Форми співучасті у злочинах

Поняття та форми співучасті за чинним кримінальним законодавством України. Види співучасників

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Виходячи з цього нормативного визначення можна виділити дві групи ознак, що визначають цей інститут кримінального права:

  • об'єктивні ознаки;
  • суб'єктивні ознаки.

Об'єктивні ознаки співучасті. Стаття 26 КК України чітко визначає, що про співучасть у злочині можна вести мову, коли у його вчиненні брало участь декілька осіб. Цей показник у теорії носить назву об'єктивного (або кількісного) критерію співучасті. При цьому закон не встановлює ані нижньої, ані верхньої його межі. Елементарне тлумачення дає можливість дійти висновку, що нижню межу складатимуть дві особи. Що стосується верхньої межі, то її практично не існує. За даними дослідників, кількісний склад деяких злочинних об'єднань становить сотні і навіть тисячі членів.

Однак не будь-яка злочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявності співучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників досягли віку, встановленого законом, що дозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності. Одночасно необхідно також, щоб не менш ніж двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину. У зв'язку з цим не може визнаватись співучастю у злочині використання малолітніх або неосудних як виконавців злочину. В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цю категорію осіб, нестимуть кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітній або неосудний (т. зв. посереднє спричинення).

Відсутність двох суб'єктів у вчиненні злочину виключає співучасть. Підбурювання малолітніх та неосудних до вчинення суспільно небезпечних діянь слід розглядати як т. зв. посередню винність (різновид посереднього спричинення).

Наявність декількох осіб передбачає наявність ще однієї об'єктивної ознаки співучасті - сумісності дій осіб, що брали участь у вчиненні злочину. У теорії кримінального права ця ознака розглядається в широкому плані і включає в себе ряд самостійних об'єктивних ознак (сумісний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком). Водночас деякі автори розглядають сумісність дій осіб, що беруть участь в одному злочині, у відриві від суб'єктивного, психологічного змісту. Спільна участь двох або більше осіб у здійсненні злочину має місце тоді, коли діяльність одного співучасника доповнює діяльність другого, що дозволяє досягнути сумісного для них суспільне небезпечного наслідку. Однак, якщо така спільна діяльність має лише зовнішній (виключно об'єктивний) характер і позбавлена внутрішнього, усвідомленого зв'язку, то не можна говорити про співучасть в єдиному злочині. У цих випадках винні повинні нести самостійну кримінальну відповідальність, незважаючи на те, що об'єктивно їх діяльність стала причиною спільного, єдиного для них злочинного наслідку.

Сумісність дій співучасників матеріалізується у спільному, єдиному для них наслідку, наявності причинного зв'язку між діями кожного співучасника і наслідком, що настав, а також у створенні умов здійснення дій іншими співучасниками.

Причинний зв'язок при співучасті проявляється в тому, що заподіяна шкода є об'єктивним наслідком діяльності всіх співучасників. Злочинний наслідок при співучасті — сукупний підсумок діяльності не тільки виконавця, а й організатора, і підбурювача, іпособника.

Незважаючи на те, що діяння, яке характеризує об'єктивну сторону складу злочину, утворюється виключно поведінкою виконавця злочину, дії інших співучасників, створюючи умови для злочинної діяльності, причинно зумовлюють виконання ним об'єктивної сторони злочину.

Виходячи з цього не всяка суспільне небезпечна діяльність, пов'язана із злочином, визнається співучастю. Скажімо, не може розглядатись як співучасть т. зв. причетність до злочину (заздалегідь не обіцяне приховування, недонесення та потурання злочинам), тому що вони причинно не зумовлюють настання шкідливих наслідків.

