Договір доручення

Вступ

1. Поняття та значення договору доручення

2. Зміст договору доручення

3. Припинення договору доручення

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Договір доручення походить з громадського обов'язку і дружби, у зв'язку з чим для нього характерна наявність взаємної довіри сторін. Учасники цивільних відносин для здійснення своїх прав та обов'язків часто до-ручають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, здійснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організація-ми або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв'язки з іншими особами.

Таким чином, питання висвітлення характеристики договору-доручення є актуальним при вивченні цивільного права взагалі.

1. Поняття та значення договору доручення

Договір доручення — це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст.1000 ЦК).

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв'язки з іншими особами. Для інших осіб, з якими повірений вступає у відносини за дорученням довірителя, має значення лише належне оформлення прав повіреного, що надає можливість установити обсяг наданих йому довірителем повноважень.

Дії повіреного стосовно третіх осіб, здійснені у межах його повноважень, створюють, змінюють і припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя (особи, яку представляють). Повірений як представник не набуває прав та обов'язків з угод та інших юридичних дій, вчинених з іншими особами. Таким чином, повірений не є стороною правочину, укладеного ним з іншою особою від імені та в інтересах довірителя.

Для виконання договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність, яка виражає повноваження повіреного, визначені умовами цього договору. Довіреність може охоплювати як усі юридичні дії, зазначені у договорі доручення, так і їх частину. При виникненні спору між довірителем і повіреним слід керуватися договором доручення.

Хоча договір доручення має цивільно-правовий характер, однак за допомогою його на повіреного можуть бути покладені обов'язки у сфері не тільки цивільних, а й інших правовідносин (процесуальних, трудових тощо). Так, на підставі договору доручення здійснюється цивільне процесуальне представництво на ведення справи у суді, доручення на одержання заробітної плати довірителя тощо.

Характеристики договору — це договір консенсуальний та двосторонній. Як правило, він сплатний, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представництво від імені другої сторони — основна ознака, що дозволяє відрізняти договір доручення від подібних до нього договорів (договору комісії і договору підряду, у яких сторона, що надає послугу або виконує роботу, завжди виступає від свого імені). За предметом (юридичні дії) він відрізняється від договорів підряду та експедиції, предмет яких становлять здебільшого фактичні дії (або сукупність юридичних і фактичних дій).

У гл.68 ЦК, що регулює доручення, однією з істотних новел є те, що договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір е практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж нерухомості.

Як самостійний вид цивільно-правового договору, договір доручення відомий тільки країнам континентальної Європи. Французький цивільний кодекс 1804 р. визначає, що відповідно до договору одна сторона (довіритель) доручає, а інша (повірений) приймає на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені довірителя. Дещо по-іншому визначає доручення Німецьке цивільне уложення. Згідно з ним за договором дорученням на повіреного може бути покладений обов'язок здійснювати як юридичні, так і фактичні дії; крім того, цей договір є безумовно безоплатним — "повірений зобов'язується безоплатно виконати справу, покладену на нього довірителем".

У ЦК України даний інститут набув розвитку. Новела пов'язана з тим, що в оборот введено комерційне представництво (статті 243, 1044 ЦК України).

Відповідно до ст. 386 ЦК УРСР, ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

В юридичній літературі договір доручення часто називають договором про представництво. Договір доручення, який не зобов'язує до представництва, не може вважатися договором доручення. Але у зв'язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники, довірче управління і т. ін.).

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним; він може бути сплатним і безоплатним.

Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при сплатному, так і безоплатному договорі.

В юридичній літературі є й інші думки. Так, автори підручника "Цивільне право" за редакцією професора Є. Сухановавважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він сплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування.

Але, якщо уважно розглянути зміст ст. 391 "Обов'язки довірителя" ЦК УРСР та ст. 1007 ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.

У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.

Договір доручення може бути сплатним і безоплатним. У ст. 387 ЦК УРСР зазначено, що довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду тільки в тому разі, якщо це передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами.

Крім того, в цій статті є вказівка на те, що "громадяни не можуть отримувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків прямо визначених в законі".

Відповідно до нового ЦК України обов'язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, випливає з норми частини 2 ст. 1007.

