Аттей Капітон

Вступ.

1. Особистість Аттея Капітона.

2. Спадкоємці Капітона та діяльність римських юристів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Гней Атей Капітон, юрист, що зробив прекрасну політичну кар'єру при Августі (був консулом, понтифіком), дотримувався консервативних, традиційних поглядів. Його прихильники також по ім'ю його учня Сабіна стали називатися сабініанцями.

Кожна з названих шкіл орієнтувалася на різні філософські навчання (Аристотеля й стоїків), і тому одна надавала більшого значення формальним категоріям, а інша - і "матеріальним", тобто сутнісним відносинам. Будучи прихильниками монархії, прихильники прокуліанців допускали більше широке тлумачення республіканських правових норм. Сабініанці в питаннях тлумачення права займали більш консервативну позицію, віддавали перевагу квиритському праву.

У своїй діяльності римські юристи чудово сполучили теорію й практику, відмінно знали запити життя, правові ситуації й конфлікти, обумовлені всепроникаючими впливами приватної власності. Вони тлумачили право не по букві, а за змістом, виходячи із практичної доцільності, визнання римських громадян рівноправними за законом і справедливістю.

Розроблені юристами формули й визначення досягли рівня мистецтва. Чіткість, лаконізм, афористичність правових понять вражали сучасників. Римські юристи ставилися до своєї діяльності, як до свого роду мистецтву. На відміну від ораторів, що виступали в судах за винагороду, юрисконсульти Рима давали консультації безкоштовно, їх задовольняли слава, популярність, вплив, які вони здобували в результаті своєї діяльності.


1. Особистість Аттея Капітона

Капітон Аттей - римський юрист, пом. в 22 р. по Р. Х.; в 5-му - був консулом. На противагу своєму сучасникові Лабеону був прибічником нового монархічного порядку й користувався розташуванням Августа.

Авторитет і влада Августа розвивалася з двох старинних республіканських магістратур: проконсульства і народного трибунату. Однак при Республіці та Імперії існувала суттєва різниця між названими магістратурами. В республіканський період магістратури були обмежені у часі і просторі певною територією (провінція, міський померій) та річним терміном із правом пророгації (продовження влади), а проконсульство і трибунат Августа не обмежувалися ні простором, ні часом. Саме в цьому полягала принципова відмінність. Унаслідок проконсульського імперія Август був верховним командиром збройних сухопутних і морських сил на всьому терені держави, зрозуміло, і в Італії, і в самому Римі, де розташовувалися елітні військові частини - преторіанська гвардія, когорти охорони, пожежна дружина тощо. Однак більша частина військ зосереджувалася у прикордонних провінціях, ще не зовсім освоєних Римом, де існувала небезпека повстань та варварських вторгнень. Ці провінції (Іспанія, Галлія, Фракія, Далмація, Сирія) називалися імператорськими або цезарськими (provinciae Caesaris) і перебували на військовому становищі. До них можна віднести й Єгипет - патримоній Августа. Імператорські провінції протиставлялися сенатським (provinciae senatus), які управлялися пропреторами і проконсулами, - і лише у військовому відношенні підкорені Августу.

В імператорських провінціях, унаслідок постійної військової загрози, влада Августа фактично була диктаторською. Імператор, згідно з "правом меча" (ius gladii) мав владу над життям і смертю жителів підлеглих провінцій - тубільців і римлян, видавав декрети, розподіляв і встановлював податки, керував громадськими роботами, будівництвом, громадським харчуванням і постачанням продовольства, був вищим апеляційним і касаційним судовим органом.

Але сила Августа полягала не лише в його диктаторських повноваженнях, а в його міцній матеріальній базі (колосальні земельні та грошові багатства). Помістя імператора та його сім'ї, які управлялися прокураторами (procuratores), знаходилися і в імператорських, і в сенатських провінціях.

Імператор розпоряджався всіма прибутками імператорських провінцій, що надходили не в загальнодержавну скарбницю (aerarium saturni), а в імператорську - фіск (fiscus). Фіксами (fisci) називали плетені корзини для вижимання олії з оливок, а також корзини чи гаманці для зберігання грошей і цінностей.

При наявності колосальних коштів принцепс міг вербувати своїх клієнтів, вести агітацію, влаштовувати свята, ігри, закуповувати зерно і хліб, сплачувати борги сенаторів, купувати землі для ветеранів, наймати легіони, вести війни, рекомендувати потрібних йому людей на посаду, усуваючи непотрібних. І найголовніше, що все це проходило в законних конституційних межах. Імператор повністю контролював збройні сили: комплектацію, постачання, нагороди, чини, зміну командного стану.