Суб'єктивні ознаки. Із суб'єктивної сторони співучасть характеризується не тільки суб'єктивним зв'язком між співучасниками, але і ставленням співучасників до діяння, що здійснюється спільно, і його наслідків.У загальному понятті співучасті, яке дається в ст. 26 КК, міститься вказівка на умисний характер дій усіх співучасників, що виключає можливість співучасті в необережних злочинах. Умисел, як відомо - це форма вини, яка передбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементів злочину, а саме до діяння і його наслідків (ст. 24 КК). Умислом співучасників повинно охоплюватися усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь, так і усвідомлення суспільної небезпеки діянь виконавця. Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільне небезпечні діяння. Свідомістю співучасників охоплюється і причинний зв'язок між їх діяннями, і суспільне небезпечними діяннями виконавця, які були зумовлені попередньою діяльністю. Свідомістю охоплюються і суспільне небезпечні наслідки діянь виконавця, і розвиток причинного зв'язку між діяннями виконавця і наслідками (хоч би в загальних рисах). Взаємна обізнаність співучасників не обов'язкова, виконавець, як правило, буває обізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йому сприяння в здійсненні злочину. Взаємна обізнаність із характером злочину, що готується, і його наслідки - властивість найбільш небезпечних форм співучасті. Однак злочини, що здійснюються, наприклад, організованою групою або злочинною організацією, можуть бути результатом роз'єднаної, конспіративної діяльності, яка значною мірою обмежує обізнаність виконавців і пособників. Такий зв'язок також може бути ознакою співучасті.

Інтелектуальний момент умислу співучасників характеризується усвідомленням не тільки обставин, що належать до об'єктивної сторони діяння виконавця, але і тих, які належать до об'єкта злочину і суб'єкта - виконавця злочину.

Сумісність діяльності двох і більше осіб у здійсненні одного злочину зумовлює посягання всіх на один, загальний для них об'єкт злочину, певні характеристики якого повинні охоплюватися свідомістю кожного співучасника.

Співучасники повинні усвідомлювати обов'язкові ознаки, що характеризують суб'єкт злочину (виконавця), описані в нормі Особливої частини КК (напр., службову особу, військовослужбовця, вік, стать та ін.). Якщо співучасник помиляється відносно, скажімо, віку виконавця (напр., вважаючи, що він досяг віку кримінальної відповідальності, коли насправді ще не досяг), співучасть у злочині виключається, оскільки в здійсненні злочину бере участь лише одна особа. Невдала співучасть повинна бути кваліфікована як замах на співучасть в злочині за статтями 17 і 26 КК, а також за відповідною статтею Особливої частини КК.

Зміст вольового моменту у співучасті характеризується бажанням або свідомим допущенням настання загального, єдиного злочинного наслідку.

Мотиви і цілі співучасників можуть збігатися, але це зовсім не обов'язково.

За діючим Кримінальним кодексом (ст. 26) співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у здійсненні злочину. Законодавець говорить не тільки про умисну спільну участь, а й про умисний характер злочинів, які вчиняються в співучасті.

Необережне підбурювання або пособництво в умисно вчиненому злочині також не утворюють співучасті. Наприклад, дві особи, жартуючи, штовхають третього у воду на річці. Останній, не вміючи плавати, тоне. У діях винних відсутній умисел на вбивство, і вони повинні нести відповідальність індивідуально за необережне вбивство.

Вирішення питання про сумісність, як уже зазначалось, залежить від встановлення не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних моментів. Встановлення сумісності не завдає труднощів, коли між співучасниками є змова на здійснення злочину. Однак це ускладнюється за її відсутності. У цих випадках тільки аналіз діяльності кожного співучасника, що зумовило настання шкідливих наслідків, спільно заналізом діяльності інших співучасників дозволить встановити наявність або відсутність психічного зв'язку, необхідного для визначення сумісності. Зміст психічного зв'язку (суб'єктивний момент сумісності) характеризується усвідомленням кожним співучасником діяльності інших осіб і прагненням досягнення злочинного наслідку в результаті загальних зусиль.

Розкриття змісту суб'єктивного зв'язку між співучасниками злочину багато в чому залежить від вирішення питання про допустимість одностороннього або наявність виключно двостороннього зв'язку між ними. Під двостороннім зв'язком в теорії кримінального права розуміється такий зв'язок між співучасниками, який, з одного боку, передбачає усвідомлення організатором, підбурювачем і пособником злочинної діяльності виконавця і бажання діяти спільно з ним, а з іншого, - усвідомлення виконавцем злочинної діяльності всіх інших співучасників і прагнення діяти спільно з ними. Односторонній суб'єктивний зв'язок характеризується тим, що виконавець може не знати про діяльність підбурювача і пособника які приєдналися до його діяльності. Підбурювач при цьому знає, що він схиляє виконавця до здійснення злочину, а пособник знає, що він допомагає виконавцеві здійснити злочин. Одностороння обізнаність підбурювача і пособника свідчить про сумісність їх дій, а отже, такий зв'язок може бути ознакою співучасті. Дії організатора, підбурювача і пособника при односторонньому зв'язку є суспільне небезпечними внаслідок того, що вони причинно і виною пов'язані із злочином через виконавця, який вчиняє злочин.