Строк договору доручення залежить від характеру доручення. В ЦК УРСР в нормах, які регулюють договір доручення, нічого не сказано про строк дії договору доручення. Відповідно до нового ЦК України договір доручення може бути укладений з вказівкою про строк, протягом якого повірений виконує обов'язки від імені довірителя, а також без такої вказівки (ст. 1001).

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення — здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно до загальних правил про форму угоди (статті 42—47 ЦК УРСР) і про форму договору (ст. 154ЦКУРСР).

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР договори доручення між організаціями та з участю організацій укладаються у письмовій формі.

Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладаються у письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за нотаріальною формою, можуть бути нотаріально посвідчені (наприклад, доручення на укладення договору купівлі-продажу квартири).

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи із захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:

  • проведення правової експертизи документів;
  • представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в суді та інші.

Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво, проте представництво, ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути також закон, адміністративний акт, трудовий договір (ст. 62 ЦК УРСР). Договір доручення — це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися у договорі або у виданому на підставі договору дорученні, або в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.

Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.

Договір доручення може бути сплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, оплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.

Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядник, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення — юридичні дії повіреного.

Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори різняться тим, що експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені; повірений же діє лише від імені довірителя.

2. Зміст договору доручення

Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов'язки його учасників, що визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 1000 нового ЦК України змістом договору доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Сторонами договору доручення є повірений і довіритель.

Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати всі дії.

Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.

Договір доручення має особисто-довірчий (фідуціарний) характер. Принцип особистого виконання доручення повіреним закріплений також в нормах ст. 1005 нового ЦК України. З огляду на те, що права та обов'язки в договорі, який укладає повірений від імені довірителя, набуваються виключно для довірителя, велике значення має питання про волевиявлення цих осіб. В юридичній літературі існує думка про те, що повірений є виразником не тільки волі довірителя, а й своєї волі. За відсутності волевиявлення з боку повіреного юридичний ефект у вигляді договору не настане. На наш погляд така точка зору заслуговує на підтримку з єдиним доповненням про те, що волевиявлення довірителя і повіреного щодо змісту юридичних дій, які виконує повірений, повинно збігатися. За інших умов виконання договору доручення буде неналежним.

Головним обов'язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя (ч. 1 ст. 388 ЦК УРСР).

Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій.

Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.

Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об'єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т. ін.). Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі (ч. 2 ст. 388 ЦК УРСР). В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам (ч. З ст. 388 ЦК УРСР).

Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме, як правило, лише особисте виконання.

Відповідно до ст. 389 ЦК УРСР повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках:

  1. коли він уповноважений на це договором;
  2. змушений до цього силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.

Частина 2 ст. 389 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1005 нового ЦК України встановлюють застереження, що повірений відповідає за вибір заступника. На практиці може виникнути проблема щодо тлумачення цієї частини статті. Є всі підстави для проведення аналогій між статтями 68 і 389 ЦК УРСР. Йдеться про те, що повірений не відповідає за дії заступника, якщо проти його кандидатури не заперечував довіритель. Оскільки повірений діє в інтересах довірителя, він зобов'язаний виконувати доручення відповідно до вказівок довірителя.

Вказівки довірителя визначають, як мають реалізовуватися повноваження повіреного. Наприклад, повірений уповноважений здійснити угоду купівлі-продажу будинку. Вказівки довірителя можуть стосуватися покупки, місця розташування будинку, його технічних характеристик.

Якщо повірений відступить від вказівок довірителя (наприклад, підвищить купівельну ціну), вчинені дії зобов'язують довірителя перед третіми особами, але надають йому право на відшкодування збитків за рахунок повіреного. Тобто має місце невиконання повіреним своїх обов'язків у договірному зобов'язанні з усіма наслідками, що звідси випливають.

На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання доручення, що дає йому можливість впливати на виконання доручення.

Після виконання доручення повірений зобов'язаний без зволікання надати довірителеві звіт з додатком документів, які підтверджують здійснення повіреним юридичних дій і витрат. Форма звіту законом не передбачена, і тому він може бути наданий як в усній, так і в письмовій формі. Але якщо договір передбачає письмову форму звіту, то звичайно надається письмовий звіт.

Істотний обов'язок повіреного — термінова передача довірителеві всього отриманого у зв'язку з виконанням довіреного (майна, грошових сум, документів).

