Деякі питання щодо детінізації економіки та підприємництва

Регулювання економіки (підприємницької діяльності тощо) має бути органічно пов’язане з регулюванням соціального середовища. Це обґрунтовується тим, що регулюванням соціальних процесів є потужним попитоформуючим чинником, а без впливу на попит, як зазначає вітчизняний вчений-економіст М. Мельник, економічне регулювання є суттєво обмеженим у своїх можливостях підприємництва [1, 13]. Специфіка структури економічної діяльності людини полягає в її означеності економічною сферою буття і виявляється, як наголошує вітчизняна дослідниця проблем із соціальної філософії О. Амінова, через відношення таких компонентів: мотивації, цілі, засобів, результату та самого процесу діяльності [2, 12-13], що, безумовно, характерно і для сфери підприємництва — матеріальної основи економіки. Водночас відомі вітчизняні вчені-економісти зазначають, що накопичені в Україні соціальні проблеми за своєю гостротою та вагомістю наслідків набувають загроз національній безпеці, а також те, що державне сприяння розвитку соціального підприємництва насамперед передбачає його нормативно-правове регламентування [3, 24]. Крім того, певних структурних змін потребує система бюджетних видатків у напрямі посилення фінансової підтримки соціального підприємництва [3, 28].

Вочевидь, що в Україні гостро постало питання не тільки про правовий захист соціально-економічних прав, а й про їх реальне забезпечення, що значною мірою залежить від рівня розвитку економіки, здійснення державно-правових реформ. Йдеться, по суті, про відчутне розширення сфери соціальних перетворень, органічне поєднання інструментів економічної та соціальної політики в єдиний функціональний механізм, бо штучне розмежування відповідних сфер є чи не найбільш вразливим сегментом здійснюваних реформ в Україні. Як правильно наголошує молодий вітчизняний дослідник проблем теорії державного управління Ю. Юрченко, формування соціальної держави в нашій країні відбувається за відсутністю гарантованого забезпечення цього процесу, в умовах одночасного становлення принципів правової держави. Тому розбудову української держави треба розглядати у нерозривній єдності соціальної держави з правовою [4, 15]. Реформування системи соціального захисту населення, як зазначає Г. Пікалова, зіштовхується з рядом труднощів, оскільки, на її думку, попередньо не була розроблена стратегія і тактика державного регулювання соціальних процесів, затяглося створення законодавчої та нормативно-правової бази соціального захисту, внаслідок чого роль держави як гаранта соціального розвитку суспільства звелася до мінімуму [5, 169]. Головною функцією державної стратегії, на думку Я. Жаліло, загалом є впровадження схеми суспільної поведінки, яка сприятиме пошуку компромісу між інтересами економічних суб’єктів і пріоритетами, завданнями, напрямами економічної стратегії держави. Державна економічна стратегія має забезпечити кваліфіковане комбінування децентралізованих за своєю суттю дій суб’єктів господарської діяльності. Економічна стратегія виробляє правила та прийоми, які забезпечують економічну ефективність досягнення стратегічних цілей; правила й прийоми досягнення стратегічних цілей, які базуються на формуванні зацікавленості усіх учасників процесу розробки та реалізації стратегічної програми в ефективному досягненні цих цілей. Таким чином, як правильно робить висновок Я. Жаліло, державна політика надає стихійному розвиткові певної організованості, координуючи дії окремих суб’єктів і груп [6, 30-31].

Ю. Юрченко намагається визначити складну дефініцію «соціальна держава», під якою розуміє державу, яка прагне розвиватися в умовах стабільної та розвиненої економіки і демократичної політичної системи, забезпечити умови для гідного життя та вільного розвитку людини, створити дієву систему соціально-економічних прав людини та громадянина, соціальної захищеності всіх верств населення, надаючи приблизно однакові можливості самореалізації особистості [4, 19].

При цьому основні напрями соціальної політики щодо соціального захисту в Україні Ю. Юрченко визначає вичерпано, а саме: ріст доходів та підвищення рівня життя громадян; зайнятість громадян і стан ринку праці; загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пов’язане з трудовою діяльністю; окремі грошові виплати та пенсії; допомога сім’ям з дітьми; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; надання житлових субсидій; компенсації та пільги тим, хто постраждав від техногенно-економічних і природних катастроф [4, 20]. Відомий вчений-економіст Г. Швиданенко зазначає, що багатогранність засобів менеджменту з протидії кризовим проявам передбачає здійснення великої кількості різноспрямованих робіт. Учений об’єднує їх у відповідні комплексні й однорідні заходи. При цьому серед сукупності цих заходів антикризової діяльності підприємства Г. Швиданенко виокремлює такі групи:

  • превентивні антикризові заходи;
  • заходи, спрямовані на розроблення сценаріїв розвитку кризи на підприємстві;
  • дії, спрямовані на обґрунтування стратегій антикризового управління у разі реалізації сценаріїв локалізації кризових явищ [7, 586-587].

