Інтелектуальна власність та її охорона

1. Охорона об'єктів авторського права і суміжних прав

2. Охарактеризуйте Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» (2000).

3. Передання прав на об'єкти права інтелектуальної власності за договором комерційної концесії (франшизи).

Список використаної літератури.


1. Охорона об'єктів авторського права і суміжних прав

Незважаючи на окремі недоліки системи охорони прав на інтелектуальну власність, що склалася в Україні, в цілому можна стверджувати, що зазначена система відповідає міжнародним стандартам і може забезпечити належну охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності. Але такої оцінки не можна дати системі захисту прав інтелектуальної власності. Більше того, є всі підстави стверджувати, що захист прав інтелектуальної власності не відповідає сучасним вимогам. Він не забезпечує надійного й ефективного захисту інтелектуальної власності. Засоби масової інформації буквально переповнені повідомленнями про порушення патентних чи авторських прав. Масштаби порушення прав інтелектуальної власності в Україні настільки зросли, що до нашої держави починають застосовувати економічні санкції.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність більш вдалою склалася система захисту авторських і суміжних прав. Щодо захисту прав промислової власності, то її не можна визнати задовільною. Виходячи з реального стану речей, система захисту прав інтелектуальної власності, що склалася в Україні, потребує радикального і невідкладного перегляду й удосконалення. Не можна стверджувати, що наша держава у цій сфері нічого не робить. Але існуючі правові засоби захисту інтелектуальної власності не досягають мети, не забезпечують надійного та ефективного захисту права інтелектуальної власності. Ці проблеми потребують спеціального дослідження.

Проте на сьогодні маємо систему захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність та загальними засадами захисту прав. У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види — юрисдикційний і неюрисдикційний. Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих судів Україна поки що не має.

За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністративному порядкуp[1, c. 106-108].

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, право якої порушене, самостійно, але в межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, наприклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору в цілому.

Особливістю захисту права промислової власності є те, що зазначена система передбачає процедури опротестування видачі патентів чи інших неправомірних дій. Такі процедури передбачені законодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають щодо них рішення. Найчастіше опротестовуються видачі патентів. Помилкова видача патенту може зачіпати інтереси інших патентоволодільців, які й подають протести на видані патенти. У деяких країнах допускається подання протесту ще до видачі патенту. Але є країни, законодавство яких взагалі не допускає опротестування видачі патентів.

В останні десятиліття зростає актуальність посилення захисту авторського права і суміжних прав. Це зумовлюється двома основними чинниками. Перший чинник полягає у тому, що інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, неправомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи. Другий чинник зумовлений появою нових технологій відтворення і використання охоронюваних законом об'єктів. Особливо привабливим стає неправомірне відтворення і використання зазначених об'єктів. Ця проблема ускладнюється тим, що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і використання об'єктів авторських і суміжних прав шляхом хабарництва, сприяють уникненню державного контролю за зазначеними процесами.

Як уже зазначалося, цільної системи захисту права інтелектуальної власності в Україні ще немає. Є лише розрізнені, часто неузгоджені між собою правові норми, що містять чинні закони України про інтелектуальну власність.

Найбільш досконалою, хоча далеко не бездоганною, є система захисту авторського права і суміжних прав. Вона викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Ця система далека від зразкової, але вона краща від системи захисту права промислової власності. її характерними рисами є відшкодування заподіяної шкоди, у тому числі втраченої вигоди. Вона також передбачає обов'язок порушника відшкодувати витрати на адвоката, чого раніше чинне законодавство не знало, а також відшкодування моральної шкоди, що раніше не було властивим нашому законодавству[7, c. 96-98].

Новим для нашого законодавства про авторське право є положення, за яким автору чи іншій особі, якій належать авторські права, при відшкодуванні заподіяних збитків надається право вибору — вимагати від порушника відшкодування заподіяної шкоди, повернення позивачеві одержаних від неправомірного використання твору доходів, грошової компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення доходу. Крім цього, зазначений Закон передбачає накладення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків від присудженої позивачеві суми. Сума штрафу передається в установленому порядку до Державного бюджету України.

Ще однією важливою особливістю захисту авторського права чи суміжних прав є обов'язок порушника відшкоджати моральну (немайнову) шкоду в розмірі, що визначається судом. Але, як уже підкреслювалося, ця система захисту авторського права і суміжних прав не є бездоганною. Вона містить у собі суперечливі положення, нелогічність деяких норм. Проте її більш повний аналіз буде наведено нижче при розгляді захисту авторського права і суміжних прав[10, c. 125].


2. Охарактеризуйте Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» (2000)

Цей Закон визначає особливості державного регулювання діяльності, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Дія цього Закону поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт, імпорт обладнання та сировини для їх виробництва, зазначених у статті 5 цього Закону.

