Фактори розвитку права в контексті процесів глобалізації

Розвиток права — тривалий, багатоступеневий і різноаспектний процес, зумовлений особливостями конкретно-історичних цивілізацій, специфікою розвитку народу, культури, науки в тій чи іншій країні. Розглядуваний процес має значною мірою об’єктивний характер. Разом із тим систематизовані знання про фактори, що впливають на розвиток права, дають змогу певним чином впливати на останній, запобігаючи негативним тенденціям і створюючи умови для позитивних. Це надзвичайно актуально в сучасних умовах, коли значення права суттєво зростає у зв’язку з сучасними інтеграційними процесами в усіх сферах світового суспільства.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці різних періодів вчені активно зверталися і звертаються до проблеми вивчення широкого спектра явищ, які визначають буття права та логіку його подальшого розвитку. Йдеться про численні праці в галузі філософії та соціології права, порівняльного правознавства тощо. У вітчизняній науці до зазначеної проблематики зверталися, зокрема, такі вчені, як Є. Бурлай, Д. Вовк, А. Заєць, М. Козюбра, Ю. Оборотов В. Опришко, О. Петришин, П. Рабінович, В. Селіванов, М. Селівон, О. Скакун, М. Цвік. Водночас слід підкреслити, що різноманітні фактори функціонування і розвитку права набувають нового забарвлення, нового змісту в умовах глобалізації. Саме характеристиці факторів існування і розвитку права в аспекті сучасних процесів глобалізації присвячується ця стаття.

Право як соціальне явище за своєю природою — результат взаємовпливу і взаємодії багатьох суспільних об’єктивних і суб’єктивних, матеріальних і духовних, політичних та громадянських, економічних і юридичних факторів тощо [1, 25]. При цьому слід підкреслити, що не всі явища виступають факторами розвитку права. Під останніми розуміють лише ті умови, причини, рушійні сили, завдяки яким відбувається розвиток права, його подальша модернізація та трансформація. Вони є досить різноманітними, що зумовлює множинність підходів до їх класифікації [2, 5-29; 3, 26-57; 4, 163]. На нашу думку, вирішення питання про види факторів розвитку права серед іншого можливе у площині з’ясування природи людини і різних аспектів її буття (зокрема економічного, політичного, юридичного, культурного). Звідси основними видами факторів розвитку права є: а) антропологічні; б) культурні; в) економічні; г) політичні; ґ) юридичні.

Як вже зазначалося, в сучасних умовах неможливо всебічно проаналізувати явища і процеси, що визначають напрями розвитку права, якщо проводити такий аналіз без урахування процесів глобалізації. У найбільш загальному плані глобалізація означає формування певного загального світового простору, пронизаного єдиними принципами економічного та гуманітарного співіснування націй. Глобалізація — це об’єктивне явище сучасності, що розвивається і діє за своїми законами. Воно зумовлено особливостями і рівнем розвитку виробництва, досягненнями науки, спільністю економічного, екологічного, інформаційного тощо просторів існування різних націй. Фактор глобалізації сьогодні ніяк не можна не враховувати, оскільки він впливає на всі сфери життя кожного окремо взятого суспільства.

Термін «глобалізація» у суспільствознавстві використовується для позначення одночасно процесу і результату розвитку певних тенденцій світової цивілізації і в останні роки розглядається як чи не найяскравіша характеристика розвитку сучасного світу. Вважається, що уперше термін «глобалізація» запровадив Т. Левіт у 1983 р. Він застосував його для характеристики феномену злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими ТНК [5, 7]. Термін «глобалізація» походить від французького слова «global» — загальний. Цим терміном визначається об’єктивний процес формування, функціонування і розвитку принципово нової всесвітньої системи відносин між країнами і народами на підставі взаємозв’язку та взаємозалежності, що поглиблюються у всіх сферах життєдіяльності світового співтовариства [6, 106]. Отже, наукове осмислення «живої» динамічної матерії глобалізаційних процесів не сприймає галузевих обмежень. Політика, економіка, право різних країн перебувають у постійній взаємодії, тому спроби розглядати глобалізацію як статичне явище, а також виключно з позицій правової, економічної чи політичної науки призводить до спрощених оцінок та некоректних прогнозів [7, 68]. Таким чином, глобалізацію як явище слід розглядати у таких взаємозалежних аспектах: 1) економічному; 2) культурно-ідеологічному (в тому числі політичному і правовому); 3) територіальному; 4) інформаційно-комунікаційному. Із щойно викладеного випливає, що будь-яке явище чи процес сучасності, які виступають факторами існування і розвитку права, неодмінно перебувають під впливом глобалізації, а точніше є невід’ємними складовими глобалізаційних процесів. Отже, закономірною є характеристика факторів розвитку права з точки зору зазначених процесів.

