Аналіз деяких спірних питань корпоративних правовідносин

Питанню аналізу корпоративних правовідносин присвячено досить багато досліджень. Однак деякі аспекти зазначених правовідносин є не до кінця з’ясовані та підлягають детальному розгляду. Зокрема, це стосується корпоративних відносин у приватних підприємствах.

Законодавчі визначення поняття корпоративних відносин закріплені у декількох нормативних актах. Зокрема, відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративним правом є право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Як видно, це визначення розкриває сутність корпоративного права у його суб’єктивному значенні. У ньому перераховані основні складові зазначеного права. При цьому законодавець розглядає корпоративне право як майнове право, адже зазначається, що таке право є «правом власності» на статутний капітал, в яке включається і право на управління юридичною особою. З цього приводу необхідно зауважити, що у вітчизняній доктрині традиційно корпоративні права поділяються на майнові (оплата акцій, право на отримання дивідендів тощо) і немайнові, до яких належать правовідносини, пов’язані з управлінням акціонерним товариством [1, 37; 2, 13]. Тобто повноваження щодо участі в управлінні юридичною особою визначаються як особисті права учасників такої юридичної особи. Отже, доречніше було б зазначити, що корпоративним правом є право власності на статутний капітал та (замість — «у тому числі») інші права, зокрема право участі у товаристві, отримання частини прибутку тощо.

Незважаючи на викладене, можна стверджувати, що з аналізу зазначеної вище норми випливає чіткий висновок, що корпоративні права належать учаснику підприємницької юридичної особи, незалежно від кількості учасників такої особи — один, два чи більше. Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи ст. 167 ГК України. Відповідно до цієї норми корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 ГК України під господарськими організаціями розуміються усі юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність. Отже, кожен учасник підприємницької юридичної особи має корпоративні права, навіть якщо в юридичної особи є один учасник.

Натомість таке твердження не цілком узгоджується з ч. 3 ст. 63 ГК України, яка передбачає поділ підприємств залежно від способу їх утворення (заснування) та формування статутного капіталу на підприємства унітарні та корпоративні. При чому встановлюється, що унітарне підприємство створюється одним засновником, а корпоративне двома і більше засновниками. Згідно з цією класифікацією до унітарних належать, зокрема, приватні підприємства.

У зв’язку з цим постає запитання, чи виникають корпоративні права в учасника унітарного підприємства? Крім того, не цілком чітко визначений сам критерій поділу. Скажімо, якщо підприємство було створено одним засновником, а пізніше до його складу увійшли інші учасники чи продовжує підприємство лишатись унітарним, як таке, що створено однією особою, чи стає корпоративним.

Якщо припустити, що у засновника унітарного підприємства не виникає корпоративних прав, то які ж він має права стосовно створеного ним підприємства і в чому відмінність таких прав від корпоративних? Видається, що незалежно від кількості осіб, які створили підприємницьку юридичну особу чи пізніше увійшли до її складу, у таких осіб виникають корпоративні права.

Слід зазначити, що ГК України не встановлює обмежень щодо осіб, які можуть створювати унітарні підприємства. Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГК України господарські товариства можуть діяти у складі одного учасника і відповідно належати до унітарних підприємств. У науково- практичному коментарі до ГК України, підготовленому авторським колективом за загальною редакцією В. Мамутова, в аналізі ст. 63 ГК України зазначається, що унітарні підприємства створюються в розпорядчому порядку — за розпорядженням власника майна [3, 9]. Власне, мабуть, це єдиний критерій, який відрізняє зазначений вид підприємств від корпоративних.

Підсумовуючи, можна погодитись з висновками І. Спасибо-Фатєєвої стосовно відсутності чітких критеріїв і логічної послідовності щодо класифікації підприємств, яка закріплена у ГК України, в тому числі поділу на унітарні та корпоративні [4, 6].

Враховуючи викладене, поділ підприємств на унітарні та корпоративні не має практичного значення щодо визначення взаємовідносин між учасниками юридичної особи і самою юридичною особою. Тобто корпоративні права мають учасники підприємницьких юридичних осіб незалежно від їхньої кількості у такій юридичній особі, отже, відповідні права виникають і в учасників приватних підприємств.

Таким чином, особа, яка має корпоративні права у приватному підприємстві, може їх відчужити і таке відчуження фактично буде відчуженням самого підприємства, тобто зміною власника підприємства.

Іншим аспектом, пов’язаним із корпоративними правовідносинами, є проблема, пов’язана з набуттям корпоративних прав подружжям. З цього приводу цікавим є підхід Верховного Суду України, викладений у постанові «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11. Відповідно до п. 26 зазначеної постанови при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід керуватися тим, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом. При цьому зазначається, що предметом поділу виступають частки та акції у фондах корпоративних господарських організацій.

У абзаці 1 п. 28 зазначеної постанови звертається увага на те, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого товариству засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому в абзаці 2 зазначеного пункту вказано, що керуючись змістом частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

З таким тлумаченням закону важко погодитись. Перше, на що хочеться звернути увагу, це необхідність визначення мети правочину щодо придбання частки у статутному фонді господарського товариства, про яке йдеться у зазначеній постанові. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Апелюючи до зазначеної норми, Верховний Суд України ставить у дуже незручне становище того з подружжя, який не є учасником господарського товариства, адже змушує його доводити мету правочину, щодо створення товариства чи щодо викупу ним частки в існуючому товаристві іншим з подружжя саме в інтересах сім’ї, а не з іншою метою. Навряд чи такий підхід сприятиме захисту прав другого з подружжя, а в підсумку — захисту рівноправ’я у сім’ї.

