Державно-правові вчення буржуазного лібералізму

Вступ.

1. Становлення та характеристика буржуазного лібералізму.

1.1. Ідеологія раннього буржуазного лібералізму.

1.2. Розвиток вчень про правову державу в період буржуазних революцій.

2. Ідеї лібералізму в Росії та Україні.

2.1. Ідеологія російського буржуазного лібералізму.

2.2. Основні ідеї лібералізму в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Першим і найбільш важливим припущенням лібералізму є поділ держави і суспільства. Як наслідок релігійних і громадянських воєн в епоху Ренесансу і Реформації, ранні політичні теоретики намагалися деполітизувати "релігію, волю і власність" для встановлення стабільності в територіальному правлінні. У той же час, цей поділ мав значний визвольний ефект у тім, що він звільнив суспільство від усієї кількості моральних, економічних і політичних зобов'язань.

Однак, як наслідок, він також веде до виключення моральної і економічної сфер із процесу демократизації. Демократія стала принципом тільки політичної сфери.

Усередині політичної сфери всі претензії на визнання колективної ідентичності відкидаються як частина приватної сфери моральної і соціально-економічної суб'єктивності. Логіка політичного лібералізму повинна виражатися винятково через твердження індивідуальних прав на основі подоби. З іншого боку, усередині цієї приватної сфери як індивідуальні, так і колективні нестатки і бажання даються конструктивної саморегуляції. Ринковий лібералізм стає винятковим принципом розходження в приватної сфері. Логіка політичної сфери тільки забезпечує регульовані рамки всіляких індивідуальних прихильностей ринковій логіці.

Ці припущення класичного лібералізму були згодом зм'якшені, ведучи до того, що можна назвати реформістським лібералізмом: визнаючи протиріччя між індивідуальною правовою рівністю і ринковою нерівністю, було додано вимогу розповсюдженої справедливості як благополучна умова, що узаконює політичний лібералізм. Добровільне політичне вирівнювання зацікавлених груп і партій і законна участь їх у представницькому уряді була розпізнана як неможлива умова ліберальної демократії.


1.Становлення та характеристика буржуазного лібералізму

1.1. Ідеологія раннього буржуазного лібералізму

Лібералізм (від лат. liberalis – вільний) – політична ідеологія, яка базується на вимогах забезпечення свободи особистості, громадянських та політичних прав індивіда, дотримання принципів парламентаризму, вільного підприємництва та обмеження сфери діяльності держави.

Ідеологія раннього лібералізму відігравала прогресивну роль, тому що в ній було сформульовано основні принципи нового суспільного устрою, який прийшов на зміну феодалізму: обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу і допущення вихідців з третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства. Внаслідок тривалої еволюції сформувалися цінності сучасного лібералізму як системи соціально-економічних та політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію тощо. Відповідно до ідеології лібералізму, пріоритет віддається громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами, вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатися в економічне життя суспільства.

Як різновид лібералізму – неолібералізм – орієнтує на посилення державно-монополістичного регулювання економіки, утвердження нових форм державного втручання в суспільне життя. Як умова, як соціальних зобов'язань благополуччя, так і політичної демократизації, держава і ринок вважаються сферами з законами, скоріше доповнюють, чим взаємно виключають один одного: політична справедливість у правах, як правило, остаточно веде до розповсюдженої справедливості в потребах. Соціальна нерівність є тільки тимчасовим феноменом ринкового лібералізму без цілком розвитого політичного лібералізму[2, c. 56-57].

Лібералізм як інтелектуальна традиція російської суспільної думки розпочинається з XVIIIв. і у своєму історичному розвитку «умовно» має три «хвилі», три етапи, кожний з який у той же час має свої особливості.