Як бачимо, у згаданих висловлюваннях вітчизняних вчених і згадки немає про практичні шляхи реалізації названих заходів і напрямів.

Окреслити завдання щодо формування ефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки намагається Ф. Шульженко, який пріоритетними завданнями в цьому напрямі вважає: усунення причин кризи неплатежів; недопущення створення привілейованих умов для окремих комерційних структур; нормативне врегулювання питань щодо: обґрунтованості кредитування підприємств, законності здійснення підприємницьких угод, запровадження юридичних механізмів, які б виключали «рейдерство»; розробку організаційно-управлінських та правових механізмів забезпечення декларування витрат особами різних категорій публічної служби та ін. [8, 52]. Як бачимо, аналізуючи останні наукові ствердження, інколи вчений- політолог робить більш практично значущі, як на нашу думку, висновки, ніж його колеги — юрист та економіст.

З цього приводу нам видаються вдалими міркування О. Юлдашева, який у сфері вдосконалення регуляторної політики виокремлює загальні проблеми двох класів: 1) несправедливості (неправдивості, неморальності деяких регуляторних актів — їх невідповідність вимогам справедливості, моральності, добросовісності); 2) неякісності цих рішень (їх множинність, спрямованість на вирішення другорядних завдань, дублювання, суперечність, неоднозначність у тлумаченні правових норм тощо). Ці проблеми, на думку вченого, є досить складними, а отже, потребують для свого вирішення зусиль з боку науки. Проте виникає запитання — з боку якої або яких наук: загальнотеоретичних (філософія права і його теорія) чи галузевих (теорія адміністративного або господарського права)? Іншими словами, хто має розробляти теоретико-філософські, методологічні положення вирішення проблем регуляторної політики: представники науки філософії та теорії права чи фахівці з адміністративного чи господарського права [9, 145-146]? На думку О. Юлдашева, з якою ми повністю погоджуємось, в ідеалі повинно бути так: положення, які мають універсальний характер, тобто можуть застосовуватися як при розробленні регуляторної політики, так і при вирішенні інших правових проблем, доцільно було б формувати в межах філософії, теорії та методології права. Теоретико-філософські, методологічні положення, придатні лише для формування та реалізації регуляторної політики, мають розроблятися в межах наук адміністративного та господарського права. Але враховуючи реалії сьогодення, які полягають у тому, що проблеми вдосконалення регуляторної політики потребують негайного вирішення, недоцільно формувати соціальне замовлення певним загальнотеоретичним наукам. Такі положення могли б стати надбанням, змістом теорії наук адміністративного та господарського права.

На нашу думку, основними інструментами побудови соціально-орієнтованої економіки та держави у цілому за допомогою адміністративно-правового регулювання підприємництва є: виведення підприємництва з тіні; мінімізація корупції та оптимізація оподаткування. Кожен з цих напрямів (інструментів), безумовно, заслуговує на окреме дослідження, але деякі власні думки з приводу детінізації економіки та підприємництва ми висловимо у цій статті.

Щодо детінізації економіки та підприємництва, на нашу думку, першим кроком з боку держави має стати визнання неспроможності самотужки вивести бізнес із тіні. Практично зробити це можна шляхом прийняття Закону «Про проведення податкової амністії», як це було зроблено в Росії всередині 90-х років ХХ ст., але з обов’язковим зазначенням у цьому Законі: строків проведення амністії, державних гарантій, взаємних зобов’язань держави та суб’єктів підприємництва.

Тіньовий сектор економіки нерідко використовує потужності державних підприємств, позбавляючи державу значних доходів. Тому другим кроком з боку держави та суспільства в цьому напрямі має стати досягнення розумного балансу між приватизацією та ефективним управлінням державним майном. Досягнути цього на практиці, на нашу думку, можна лише комплексними заходами як за допомогою традиційних державних прийомів, так і за участю місцевих громад та суспільства в цілому.

Тінізацію посилює також відсутність належного контролю за виконанням видаткової частини державного та місцевих бюджетів, їх недостатня прозорість, зловживання державними коштами та коштами місцевих громад. Подолання цього явища має також комплексний характер, але основним засобом у цьому аспекті є бюджетна прозорість — тобто максимально можлива визначеність видатків бюджетів усіх рівнів. Неприпустимо, що Закон «Про бюджет України» вміщується в один номер парламентського чи урядового видання, а аналогічний правовий акт США містить майже або понад 400-500 сторінок.

