Співвідношення форми і механізму держави

Вступ.

1. Поняття форми держави та її значення.

2. Сутність механізму держави та його структура.

3. Співвідношення та взаємодія форм та механізму держави.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.

Будь-яка держава є єдина по суті, змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством в інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально – суспільними справами. На думку відомого юриста й філософа І.А. Ільїна, форма держави не “політична схема”, байдужа до життя людей, а жива організація влади народу. “Потрібно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, вмів організовуватися, щоб поважав закони цього устрою і вкладав свою волю в цю організованість” [6, с.11].

Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного апарату, методів здійснення державної влади.

Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації, а саме питання дотримання прав і свобод людини й громадянина є тісно пов’язане з поняттям форми держави, способу правління в тій чи іншій державі, політичного режиму держави.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все до України, яка лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відмовившись від політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед нами непрості проблеми.

Проблеми удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні – одне з найосновніших питань сьогодення для кожного громадянина України, зокрема, та держави в цілому.

Врахування цих закономірностей – необхідна передумова побудови в Україні саме такої держави, яка могла б посісти гідне місце в Європейській та у світовій співдружності держав.

Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави і права особливе місце виділяється вивченню форми держави.

Для вивчення форми держави, розкриття її ролі в політичних процесах надзвичайно важливого значення набуває підхід до форми як до організації змісту. Поняття “організація” припускає з'ясування своєрідності внутрішніх аспектів форми з погляду принципів об'єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішнього вираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системи в цілому (стосовно інших систем).


1. Поняття форми держави та її значення

Історично держава постійно змінювала свою форму. Вона з'явилася ще в рабовласницькому суспільстві і була всебічно охарактеризована древніми мислителями — Полібієм, Сима-Цянем, Платоном, Арістотелем. Зокрема, в серії книг «Політія» під керівництвом Арістотеля було описано 159 грецьких і варварських держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані прояви — атропію, олігархію, анархію.

Проте ще в давні часи — у країнах Древнього Сходу, Греції та Римі — дослідники державно-правових явиш, відчували потребу у визначенні поняття, яке було б достатньо містким і давало б загальне уявлення про основні характеристики тієї або іншої держави, про шляхи і особливості здійснення у ній державної влади.

Таким широким поняттям стала категорія «форма держави». Який же зміст відображає поняття «форма держави»? Будь-яка форма — це організація предмету або явища. Причому слід розрізняти внутрішню і зовнішню форми. Гегельтак пояснює цю різницю:

«Візьмемо, наприклад, книгу: для її змісту, напевно, байдуже написана вона чи надрукована, переплетена вона в картон чи в шкіру. Проте це не означає, що (якщо відмежуватись від такої зовнішньої і байдужої форми) саме зміст книги не мас форми». І далі, торкаючись внутрішньої форми, Гегель посилається на «Іліаду» Гомера і зазначає, що робить «Іліаду» «Іліадою», — це та поетична форма, яка відображає зміст»1.

Таким чином, на відміну від зовнішньої, внутрішня форма органічно пов'язана зі своїм змістом. У силу цього вона безпосередньо виражає і втілює у собі суть явищ.

Внутрішня форма визначається, як побудова або спосіб взаємозв'язку елементів явища.

Після цих попередніх пояснень поняття форми як такої, звернемося до аналізу форми держави, в різні часи різні дослідники якої вкладали у неї неоднаковий зміст[2, c. 46-47].

Арістотель поділяв форми держави в залежності від двох ознак:

І) кількість тих, хто править (один, декілька, багато);

2) в інтересах кого (скількох) здійснюється правління.

За останньою ознакою він розділяв держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами Арістотель вважав: монархію, аристократію і політію; неправильними: тиранію, олігархію, демократію.

Французький просвітитель і правознавець XVIII ст. Шарль Монтеск 'є під формою держави розумів лише те, що сучасна наука визначає як державний (політичний) режим, а саме — методи здійснення державної влади. Він визначав такі конкретні форми держави: 1) республіка, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність; 2) монархія (основа влади — честь); ^деспотія (основа влади — страх).

Ж.-Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих державних органів і на цій підставі виділяв: І) монархію— влада в одних руках; 2) аристократію — влада знаходиться у невеликої групи осіб; 3) демократію — владу здійснюють усі.

Як бачимо, Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному правознавстві називається формою правління. Категорія «форма держави» є одним із найважливіших і найбільш містких понять державознавства. Вона покликана констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Ознаки, які у своїй сукупності розкривають сутність форм держави, об'єднані в групи, які характеризують її складові частини:

1. Ознаки, що характеризують способи організації державної влади, включаючи порядок її утворення.