I«хвиля» — «урядовий» лібералізм, іниційований «зверху», що охоплює періоди правління Катерини IIі Олександра I, за змістом — ліберально-просвітительський, що спирається на освічену монархію (М. М. Сперанський), що викликала опозиційне самодержавству рух декабристів;

II«хвиля» — лібералізм післяреформеного періоду — у своїх політико-соціологічних і філософських теоріях представлений як «охоронний», чи консервативний, лібералізм (концептуальні основи - К. Д. Кавелін, систематична розробка — Б. Н. Чичерін, П. Б. Струве), що викликала широке земське, а з початку 90-х років — буржуазний ліберальний рух;

III«хвиля» — новий лібералізм початку століття (до Жовтня 1917 р.) — по змісту соціальний лібералізм, що проголосив необхідність забезпечення кожному громадянину Росії «права на гідне людське існування». Він дав поштовх новому теоретичному осмисленню проблем правової держави і «правового» соціалізму в умовах ідейної боротьби з представниками як консервативних, так і ліворадикальних сил (Н. И. Кареєв, П. И. Новгородцев, Б. А. Кистяковський, С. И. Гессен, М. М. Ковалевський, П. Н. Мілюков, Л. И. Петражицький, С. А. Муромцев і ін.), підготував поряд з консервативним напрямком виникнення й утворення ліберально-демократичної партії кадетів (а згодом — її розкол).

Самоусвідомлюючий лібералізм пов'язаний з класичним комплексом ідей, який заволодів європейською громадською думкою після Великої французької революції. Центральне місце в ньому посідає ідея пріоритету людини перед будь-якими соціальними структурами і системами, ідея свободних людей (liberte). Крім неї, є ще дві, а усі разом вони становлять знамениту тріаду: свобода, рівність, братерство. Істотну поправку в тріаду вніс марксизм, створивши свою теорію суспільства і держави. Він відмовивв у свободі, рівності (правовій) і братстві усім соціальним верствам, окрім однієї, - пролетаріату. Така суттєва "поправка" на практиці призвела навіть не до диктатури пролетаріату, а до диктатури партійно-адміністративного апарату, до тоталітарної держави.

Орієнтований на ідеали французької революції, лібералізм, на відміну від анархізму й марксизму, не сприйняв їхні насильницькі методи. Його шляхи досягнення цілей - реформізм, еволюційний розвиток, впплив на свідомість (але без маніпуляцій!).

Лібералізм має ще один аспект - духовність, спрямованість на гуманістичні цінності. Йдеться про філософію, мораль, естетику, художню творчість, побутову культуру. Піднесення на вищий рівень цих цінностей є важливою і характерною рисою саме лібералізму, включно й українського[5, c. 85-87].

1.2. Розвиток вчень про правову державу в період буржуазних революцій

Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804).

Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.

Кант піддавав аналізові абсолютизм, аристократію і демократію. Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й виконавчу. Якщо цього принципу не дотримано, то це означає,що форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що належить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою

Найбільш ґрунтовну спробу наукового аналізу й пізнання сутності права й держави було зроблено німецьким філософом Георгом-Вільгельмом-Фрідріхом Гегелем (1770-1831). Погляди свої він виклав в праці "Філософія права" та інших творах.

"Філософія права" Гегеля ввібрала в себе деякі ідеї попередніх філософських поколінь. Передовсім це - уявлення ще Платона та Аристотеля про цілісність життя поліса, а також думка Аристотеля про те, що держава є попередником окремих громадян і що людина - "істота політична".

Вчення Гегеля з цього приводу є підсумком цілого етапу в історії політико-правових ідей і початком нового етапу розвитку. Громадська і філософська думка на першому етапі переконувала в тому, що одинична особа, наділена розумом і незалежною волею, є вихідною суспільного розвитку.

У першій чверті XIX ст. напрямок політико-правової ідеології, де домінували інтереси особистості, а потім держави, набув подальшого розвитку в творчості представників французького та англійського буржуазного лібералізму Бенжамена Констана, Алексіса де Токвіля.

У своїй державно-правовій концепції, викладеній у "Курсі конституційної політики", Б. Констан (1767-1830) був переконаний, що свобода особи може бути реалізованою тільки завдяки праву. Права громадянина, на його думку, випливають із свободи, вони непідвладні державі[8, c. 65-66].

Б. Констан розрізняв свободу громадянську (особисту) і політичну. Політична свобода була притаманна тільки народам Стародавніх Греції та Риму, проявляючись у праві участі в колективному здійсненні політичної влади.