"Чотири рази, - писав Август, - я з особистих коштів (pecunia mea) допомагав державній скарбниці і загалом передав завідуючому державною скарбницею 150 млн. сестерцій" [Діяння божественного Августа, 17]. У 6 р. н.е. за ініціативою Августа створили спеціальне військово-фінансове відомство (aerarium miiitare) з основним фондом у 170 млн. сестерцій з особистих коштів імператора. Для поповнення військового ерарія відраховувався 1% із податків на майно. З військової скарбниці виплачували пенсії солдатам, робилися одноразові подарунки.

Зміцнення імператорської влади відобразилося і на титулах Августа. Його повний титул звучав: "Імператор, Цезар, Август, син божественного, верховний жрець, носій влади народного трибуна, батько Вітчизни, консул, нащадок Венери і Енея". Особа принцепса як народного трибуна і верховного вождя вважалася священною {sacrosancta persona). Він відрізнявся від інших громадян одягом (toga praetexta paludamentum), як консули, мав почет з 12 лікторів, мешкав у прекрасному палаці на Палатинському пагорбі. Крім того, Август час від часу приймав надзвичайні повноваження, наприклад піклування про продовольче постачання Риму (cura annonae), піклування про суспільну моральність (cura legum morumque) тощо.

1 липня 23 р. н.е. Август відмовився від посади консула і з цього часу його трибунську владу почали тлумачити як річну магістратуру. Як патрицій, Август юридично не міг бути народним трибуном. Тому-то і була створена фікція, шо трибунська влада (tribunica potestas) може бути відокремлена від її носія, народного трибуна, і передана іншій особі, в даному випадку - Августу. Цим створили прецедент, наступники Августа також рахували час правління за роками своєї трибунської влади.

Але відмова від консульства не означала відмови від важливої консульської прерогативи: право вносити в сенат пропозиції, маючи перевагу перед іншими магістратами (I'US primae relationis). Мало того, 22 р. до н.е. йому "дарували" право скликати сенат і головувати в ньому, сидячи між двома консулами.

Відмовляючись від свого виключного права на консулат, Август мовби робив його доступнішим для інших, а трибунські права підкреслювали загальнонародний характер його влади. З іншого боку, всі розуміли, що всі ці реформи переслідували мету посилення одноосібної влади Августа.

Як зазначалося, цивільна влада Августа була втілена в трибунських його повноваженнях. А за республіканськими мірками трибунська влада була вищою по відношенню до всіх інших магістратур. Свідченням посилення єдинодержавства було й збереження за Августом домінуючого становища в сенаті і, особливо, створення постійної військової охорони для особи імператора. Користуючись проконсульним імперієм, Август організував особисту охорону з 9 преторіанських когорт по 1000 чол. у кожній (cohortes praetoriae). Солдати, які служили в них, називалися преторіанцями і мали привілеї. З 24 р. до н.е. Август привів когорти із собою в Рим: З - безпосередньо в столицю, 6 - в окремі містечка поблизу Риму. Разом з 3-ма міськими когортами (cohortes urbanae) для поліційної охорони преторіанці складали безпосередньо опору імператора.

Таким чином, усі дії Августа, без сумніву, посилювали монархічний принцип, попри демагогічне підкреслення ним республіканських основ своєї влади. Основою принципату стали 3 основних принципи:

- розширена трибунська влада, яка робила Августа главою цивільного управління (сенат, магістратури, коміції);

- виший імперій давав йому верховну владу над військами та провінціями;

- понтифікат надавав керівну роль у релігійних справах.

Як юрист, Аттей Капітон відрізнявся також консерватизмом думки, твердо тримаючись сталих юридичних поглядів. Його вплив на наступну юриспруденцію було внаслідок цього набагато менш значно, чим вплив Лабеона, хоча у свій час він користувався однаковою повагою й уважається засновником школи сабініанців.

Був особливо знавцем понтифікального права, якому присвятили спеціальний твір ("De pontіfіcіo jure", близько 7 кн.). З інших творів його римські письменники (осіб. Геллий, у якого й деякі витримки) згадують: "Conjectanеа" (ок. 9 кн.), "De offіcіo senatorіo" (1 кн.) і з неюридичних: "De sacrіfіcііs" і "Epіstolae". Порівн. Kr u ger, "Gesch. der Quellen und Lіtteratur d. R. Rechts" (§ 19, Лейпциг, 1888).


2. Спадкоємці Капітона та діяльність римських юристів

Римське право формувалося, головним чином, шляхом судової практики, звичаїв, рішень магістрів, сенатських постанов, коментаріїв і висловлювань авторитетних юристів з приводу невідомих чи суперечливих місць закону. З часом кількість судових казусів значно зросла, нагромадилося багато суперечливих рішень і едиктів, що згубно відобразилося на судовій практиці. Тому виникла думка про систематизацію законів. Саме з Августа розпочинається систематизація римського права, що привело до створення кодексів римського цивільного права. В основу римського права поклали декілька загальних принципів (iusbonietdegui).

