Деякі філософсько-правові засади обмеження свободи митецького вираження

2 серпня світ облетіла новина про те, що останній номер дитячого журналу для малювання «Dessi- ner», який виходить у Франції, Швейцарії та Бельгії більш ніж 10-тисячним тиражем, було опубліковано з ілюстраціями для порнографічного журналу. Це сталося, ймовірно, через помилку, допущену у друкарні, з огляду на що видавництво «Multimedia Press» відкликало дитячий журнал з продажу у всіх вказаних країнах [1].

Така реакція видавництва видається закономірною з огляду на спрямованість і аудиторію журналу «Dessiner». Проте, чи завжди суспільні інститути, зокрема держава, належно реагують на неприйнятні у певному соціальному середовищі форми митецького вираження? Якими є філософсько-світоглядні та юридичні підстави і мета відповідного реагування? Коли та наскільки необхідним є стороннє втручання у свободу такого вираження?

Спробуємо дати відповіді хоча б на деякі з цих запитань.

Сутність людини зумовлює її потребу у запереченні власної біологічної природи і того, що з нею пов’язано. Так, наприклад, у суспільстві людський індивід не хоче визнавати себе вихідцем із тваринного світу, «родичем» приматів; він намагається за допомогою соціальних інститутів обмежити можливості для стороннього спостереження за його інстинктивною поведінкою; від думки про так звані тваринні потреби та про способи їхнього задоволення людська істота може відчувати навіть огиду. Вказане бажання людини відмежуватися від біологічного світу спонукає її створювати інший світ — світ, в якому немає місця відкритим «тваринним проявам» людської активності. За посередництвом моралі, права й інших соціальних регуляторів ці прояви отримують обмежену сферу реалізації, проте не витісняються повністю з суспільного життя, а спроби такого витіснення, зазвичай, не приводять до бажаного результату, оскільки у кожному соціально неоднорідному суспільстві існують ті суб’єкти, для яких біологічне навіть у найбільш збоченій формі буде частиною людського та вимагатиме захисту.

Протягом усієї історії люди намагалися певним чином табуювати, забороняти, обмежувати певні свої дії — особливо ті, що, так чи інакше, пов’язані з отриманням людиною задоволення, — в інтересах охорони моралі, яка панувала в їхньому соціокультурному середовищі. «Зображення, що визначається сьогодні як порнографія... тобто більш чи менш деталізовані або фрагментизовані зображення сцен злягання, існували. стільки, скільки існує цивілізація, і складали, — зазначає Ж. -М. К’юбільє, — «тіньову», із зрозумілих причин не афішовану, сферу творчості багатьох митців [2, 113]. Хоча, безперечно, «тіньовий» характер був притаманний порнографії не завжди. Достатньо загадати давньоіндійську й античну творчість відвертого характеру, яку з сучасного погляду інакше як порнографією назвати складно. А фігурка знайденої у травні цього року на південному заході Німеччині «швабської Венери», в якої руки, ноги і голова непропорційно малі, але сильно виражені груди, стегна та зовнішні статеві органи, за словами археолога Н. Конарда, «радикальним чином змінює наше уявлення про контекст і значення мистецтва раннього палеоліту» [3]. Ця фігурка, якій 35 тисяч років, на думку П. Мелларса з університету Стоні Брук (Нью-Йорк, США), «згідно зі стандартами XXI століття може розглядатися як щось на межі порнографії» [3].

Вважається, що першим всесвітньо відомим постраждалим «за порнографію» був останній з поетів золотої доби давньоримської літератури — Публій Овідій Назон, засланий імператором Октавіаном Августом за цикл лірики «Мистецтво любові» у Томи — грецьку колонію біля гирла Дунаю (нині — м. Констанца, Румунія) [4; 5]. Обвинуваченими у непристойній спрямованості творів, які сьогодні визнані шедеврами мистецтва, свого часу стали письменники Лонг («Пастуша повість про Дафніса та Хлою»), Петроній («Сатирикон»), Дж. Боккаччо («Декамерон»), Ф. Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Вольтер («Орлеанська діва», «Кандід»), Ж.-Ж. Руссо («Сповідь»), маркіз де Сад («Жюстина або Біда від доброчесності»), Дж. Кліланд («Спогади любительки насолоди»), Г. Флобер («Пані Боварі»), Ш. Бодлер («Квіти зла»), Дж. Джойс («Улісс»), Т. Драйзер («Американська трагедія»), Д. Лоуренс («Коханець леді Чаттерлі»), Дж. Джонс («Віднині і повік»), В. Набоков («Лоліта»), художники Я. Стен («Оргія»), Ж. Фрагонар («Гойдалка»), Е. Мане («Олімпія»), Ж. Кабанель («Народження Венери»), скульптор Ю. Бістрем («Гера з малюком Гераклом») тощо [2, 127-130; 5; 6; 7; 8; 9]. Особливо постраждало від надмірного захоплення захистом моралі мистецтво у ХІХ ст., коли в Європі були запроваджені заборони на показ і репродукування багатьох класичних творів здебільшого античного мистецтва.