Одним із перших представників французького лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіє де Токвіль (1805-1859). Його праця "Демократія в Америці" набула широкої популярності.

У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі проблеми, як співвідношення рівності й свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці - визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху до свободи і демократії. Під цим кутом зору вчений особливо підкреслював незалежність судової влади, яка, спираючись на принцип верховенства конституції перед звичайними законами, захищає основи громадянської та політичної свободи від посягань з боку законодавців.

Політичне вчення Джона-Стюарта Мілля (1806- 1873) є наступним етапом розвитку утилітаризму. Мілль, базуючись на утилітаризмі, зробив важливий внесок у розвиток методології наукового пізнання соціально-політичних явищ, а також у подальше розроблення нормативних засад політичної теорії лібералізму. Основні його праці - "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління", "Основи політичної економії" .

Розглядаючи форми правління, мислитель уважав, що найкращою є представницька демократія. Саме представницька демократія може усунути, на думку вченого, ті класові суперечності, що були в суспільстві, тільки вона може й повинна мати надкласовий характер.

Основу політичних поглядів мислителів цього періоду становлять проблеми забезпечення блага індивіда та блага всього суспільства, демократизація політичних інститутів держави, подальше розроблення нормативних засад політичної теорії лібералізму.

Становлення правової держави в період буржуазних революцій було головною метою мислителів Західної Європи[1, c. 72-74].


2.Ідеї лібералізму в Росії та Україні

2.1. Ідеологія російського буржуазного лібералізму

На відміну від класичного лібералізму, що відстоює пріоритет особистої волі і розглядає державу переважно як «нічного сторожа», зводячи до мінімуму межі його втручання в життя цивільного суспільства, а влада — має сугубо функціональний зміст, консервативний лібералізм однаково коштовними вважав волю і «охоронні начала», традиції державності, сильної влади, релігії, національної культури. У цьому змісті «помірний» лібералізм Чичеріна (у нього є стаття за назвою «Міри і границі») «однаково чарівними» вважав ідеї порядку і волі, почуття міри і границь по відношенню і до волі, і « влади — почуття, так «потрібні освіченому суспільству» і так необхідні «російському розуму», припускаючи також «обмеження» меж влади і волі законом чи звичаєм. Чичерін особливу увагу приділяв «охоронним началам», що і розкривають зміст традиції, наступності, «зістиковуючи» дві тенденції в розвитку суспільства — тенденцію збереження (стабілізації) і тенденцію .перетворення (реформування). «Охоронні начала» є мірою першої і другої, виражають тенденції наступності і розвитку як у политиці, так і в національних державних і культурних особливостях історії Росії. «Охоронні начала» свідчать про суперечливість історичного прогресу і процесу, що складаються не тільки в споконвічному русі вперед, ний у розвитку «внутрішніх сил», у «поглибленні в себе» тих начал, що лежать в суті людського духу, у боротьбі старого з новим, тому що рух заради руху – це загибель для суспільства: одна лише воля приводить до анархії.

Пасивність інтелігенції спричинено дистанціюванням від соціальних процесів. Вони прагнуть зайняти незалежну, маргінальну позицію, виокремивши таким чином самих себе із суспільства.

Маргінальна інтенція – характерна риса інтелігенції. Маргіналами також можуть бути і представники інших соціальних груп. Питання: Чи можна вважати безвідповідальною щодо спільноти особу, яка не бажає визнавати себе членом спільноти? Рорті називає 2 „групи” : гегельянців і кантіанців.

Кантіанці вірять в існування певних фантастичних суспільств типу людства, що базується на соціальній відповідальності. Вони вірять в існування таких речей як «вроджена моральність» та «природні права людини». Канціанті мають тенденцію звинувачувати в соціальній безвідповідальності тих, хто сумнівається в дійсній об’єктивності певної точки зору.