Форми співучасті у злочині.Питання про форми співучасті у злочині - це питання про організаційно-структурне оформлення співучасті. Для здійснення ефективної боротьби із злочинністю це питання має неабияке значення. Фактично, на сьогодні, саме в цих питаннях сконцентрований найбільший комплекс проблем, пов'язаних з подальшим розвитком інституту співучасті.

Форма співучасті у злочині - це спосіб об'єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

Під формою співучасті у злочині розуміється спосіб об'єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб 'єктивних зв 'язків між ними.

За об'єктивним критерієм форми співучасті поділяють на:

  • просту співучасть;
  • складну співучасть.

Проста співучасть(співвиконання, співвинність) передбачає таке організаційно-структурне утворення, при якому всі співучасники злочину виконують роль виконавців. Це означає, що дії кожного утворюють об'єктивну сторону складу злочину яка визначена диспозицією відповідної норми Особливої частини КК. При цьому не обов'язково, щоб їх поведінка була ідентичною (мається на увазі, щоб дії всіх співвиконавців були «симетричними» у відтворенні об'єктивної сторони складу злочину). Реальна характеристика може полягати як у вчиненні ідентичних діянь (напр., після проникнення у житло кожен співучасник збирає у валізи речі, виносить їх і доставляє в обумовлене місце), так і у вчиненні різних дій, які у сукупності утворюють об'єктивну сторону злочину (напр., один тримає потерпілого під прицілом пістолета, а другий вилучає в нього гаманець з грошима). В обох вказаних випадках кожний із співучасників є виконавцем злочину, утворюючи своїми діями його об'єктивну сторону (тому і назва — співвиконання, співвинність, тому що вчиняють злочин спільно обоє і їх вина рівнозначна). Ця форма закріплена в ст. 28 ч. 1 КК, яка визначає, що: «злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою».

Складна співучасть(або співучасть у тісному змісті слова) характеризується розподілом ролей між співучасниками злочину, коли серед них виділяються поруч з виконавцем й інші фігури -організатор, підбурювач, пособник.При цьому абсолютно не обов'язково, щоб всі ці види співучасників існували у злочині одночасно. Для фіксації саме цієї форми співучасті достатньо існування поруч з виконавцем хоча б однієї із зазначених фігур.

За суб'єктивною ознакою співучасть поділяється так:

  • співучасть без попередньої домовленості (змови);
  • співучасть з попередньою домовленістю (змовою);
  • елементарна група;
  • організована група;
  • злочинна організація.

Співучасть без попередньої домовленості виникає в тих випадках, коли злочинна діяльність одного із співучасників долучається до злочинної діяльності іншого (інших) безпосередньо в процесі виконання злочину. Наприклад, у процесі бійки до особи, яка вчинила напад на потерпілого, долучається його спільник, який також наносить удари потерпілому. При цьому дії тих хто долучається до злочину, повинні мати місце після початку, але до закінчення злочину.

Ця форма співучасті може існувати у злочинах як з простою, так і складною співучастю. Наприклад, двоє співвиконавців можуть заздалегідь домовитись про спільне вчинення крадіжки шляхом проникнення на охоронюваний об'єкт. А може виникнути співучасть у ситуації, коли до виконавця, що вчиняє крадіжку, приєднується інший, який починає попереджати про можливу небезпеку.

Співучасть з попередньою домовленістю. Згідно із ст. 28 ч. 2 «злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення».

Ця форма співучасті може проявлятись у трьох підформах:

  • елементарної групи;
  • організованої групи;
  • злочинної організації.

Перша підформа не містить у своїх характеристиках якихось особливих параметрів, чого не можна сказати про інші.

Під елементарною групою розуміють групу з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення злочину (злочинів). Елементарна група може існувати в різних формах за об'єктивною ознакою. Це може бути і група співвиконавців, і група, що характеризується розподілом ролей.

