Адміністративно-правові аспекти набуття права на торговельні марки, їх охорони та захисту в Україні

Створення та функціонування сучасного ринку об´єктів промислової власності є динамічним процесом як в економічно розвинених країнах, так і в світовій економіці. Слід зазначити, що конкурентоспроможність і стабільне зростання визначаються виваженою державною політикою у сфері інноваційної діяльності й охорони промислової власності. Серед факторів економічного зростання у розвинених країнах об´єкти промислової власності цінуються вище, ніж природні багатства, інновації — вище, ніж інвестиції.

В умовах формування національного законодавства, що регулює питання промислової власності, виникає ціла низка практичних питань, вирішення яких потребує глибоких теоретичних розробок та вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо створення та формування нової системи захисту об´єктів промислової власності, зокрема і торговельних марок. І хоча сьогодні в Україні сформовано організаційну структуру органів, які забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав власників охоронних документів, однак негативні явища у сфері правової охорони та захисту торговельних марок потребують створення нової інфраструктури, систематизації державних управлінських функцій у цій сфері, адекватного їх перерозподілу між органами виконавчої влади. Однією з причин неефективності управління є розпорошення і дублювання управлінських функцій між Міністерством освіти і науки України (далі — МОН), Державним департаментом інтелектуальної власності та ДП «Український інститут промислової власності», які забезпечують набуття, здійснення та захист прав у сфері інтелектуальної власності. Докорінного реформування потребує вся система державного регулювання та управління у цій сфері. Залишились і певні питання, що потребують змін у законодавстві України в галузі охорони торговельних марок.

В Україні швидкими темпами протягом останніх десятиліть формується власна школа інтелектуальної власності, яскравими представниками якої є провідні юристи: Ю. Бошицький, В. Жаров, Ю. Капіца, О. Мельник, О. Святоцький та ін.

Але проблема всебічного та належного врегулювання в чинному законодавстві порядку застосування норм адміністративного права в діяльності державних контролюючих органів у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності існує дотепер [1, 42-43].

Катастрофічне зростання останнім часом обсягів незаконної торгівлі ставить під загрозу здоров´я споживачів та їх безпеку, а також підриває економічний розвиток держави. Загальновідомо, якої шкоди можуть завдати підробні харчові продукти, дитячі іграшки, запасні частини до транспортних засобів, лікарські засоби, антигенний матеріал (вакцини), зокрема, в останньому випадку під загрозу ставиться не лише життя окремої людини, а й генофонд нації в цілому. Отже, підробки — це проблема національної безпеки, а в глобальному масштабі — безпеки людства.

Приєднання України до Світової організації торгівлі (далі — СОТ) зумовлене об´єктивними процесами глобалізації, що призводять до зростання взаємопов´язаності економічних систем окремих країн. Звідси виникає потреба не лише гармонізації вітчизняного законодавства з нормами і стандартами СОТ, які вже перевірені практикою співпраці країн-членів цієї організації, а й опрацювання механізму належного правового захисту об´єктів промислової власності. Це вимагає великої уваги до питань, пов´язаних з державним регулюванням у цій сфері, впровадженням і удосконаленням чітких механізмів такого регулювання, зокрема засобами адміністративного впливу на порушників права промислової власності [2, 20-21].

Аналіз системи законодавства у галузі охорони торговельних марок є актуальним і необхідним як для вирішення сучасних проблем щодо удосконалення законодавства у цій галузі, так і для формування певних напрямів його подальшого розвитку і вдосконалення з урахуванням майбутніх вимог до форми існування і способів функціонування торговельної марки. Тому необхідним є дослідження законодавства України у сфері промислової власності, що регулює охорону та захист торговельних марок [3, 2].

Окрему групу норм законодавства у сфері правового регулювання торговельних марок становлять норми, які регулюють захист прав на торговельні марки, причому відносини, що виникають до моменту отримання правової охорони, регулюються адміністративно-правовими засобами на підставі адміністративних норм, а ті, що виникають на стадії використання торговельної марки, регулюються здебільшого нормами адміністративного, цивільного, господарського, цивільно-процесуального права.

