Дослідження властивостей давніх природоохоронних звичаїв на прикладі лісового права

Однією з причин такого становища є неефективність українського лісового законодавства. Ця галузь потребує серйозного удосконалення через наявність цілої низки суперечностей, прогалин, які існують у нормативно-правових актах.

Інтерес до вивчення правової природи звичаю і його ролі в розвитку лісового законодавства є невипадковим. Ця галузь права виникла та отримала розвиток на основі звичаїв та народних традицій раціонального використання природних ресурсів.

Багато норм Лісового кодексу України, зокрема щодо поділу лісів на категорії, визначення правил рубок, заготівлі деревини, пов´язані з дуже давніми правилами і традиціями.

Сьогодні наша країна і лісове право знаходяться в глибокій кризі. Застосування зарубіжних сценаріїв реформування галузі є малоперспективним, оскільки вони не враховують національних особливостей країни. Використання власного багатовікового досвіду, заснованого на національних звичаях і традиціях, сприятиме реформуванню лісового права України.

Різні аспекти проблем, пов´язаних з екологічним правом, досліджували в своїх роботах Ю. С. Шемшученко, В. І. Андрейцев, А. П. Гетьман, В. Л. Мунтян, М. В. Шульга, В. В. Костицький, П. В. Мельник. Паралельно з цим науковим напрямом вивченню питань звичаєвого права присвячені праці Н. М. Пархоменко, Б. С. Бачура, П. П. Музиченка, С. Рябенка, І. М. Грозовського, Ю. Р. Гошка, М. В. Гримича, М. М. Жовтобрюха, О. П. Івановської. Проте, незважаючи на досить велику кількість робіт з цієї проблематики, питання вивчення ролі звичаїв у системі джерел лісового права є недостатньо дослідженими в юридичній науці. В цілому наявні матеріали мають розрізнений характер і потребують систематизації.

Метою роботи цієї статті є дослідження процесу формування норм звичаєвого права, пов´язаних із лісами, та їх закріплення в законодавчих актах.

У науці теорії держави і права звичай відіграє одну з найважливіших ролей. Це пов´язано з тим, що він є одним із найстародавніших джерел права і завжди передує закону. Вплив звичаїв простежується через всі історичні епохи від первісного ладу до сучасного суспільства. Дослідження правової природи звичаїв О. Ф. Скакун, Н. М. Пархоменко, П. П. Музиченка дозволяють виділити п´ять основних властивостей цієї категорії права: 1) масовість і колективна індивідуальність; 2) принцип багаторазового повторення; 3) консерватизм і стабільність; 4) спільність економічних і географічних умов; 5) здатність трансформації звичаїв у законодавчі норми, санкціоновані державою. Виходячи з цього, в роботі здійснено аналіз лісів як одного із факторів формування звичаїв, традицій і різних правил [1; 2; 3].

Масовість і колективна індивідуальність

На території Русі—України було багато лісів, вони не належали окремим особам, і їх матеріальними благами вільно користувались усі верстви населення. Згідно з С.А.Генсіруком, площа лісіву X ст. перевищувала сьогоднішню в 2,7 разу і займала 40% площі теперішньої України [4].

На той час людина брала від лісу все необхідне для життя: деревину для спорудження будівель, виготовлення транспортних засобів, посуду, взуття. З попелу виготовляли луг для прання одягу, із хвойних порід видобували смолу, із берези — дьоготь, із кори — дубильні речовини для обробки шкіри. Жінки та діти займалися збиранням ягід, грибів, лікарських рослин.

З історичних джерел відомо, що праукраїнці жили великими племенами в межах певної території, вели натуральне господарство і спільно вирішували багато проблем. Правові звичаї наших предків створювалися колективно, перед ними стояло загальне завдання — отримати від лісу різні матеріальні блага.

Принцип багаторазового повторення

Життя лісу підкорюється певним біологічним циклам, урахування яких необхідне для його ефективного використання. У ті часи поширеним було мисливство та бортництво. Продукція цих промислів: м´ясо, шкіра, хутро, мед, віск були найважливішими джерелами прибутку і використовувалися для сплати данини, обміну й торгівлі. Про борті й пасіки згадувалося в усіх літописах давньої Русі—України. У дослідженнях М.С.Грушевського наводяться дані про три сотні видів медових напоїв, що готувалися для бенкетів князя Володимира [5].

Ефективне використання лісів припускає багаторазове повторення з року в рік одних і тих самих операцій і правил. Це стосується вирубування дерев, збирання меду, рослин, плодів, грибів, сінокосіння в певну пору року. Цілком зрозуміло, що така постійна «схема поведінки» сприяла формуванню звичаїв та їх закріпленню в повсякденному житті.

Консерватизм і стабільність

Принципи користування лісами формувалися сотнями років і мають багатовікові традиції. Доказом цього є те, що правові норми Руської правди, пов´язані з лісом, упродовж багатьох століть впливали на розвиток законодавства.

Як відомо, після монголо-татарської навали почався перерозподіл українських земель. У результаті цього одна частина нашої держави увійшла до сфери політичних інтересів Великого князівства Литовського, потім — Речі Посполитої, а інша опинилася під владою Московської держави, що поступово збільшувалась і стала частиною Російської імперії.