Подібні факти мають місце і в наші дні. Так, лише 2 листопада 1960 р. завершився один із найскандальніших судових процесів в історії Британії: у справі за позовом видавництва «Penguin» присяжні ухвалили, що роман Д. Лоуренса «Коханець леді Чаттерлі», який з 1928 р. перебував під забороною у більшості країн світу, не є непристойним [8]. У 2010 р. в окрузі Калперер (Вірджинія, США) зі шкільної програми виключили нове повне видання щоденника Анни Франк — єврейської дівчинки-підлітка, яка загинула у нацистському концтаборі. Зміст цього щоденника, на думку батька одного з учнів, був надто відвертим [10]. Не стоїть осторонь подібних справ і Україна: для прикладу, у 2009 р. її Міністерство культури та туризму заборонило прокат сатиричного американського фільму «Бруно», а Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі (далі — НЕК) встановила елементи порнографії у рукописі роману О. Ульяненка «Жінка його мрії», внаслідок чого тираж першого видання цього твору було вилучено з продажу [11; 12].

Як відомо, увага до проявів свободи мистецького вираження загострювалася з науково-технічним прогресом людства. Особливе її загострення пов’язується з винайденням фотографії, яка сприяла «популяризації» статевої сфери та перетворенню порнографії на бізнес. До появи фотографії, як зазначає Ж.-М. К’юбільє, «порнографія не становила ні суттєвої загрози суспільній моралі, ні суспільної проблеми в сучасному розумінні. Тільки з поширенням фотографії з її можливостями найвищого натуралізму та практично безкінечного тиражування і взяття її на озброєння заповзятливими ділками, які швидко збагнули всі її переваги, починається відлік часу існування порноіндустрії» [2, 113]. А винайдення відеокамери дало цій індустрії нове життя — динамічне [13]. За словами Ж. Бодріяра, «повсюдна непристойність невтомно знімається на плівку, фільтрується, переглядається і підправляється під великим кутом соціяльного, моралі й інформації» [14, 56].

Ж.-М. К’юбільє вказує на те, що, після спрощення системи моралі та зміщення моральнісних підвалин отримання великої кількості таврованих раніше задоволень стало за дотримання деяких умов (приватності, соціальної та статевої зрілості) допустимим, і суспільство зрозуміло, що обслуговування задоволень є дуже прибутковою справою, а найприбутковішою — обслуговування найгострішого із задоволень — статевого. «Розуміння жагучої невідступності людського інтересу, що тільки-но вивільнився із багатовікової прив’язі, до всього, пов’язаного з відносинами статей, привело до ще одного відкриття: виявилось, що той товар чи послуга привертатиме першочергову увагу споживача, який прямо чи непрямо, тим чи іншим чином прив’язуватиметься до статевої сфери, апелюватиме до неї» [2, 87-88].

Експлуатація сексуальної тематики у сучасних кіно, театрі, танці, рекламі, фотографії стала повсюдною. Вочевидь, така експлуатація — маркетинговий хід, який підтверджує те, що у сучасному демократичному суспільстві слова й інтимні зображення, які донедавна його ображали, шокували і турбували як непристойні, зараз стали неабиякою матеріальною цінністю цього соціуму. І завдання суспільних інститутів, яким доводиться оцінювати прояви митецького вираження, порівнювати результати реалізації відповідної свободи, полягає у тому, щоб, за словами О. Гьофе, «намагатися щонайменше зашкодити правам людини і залишити за собою право на відносини, які не зачіпають людської гідності» [15, 62].

Звернемося до зарубіжного досвіду обмеження свободи митецького вираження за допомогою юридичних засобів.