В основі антропологічних факторів розвитку права лежить природа людини як біосоціальної істоти, її права, потреби та інтереси. Як зазначає В. Селіванов, для осмислення багатоаспектності, багатомірності структури права і держави як різновидів соціальних явищ і їх понять необхідно спиратися на методологічне положення, що їх головним компонентом є людина, заради якої і здійснюються різноманітні соціальні модернізації та трансформації [1, 26]. Основними антропологічними факторами розвитку права є: 1) індивідуальна свобода людини і права людини як її юридичне вираження; 2) потреби та інтереси людини і суспільства в їх взаємозумовленій єдності. Зокрема, слід відзначити значущість прав людини для розуміння проблем і тенденцій розвитку сучасного права. Вона зумовлена насамперед тим, що права людини можна назвати модусом (від лат. modus — міра, спосіб, образ, вид) права, тобто одиничним виявом субстанції (права). Цей модус є одним із найважливіших, оскільки, по-перше, він перебуває у центрі політичного проекту сучасності, виявляє безпосередній зв’язок між владою і справедливістю; по-друге, права людини розглядаються як незалежні стандарти, завдяки яким можуть критикуватися закони, діяльність уряду та інших політико-правових інститутів [8, 4]. Така характеристика прав людини зумовлена тим, що від початку цей феномен виникає і формується як такий, що протистоїть державній владі, обмежує її, окреслює сферу автономії та свободи індивіда, вибудовує відносини між індивідом і державою на засадах справедливого балансу публічних і приватних інтересів.

На антропологічні фактори суттєво впливає глобалізація. Друга половина ХХ ст. ознаменувалася розвитком права в напрямі все більшого захисту автономної особистості [9, 23-28]. Цей процес супроводжується широким розповсюдження універсальних стандартів у сфері прав людини, яким мають відповідати національні системи встановлення і захисту прав людини. Водночас з огляду на відмінності культурного розвитку різних суспільств, одночасно із універсалізацією прав людини почався процес їхньої регіоналізації, тобто створення стандартів і механізмів захисту прав людини відповідно до традицій і культури регіональних утворень. При цьому національне право має відповідати міжнародним стандартам у галузі прав і свобод людини і громадянина. Як підкреслює С. Алєксєєв, відбулося таке юридичне піднесення прав людини, коли вони через категорію об’єктивного права набувають глобального значення [10, 673]. Права людини стають чинним правом у глобальному відношенні — на «наднаціональному», наддержавному рівні. Вони мають універсальну юридичну силу, і тому з питань прав людини у міжнародному співтоваристві поступово затверджується універсальна юрисдикція. Це проявляється, перш за все, у створенні і діяльності численних міжнародних організацій з захисту прав людини під егідою ООН, системи європейської гуманітарної юстиції. Згідно з пріоритетами міжнародного права кожна національна юридична система покликана будуватися відповідно до принципів і критеріїв прав людини [10, 676-677].

До економічних факторів розвитку права належать соціально-економічні потреби населення й економічні трансформації в суспільстві, ресурси, тип виробництва, особливості розвитку ринкових відносин тощо. Розглядувана група факторів впливає на право двояко. По-перше, економічні відносини надали певного імпульсу для виникнення і формування права, оскільки зумовили необхідність правового регулювання таких відносин. По-друге, розвиток економіки впливає на зміну змісту правового регулювання: виникнення нових економічних інститутів призводить до виникнення відповідних елементів правового регулювання і навпаки.