Що стосується організованої групи (ОЗГ), то аналіз ст. 28 ч. З, яка визначає характеристики організованої групи, дає можливості виділити параметри, що відрізняють її від попередньої.

Як визначає ця норма, «злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи».

Виходячи з цієї норми ознакою організованої групи за об'єктивним критерієм є вчинення злочину групою, яка складається щонайменше з трьох осіб.

За суб'єктивним критерієм, цю підформу характеризують:

  • участь у вчиненні злочину щонайменше трьома особами;
  • попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників;
  • стійкість злочинного об'єднання, яка виражається у скоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення;
  • планування (підготовка) злочинної діяльності;
  • ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння
    злочину всіх співучасників.

До цієї форми співучасті належать такі злочинні об'єднання, як банда (ст. 257 КК), злочинна група в місцях позбавлення волі (ст. 392 КК), організована група вимагачів (ст. 189 ч. 4 КК) та інші об'єднання, передбачені нормами Особливої частини КК.

Аналіз типів організованих груп і зіставлення їх із нормою ст. 28 ч. З дає підстави зауважити, що норма права обмежує можливості для визнання відповідних злочинних об'єднань організованими групами. Приміром, якщо стати на позиції норми, не може бути визнана бандою група, яка складається з двох осіб. Цей висновок випливає із зіставлення ознак банди та ознак організованої групи. Як відомо, ознаками банди є; участь у ній щонайменше двох осіб, озброєність, організованість, стійкість. Однак ст. 28 ч. З вимагає обов'язкової наявності щонайменше трьох учасників групи.

Злочинна організація (ЗО). Ця форма співучасті в злочині є найбільш небезпечною серед усіх форм. Тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування організованої злочинності типу «мафія». Пізніше викривлено визначали це явище, акцентуючи увагу здебільше на «бандитській» її стороні.

Сучасна кримінально-правова теорія та кримінологічна наука дають можливість визначити це вкрай небезпечне явище.

Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності одержало і нормативне закріплення в чинному КК України, що зроблено в ст. 28 ч. 4 КК, яка закріплює, що «злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп».

Виходячи з цього визначення, яке, до речі, не є досконалим, оскільки не враховує багатьох ознак цієї форми співучасті, які знайшли своє закріплення не тільки в теорії кримінального права, айвпостановах Пленуму Верховного Суду України, можна визначити кримінально-правові та кримінологічні ознаки злочинної організації.

Суттєві розходження у визначенні ознак ЗО існують між нормою КК і позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». Зокрема, вказана постанова до ознак ЗО відносить стійкість об'єднання, спеціальну мету, плановий характер злочинної діяльності, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття діяльності за допомогою спеціальних сил, вербування нових членів угруповання, наявність загальних правил поведінки (п. 26), які жодним чином не враховані у правовій нормі.

Однак перед тим, як зробити спробу виділити ознаки ЗО, слід розглянути питання про зміст самого явища «організована злочинність» (ОЗ) та його характеристики.

Здається, що наведене визначення при всій позитивності не враховує принаймні трьох ознак організованої злочинності, які визначають її як самостійне явище.

По-перше, організована злочинність - це не тільки сукупність «співтовариств злочинців», але і сукупність злочинів, що здійснюються даними співтовариствами, що прямо випливає з поняття «злочинність», розробленого кримінологічною наукою.

По-друге, ОЗ характеризується не тільки сукупністю співтовариств, але і лідерів злочинного середовища, які не входять до будь-яких співтовариств, не є їх членами, але відіграють ключові ролі в житті ОЗ. Можливо, що ця ознака притаманна лише ОЗ пострадянського простору у зв'язку з наявністю такого феномену, яким є «злодії в законі» - фігури, що зовсім не відомі іншим країнам світу і які відіграють особливу роль у злочинності країн пострадянської зони.

По-третє, організована злочинність завжди має однією з цілей своєї діяльності досягнення влади. Це може бути влада в якійсь одній сфері діяльності, але в кінцевому рахунку - і досягнення політичної влади.