Торговельна марка як засіб індивідуалізації товарів і послуг — це об´єкт господарських правовідносин, суб´єктом права на який можуть бути юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність. Позначення, яке є основою торговельної марки, є об´єктом цивільних правовідносин, зокрема авторського права, а суб´єктом права на нього є фізична особа, яка його розробила, — автор. Однак торговельні марки не визнаються об´єктами авторських прав. Позначення, що реєструються як торговельні марки, можуть відповідати всім вимогам, які висуваються до об´єктів авторських прав. Однак якщо автор дав згоду на використання створеного ним твору як торговельної марки, то він не набуває у зв´язку з цим жодних додаткових прав чи переваг. Сферою авторських прав обмежується лише правова охорона його особистих немайнових і майнових інтересів [4,112].

Так, специфіка юридичної природи торговельної марки, яка може бути водночас об´єктом права промислової власності та об´єктом авторського права, зумовлює необхідність, на нашу думку, дати визначення автора торговельної марки і встановити правовий режим використання такого позначення автором саме у Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [5].

Визнання торговельної марки як об´єкта права промислової власності та як об´єкта авторського права не є суперечливим — слід лише чітко визначити межі зіткнення цих двох понять. Торговельна марка як об´єкт права промислової власності, — це знак (символ), який індивідуалізує однорідні товари і послуги. Торговельна марка як об´єкт авторського права — це створене творчою працею розробника позначення, яке може бути виражене у будь-якій матеріальній формі і з моменту його створення об´єктом авторського права. У цьому випадку об´єкт авторського права і матеріальний об´єкт, в якому він існує, — торговельна марка — не повинні ототожнюватися.

Положення статей 42, 54 Конституції України гарантують громадянам та юридичним особам захист прав інтелектуальної власності, зокрема на об´єкти промислової власності, до яких належать торговельні марки [6].

Розглядаючи суб´єктів права на торговельну марку, можна надати їх класифікацію за видами.

Так, до першого виду суб´єктів права на торговельну марку належать юридичні та фізичні особи. До другого — треті особи як суб´єкти суміжних прав на торговельну марку. До третього виду — колективні суб´єкти права на торговельну марку.

Під правом на торговельну марку розуміємо право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів.

Право на торговельну марку, як право об´єктивне, — це сукупність правових норм, встановлених і санкціонованих державою для регулювання відносин між особами щодо торговельної марки.

Суб´єктивне право на торговельну марку — це міра можливої поведінки особи по відношенню до неї.

Підставою набуття права на торговельну марку є завжди правомірні юридичні факти. Підставою набуття статусу колективного суб´єкта права на торговельну марку в господарського об´єднання є як правоутворюючий юридичний факт — реєстрація заявленого позначення як знака для товарів і послуг, так і правозмінюючий юридичний факт — ліцензійний договір, у результаті укладання якого господарське об´єднання набуває статусу колективного суб´єкта на колективний знак, що належить іншому господарському об´єднанню, чи на ліцензійний знак іншої особи. Юридичні факти, що припиняють дію права на торговельну марку, поділяються на дві групи:

1.      Негативні правоприпиняючі юридичні акти, наслідком яких є юридичне знищення торговельної марки як об´єкта правовідносин.

2.      Позитивні правоприпиняючі юридичні факти, наслідками яких є припинення суб´єктивного права на торговельну марку в однієї особи, яке є підставою виникнення чи можливістю за передбачених законом обставин виникнення такого права в іншої особи.

Як відомо, юридичний факт зумовлює спосіб набуття права на торговельну марку. Так, під способом набуття права на торговельну марку розуміється дія чи система дій, що спрямовані на виникнення права на торговельну марку.

Первинним способом набуття права на торговельну марку пропонується вважати юридичний факт державної реєстрації торговельної марки чи використання в експонаті, показаного на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держав - учасниць Паризької конвенції про охорону права промислової власності.

Похідним способом набуття права на торговельну марку, як об´єкта господарських правовідносин і об´єкта авторського права, є також спадкування торговельної марки на підставі ст. 524 ЦК України [7].

Під порядком набуття права на торговельну марку розуміється низка юридично необхідних дій, спрямованих на досягнення бажаних юридичних наслідків отримання права на торговельну марку [8, 228].

Адміністративним порядком набуття права на торговельну марку регулюються, як правило, первинні способи набуття права власності, засновані на односторонніх юридичних актах.