Під впливом глобалізаційних процесів відбувається перебудова економічних відносин, суттю якої є формування «геоекономіки» [11, 73]. Зазначеній формі економіки притаманні такі риси: 1) прискорення процесу глобалізації економіки в останні десятиліття, коли різні ринки (капіталу, технології, товарів, праці) ставали дедалі більше взаємозалежними та інтегрованими в багатошарову мережу ТНК; 2) об’єднання різних видів ринків (товарів, послуг, інформації, фінансів); 3) взаємозалежність і взаємодія національних економік як результат поглиблення інтеграційного процесу; 4) універсалізація, що виявляється в дедалі більшій подібності національних систем економічного регулювання. Цьому явищу сприяють ТНК, СОТ, які здійснюють тиск на держави з метою приведення їхніх систем до світових стандартів.

Негативними явищами є те, що глобалізація різко посилює ринкову конкуренцію в національних та світових масштабах, що «знесилює» економічно слабкі країни; намагання окремих економічних суб’єктів використовувати глобальні ресурси задля задоволення інтересів незначного класу людей, що володіють капіталом та мають доступ до розподілу світового прибутку.

Отже, на розвиток права починають все більше впливати глобальні економічні процеси. Саме у праві формуються інструменти і механізми, які здатні адекватно реагувати на виклики глобалізованої економіки та забезпечувати її потреби. При цьому ключовим має бути принцип верховенства права, практична реалізація якого є одним із найвпливовіших гуманних засобів, здатним вирішити проблему несправедливого перерозподілу світових ресурсів.

Політичними факторами існування та розвитку права є баланс інтересів великих соціальних груп, особливості політичної системи, рівень політичної культури і політичної свідомості в суспільстві тощо. Політика впливає на право шляхом сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу і визначення еволюційного руху усієї правової системи. Особливістю політичних факторів є те, що вони опосередковують вплив інших соціальних чинників і процесів. Водночас політичне опосередкування не повинно набувати викривленого, такого, що суперечить об’єктивним потребам суспільства, характеру й відображати суто групові інтереси. У такому випадку політика спирається на закон як інструмент захисту групових інтересів, який має мало спільного з сутнісними властивостями права. При такому викривленні право починає розумітися як інструмент реалізації політичних інтересів окремих соціальних груп, як знаряддя держави, використання якого залежить лише від волі останньої. Фундаментальною характеристикою політичних факторів розвитку права у світлі глобалізації є те, що остання посилює процеси затвердження демократичних принципів і форм політичного устрою. Без них економіка, полишена ліберального політико-правового підґрунтя, не може бути конкурентоспроможною, а країна починає відігравати роль сировинного придатку.

Професор О. Петришин вважає, що головним орієнтиром оновлення поглядів вітчизняного правознавства на співвідношення політики та права має стати запровадження принципу верховенства права, пов’язаного з таким:

1) поглибленням усталеного принципу законності шляхом адаптації власне правових чинників — конституційних положень, як норм основного закону, міжнародних стандартів прав і свобод людини; 2) визнанням поряд із законом, як основної форми права, множинності джерел права, що свідчить про ускладнення правової реальності; 3) особливим статусом судової влади як арбітра з питань права, зокрема у відносинах між державою і громадянином, прерогативою якої є прийняття остаточних рішень [12, 150-157].

До культурних (духовно-світоглядних) факторів розвитку права належать передусім релігія, особливості менталітету, традицій, звичок народу. Культурологічний аспект — це така складова будь-якої цивілізації, що характеризується філософським сприйняттям дійсності, системою цінностей, суспільно значимими ідеалами, узагальненим світосприйняттям. Право — один із важливих елементів со- ціокультурної системи [13, 29]. У процесі глобалізації одна культура проникає в іншу. І якщо економічному, політичному компонентам культури простіше проникати і далі розвиватися на нових просторах, то власне культурні компоненти як результати духовної діяльності людей — релігія, право, моральність, менталітет — досить часто зустрічають протистояння. Право, як елемент культури, має транснаціональний характер, що знайшло своє відображення не тільки в запозичені правових норм і інститутів, перш за все у сфері ринкових, торговельних відносин, а й у створені міжнародного права. Водночас національне право кожної країни в умовах глобалізації прагне зберегти свої особливості. На нашу думку, та обставина, що об’єктивні культурні бар’єри, які існують між націями, знаходяться у суперечності з сутнісними якостями глобалізації, сприяє особливому підвищенні значення принципу толерантності та взаємного дотримання загальноприйнятих демократичних і правових стандартів.