З урахуванням висловлених міркувань організована злочинність може бути визначена як відносно масове соціально-кримінальне, системно-структурнє явище, що є сукупністю стійких, керованих злочинних формувань (груп, співтовариств) і лідерів злочинного середовища, що займаються вчиненням злочинів як промислом і створюють систему власної безпеки, засновану на використанні комплексу протиправних засобів та методів (корупції, насильства, погроз і т, ін.) і мають на меті досягнення влади в суспільстві, в тому числі політичної.

Зміст організованої злочинності полягає в тому, що вона є, по суті, системою життя порівняно великих прошарків суспільства. Внаслідок проникнення ОЗ у легальний бізнес до сфери її діяльності включається все більше число громадян. Цей процес у свою чергу починає впливати істотним чином на більшість сторін життєдіяльності держави. За деяких умов цей вплив може стати визначальним.

Види співучасників.

Види співучасників давно і добре відомі як теорії, так і кримінальному законодавству.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та Кримінальний кодекс України 1958 р. визначили види співучасників достатньо глибоко. Практично з відповідними змінами, скерованими на більш всебічну їх характеристику, воно залишилось і в чинному КК України (ст. 27).

«Стаття 27. Види співучасників.

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник...».

Як свідчать результати кримінологічних досліджень, серед співучасників: виконавців є приблизно 84%, організаторів - 14, підбурювачів - 1, пособників - 2%.

В основу нормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними, та об'єктивна роль, яку відіграють конкретні суб'єкти у вчиненні злочину.

Вид співучасника визначається не тільки обумовленою роллю, але і характером, і ступенем участі кожного в спільному для них злочині. Саме на цю обставину вказує законодавець, коли встановлює, що суд при призначенні покарання зобов'язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину (ст. 68 ч. 2 КК.) З даного положення випливає, що суд зобов'язаний встановити не тільки роль співучасника, але і ступінь його участі в ньому. При цьому під ступенем участі слід розуміти активність діяльності, її потенціал, обсяг та ін. Однак, якою б інтенсивною не була діяльність того чи іншого співучасника, вона не може змінити його функціональну роль у злочині. Приміром, пособник залишиться пособником і не стане підбурювачем або організатором, доки не зміниться характер вчинюваних ним дій.

Виконавець злочину. Згідно із ст. 27 ч. 2 КК «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб 'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом».

Основною ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об'єктивна сторона складу злочину нормою Особливої частини КК. Разом з цим законодавець не виключає здійснення злочину й іншими співучасниками. Якщо виходити із загального поняття злочину, передбаченого ст. 11 КК, то скоєне кожним співучасником підпадає під ознаки злочину.

Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність, тобто така, якій притаманні загальні ознаки суб'єкта (досягнення віку кримінальної відповідальності і осудність), а також додаткові ознаки, обов'язкові для того або іншого злочину. Це означає, що якщо відповідно до описаного в диспозиції норми Особливої частини КК злочину винний повинен володіти ознаками спеціального суб'єкта (напр., бути громадянином України для визнання суб'єктом злочину, передбаченого ст. 111 КК «Державна зрада»), однак ними не володіє, то, незважаючи на виконання ним об'єктивної сторони цього злочину, він не може бути визнаний його виконавцем.

Виконавцями злочину визнаються особи, які використовують для досягнення злочинної мети тих, хто не володіє ознаками суб'єкта злочину (не досяг віку кримінальної відповідальності або є неосудним). Таким же чином вирішується питання про виконавця злочину, коли ним використовувались особи, що помилялись у правовій оцінці своїх дій або вчиняли їх необережно.

Об'єктивна сторона злочину може виконуватися кількома особами. У цих випадках має місце співвиконання (співвинність). Співвиконавцем визнається і той, хто хоч сам і не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми Особливої частини КК, але надавав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр., тримав потерпілого при вбивстві, не даючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті).

Скоєний виконавцем (співвиконавцем) злочин кваліфікується лише за ст. 210 Особливої частини КК без посилання на статті 26 і 27 КК.

Межі відповідальності співучасників, кваліфікація вчинених нами дій обумовлюються діями виконавця.

Скажімо, залежно від завершеності злочину виконавцем вирішується питання про кваліфікацію скоєного іншими співучасниками. Якщо дії виконавця зупинені на попередніх стадіях злочинної діяльності (готуванні або замаху на злочин), то й інші співучасники відповідають за співучасть в замаху на злочин з посиланням на відповідні статті Загальної частини КК (статті 14 та 15 КК).