Таким чином, обґрунтованим є положення, що підставою виникнення права на торговельну марку є юридичний факт, заснований на первинному чи похідному способі набуття права, що зумовлює певний законодавчо регламентований порядок набуття такого права.

Відповідно, до суб´єктів, що забезпечують легітимацію права на торговельні марки, належать уповноважені державні органи. Останні поділяються на загальні та спеціальні.

Так, надання правової охорони та забезпечення адміністративного захисту суб´єктивних прав у сфері промислової власності розглядається як основна функція Державного департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є органом державного управління, що діє у складі МОН і йому підпорядковується, тому він не має статусу центрального органу виконавчої влади, а тільки позаструктурного підрозділу МОН. ДП «Український інститут промислової власності» підпорядкований МОН, а оскарження рішень, ухвалених за результатами експертизи, подається до Держдепартаменту. Можна стверджувати, що у системі державних органів управління, а саме у спеціальних органах виконавчої влади, на яких покладено здійснення функцій охорони та захисту торговельних марок, відсутнє чітке розмежування їх компетенції. Ці аргументи дають змогу наголосити на нагальній необхідності надання Держдепартаменту статусу центрального органу виконавчої влади. Вважаємо за доцільне підпорядкування цього органу Міністерству економіки України. Аргументом на користь такої підпорядкованості є необхідність удосконалення адміністративно-правових механізмів набуття права на об´єкти промислової власності, зокрема і на торговельні марки, яка зумовлена прямим зв´язком з економічними процесами в державі.

Під легітимацією права на торговельні марки пропонуємо вважати адміністративний порядок набуття права на торговельну марку як первинного способу набуття права власності.

Категорія «охорона торговельних марок» пов´язана з таким державно-правовим явищем, як державна патентна система.

Державна патентна система постає як процес діяльності державних органів, які складаються з двох пов´язаних між собою, але самостійних стадій — це правова охорона і правовий захист об´єктів промислової власності.

Під правовою охороною слід розуміти діяльність органів державного управління, урегульовану нормами права та спрямовану на ідентифікацію, визнання, реєстрацію та видачу охоронного документа на торговельну марку, а також забезпечення організаційно-правового режиму її правомірного використання.

Слід наголосити, що предмет права промислової власності становлять насамперед відносини на стадії визнання та експертизи об´єктів промислової власності, які за своєю суттю є відносинами, що характеризуються правовою нерівністю сторін і тому регулюються передусім нормами адміністративного права.

Механізм адміністративно-правової охорони та захисту — це важливе, чітко окреслене правове явище, що має структурні та функціональні зв´язки всіх елементів юридичної надбудови, спрямованих на охорону та захист торговельних марок як об´єктів промислової власності. Таким чином, механізм адміністративно-правової охорони торговельних марок є системою за-ходів, спрямованих на встановлення їх реєстраційної здатності, видачу охоронного документа, що здійснюють уповноважені державні органи. Він охоплює сукупність взаємопов´язаних процедурних стадій, що ґрунтуються на нормах матеріального права.

Адміністративна відповідальність має свою специфіку, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності. Зокрема, вона має іншу підставу — адміністративне правопорушення (проступок), під яким згідно зі ст. 9 КпАП визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність [9].

Слід звернути увагу на одну важливу особливість адміністративного примусу, яка виділяє його серед інших видів державного примусу і робить використання останнього у сфері управління охороною прав на об´єкти інтелектуальної власності найбільш доцільним, а головне — найефективнішим, принаймні в ідеалі. Спираючись на класифікацію заходів адміністративного примусу, запропоновану свого часу М. Єропкіним [10, 62], який в основу класифікації цих заходів поклав мету їх застосування [11, 419], на відміну від інших видів державного примусу, які завжди є реакцією на протиправні дії суб´єктів, заходи адміністративного примусу в сфері, що розглядається, можуть використовуватися з потрійною метою. По-перше, для запобігання, профілактики порушень прав на об´єкти інтелектуальної власності. Необхідність їх використання у цих випадках пояснюється тим, що досить часто існує реальна загроза правам на об´єкти інтелектуальної власності, заподіяння їм шкоди, хоча самого порушення ще немає. Держава змушена тоді вдаватися до застосування примусових заходів щодо осіб, не винних у порушенні норм права, — відповідні органи у встановлених законом випадках обмежують їх права. По-друге, для припинення реально існуючих порушень прав на об´єкти інтелектуальної власності. По-третє, для притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій.