У тіньовому секторі економіки відсутні гарантії оплати та охорони праці, соціального страхування тощо, породжуються додаткові умови для залучення частини населення до кримінальних правопорушень. У цьому сенсі адміністративно-правове регулювання правовідносин у сфері підприємництва повинно мати допоміжний характер (першочергове значення тут слід приділити кримінально-правовому впливу на правовідносини у сфері підприємництва) і полягати в оптимізації функціонування та координації дій таких державних органів, як: Міністерство соціальної політики, Державна податкова служба, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки, Державна інспекція техногенної безпеки, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та ін. У цьому напрямі після прийняття Закону «Про проведення податкової амністії» можливе прийняття Державної програми протидії тінізації підприємництва.

Для побудови соціально-орієнтованої економіки одночасно із зазначеними основними заходами на центральному та місцевих рівнях послідовно слід максимально реалізувати комплекс традиційно-позитивних заходів щодо адміністративно-правового регулювання у сфері підприємництва, таких як:

  • удосконалення існуючої правової бази (в тому числі й за допомогою незалежної експертизи) на предмет їх відповідності антикорупційним законам України та впливу на становище тіньової економіки;
  • всіляко можливе сприяння розвитку банківської системи як фінансового фундаменту сфери підприємництва;
  • забезпечення на всіх рівнях прозорості в діяльності органів публічного управління;
  • сприяння розвитку конкурентного середовища та скорочення рівня монополізації виробництва;
  • оптимізація компетенції (раціональних обмежень повноважень) регулятивних органів держави та органів місцевого самоврядування щодо втручання у господарську діяльність підприємств із одночасним підвищенням дієвості контрольно-наглядової діяльності органів публічного управління за підприємницькою діяльністю шляхом застосування в основному економічних механізмів відповідальності та банкрутства;
  • створення найбільш сприятливих умов для легалізації зайнятості власного населення;
  • оптимізація управління державним майном та суворого дотримання захисту права власності держави;
  • приведення у відповідність до нових економічних, управлінських та соціальних умов цивільного, кримінального, господарського законодавства;
  • проведення за допомогою компетентних центральних органів виконавчої влади, в тому числі й правоохоронних органів, постійного моніторингу на фондовому ринку з метою відстежування негативних тенденцій, які пов’язані з відмиванням коштів, отриманих незаконним шляхом, незаконним вивезенням капіталу з України, з іншими діями (бездіяльністю), що спрямовані на підрив фондового ринку України (це завдання, на нашу думку, можна відобразити у нормативно-правових актах, які регулюють правосуб’єктність відповідних центральних органів виконавчої влади) тощо.

Вважаємо також, що обов’язковою умовою виведення економіки (підприємництва) з тіні має бути проведення одночасних послідовних економіко-правових реформ, зокрема послаблення фіскального тиску на функціонування легально працюючих підприємств. Зазначене підкреслює можливість ефективного застосування адміністративно-правового регулювання у сфері підприємництва лише за сприятливих економічних умов як на центральному, так і місцевому рівнях.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Мельник М. М. Податки в системі державного регулювання економіки : автореф. дис. ... канд. екон. наук : спец. 08.00.08. «Гроші, фінанси і кредит». — Л., 2009. — 20 с.
  2. Амінова О. В. Соціально-ціннісний зміст економічної діяльності людини : автореф. дис. ... канд. філос. наук : спец. 09.00.03. «Соціальна філософія та філософія історії». — К., 2010. — 17 с.
  3. Тропіна В. Б. Фіскальне забезпечення реалізації соціальної функції держави в Україні : автореф. дис. ... д-ра екон. наук : спец. 08.00.08. «Гроші, фінанси і кредит». — К., 2009. — 36 с.
  4. Юрченко Ю. Д. Управління в сфері соціального захисту населення : організаційно-правовий аспект : дис. канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01. — К., 2005. — 204 с.
  5. Пікалова Г. А. Управління системою соціального захисту населення в умовах трансформаційної економіки : дис. ... канд. екон. наук : спец. 08.09.01. — Донецьк, 2003. — 217 с.
  6. Жаліло Я. А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держави : моногр. — К., 2009. — 336 с.
  7. Економіка підприємства : підруч. / Г. О. Швиданенко, В. Г. Васильков, Н. П. Гончарова та ін. ; за заг. ред. Г. О. Швиданенко. — К., 2009. — 598 с.
  8. Шульженко Ф. П. Соціально-правова держава в Україні : проблеми становлення та модернізації: моногр. — К., 2007. — 392 с.
  9. Юлдашев О. ХПроблеми вдосконалення державної регуляторної політики в Україні : моногр. — К., 2005. — 336 с.
загрузка...
Top