Сукупність цих ознак дає нам підставу говорити про форму державного правління.

2. Ознаки, що характеризують сукупність способів організації державної влади з урахуванням внутрішнього поділу держави на частини (в межах її території), взаємодію державних органів і її частин між собою.

Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.

3. Ознаки, які розкривають сукупність засобів і методів здійснення державної влади, характеризують державно-правовий режим.

Всі ці структурні частини форми держави складають органічну єдність. Це не три форми, а три аспекти єдиної форми держави, які в кожному конкретному випадку мають свої властивості. І все ж таки домінуюча роль належить державно-політичному режиму, оскільки він має вплив на дві інші сторони форми держави. Будь-які зміни в методах здійснення державної влади — чи в бік демократії, чи навпаки, автократії — неминуче відображаються на формі правління (хоч і в меншій мірі), а також на формі державного устрою.

Таким чином, форма держави — порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно-правового режиму[5, c. 46-48].

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Як уже було сказано, в юридичній літературі існують різні думки щодо змісту категорії «форма держави». Одні зводять зміст форми держави лише до характеристики форм правління, інші розглядають сукупність форми правління та територіальної організації держави без врахування державного режиму тощо. Проте ці позиції не знайшли широкої підтримки у більшості дослідників.

Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що під час розгляду форм держави необхідно враховувати їх динамічну мінливість, чутливу реакцію на зміни в соціально-економічній структурі суспільства. Форма держави відображає єдність, взаємозумовленість об'єднаних в нійелементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодній із цих окремо взятих складових частин[8, c. 57].

2. Сутність механізму держави та його структура

Як було відзначено раніше, державно організоване суспільство для підтримки своєї життєдіяльності, вирішення завдань, які стоять перед державою, потребує функціонування різноманітних державних організацій.

Відомо, що функції державної влади здійснюються саме її чиновниками, армією, адміністрацією, судами. З цього випливає, що державна влада є не лише простою назвою.

Механізм держави являє собою систему державних організацій, завдяки яким реалізується державна влада, забезпечується державне керівництво суспільством.

Всі державні організації тісно пов'язані між собою. Кожна з них виконує відповідні завдання, є частиною загального механізму, в якому всі органи діють узгоджено, в рамках єдиної системи. Механізм держави визначається його суттю. Цей необхідний зв'язок може бути охарактеризований як зв'язок причини і наслідку, який опосередковується впливом форми держави. Так, за умов антидемократичного режиму цей механізм включає систему органів, установ, через яку політичні сили, що стоять при владі, реалізують державну владу, забезпечують свою економічну, політичну, ідеологічну перевагу і здійснюють державне керівництво суспільством. У ньому втілюється матеріальна сила влади, він завжди існує у відповідній формі, яка забезпечує реальність цієї сили.

Проте слід відзначити, що на механізм держави впливає стан економічного базису, співвідношення політичних сил, цілі, завдання і функції держави, відповідно до якого утворюється державний механізм і вносяться необхідні зміни.

Механізму держави притаманні такі властивості:

1. Він складається з особливої групи людей, яка виокремилась із суспільства і займається тільки тим або головним чином тим, що управляє.

2. Державні органи, що утворюють його, підпорядковані один одному. Уособлення окремих ланок механізму і перетворення їх у домінуючу силу саме і є показником кризи політичної влади, яку періодично переживає держава.

3. Кожний орган наділений владними, обов'язковими для всіх повноваженнями. Виступаючи від власного імені, державний орган діє як орган державного володарювання.

4. Обов'язкова наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.

Державний механізм можна назвати «державною владою» або «публічною владою». Він створюється для здійснення функцій держави, і цей зв'язок найбільш повно виявляє себе у конкретній структурі державного апарату[1, c. 87-89].

Виходячи з цього, можемо дати визначення поняттю, яке у юридичній науці називають механізмом держави.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, які створюються для організації і безпосереднього здійснення завдань і реалізації функцій держави.

Структуру механізму держави становлять:

а) апарат держави;

б) державні підприємства;

в) державні установи;

г) інші державні організації.

Державний апарат — це частина механізму держави, яка являє собою систему всіх державних органів, які наділені владними повноваженнями для здійснення завдань та функцій держави, за допомогою яких практично здійснюється державна влада.

Державні підприємства являють собою самостійні господарські організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, які діють на підставі статуту, користуються правами і виконують обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку. Іншими словами державні підприємства — це вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення «державне» вказує, що це підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо[4, c. 53-55].

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономна Республіка Крим) власності;

в) державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративнотериторіальних одиниць. Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Державні установи — це такі державні організації, які здійснюють завдання та реалізують функції держави у сфері нематеріального виробництва.