Їм протистоять люди, які стверджують, що не існує таких загальнолюдських моральних норм та цінностей, які б не біли обумовлені конкретним соціальним контекстом – це гегеліанці. Гегеліанці вважають, що відповідальність (безвідповідальність) може бути позицією окремої людини по відношенню до іншої або по відношенню до конкретно історичного суспільства, а не до людства в цілому. Проблема соціального вибору завжди постає перед людиною. Гегельянці заявляють, що для сучасної ліберальної демократії принципів солідарності і взаємодопомоги достатньо, щоб діяти продуктивно, цю заяву кантіанці вважають безвідповідальною і релятивістською[4, c. 73-74].

Позицію гегеліанців Рорті називає постмодерністським буржуазним лібералізмом. Буржуазним – бо більшість політиків та філософів погодилися б марксиською думкою про те, що формування інститутів в конкретний історичний період було конкретно-історично детерміновано. Гегеліанці наголошують, ідеалістичні принципи, які використовують їх опоненти, важливі, але лише як засоби вираження ліберальної надії; вони не можуть слугувати основою.

Буржуазний лібералізм – є ідеальним проектом реалізації конкретних ліберальних прагнень (можливо, і утопічних) сучасної західної буржуазії. Тому він протиставляє його філософському (кантіанському) лібералізму. Постмодерністський лібералізм виплив з мети підтримати легітимність певних форм соц устрою і відповідних їм норм поведінки.

Він хотів показати, що передумовою формування морального образу індивіда є усвідомлення ним власної приналежності до певної конкретно – історичної спільноти, і таке уявлення не є ані безвідповідальним, ані небезпечним чи шкідливим[5, c. 82].

2.2. Основні ідеї лібералізму в Україні

Якщо оглянути історію суспільних ліберальних рухів в Україні, необхідно насамперед відзначити діяльність і програмні документи декабрисстів. Запропонована ними система реформ ґрунтувалася на звільненні людей від правової нерівності й утвердженні республіканської форми правління. При цьому декабристи спиралися не лише на європейський досвід, а й наш, вітчизняний, зокрема на досвід народовладдя у Новгороді й козацькій Україні. Це був перший серйозний виклик автократичній системі, самодержавству. У літературі як синоніми цього поняття на той час вживались "тиранія" і "деспотизм".

Ліберальний рух першої половини XIX ст. підготував одну з визначних подій в історії країни - реформу 1861 року. Характерною рисою ліберального руху в Україні є те, що він розпочався й відбувався під знаком визволення і об'єднання народів у руслі загальнослов'янського руху, прагнучи, говорячи сучасною мовою, "нового союзного договору". Його надихали ідеїїчи, говорячи сучасною мовою, "нового союзного договору".

Його надихали ідеї Коллара, Шафарика, Домбровського, Ганки. Його розвивали Максимович, Срезневський, Венелін, Гулак-Артемовський, Куліш, Костомаров, Маркевич та багато інших. У двадцятих, тридцятих і сорокових роках під впливом цих ідей було засновано організації і товариства, як то "Слов'янське товариство", "Товариство об'єднаних слов'ян", "Київська молодь" та ін. Яскраву сторінку в історії лібералізму в Україні становить діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Його засновниками були Костомаров, Куліш, Маркевич, Бєлозерський, М.Гулак, Навроцький. Як відомо, активним членом братства був і геніальний український поет Тарас Шевченко.

Передбачалось створити за нацціонально-територіальним принципом федерацію з штатів-держав, які об'єднуватимуть одну або кілька національностей. Щодо Києва, то він не мав належати жодному з штатів, а стає столицею спільного сейму. Тут домінували три засади - рівність людей, рівність мов і спорідненість культур. Багато пунктів програми співпадали з Конституцією Микити Муравйова. Позитивізм, який проникає у різні сфери життя другої половини XIX століття, безсумнівно, стає тим ґрунтом, на якому інтенсивно розвивається ліберальний рух і формуються прогресивні партії. Вони проповідують поступ через реформи і "самодержавство народу"[7, c. 112-113].

У кінці XIX і на початку XX століть ліберальні настрої є панівними серед професорів і викладачів Київського, Харківського і Львівського університетів. Серед них з'являються такі видатні постаті, як В.Антонович, М.Драгоманов, Б.Кістяківський, Є.Чикаленко та ряд інших. Гуманітарні науки розвивають інтеграційні ідеї, як то історико-порівняльний метод, ідея Гете про всесвітню літературу, ідеї генетичної спільної культури. Гучної слави зазнали ліберали короткого періоду незалежної України. Зокрема, політолог, конституціоналіст і історик В'ячеслав Липинський, письменник і дипломат Максим Славинський, політик і культуролог Іван Лисяк-Рудницький.