Відносини у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва регулюються Конституцією України, законами України "Про авторське право і суміжні права", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", цим Законом, іншими законами України в частині, що не суперечить цьому Закону, а також міжнародними договорами України, що набрали чинності у встановленому законом порядку. У разі, якщо норми цього Закону суперечать правилам міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються правила міжнародного договору.

Дія цього Закону не поширюється на диски для лазерних систем зчитування, які переміщуються через територію України транзитом чи ввозяться або вивозяться фізичними особами для власного використання, а також пересилаються в міжнародних поштових та експрес-відправленнях фізичними особами в особистих цілях[2, c. 149-150].

Відповідно до цього Закону здійснюється ліцензування експорту, імпорту:

а) дисків для лазерних систем зчитування;

б) основних вузлів для спеціалізованого обладнання по виробництву дисків для лазерних систем зчитування, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України (далі - обладнання), та оптичного полікарбонату для виробництва дисків для лазерних систем зчитування (далі - сировина).

Експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва без ліцензії забороняється.

Ліцензія на експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування видається органом ліцензування, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, за таких умов:

1) ліцензія на експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування може бути видана суб'єкту господарювання, який виконав вимоги статті 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та надав органу ліцензування документально підтверджені дані про:

власні або орендовані складські приміщення;

власні або орендовані приміщення, в яких буде здійснюватися оптова та/чи роздрібна торгівля дисками для лазерних систем зчитування (щодо ліцензії на імпорт дисків);

2) ліцензія на експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування видається на строк три роки;

3) орган ліцензування приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії у порядку та на підставах, визначених статтею 11 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" з врахуванням вимог цього Закону;

4) суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування, зобов'язаний інформувати орган ліцензування за встановленим цим органом порядком про кожну партію дисків для лазерних систем зчитування та/або про перелік обладнання для їх виробництва, що будуть експортуватися та/або імпортуватися.

Ліцензування експорту, імпорту сировини для виробництва дисків для лазерних систем зчитування здійснюється відповідно до закону.

Експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування здійснюється лише за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів.

Ліцензія та усі форми повідомлень щодо кожної партії експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування та/або обладнання для їх виробництва зберігаються протягом трьох років[4, c. 83-85].

За порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарської діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:

здійснення господарської діяльності по виробництву дисків для лазерних систем зчитування без ліцензії - 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виробництва дисків для лазерних систем зчитування без нанесення спеціальних ідентифікаційних кодів - 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виробництва дисків для лазерних систем зчитування без дозволу осіб, яким належить авторське право та/або суміжні права, - 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини, передбачених цим Законом, без наявності ліцензії - 200 відсотків вартості імпортованої чи експортованої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

невиконання вимог цього Закону щодо технологічного забезпечення виробником наявності на дисках для лазерних систем зчитування спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням - 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При повторному порушенні ліцензійних умов протягом дії ліцензії до суб'єктів господарювання фінансові санкції, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються у подвійному розмірі.

Санкції, визначені цією статтею, застосовуються органом ліцензування. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Фінансові санкції, передбачені цією статтею, сплачуються протягом 15 календарних днів, наступних за днем надходження цього рішення до суб'єкта господарювання.

Диски для лазерних систем зчитування виготовлені, імпортовані або ті, що експортуються з порушенням вимог цього Закону, а також обладнання та сировина, імпортовані з порушенням вимог цього Закону, підлягають вилученню до вирішення питання у судовому порядку.

Прибуток, отриманий в результаті діяльності з порушенням вимог цього Закону, стягується у судовому порядку та зараховується до Державного бюджету України[1, c. 226-227].

Відповідальність за правильність оформлення договорів і використання авторських та/або суміжних прав на виготовлення продукції несе виробник та замовник.

З метою припинення порушень вимог цього Закону додатково можуть застосовуватися такі спеціальні заходи:

1) обмеження, тимчасова заборона діяльності суб'єктів господарювання у разі її невідповідності вимогам цього Закону;

2) анулювання ліцензії на виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання, сировини для їх виробництва при повторному порушенні ліцензійних умов, визначених цим Законом. Виробник, експортер, імпортер може одержати нову ліцензію на право провадження відповідного виду діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органом ліцензування про анулювання попередньої ліцензії;

3) тимчасове зупинення дії ліцензії на виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання для їх виробництва у випадку виявлення порушень вимог цього Закону, допущених виробником, експортером, імпортером, який відмовляється виконувати чи не виконує вимог органу ліцензування щодо припинення порушення протягом одного місяця з дня виявлення порушення;

4) опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог цього Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають вимогам цього Закону[2, c. 162].


