Бантишев О.Ф. Щодо подальшого вдосконалення діючого КК України

Розбудова незалежної правової держави України викликала необхідність активного формування її юридичної основи. Втім, запозичення і використання у нових умовах законодавства попереднього, радянського періоду виявилося неможливим. Зазначене стосується і такої специфічної сфери як кримінально-правова охорона прав і свобод людини і громадянина, власності незалежно від її форм, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України та забезпечення миру й безпеки людства від злочинних посягань. Тому прийняття десятиріччя тому Кримінального кодексу України виявилося і актуальним, і необхідним кроком до розбудови нашою державою власної системи права.

Водночас аналіз положень чинного КК України і практики його застосування у контексті демократичних традицій та завдань, що покладені на кримінально-правові норми дає підстави для внесення окремих змін, які, на нашу думку, дозволять удосконалити чинні юридичні норми та підвищити їх ефективність.

Так, стосовно віку, з якого особа підлягає кримінальній відповідальності. автор впевнений, що особа, яка не досягла віку 16 років, а може навіть і 18 років, не повинна притягатись до кримінальної відповідальності за ст.ст. 112, 113, 258 та 443 КК України, які передбачають відповідальність за злочини політичного характеру, якого особи, що не досягли цього віку, усвідомити не можуть.

Автор не може погодитися з положеннями частин 2 та 3 ст. 68 КК України, якими відповідно до Закону від 15.04.2008 р. передбачено, що за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, а за вчинення замаху на злочин - двох третин. А якщо злочин на одній з цих стадій був припинений співробітниками правоохоронних органів або звичайними громадянами з ризиком для їх власного життя?

Тому, напевно, відносно покарання за готування до злочину та за вчинення замаху на нього було б доцільним повернутися до колишнього (до 15.04.2008 р.) положення закону, яке визначало, що у таких випадках суд приймає до уваги обставини, з яких злочин не було доведено до кінця, визначаючи покарання відповідно до санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Статтю 112 КК України слід було б викласти наступним чином: «Вбивство або замах на вбивство ...» далі за текстом статті.

Статтю 24 Конституції України проголосила, що громадяни є рівними перед законом, але якщо, наприклад, порівняти спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, закріплені у частинах других статей 111 та 114 КК України, ми побачимо, що іноземці перебувають у привілейованому становищі у порівнянні до громадян України. Цю невідповідність слід усунути.

Вже багато разів відзначалося, що диверсія може бути вчинена як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Саме тому ст. 113 «Диверсія» КК України пропонується викласти наступним чином: «Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших діянь ...» далі за текстом статті.

Окремою статтею слід було б передбачити відповідальність за незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), розмістивши цю статтю у розділі IX Особливої частини КК України «Злочини проти громадської безпеки».

До статті 257 «Бандитизм» слід було б додати частину другу, яка передбачала би спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи - крім організатора або керівника банди - за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення банди або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

З розділу IX «Злочини проти громадської безпеки» слід було б виділити окремий розділ «Злочини терористичної спрямованості», включивши до нього статті 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 та 258-5.

До КК України слід було б повернути ст. 331, яка передбачала відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України і була виключена з КК Законом №1723-IV (1723-15) від 18.05.2004 р. Зараз за такі дії передбачена адміністративна відповідальність. Але ж у межах справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з перетинанням державного кордону України, встановити мету і мотиви винної особи навряд чи вдасться, хоча у діяння нерідко можуть бути готуванням до тяжких злочинів.

Наш кримінальний закон дуже добре захищає права, життя та здоров’я захисника чи представника особи. Але ж відомі безліч фактів, коли зловживаючи довірою, захисник чи представник грубо порушували права особи. За такі діяння слід було б передбачити кримінальну відповідальність.

Відносно розділу XX КК України «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Статтю 442 «Геноцид» слід було б викласти наступним чином: «Геноцид, тобто діяння умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової, релігійної чи соціальної групи ...» далі за текстом статті.

Статтю 447 КК України «Найманство» слід розділити на дві самостійні статті. Перша частина ст. 447 КК стала б у такому разі статтею «Вербування найманців», а частина друга - статтею з назвою «Найманство».

Ось лише деякі питання щодо можливого вдосконалення діючого КК України.

загрузка...
Top