Юридичними факторами існування і розвитку права є юридична освіта, юридична наука, юридична практика.

Саме вони є визначальними елементами правової культури суспільства. У свою чергу, вже як аксіоматичне сприймається положення про те, що переважно від правової культури, ідеологічних і психологічних елементів суспільної свідомості, сформованих правових традицій залежить якість правової реальності відповідного суспільства. Отже, розвиток права в умовах глобалізації (його універсалізація) неможливий без відповідних змін на рівні юридичної освіти, юридичної доктрини, юридичної практики та правової свідомості. Правова доктрина і правова освіта сьогодення повинні не тільки відображати національні особливості державної та правової дійсності, а й містити прогресивні елементи правового і державного буття та свідомості, притаманні як окремим країнам, так і міжнародній спільності, що об’єднує все людство у процесі історичного суспільного розвитку. Як відзначає М. Козюбра, процеси глобалізації призвели до того, що сьогодні пошук права — це завдання будь-якого юриста, який розглядає ті чи інші конкретні справи. В умовах глобалізації сучасне право позбавляється надмірної формальної визначеності, що перетворює матеріальні норми на формальність, а процесуальні — на абстрактний інструментарій. Головними елементами системи права мають бути не норми, а конституційні принципи, цінності, інтереси, цілі [14, 103].

Отже, всі соціальні явища та процеси, які визначають розвиток і функціонування права, перебувають під визначальним впливом глобалізації, є її невід’ємною складовою. Найактуальнішою потребою сьогодення, яка власне і спрямовує розвиток сучасного права, є вироблення певних загальних правових стандартів, які дозволять перейти до нового якісного співіснування націй у сучасному світі на змістовних гуманістичних засадах. Виробленню і дотриманню таких стандартів сприятиме адекватне розуміння сутності змін у найбільш важливих сферах життєдіяльності сучасного суспільства та обумовленої ними логіки подальшого розвитку права.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Селіванов В. До проблеми методологічного забезпечення теоретичного аналізу державотворення і правотворення в Україні // Право України. — 2006. — № 4. — C. 23-26.
  2. Правотворчество в СССР / под. ред. А. В. Мицкевича. — М., 1974. — С. 5-29.
  3. Законотворчество в Российской Федерации / под. ред. А. С. Пиголкина. — М., 2000. — С. 26-57.
  4. Лукьянова Е. Г. Некоторые проблемы правотворчества в современной России // Известия Высших учебных заведений. Правоведение. — 2007. — № 6. — C. 163.
  5. Глобализация : взгляд с периферии / отв. ред. С. Хоменко. — К., 2002. — 61 с.
  6. Капто А. С. Энциклопедия мира. — М., 2002. — 544 с.
  7. Єфименко А. Виклики глобалізації та цивілізаційний вибір України // Юридичний журнал. — 2006. — № 5. — С. 68-74.
  8. Удовика Л. Антропологічні проблеми права під впливом глобалізаційних процесів // Підприємство, господарство та право. — 2005. — № 6. — С. 3-7.
  9. Оборотов Ю. М. Права людини та розвиток права // Актуальні проблеми політики. — 2001. — Вип. 12. — С. 23-28.
  10. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М., 2001. — 752 с.
  11. Кравчук М. Глобалізація вимагає не орієнтуватись на поточні вигоди // Віче. — 2003. — № 11. — C. 73-76.
  12. Петришин О. Трансформація політики в право (з міжнародної конференції) // Право України. — 2006. — № 1. — С. 150-157.
  13. Права человека и процессы глобализации современного мира / отв. ред. Е. А. Лукашева. — М., 2007. — 464 с.
  14. Козюбра М. Суд і правотворення : доповідь на міжнародному семінарі «Юридична методологія — основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» // Законотворчість. — Вип. 4. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом. — К., 2005. — C. 103-104.
загрузка...
Top