Для державних установ типова не виробнича діяльність і вони функціонують в основному на підставі бюджетного фінансування. Слід мати на увазі, що державні підприємства і установи не можуть характеризуватися як державні органи тому, що вони:

а) не наділені владними повноваженнями, тобто не є носіями державної влади;

б) здійснюють управлінські функції лише у сфері своєї діяльності в межах підприємства чи установи;

в) мають чітко визначену тільки їм притаманну організаційну структуру, характер повноважень;

г) керуються у своїй діяльності статутом, наділені правами юридичної особи.

Власне державні підприємства і установи не слід ототожнювати з органами держави, але не можна протиставляти їх один одному, оскільки усі вони належать до державних організацій, які діють у єдності і взаємозв'язку. У свою чергу державний апарат повинен забезпечувати реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує.

Державний апарат має специфічне призначення, а саме: здійснення державної влади, проте на його структуру і принципи формування впливають різні факторії економічного, політичного, історичного, міжнародного та іншого характеру, причому суттєві чи функціональні зміни вимагають удосконалення державного апарату, появу нових органів держави[7, c. 41-42].

У найбільш абстрактній, загальній формі структура державного апарату може бути представлена таким чином:

а) органи законодавчої влади — «первинні» органи державної влади в буквальному розумінні цього слова, які є основою для інших;

б) органи виконавчої влади — виконавчо-розпорядчі органи, які здійснюють повсякденну оперативну роботу щодо державного управління суспільними процесами в інтересах суспільства: вони мають допоміжні державні установи (апарат управління, тобто організаційний і матеріальний апарат підготовки, прийняття і реалізації актів управління);

в) органи судової влади — органи, що вирішують спори про право, які виникають у таких сферах суспільного життя, як правотворчість (Конституційний Суд); підприємницька діяльність та управління (арбітражні суди); правовідносини громадян між собою та з юридичними особами, а також у разі вчинення громадянами злочинів (місцеві суди); спори, які виникають у сфері міжнародної торгівлі (міжнародні комерційні, апеляційні, арбітражні суди);

г) правоохоронні органи — державні органи, спеціально уповноважені здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, застосовувати заходи державного примусу до правопорушників1.

Від державного апарату слід відрізняти апарат державних органів, до складу якого належать певні допоміжно-обслуговуючі структурні підрозділи та посади, призначення яких полягає у забезпеченні виконання відповідними органами влади покладених на них функцій і завдань згідно з їх компетенцією2.

Державний апарат будує свою діяльність на підставі певних принципів. До них належать: а) демократизм; б) національна рівноправність; в) законність; г) суверенність; ґ) розподіл влади; д) соціальна справедливість; є) гуманізм і милосердя; є) поєднання переконання і примусу; ж) привселюдність, відкритість, врахування громадської думки тощо.

Демократизм в Україні характеризується тим, що державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і виконує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність полягає втому, що як корінна, так і всі інші національні групи, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадянських, соціальних та культурних прав.

Законність означає, що державний апарат організується і діє на основі законів. Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними законами[10, c. 62-64].

Державний апарат є виразником суверенітету народу. Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх відносинах.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, вищим органом у системі виконавчої влади — Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, що будуються за територіальним і спеціальним принципами. Забезпечено закріплення системи стримувань і противаг між різними гілками влади.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Гуманізм і милосердя виявляються в тому, що державний апарат допомагає здійснювати всім верствам населення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Важливим принципом державного апарату України є поєднання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпано всі можливості переконання, і особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Привселюдність, прозорість та врахування громадської думки означає, що свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань[3, c. 75-77].

Забезпечення злагоди і солідарності у суспільстві.

Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що в Конституції України (ст. 1) підкреслено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Наведена інтерпретація держави дає можливість внести цілий ряд доповнень до поняття правової держави, врегулювати межі не тільки політичного, але й безпосередньо економічного, соціального і духовного впливу держави на громадянське суспільство.

Виходячи саме з такого поняття державного механізму, який виконує завдання і функції держави суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової, доцільно окреслити напрями його реформування і перебудови відповідно до положень адміністративної реформи, що відбувається у країні. Це насамперед:

- взаємодія усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України;

- реформування судово-правової системи, адже власне суд має стати тією силою, що захищатиме право, забезпечуватиме його верховенство у державному та суспільному житті;

- відповідальність, синтез енергії, дисципліни і згуртованості в діяльності державного апарату, його ефективна і цілісна кадрова політика, компетентність, професіоналізм в роботі;

- здійснення збалансованої регіональної політики, а також налагодження системи місцевого самоврядування;

- скорочення державного апарату, його реорганізація, поглиблення принципу розмежування функцій між гілками влади;

- запровадження незалежної правової експертизи, спрямованої на прийняття законопроектів і рішень;

- необхідність нової системи ціннісних орієнтацій, основу якої складатимуть свобода, демократія, незалежність засобів масової інформації, соціальна справедливість, духовний розвиток на основі національних і загальнолюдських базових цінностей;

- необхідність запровадження демократичних процедур вирішення конфліктів між організаціями державного механізму[6, c. 56-58].


