Чому і як необхідно підвищувати професійність підготовки юристів

Констатуючи на окремих прикладах факт незадовільних знань юристами-практиками загальнотеоретичних положень про державу і право, у даній статті ми наголошуємо на необхідності вдосконалення викладання у вищій школі навчальної дисципліни «Актуальні проблеми теорії держави і права» як одного із найбільш ефективних шляхів підвищення професійної фаховості юристів у всіх напрямах їх діяльності. Стверджується — якщо для школяра першочерговим джерелом знань є буквар, то для юриста таким «букварем» є загальна теорія держави і права.

На сьогоднішній день значна частина фахівців вищої школи сходиться на тому, що більшість юристів-практиків мають вкрай поверхові знання з основних понять і категорій Загальної теорії держави і права. Прикрим є і те, що такі приклади спостерігаються серед законодавців, а також кандидатів і деяких докторів юридичних наук (переважно фахівців з теорії тієї чи іншої галузі права).

Ще раз пересвідчитись у цьому авторові довелося при перегляді телетрансляції засідання Верховної Ради України, на якому приймався Закон «Про нормативно-правові акти». Склалося враження, що і доповідач, і провідні юристи фракцій, і депутати — колишні високопосадовці юридичних органів держави не повною мірою обізнані з таких, наприклад, положень загальної теорії держави і права, як-то: закони поділяються на п´ять категорій; переважна більшість підзаконних нормативно-правових актів приймається в сфері управлінської діяльності держави; саме нормами підзаконних нормативно-правових актів регулюється переважна більшість суспільних відносин як у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, так і в сферах внутрішньоорганізаційної діяльності інших державних і недержавних організацій та зовнішніх юридично-владних повноважень громадських організацій. А це означає, що, по-перше, і закони, і підзаконні нормативно-правові акти мають різний ступінь юридичної сили, тобто свою ієрархію; по-друге, вони потребують узаконеного специфічного порядку (процедури) їх прийняття і набуття ними юридичної сили. Тому питання про те, чи володіли вищезазначеними положеннями учасники обговорення вищезгаданого Закону і чи усвідомлювали вони їх значення, залишається риторичним.

Інакше як можна було розцінити, скажімо, внесення пропозиції щодо включення Генеральної прокуратури до переліку органів, нормативно-правові акти яких підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України. На щастя, ця пропозиція не знайшла підтримки, але при цьому необхідно зазначити, що мотивація її відхилення вийшла якоюсь невпевненою і неоднозначною, тобто її несприйнятність у даному випадку мотивувалася не на правовому, а на підсвідомому рівні. А стаття 117 Конституції України як основного аргументу несприйнятності цієї пропозиції так і не була задіяна. Хоча саме у ч. 3 цієї статті вказується: «Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств і інших центральних органів виконавчої влади (тут і далі курсив наш. — М. С.) до якої, доречно, Генеральна прокуратура не належить, підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом». Тобто в ній встановлений вичерпний перелік органів, нормативно-правові акти яких підлягають реєстрації.

Виходячи з положень загальної теорії держави і права це означає, що розширення переліку відповідних органів можна здійснити лише законом, який належить до категорії конституційних, котрим і можна внести доповнення, уточнення і зміни до тексту Конституції України. Закон же про нормативно-правові акти належить до категорій як органічних, на необхідність прийняття яких прямо вказано (див. вище текст ст. 117 Конституції), так і поточних (звичайних), що приймає вищий законодавчий орган. Тому саме в цьому Законі можна встановити лише порядок реєстрації, на чому і наголошується у вищезазначеній статті.

Поряд із цим автор був здивований також і відвертим нігілізмом (якщо не розцінити це як цинізм) законодавців. Доповідач неодноразово наголошував на тому, що запропонований для розгляду Закон є недосконалим і має низку недоліків, але його обов´язково треба прийняти, так і не зазначивши при цьому вагомих і ясних підстав і апелюючи лише тим, що потім до нього можна буде внести необхідні зміни і доповнення. Таку саму оцінку якості Закону давали й інші учасники обговорення. Незважаючи на це, Закон був прийнятий. (Згодом Президент України ветував цей Закон.)

Таке рішення нагадало авторові прийняття у подібний спосіб і Господарського кодексу, до тексту якого ось уже кілька років вносяться зміни і доповнення, і на даний час взагалі порушується питання про його скасування. Вищезазначені обставини прийняття Закону «Про нормативно-правові акти» нагадують відому сентенцію Президента Л. М. Кравчука: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди» або, що гірше, поширену у народі оцінку подібних законів — «закон як дишло, куди повернув, там і вийшло».

Подібних прикладів незнання та ігнорування положень загальної теорії держави і права вистачає, на жаль, і в науковій діяльності. Достатньо послатися хоча би на той факт, що окремі вчені, ігноруючи загальнотеоретичні критерії поділу права на галузі, пропонують виділяти нові галузі на підставі такого критерію, як «діяльність», що може призвести до появи такої «галузі права», як «ЖЕКівське право».

Отже, причини очевидні — низька професійність підготовки юристів у надбанні знань загальнотеоретичних понять (категорій) теорії держави і права та невміння застосовувати їх як у законодавчій, так і правозастосовчій та науковій діяльності. Що робити?

