Аналіз видів та характеристики статевих злочинів

ПЛАН

  1. Поняття та кримінально-правова характеристика зґвалтування

  2. Кваліфіковані види зґвалтування

  3. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевоїзрілості: аналіз юридичних складів злочину

  4. Розбещення неповнолітніх: аналіз юридичнихскладів злочину

  5. Практичне завдання № 1

  6. Практичне завдання № 2

  1. Поняття та кримінально-правова характеристика зґвалтування

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини Із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості — її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.

Як випливає з тексту ст. 152, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка (жінки), а потерпілий — чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоловічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що буде сказано щодо ознак складу злочину, застосовується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом злочину — жінка.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або використання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу). Придбання, наприклад, наркотиків для приведення потерпілої особи у безпорадний стан, заманювання у зручне місце, створення групи для вчинення зґвалтування та інше утворюють готування до цього злочину. Добровільна відмова від зґвалтування відповідно до ст. 17 виключає кримінальну відповідальність за готування або замах на цей злочин.

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати потерпілу, завдати побої, тілесні ушкодження різної тяжкості, наносити удари, здавлювати шию руками або накинутою петлею тощо.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фізичного насильства І заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єктивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане з вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152.

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 при окресленні зґвалтування застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб'ю»,«заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде).

Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Верховного Суду України ще в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. рекомендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлюванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад, до дитини). Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається домаганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опинилася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необхідності, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можливості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосовувати насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорадність, значення не мають. Практика Верховного Суду України не виключає відповідальності за цей злочин, як у випадку, коли винний сам довів жінку до такого стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану, дав наркотики, снотворне тощо), так і коли потерпіла особа знаходилася в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внаслідок нещасного випадку та ін.).

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Суб'єктом зґвалтування - безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив згвалтування, — така жінка єпосібником у злочині.

Як уже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалтування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але згвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років і

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.

При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. З ст. 152 без посилання на ст. 27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. З не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. З ст. 152.

Участині 4 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває, надаючи це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі зґвалтування або замаху па нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121.

Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 І 152, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Згвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке згвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

Покарання за згвалтування: за ч. 1 ст. 152 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 152 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 152 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 152 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

  1. Кваліфіковані види зґвалтування

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Цей злочин може виразитися:

1) в неприродних статевих зносинах з жінкою, тобто зносини perosабо peranum;

2) в мужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму;

3) в лесбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою;

4) в інших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті.

Неприродні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або вчинюються з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Природні статеві зносини за цих обставин утворять собою згвалтування і кваліфікуватимуться за ст. 152.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст. 153, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознаками згвалтування і викладені при його характеристиці.

З суб'єктивної сторони, цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину:

1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього;

2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 153 — позбавлення волі на строк до п'яти років: за ч. 2 ст. 153 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 153 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154).

Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службове залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв'язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 154 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 154 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

  1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої
    зрілості: аналіз юридичних складів злочину

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості(ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий зв'язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

У частині 2 ст. 155 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо). Окрім того, ч. 2 ст. 155 вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків з потерпілим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 155 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 155 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

  1. Розбещення неповнолітніх: аналіз юридичних
    складів злочину

Розбещення неповнолітніх(ст. 156) полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 156 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 156 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років.

Практичне завдання №1

Бабинець і Раєнков, будучи напідпитку, ввечері проникли в квартиру своєї знайомої Січук. У квартирі знаходилась лише бабуся останньої - Пашук, яку Раєнков вирішив зґвалтувати. Він повалив її на ліжко і намагався вчинити статевий акт, але Пашук вчинила опір, кричала. Раєнков покликав Бабинця, який почав закривати потерпілій рукою рота, включив на повну гучність телевізор. Раєнков з великою силою пальцями рук здушив її шию, переламавши ріжки під'язичної кістки й щитовидного хряща, спричинив тяжке тілесне ушкодження, однак статевий акт не зміг вчинити з фізіологічних причин. Боячись, що Пашук розкаже про вчинене з нею дочці або онуці, Бабинець кухонним ножем ударив її в груди. Від проникаючого поранення з ушкодженням легені та рясної внутріплевральної кровотечі потерпіла на місці померла.

Як визначити відповідальність винних осіб?

Відповідальність винних осіб можна кваліфікувати за ст. 152, ч. 4 і ст. 115, ч. 2, п.10 – зґвалтування або замах на нього, пов`язане з вбивством.

Практичне завдання №2

Неповнолітні Коротков, Савченко і Солоденко на квартирі останнього розпивали спиртні напої. На запрошення Солоденка пізніше до них приєдналась 16-річна Лобач. Коли Коротков у коридорі намагався обійняти Лобач, вона його відштовхнула. Тоді Коротков ударив її в обличчя, силою затягнув у вільну кімнату, де повалив на диван і намагався вчинити статевий акт, хоча Лобач чинила опір. У кімнату зайшли Солоденко і Савченко, які з метою подолання опору почали допомагати Короткову: Савченко тримав Лобач за руки, а Холоденко закрив рота руками, щоб вона не кричала і не звала на допомогу, позбавивши Лобач можливості чинити ефективний опір. Коротков із застосуванням сили роздяг Лобач і почав здійснювати статевий акт. У цей час у двері квартири Солоденка почали стукати сусіди, а невдовзі й батьки потерпілої, через що Коротков не закінчив статевого акту. Лобач було спричинено легкі тілесні ушкодження, що не потягли короткочасного розладу здоров'я, у неї також була розірвана плівка незайманості. Як визначила судово-медична експертиза, потерпіла на момент вчинення злочину не досягла статевої зрілості.

Як визначити відповідальність винних осіб?

Відповідальність винних осіб можна кваліфікувати за статтями 155 п. 1.

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Використана література

  1. Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини; Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. - X.: 2003. - С. 89-97.
  2. Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх //Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995— 1997). - К.: Юрімком Інтер, 1998, - С. 20-42.
  3. Мачужак Я.В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // ВВСУ. - 1997.- № З.-С. 52-60.
  4. Панєвін О. Усунути помилки в справах про статеві злочини//Право України. - 1992.-№ 10. -С. 28-31.
  5. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканості особи // Право України. -1999.-№ 5. -С. 74-75.
  6. Синеокий О. Насильницький гомосексуалізм: деякі кримінально-правові та криміналістичні проблеми // Вісник Академії правових наук України. - 2000. -- № 3 (22). - С. 195-207.
  7. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Особлива частина: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -279, с.
  8. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -151, с.
  9. Укpаїна. Закони. Кримінально-виконавче законодавство України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -431, с.
загрузка...
Top