Суб'єктивна сторона злочину, вчиненого виконавцем, характеризується умислом (як прямим, так і непрямим). Виконавець усвідомлює суспільне небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального, єдиного для всіх наслідку і бажає або свідомо допускає його настання.

При вчиненні злочину кількома виконавцями (співвиконання) необхідно, щоб із суб'єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного із виконавців.

Організатором злочину визнається «...особа, яка організувалавчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації» (ст. 27 ч. З КК).

Організатор злочину - найбільш небезпечна фігура серед співучасників. Саме його зла воля, яка підкорює собі волю інших співучасників, визначає сам факт вчинення злочину. Саме організатор є тим мотором, тією рушійною силою, яка запускає механізм злочину.

Чинний кримінальний закон суттєво розширив рамки нормативного визначення цієї фігури. Це зроблено шляхом включення в поняття організаційної діяльності таких видів поведінки, як створення організованої групи чи злочинної організації, керівництво ними, фінансування їх діяльності. Дані кримінологічних досліджень свідчать про те, що більшість організаторів злочинів мають «досвід» злочинної діяльності, старші за віком від інших співучасників.

Організація вчинення злочину полягає у згуртуванні співучасників, у розробці плану його вчинення, у керівництві діяльністю співучасників. Організатор, будучи ініціатором, створює організовану групу або злочинну організацію (схиляє учасників, об'єднує їх впливом власного авторитету, забезпечує дисципліну і т. ін.). Організатор планує здійснення конкретних злочинів.

Організація злочину може бути виражена і в формі здійснення керівництва всією злочинною діяльністю співучасників, забезпечення досягнення злочинних цілей. Приміром, організатор може фінансувати діяльність ОЗГ або ЗО або приховувати її.

Організатор несе відповідальність за всі злочини, вчинені членами організованої групи або злочинної організації, якщо ці злочини охоплювалися його умислом (ст. ЗО ч. 1 КК).

Суб'єктивна сторона діянь, що вчиняються організатором, характеризується тільки прямим умислом. Він усвідомлює характер дії, які повинні бути виконані співучасниками, передбачає їх злочинні наслідки і бажає їх настання. Іноді, враховуючи особливу небезпеку цього виду діяльності, законодавець визнає її як закінчений злочин (конструює злочин як усічений). Передусім це стосується діянь, передбачених ст. 255 КК «Створення злочинної організації», ст. 257 КК «Бандитизм», ст. 317 КК та ін. У цих випадках дії організатора повинні кваліфікуватися лише за статтею Особливої частини КК, без посилання на статті 26 і 27 КК. Виключається посилання на вказані статті КК і тоді, коли організатор нарівні з організаційною діяльністю виконує функції виконавця злочину. Якщо організатор організував злочин або керував його здійсненням, однак особисто його дії не утворювали об'єктивної сторони злочину, кваліфікація буде здійснюватись за статтями 26 та 27 КК і за відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин, який вчинено виконавцем.

Підбурювач - це особа, «яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину» (ст. 27 ч. 4 КК).

У кожному випадку підбурювання має індивідуальні риси. Спосіб підбурювання обирається особою залежно від рис та характеристик того, хто підбурюється, від характеру передбачуваного злочину, обставин, за яких здійснюється підбурювання і за яких повинен здійснитись злочин. При цьому методи підбурювання не впливають на кваліфікацію.

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучості здійснити конкретний злочин. Підбурювання повинно мати на меті формування в особи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння.

Для з'ясування, чи мало місце підбурювання і яка роль особи у здійсненні злочину, необхідно встановити у кожному разі засіб, яким скористався підбурювач. Встановлення механізму підбурювання дозволяє зрозуміти мотиви і цілі, які ставив перед собою підбурювач, що сприяє правильній кваліфікації скоєного та індивідуалізації відповідальності.

Методи, які використовуються підбурювачем, незважаючи на свій різновид, виражаються в обмежених формах: найчастіше у вербальній (загроза, переконання, порада, прохання і т. ін.), рідше у письмовій. Надзвичайно рідко зустрічаються і такі форми, як жести і міміка.

Підштовхуючи іншу особу до здійснення злочину, підбурювач може, використовуючи той або інший засіб впливу, реалізувати свій або чужий задум, що не має значення для віднесення скоєного до підбурювання.

