями — національними та міжнародними; сприяє через національні центральні поліцейські органи проведенню кримінальних розслідувань; готує та публікує видання Інтерполу; виконує обов'язки секретаріату в період сесії Генеральної асамблеї, засідань Виконкому та інших органів Інтерполу [9, c. 197-198].

Крім того, Генеральний секретаріат складає щорічні плани роботи, постійно підтримує безпосередній зв'язок з Президентом організації.

Можна узагальнити три головні напрями діяльності Генерального секретаріату Інтерполу.

1. Організація і координація поліцейської діяльності, спрямованої безпосередньо на боротьбу зі злочинністю. У цьому плані Генеральний секретаріат централізує інформацію, окреслює особливо важливі повідомлення, синтезує отримані з різних джерел відомості та негайно розсилає їх усім зацікавленим членам організації, складає звіти.

2. Наукові дослідження і планування. Оскільки більшість складних проблем, які постають перед Інтерполом, вимагають колективного рішення, принаймні, обговорення, форуми різного рівня та різного профілю стають ареною обміну думками з найактуальніших питань. Спеціалізована бібліотека Інтерполу і її багатомовний журнал досить широко використовуються для таких самих цілей.

3. Повсякденне управління діяльністю різних органів Інтерполу, визначення засобів та способів їх роботи на сьогодні та на майбутнє. Організація постійних контактів між усіма членами Інтерполу, забезпечення їх технічними засобами зв'язку.

На сьогодні НЦБ Інтерполу України фактично є засобом організації міжнародного співробітництва правоохоронних органів під час попередження, розкриття та розслідування злочинів, тобто забезпечує взаємодію й обмін інформацією з правоохоронними органами іноземних держав і Генеральним секретаріатом організації з відповідних питань. Крім того, НЦБ Інтерполу України забезпечує реалізацію принципу взаємності міжнародного співробітництва, зокрема організовує виконання Україною зобов'язань як члена Інтерполу щодо відпрацювання звернень правоохоронних органів іноземних держав.

Таким чином, НЦБ Інтерполу України є одночасно суб'єктом взаємодії, суб'єктом організації взаємодії з криміналістичної точки зору, та засобом міжнародного співробітництва правоохоронних органів у міжнародно-правовому розумінні.

Слід зазначити, що основною особливістю міжнародного співробітництва в рамках МОКП — Інтерпол є те, що взаємодія здійснюється виключно в цілях кримінального судочинства, тобто з метою виявлення, попередження, розкриття та розслідування злочинів, зокрема отримання криміналістично-значущої інформації, організації розшуку осіб тощо.

Українське законодавство, що регламентує питання міжнародного співробітництва правоохоронних органів України каналами Інтерполу, не відображає всіх існуючих аспектів такої співпраці.

Залишаються нормативно неврегульованими питання щодо порядку (алгоритму) виконання запитів правоохоронних органів іноземних держав правоохоронними органами України. Крім того, чинні нормативні акти з питань міжнародного співробітництва в рамках Інтерполу не містять чіткого механізму звернення правоохоронних органів України за кордон каналами Організації: порядку підготовки та необхідного змісту запитів, підстав та умов, що є обов'язковими для використання можливостей Інтерполу тощо.

На нашу думку, законодавство України з питань міжнародного співробітництва каналами Інтерполу має бути докорінним чином переглянуто, оскільки на сьогодні організація цієї роботи на практиці частково знаходиться поза сферою регулювання законодавством України та потребує суттєвого реформування з метою приведення до високих стандартів ефективності та всебічного вдосконалення.

Зараз ведеться дискусія щодо оптимізації функцій Інтерполу, поліпшення ефективності його роботи, розширення повноважень, а також надання можливості діяти на території держав-членів. У Делі в березні 1988 р. було прийнято спеціальні рекомендації, спрямовані на розширення співробітництва поліцейських служб держав-членів Інтерполу щодо боротьби з наркобізнесом.

