Господарські об´єднання як учасники відносин у сфері господарювання

Створення об´єднань підприємств, а згодом і об´єднань інших суб´єктів господарювання (кооперативів, банків, страхових організацій тощо), закріплення їх правового статусу в Господарському кодексі України (далі — ГК України) викликало потребу в теоретичному осмисленні їх ролі і місця серед учасників відносин у сфері господарювання. Метою цієї статті є з´ясування правової природи господарських об´єднань як учасників відносин у сфері господарювання та уточнення їх місця серед зазначених учасників.

В юридичній літературі стверджується, що господарські об´єднання належать до господарських організацій, які здійснюють управління господарською діяльністю [1]. На думку О. М. Вінник, це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб´єктами та/або контролю за їх діяльністю [2], що дає підстави відносити їх до суб´єктів організаційно-господарських повноважень [3]. До таких суб´єктів авторка, зокрема, відносить державні господарські об´єднання та державні холдингові компанії, комунальні господарські об´єднання, добровільні господарські об´єднання, холдингові компанії [4].

І. Кравець, відносячи до суб´єктів організаційно-господарських повноважень державні господарські об´єднання і добровільні господарські об´єднання, вважає, що фактичною підставою виникнення у них організаційно-господарських повноважень є делегування таких повноважень власником майна, а юридичною — рішення власника майна або уповноваженого ним органу (щодо державних господарських об´єднань) чи установчий договір суб´єкта господарювання (щодо добровільних господарських об´єднань) [5].

Дещо відмінну від викладених вище позицію посідає О. П. Віхров, на думку якого об´єднання підприємств є господарськими організаціями, які у сфері господарювання виступають, насамперед, як суб´єкти господарювання. Разом із тим, більшість видів об´єднань підприємств, зазначає автор, мають певні організаційно-господарські повноваження щодо їхніх учасників-суб´єктів господарювання, які встановлені законодавством або установчими документами цих об´єднань [6]. Свою думку О. П. Віхров підкріплює посиланням на ч. 2 ст. 176 ГК України, зі змісту якої, як зазначає автор, випливає наявність організаційно-господарських відносин в об´єднаннях підприємств. Таким чином, підсумовує автор, об´єднання підприємств у більшості їх видів поєднують у собі ознаки як суб´єктів господарювання, так і суб´єктів організаційно господарських повноважень, які наділені господарською компетенцією щодо суб´єктів господарювання, і у зв´язку з цим можуть виступати учасниками організаційно-господарських відносин [7].

3 подібним визначенням місця господарських об´єднань серед учасників відносин у сфері господарювання (як суб´єктів організаційно-господарських повноважень) важко погодитися з таких мотивів.

По-перше, господарські об´єднання справедливо не віднесені законодавцем до кола суб´єктів організаційно-господарських повноважень, визначених ст. 2 ГК України, оскільки такими суб´єктами є: а) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (саме організаційно-господарські повноваження цих органів, як зазначає В. С. Щербина, слід визнатизмістом їх господарської компетенції [8]); б) організації, які виступають засновниками суб´єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (курсив наш. — В. Д.).

Виходячи з цих легальних критеріїв добровільні господарські об´єднання не можуть бути віднесені до організацій — суб´єктів організаційно-господарських повноважень.

По-друге,глава 12 ГК України «Об´єднання підприємств» вміщена в розділі II ГК України, що має назву «Суб´єкти господарювання». Отже, законодавець свідомо відносить господарські об´єднання до зазначених суб´єктів.

По-третє, якщо виходити з того, що організаційно-господарські повноваження реалізуються у формі організаційно-господарських зобов´язань, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб´єктом господарювання та суб´єктом організаційно-господарських повноважень (ч. 1 ст. 126 ГК України), то згадані зобов´язання виникають не між господарським об´єднанням і його учасниками, а між органом управління об´єднання і учасниками, тобто у внутрішньокорпоративних відносинах. Організаційно-господарські повноваження органів управління господарського об´єднання не виходять за межі об´єднання як господарської системи і, таким чином, не поширюються на інших суб´єктів господарювання. Отже, слід визнати, що суб´єктом організаційно-господарських повноважень фактично є органи управління об´єднання, а не саме об´єднання. Не випадково вчені, які визнають господарські об´єднання суб´єктами організаційно-господарських повноважень, не розкривають змісту цих повноважень і не показують, яким чином вони реалізуються стосовно суб´єктів господарювання, які не є учасниками об´єднання.