3. Співвідношення та взаємодія форм та механізму держави

Форми держави так само, як її сутність і зміст, ніколи не залишалися і не залишаються раз і назавжди встановленими, незмінними. Під впливом економічних, політичних, ідеологічних й інших факторів вони змінювалися і розвивалися. За всю історію розвитку держави і права були висловлені десятки і сотні різних думок про форми держави. Пропонувалися різні підходи і варіанти вирішення цієї проблеми. Ще в Давній Греції і Римі філософи і юристи висловлювали різноманітні, часом дуже суперечливі думки з цього приводу.

Один з найвидатніших мислителів античності Платон вважав, що ідеальною формою держави є законна влада небагатьох— аристократія. Крім того, ним розглядалася "законна монархія" — царська влада і "незаконна" — олігархія.

Платон створив цілісне вчення про динаміку державного життя і зміну його форм. Ідеальна держава і її аристократична форма, відповідно до цього вчення, не вічні. Держава може деградувати і змінювати свої форми. Аристократія, що призводить до появи приватної власності на землю і перетворенню вільних людей на рабів, може вироджуватися в так звану тимократію, панування найсильніших воїнів, може поступово перетворюватися на олігархію. Олігархія ж як лад, заснований на майновому цензі і владі багатих, — на демократію. Нарешті, демократія може переродитися у свою протилежність — тиранію. Це — найгірша форма держави, при якій безроздільно панує сваволя, насильство, безправ'я широких мас населення. Глава держави — тиран, захоплює владу.

Це вчення про різноманітність форм держави розвивав Аристотель. Він визначав форму держави залежно від числа тих, шо володарюють (один, кілька чи більшість), як монархію, аристократію або демократію. Ці форми держави вважалися ним "правильними*'. Кожна з цих "правильних" форм могла легко спотворюватися і перетворюватися на відповідні "неправильні*' форми — тиранію, олігархію чи охлократію. "Неправильні*' форми використовувалися правителями лише в особистих цілях. Традиції давньогрецької думки в дослідженні форм держави розвивалися й у Давньому Римі Цицероном. Він виділяв, залежно від числа правителів, монархію, аристократію, демократію[9, c. 48-49].

Вчення й окремі ідеї, що стосуються форм держави, розвивалися й у наступні сторіччя. Значна увага дослідженню форм держави приділяється в сучасній вітчизняній і зарубіжній науці.

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження.

Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізм створюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'язку надається вирішальна роль. Будова механізму держави залежить від того, які функції бере на себе держава.

Структура механізму держави складається з державних органів, державних підприємств і державних установ. Цілісність державного механізму забезпечується єдиними принципами організації та діяльності державних органів, підприємств і установ, спільними цілями.

Між складовими елементами механізму держави існує ієрархічний зв'язок: різні органи та установи посідають неоднакове місце в державному механізмі. Лише органи держави наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких відбувається управління справами суспільства[8, c. 94-95].


Висновки

В сучасній науці під формою держави розуміють сукупність її основних характеристик, що розкривають організацію державної влади, її устрій і методи здійснення.

Форма держави розглядається у трьох аспектах. По-перше, це певний порядок утворення й організації вищих органів державної влади. По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок відносин центральної, регіональної і місцевої влади. По-третє, це прийоми і методи здійснення державної (політичної) влади. Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів, а саме: форми державного правління, форми державного устрою і типу державного режиму.

Таким чином, державні підприємства та установи підпорядковуються державним органам та здійснюють відповідні функції держави у сфері виробничої діяльності (підприємства) або у сфері нематеріального виробництва, виконують загальносоціальні функції в галузі економіки, освіти, охорони здоров'я, науки (установи). Державні установи та підприємства, на відміну від державних органів, не є носіями державної влади.

У науковій і навчальній літературі державний механізм розглядається як сукупність різних державних органів, інших організацій (підприємств і установ), збройних сил, матеріальних засобів державної влади, а державний апарат розглядається як система лише державних органів.


Список використаної літератури

1. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжр. акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

2. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

3. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

4. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

5. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

6. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

7. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

8. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

9. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Л.Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

10. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.

загрузка...
Top