Більш доречним було б посилання на ч. 1 ст. 61 СК України, згідно з якою об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту і ч. 2 ст. 60 СК України, відповідно до якої вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що корпоративні права насамперед є майновими правами, про що детальніше було вказано вище, то вони автоматично мають визнаватись об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо набуті у шлюбі, за винятком тих ситуацій, коли вони належать до особистої приватної власності одного з подружжя (ст. 57 СК України). І в жодному разі не повинна мати значення, наприклад, мета придбання акцій акціонерного товариства чи частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю одним із подружжя — в інтересах сім’ї чи ні. Сам факт набуття корпоративних прав є достатньою підставою для визнання їх спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи це, усі доходи від корпоративних прав також автоматично стають об’єктом спільної сумісної власності, а не, як зазначено у згаданій постанові ВСУ, лише тоді, коли вклад зроблений в інтересах сім’ї. Договори щодо набуття корпоративних прав не можна оцінювати з точки зору мети їх укладення одним із подружжя. Набуття будь-якого майна, в тому числі корпоративних прав, є достатньою підставою для виникнення спільної власності подружжя.

Слід зазначити, що у літературі існують й інші погляди на вирішення зазначеної проблеми. Зокрема, у науково-практичному коментарі до ст. 61 СК України запропоновано визнавати корпоративні права особистою приватною власністю того з подружжя, хто безпосередньо зробив вклад до статутного капіталу господарських товариств. Однак при цьому також пропонується визнавати такі права об’єктом спільної власності при поділі майна подружжя [5, 254]. Такий подвійний підхід зумовлений метою захисту інтересів господарського товариства, і вважається, на думку авторів, «меншим «злом» порівняно з тими негативними наслідками, які потягне за собою визнання за другим з подружжя права власності на частку в майні господарського товариства» [5, 254]. При цьому під негативними наслідками мається на увазі можливість втручання у діяльність господарського товариства іншого з подружжя особи, яка є безпосереднім учасником підприємницької юридичної особи.

Натомість, видається, що застосування юридичної конструкції, яка є внутрішньо суперечливою, не може слугувати жодній, навіть найбільш благородній меті. Будь-яка внутрішня суперечливість може призвести у майбутньому до непередбачуваних наслідків.

Виходом із цієї ситуації могло б бути визначення на законодавчому рівні неподільності корпоративних прав. Наприклад, відповідно до абзацу 9 ч. 3 ст. 40 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі, якщо акція перебуває у спільній власності декількох осіб, повноваження щодо голосування на загальних зборах здійснюється за їх згодою одним із співвласників або їх загальним представником. Так само співвласники вкладу до статутного капіталу іншої підприємницької юридичної особи повинні діяти як одна особа, тобто представляти одну узгоджену волю. Формально такою особою визнається той, хто безпосередньо зробив внесок до статутного капіталу підприємницької юридичної особи і визначений у статутних документах. Такий підхід узгоджується з тим, що з точки зору права власності корпоративні права набуті під час шлюбу за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Підсумовуючи викладене, можна дійти таких висновків.

Поділ підприємств на унітарні та корпоративні, закріплений у ГК України, не має практичного значення щодо визначення взаємовідносин між учасниками юридичної особи і самою юридичною особою. Корпоративні права виникають в учасників підприємницьких юридичних осіб незалежно від кількості учасників у такій юридичній особі та від виду юридичної особи — приватне підприємство, фермерське господарство чи будь-яке господарське товариство.

Корпоративні права, набуті під час шлюбу за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно, усі доходи від таких прав також є спільною власністю подружжя.

З метою уникнення проблем, пов’язаних із реалізацією подружжям корпоративних прав, насамперед немайнового характеру (право на участь у загальних зборах, на інформацію тощо), що може перешкоджати діяльності підприємницької юридичної особи, щодо якої виникають відповідні корпоративні права, необхідно закріпити неподільність можливості реалізації таких прав. А саме закріпити правило, згідно з яким реалізувати у відносинах з такою юридичною особою відповідні корпоративні права може лише одна уповноважена особа, а подальші взаємовідносини між подружжям є їхньою особистою справою і такі взаємини не повинні перешкоджати діяльності юридичної особи.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Спасибо-Фатєєва І. В. Акціонерні товариства : акції, власність, корпоративне управління. — Х., 2002. — 171 с.
  2. Артеменко С. В. Цивільно-правові проблеми управління акціонерним товариством : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — К., 2004. — 195 с.
  3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / за заг. ред. В. К. Мамутова ; Академія правових наук України. Відділення екологічного, господарського і аграрного права. — К., 2004. — 687 с.
  4. Последняя попытка расшифровать «код Да Винчи», т. е. Хозяйственный кодекс Украины // Юридичний радник. — 2006. — № 2 (10) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.yurradnik.com.ua
  5. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / І. В. Жилінкова, В. К. Антошкіна, Н. А. Д’яч- кова, В. Ю. Москалюк та ін. / за ред. І. В. Жилінкової. — Х., 2008. — 855 с.
загрузка...
Top