3. Передання прав на об'єкти права інтелектуальної власності за договором комерційної концесії (франшизи)

Найбільш виваженою і такою, що відповідає сутності відносин, що опосередковуються договором комерційної концесії та законодавчому його регулюванню, є друга з наведених позицій. Вона більшою мірою враховує особливості об’єктів, передання прав на які опосередковується в рамках цього договору. До речі, на дану обставину звертають увагу і ті вчені, що пропонують розглядати договір комерційної концесії в якості договору, спрямованого на передачу в користування об’єктів цивільних прав. Зокрема, Ю. В. Романець зазначає, що специфічною ознакою, що обумовила виділення комерційної концесії в якості самостійного типу договору, є особливості об’єктів цивільних прав, що передаються у тимчасове користування. За договором комерційної концесії в тимчасове користування передаються не майно, а виключні права. Важливо враховувати, що предметом зобов’язання є не окремі виключні права, а їх комплекс, що належить правоволодільцеві.

Договори, які спрямовані на передачу майна в тимчасове користування, пристосовані до опосередкування відносин, насамперед, щодо матеріальних об’єктів — речей. Те, що Цивільний кодекс України закріпив можливість виступати предметом договору найму (оренди) майнових прав у цілому не є характерним для договору найму (оренди) в його традиційному розумінні.

Тому, мабуть, не випадково, що приблизно у двох третинах статей, вміщених у параграфі 1 Глави 58 Цивільного кодексу йдеться саме про річ як об’єкт орендних правовідносин. На противагу цьому, інститут комерційної концесії розрахований, в першу чергу, на відносини щодо комплексу прав на об’єкти інтелектуальної власності. Останні є нематеріальними (безтілесними) за своєю природою, а тому їх неможливо фізично передати в користування іншій особі. Тому в структурі Цивільного кодексу України договір комерційної концесії цілком обґрунтовано розміщений не серед інститутів, що опосередковують передання майна в тимчасове користування, а поряд із договорами щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Водночас, постає питання щодо співвідношення між закріпленими у Главі 75 договорами щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та врегульованим у рамках Глави 76 договором комерційної концесії. Стосовно цього відношенні варто відзначити, що окремі автори розглядають договір комерційної концесії в якості різновиду ліцензійного договору. На близькість розглядуваних інститутів вказує також поняття “комплексна підприємницька ліцензія”, яке закріплювалося у Модельному цивільному кодексі для країн СНД і вживалось при розробці проекту Цивільного кодексу України, хоча в проекті ці договори розглядались як самостійні. В остаточному варіанті Цивільного кодексу України, який був прийнятий, договір комерційної концесії визначено як самостійний вид договору.

Порівнюючи комерційної концесії з ліцензійним договором, доцільно вказати на такі моменти. По-перше, відмінність між розглядуваними договорами проявляється в їх предметі. Так, предметом ліцензійного договору, виходячи із його визначення, закріпленого у ст. 1109 Цивільного кодексу України, є дозвіл (ліцензія) на використання об’єкта права інтелектуальної власності[9, c. 65-67].

Згідно зі ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Такими правами (предметом договору) є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, комерційних (фірмових) найменувань, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Тобто користувач отримує можливість здійснювати свою підприємницьку діяльність під вже відомими торговельною маркою, комерційним найменуванням з використанням новітніх технологій виготовлення товарів або надання послуг, використовуючи комерційний досвід та ділову репутацію правоволодільця.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору у певній сфері цивільного обороту, із зазначенням або без зазначення певної території використання. Такі обмеження дозволяють правоволодільцю за межами обумовленої договором сфери діяльності (території) користувача використовувати комплекс виключних прав самостійно або укладати з іншими суб'єктами договори комерційної концесії.

Слід зазначити, що сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які на момент укладення договору є суб'єктами підприємницької діяльності .

Стаття 1121 Цивільного кодексу визначає такі обов'язки користувача за договором комерційної концесії:

— використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

— забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

— дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

— надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

— інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

— не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Тобто свою діяльність користувач зобов'язаний вести згідно з методами і процедурами, встановленими правоволодільцем[8, c. 175-178].

В свою чергу правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також поінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Крім того, правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників та контролювати якість товарів або послуг, що виробляються (надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії. Правоволоділець надає допомогу користувачеві шляхом реклами, порад, рекомендацій тощо, адже він зацікавлений у тому, щоб якість товарів або послуг користувача була високою. Комерційна концесія сприяє розвитку ринку, оскільки стимулює створення нових підприємств, які виготовляють або продають високоякісні товари та надають послуги. Такі угоди вигідні як для правоволодільця, так і для користувача. Правоволоділець, зокрема має змогу без інвестування власного капіталу продавати свої товари або надавати послуги. А користувач має змогу швидше досягти успіху завдяки досвіду та допомозі правоволодільця і вистояти в конкурентній боротьбі на ринку.