У чинному законодавстві немає яких-небудь вказівок на відповідальність за провокаційну діяльність, яка спонукає іншу особу до здійснення злочину. Однак судова практика такі випадки розглядає як підбурювання до відповідного злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» говориться: «Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар. Якщо з цією метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК...» (п. 23).

Суб'єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.

Мотиви і цілі підбурювача і виконавця можуть не збігатись за своїм змістом, однак це не впливає на кваліфікацію скоєного цими особами. Наприклад, якщо підбурювач на ґрунті ревнощів схиляє іншу особу до скоєння вбивства за грошову винагороду, то мотивом злочину у виконавця буде користь, і його дії повинні кваліфікуватися як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ст. 115 ч. 2 п. 6 КК). Тому і дії підбурювача будуть кваліфікуватись за статтями 26, 27 та Й 5 ч. 2 н. 6 КК.

Пособник - це «особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обігріла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину» (ст. 27 ч. 5),

Вивчення судової практики свідчить про те, що цей вид найчастіше зустрічається у співучасті з розподілом ролей (співучасть у тісному значенні слова). Його діяльність, як правило, менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об'єктивної сторони злочину, не схиляє інших до здійснення злочину. Пособництво може вчинятись у різних формах, що повинно відображатись у кваліфікації вчиненого, а також при вирішенні питання про індивідуалізацію відповідальності,

У законодавчому визначенні пособництва (ст. 27 ч. 5 КК) передбачені форми і способи здійснення цієї діяльності, які можуть бути фізичними (матеріальними) й інтелектуальними (психічними). Враховуючи цю специфіку, теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.

До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об'єктивну сторону злочину. Це може знайти свій прояв у наданні виконавцеві необхідних засобів для скоєння злочину (наприклад, машини для здійснення крадіжки); в усуненні перешкод (напр., залишення відкритим складу матеріальних цінностей з метою подальшого розкрадання майна) тощо.

Інтелектуальнепособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця. Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння тощо. До засобів інтелектуального пособництва відносять поради, вказівки, а також заздалегідь дану обіцянку приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину і предмети, здобуті злочинним шляхом, а також обіцянку придбати або збути такі предмети.

Сприяння виконавцеві порадами і вказівками полягає в роз'ясненні, поясненні більш відповідних способів здійснення злочину

та інших обставин, які сприяють досягненню злочинних намірів. Ці поради і вказівки повинні підтримувати рішучість у виконавця здійснити злочин. Від підбурювача пособник відрізняється тим, що він не збуджує рішучість здійснити злочин, а лише підтримує цю рішучість. Пособник своїми порадами, вказівками полегшує, прискорює виконання злочинного наміру.

До інтелектуального пособництва належить і заздалегідь обіцяне приховування. Обіцянка приховати злочин, не повідомляти про нього правоохоронним органам (недонесення про достовірно відомий вчинений або підготовлюваний злочин) або не перешкоджати його здійсненню (заздалегідь обіцяне потурання) зміцнює рішучість виконавця до дії. У цьому виявляється суспільна небезпека інтелектуального пособництва. Якщо з будь-яких причин виконавець не зміг реалізувати своїх намірів, це ніяк не впливає на питання про притягнення до відповідальності за інтелектуальне пособництво.

Приховування, недонесення і потурання, які не були заздалегідь обіцяні, а отже, і не могли сприяти зміцненню рішучості виконавця до дії, розглядаються не як співучасть у злочині, а як причетність до злочину.

Відповідно до ст. 27 частин 6 і 7 КК «не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину».

Як і при підбурюванні, мотиви і цілі пособника і виконавця можуть бути різними. Пособник, як і інші співучасники злочину, притягується до кримінальної відповідальності по тій самій статті Особливої частини КК, що і виконавець, але з обов'язковим посиланням на ст. 27 КК.