Європейський суд з прав людини (далі — Суд) у сфері мистецтва, як зазначає В. Манукян, неохоче визнає накладені державою обмеження такими, що суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) [16, 263]. Прикладом може бути відома справа «Гендісайд проти Сполученого Королівства» (1976), в якій Суд, не визнавши порушення права, передбаченого ст. 10 Конвенції, надав особливого значення тому, що «Маленький червоний підручник», який переконував читачів, так би мовити, лібералізувати позицію щодо сексуальної активності та куріння марихуани, було видано для дітей (§§ 32, 52, 56) [17]. В іншій «митецькій справі» — «Мюллер та інші проти Швейцарії» (1988) — Суд підтримав державу у тому, що картини, які були відкрито виставлені на виставці без будь-яких обмежень аудиторії, могли сильно образити уявлення про правильне ведення статевого життя у людей зі звичайною чутливістю тим, що ці картини акцентували на сексуальності в її найбільш грубих формах (§§ 14, 16, 18, 36) [18]. Хоча, як відомо, за загальним правилом ст. 10 Конвенції застосовується «не тільки до «інформації» або «ідей», які отримані законним шляхом, або вважаються нешкідливими чи дріб’язковими, а й до тих, які ображають, шокують чи турбують державу або певну частину населення. Такими є вимоги тих плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства»» («Гендісайд проти Сполученого Королівства», §49).

Пункт «а» абзацу 2 ч. 1 ст. 7 Європейської конвенції про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 р., ратифікованої Україною 17 грудня 2008 р., забороняє включати непристойні елементи й особливо порнографію до програмних послуг. Однак в Європі немає єдиного тлумачення того, що є порнографією. Для прикладу, у Франції та Швеції вказана заборона стосується показу сексуального насильства, у Латвії — педофілії, зоофілії та некрофілії, у Португалії критерієм порнографічності є відсутність естетичної цінності, у Словенії сексуальний «контент» не повинен бути явним. Натомість, європейські держави дозволяють еротику, «жорсткість» чи «м’якість» якої також відрізняється від країни до країни: у Британії та Італії дозволена будь-яка еротика, але у закодованому вигляді, у Франції та Швеції — допускається ненасильницька порнографія, на Кіпрі — інтенсивний еротичний «контент», у Нідерландах еротичним програмам присвоюються різні вікові рейтинги, у Словенії дозволене так зване «м’яке порно» [19]. У Данії повну заборону порнографії було скасовано ще у 60-х роках ХХ ст., після чого кількість зґвалтувань зменшилася, на 85 % скоротилася кількість статевих злочинів проти дітей, статистика з інших видів таких злочинів не змінилися, а попит на порнографію впав незабаром майже на 70 % [5].

Цікавим для цілей цієї статті є і відповідний досвід США. Навесні цього року громадська бібліотека Нью-Йорку відмовилася блокувати доступ зі своїх комп’ютерів до сайтів порнографічного змісту. Причина такого кроку бібліотеки полягає у тому, що у США порнографічні твори та програми захищені Першою поправкою до Конституції, тобто їх виробництво і поширення може обмежуватися, але не може заборонятися [20]. Саме тому прес-служба вказаної установи розповсюдила заяву, в якій говориться, що «на знак поваги до Першої поправки і свободи слова» ні в одному з 200 читальних залів, відкритих у місті Нью-Йорк, не будуть встановлюватися фільтри, які блокують «дорослий контент» [21].

На відміну від захищених Конституцією США порнографічних творів, похабні (obscene) твори можуть заборонятися рішеннями судів або законами. Відмінність похабних творів від порнографічних за визначенням Верховного суду США, сформульованим у справі «Міллер проти штату

Каліфорнія» (1973), полягає у тому, що останні не повинні збуджувати у читача «ницих інстинктів»; не повинні бути «явно образливими» для пересічного читача, тобто, принаймні, не містити опис (зображення) «очевидних статевих актів, що здійснюються у нормальному або збоченому вигляді, фактично відбуваються або симулюються», а також «мастурбації, екскремаціі та розпусної демонстрації статевих органів»; повинні володіти «істотною літературною, художньою, політичною або науковою цінністю» [22].

У справі «ФКЗ проти Фонду Пасифіка» (1978), в якій Федеральна комісія зв’язку оскаржувала рішення Апеляційного суду США про скасування її розпорядження щодо вжиття санкцій до «Pacifica Foundation» за передання нью-йоркською радіостанцією сатиричного монологу «Гидкі слова», Верховний Суд США уточнив, що «непристойність» вужче поняття, ніж «похабність» і визначається як «невідповідність прийнятим стандартам моральності». У зміст непристойних матеріалів входять «вульгарні або шокуючі» вирази, але при цьому не обов’язковим є звернення до «ницих інстинктів» аудиторії [22].

Ці дещо «розмиті» визначення, як вирішив Верховний суд США, повинні конкретизуватися місцевими судами, виходячи з сучасних усереднених відповідних стандартів конкретного штату чи міста і стосовно до всього видання, твору, а також на основі законів штатів, які можуть більш точно визначати поняття непристойності.