Оскільки господарське об´єднання утворюється у складі щонайменше двох учасників, його (за аналогією з організаційними формами підприємств — частини 4 і 5 ст. 63 ГК України) можна віднести до утворень корпоративного типу (навіть у тому разі, якщо засновником виступає Кабінет Міністрів України або інший державний орган чи орган місцевого самоврядування). Так, В. I. Борисова виділяє 2 види корпорацій як корпоративних утворень: перший — це організаційно-правова форма корпоративних відносин на рівні групи організацій (тобто господарське об´єднання. — В. Д.), другий — організаційно-правова форма корпоративних відносин у межах однієї організації — юридичної особи [9]. Проте, на відміну від В. I. Борисової, ми вважаємо, що відносини, які складаються між учасниками об´єднання і об´єднанням в особі його органів управління, слід іменувати не корпоративними, а внутрішньокорпоративними відносинами. Від корпоративних відносин, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ч. 3 ст. 167 ГК України), вони відрізняються тим, що виникають у зв´язку з координацією виробничої, наукової та іншої діяльності суб´єктів цих відносин. Тому зміст прав і обов´язків суб´єктів корпоративних і внутрішньокорпоративних відносин відрізняється (наприклад в законодавстві не закріплене право учасників господарського об´єднання на відступлення майна, яке вони передали об´єднанню, іншому учаснику тощо). Певні обмеження існують і щодо можливості бути учасником двох і більше об´єднань та щодо можливості виходу із об´єднання (у державних та комунальних господарських об´єднаннях).

ГК України, які інші акти господарського законодавства, не містить поняття «внутрішньокорпоративні відносини», натомість він оперує поняттям «внутрішньогосподарські відносини», під якими розуміє відносини, що складаються між структурними підрозділами суб´єкта господарювання, та відносини суб´єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч. 7 ст. 3 ГК України), що, на наш погляд, навіть з урахуванням існування господарсько-виробничих і, особливо, організаційно-господарських відносин, все таки неповно відображає весь спектр господарських відносин.

Погоджуючись із В. С. Бєлих у тому, що внутрішньокорпоративні відносини (під ними автор розуміє, зокрема, відносини між учасниками корпоративної організації і органами управління) не можна розглядати як цивільно-правові і адміністративно-правові [10], ми вважаємо що ці відносини є особливим видом організаційно-господарських відносин — відносин, що складаються між суб´єктами господарювання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Спільне, що дозволяє об´єднати ці два види відносин (внутрішньокорпоративні та організаційно-господарські), — це те, що складаються вони в процесі управління господарською діяльністю і опосередковуються (набувають форми) організаційно-господарськими зобов´язаннями.

Особливий характер внутрішньокорпоративних відносин, який не дозволяє повністю ототожнювати їх з організаційно-господарськими відносинами, полягає, на наш погляд, у такому. Якщо організаційно-господарські зобов´язання (як правова форма існування відповідних відносин) виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб´єктом господарювання і суб´єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов´язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію (курсив наш. — В. Д.) або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов´язаної сторони виконання її обов´язку (ч. 1 ст. 176 ГК України), то внутрішньо-корпоративні відносини в господарському об´єднанні лише частково набувають форми організаційно-господарських зобов´язань, оскільки їх об´єктом, крім, управлінсько-господарських дій, можуть бути також і певні виробничі функції (наприклад, для концерну — це функції науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності).