Окремої розмови потребує постаать академіка В.І.Вернадського, відомого творця теорії ноосфери, вчення про взаємозв'язок усього живого й неживого, про роль людини у створенні нового космосу. Як історик він доводив єдність між гуманітарним та природничим знанням. Як громадський діяч захищав партійний плюралізм. У радянський період лібералізм існує у різноманітних формах критичного мислення, спрямованого проти тоталітаризму. Це не тільки історія відкритих виступів дисидентів, а й історія внутрішньої опозиції, навіть внутрішньої еміграції. Йдеться про зусилля так званої деполітизації та деідеологізації культурного життя. Це відкинуті проекти економічних реформ, засуджені або замовчані художні твори, видання та виставки культурної спадщини, нонконформізм у музиці, перекладацька діяльність, що через світову літературу домагалась непрямої критики тоталітаризму. Це й історія розвитку езоп мови - двозначна критика чужих тоталіової мови - двозначна критика чужих тоталітарних режимів, псевдоісторичні романи, пропаганда сучасної думки у формі критики творів з філософії, соціології, естетики, літератури західних авторів і т.д.

Отже, традиція лібераалізму зберігалась і продовжувалась. Проте саме тепер ідеї лібералізму можуть широко увійти в науку, культуру, освіту, вагомо впливати на формування нового світогляду[10, c. 125-126].


Висновки

Ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767—1830), який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. Політична свобода, держава, на думку Констана, є лише засобом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: політична влада, кому б вона не належала — монарху, народові, — не може бути абсолютною. Межі її — у правах особистості.

Відповідно дії людини мотивуються практичною вигодою, тісно пов´язаною з пошуком задоволення та уникненням страждань. Загальне благо є сукупністю індивідуальних благ. У цьому полягає головний закон соціально-політичного життя. Особистість (її вигода і щастя) е метою, а держава— засобом. І. Бентам заперечував революції, докладаючись на реформи. Завдання держави вбачав у тому, щоб на основі принципу корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Цієї мети можна досягти через політику лібералізму: вільний розвиток приватновласницьких відносин, демократизацію державних інститутів, забезпечення законності, підконтрольності діяльності посадових осіб.

Як політична течія лібералізм розвивався не лише в Західній Європі, США, а й у Російській імперії, до якої входила Україна, що було зумовлено розвитком капіталістичного ладу.

В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або “соціальний” лібералізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дис. Дьюї та ін.).


Список використаної літератури

1. Демиденко Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл.. — Х. : Консум, 2004. — 431с.

2. Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вищ. навч. закл. і ф-тів / Г.Г. Демиденко (уклад.та заг.ред.). — 3.вид., доп. і змін. — Х. : Право, 2005. — 910с.

3. Кормич А. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. — О. : Юридична література, 2003. — 336с.

4. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб. — К. : Атіка, 2004. — 223с.

5. Музика І. Історія вчень про державу і право: Метод. матеріали і рек. для студ. Вищої шк. права. — К. : Видавництво Вищої школи права при Ін-ті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. — 86с.

6. Орленко В. Історія вчень про державу та право: посібник для підготовки до іспитів. — К. : Видавець Паливода А. В., 2007. — 204с.

7. Санжаров С. Історія вчень про державу і право: Від найдавніших часів до початку ХІХ століття: навч. посіб.— Луганськ : СНУ ім. В.Даля, 2008. — 148c.

8. Соловйова В. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб. для навч. закл.. — Донецьк : Юго-Восток, 2005. — 170с.

9. Трофанчук Г. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Університет економіки та права "КРОК". — К. : Магістр - ХХІ сторіччя, 2005. — 254с.

10. Шульженко Ф. Історія вчень про державу і право: Курс лекцій / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К. : Юрінком Інтер, 1997. — 191с.

загрузка...
Top