Крім того, це вигідно і для споживача, адже він отримує якісні товари і послуги, завдяки взаємодії користувача і правоволодільця.

Тобто йдеться про конкретний об’єкт права інтелектуальної власності. У свою чергу, з визначення договору комерційної концесії випливає, що за цим договором відбувається надання права користування комплексом належних правоволодільцеві прав. Далі у ст. 1116 Цивільного кодексу України деталізовано, що предметом даного договору є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Отже, предмет договору комерційної концесії відрізняється від предмету ліцензійного договору як в кількісному, так і в якісному аспекті. Перше виражається в тому, що якщо ліцензійний договір передбачає надання дозволу на використання окремого об’єкта права інтелектуальної власності, то у договорі комерційної концесії йдеться про комплекс прав на декілька об’єктів. Що стосується якісної характеристики предмета договору комерційної концесії, то він не вичерпується лише правами на об’єкти інтелектуальної власності. Крім них у комплекс прав, що надаються за договором комерційної концесії користувачеві, можуть входити також права на використання комерційного досвіду та ділової репутації. Останні не належать до об’єктів права інтелектуальної власності.

В контексті розмежування ліцензійного договору та договору комерційної концесії (франчайзингу), виходячи з предмета цих договорів заслуговують на увагу підходи, вироблені в рамках Європейського Союзу до розуміння франчайзингу. Згідно з прийнятим в 1988 р. Комісією ЄС Регламентом № 4087/88, договір франчайзингу містить як мінімум такі зобов’язання:

одноманітне використання найменування чи вивіски на приміщеннях та/або транспортних засобах, означених у договорі; передання франчайзером франчайзі ноу-хау; надання ним франчайзі комерційної чи технічної допомоги протягом строку дії договору. Тобто договір розглядатиметься як договір франчайзингу, якщо він передбачає надання права на використання засобів індивідуалізації та ноу-хау, а також надання комерційної і технічної допомоги.

українське законодавство передбачає неоднакові правові наслідки дострокового припинення належних правоволодільцеві прав інтелектуальної власності на торговельну марку та інші позначення, з одного боку, і на інші об’єкти права інтелектуальної власності, з другого боку. Припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі комерційної концесії, без його заміни аналогічним правом, є підставою для припинення договору (ст. 1126 Цивільного кодексу України). Якщо ж достроково припиняються права інтелектуальної власності на інші об’єкти (винаходи, промислові зразки, твори тощо), то договір комерційної концесії продовжує діяти, а користувач має право вимагати зменшення плати (ст. 1129 Цивільного кодексу України). Тобто український законодавець виходить з того, що припинення прав на засоби індивідуалізації правоволодільця спричиняє припинення договору комерційної концесії. Така позиція дала змогу окремим авторам дійти правильного, в цілому, висновку про те, що права на торговельну марку чи інші позначення (зокрема, комерційне найменування) є обов’язковою складовою комплексу виключних прав, що є предметом договору комерційної концесії.

Підсумовуючи наведене вище варто зазначити, що найбільш обґрунтованим вбачається визначення договору комерційної концесії (франчайзингу) в якості самостійного виду договору в групі договорів у сфері інтелектуальної власності. Таке місце договору комерційної концесії (франчайзингу) в системі договірних зобов’язань повністю відповідає його правовій природі і сутності опосередковуваних ним відносин.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Слід зазначити, що у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків[3, c. 194-196].


Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні : Проблеми теорії і практики/ Ред.: Ю.С. Шемшученко.-К., 2002. -422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні : Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. -К.: КНТ, 2003. -438 с.

3. Інтелектуальна власність: Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. -К. : Ін Юре. -2000

4. Дахно І. Право інтелектуальної власності : Навчальний посібник. -К.: Либідь, 2002. -199 с.

5. Захист прав на об'єкти промислової власності/ Держ. патентне відомство України; За ред. В.Л.Петрова . -К.: Б.в., 1999. -28 с.

6. Интеллектуальная собственность : Словарь-справочник/ Под общ. ред. А. Д. Корчагина и др.. -М.: ИНФРА-М, 1995. -112 с.

7. Мікульонок І. Основи інтелектуальної власності : Навчальний посібник. -К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка" НТУУ "КПІ": Ліра-К, 2005. -230 с.

8. Охорона промислової власності в Україні/ Акад. правових наук України. Ін-т інтелектуальної власності і права; За ред. О.Д.Святоцького, В.Л.Петрова; Передм. В.Я.Тацій. -К.: Вид. Дім "Ін Юре", 1999. -397 с.

9. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність. -Харків: Консум, 1997. -190 с.

10. Підопригора О. Право інтелектуальної власності України : Навчальний посібник для студ. юридичних вузів і фак. ун-тів. -К.: Юрінком Інтер, 1998. -333 с.

загрузка...
Top