Тому передбачена ч. 2 ст. 176 ГК України норма про те, що організаційно-господарські зобов´язання можуть виникати між суб´єктами господарювання, які разом організували об´єднання підприємств, та органами управління цих об´єднань, як зазначалося, не охоплює повністю об´єкта внутрішньокорпоративних відносин. Повне ототожнення організаційно-господарських відносин і внутрішньокорпоративних відносин призводить до того, що зі складу останніх виключаються відносини майнового характеру, а саме: щодо внесення майнових внесків, щодо одержання частини прибутку від діяльності господарського об´єднання відповідно до його статуту, щодо розподілу майна між учасниками у разі ліквідації об´єднання тощо.

Поділяючи погляди В. С. Щербини щодо правової природи і галузевої приналежності корпоративних відносин [11; 12], вважаємо, що за своєю правовою природою внутрішньокорпоративні відносини також поєднують у собі організаційно-господарські і майново-господарські відносини, що існують у нерозривній єдності.

Так, організаційно-господарськими відносинами у складі внутрішньокорпоративних відносин є відносини:

— між засновниками (учасниками) господарського об´єднання і створеним ними господарським об´єднанням, що виникають у процесі управління об´єднанням. До них можна віднести відносини щодо управління об´єднанням, щодо виходу з об´єднання, щодо одержання інформації, щодо дотримання установчих документів товариства та виконання рішень загальних зборів (іншого органу управління), а також інші, пов´язані з участю в об´єднанні, відносини, що випливають з прав та обов´язків учасників, передбачених установчими документами об´єднання.

При цьому відносини між Кабінетом Міністрів України (іншим уповноваженим державним органом) або органом місцевого самоврядування і створеним ними державним (комунальним) господарським об´єднанням, хоч і є організаційно-господарськими, проте належать не до внутрішньокорпоративних, а до корпоративних;

— між органами управління господарського об´єднання (загальними зборами учасників, виконавчим органом) чи органами управління державним або комунальним об´єднанням (правлінням, генеральним директором) і суб´єктами господарювання-учасниками об´єднання щодо виконання централізованих виробничих або управлінських функцій;

— між органами управління господарського об´єднання, що виникають у процесі виконання централізованих виробничих або управлінських функцій.

Майново-господарськими відносинами у складі внутрішньокорпоративних відносин у господарському об´єднанні є відносини:

— між учасниками об´єднання і об´єднанням щодо внесення майнових внесків;

— між учасниками об´єднання і об´єднанням щодо розподілу і одержання частини прибутку від діяльності господарського об´єднання відповідно до його статуту;

— між учасниками господарського об´єднання і об´єднанням щодо розподілу майна, що залишилося після ліквідації об´єднання.

Виходячи з викладеного можна дійти висновку про те, що внутрішньокорпоративні відносини — це відносини між учасниками господарського об´єднання і об´єднанням, що виникають, змінюються і припиняються у зв´язку з інтеграцією виробничої, наукової та іншої діяльності суб´єктів господарювання у формі господарської організації для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Ці відносини за своєю правовою природою є господарськими відносинами, тому їх правове регулювання має здійснюватися нормами глави 12 ГК, а також положеннями загальних законів України «Про управління об´єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-У і «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р. № 279-УІ та спеціальних законів, що регулюють правове становище господарських об´єднань у різних сферах і галузях господарювання. Докладніше внутрішньокорпоративні відносини доцільно врегульовувати законами «Про господарські об´єднання» (Концепція проекту цього закону схвалена Кабінетом Міністрів України) та «Про державні господарські об´єднання», а також установчими документами конкретних господарських об´єднань.

Від внутрішньокорпоративних відносин слід відрізняти відносини, які, хоч і складаються між учасниками господарського об´єднання, проте за своєю економічною і правовою природою є виключно господарсько-виробничими (майново-господарськими) відносинами, існування яких не лише може, а й повинно зберігатися у разі виходу суб´єкта господарювання із складу об´єднання (припинення внутрішньокорпоративних відносин). Для цього випадку законодавець вживає конструкцію «із збереженням взаємних зобов´язань та укладених договорів з іншими суб´єктами господарювання» (ч. 1 ст. 124 ГК України).

