Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України на шляху до євроінтеграції

Прийняття Кримінального Кодексу України 2001 року стало не тільки важливою віхою у розвитку національного кримінального законодавства, але й відліковою точкою, з якої починається шлях до європейської системи кримінально-правової охорони найважливіших соціальних цінностей. Проголошення керівництвом країни як основного курсу на євроінтеграцію обумовлює необхідність визначення низки підходів до змісту та напрямів кримінально-правової політики.

1. У першу чергу слід зазначити, що виникає необхідність переосмислення розуміння обсягу суверенітету держави в питаннях законотворчості. Як загальновідомо, політика фактично являє собою діяльність, пов’язану з управлінням соціальними процесами. Тисячоріччями вона була прерогативою держави, одним із показників реальності її суверенітету. Однак соціальні процеси останніх десятиріч, які в загальному характеризуються як «глобалізація» призвели до ситуації, коли світ стає все більш тісним, коли держави стають неспроможними контролювати, ані глобальних господарських процесів, ані постійно зростаючих загроз суспільному життю та екології. Все більш актуальною стає завдання боротьби із соціальними патологіями, що проявляються на наддержавному рівні і мають міждержавне поширення. Це викликає необхідність проведення узгодженої міждержавної політики на різних рівнях і в різних напрямах, у т.ч. політики у сфері боротьби зі злочинністю як у цілому, так і на рівні її складових і, у першу чергу, кримінально-правової політики.

Така ситуація відповідним чином обмежує можливості у прийнятті державою політичних рішень, і у т.ч. кримінально-політичних. Визначаючи власну кримінально-правову політику, держава все частіше вимушена «оглядатись» на своїх партнерів по міжнародним організаціям, прислухатись до їх позиції, враховувати її.

Зміни та доповнення до КК України, які відбулися за роки його існування, є наочним підтвердженням висловленої тези - більшість змін та доповнень були викликані зобов’язаннями, прийнятими на себе Україною при підписанні та ратифікації відповідних міжнародних угод, і належать до т.з. конвенційних норм.

2. Оцінюючи на глобальному рівні напрями національної кримінально-правової політики з урахуванням курсу України на євроінтеграцію, необхідно зафіксувати, що вони сконцентровані в наступних сферах:

- посилення охорони гідності людини;

- охорона благ, що слугують людині, її розвитку та нормальному співіснуванню з іншими членами суспільства;

- охорона біологічної сфери життєдіяльності людини - навколишнього природного середовища;

- боротьба із корупційними діяннями;

- досягнення співвідношення у методах і формах охорони цінностей, з тими, що здійснюються у державах Євросоюзу.

Вирішення цих завдань має реалізовуватися не за рахунок розширення сфери кримінально-правової охорони, а навпаки, шляхом переносу цього завдання у некримінальні сфери охорони, коли кримінально-правова норма виступатиме в якості останнього доводу - ultima гасіо. Одразу слід зазначити, що, на превеликий жаль, національний законодавець продовжує сповідувати саме шлях розширення сфери кримінально-правової заборони. Фактично на сьогодні складається небезпечна диспропорція в співвідношенні реального (необхідного, доцільного) і існуючого обсягів кримінально-правової заборони. Відомо, що на момент прийняття КК в Особливій частині був збільшений на одну третину порівняно зі своїм попередником, а за 10 років існування поповнився ще 30 статтями. І це з урахуванням того, що десятки пропозицій по криміналізації тих чи інших діянь не знайшли підтримки у Верховній Раді. Тенденція - очевидна!

3. Визначаючи перспективні методи, за допомогою яких має здійснюватись українська кримінально-правова політика в напрямку євроінтеграції можна виділити наступні:

- асиміляція;

- гармонізація;

- оптимізація сфери кримінально-правової заборони.

4. Завдання асиміляції кримінального законодавства країн-членів Євросоюзу витікає з артикулу 34 устави 2 Трактату Про Європейський союз, яка вимагає зближення інтересів, що визначені трактатом та його реалізацією.

До цієї групи у першу чергу належать союзні інтереси в галузі фінансів. Вони визначені наявністю в Трактаті положення, згідно з яким держави - члени EC застосовують ідентичні засоби боротьби із зловживаннями у галузі фінансів, які порушують спільні фінансові інтереси.