Суддя Верховного суду США Дж. Стівенс, оголошуючи рішення у згаданій вище справі «ФКЗ проти Фонду Пасифіка», зазначив: «Слова, які здаються природними в одному контексті, шокують в іншому. Перефразовуючи суддю Гарлана, можна сказати: “те, що за однієї нагоди — лірика, за іншої — вульгарність”» [24, 106-107]. Так от, щодо співвідношення еротики та порнографії також можна сказати, що те, що з одного ракурсу еротика, з іншого — порнографія. У США свого часу було проведено навіть такий експеримент: дослідники змішали 10 еротичних і 10 порнографічних фотографій та доручили розкласти їх на дві групи фахівцям з питань визначення порнографічних матеріалів. І хоча суддя Верховного суду США А. Стюарт щодо порнографії якось сказав: «Я не знаю, як її визначити, я лише впізнаю її, коли бачу» [5], проте проведений експеримент продемонстрував, що навіть експерти, які візуально сприймають відповідний матеріал, не можуть чітко встановити його порнографічність.

Внаслідок перенасичення суспільного життя статевою тематикою у людей з’явилося звикання до певних явищ, що виявилось у лібералізації моралі в статевій сфері. Недаремно Закон України «Про захист суспільної моралі» відмежував продукцію еротичного і сексуального характеру від продукції порнографічного характеру (абзаци 7, 8 і 9 ч. 1 ст. 1), а проект Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”» [23], яким пропонується викласти останній у новій редакції, передбачає визначення у ст. 1 не тільки порнографії, а й еротики. Пояснення цьому одне: обсяг поняття порнографії порівняно з минулими десятиліттями, століттями, звузився. Звузився, оскільки суспільство сприйняло нове поняття — «еротика», тобто зображення (опис) оголеного людського тіла або сексуальних дій як вираження глибини емоційних переживань людини, її чуттєвості, що має на меті досягнення естетичного ефекту (абзац 6 ст. 1 проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”»). І такі зображення (описи) вже не сприймаються як аморальні явища та не забороняються.

Проте спостерігається і дещо інша тенденція: перенесення у сферу порнографії зображень, які до неї як до «розпусного писання» стосунку ніколи не мали. Так, визначення порнографії, яке закріплює Закон України «Про захист суспільної моралі» (абзац 6 ч. 1 ст. 1), будучи, з одного боку, близьким до того, що пропонує «Медична енциклопедія» [9], а з другого — близьким до наведеного вище визначення Верховним судом США похаб- них творів, передбачає можливість оцінки як порнографічних зображень самих статевих органів. Вказане підтверджує висновок Ж.-М. К’юбільє про те, що поняття порнографії «стало переноситись на явища, що мають до порнографічності досить непрямий стосунок. Зображення таких явищ є не порнографічними, а очевидно чимось іншим — непристойними, недопустимими, огидними тощо, зрештою — навіть потворними, тобто такими, що становлять протилежність прекрасному як в художньому, так і в етичному сенсі, але не маючи стосунку до розпусності» [2, 121, 122].

Правове регулювання свободи митецького вираження, вочевидь, ніколи не задовольнятиме інтереси всіх членів відповідного суспільства через низку об’єктивних причин. По-перше, політичний, економічний та ідеологічний плюралізм у житті соціально неоднорідного суспільства унеможливлює задоволення за посередництвом позитивного права усіх, у тому числі взаємовиключних, суперечливих, інтересів представників різних соціальних груп. По-друге, обсяг свободи митецького вираження динамічно розвивається, зокрема, з огляду на трансформації у суспільному сприйнятті певних явищ як моральних або аморальних. І позитивне право часто не встигає реагувати на відповідні зміни. З огляду, зокрема, на це не може й бути мови про загальні, єдині для певного соціуму критерії порнографічності певної продукції. А будь-які спроби запровадити такі критерії як загальнообов’язкові та застосовувати їх на практиці [25] підлягатимуть обґрунтованій критиці, передусім, зі сторони тієї частини суспільства, проти якої ці критерії можуть бути використані.