Цьому обов'язку повіреного кореспондує обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане за договором. Довіритель зобов'язаний прийняти виконання без зволікання після того, як він отримав повідомлення від повіреного (ч. 1 ст. 391 ЦК УРСР, ч. З ст. 1007 нового ЦК України).

Повірений діє за рахунок довірителя. З цього випливає два обов'язки довірителя (ст. 1007 ЦК України):

  1. забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;
  2. відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення.

Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яку кількісну межу для них не встановлено. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не забороняє повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи.

Якщо довіритель не виконає названі обов'язки, його можна вважати боржником.

При укладенні сплатних договорів доручення довіритель зобов'язаний також виплатити повіреному винагороду за належне виконання договору.

Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений не виконає доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.

3. Припинення договору доручення

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень.

Крім того, закон (ст. 392 ЦК УРСР, ст. 1008 нового ЦК України) встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме:

  1. скасування договору довірителем;
  2. відмова повіреного;
  3. смерть довірителя або повіреного, визнання будь-якої із сторін договору недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою;
  4. припинення юридичної особи, яка є стороною договору.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Нормою нового ЦК України (ч. З ст. 1008) врегульований порядокприпинення договору доручення, в якому повіреним є підприємець. Зокрема, якщо повіреним є підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови.

Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасувати доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 1008 ЦК України.

Якщо доручення припиняється внаслідок скасування його довірителем, то у разі потреби захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнатися про припинення доручення (ч. З ст. 392 ЦК УРСР). У новому ЦК така норма відсутня.

Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний відшкодувати збитки (ч. 4 ст. 392 ЦК УРСР, ч. З ст. 1009 ЦК України), завдані припиненням договору.

Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізми захисту інтересів сторін.

У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель зобов’язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.

Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.

Характерною ознакою договору доручення є те, що закон встановлює обов'язок щодо спадкоємців померлого повіреного, а також щодо ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 394 ЦК УРСР, ст. 1010 нового ЦК України). У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів щодо охорони майна довірителя.

Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним. Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного впливає на наслідки його припинення. Неможливим є правонаступництво за зобов'язаннями повіреного і довірителя. Якщо спадкоємці фізичної особи, сторони в договорі доручення або правонаступники такої юридичної особи виявлять бажання продовжити відносини відповідно до договору доручення — продовження неможливе. В цьому разі необхідно укладати новий договір.

У ст.1009 ЦК передбачені наслідки припинення договору доручення. Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати останньому витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата — також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договору доручення.

Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Якщо повірений діє без повноважень або з їх перевищенням, юридичні дії, вчинені ним, створюють права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення цих дій довірителем.

Висновок

Отже, предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя. В таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов'язаним стосовно осіб, з якими повірений уклав угоду за дорученням довірителя. Адже юридичне дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного всту-пають у відносини треті особи. Набуття прав особою, яка не є учасником угоди, можливе також при укладанні договору на користь третьої особи. Але в такому договорі кредитор завжди діє в своїх інтересах, а не в інте-ресах іншої особи. Крім того, відповідно до договору доручення на третю особу не можуть покладатися обов'язки.

Виконання договору доручення у ряді випадків супроводжується вчиненням окремих фактичних дій, тобто оглядом речі, що купується, її упакуванням, перевезенням тощо. Фактичні дії мають допоміжне значення для договору доручення і не становлять його предмета. Вони не змінюють сутності договору доручення і підпорядковані його основній меті — вчиненню юридичних дій. Фактичні дії, підпорядковані меті виконання юридичних дій, слід розглядати не як самостійний предмет договору доручення, а як умови його належного виконання.

Конкретизація предмета договору залежить від домовленості сторін і може стосуватися, наприклад, способів або порядку вчинення відповідних юридичних дій, визначення можливих контрагентів за правочинами тощо.

Припинення договору доручення може бути викликано насамперед загальними підставами припинення зобов'язань. Через особисто довірчий характер договору доручення, атакож специфіку його предмета закон містить ряд спеціальних підстав припинення договору доручення.