Асиміляції підлягають також засоби боротьби із корупційними діяннями публічних осіб, що визначено Конвенцією про боротьбу із корупцією серед посадових осіб ЄЄ або посадових осіб членів ЄЄ від 26.05.1997 р.

Важливим напрямом асиміляції кримінального законодавства для країн-членів ЄЄ є боротьба із фальшивомонетництвом, оскільки у більшості країн-членів ЄС запроваджена єдина валюта - євро. Вона визначена рамковим рішенням від 29.05.2000 р. в питаннях посилення охорони євро шляхом застосування кримінальних і інших санкцій за його фальшування. Звичайно для України це питання на даний час не є актуальним. Для нас важливим є зміцнення національної валюти і в цьому контексті посилення боротьби із фальшуванням національної валюти - гривні, що може стати кроком до майбутнього завдання, визначеного інтересами ЄС. Хоча слід зауважити, що Україна може внести свій внесок у вирішення вищезазначеного завдання ЄС, посиливши боротьбу із фальшуванням євро, яке має місце і в нашій країні.

5. Гармонізація кримінального законодавства передбачає діяльність у наступних напрямах:

- визначення єдиних мінімальних та максимальних санкцій за вчинення злочинів. Ця вимога сформульована у рамковому рішенні країн-членів EC від 22.12.2003 р. з питань боротьби із сексуальним використанням дітей і дитячою порнографією. Саме у цьому документі визначаються мінімальні і максимальні санкції за вчинення злочинів, які мають бути передбачені кримінальним законодавством країн-членів ЄС.

- вироблення єдиних підходів до застосування кримінального покарання, що знайшли своє формулювання у рамкових рішеннях від 13.06.2003 р. та від 28.11.2008 р. в питаннях боротьби із тероризмом; Конвенції EC від 23.11.2001 р. про кіберзлочинність; рамковому рішенні EC від 24.10.2008 р. в питаннях боротьби з організованою злочинністю та ін. Ці єдині підходи торкаються як основних, так і додаткових покарань. При цьому країни-члени ЄС виходять із того, що застосування додаткових санкцій, у першу чергу, має перешкодити можливостям отримання зисків від злочинної діяльності. Слід зазначити, що для України це, передусім, пов’язано з установленням кримінальної відповідальності юридичних осіб, про що йдеться вже давно.

6. Оптимізація сфери кримінально-правової заборони пов’язана, по-перше, із запровадженням у національне законодавство інституту кримінального проступку, що передбачено Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 «Про затвердження концепції реформування кримінальної юстиції України». При цьому, вбачається, що його запровадження має відбутися не в межах чинного КК України, а шляхом створення нової самостійної галузі, яка об’єднувала б у собі злочини, які сьогодні визначаються чинним КК як злочини невеликої тяжкості (ч.2 ст. 12 КК), і адміністративні делікти, які мають

судову юрисдикцію. Включення кримінальних проступків до чинного КК призведе до невиправданої криміналізації, до розширення кримінальної репресії, що у сукупності суперечить проголошеному курсу на гуманізацію кримінальної відповідальності. Що стосується кримінального проступку, то слід також обміркувати можливість включення до цієї категорії діянь значної кількості тих, що сьогодні визначаються як «економічні злочини». Звичайно, що це потягне за собою необхідність переосмислення підходів до покарання за їх вчинення. Вбачається, що для таких діянь перспективними є саме матеріальні покарання, що в тисячі, а можливо в деяких випадках, у десятки тисяч разів перевищують розмір спричиненої шкоди.

Другий аспект проблеми оптимізації сфери кримінально-правової заборони пов’язаний із запровадженням у кримінальне законодавство відповідальності юридичних осіб. Не повторюючи доводів учених, які розглядали це питання у чисельних публікаціях і доводили необхідність цього кроку, зазначимо, що це необхідно здійснити також і з позицій наближення кримінального законодавства України до кримінального законодавства країн Євросоюзу, яке визнає юридичну особу суб’єктом злочину.

загрузка...
Top