Дайте порівняльну характеристику кримінально-правовим інститутам співучасті за Кримінальним Кодексом України 1960 року та Кримінальним Кодексом України 2001 року

У теоретичній спадщині в галузі кримінального права, напевно, немає більшої кількості праць, ніж ті, які присвячені вивченню питання інституту співучасті у злочині. Однак і зараз можна з впевненістю сказати, що в ньому існує безліч «білих плям», які відкривають простір для дослідників. І тому залишаються актуальними думки М. С. Таганцева, який зазначав, що цей інститут є одним з найбільш заплутаних у теорії кримінального права.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р., Кримінальні кодекси союзних республік 60-х років у своїх нормах не тільки визначили поняття співучасті у злочині, але і досить розгорнуто характеризували види співучасників злочину. Це вперше знайшло своє закріплення в нормативному порядку.

Наприклад, ст. 19 КК України 1960 р. визначала:

«Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у здійсненні злочину.

Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

Організатором визнається особа, яка організувала здійснення злочину або керувала його здійсненням.

Підмовником визнається особа, яка схилила до здійснення злочину.

Пособником визнається особа, яка сприяла здійсненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників у здійсненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання».

Як бачимо видно, рівень узагальнень, здійснений законодавством, був на декілька порядків вищим за попередній. У ньому знайшли нормативне відображення саме поняття співучасті та його ознаки, визначені види співучасників та дана характеристика діянь, що утворюють кожний із цих видів.

Одночасно закон робив акцент на суспільній небезпечності діяння, хоча і наголошував на необхідності врахування при призначенні покарання ступеня І характеру участі в злочині кожного із співучасників.

Звичайно, це був великий крок вперед на шляху як теоретичного розуміння змісту цього кримінально-правового інституту, так і його втілення в практику боротьби зі злочинністю.

Новим кроком у цьому напрямі стало законодавство 2001 р., яке присвятило інституту співучасті розд. VI. Воно визначає поняття співучасті у злочині в ст. 26, яка встановлює; «Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину».

Практичне завдання:

Гр. Линьок В.Т., запросивши 4.09.2001 своїх знайомих Веремєєнко А.Л. та Пащенко П.Н. до себе додому, запропонував їм здійснити крадіжку у продовольчому магазині „Оксамит”, на що останні дали згоду.

Наступного дня, реалізуючи спільний умисел, Линьок зайшов до магазину, удаючи покупця і з`ясував розміщення товару та грошового сейфу у магазині, про що повідомив співучасникам. В ніч з 5 на 6 вересня 2001 року, Веремєєнко А.Л. шляхом розпилу дужки замку, проникнув до магазину і викрав з нього 4 кольорових телевізори і 430 гривень з незачиненого сейфу. Вказані телевізори були ним завантажені у його власний легковий автомобіль. Під час виносу телевізорів до Веремєєнко підійшов гр. Хлопов А.А. і запитав, що Веремєєнко робить у приміщенні магазину. Веремєєнко, маючи на меті уникнути виклику Хлоповим співробітників міліції і затримання, завдав Хлопову удару по голові монтировкою, чим заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Після завершення розкрадання, Веремєєнко, привіз викрадені цінності до Пащенка для наступного розподілу між співучасниками грошей та реалізації Пащенком, відповідно до попередньої домовленості, кольорових телевізорів.

Яка форма співучасті має місце у даному випадку? Співучасниками якого виду є Линьов, Веремєєнко та Пащенко ?

У даному випадку ми можемо говорити про складну співучасть у злочині, яка характеризується розподілом ролей між співучасниками злочину.

Серед них виділяються поруч з виконавцем й інші фігури -організатор, підбурювач, пособник. За суб`єктивними ознаками – це співучасть з попередньою домовленістю (змовою). Гр. Линьок В.Т. виконує роль організатора злочину, тому що саме він запропонував двом іншим громадянам здійснити злочин, розробив план. Веремеєнко А.Л. безпосередній виконавець злочину – здійснив крадіжку та наніс тяжкі тілесні ушкодження гр. Хлопову А.А. Пащенко П.Н. – посібник вчиненого злочину так як сам безпосередньо не приймав участі у злочині, але на його квартирі зберігалися викрадені речі і він мав займатися їх реалізацією.

Використана література:

  1. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. – Київ: Атака, 2004
  2. Кримінальний Кодекс України (Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.) Офіційний текст. К.: Юрінком Інтер, 2002
  3. Кримінальний Кодекс України (затверджений Законом від 28 грудня 1960 року. Офіційний текст із змінами і доповненнями за станом на 1 лютого 1996 року). – К., 1996

загрузка...
Top