Список використаних джерел

  1. Бірюков І.А. Цивільне право України : Загальна частина: Посібник для юрид. спец. вузів/ Іван Бірюков, Юрій Заїка, Віктор Співак. -К.: Наук. думка, 2000. -304 с.. -Корот. слов. цивільно-правових терм.: с.288-300
  2. Бойко М.Д. Цивільно-правові документи : Зразки заяв, скарг, договорів, заповітів, контрактів, актів з цивільно-правових питань/ Микола Бойко, Віктор Співак, Михайло Хазін; Ред. В.Д. Гвоздецький. -4-е вид.. -К.: Наук. думка, 2001. -318, [1] с.. -Бібліогр.: с. 310-314
  3. Брильов А. Договір доручення: що нового?/ Андрій Брильов // Бухгалтерія. - 2004. - 6 вересня. - C. 79-81
  4. Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. — М., 2000. — Т. 2.
  5. Грек Г. Договір доручення/ Г. Грек // Бизнес. - 2002. - № 30: Бухгалтерія. - C. 51-54
  6. Додонов В.Н. Словарь гражданского права/ В.Н.Додонов, Е.В.Каминская, О.Г.Румянцев; Под общ. ред. В.В.Залесского. -М.: НФРА-М, 1998. -292,[2] с.. -(Б-ка словарей "ИНФРА-М"). -Библиогр.: с.294
  7. Домбрутова А. Договір доручення за новим Цивільним кодексом України/ А. Домбрутова // Юридичний вісник України. - 2003. - № 45. - C. 14
  8. Крупко П. Договір-доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві/ П.Крупко // Право України. - 2002. - № 9. - С.104-109
  9. Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве Избранньїе трудн по пред-ставительству й ценннм бумагам в гражданском праве. — М., 1998.
  10. Нерсесов Н.О. Представительство и ценные бумаги в гражданском праве : Избранные труды/ Нерсес Нерсесов,; МГУ им. М.В.Ломоносова, Кафедра гражданского права юридич. фак-та. -М.: Статут, 2000. -284,[1] с.. -(Сер. "Классика российской цивилистики")
  11. Нотаріальне оформлення цивільно-правових документов : Зразки. Роз'яснення. Hормативні акти: [Довідник]/ Ред. В.М.Черниш; Укл. М.О.Лещенко; Укл. Ю.М.Козьяков; Українська нотаріальна палата. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -398,[2] с.
  12. Онищенко Т. Договор поручения : налоговый и бухгалтерский учет/ Т.Онищенко // Налоги и бухгалтерский учет. - 2000. - 6 ноября. - C. 23-37
  13. Сегеда Ю. Договір доручення : поняття, зміст, порядок застосування/ Ю.Сегеда // Все про бухгалтерський облік. - 2002. - 25 березня. - C. 40-42
  14. Типові форми юридичних документів/ Укл. Є. О. Харитонов, В. М. Зубар, А. Л. Ткачук, Т. Є. Харитонова. -Харків: Одіссей, 2003. -319 с.
  15. Урусова Г. Договір доручення : укладання та виконання/ Г. Урусова // Бизнес. - 2003. - № 20: Бухгалтерія. - C. 62-65
  16. Харитонов Є.О. Цивільне право України : Підручник/ Євген Харитонов, Ніна Саніахметова,. -К.: Істина, 2003. -773 с.
  17. Хілінський Ю. Договір доручення/ Ю. Хілінський // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - 4 грудня. - C. 27-28
  18. Цивільне право : Навч. посібник для студ. юридичних вузів і факультетів. -К. : Вентурі. –1996 Ч.2/ Ред. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва. -1996. -479 с.
  19. Цивільне право : Підручник для студ.юридичних вузів і факультетів/ Редкол.: Д.В.Боброва, О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора . -К. : Вентурі. –1997 Ч.1. -1997. -543 с.
  20. Цивільне право : Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; КНУ ім. Т.Шевченка. -2-ге вид., стереотип.. -К. : Юрінком Інтер. –2001 Кн.1. -2001. -861 с.
  21. Цивільне право / Упор. Катерина Манжул; КДПУ ім. В. Винниченка. -Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. –2004 Ч. 1 : (У схемах). -2004. -114 с.
  22. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях/ Ред.: Є.О. Харитонов, О.М. Калітенко; Одес. нац. юридична академія. -Харків: Одіссей, 2002. -638,[1] с.. -Бібліогр.: с. 629
  23. Цивільний кодекс України : Коментар/ За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко; М-во освіти і науки України, Одеська нац. юридична академія. -Одеса: Юридична література, 2003. -1079,[1] с.
  24. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) — М., 1975
загрузка...
Top