Постійні працівники Інтерполу вважають, що його діяльність є недостатньо ефективною через такі обставини: 1) кримінальне законодавство різних держав по-різному ставиться до окремих видів злочинів, що створює складнощі під час проведення спільних дій кількома національними поліцейськими системами; 2) повноваження поліцейських служб регламентуються внутрішнім правом держав, що робить нерівними можливості поліцейських установ різних країн. Це нерідко позначається на оперативності проведення спільних поліцейських акцій; 3) працівники поліції окремих країн інколи недооцінюють інформацію, яка надходить з Інтерполу; вони недостатньо використовують можливості апарату Генерального секретаріату щодо встановлення за його допомогою контактів з представниками поліції інших країн; 4) керівники національних поліцейських служб недостатньо користуються послугами Інтерполу щодо надання можливості працівникам одних країн провадити розшук злочинців у країнах, де вони могли б переховуватись. Вважається правильним, щоб особи, які знайомі з усіма деталями злочину, продовжували б його розслідування спільно зі своїми колегами в іншій країні, користуючись безпосередньо їх сприянням; 5) більшість труднощів виникають через бюрократичні перешкоди в різних країнах [1, c. 108-109].

Висновки

Інтерпол — це міждержавна організація, за допомогою якої країни здійснюють контакти на рівні міністерств і відомств (головних управлінь поліції). Інтерпол збирає і систематизує кримінально-пошукову та іншу криміналістичну інформацію; бере участь у міжнародному розшуку; надає інформацію національним поліцейським службам, але переважна більшість фахівців з кримінального права, які займаються проблемами боротьби з міжнародною злочинністю, вважають, що за сучасних умов ці повноваження є недостатніми для ефективної діяльності Міжнародної організації кримінальної поліції.

Міжнародним злочином керівники Інтерполу вважають такий кримінальний злочин, для розкриття якого мають бути задіяні поліцейські установи більше ніж трьох країн. При цьому суворо дотримується принцип, згідно з яким Інтерпол починає діяти тільки на прохання зацікавленої сторони. Це положення вважається незмінним з точки зору принципів міжнародного права, оскільки вважається, що жоден міжнародний орган не має права брати на себе судові, поліцейські та будь-які інші повноваження національних державних органів щодо здійснення прав людини на території суверенної держави.


Список використаної літератури

1. Бандурка О. М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції. - X., 2003. - 324 с.

2. Гайова Г. Національне центральне бюро міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол в Україні: особливості правового статуса та можливості шляхами удосконалення (порівняльно-правовий аспект) //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 1. - C. 131-134.

3. Гайова Г. Правові основи діяльності інтерполу, його роль і місце в системі органів правопорядку/ Ганна Гайова //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - C. 114-118.

4. Культенко О. Працівники НЦБ інтерполу в Україні як суб'єкти правоохоронної діяльності, що має ознаки оперативно-розшукової //Право України. - 2009. - № 3. - C. 136-143.

5. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні //Право України. - 2001. - № 9. - C. 96-99

6. Мацко А. Правовые и организационные аспекты деятельности НЦБ Интерпола в Украине //Персонал. - 2001. - № 7. - C. 22-25

7. Мацко А. Становлення Інтерполу в Україні //Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 10. - C. 25-28

8. Овчинский В. С. Интерпол (в вопросах и ответах). - М., 2002. - 320 с.

9. Орищенко Є. Оптимізація функцій інтерполу //Науковий вісник Нац. академії внутр. справ України. - 2004. - № 6. - C. 196-202.

10. Паніотов Є. Правові й організаційно-тактичні основи взаємодії правоохоронних органів каналами Інтерполу //Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 9. - C. 167-170

11. Харламова С. Як виник Інтерпол: 25 березня 2008 року виповнилося 15 років з часу утворення Національного центрального бюро Інтерполу в Україні //Міліція України. - 2008. - № 3. - C. 14-15

загрузка...
Top