Право виходило з інтересів правоздатності особи, яка вільна у своїх діях і відповідає за них. Серед юристів існували різні школи і напрямки. При Августі діяли школи аналолстів і аномалістів. Першу очолював видний юрист Пабеон (Labeo), іншу - Капітон (Capito). Лабеону приписують близько 400 творів, перероблених пізніше юристом Павлом і включених у Дігести. Нащадки Лабеона, відомі під іменем прокулеянців, за іменем Прокула, учня Лабеона, дотримувалися ліберальних поглядів і в багатьох питаннях відступали від традиційних норм і звичаїв. Спадкоємці Капітана (сабініанці), навпаки, притримувалися консервативніших поглядів, уникаючи якихось нововведень і вільних тлумачень права, як це робили прокулеянці.

Більшість римських юристів належали до панівного класу суспільства. Юристи займали високе службове становище. Римські юристи завдяки як цій зовнішній обставині, так і видатній якості їхніх консультацій мали великий авторитет і вплив. Не маючи, зрозуміло, законодавчої влади, римські юристи проте своєю консультаційною практикою безпосередньо впливали на розвиток права авторитетом своїх науково-практичних висновків (auctorіtas іurіsprudenlіum, авторитет юристів).

Надаючи своїми тлумаченнями закону певний зміст окремим нормам, юристи у своїй практиці фактично створювали норми, що здобували потім авторитетність, що граничила з обов'язковістю.

"Уперше божественний Август для піднесення авторитету права встановив, щоб вони давали відповіді на підставі його (Августа) влади..." (Д.1,2,49). Що втримувалися в таких консультаціях рішення юридичних питань із на практиці обов'язкове значення не тільки для тих конкретних справ, у зв'язку з якими вони були дані, але стали поширюватися на аналогічні ситуації. Тлумачення права, рішення казусів ставали нормами права.

Діяльність юристів, по суті мала призначення допомагати з діючих норм права, фактично одержала значення самостійної форми правоосвіти.


Висновки

Найбільш відомі римські юристи з числа республіканських юристів варто назвати: Секста Елія Пета Ката (ІІ ст. до н.е. ), якому належить збірник, що охоплював закони, тлумачення їх і опис форм процесу; Марка Манілія, Юнія Брута й Публія Муція Сцеволу (про яких юрист Помпоній говорить, що вони іus cіvіle fundaverunt, заснували цивільне право, D. 1.2.2.39), Квінта Муция Сцеволу І в. до н.е. ), Аквилия Галла, Цицерона.

До початку класичного періоду ставляться два видатних юристи, що як би зв'язують республіканську юриспруденцію із класичним періодом: це - Лабеон і Капітон. Від них ведуть свій початок дві школи юристів: прокул’янська (названа за ім’ям Прокула, учня Лабеона) і сабін’янська (за ім’ям Сабіна, учня Капітона).

Збережені історичні джерела не дають можливості скласти повну картину школи, що розділяли ці, розбіжностей. Все-таки можна припустити, що вони пов'язані з боротьбою прогресивних і консервативних початків у юриспруденції. "Атей Капітон стояв на тім, що йому було передано (його попередниками), Лабеон же трудився, довіряючи розуму й ученості... здебільшого встановлював нові положення" (Д. 1,2,47). До того ж Лабеон був прихильником республіканської форми правління. Його праці тривалий час впливали на римську юриспруденцію.


Список використаної літератури

1. Агафонов С. Римське право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 144с.

2. Гуляев С. Римское гражданское право: Учеб. пособие. — М. : Издательство деловой и учебной литературы, 2006. — 108с.

3. Кузнецов А. Римское право: Учебно-метод. комплекс / Тюменский гос. ун-т. Институт государства и права. — Тюмень : Издательство Тюменского гос. ун-та, 2000. — 152с.

4. Новицкий И. Римское право / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова; Центр общественных наук / Е.А. Суханов (отв.ред.). — 6.изд., стереотип. — М. : Гуманитарное знание, 1995. — 245с.

5. Перетерский И. С., Краснокутский В. А., Новицкий И. Б., Розенталь И. С., Флейшиц Е. А. Римское частное право: учебник / И.Б. Новицкий (ред.), И.С. Перетерский (ред.). — М. : Юриспруденция, 2007. — 464с.

6. Пиляева В. Римское частное право. — 4-е изд., испр., доп. — СПб. : Питер, 2002. — 267с

7. Підопригора О. Римське право: Підручник / Опанас Підопригора, Олег Харитонов,. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 511 с.

8. Римское частное право: Учебник/ Под. ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. - М.: Юрист, 1996. - 544 с.

9. Римское частное право: Учебник/ Под. ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. - М.: Юриспруденция, 1999. - 508 с.

10. Римське право: Інституції/ Ред. Є. О. Харитонов. - 3-е вид., виправлене. - Харків: Одіссей, 2003. - 287 с.

11. Трофанчук Г. Римське приватне право: Навчальний посібник/ Григорій Трофанчук,. - К.: Атіка, 2006. - 245 с.

загрузка...
Top