Сторона, яка наділена владними повноваженнями, представлена державними органами та посадовими особами, що мають відповідні юрисдикційні повноваження. Зважаючи на види і форми такої діяльності, до цих органів слід віднести: Державний департамент інтелектуальної власності МОН, ДП «Український інститут промислової власності», Апеляційну палату, Антимонопольний комітет України. Вони розглядають конкретні справи, що виникають із правовідносин у сфері створення та використання торговельних марок, застосовують до правопорушників відповідні санкції.

Як зазначалося вище, юридичним фактом для порушення процедури захисту прав на торговельні марки є вчинення правопорушення, і тоді застосовується державний примус у вигляді правових санкцій.

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер.

Адміністративна відповідальність за порушення прав на торговельні марки, передбачена КпАП, застосовується, зокрема, при: порушенні прав інтелектуальної власності; вчинення дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції. Відповідно до ст. 24 КпАП захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур, таких як вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.

Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [12] накладає штрафи на суб´єктів господарювання за вчинення дій, визначених законодавством України як недобросовісна конкуренція, а також адміністративну та цивільно-правову відповідальність. До таких дій належать: неправомірне використання торговельних марок; введення в обіг під своїм позначенням товарів іншого виробника; відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб´єкта господарської діяльності та введення його в цивільний оборот; інші протиправні дії.

Відзначимо, що Антимонопольний комітет України розглядає скарги щодо дій, які вчинені після введення торговельних марок в обіг.

Проблеми, описані вище, не вичерпуються прийняттям нового законодавства у сфері торговельних марок. Необхідна розробка на державному рівні комплексного організаційно-правового механізму захисту прав та законних інтересів суб´єктів суспільних відносин, що виникають у процесі створення та використання торговельних марок. В Україні відсутній достатньо розвинений інститут юридичної відповідальності за правопорушення у сфері створення та використання торговельних марок, особливо на стадії розгляду заявок та експертизи (на стадії отримання правоохоронних документів). На законодавчому рівні відсутній механізм розгляду справ в адміністративному порядку, що виникають у процесі створення та використання торговельних марок в Україні. Такий організаційно-правовий механізм має бути спрямований на розвиток інституту, насамперед юридичної відповідальності у сфері промислової власності, вдосконалення процедури захисту прав заявників знаків, створення та розвиток організаційно-правових гарантій охорони та захисту    прав на торговельні марки.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Можаровська Н. О. Актуальні проблеми законодавства України у сфері адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності / Н. О. Можаровська // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 8 (128). — С. 42.
  2. Можаровська Н. О. Європейська інтеграція в контексті адміністративно-правової охорони та захисту промислової власності від проявів недобросовісної конкуренції / Н. О. Можаровська // Юриспруденція : теорія і практика. Центр правових досліджень Фурси. — 2006. — № 10 (24). — С. 20.
  3. Можаровська Н. О. Історична ретроспекція виникнення правової охорони знаків для товарів та послуг в Україні / Н. О. Можаровська // Юриспруденція : теорія і практика. Центр правових досліджень Фурси. — 2007. — № 7 (33). — С. 2.
  4. Бошицький Ю. Л. Право інтелектуальної власності : навч. посіб. / Ю. Л. Бошицький. — К., 2007.         - 488 с.
  5. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 7. — Ст. 36.
  6. Конституція України. Прийнята на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
  7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV// Відомості Верховної Ради України. — 2003. - № 2. - Ст. 272.
  8. Можаровська Н. О. Теоретико-правові засади визначення підстав набуття права на знак для товарів та послуг в Україні / Н. О. Можаровська // Часопис Київського університету права. — 2008.         - № 3. - С. 223-229.
  9. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51 — С. 1122. Вводиться вдію Постановою Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 р. № 8074-10 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51. — С. 1123.
  10. Еропкин М. И. О классификации мер административного принуждения // Вопросы админист-ративного права на современном этапе. — М., 1963. — С. 60 — 68.
  11. Адміністративне право України : акад. курс : підруч. : у 2 т. / ред. кол. В. Б. Авер´янов (голова) та ін. — К., 2007. — Т. 1. Загальна частина. — 592 с.
  12. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — Ст. 164.
загрузка...
Top