Певними особливостями у правовому статусі характеризується державне господарське об´єднання, що зумовлене можливістю делегування державним господарським об´єднанням окремих функцій і повноважень органів управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб´єктів господарювання державного сектора економіки (ч. 10 ст. 22 ГК України). Так, відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про управління об´єктами державної власності» уповноважені органи управління передають функції з управління об´єктами державної власності господарським структурам (у тому числі державним господарським об´єднанням. — В. Д.) та уповноваженим особам, укладають з ними договори доручення (Типова форма договору доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належать державі, затверджена наказом Фонду державного майна України від 01.03.2004 р. № 383) і здійснюють контроль за ефективністю їх виконання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зазначених випадках державні господарські об´єднання реалізують повноваження щодо управління об´єктами державної власності, встановлені ст. 6 Закону України «Про управління об´єктами державної власності», за конкретним переліком, який, на нашу думку, має визначатися в договорі доручення, про який йдеться.

Однак наявність у державних господарських об´єднань окремих функцій і повноважень органів управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб´єктів господарювання державного сектора економіки, на нашу думку, не є підставою для віднесення таких державних господарських об´єднань до суб´єктів організаційно-господарських повноважень.

Отже, підсумовуючи викладене, доходимо висновку про те, що господарські об´єднання як учасники відносин у сфері господарювання належать до групи суб´єктів господарювання, не наділених організаційно-господарськими повноваженнями щодо інших суб´єктів господарювання.

Такими організаційно-господарськими повноваженнями, що поширюються на суб´єктів господарювання - учасників даного об´єднання і не поширюються на інших суб´єктів господарювання, наділені органи управління об´єднання.

Організаційно-господарські повноваження органів управління об´єднання реалізуються через організаційно-господарські зобов´язання, що складаються між суб´єктами господарювання, які разом організовують господарське об´єднання, і органами управління об´єднання.

Організаційно-господарські повноваження органів управління господарського об´єднання є одним із елементів внутрішньокорпоративних відносин.

ПРИМІТКИ

1. Вінник О.М. Господарське право : курслекцій/0. М. Вінник. — К.:Атіка,2004. — С. 128.

2. Вінник О. М. Господарське право : навч. посіб. / О. М. Вінник. — 2-е вид., змін. та допов.— К. : Правова єдність, 2008. — С. 81.

3. Вінник О.М. Господарське право :курс лекцій/0. М. Вінник. — К.:Атіка,2004. — С. 167.

4. Вінник О. М. Господарське право : навч. посіб. / О. М. Вінник. — 2-е вид., змін. та допов.— К. : Правова єдність, 2008. — С. 81.

5. Кравець І. Поняття, ознаки та класифікація суб´єктів організаційно-господарських повноважень / І. Кравець // Вісник господарського судочинства. — 2006. — № 3. — С. 205—206.

6. Віхров О. П. Організаційно-господарські правовідносини: монографія / О. П. Віхров. —К. : Слово, 2008. — С. 111.

7. Там само. — С. 113—114.

8. Щербина В. С. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування як учасники відносин у сфері господарювання / В. С. Щербина // Вісник господарського судочинства. — 2008. — № 1. — С. 111.

9. Борисова В. І. Корпорація — організаційно-правова форма корпоративних відносин // Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч : матер. Міжнар.наук.-практ.конф. (м.Київ, 28—29 вересня2006 р.). — К.:Вид-воКНУ імені Тараса Шевченка, 2006. — С. 43, 51—52.

10. Белых В. С. О корпорации, корпоративных отношениях и корпоративном праве // Проблемы предпринимательского (хозяйственного) права в современной России. — 2007. — № 2. — С. 120—123.

11. Щербина В. Правова природа корпоративних відносин / В. Щербина // Українське корпоративне право. — 2006. — № 6. — С. 10—14.

12. Щербина В. С. Корпоративные отношения как предмет правового регулирования // Альманах цивилистики:сб.ст. —Вып.1/ под ред. Р. А. Майданика. —К.:Правоваєдність, 2008. — С. 222—235.

загрузка...
Top