Із входженням частини українських земель до Великого князівства Литовського звичаєве право закріпилося в законодавчій базі цієї держави. Так, з норм звичаєвого права до законодавства прийшло поняття сервітутів. Наприклад, «привілей» Київської землі 1507 р. зберіг стародавній звичай вільного проїзду у великокнязівських лісах і дозвіл на право вирубування дерев. При цьому закон забороняв аналогічні дії в лісах інших користувачів. Іншим напрямом розвитку цього джерела права стало козацьке звичаєве право, яке регулювало відносини в Запорозькій Січі. І. М. Грозовський зазначає, що козаки, не маючи писаних правил і законів, діяли на основі стародавніх звичаїв, словесного права, традицій та здорового глузду [6]. При цьому заборонялося вирубувати плодові дерева, а також сире дерево для опалення.

Народні звичаї і традиції козацтва, пов´язані із захистом лісів, знайшли відображення в законі «Про ліси в Українській Народній Республіці», прийнятому Директорією 10.01.1919 р. Нормативним документом було скасовано приватну власність на ліс і визнано право всього українського народу на вільне користування цим природним ресурсом.

Спільність економічних і географічних умов

Територія Русі—України знаходилася в межах двох природних зон: мішаних та широколистих лісів. При цьому не спостерігалося суттєвих відмінностей в їх кліматичних показниках, ґрунтах, рослинності, найпоширеніших породах лісів, флорі, фауні.

Ця обставина сприяла появі звичаїв і правил, що мало відрізнялися, які увійшли до всіх сфер життя наших предків. Як приклад звичаю, пов´язаного з лісовими промислами, слід навести давній звичай вважати бобрів власністю князів. З часом ця норма увійшла до Руської правди, яка передбачала високий штраф (у 12 гривень) за крадіжку бобра. Інший правовий звичай полягає в оплаті данини шкурами звірів. Так, М. С. Грушев-ський зазначає, що поляни платили хутром данину хозарам [7]. У результаті придушення повстання древлян княгиня Ольга встановила їм данину, що складалася зі шкур звірів.

Основа цього звичаю, пов´язаного з лісовими промислами, мала таке глибоке коріння, що через п´ятсот років після цих подій його продовжували використовувати в системі управління державою. Монголо-татари, що захопили Київську Русь, обклали населення даниною, що складалася з шкур ведмедів, бобрів, соболів та тхорів.

Використання лісів у економічному житті країни спричинило появу в низці статей Руської правди регламентацій, заснованих на звичаях. Цим нормативним документом ретельно оберігалися борті: за знищення знаку власності на вуликах призначався штраф у 12 гривень, за крадіжку бджіл або знищення борті — 3 гривни.

Здатність трансформації звичаїв в законодавчі норми

Не всі звичаї перетворюються на правову норму. Для такої трансформації, на думку М.В.Гримича, необхідна наявність звичаєво-правової культури народу, яка поступово перетворюється на волю держави [8]. Закріпленню у вигляді закону норм права, пов´язаних із лісами, сприяла ціла низка обставин.

Наші предки постійно мешкали в лісах та навколо них, залежали від законів їх розвитку. Наявність лісових промислів сприяла пізнанню багатьох особливостей та закономірностей природи. На підставі цих уявлень серед населення Русі-України склалися звичаї й усні правила користування борами та дібровами. З часом вони ставали традиційними, і люди виконували їх добровільно через господарські та інші правила.

Виникнення держави спричинило перехід багатьох норм народних традицій, правил і звичаїв у категорію закону. Першим нормативним документом, що сформувався на їх основі, стала Руська правда, пізніше — Статути Великого князівства Литовського та ціла низка інших законодавчих документів.

Норми звичаєвого права, пов´язані з раціональним використанням природних ресурсів, значно вплинули на сучасне законодавство України. Так, велика кількість цінних лісів і природних об´єктів узяті під охорону державою на підставі Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 р. № 2456-ХІІ та інших нормативно-правових актів України.

Таким чином, у представленій статті:

1) визначено зв´язок процесу формування звичаїв, пов´язаних з лісами, з народними традиціями, прикметами і правилами;

2) досліджено трансформацію звичаїв у норми Руської правди, а також в систему оплати данини продуктами лісових промислів;

3) показано вплив норм звичаєвого
права на лісове законодавство Української Народної Республіки і деякі нормативно-правові акти сучасної України.

Завданням подальших досліджень є детальне дослідження впливу норм звичаєвого права на закони, що охороняли українські ліси у Великому князівстві Литовському, Запорозькій Січі, Російській і Австро-Угорській імперіях.

ПРИМІТКИ

1. Скакун О. Ф. Теория государства и права / О. Ф. Скакун. — Х. : Эспада, 2007. — С. 489—840.

2. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія / Н. М. Пархоменко.—К.:Юрид. думка, 2008.—С. 84.

3. МузиченкоП.П. Звичай як джерело правав українських земляху ХІУ— ХУІстоліттях/ П. П. Музиченко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1998. — № 1. — С. 10—16.

4. Генсірук С. А. Ліси України / С. А. Генсірук ; Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка, УкрДЛТУ. — Л., 2002. — С. 27.

5. ГрушевськийМ.С.Нарис історіїКиївської землівід смерті Ярослава до кінця ХІУ сторіччя / М. С. Грушевський. — К. : Наук. думка, 1991. — С. 371.

6. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734—1775 рр.) : навч. посіб. / І. М. Грозовський. — Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — С. 26.

7. Грушевський М. С. Зазнач. праця. — С. 373.

8. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців ХІХ—початку ХХ століття : монографія / М. В. Гримич. — К. : Арістей, 2006. — С. 16.

загрузка...
Top