На нашу думку, є два шляхи. Перший (локальний) — запропонувати для всіх без винятку депутатів навчання (май-стер-класи) з вивчення загальнотеоретичних понять і категорій теорії держави і права та застосування їх у законотворчій діяльності. Другий (найбільш суспільно значимий) — підвищити роль вищої школи у вивченні і засвоєнні студентами-юристами загальнотеоретичних положень теорії держави і права.

Оскільки автор займається викладанням загальної теорії держави і права, то буде природним і правомірним поділитися своїм баченням щодо питань покращення викладання цієї навчальної дисципліни та успішного і раціонального оволодіння студентами її положеннями.

Як відомо, навчання в загальноосвітній школі починається з букваря. Саме з нього діти дізнаються, що таке буква, склад, слово, речення тощо. Тому і не дивно, що учнів першого класу називають лагідно «буквариками». Студенти юридичних закладів починають вивчення правознавства із загальної теорії держави і права, оскільки її предметом (об´єктом вивчення) є загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права поза простором і часом, а також система основних (загальнотеоретичних) понять і категорій правознавства і його термінології. Тому автор нерідко у спілкуванні з першокурсниками називає їх «буквариками», наголошуючи при цьому, що загальна теорія держави і права це і є для них (як і для учнів першого класу) букварем.

Незважаючи на те, що теорія держави і права віднесена до категорії нормативних навчальних дисциплін і для її вивчення відведена максимально можлива кількість навчальних годин, та зважаючи на те, що її загальнотеоретичні положення повинні певною мірою відпрацьовуватися в подальшому при вивченні інших галузевих, міжгалузевих і прикладних юридичних наук, на практицівідбувається парадоксальна річ. Студенти, наприклад, діють за пресловутим принципом «вивчив, здав іспит і забув», а викладачі інших юридичних дисциплін з різних причин (як нам видається, в основному суб´єктивних) головну увагу зосереджують на основних поняттях і категоріях «своїх» навчальних дисциплін, не враховуючи той факт, що ці специфічні поняття і категорії обумовлені загальнотеоретичними, а тому їх обов´язково необхідно ув´язувати між собою. В кінцевому результаті, на п´ятому курсі чи в магістратурі студенти практично забувають майже все, що вони вчили на першому курсі.

Не рятує положення цілком виправданий крок Міністерства освіти і науки України щодо запровадження на випускних курсах вивчення навчальної дисципліни «Актуальні проблеми теорії держави і права», оскільки методичне забезпечення її вивчення віддано на відкуп навчальним закладам. У результаті виділених на її освоєння навчальних годин вистачає практично на відновлення знань загальних понять і категорій теорії держави і права, що вивчалися на першому курсі, а проблемні питання якщо і згадуються, то побіжно і поверхово. Суттєвим недоліком є і те, що в навчальних програмах цієї дисципліни практично відсутні будь-які проблемні положення. Не сприяє повноцінному вивченню актуальних проблем і відсутність спеціального навчального посібника (не на кілька сотень сторінок академічного підручника).

Підсумовуючи все вищевикладене автор бере на себе сміливість винести на загал обговорення низки пропозицій з подальшим їх упровадженням через МОН України в навчальну практику.

  1. Надати навчальній дисципліні«Актуальні проблеми держави і права»статус нормативної.
  2. Встановити для її вивчення максимально можливу кількість аудиторних навчальних годин, але не менше 70—80 (40 лекційних, решта — семінарські).
  3. Окрім курсового іспиту, питання із курсу актуальних проблем теорії держави і права обов´язково передбачати у комплексному державному іспиті.
  4. Доручити провідному університету в галузі правознавства розробити проект навчальної програми з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми теорії держави і права» (далі — Навчальна програма).
  5. Науково-методичному центру вищої освіти МОН України організувати спеціальне обговорення проекту Навчальної програми у всіх юридичних закладах з наданням своїх зауважень і пропозицій щодо її змісту.
  6. Після узагальнення наданих зауважень і пропозицій видати Навчальну програму у відповідному вигляді від імені Навчально-методичного центру вищої освіти МОН України із залученням коштів всіх юридичних закладів з розрахунку кількості їх випускників (спеціалістів і магістрів).
  7. Зобов´язати юридичні заклади усіх форм власності у Навчальних програмах всіх без винятку навчальних дисциплін ув´язати специфічні їх поняття і категорії з загальнотеоретичними положеннями теорії держави і права.
  8. Дозволити кожному випускнику при здачі іспитів з актуальних проблем теорії держави і права користуватися Навчальною програмою, як це було в старі добрі часи.
  9. Порушити клопотання перед ВАК України про те, щоб аспіранти і ад´юнкти юридичного профілю складали іспит (у тому числі чи окремо) і з питань актуальних проблем теорії держави і права.
  10. Оголосити і організувати конкурсна підготовку і видання спеціального навчального посібника з навчальної дисципліни «Актуальні проблеми теоріїдержави і права».

Нам уявляється, що саме цими, як мінімум, заходами можна значно покращити набуття знань юристами та підвищити їх професійну фаховість у всіх напрямах юридичної діяльності. Тоді не жартома, а насправді можна буде стверджувати, що загальна теорія держави і права є для юриста букварем.

загрузка...
Top