Багатостолітня практика боротьби з порнографією засвідчила крайню суб’єктивність оцінки державою зображень і описів як порнографічних та довела неефективність такої боротьби за допомогою посилення юридичної відповідальності. Це, звісно, не означає, що в Україні слід ліквідувати НЕК, припинити дію Закону «Про захист суспільної моралі», декриміналізувати відповідні злочини проти громадського порядку та моральності. За словами О. Гьофе, «тільки шляхом взаємної відмови від створення перешкод на шляху висловлення інших думок (разом із релігійними переконаннями) виникає те право на свободу слова (свободу віросповідання та совісті, науки та мистецтва, а також преси), яке частково уможливлює цілеспрямовану людську дієздатність, а частково розвиває її» [15, 59]. І держава, дбаючи про так звану суспільну мораль, не повинна забувати, що інтерес охорони останньої є одним із винятків, а не правил, які зумовлюють обмеження певних прав людини, зокрема, свободи митецького вираження.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. В Європі дитячий журнал помилково вийшов з порнокартинками (2 серпня 2011 р., 15:47).
  2. К’юбільє Ж.-М. Порногламур. — К., 2009. — 176 с.
  3. В Німеччині розкопали найпершу порнографію. Їй 35 тисяч років [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://tsn.ua/tsikavinki/v-nimechchini-rozkopali-naipershu-pornografiyu-yii-35-tisy- ach-rokiv.html (14 травня 2011 р., 15:38).
  4. Публій Овідій Назон [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/ Публій_Овідій_Назон.
  5. Савельева О. Грязное порно или крылатый эрос? [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.lawmix.ru/comm/6949
  6. Каролидес Н. Дж., Балд М., Соува Д. Б., Евстратов А. 100 запрещенных книг. Цензурная история мировой литературы : в 2 т. — М., 2008. — Т. 2 [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://lib.rus.ec/b/225691/read
  7. Меркулов Ю. Феномен порнографии. Ч. 1 / Юрий Константинович Меркулов [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://zhurnal.lib.ru/m/merkulow_j_k/fp-1.shtml
  8. Павликова И. День, когда литература получила право на секс [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.yoki.ru/idols/02-11-2009/79787-seks-0
  9. Порнография [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.medpulse.ru/encyclope- dia/468.html
  10. Дневник Анны Франк посчитали порнографией [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.yoki.ru/news/social/31-01-2010/83259-pornografiya-0
  11. В Україні заборонили до показу фільм «Бруно» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gazeta.ua/post/299925 (14 липня 2009 р., 15:08).
  12. Корженко С. Роман Ульяненка заборонили продавати // Газета по-українськи. — 2009. — № 782 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gazeta.ua/post/282835 (18 лютого 2009 р.).
  13. Знайдено найперше порно в історії [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://tsn.ua/tsikavinki/znaydeno-naypershe-porno-v-istoriyi.html (11 березня 2011 р., 15:04).
  14. Бодріяр Ж. Фатальні стратегії / пер. з фр. Л. Кононовича. — Л., 2010. — 192 с.
  15. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації. — К., 2007. — 436 с.
  16. Манукян В. Международная защита прав человека : право, прецеденты, комментарии : науч.- практ. пособие. — К., 2010. — 480 с.
  17. Case of Handyside v. the United Kingdom (Application no. 5493/72). Judgment. Strasbourg, 7 December 1976 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/ view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=Handyside&sessionid=56575108&skin=hudoc-en
  18. Case of Muller and Others v. Switzerland (Application no. 10737/84). Judgment. Strasbourg, 24 May 1988 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item= 1&portal=hbkm&action=html&highlight=Muller&sessionid=56575193&skin=hudoc-en
  19. Закусило М. Моральна комісія почула зауваження [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/events/2010-03-22/51781
  20. І навіть законність обмеження поширення порнографічної продукції останнім часом піддається сумнівам з боку окремих громадян США. Див.: У США в’язень судиться за право дивитися порно [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://tsn.ua/tsikavinki/u-ssha-v-yazen- suditsya-za-pravo-divitisya-porno.html (5 липня 2011 р., 01:59).
  21. У США порнографію визнали проявом свободи слова [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://tsn.ua/svit/u-ssha-pornografiyu-viznali-proyavom-svobodi-slova.html (26 квітня 2011 р., 16:40).
  22. Рихтер А. Порнография... по-американски [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.medialaw.ru/publications/zip/27/po-americ.html
  23. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі”» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.moral.gov.ua/documents/36
  24. Свобода слова. Рішення Верховного суду США / під ред. Морін Гаррісон та Стіва Гілберта ; пер. з англ. — К., 2004. — 252 с.
  25. В Україні НЕК розробила та запровадила критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а також переданих та отриманих по комунікативних лініях повідомлень та матеріалів до продукції порнографічного характеру (http://www.moral.gov.ua/docu- ments/25/). Крім критеріїв порнографії, НЕК розробила також проект критеріїв еротики (http://www.moral.gov.ua/documents/24/), який поки що не схвалений.

загрузка...
Top